Постанова від 12 травня 2026 р. у справі №240/16873/20 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/16873/20

Головуючий у 1-й інстанції: Чернова Ганна Валеріївна

Суддя-доповідач: Ватаманюк Р.В.

13 травня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Ватаманюка Р.В.

суддів: Курка О. П. Боровицького О. А.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Приватного підприємства "АДЛЄР" на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Житомирській області до Приватного підприємства "АДЛЄР" про застосування арешту коштів,

В С Т А Н О В И В :

позивач звернувся із позовом до Житомирського окружного адміністративного суду в якому просив: застосувати арешт коштів на рахунках у банку, що обслуговують такого платника податків.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 06.05.2025 позов задоволено.

Вирішено застосувати арешт коштів на рахунках платника податків у банках, обслуговуючих Приватне підприємство "АДЛЄР".

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та неповне з`ясування обставин справи, зокрема в частині дотримання контролюючим органом строків, встановлених статтею 94 Податкового кодексу України, а також відсутності підстав для застосування арешту коштів .

До суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач вказує про обгрунтованість рішення суду першої інстанції та просить залишити його без змін.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом першої інстанції встановлено, що ПП "АДЛЄР", як юридична особа перебуває на обліку в Головному управлінні ДПС у Житомирській області.

На підставі пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, пп. 75.1.3 п. 75.1 ст. 75, пп. 80.2.2, пп.80.2.5 п.80 ПК України, начальником ГУ ДПС у Житомирській області видано наказ № 863 від 07.08.2020 "Про проведення фактичної перевірки ПП "АДЛЄР", яким наказано провести фактичну перевірку ПП "АДЛЄР"" з 10.08.2020 тривалістю 10 діб, за період діяльності з 01.07.2019 року за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника: Житомирська область, м. Житомир, вул. Авіаторів, буд.9, щодо дотримання вимог, встановлених законодавством України, при здійсненні виробництва, зберігання та обігу підакцизних товарів.

На виконання зазначеного наказу видані направлення на перевірку від 10.08.2020 №1206, №1207, №1208.

10.08.2020 податковим органом складений акт №299/06-30-32-05 про відмову в допуску до проведення фактичної перевірки ПП "АДЛЄР" за змістом якого зазначено, що головним бухгалтером підприємства 10.08.2020 о 15:50 було відмовлено в допуску до проведення перевірки.

10.08.2020 о 16:45 начальником ГУ ДПС у Житомирській області прийнято рішення про застосування умовного адміністративного арешту майна платника податків, відповідно до вимог ст. 94 ПКУ.

Не погодившись з наказами відповідач звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду про визнання протиправним та скасувати наказ начальника Головного управління ДПС у Житомирській області №863 від 07.08.2020року "Про проведення фактичної перевірки ПП "АДЛЄР", та про визнання протиправним та скасувати рішення начальника Головного управління ДПС у Житомирській області №1 "Про застосування адміністративного арешту майна платника податків" від 10.08.2020, яким застосовано умовний адміністративний арешт майна платника податків ПП "АДЛЄР".

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2020 року по справі №240/13358/20, у задоволенні позовних вимог ПП "АДЛЄР" до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправним та скасування наказу і рішення відмовлено.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року по справі №240/13358/20 апеляційну скаргу Приватного підприємства "АДЛЄР" залишено без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2020 року - без змін.

Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак наявності підстав для задоволення адміністративного позову.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Згідно з підпунктом 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Статтею 80 ПК України чітко визначено порядок та підстави проведення фактичної перевірки.

Процедура і підстави застосування адміністративного арешту визначені нормами ст.94 ПК України.

Визначення адміністративного арешту, як виняткового способу забезпечення виконання обов`язків платника податків, наведене в п.94.1 ст.94 ПК України, за своїм змістом однаково охоплює як арешт коштів, так і арешт іншого майна.

Згідно з підпунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України, арешт майна може бути застосований контролюючими органами лише за наявності обставин, вичерпний перелік яких наведено у підпунктах 94.2.1 - 94.2.7 пункту 4.2 статті 94 Податкового кодексу України, зокрема якщо з`ясовується одна з таких обставин: пп.94.2.3 п.94.2 ст.94 ПК України платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу.

Відповідно до пункту 94.3 статті 94 Податкового кодексу України арешт майна полягає у забороні платнику податків вчиняти щодо свого майна, яке підлягає арешту, дії, зазначені у пункті 94.5 цієї статті.

Згідно з пунктом 94.4 статті 94 ПК України арешт може бути накладено контролюючим органом на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків.

Пунктом 94.5 статті 94 Податкового кодексу України передбачено, що арешт майна може бути повним або умовним. Повним арештом майна визнається заборона платнику податків на реалізацію прав розпорядження або користування його майном. У цьому випадку ризик, пов`язаний із втратою функціональних чи споживчих якостей такого майна, покладається на орган, який прийняв рішення про таку заборону. Умовним арештом майна визнається обмеження платника податків щодо реалізації прав власності на таке майно, який полягає в обов`язковому попередньому отриманні дозволу керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу на здійснення платником податків будь-якої операції з таким майном. Зазначений дозвіл може бути виданий керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу, якщо за висновком податкового керуючого здійснення платником податків окремої операції не призведе до збільшення його податкового боргу або до зменшення ймовірності його погашення (абзац 2 пункту94.5 статті 94 Податкового кодексу України).

Арешт коштів на рахунку платника податків відповідно до абзацу другого підпункту 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 ПК України здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду.

