Постанова від 11 травня 2026 р. у справі №359/8249/25 — Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 травня 2026 року м. Київ

Справа № 359/8249/25

Провадження: № 22-ц/824/5737/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,

суддів Верланова С.М., Нежури В. А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Лигіна Олега Володимировича в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНФОРС»

на рішення Переяславського міськрайонного суду Київської області від 14 листопада 2025 року, ухвалене під головуванням судді Керекези Я. І.,

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНФОРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

У липні 2025 року ТОВ «ФІНФОРС» звернулося до суду із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що 26 січня 2024 року між ТОВ «Селфі Кредит» та відповідачем було укладено договір про надання споживчого кредиту за продуктом «NewShort» № 1260872, відповідно до умов якого відповідачу було надано кредит у розмірі 10 000 грн строком на 360 днів. Умовами договору передбачалося нарахування процентів за користування кредитними коштами за зниженою процентною ставкою у розмірі 1,01 % на день до 25 лютого 2024 року та базовою процентною ставкою у розмірі 2,5 % на день після спливу зазначеного періоду. Зазначено про те, що первісний кредитор виконав взяті на себе зобов`язання та перерахував відповідачу кредитні кошти у погодженому сторонами розмірі, тоді як відповідач належним чином свої зобов`язання за договором не виконував, у зв`язку із чим утворилася заборгованість. Посилався на те, що 30 серпня 2024 року між ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ «ФІНФОРС» було укладено договір факторингу № 43979069-01, відповідно до умов якого до позивача перейшло право вимоги за вказаним кредитним договором. Також, зазначав, що відповідача було повідомлено про відступлення права вимоги шляхом направлення повідомлення на електронну адресу останнього. Відповідно до наданого розрахунку заборгованості, станом на 30 серпня 2024 року заборгованість відповідача за договором про надання споживчого кредиту за продуктом «NewShort» № 1260872 від 26 січня 2024 року становила 61 999 грн 99 коп., з яких: 9 999 грн 99 коп заборгованість за тілом кредиту; 47 000 грн заборгованість за процентами; 5 000 грн штрафні санкції.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем умов кредитного договору та наявність заборгованості, товариство просило суд стягнути з відповідача зазначену суму заборгованості, а також судовий збір у розмірі 2 422 грн 40 коп.

Рішенням Переяславського міськрайонного суду Київської області від 14 листопада 2025 року у задоволенні позову ТОВ «ФІНФОРС» відмовлено.

Не погодившись із таким судовим рішенням, Лигін О. В. в інтересах ТОВ «ФІНФОРС» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процессуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення та ухвалити нове про задоволення позову.

На обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про недоведеність факту надання відповідачу кредитних коштів та неправильно оцінив надані позивачем докази.

Вказував, що матеріалами справи підтверджується факт укладення між ТОВ «Селфі Кредит» та відповідачем договору про надання споживчого кредиту за продуктом «NewShort» № 1260872 від 26 січня 2024 року, а також погодження сторонами всіх істотних умов договору, зокрема, щодо розміру кредиту, строку кредитування, процентної ставки та порядку повернення кредитних коштів.

Крім того, зазначав, що первісний кредитор виконав свої зобов`язання за договором та перерахував відповідачу кредитні кошти у розмірі 10 000 грн, а факт такого перерахування підтверджується наданим до матеріалів справи листом ТОВ «ПЕЙТЕК Україна» № 20250423-22 від 23 квітня 2025 року.

Також посилався на те, що між ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ «ФІНФОРС» було укладено договір факторингу, відповідно до якого до позивача перейшло право вимоги за спірним кредитним договором, а відповідача належним чином повідомлено про відступлення права вимоги.

На думку представника позивача, суд першої інстанції безпідставно не врахував наданий розрахунок заборгованості, згідно з яким станом на 30 серпня 2024 року заборгованість відповідача становить 61 999 грн 99 коп, з яких 9 999 грн 99 коп заборгованість за тілом кредиту, 47 000 грн заборгованість за процентами та 5 000 грн штрафні санкції.

Крім того, в апеляційній скарзі зазначено, що відсутність відзиву відповідача та ненадання ним контррозрахунку заборгованості свідчить про необґрунтованість висновків суду щодо недоведеності позовних вимог, а суд першої інстанції, на переконання представника позивача, неправильно застосував принцип змагальності сторін та норми цивільного законодавства, які регулюють обов`язковість виконання договору та належне виконання зобов`язань.

