Рішення від 27 квітня 2026 р. у справі №686/28679/25 — Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області

Справа № 686/28679/25

Провадження № 2/686/661/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2026 року Хмельницький міськрайонний суд

Хмельницької області в складі:

головуючого-судді Мазурок О. В.

при секретарі Колісник Л.В.

за участі: представника позивача Тунгасової В.П.

представника відповідача Хмелівської О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Хмельницькому цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Автолідер» до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів , -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Автолідер» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів. Просить стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Автолідер» матеріальну шкоду, у розмірі 144054 гривні 30 копійок та судовий збір у розмірі 3 028 гривень 00 копійок.

На обгрунтування свого позову представник позивача вказав, що ОСОБА_1 прийнятий на роботу до позивача на посаду водія автотранспортних засобів. За період роботи відповідачем було завдано шкоду позивачу, а саме: внаслідок порушення правил дорожнього руху останнім було пошкоджено транспортний засіб позивача, який було закріплено за відповідачем. Добровільно оплатити ремонт пошкодженого транспортного засобу (далі по тексту - ТЗ) відповідач відмовився.

Вартість здійснених позивачем відновлювальних робіт пошкодженого ТЗ становить 144 054, 30 грн. ОСОБА_1 прийнятий 09 червня 2025 року на посаду водія автотранспортних засобів ТОВ «Автолідер», за основним місцем роботи, відповідно до Наказу № 131/к/тр від 06.06.2025 р.

Відповідно до п.1.5. посадової інструкції водія автотранспортних засобів, затв. Наказом №168/1/ОД від 27.12.2024 р., водій автотранспортних засобів у своїй діяльності керується в тому числі, але не виключно, Правилами дорожнього руху (ПДР).

У відповідності до п.п. 5.3. п. 5 Посадової інструкції, водій несе відповідальність за пошкодження службового транспортного засобу, з власної провини, - зобов`язаний компенсувати вартість ремонту; за порушення ПДР, які спричинили ДТП, штрафи чи збитки (п.п. 5.5. п. 5 Посадової інструкції). Копія Посадової інструкції, з якою ознайомлено Відповідача - додаток 2.

9 червня 2025 року між позивачем і відповідачем укладено Договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, за яким відповідач несе повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження ввіреного йому автомобіля д/н НОМЕР_1 , марка CITROEN BERLINGO, а також зобов`язується відшкодувати завдану шкоду за пошкодження авто.

Так, відповідно до п.2.2. Договору, водій зобов`язується виконувати правила дорожнього руху. У разі ДТП з його вини: провести ремонт авто за власний рахунок, включаючи оплату робіт та придбання запчастин (п. 2.3.1). Відшкодувати всі витрати, пов`язані з евакуацією, простоєм та іншими витратами, спричиненими ДТП.

У відповідності до п. 4.1. Договору, у разі встановлення вини водія у ДТП, водій зобов`язаний здійснити ремонт автомобіля за власний рахунок. У разі відмови водія добровільно провести ремонт, або відшкодувати збитки, підприємство має право утримати відповідну суму із заробітної плати водія, або звернутися до суду.

Наказом ТОВ «Автолідер» від 10 червня 2025 року № 78/ОД «Про закріплення автомобіля» за відповідачем було закріплено автомобіль марки д/н НОМЕР_1 , марка CITROEN BERLINGO, кузов НОМЕР_2 , рік випуску 2024 р.

Даний ТЗ передано позивачем відповідачу за Актом прийому - передачі автомобіля від 10.06.2025 р.

Транспортний засіб належить позивачу на праві приватної власності.

10 липня 2025 р., в результаті дорожньо-транспортної пригоди, що мала місце по вулиці Західно - окружна 16/1Б (о 17.40 год), було пошкоджено транспортний засіб д/н НОМЕР_1 , марка CITROEN BERLINGO, що належить ТОВ «Автолідер». Копія Доповідної записки за підписом безпосереднього керівника Відповідача, логіста - додаток 7.

22 серпня 2025 р. останній день коли ОСОБА_1 вийшов на роботу.

25 серпня 2025 р. по 29 серпня 2025 р. ОСОБА_1 відкрито листок непрацездатності (дата закриття 29.08.2025 р.); додаток 10.

З 01 вересня 2025 р. ОСОБА_1 відсутній на роботі без поважних причин, через що 16 вересня 2025 р. був звільнений із займаної посади за прогул. Копію Наказу про звільнення з роботи додаємо (додаток 12).

