Постанова від 11 травня 2026 р. у справі №334/7642/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 12.05.2026 Справа № 334/7642/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 334/7642/25

Провадження №22-ц/807/958/26

Головуючий в 1-й інстанції – Баруліна Т.Є.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2026 року місто Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В.,

суддів:Кочеткової І.В., Полякова О.З.,

секретарВолчанова І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 20 лютого 2026 року, постановлену у м. Запоріжжі у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в інтересах якого діє батько ОСОБА_1 до Державно корпорації розвитку «ВЕБ.РФ», Публічного акціонерного товариства «Газпром», Товариства з обмеженою відповідальністю «Газпром Капітал», Міжнародної компанії товариство з обмеженою відповідальністю «Газпром Інтернешнл Лімітед», третя особа: держава Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, про стягнення шкоди, яка заподіяна майну,-

В С Т А Н О В И В:

З вересня 2025 року в провадженні Дніпровського районного суду міста Запоріжжя перебуває цивільна справа ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах якого діє батько ОСОБА_1 до Державної корпорації розвитку «ВЕБ.РФ», Публічного акціонерного товариства «Газпром», Товариства з обмеженою відповідальністю «Газпром Капітал», Міжнародна компанія товариство з обмеженою відповідальністю «Газпром Інтернешнл Лімітед», третя особа держава Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про стягнення шкоди, яка заподіяна майну. Ухвалою судді Дніпровського районного суду міста Запоріжжя від 04.02.2026 року, на підставі ч. 11 ст. 187 ЦПК України, позовну заяву було залишено без руху, оскільки після відкриття провадження, судом встановлено, що 11.11.2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №911/591/25 дійшов висновку, що згідно норми п.22 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» звільняються лише позивачі за позовом до держави - агресора і ця норма Закону містить пряме вказання до застосовування і не має розповсюдження до справ за позовами до господарюючих суб`єктів (пов`язаних чи не пов`язаних з державою-агресором, як і таких що замінюють або доповнюють останню). Позивачу було роз`яснено необхідність сплатити судовий збір та надано термін на усунення недоліків. Позивачем недоліки неусунуті, при цьому 19.02.2026 року, через систему «Електронний суд» позивач подав заяву в якій вказав, що фактично не згоден з ухвалою суду від 04.02.2026 року.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 20 лютого 2026 року, позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах якого діє батько ОСОБА_1 до Державної корпорації розвитку «ВЕБ.РФ», Публічного акціонерного товариства «Газпром», Товариства з обмеженою відповідальністю «Газпром Капітал», Міжнародна компанія товариство з обмеженою відповідальністю «Газпром Інтернешнл Лімітед», третя особа держава Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про стягнення шкоди, яка заподіяна майну, - залишено без розгляду.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що посилання на постанову Верховного Суду від 11.11.2025 року у справі 911/591/25 є безпідставним, оскільки вказане процесуальне рішення не змінює змісту норми закону «Про судовий збір». Крім того, таке рішення прийнято до відкриття провадження у справі, тому воно не могло стати підставою для залишення позову без руху вже після відкриття провадження.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 6 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В силу вимог ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Залишаючи позовну заяву без розгляду суд першої інстанції виходив з того, що позивачем недоліки, зазначені в ухвалі суду від 20 лютого 2026 року, щодо сплати судового збору, у встановлений строк не були усунуті.

Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з такими висновками суд першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно ч. 11 ст. 187 ЦПК України, суддя, встановивши, після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175, 177 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали.

Частина 4 статті 177 ЦПК України передбачено, що до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розміру, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Звертаючись до суду з позовною заявою, ОСОБА_1 вказав, що звільнений від сплати судового збору на підставі п. 22 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір», відповідно до якого від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Залишаючи позовну заяву без руху ухвалою від 04.02.2026 року, суд першої інстанції керувався тим, що після відкриття провадження, судом встановлено, що 11.11.2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №911/591/25 дійшов висновку, що згідно норми п.22 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» звільняються лише позивачі за позовом до держави - агресора і ця норма Закону містить пряме вказання до застосовування і не має розповсюдження до справ за позовами до господарюючих суб`єктів (пов`язаних чи не пов`язаних з державою-агресором, як і таких що замінюють або доповнюють останню). Таким чином, позивачу необхідно сплатити судовий збір у розмірі 16640,00 грн. за своїми позовними вимогами і за вимогами ОСОБА_2 , в інтересах якого діє батько ОСОБА_1 у розмірі 13825,53 грн.

Відповідно до ч. 13 ст. 187 ЦПК України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду. У зв`язку з тим, що позивачем недоліки, зазначені в ухвалі суду від 04 лютого 2026 року, у встановлений строк не були усунуті, позовну заяву залишено без розгляду.

Між тим, з такими висновками суду першої інстанції не можна погодитися.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини вказав, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов`язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (KREUZ v. POLAND, № 28249/95, § 59, ЄСПЛ, від 19 червня 2001 року).

Право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (Белле проти Франції, § 38). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права» (Белле проти Франції, § 36; Нун`єш Діаш проти Португалії).

Відповідно до пункту 22 статті 5 Закону про судовий збір від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - в справах за позовами до держави-агресора російської федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Результат аналізу вказаної норми матеріального права дає підстави зробити висновок про те, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі, які внаслідок тимчасової окупації території України, збройної агресії, збройного конфлікту рф вимушено переселилися з тимчасово окупованих територій України, були поранені, перебували в полоні, незаконно були позбавлені волі або викрадені, а також внаслідок таких дій було порушено їх право власності на рухоме та/або нерухоме майно.

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 до Державно корпорації розвитку «ВЕБ.РФ», Публічного акціонерного товариства «Газпром», Товариства з обмеженою відповідальністю «Газпром Капітал», Міжнародної компанії товариство з обмеженою відповідальністю «Газпром Інтернешнл Лімітед», третя особа: держава Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, про стягнення шкоди, яка заподіяна майну, у зв`язку із порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції щодо права на мирне володіння своїм майном внаслідок збройної агресії рф, що призвело до порушення права власності позивача на нерухоме майно.

Суд першої інстанції, залишаючи без руху позовну заяву, а згодом залишаючи її без розгляду, не врахував пункт 22 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», не звернув уваги на те, що вказаною нормою передбачено звільнення від сплати судового збору позивачів - у справах за позовами до держави-агресора російської федерації про відшкодування завданої матеріальної шкоди у зв`язку з збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до порушення права власності на нерухоме майно. Позивачі у справі є суб`єктами, які звільнені від сплати судового збору у відповідності до п.22 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», а заявлені ними позовні вимоги заявлені не у зв`язку із господарською діяльністю відповідачів, а в зв`язку із з збройною агресією рф.

Право на звернення особи до суду є її абсолютним правом, що гарантується Конституцією України та іншими законами. Це право забезпечує можливість кожної особи захищати свої права, свободи та законні інтереси у разі їх порушення, невизнання чи оспорення. Судовий захист є важливою складовою верховенства права та демократичної правової держави, а також способом реалізації принципу доступності правосуддя для всіх громадян.

Відповідно до практики ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм під час вирішення питання про прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судових захист, про що зазначено в постанові Верховного Суду від 01 грудня 2022 року в справі № 910/20185/21.

Внаслідок неправомірних вимог щодо прийнятності позовної заяви порушено право позивачів на визначений статтею 6 Конвенції доступ до правосуддя, тому оскаржуване судове рішення необхідно скасувати із передачею справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 20 лютого 2026 року у цій справі скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена 14 травня 2026 року.

Головуючий С.В. Кухар

Судді: І.В. Кочеткова

О.З. Поляков