Постанова від 13 травня 2026 р. у справі №440/216/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2026 р. Справа № 440/216/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: П`янової Я.В.,

Суддів: Русанової В.Б. , Бегунца А.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.02.2026, головуючий суддя І інстанції: І.С. Шевяков, м. Полтава, повний текст складено 19.02.26 у справі № 440/216/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі також - відповідач, ГУ ПФУ в Полтавській області), в якій просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 10.11.2025 №262540017774 про відмову у перерахунку пенсії;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 09.08.1991 по 02.07.1993, з 05.07.1993 по 18.02.1998, з 19.05.1998 по 10.12.1998 та здійснити відповідний перерахунок пенсії з 03.11.2025.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 19.02.2026 у справі № 440/216/26 позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 10.11.2025 №262540017774.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди з 09.08.1991 по 02.07.1993, з 05.07.1993 по 18.02.1998, з 19.05.1998 по 10.12.1998 та провести з 03.11.2025 перерахунок пенсії з урахуванням зарахованого страхового стажу.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1064,96 грн (одна тисяча шістдесят чотири гривні дев`яносто шість копійок) та витрати на правничу допомогу в розмірі 4500,00 грн (чотири тисячі п`ятсот гривень нуль копійок).

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначив, що управління не зарахувало позивачу до страхового стажу періоди роботи : в записі 09.08.1991-02.07.1993р - виправлення наказу про прийняття на роботу; в записі 05.07.1993-10.12.1998 - звільнення скріплене печаткою УРСР. Преамбулою Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) передбачено, що цей Закон визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій. Саме цим Законом встановлений порядок та умови призначення, перерахунку і виплати пенсій. Вказує, що Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення діяло в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, вимоги позивача про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Окрім того, звертає увагу суду, що враховуючи принципи обґрунтованості, співмірності і пропорційності судових витрат, ГУ ПФУ вважає, що витрати у сумі 4500,00 грн, є неспівмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим часом на надання таких послуг не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру та не підтверджені належними та допустимими доказами.

За результатами апеляційного розгляду просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також – КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 звернулась зі заявою за №18416 для здійснення перерахунку пенсії "зміна надбавки", в якій просить зарахувати до страхового стажу періоди роботи з 09.08.1991 no 02.07.1993 та з 05.07.1993 по 10.12.1998.

З урахуванням принципу екстериторіальності заяву та документи ОСОБА_1 було передано на розгляд ГУПФУ в Полтавській області та прийнято рішення від 10.11.2025 №262540017774 про відмову у перерахунку пенсії.

У рішенні зазначено, що здійснивши аналіз трудової книжки серії НОМЕР_1 встановлено:

- в записі 09.08.1991 - 02.07.1993 - виправлення наказу про прийняття на роботу;

- в записі 05.07.1993 - 10.12.1998 - звільнення скріплене печаткою УРСР.

Не погодившись із відмовою у перерахунку пенсії, позивач звернулась до суду за захистом своїх прав.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про порушення відповідачем прав та інтересів позивача у публічно-правових відносинах.

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, переглядаючи справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 року (далі Закон №1058-IV), пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з частиною першою статті 26 Закон №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років.

Частиною четвертою статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно з ст. 56 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-ХІІ) передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до статті 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція № 58) до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Відповідно до пункту 2.4. Інструкція № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

На виконання статті 62 Закону № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України Постановою від 12.08.1993 № 637 "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" затвердив Порядок № 637.

Згідно з п. 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (пункт 2 Порядку № 637).

В пункті 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Виходячи з наведених норм Порядку №637, у разі відсутності в трудовій книжці записів про роботу, такий стаж встановлюється на підставі інших документів, уточнюючих довідок, відомостей та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.

У пункті 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 передбачено, що при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

У даному адміністративному спорі відповідач піддав сумніву страховий стаж ОСОБА_1 в частині періодів роботи позивача:

- з 09.08.1991 - 02.07.1993 - виправлення наказу про прийняття на роботу;

- з 05.07.1993 - 10.12.1998 - звільнення скріплене печаткою УРСР.

Суд наголошує, що необхідною підставою для зарахування стажу є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. ГУПФУ в Полтавський області не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не формальна правильність записів у трудовій книжці.

Тож право на пенсійне забезпечення особи не повинно безумовно залежати від дій чи бездіяльності осіб, які зобов`язані вести облік трудового стажу працівників і відповідно забезпечувати зберігання цих даних.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі №307/541/17 року, який виклав у постанові від 19.12.2019.

Дослідивши матеріали справи, обставини спірних правовідносин, доводи сторін, надавши оцінку наданих доказів, суд дійшов висновку, що у оформленні трудової книжки позивача - немає недоліків, про які відповідач стверджував. Більше того, якби навіть стверджувані недоліки існували, наприклад, нечіткість відбитку печатки - вони не є такими, з яких неможливо встановити факт роботи позивача на відповідній посаді у відповідний спірний період часу.

Суд звертає увагу, що відповідачем не оспорюється сплата роботодавцем страхових внесків за позивача у спірний період, отже, факт роботи ОСОБА_1 за період з 09.08.1991 - 02.07.1993, з 05.07.1993 - 10.12.1998 підтверджується, з-поміж іншого, фактом відрахування до Пенсійного фонду страхових внесків за період з 06.06.1985 по 16.03.1987, з 05.07.1993 - 10.12.1998.