Ухвалами Київського апеляційного суду від 20 січня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Від відповідача відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, 26 січня 2024 року між ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту за продуктом «NewShort» № 1260872, відповідно до умов якого товариство взяло на себе зобов`язання надати споживачу кредитні кошти у гривні, а відповідач зобов`язався отримати та повернути кредит, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені умовами договору (а. с. 57 - 65).

Пунктами 1.2-1.4 договору сторони погодили, що сума кредиту становить 10 000 грн, строк кредитування - 360 днів, а проценти за користування кредитом підлягають сплаті відповідно до умов договору та графіка платежів.

Згідно з умовами договору, позичальнику було встановлено знижену процентну ставку у розмірі 1,01 % на день, яка застосовувалась до 25 лютого 2024 року, а після спливу зазначеного строку - базову процентну ставку у розмірі 2,5 % на день.

Відповідно до пункту 2.1 договору, кредитні кошти мали бути надані товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на рахунок споживача із використанням реквізитів електронного платіжного засобу № НОМЕР_1 . Датою надання кредиту визначено 26 січня 2024 року.

На підтвердження факту укладення кредитного договору представником позивача до матеріалів справи подано копію договору про надання споживчого кредиту за продуктом «NewShort» № 1260872 від 26 січня 2024 року, а також копію паспорта споживчого кредиту, в якому міститься інформація щодо кредитодавця, основних умов кредитування, розміру процентної ставки, орієнтовної реальної річної процентної ставки, загальної вартості кредиту та порядку його повернення (а.с. 57 - 65, 52 - 54).

Крім того, до матеріалів справи долучено копію листа ТОВ «ПЕЙТЕК Україна» № 20250423-22 від 23 квітня 2025 року, яким позивач обґрунтовував факт перерахування 26 січня 2024 року на рахунок відповідача кредитних коштів у розмірі 10 000 грн (а. с. 67).

Судом також установлено, що 30 серпня 2024 року між ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ «ФІНФОРС» було укладено договір факторингу № 43979069-01, відповідно до умов якого до позивача перейшло право вимоги за вищевказаним кредитним договором (а. с. 77 - 87).

Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості, станом на 30 серпня 2024 року заборгованість відповідача за договором про надання споживчого кредиту за продуктом «NewShort» № 1260872 від 26 січня 2024 року становить 61 999 грн 99 коп., з яких: 9 999 грн 99 коп заборгованість за тілом кредиту, 47 000 грн заборгованість за процентами та 5 000 грн штрафні санкції (а. с. 68 - 75).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження факту перерахування відповідачу кредитних коштів за договором про надання споживчого кредиту за продуктом «NewShort» № 1260872 від 26 січня 2024 року.

Суд першої інстанції зазначив, що на підтвердження факту видачі кредиту представником позивача подано лише копію листа ТОВ «ПЕЙТЕК Україна» № 20250423-22 від 23 квітня 2025 року, який, на переконання суду, не є первинним бухгалтерським документом у розумінні положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та не підтверджує належним чином здійснення фінансової операції щодо переказу кредитних коштів саме відповідачу.

При цьому суд звернув увагу на те, що вказаний лист не містить відомостей про власника банківської картки, на яку були перераховані кошти, а тому не дає можливості достовірно встановити, що кредитні кошти були зараховані саме на рахунок, який належить відповідачу ОСОБА_1 .

Крім того, суд першої інстанції врахував, що у листі ТОВ «ПЕЙТЕК Україна» міститься посилання на договір про організацію переказу грошових коштів № 03052022-1 від 03 травня 2022 року, однак копія такого договору до матеріалів справи позивачем подана не була.

Суд також зазначив, що належними доказами, які підтверджують факт надання кредитних коштів та наявність заборгованості, є первинні бухгалтерські документи, зокрема, виписки з банківських рахунків, платіжні інструкції або інші документи, які відповідають вимогам законодавства щодо оформлення фінансових операцій. Разом із тим, будь-яких виписок з банківського рахунку відповідача, платіжних інструкцій або інших первинних документів, які б підтверджували зарахування кредитних коштів саме на рахунок відповідача, позивачем до матеріалів справи надано не було.

