Рішення від 13 травня 2026 р. у справі №947/1250/26 — Київський районний суд м. Одеси

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

Справа № 947/1250/26

Провадження № 2/947/1402/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.05.2026 року

Київський районний суд міста Одеси в складі:

головуючого – судді Калініченко Л.В.

при секретарі Матвієвої А.В.,

за участі:

представника відповідача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі у залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою

Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс»

до ОСОБА_1

про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» 09.01.2026 року звернулось до Київського районного суду міста Одеси з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №197882097 від 20.06.2024 року у розмірі 48306 гривень 00 копійок та судові витрати, з посиланням на невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за кредитним договором.

Позивачем разом з позовом подано клопотання про витребування доказів.

Вказана позовна заява сформована в системі «Електронний суд» 23.12.2025 року.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, цивільну справу за вказаним позовом розподілено судді Калініченко Л.В.

Ухвалою судді Київського районного суду м. Одеси від 13.01.2026 року було прийнято вказану позовну заяву до розгляду, відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін по справі, призначено дату, час і місце проведення судового засіданні. Визначено відповідачеві п`ятнадцятиденний строк з дня отримання даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Одночасно ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 13.01.2026 року клопотання представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» про витребування доказів задоволено. Витребувано з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» інформацію, що містить банківську таємницю, а саме: чи емітувалась на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) платіжна картка №4149-49XX-XXXX-5006; чи зараховувались на платіжну Карту (маска Карти) № НОМЕР_2 за період від 20.06.2024 року до 25.06.2024 року грошові кошти в сумі 15000,00 грн.; чи емітувалась будь-яка інша платіжна картка на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ); чи є/був номер телефону НОМЕР_3 фінансовим номером телефону за картковим рахунком - маска Картки № НОМЕР_4 -XXXX-5006 та чи знаходиться/знаходився вказаний номер телефону в анкетних даних ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ); у разі підтвердження зарахування коштів ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ): на платіжну Карту - маска карти № НОМЕР_2 , за період з 20.06.2024 року по 25.06.2024 року у сумі 15000,00 грн., надати інформацію у вигляді належним чином завірених копій первинних документів бухгалтерського обліку (банківські виписки/платіжні інструкції/доручення), що підтвердять дану інформацію; у випадку неможливості надати вищезгадані первинні документи, надати інші, прирівняні до них (довідки/листи, що підтверджують факт зарахування коштів на рахунок - маска карти ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ); надати повний номер рахунка маска Картки № НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ); у випадку, якщо номер телефону НОМЕР_3 не знаходиться в анкетних даних ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) за платіжною карткою маска Картки № НОМЕР_2 , надати номери телефонів що знаходяться/знаходились в анкетних даних ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) (Клієнта банку) за платіжною карткою маска Картки № НОМЕР_2 ; у випадку, якщо картковий рахунок - маска карти № НОМЕР_2 не належить Позичальнику - ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), надати інформацію щодо особи, якій належить картковий рахунок - маска Карти № НОМЕР_2 .

09.02.2026 року на виконання ухвали суду від Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» надійшли витребувані судом документи.

03.03.2026 року від представника позивача надійшла до суду заява про зменшення позовних вимог, в якій останній просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором №197882097 від 20.06.2024 року у загальному розмірі 39900 гривень 00 копійок та судові витрати, яку було прийнято судом до розгляду у судовому засіданні, призначеному на 01 квітня 2026 року.

03.04.2026 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній позовні вимоги визнає частково та просить суд відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» у задоволенні позовних вимог у частині стягнення з відповідача заборгованості за нарахованими відсотками у розмірі 29832,00 грн. Одночасно представник відповідача у відзиві просить суд зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс».

06.04.2026 року представником позивача надано до суду додаткові пояснення по справі.

У судове засідання, призначене на 06.05.2026 року з`явилась представник відповідача, яка просила суд позовні вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» задовольнити частково, а також зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу.

Представник позивача у судове засідання, призначене на 06.05.2026 року не з`явився, однак у позовній заяві просить суд здійснювати розгляд справи за його відсутності, а також не заперечує проти заочного розгляду справи.

