Постанова від 11 травня 2026 р. у справі №686/9828/25 — Хмельницький апеляційний суд

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 686/9828/25

Провадження № 22-ц/820/647/26

Хмельницький апеляційний суд у складі колегії

суддів судової палати з розгляду цивільних справ

Ярмолюка О.І. (суддя-доповідач), Грох Л.М., Янчук Т.О.,

секретар судового засідання Шевчук Ю.Г.,

з участю позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

відповідачки ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 грудня 2025 року,

встановив:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з уточненим у подальшому позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням.

ОСОБА_1 зазначив, що з 4 червня 2016 року він перебував із ОСОБА_3 у зареєстрованому шлюбі, який розірвано за рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 вересня 2023 року. За час шлюбу сторони набули у спільну сумісну власність трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 88,7 кв.м, житловою площею 53,0 кв.м (далі – квартира). У жовтні 2023 року відповідачка змінила замки на вхідних дверях і не допустила його до квартири. Наразі ОСОБА_3 чинить позивачу перешкоди у користуванні квартирою, внаслідок чого його слід вселити у житлове приміщення.

За таких обставин ОСОБА_1 просив суд усунути йому перешкоди в користуванні квартирою шляхом вселення його у квартиру.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 грудня 2025 року в позові відмовлено.

Суд керувався тим, що ОСОБА_1 неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства в сім`ї, у зв`язку з чим стосовно нього судом видано обмежувальний припис строком на шість місяців щодо заборони перебувати за місцем проживання відповідачки (в квартирі). Позивачем не доведено, що ОСОБА_3 створює йому перешкоди у користуванні квартирою, використовує її не за призначенням, порушує систематично правила співжиття, відмовляє у встановленні порядку користування житлом. Крім того, ОСОБА_1 має у власності інше житло, а в суді на розгляді перебуває спір про поділ квартири. Оскільки право власності не є абсолютним, враховуючи наявність неодноразових фактів домашнього насильства з боку позивача, відсутність доказів порушення його права, можливість вирішення спору в іншому провадженні, то в позові ОСОБА_1 слід відмовити.

Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність цих обставин, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_3 не допускає позивача до квартири та створює йому перешкоди у користуванні житлом. Відсутність у ОСОБА_1 можливості користуватися квартирою підтверджується доказами у справі, а строковий обмежувальний припис не є підставою для відмови в позові. Суд першої інстанції не з`ясував усі обставини справи, не застосував правильно норми чинного законодавства, не дав належної оцінки зібраним доказам і дійшов помилкового висновку про необґрунтованість позову.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

ОСОБА_3 не подала відзив на апеляційну скаргу.

2.Мотивувальна частина

Позиція суду апеляційної інстанції

Статтею 375 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши учасників судового процесу та дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини

З 4 червня 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано за рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 вересня 2023 року.

За час шлюбу сторони у порядку участі у Житлово-будівельному кооперативі «Барви-6» набули квартиру, яка належить їм на праві спільної сумісної власності подружжя. 17 лютого 2017 року Комунальне підприємство «Спецбудресурс» зареєструвало у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності ОСОБА_3 на квартиру (номер запису про право власності 19080442).

У квартирі зареєстровано місце проживання ОСОБА_3 .

Водночас місце проживання ОСОБА_1 зареєстровано в квартирі АДРЕСА_2 . ОСОБА_1 є власником цієї квартири.

Протягом 2019-2025 років ОСОБА_1 визнавався винним і притягувався до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства (постанова від 5 вересня 2019 року у справі №686/20249/19, постанова від 29 січня 2020 року у справі №686/31218/19, постанова від 21 лютого 2020 року у справі №686/31222/19, постанова від 1 лютого 2023 року у справі №686/1552/23, постанова від 13 травня 2024 року у справі №686/12633/24, постанова від 20 серпня 2024 року у справі №686/7079/24, постанова від 10 жовтня 2025 року у справі №686/24434/25).

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 10 вересня 2025 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 18 листопада 2025 року, видано обмежувальний припис строком на шість місяців щодо заборони ОСОБА_1 : перебувати в місці проживання (перебування) з постраждалою особою – ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_3 ; наближатись на відстань ближче 500 метрів до місця проживання (перебування) ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 ), переслідувати її, розшукувати її особисто або через третіх осіб, у будь-який спосіб спілкуватись з нею, вести листування, телефонні переговори або контактувати через інші засоби зв`язку.

Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція), яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Положення цього конституційного принципу кореспондуються із нормами статей 319, 321 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), згідно з якими власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

З змістом статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання (стаття 382 ЦК України).

В силу статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно зі статтею 150 Житлового кодексу України (далі – ЖК України) громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Із положень статті 155 ЖК України слідує, що жилі будинки (квартири), що є у приватній власності громадян, не може бути в них вилучено, власника не може бути позбавлено права користування жилим будинком (квартирою), крім випадків, установлених законодавством України.