Перевіряючи такі висновки суду першої інстанції в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Нормою статті 639ЦКУкраїни передбачено, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб`єктами електронного документообігу на договірних засадах.

Пунктами 5-7 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем.

Стаття 11 вказаного Закону передбачає порядок укладення електронного договору.

Так, пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.

Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору шляхом перенаправлення (відсилання) до них.

Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту.

У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Інформаційна система суб`єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

За змістом статті 12 цього Закону якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Так, із договору про надання споживчого кредиту за продуктом «NewShort» № 1260872 від 26 січня 2024 року, укладеного між ТОВ «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 , убачається, що сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов договору, а сам договір укладено в електронній формі із використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що відповідає вимогам чинного законодавства України.

Умовами пункту 2.1 вказаного договору прямо передбачено, що кредитні кошти надаються у безготівковій формі шляхом їх перерахування на рахунок споживача із використанням реквізитів електронного платіжного засобу № НОМЕР_1 . Отже, саме відповідачем при укладенні договору були визначені реквізити платіжного засобу, на який мали бути зараховані кредитні кошти (а. с. 57 - 65).

На підтвердження виконання первісним кредитором своїх зобов`язань щодо надання кредитних коштів позивачем до матеріалів справи подано лист ТОВ «ПЕЙТЕК Україна» № 20250423-22 від 23 квітня 2025 року, відповідно до якого на підставі договору про надання платіжних послуг з переказу коштів без відкриття рахунку № НОМЕР_2 від 03 травня 2022 року 26 січня 2024 року на платіжну картку № НОМЕР_1 було перераховано грошові кошти у розмірі 10 000 грн (а. с. 67).

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що вказаний лист не є належним доказом перерахування кредитних коштів відповідачу.

Так, зазначений документ виданий безпосередньо юридичною особою, яка здійснювала платіжну операцію, містить дату здійснення переказу, суму переказу, реквізити платіжного засобу отримувача та посилання на договір, на підставі якого було здійснено відповідний переказ коштів.

При цьому, сам по собі факт ненадання копії договору про організацію переказу грошових коштів № 03052022-1 від 03 травня 2022 року не спростовує факту здійснення переказу кредитних коштів та не свідчить про недопустимість або неналежність наданого доказу, оскільки предметом доказування у даній справі є саме факт надання кредитних коштів відповідачу, а не правовідносини між ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ «ПЕЙТЕК Україна».

Крім того, колегія суддів враховує, що реквізити платіжного засобу, зазначені у листі ТОВ «ПЕЙТЕК Україна», повністю співпадають із реквізитами електронного платіжного засобу, визначеними відповідачем у кредитному договорі як рахунок для зарахування кредитних коштів.

Суд першої інстанції також не врахував, що відповідач не заперечував факту укладення кредитного договору, не спростував належність йому вказаного платіжного засобу, не подав відзиву на позов, не надав контррозрахунку заборгованості та не надав жодних доказів на спростування доводів позивача щодо отримання кредитних коштів.

Отже, у своїй сукупності наявні у справі докази підтверджують факт надання відповідачу кредитних коштів у розмірі 10 000 грн, а тому висновки суду першої інстанції про недоведеність виникнення кредитних правовідносин між сторонами є передчасними та необґрунтованими.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом, а розмір та порядок їх сплати визначаються договором.

Умовами договору про надання споживчого кредиту за продуктом «NewShort» № 1260872 від 26 січня 2024 року сторони погодили порядок нарахування процентів за користування кредитними коштами, зокрема застосування зниженої процентної ставки у розмірі 1,01 % на день та базової процентної ставки у розмірі 2,5 % на день після спливу пільгового періоду.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач, отримавши кредитні кошти, взяті на себе зобов`язання щодо своєчасного повернення кредиту та сплати процентів належним чином не виконав, у зв`язку із чим утворилась заборгованість за процентами за користування кредитом.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості, який відповідачем не спростований та контррозрахунок щодо якого до суду не подано, заборгованість за процентами за користування кредитними коштами станом на 30 серпня 2024 року становить 47 000 грн.