За наслідком розгляду даної справи, суд перейшовши до стадії ухвалення судового рішення та у відповідності до положень ч.1 ст. 244 ЦПК України відклав судове засідання до 14.05.2026 року о 15 годині 00 хвилин для ухвалення та проголошення судового рішення.

Про дату, час і місце судового засідання з проголошення судового засідання, учасники справи повідомлялись належним чином.

Заслухавши пояснення представника відповідача по справі, дослідивши, вивчивши та проаналізувавши матеріали справи, суд вважає позов підлягаючим частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що 20.06.2024 року ОСОБА_1 звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та заповнив заявку на отримання грошових коштів в кредит.

Заявка містить загальну інформацію щодо суми кредиту та строку його надання, а також докладну інформацію щодо особи відповідача, зокрема дату народження, індивідуальний податковий номер, дані паспорту громадянина України, адресу проживання, номер мобільного телефону та номер банківської картки.

20.06.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії №197882097, у відповідності до умов якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» надає останньому кредит на суму 15000,00 грн.

Відповідно до п.п. 2.3.-2.5. договору, кредитодавець надає позичальнику перший транш за договором в сумі 15000,00 00 грн. 20.06.2024 року (що є датою надання Кредиту). Другий та решта траншів за договором надаються позичальнику протягом дисконтного періоду кредитування на умовах передбачений цим договором. Кредит надається з метою задоволення поточних споживчих потреб позичальника (не цільовий кредит).

Кожен окремий транш за цим договором надається позичальнику шляхом ініціювання кредитового переказу грошових коштів з рахунку кредитодавця, на рахунок позичальника, використовуючи реквізити платіжної картки 4149-49XX-XXXX-5006, що відбувається не пізніше ніж протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту укладення договору чи ініціювання отримання чергового траншу за договором (п. 5.1. договору).

У відповідності до п. 8.1. договору, за користування кредитом позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти за користування кредитом. Інших витрат позичальника договором не передбачено.

Договір укладено державною мовою в електронному вигляді та підписаний шляхом накладення електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Крім того, відповідачем того ж дня підписано паспорт споживчого кредиту, який містить: інформацію та контактні дані про кредитодавця, інформацію та контактні дані кредитного посередника, основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача, інформацію щодо орієнтовної реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача, порядок повернення кредиту,додаткову інформацію та інші важливі правові аспекти.

Згідно з довідки щодо дій позичальника в Інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», сформованої 05.06.2025 року, підтверджено підписання ОСОБА_1 кредитного договору №197882097 від 20.06.2024 року одноразовим ідентифікатором YZNB-5665.

У відповідності до платіжного доручення №995f41b6-bef5-409a-b888-365a84dd77d8 від 20.06.2024 року судом встановлено, що ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» було переховано на ім`я ОСОБА_1 на картковий рахунок № НОМЕР_5 грошові кошти в сумі 15000,00 грн. на виконання умов кредитного договору №197882097 від 20.06.2024 року.

Листом АТ КБ «ПриватБанк» за вих. №20.1.0.0.0/7-260127/134828-БТ від 29.01.2026 року підтверджено, що на ім`я ОСОБА_1 емітовано банківську платіжну картку № НОМЕР_6 ( НОМЕР_7 ), на яку 20.06.2024 року здійснено зарахування коштів на суму 15000,00 грн. Номер телефону НОМЕР_3 є фінансовим номером телефону та знаходиться в анкетних даних ОСОБА_1 .

08.10.2024 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон плюс» укладено договір факторингу №МВ-ТП/3, предметом якого є відступлення права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги.

З Реєстру прав вимоги складеного сторонами вищевказаним договору, ТОВ «Таліон плюс» прийняло від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» право вимоги за кредитним договором №197882097 від 20.06.2024 року, укладеним з ОСОБА_1 , заборгованість яка станом на день формування звіту становить у загальній сумі 36456,00 грн., яка складається з: заборгованості за тілом кредиту в розмірі 15000,00 грн., заборгованості за відсотками – 13956,00 грн. та заборгованості за іншими нарахуваннями – 7500,00 грн.