Як передбачено частиною першою статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й обмеження особи у праві власності на майно.

Перший протокол до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ), яка застосовується українськими судами як джерело права.

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону – нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

За змістом указаних правових норм право власності – це право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону та на власний розсуд. Ніхто не може бути позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

Власник може вимагати усунення будь-яких порушень свого права, хоча б ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Таке право забезпечується йому за допомогою негаторного позову.

Підставою для подання негаторного позову є вчинення іншою особою перешкод власнику, посилання позивача на належне йому право користування, володіння і розпоряджання майном, а також факти, що підтверджують дії відповідачів у створенні позивачу перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей.

Квартира як ізольоване житлове приміщення у багатоквартирному будинку є об`єктом права власності, зокрема права спільної сумісної власності.

Житлове приміщення використовуються власником для особистого проживання та проживання членів його сім`ї. Власник житла не може бути протиправно позбавлений займаного жилого приміщення чи обмежений у праві користування ним. Таке позбавлення чи обмеження права на житло можливе лише на підставі чинного закону і за рішенням суду.

ЄСПЛ у рішенні від 3 вересня 2020 року у справі «Левчук проти України» («Levchuk v. Uкrаіnе», заява № 17496/19) зазначив, що: «там, де особа достовірно стверджує про те, що вона зазнавала неодноразових актів домашнього насильства, якими б незначними поодинокі випадки не були, національні органи влади повинні оцінити ситуацію у всіх аспектах, включно з ризиком повторення подібних інцидентів (див. mutatis mutandis, рішення у справі «Ірина Смірнова проти України» («Irina Smirnova v. Ukrainе»), від 13 жовтня 2016 року № 1870/05, пункти 71 та 89). Серед іншого, ця оцінка повинна належним чином брати до уваги особливу вразливість жертв, які часто емоційно, фінансово чи іншим чином залежать від своїх кривдників, а також психологічний вплив можливого повторного знущання, залякування та насильства на їхнє повсякденне життя. Якщо встановлено, що на конкретну особу націлені систематичні дії, і за ними ймовірно йтимуть подальші випадки насильства, окрім реагування на конкретні випадки, органам влади може бути запропоновано вжити відповідних заходів загального характеру для боротьби з основною проблемою та запобігання жорстокому поводженню в майбутньому. Головним завданням для суду є визначення того, чи досягнуто цим рішенням справедливий баланс між протилежними інтересами, про які йдеться.

Також у вказаному рішенні ЄСПЛ у контексті статті 2 Конвенції у справах про домашнє насильство права кривдників не можуть переважати права жертв, зокрема, на фізичну та психологічну недоторканість.

Зібрані докази вказують на те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є співвласниками квартири. ОСОБА_1 не проживає у квартирі, а між сторонам існує спір щодо її поділу.

ОСОБА_1 неодноразово визнавався винним і притягувався до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства, внаслідок чого за рішенням суду стосовно нього видано обмежувальний припис щодо заборони перебувати в квартирі.

Водночас, надані ОСОБА_1 докази, зокрема: відеозапис, на якому відображено, як він підходить до дверей квартири та стукає у них (а.с. 18); поштове відправлення ОСОБА_1 з вимогою до ОСОБА_3 передати йому ключі від дверей квартири (а.с. 14-17), - достовірно та достатньо не свідчать про те, що ОСОБА_3 змінила замки у вхідних дверях і не допускає позивача до квартири.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність ОСОБА_1 створення йому відповідачкою перешкод у користуванні квартирою.

Встановивши вчинення позивачем неодноразових фактів домашнього насильства та винесення стосовно нього обмежувального припису, строк дії якого на час вирішення спору не сплив, а також можливість вирішення спору між сторонами про поділ квартири та наявність у позивача на праві власності іншого житла, суд першої інстанції правомірно керувався тим, що втручання у право ОСОБА_1 на житло є пропорційним і таке втручання не покладе на нього надмірний тягар.

Посилання ОСОБА_1 на наявність підстав для вселення його в квартиру не відповідають фактичним обставинам справи та чинним нормам закону.

Суд першої інстанції з`ясував усі обставини справи, а його висновки відповідають цим обставинам. Також суд правильно визначився з правовими нормами, які регулюють спірні правовідносини. Доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального та процесуального права є безпідставними.

3.Висновки суду апеляційної інстанції

Рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись статтями 374, 375, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України,

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 13 травня 2026 року.

Судді: О.І. Ярмолюк

Л.М. Грох

Т.О. Янчук

Головуючий у першій інстанції – Порозова І.Ю.

Доповідач – Ярмолюк О.І. Категорія 43