Позивач вважає, що відповідачем повинна бути відшкодована завдана шкода внаслідок пошкодження ТЗ, виходячи із наступного. Працівники зобов`язані бережливо ставитися до майна підприємства, установи, організації і вживати заходів до запобігання шкоді (стаття 131 КЗпП України).

Статтею 130 КЗпП України передбачено, що працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків.

Відповідно до ст. 22 ЦК України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Враховуючи викладене, розмір збитку, про відшкодування якого просить позивач, повинен визначатися як вартість затрачених на відновлювальний ремонт коштів, тобто як вартість реально витрачених матеріалів та проведених робіт.

Пунктом 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 29 грудня 1992 року «Про судову практику у справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» визначено, що під прямою дійсною шкодою необхідно розуміти, зокрема втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов`язків, грошові виплати.

На підтвердження прямої дійсної шкоди позивач зазначає, що мало місце пошкодження ТЗ позивача відповідачем. Пошкодження транспортного засобу сталося внаслідок порушення відповідачем 10 липня 2025 р., правил дорожнього руху, а саме ст. 124 Кодексу України про адміністративне правопорушення. Місце порушення відповідачем своїх посадових обов`язків та завдання шкоди (пошкодження ТЗ): м. Хмельницький, вул. Західно - Окружна, 16/1Б , близько 17 год. 40 хв. Вина відповідача в порушенні правил дорожнього руху підтверджується судовим рішенням, що набрало законної сили (справа №686/20618/25). Крім того, як зазначено в судовому рішенні, відповідач свою вину у вчиненні адміністративного порушення (порушення правил дорожнього руху) визнав (абз. 4 арк. 1 судового рішення). Цим же судовим рішенням встановлено, що внаслідок порушення правил дорожнього руху відповідачем та вчиненого ним в результаті цього ДТП, пошкоджено транспортний засіб д/н НОМЕР_1 , марка CITROEN BERLINGO, та інші ТЗ (учасники ДТП). (абз. З арк. 1 судового рішення). Позивачем видано відповідачу, а останнім прийнято, справний транспортний засіб д/н НОМЕР_1 , марка CITROEN BERLINGO, що підтверджується Актом прийому - передачі. Зауважень до справності (технічного стану) отриманого транспортного засобу Відповідачем в Акті не зазначено. Тобто, Відповідачу було передано справний транспортний засіб та створено належні умови для його експлуатації. На підтвердження розміру збитків понесених для здійснення відновлювального ремонту пошкодженого ТЗ, Позивач надає копії наступних письмових доказів (документів): рахунок (Н - 3) №301 від 12.07.2025 р. на загальну суму 144 054,30 грн.; акт виконаних робіт № 2216 від 29.09.2025 р. на суму 144 054,30 грн.; платіжна інструкція № 30004 від 30.09.2025 р. на суму 144 054,30 грн.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечив. Направив до суду відзив на позовну заяву, в якому вказав, що укладений між сторонами Договір про повну матеріальну відповідальність від 09.06.2025 року не має юридичної сили і не може бути підставою для матеріальної відповідальності відповідача у повному розмірі заподіяної шкоди. Постанова Державного комітету Ради Міністрів СРСР з праці та соціальних питань і Секретаріатом Всесоюзної центральної ради професійних спілок від 28.12.1977 № 447/24 «Про затвердження Переліку посад і робіт, що заміщуються чи виконуються працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм на збереження, обробку, продаж (відпуск), перевезення або застосування в процесі виробництва, а також типового договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність» - діє на території України відповідно до Постанови Верховного Ради України від 12.09.1991 року № 1545-ХІІ «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР», яка Законом України «Про дерадянізацію законодавства України» від 07.05.2022 року за №2215-ІХ не скасована. Чинна Постанова Верховної Ради України від 12 вересня 1991 року № 1545-ХІІ «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» дотепер передбачає, що до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України. З огляду на це факт укладення із відповідачем договору про повну матеріальну відповідальність не має юридичної сили та не є підставою для покладення на нього матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди на підставі п. 1 ч. 1 ст. 134 КЗпП України. Посада відповідача як водія та робота, яку він виконував на день ДТП за своїми посадовими обов`язками не належить до посад, з якими згідно з статтею 135-1 КЗпП України може бути укладений договір про повну матеріальну відповідальність. Просить суд врахувати висновки, які були висловлені у постановах КЦС Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 552/2002/18 (провадження № 61-16369св19), від 29 червня 2021 року № 686/12599/17 (провадження № 61-46213св18) про те, що договір про повну матеріальну відповідальність можна укладати у письмовій форму тільки з працівниками визначених категорій. Договір про повну матеріальну відповідальність, укладений з особами, які не включені до Переліку категорій працівників, з котрими можна такі договори укладати, є недійсним». Верховний Суд у справі №743/1641/15-ц від 29.01.2018 року сформулював правовий висновок, відповідно до якого водій не належить до категорії працівників, з якими згідно зі ст. 135-1 КЗпП України може бути укладений договір про повну матеріальну відповідальність. Отже, посада водія не входить до Переліку № 447/24 і такі трудові функції не передбачають таких дій як забезпечення збереження цінностей, які були передані працівнику для збереження, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва. Не передбачають вони і дій, пов`язаних зі збереженням транспортного засобу, який використовує водій під час перевезення вантажу. (висновки Верховного Суду у постановах від 20 червня 2018 року у справі № 523/4413/1-ц , від 28 липня 2021 року у справі № 524/2050/19, від 29 жовтня 2020 року у справі № 264/2076/17).