28.05.2025 року між ТОВ «Таліон плюс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн фінанс» укладено договір факторингу №25/0525-01, за умовами якого клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених договором.

З Реєстру прав вимоги №2 від 28.05.2025 року складеного сторонами вищевказаними договору, ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» прийняло від ТОВ «Таліон плюс» право вимоги за кредитним договором №197882097 від 20.06.2024 року, укладеним з ОСОБА_1 , заборгованість яка станом на день формування звіту становить у загальній сумі 55806,00 грн., яка складається з: заборгованості за тілом кредиту в розмірі 15000,00 грн., заборгованості за відсотками – 33306,00 грн. та заборгованості за комісією – 7500,00 грн.

16.07.2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК «Онлайн фінанс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК «ЕЙС» укладено договір факторингу №16/07/25-Е, фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб – боржників, включаючи суму основного зобов`язання (суму позики), плату за позикою (проценти за користування позикою та проценти на прострочену позику), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту.

Відповідно до Реєстру боржників до договору факторингу №16/07/25-Е від 16.07.2025 року, складеного сторонами вищевказаними договору, ТОВ «ЕЙС» прийняло від ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» право вимоги за кредитним договором №197882097 від 20.06.2024 року, укладеним з ОСОБА_1 , заборгованість яка станом на день формування звіту становить у загальній сумі 55806,00 грн., яка складається з: заборгованості за тілом кредиту в розмірі 15000,00 грн., заборгованості за відсотками – 33306,00 грн. та заборгованості за комісією – 7500,00 грн.

Згідно з акту прийому-передачі Реєстру Боржників за до договору факторингу №16/07/25-Е від 16.07.2025 року, ТОВ «ФК«ЕЙС» прийняло, а ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» передало реєстр боржників в кількості 6715, після чого ТОВ «ФК «ЕЙС» стало кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей.

У відповідності до виписки з особового рахунку за кредитним договором №197882097 від 20.06.2024 року, укладеним з ОСОБА_1 , у останнього станом на 01.11.2025 року наявна заборгованість, яка в загальному розмірі складає 55806,00 грн., яка складається з: заборгованості за тілом кредиту в розмірі 15000,00 грн., заборгованості за відсотками – 33306,00 грн. та заборгованості за штрафними санкціями – 7500,00 грн.

Як вбачається за первісною редакцією позову позивачем було заявлено до стягнення з позивача до стягнення суму заборгованості за тілом кредиту в розмірі 15000,00 грн. та суму заборгованості за відсотками – 33306,00 грн., що в цілому становило 48306,00 грн., без врахування суми заборгованості за штрафними санкціями.

В подальшому позивачем під час розгляду справи, за наслідком перерахування відсотків нарахованих відповідачеві за кредитним договором №197882097 від 20.06.2024 року, було зменшено заявлену до стягнення суму заборгованості за вказаним кредитним договором у загальному розмірі до 39900,00 грн.

Невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за вказаним кредитним договором зумовило звернення позивача до суду з цим позовом, в якому з врахування заяви про зменшення позовних вимог позивачем заявлено до стягнення розмір заборгованості за кредитним договором в сумі 39900,00 грн.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. ч. 1,2 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є зокрема договори та інші правочини.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

За правилом ч. 1 ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до положень ст. 207 ЦК України, в редакції станом на момент укладення договору, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст.205, 207 ЦК України). Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.

Щодо укладення договору в електронній формі суд також зазначає, що статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» в редакції станом на момент укладення договору зазначено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 3-8 ст.11 цього Закону, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.

Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них.

Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту.

Якщо покупець (споживач, замовник) укладає електронний договір шляхом розміщення замовлення за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, продавець (виконавець, постачальник) зобов`язаний оперативно підтвердити отримання такого замовлення.

Замовлення або підтвердження розміщення замовлення вважається отриманим у момент, коли сторона електронного договору отримала доступ до нього.

У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Інформаційна система суб`єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.