Суд погоджується з доводами відповідача про наявність виправлення в записі №10 "09.08.1991 зарахована на посаду лікаря ГБО", а саме в графі 4 в даті наказу про прийняття на роботу 09.08.1991 наведена цифра "1", однак таке виправлення не може бути розцінене відповідачем як відсутність запису в трудовій книжці в цілому та не дає права пенсійному фонду не враховувати до страхового стажу період роботи з 06.06.1985 по 16.03.1987 роки. Як наслідок вказане не дає права позбавляти позивача її законного права на соціальний захист, гарантований державою.

З аналогічних підстав суд визнає період роботи позивача в Центральній клінічній лікарні №16 з 05.07.1993 - 18.02.1998 (записи №12-14 трудової книжки) протиправно не зарахованим до страхового стажу з підстав скріплення запису про звільнення печаткою Центральної районної лікарні №16, що має символіку УРСР.

При цьому, суд погоджується з доводами позивача, що період перебування позивача на обліку в центрі зайнятості з 09.05.1998 по 10.12.1998 (записи трудової книжки №15-16) відповідачем безпідставно віднесено (додано) до періоду роботи позивача в Центральній клінічній лікарні №16.

Жодних пояснень причин об`єднання цих двох періодів та незарахування періоду перебування на обліку в центрі зайнятості з 09.05.1998 по 10.12.1998 з підстави скріплення попереднього запису про роботу печаткою з відбитком, що має символіку УРСР, відповідачем у відзиві не наведено.

Отже, період перебування позивача на обліку в центрі зайнятості з 09.05.1998 по 10.12.1998 має бути зараховано до страхового стажу ОСОБА_1 .

Суд звертає увагу, що приписи пункту 3 Порядку №637 застосовуються тільки у разі відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.

Виправлення в записі дати наказу на записі про прийняття на роботу, чи використання печатки старого зразка не може бути розцінена відповідачем як відсутність записів в трудовій книжці чи відсутність трудової книжки в цілому.

Відповідно до положень Порядку ведення трудових книжок колгоспників врегульовано Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені Постановою Ради Міністрів СРСР від 21 квітня 1975 року № 310, а також Порядку ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях визначався Інструкцією, затвердженого постановою Державного Комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20 червня 1974 року №162 та Інструкції “Про порядок ведення трудових книжок працівників”, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58 вбачається, що заповнення трудової книжки здійснюється роботодавцем, а не працівником. Отже, відповідальним за заповнення трудової книжки вперше, в тому числі і внесення до неї записів на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки, є підприємство - роботодавець, а відтак відсутня вина позивача в тому, що в трудовій книжці роботодавцем заповнено із порушенням відомості про особу в трудовій книжці.

Позивач не може нести відповідальність за правильність заповнення та ведення трудової книжки, а отже не може бути обмежена в праві неврахування до трудового стажу періоду роботи на підприємстві внаслідок порушення відділом кадрів правил оформлення записів у трудовій книжці.

Враховуючи наведене, суд вважає, що в даній справі не існує підстав для відмови позивачу у визначенні загального трудового стажу на підставі трудової книжки, оскільки внесення записів до трудової книжки не здійснювалось позивачем.

За приписами частини третьої статті 44 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Саме пенсійному органу Законом надано право щодо отримання відповідних документів від підприємств, організацій і окремих осіб (у тому числі позивача, але не виключно), видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевірка обґрунтованості їх видачі, достовірності поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню тощо.

Cуд зазначає, що доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи позивача з 09.08.1991 по 02.07.1993, з 05.07.1993 по 18.02.2098, з 19.05.1998 по 10.12.1998 відповідачем суду не надано, а тому, на думку суду, їх безпідставно не взято до уваги відповідачем при обрахуванні стажу роботи та не вжито всіх заходів для його перевірки.

Відновити порушене право позивача має той суб`єкт владних повноважень, який його порушив.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 10.11.2025 №262540017774 та зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди з 09.08.1991 по 02.07.1993, з 05.07.1993 по 18.02.1998, з 19.05.1998 по 10.12.1998 та провести з 03.11.2025 перерахунок пенсії з урахуванням зарахованого страхового стажу.

Суд першої інстанції, вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої/правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для справи, а також ураховуючи предмет позову, обставини справи та задоволення позовних вимог у повному обсязі, дійшов висновку, що сума, заявлена позивачем, підлягає стягненню на його користь у розмірі 4500,00 грн.

Колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції погоджується та зазначає, що Кодекс адміністративного судочинства України не вимагає від сторони, яка заявляє про відшкодування витрат, надання доказів на підтвердження того, що саме таку, а не іншу кількість часу адвокат витратив на виконання робіт. Від сторони не вимагають наведення обґрунтування, чому саме таку кількість часу витратив адвокат на відповідні дії. Таку позицію Верховний Суд висловив у постановах від 16.05.2019 у справі № 823/2638/18 та від 20.12.2018 у справі № 316/1923/16-а (2-а/316/41/17).

Колегія суддів звертає увагу на те, що норми КАС України покладають обов`язок доведення неспівмірності понесених витрат на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З огляду на це, відповідач, заперечуючи зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний був навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами.

Під час апеляційного розгляду справи відповідачем не надано доказів, які б спростували співмірність розміру судових витрат із обсягом виконаних адвокатом робіт, не надано власного розрахунку, яка сума витрат, на його погляд, є розумною.

За встановлених обставин колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача.

Доводи апеляційної скарги з зазначених підстав не спростовують висновків суду першої інстанції і свідчать про незгоду відповідача з правовою оцінкою обставин справи, установлених у процесі її розгляду.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Ураховуючи положення статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.02.2026 у справі № 440/216/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Я.В. П`янова

Судді В.Б. Русанова А.О. Бегунц