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 31 березня 2021 року у справі № 552/2002/18 (провадження № 61- 16369св19) про відшкодування майнової шкоди вказав: «Договори про повну матеріальну відповідальність з працівниками, чиї посади (виконувана робота) в Переліку посад і робіт, які заміщаються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, які були передані їм для збереження, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва не зазначені, юридичної сили не мають і не можуть бути підставою для покладання матеріальної відповідальності у повному розмірі заподіяної з їх вини шкоди».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 червня 2021 року № 686/12599/17 (провадження № 61-46213св18) вказано: «Договір про повну матеріальну відповідальність можна укладати у письмовій форму тільки з працівниками визначених категорій. Договір про повну матеріальну відповідальність, укладений з особами, які не включені до Переліку категорій працівників, з котрими можна такі договори укладати, є недійсним». Таким чином, суди вирішуючи спори про відшкодування шкоди перевіряють договори про повну матеріальну відповідальність на відповідність вимогам закону та у випадках встановлення невідповідності не беруть їх до уваги як юридичні факти або ж вказують про їх недійсність у мотивувальній частині судових рішень. Договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, що укладений із водієм, не має юридичної сили і не може бути підставою для матеріальної відповідальності у повному розмірі заподіяної шкоди, оскільки такий договір можна укладати тільки із працівниками визначених категорій. Крім того, стаття 130 КЗпП України передбачає, що працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством. За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності. На працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського ризику, а також за шкоду, заподіяну працівником, що перебував у стані крайньої необхідності. Відповідальність за не одержаний підприємством, установою, організацією прибуток може бути покладена лише на працівників, що є посадовими особами. Працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно покрити її повністю або частково. За згодою роботодавця працівник може передати для покриття заподіяної шкоди рівноцінне майно або поправити пошкоджене. Відповідно до ст. 132 КЗпП України за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про узагальнення практики застосування судами законодавства, що регулює матеріальну відповідальність працівників за шкоду, заподіяну роботодавцю» від 11 грудня 2015 року №12, зі змісту ст. 132 КЗпП при заподіянні працівником прямої дійсної шкоди в розмірі, що менше середнього місячного заробітку, працівник зобов`язаний відшкодувати пряму дійсну шкоду повністю. Якщо ж пряма дійсна шкода, що заподіяна працівником підприємству, перевищує середній місячний заробіток працівника, з останнього стягується лише сума, що дорівнює середньому місячному заробітку, а решта шкоди працівником не покривається. Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 22 квітня 2020 року у справі № 489/1902/18 (провадження № 61-282св19). Водночас, навіть факт укладення із працівником договору про повну матеріальну відповідальність, сам по собі не є підставою для покладення матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди за п. 1 ч. 1 ст. 134 КЗпП України. Позивачем не надано доказів заподіяння прямої дійсної шкоди товариству відповідачем.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовна заява не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом об`єктивно встановлено, що ОСОБА_1 прийнятий 09 червня 2025 року на посаду водія автотранспортних засобів ТОВ «Автолідер», за основним місцем роботи, відповідно до Наказу № 131/к/тр від 06.06.2025 р.

Відповідно до п.1.5. посадової інструкції водія автотранспортних засобів, затв. Наказом №168/1/ОД від 27.12.2024 р., водій автотранспортних засобів у своїй діяльності керується в тому числі, але не виключно, Правилами дорожнього руху (ПДР).

9 червня 2025 року ТОВ «Автолідер» та ОСОБА_1 укладено Договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, за яким: водій зобов`язується у раззі ДТП з його вини провести ремонт автомобіля за власний рахунок, включаючи оплату робіт та придбання запчастин. Відшкодувати підприємству всі витрати, пов`язані з евакуацією, простоєм транспорту та іншими витратами, спричиненими ДТП.