Частиною 12 статті 11 вказаного Закону також визначено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Положеннями ст.12 цього Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

За ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до положень ст. 1056-1 ЦК України, в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Якщо інше не встановлено законом, у разі застосування змінюваної процентної ставки кредитодавець самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов`язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов`язаний письмово повідомити позичальника, а в разі збільшення процентної ставки - поручителя та інших зобов`язаних за договором осіб про зміну процентної ставки протягом 15 календарних днів, що настають за днем, з якого застосовується нова ставка.

У разі незгоди позичальника із збільшенням процентної ставки позичальник зобов`язаний погасити заборгованість за договором у повному обсязі протягом 30 календарних днів з дня отримання повідомлення про збільшення процентної ставки. З дня погашення заборгованості за кредитним договором у повному обсязі зобов`язання сторін за таким договором припиняються. При цьому до моменту повного погашення заборгованості, але не більше 30 календарних днів з дати отримання повідомлення про збільшення процентної ставки, застосовується попередній розмір процентної ставки.

У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен забезпечувати точне визначення розміру процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитодавець не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника.

Індекс, що використовується у формулі визначення змінюваної процентної ставки, повинен відповідати таким вимогам:

1) поточне значення індексу повинно періодично, але не рідше одного разу на місяць, публікуватися в медіа або оприлюднюватися через інші загальнодоступні регулярні джерела інформації. Кредитний договір повинен містити посилання на джерело інформації про відповідний індекс;

2) індекс повинен ґрунтуватися на об`єктивних індикаторах фінансової сфери, що дозволяють визначити ринкову вартість кредитних ресурсів;

3) значення індексу повинно встановлюватися незалежною установою з визнаною діловою репутацією на ринку фінансових послуг.

У разі застосування змінюваної процентної ставки у кредитному договорі визначається максимальний розмір процентної ставки, що може бути застосований.

Особливості застосування змінюваної процентної ставки за договором про надання споживчого кредиту встановлюються законом.

Частиною 1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч.1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частинами 1, 2 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі порушення ним зобов`язання.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Щодо цесії (переходу права вимоги, факторингу), суд також зазначає, що відповідно до пункту 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути змінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Відповідно до ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні (ч. 2 ст. 517 ЦК України).

Частиною 1 ст. 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ч. 1 ст. 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно з ч.3 ст. 12, ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Досліджуючи подані до суду докази, судом встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 належним чином укладено договір кредитної лінії №197882097 від 20.06.2024 року.

Положеннями статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (постанова Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 191/5077/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010).

Суд зазначає, що стороною відповідача під час розгляду справи не спростовувалось підписання і укладення вищевказаного договору кредитної лінії №197882097 від 20.06.2024 року.

У відповідності до платіжного доручення №995f41b6-bef5-409a-b888-365a84dd77d8 від 20.06.2024 року судом встановлено, що ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» було переховано на ім`я ОСОБА_1 на картковий рахунок № НОМЕР_5 грошові кошти в сумі 15000,00 грн. на виконання умов кредитного договору №197882097 від 20.06.2024 року.

Листом АТ КБ «ПриватБанк» від 29.01.2026 року повідомлено, що на ім`я ОСОБА_1 емітовано банківську платіжну картку № НОМЕР_6 , на яку 20.06.2024 року здійснено зарахування коштів на суму 15000,00 грн. Номер телефону НОМЕР_3 є фінансовим номером телефону та знаходиться в анкетних даних ОСОБА_1 .

На підставі чого, суд вважає доведеним належне виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» взятих на себе зобов`язань за вказаним кредитним договором з надання відповідачеві у кредит грошових коштів в сумі і на умовах визначених цим договором.

Отже, наведені обставини підтверджують факт звернення відповідачки до Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та отримання нею кредитних коштів, що у свою чергу свідчить про виникнення між сторонами прав і обов`язків, які ґрунтуються на кредитних правовідносинах, врегульованих параграфом 2 глави 71 ЦК України «Кредит».

Також, судом встановлено, що позивачем належним чином набуто право вимоги за договором кредитної лінії №197882097 від 20.06.2024 року, укладеним з ОСОБА_1 .