При цьому, колегія суддів враховує, що відповідач доказів неправомірності нарахування процентів, неправильності здійсненого позивачем розрахунку або доказів погашення заборгованості суду не надав.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку про те, що позовні вимоги ТОВ «ФІНФОРС» про стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту у розмірі 9 999 грн 99 коп. та процентами за користування кредитними коштами у розмірі 47 000 грн . є обґрунтованими, доведеними належними та допустимими доказами і підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог у частині стягнення з відповідача штрафних санкцій, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до Закону України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 18, яким передбачено, що у період дії в Україні воєнного чи надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється, зокрема, від обов`язку сплати на користь кредитодавця неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Також указаною нормою встановлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання чи невиконання зобов`язань за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем.

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року на всій території України введено воєнний стан, строк дії якого неодноразово продовжувався та який безперервно триває з 24 лютого 2022 року до теперішнього часу.

Верховний Суд у постанові від 31 січня 2024 року у справі № 183/7850/22 (провадження № 61-14740св23) висловив правову позицію щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, зазначивши, що у період дії воєнного стану позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати неустойки (штрафу, пені) за прострочення виконання грошового зобов`язання за кредитним договором, у тому числі договором про споживчий кредит.

Судом установлено, що договір про надання споживчого кредиту за продуктом «NewShort» № 1260872 між ТОВ «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 укладено 26 січня 2024 року, тобто, під час дії воєнного стану в Україні, а тому на спірні правовідносини поширюється дія пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості, до складу заявленої до стягнення заборгованості включено штрафні санкції у розмірі 5 000 грн.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що нарахування ТОВ «Селфі Кредит» штрафу у розмірі 5 000 грн за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання за договором про надання споживчого кредиту № 1260872 від 26 січня 2024 року є неправомірним, а тому позовні вимоги у цій частині задоволенню не підлягають.

Оскільки суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, дійшов передчасних та помилкових висновків щодо недоведеності факту надання відповідачу кредитних коштів, неналежним чином оцінив наявні у матеріалах справи докази, а також допустив неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, оскаржуване рішення не може вважатися законним і обґрунтованим та підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга ТОВ «ФІНФОРС» підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

З огляду на встановлені обставини справи та досліджені докази, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФІНФОРС» підлягає стягненню заборгованість за Договором про надання споживчого кредиту за продуктом «NewShort» № 1260872 від 26 січня 2024 року у загальному розмірі 56 999 грн 99 коп., яка складається із:

9 999 грн 99 коп. - заборгованості за тілом кредиту та 47 000 грн заборгованості за процентами за користування кредитними коштами.

У задоволенні позовних вимог у частині стягнення штрафних санкцій у розмірі 5 000 грн слід відмовити.

Згідно з вимогами п. п. в) п. 4 ч.1 ст. 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови апеляційного суду зазначається щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).

Згідно ч.ч. 1,2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені судові витрати, а саме судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 2 422 грн 40 коп. та судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 3 633 грн 60 коп., а всього 6 056 грн 00 коп.

Оскільки позовні вимоги ТОВ «ФІНФОРС» підлягають частковому задоволенню, а саме у розмірі 56 999 грн 99 коп. із заявлених 61 999 грн 99 коп, що становить 91,94 % від загального розміру позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 5 567 грн 57 коп.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Лигіна Олега Володимировича в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНФОРС» задовольнити частково.

Рішення Переяславського міськрайонного суду Київської області від 14 листопада 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНФОРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНФОРС» (01042, місто Київ, вул.Іоанна Павла ІІ, будинок 4/6, корпус В, кабінет 508-2 ЄДРПОУ 41717584) заборгованість за договором про надання споживчого кредиту за продуктом «NewShort» № 1260872 від 26 січня 2024 року, укладеним між ТОВ «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 , станом на 30 серпня 2024 року у розмірі 56 999 (п`ятдесят шість тисяч дев`ятсот дев`яносто дев`ять) грн 99 коп., з яких 9 999 грн 99 коп заборгованість за тілом кредиту та 47 000 грн заборгованість за нарахованими процентами.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути зі ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНФОРС» (01042, місто Київ, вул.Іоанна Павла ІІ, будинок 4/6, корпус В, кабінет 508-2 ЄДРПОУ 41717584) судові витрати, понесені позивачем на сплату судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги, у розмірі 5 567 (п`ять тисяч п`ятсот шістдесят сім) грн 57 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Т. О. Невідома

Судді С. М. Верланов

В. А. Нежура