Підстави для застосування як адміністративного арешту майна, так і арешту коштів на рахунках платника податків, є універсальними та визначені пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України. Обидва види арешту, за загальним правилом, застосовуються за наявності однакових підстав і розрізняються лише процедурою застосування - або за рішенням керівника контролюючого органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів).

З матеріалів справи вбачається, що рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків прийнято контролюючим органом 10 серпня 2020 року о 16 годині 45 хвилин у зв`язку з недопуском посадових осіб до проведення фактичної перевірки. Водночас, відповідно до пункту 94.10 статті 94 Податкового кодексу України обґрунтованість такого арешту підлягає обов`язковій перевірці судом протягом 96 годин з моменту його застосування .

Як установлено судом апеляційної інстанції, контролюючий орган звернувся до суду із позовом про застосування арешту коштів лише 14 вересня 2020 року, тобто після спливу встановленого законом 96-годинного строку . При цьому матеріали справи не містять доказів звернення податкового органу до суду у межах зазначеного строку з метою перевірки обґрунтованості застосованого адміністративного арешту.

Відповідно до підпункту 94.19.1 пункту 94.19 статті 94 Податкового кодексу України відсутність у встановлений пунктом 94.10 цієї статті строк рішення суду про визнання арешту обґрунтованим є підставою для припинення адміністративного арешту майна платника податків .

Отже, з урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що на момент звернення контролюючого органу до суду із позовом адміністративний арешт майна платника податків вже вважався припиненим у силу закону, а тому відсутні правові підстави для подальшого застосування такого заходу, у тому числі шляхом накладення арешту на кошти платника податків.

Посилання контролюючого органу на наявність підстав для застосування адміністративного арешту у зв`язку з недопуском до проведення перевірки не спростовують встановленого порушення процедури його застосування, оскільки навіть за наявності таких підстав застосування арешту можливе виключно за умови дотримання порядку та строків, визначених законом.

Доводи відповідача про можливість звернення до суду у загальному позовному порядку без дотримання строку, встановленого пунктом 94.10 статті 94 Податкового кодексу України, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки наведена норма має імперативний характер і передбачає спеціальну процедуру судового контролю за застосуванням адміністративного арешту. Недотримання такого порядку не може бути усунене шляхом подальшого звернення до суду у загальному порядку, що узгоджується із правовою позицією Верховного Суду щодо необхідності суворого дотримання контролюючими органами процедурних гарантій при застосуванні заходів примусового характеру.

Разом з тим суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, не з`ясував обставин дотримання контролюючим органом встановленого законом строку, не надав оцінки правовим наслідкам його пропуску та дійшов передчасного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Відтак колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог при встановленні обґрунтованості накладення адміністративного арешту на майно платника податків, оскільки перевірці підлягає накладення арешту саме: в межах вказаного 96-ти годинного строку, та у випадку його пропуску арешт вважається припиненим.

Вказана правова позиція відповідає правовій позиції Судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеній у постанові від 16.12.2020 у справі № 820/5045/18 та застосована Верховним Судом у постанові від 07.01.2026 у справі № 820/5043/18.

Колегія суддів зазначає, що адміністративний арешт коштів на рахунках платника податків є винятковим заходом обмеження права власності, який, згідно з пунктом 94.10 статті 94 Податкового кодексу України, має тимчасовий характер і обмежений чітким строком дії. Оскільки підстави для арешту майна та коштів є універсальними та визначені пунктом 94.2 статті 94 ПК України, процедура їх застосування повинна відповідати критеріям оперативності та термінового судового контролю. Обрання контролюючим органом загального порядку позовного провадження замість спеціального порядку, передбаченого статтею 283 КАС України, призводить до необґрунтованого затягування обмеження прав платника податків.

Суд відхиляє аргументи ГУ ДПС у Житомирській області про те, що наявність «спору про право» автоматично надає право на звернення до суду в загальному порядку поза межами спеціальних строків. Згідно матеріалів справи податковий орган самостійно визначив порядок звернення, не надав підтверджень попередньої спроби розгляду справи за скороченою процедурою та не обґрунтував неможливість дотримання присічних строків, встановлених статтею 94 ПК України. Суб`єктивне припущення про наявність спору не може бути підставою для ігнорування процесуальних гарантій захисту суб`єкта господарювання від надмірного втручання в його діяльність.

Враховуючи, що фактична перевірка ПП «АДЛЄР» та подальша відмова у допуску відбулися ще 10.08.2020, звернення до суду в загальному порядку через тривалий час нівелює мету застосування адміністративного арешту як негайного засобу забезпечення інтересів держави. Такий підхід контролюючого органу порушує баланс інтересів та принцип пропорційності, оскільки створює стан правової невизначеності для платника податків на невиправдано довгий термін. Таким чином, доводи контролюючого органу щодо правомірності застосування загальних строків позовної давності замість спеціальних процедур є юридично неспроможними.

Крім того, суд першої інстанції не врахував особливості провадження у справах за зверненням податкових та митних органів встановлені ст. 283 КАС України.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Таким чином, доводи апеляційної скарги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.

У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Приватного підприємства "АДЛЄР" задовольнити повністю.

Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06 травня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні адміністративного позову Головного управління ДПС у Житомирській області до Приватного підприємства «АДЛЄР» про застосування арешту коштів відмовити повністю.

Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття і не може бути оскаржена відповідно до частини 3 статті 272 КАС України.

Головуючий Ватаманюк Р.В.

Судді Курко О. П. Боровицький О. А.