У відповідності до наданої позивачем до суду до виписки з особового рахунку вбачається, що у відповідача станом на 01.11.2025 року наявна заборгованість за договором кредитної лінії №197882097 від 20.06.2024 року в загальному розмірі складає 55806,00 грн., яка складається з: заборгованості за тілом кредиту в розмірі 15000,00 грн., заборгованості за відсотками – 33306,00 грн. та заборгованості за штрафними санкціями – 7500,00 грн.

Вказаний розрахунок боргу є зрозумілим та доступним, в тому числі містить усю необхідну інформації щодо періоду та розміру виникнення боргу.

Також суд зазначає, що за первісною редакцією позову позивачем було заявлено до стягнення з позивача до стягнення суму заборгованості за тілом кредиту в розмірі 15000,00 грн. та суму заборгованості за відсотками – 33306,00 грн., що в цілому становить 48306,00 грн., без врахування суми заборгованості за штрафними санкціями.

Суд зазначає, що неврахування суми штрафних санкцій узгоджується з тим, що відповідно пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022на всій території України введений воєнний стан, який не припиняючись продовжувався, востаннє продовжено до 5 листопада 2025 року (Закон України від 15.07.2025 №4524-IX).

Також суд зазначає, що в подальшому позивачем під час розгляду справи, за наслідком перерахування відсотків нарахованих відповідачеві за кредитним договором №197882097 від 20.06.2024 року, було зменшено заявлену до стягнення суму заборгованості за вказаним кредитним договором у загальному розмірі до 39900,00 грн.

Отже слід дійти до висновку, що вказаний заявлений до стягнення з відповідача в даній справі, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, розмір заборгованості за кредитним договором №197882097 від 20.06.2024 року в сумі 39900,00 грн., складається з: суми заборгованості за тілом кредиту в розмірі 15000,00 грн. та суми заборгованості за відсотками – 24900,00 грн.

За наслідком чого судом у відповідності до приписів статті 13 ЦПК України здійснюється розгляд справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Щодо стягнення з відповідача заборгованості за нарахованими відсотками суд дійшов до наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

За ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У Рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками фізичними особами.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Вказані правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі №679/1103/23.

Суд зазначає, що розмір відсотків є завищеним відносно тіла кредиту, непропорційними і нерозумними, що є за своєю суттю несправедливим, оскільки порушують права споживачів кредитних послуг.

Приймаючи викладене в цілому, суд вважає, що вимога про нарахування та сплату відсотків в розмірі 24900,00 грн., з огляду на розмір тіла кредиту (15000,00 грн.), є явно завищеною та не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

За таких обставин, з урахуванням висновків викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18, з огляду на суттєву неспівмірність заявленого позивачем розміру заборгованості зі сплати відсотків за користування кредитом та тілом кредиту, що не є справедливим суд вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитом у розмірі 15000,00 грн., яка дорівнює сумі заборгованості за тілом кредиту.

Приймаючи вищевикладені обставини в цілому, суд доходить до висновку про часткове задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» в частині вимог про стягнення з відповідача заборгованості за договором кредитної лінії №197882097 від 20.06.2024 року, яка складається з: суми заборгованості за кредитом - 15000 гривень 00 копійок, заборгованість по відсотках – 15000 гривень 00 копійок, що в загальному розмірі складає 30000 гривень 00 копійок.

Ухвалюючи рішення суду в цій справі, судом приймається, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" (остаточне рішення від 17 червня 2011 року) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпції щодо фактів.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

На підставі вищевикладеного, беручи до уваги належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» є частково обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Щодо відшкодування судових витрат.

Згідно зі статтею 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем під час пред`явлення позову до суду було сплачено судовий збір у розмірі 2422,40 грн.

З урахуванням часткового задоволення позову, у відповідності до ст. 141 ЦПК України, стягненню з відповідача на користь позивача у відшкодування судових витрат зі сплати судового збору, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, підлягає в загальному розмірі 1821 гривня 40 копійок (30000*100/39900=75,19%; 75,19% від 2422,40 = 1821,40).

Також, позивачем заявлено до відшкодування витрати на правничу допомогу в сумі 7000,00 грн.

Положеннями ст.59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 5 ст.137 ЦПК України встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч.6 ст.137 ЦПК України, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (ст.6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12,46,56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (провадження №11-562ас18) зазначено, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».

Таким чином, опис наданих послуг та наявні в матеріалах справи докази на підтвердження їх сплати не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

На підтвердження здійснення витрат пов`язаних з розглядом справи позивачем надано:

- договір про надання правничої допомоги №20/08/25-01 року від 20.08.2025 року, укладений між ТОВ «ФК «Ейс» та АБ "Соломко та партнери", за умовами якого клієнт доручає, а адвокатське бюро приймає на себе зобов`язання надавати правничу допомогу в повному обсязі та на умовах, передбачених даним договором;

- додаткову угоду №25771188779 до договору про надання правничої допомоги №20/08/25-01 року від 20.08.2025 року, укладену 11.09.2025 року про надання юридичної допомоги по захисту прав та інтересів з питань, що відносяться до юрисдикції судів всіх інстанцій загальної юрисдикції, господарських судів та адміністративних судів по справах про стягнення заборгованості за кредитним договором зокрема укладеним з ОСОБА_1 ;

- акт прийому-передачі наданих послуг, згідно з якого сторонами погоджено, що правнича допомога відносно відповідача ОСОБА_1 та становить в сумі 7000,00 грн.. яка складається з: складання позовної заяви - 5000,00 грн.; вивчення матеріалів справи - 1000,00 грн.; підготовка адвокатського запиту – 500,00 грн.; підготовка та подання клопотання про витребування доказів – 500,00 грн.

Судом приймається, що позивачем на підставі поданих доказів було отримано правничу допомогу на підставі договору про надання правничої допомоги №20/08/25-01 року від 20.08.2025 року, яка пов`язана з розглядом даної справи.

Під час вирішення питання щодо компенсації позивачеві витрат понесених на професійну правничу допомогу, судом враховується, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено, що узгоджується з правовим висновком викладеним Верховним Судом у постанові від 03.10.2019 року по справі №922/445/19.

Одночасно судом враховується, що відповідач у відзиві просив суд зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу.

З урахуванням викладеного, враховуючи принципи співмірності та розумності судових витрат, критерії реальності цих витрат та розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, а також враховуючи часткове задоволення позову та відповідно покладення на сторони судових витрат пропорційно розміру задоволених вимог, суд вважає, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на правову допомогу у розмірі 5263 гривні 30 копійок (30000*100/39900=75,19%; 7000*75,19/100=5263,30).

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 1-18, 76-89, 141, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (місцезнаходження: 02094, м. Київ, вул. Юрія Поправки, 6, кабінет 13) до ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (місцезнаходження: 02094, м. Київ, вул. Юрія Поправки, 6, кабінет 13; код ЄДРПОУ 42986956) заборгованість за договором кредитної лінії №197882097 від 20.06.2024 року станом на 01.11.2025 року у загальній сумі 30000 (тридцять тисяч) гривень 00 (нуль) копійок, яка складається з: заборгованості за тілом кредиту в сумі 15000 (п`ятнадцять тисяч) гривень 00 (нуль) копійок; заборгованості за відсотками – 15000 (п`ятнадцять тисяч) гривень 00 (нуль) копійок.

У задоволені решти вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (місцезнаходження: 02094, м. Київ, вул. Юрія Поправки, 6, кабінет 13; код ЄДРПОУ 42986956) у відшкодування судових витрат – 7084 (сім тисяч вісімдесят чотири) гривні 70 (сімдесят) копійок, які складаються з: витрат зі сплати судового збору – 1821 (одна тисяча вісімсот двадцять одна) гривня 40 (сорок) копійок та витрат на правничу допомогу – 5263 (п`ять тисяч двісті шістдесят три) гривні 30 (тридцять) копійок.

У задоволенні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про відшкодування решти витрат на професійну правничу допомогу - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення може бути оскаржено позивачем шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 14.05.2026 року.

Головуючий Л. В. Калініченко