Наказом ТОВ «Автолідер» від 10 червня 2025 року № 78/ОД «Про закріплення автомобіля» за відповідачем було закріплено автомобіль марки д/н НОМЕР_1 , марка CITROEN BERLINGO, кузов НОМЕР_2 , рік випуску 2024 р.

Даний ТЗ передано позивачем відповідачу за Актом прийому - передачі автомобіля від 10.06.2025 р.

Транспортний засіб належить ТОВ «Автолідер» на праві приватної власності, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 .

10 липня 2025 р., в результаті дорожньо-транспортної пригоди, що мала місце по вулиці Західно - окружна 16/1Б (о 17.40 год), було пошкоджено транспортний засіб д/н НОМЕР_1 , марка CITROEN BERLINGO, що належить ТОВ «Автолідер».

Постановою судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області Дзюбак О.В. від 28 липня 2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

За положеннями ст.132 КЗпП України, за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків, працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього заробітку.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.134 КЗпП України, працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до ст. 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.

Згідно з п.2 ч.1 ст.134 КЗпП України, працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству у випадку, коли майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами.

Статтею 130 КЗпП України визначено загальні підстави і умови матеріальної відповідальності працівників, відповідно до яких при покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.

Відповідно до ст.135-1 КЗпП України - письмовий договір про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівником, який досяг вісімнадцятирічного віку та: займає посаду або виконує роботу, безпосередньо пов`язану із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або використанням у процесі виробництва переданих йому цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; виконує роботу за трудовим договором про дистанційну роботу або про надомну роботу і користується обладнанням та засобами роботодавця, наданими йому для виконання роботи.

Згідно з Переліком посад і робіт, які заміщуються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, які були передані їм для зберігання, обробки, продажу, перевезення або застосування в процесі виробництва, затвердженого постановою Державного комітету Союзу Радянських Соціалістичних Республік по праці та соціальних питанням та ВЦРПС від 28 грудня 1977 року № 447/24 ОСОБА_4 не належить до категорії працівників, з якими згідно з статтею 135-1 КЗпП України може бути укладений такий договір.

Аналогічна правова позиція зазначена у пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, завданої підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», де передбачено, що розглядаючи справи про матеріальну відповідальність на підставі письмового договору, укладеного працівником з підприємством, установою, організацією, про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей (недостача, зіпсуття), переданих йому для зберігання або інших цілей (пункт 1 статті 134 КЗпП), суд зобов`язаний перевірити, чи належить відповідач до категорії працівників, з якими згідно з статті 135-1 КЗпП може бути укладено такий договір та чи був він укладений. При відсутності цих умов на працівника за заподіяну ним шкоду може бути покладена лише обмежена матеріальна відповідальність, якщо згідно з чинним законодавством працівник з інших підстав не несе матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди.

Посада водія автотранспортного засобу, яку виконував ОСОБА_1 не належить до категорії працівників, з якими згідно статті 135-1 КЗпП України може бути укладений договір про повну матеріальну відповідальність.

Таким чином, укладений договір про повну матеріальну відповідальність з ОСОБА_1 не може бути підставою для матеріальної відповідальності ОСОБА_1 у повному розмірі заподіяної з його вини шкоди, оскільки на спірний випадок поширюються правила про відповідальність працівника у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше середнього місячного заробітку.

Також, суд враховує, що згідно ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Зі сторони позивача не надано до суду доказів, які вказують які пошкодження отримав автомобіль марка CITROEN BERLINGO д/н НОМЕР_1 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка відбулася 10 липня 2025 року. Відповідно позивачем не доведено, що вартість відновлювальних робіт пошкодженого транспортного засобу марка CITROEN BERLINGO д/н НОМЕР_1 є 144054,30 грн.

Враховуючи вищевикладене суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити за недоведеністю.

Відповідно до ст.. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи вимоги ст.. 141 ЦПК України судові витрати - судовий збір в сумі 3028 гривень покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 1167,1187, 1188, 1192 ЦК України, ст.ст. 10, 12, 18, 76, 81, 82, 137, 141, 258, 259, 263-265, 354 ЦПК України суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Автолідер» до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Хмельницького апеляційного суду шляхом подачі в 30 денний строк з дня складання повного судового рішення апеляційної скарги.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Автолідер», ЄДРПОУ 23835836, місцезнаходження: м. Хмельницький проспект Миру, 101/3-А, поштовий індекс 29015;

Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ,

АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення складено 11.05.2026 року.

Суддя: