Постанова від 13 травня 2026 р. у справі №200/3519/25 — Перший апеляційний адміністративний суд

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2026 року справа №200/3519/25

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Гаврищук Т.Г. суддів Блохіна А.А., Сіваченка І.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 грудня 2025 р. у справі № 200/3519/25 (головуючий І інстанції Стойка В.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (далі - відповідач), в якому просив:

- визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо відмови зарахувати ОСОБА_1 до стажу служби в поліції наявну на момент переходу на службу у Національну поліцію України вислугу років з 15.10.1998 року по 15.12.2003 року в органах внутрішніх справ та Державній кримінально-виконавчій службі України;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Донецькій област зарахувати ОСОБА_1 до стажу служби в поліції, наявну на момент переходу на службу у Національну поліцію України вислугу років з 15.10.1998 року по 15.12.2003 року в органах внутрішніх справ та Державній кримінально-виконавчій службі України.

- стягнути з відповідача витрати на сплату судового збору у розмірі 968,96 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15000,00 грн

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 03 грудня 2025 року позов задоволено.

Визнано протиправними дії Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо відмови зарахувати ОСОБА_1 до стажу служби в поліції наявну на момент переходу на службу у Національну поліцію України вислугу років з 15.10.1998 року по 15.12.2003 року в органах внутрішніх справ та Державній кримінально-виконавчій службі України.

Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Донецькій області зарахувати ОСОБА_1 до стажу служби в поліції, наявну на момент переходу на службу у Національну поліцію України вислугу років з 15.10.1998 року по 15.12.2003 року в органах внутрішніх справ та Державній кримінально-виконавчій службі України.

Стягнено на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Донецькій області.

Стягнено на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) грн. 96 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Донецькій області.

Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що служба в органах кримінально-виконавчої системи не є тотожною службі в органах внутрішніх справ.

Служба в Державній кримінально-виконавчій службі відсутня у переліку, передбаченому статтею 78 Закону України «Про Національну поліцію», а тому не може бути зарахована при проведенні перерахунку стажу служби в поліції, який дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки.

Частиною другою ст. 78 Закону № 580-VIII закріплено вичерпний перелік видів служби та періодів роботи в тих органах, які надають право зараховувати поліцейським до стажу роботи в поліції для встановлення надбавки за вислугу років та надання додаткової відпустки, проте служба в Державній кримінально-виконавчій службі у цьому переліку відсутня, тому дії ГУНП в Донецькій області щодо неврахування стажу роботи позивача в вищезазначених органах відповідають вимогам спеціального законодавства.

Відтак служба в органах кримінально-виконавчої системи не підлягає зарахуванню до стажу служби в поліції.

Судом безпідставно вирішено питання саме щодо розподілу судових витрат, адже, ОСОБА_1 звільнено від сплати судового збору при поданні позовної заяви у даній справі.

Крім того, стягнута сума за надану правничу допомогу у розмірі 5000 грн є неспівмірною та не є розумною.

Справа розглянута у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне.

Позивач – ОСОБА_1 , проходив службу в органах внутрішніх справ та кримінально-виконавчої системи, є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 06.11.2015 Головним управлінням МВС України у Луганській області.

Наказом Головного управління Національної поліції в Луганській області № 8 о/с від 07.11.2015 року ОСОБА_1 було прийнято на службу до лав Національної поліції.

Згідно із наказом ГУНП в Донецькій області № 275 о/с від 15.06.2024, ОСОБА_1 проходить службу в Головному управлінні Національної поліції в Донецькій області на посаді інспектора взводу № 1 роти № 2 батальйону поліції особливого призначення (стрілецького).

Відповідно до трудової книжки та довідок, наданих позивачем, ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ та кримінально-виконавчої системи з 15.10.1996 до 15.12.2003, а саме, на посаді міліціонера груп затримання відділу державної служби охорони при Київському райвідділі Донецького міського управління УМВС України в Донецькій області у період з 15.10.1996 до 14.10.1998, після чого останнього було зараховано на службу до органів кримінально-виконавчої системи з 15.10.1998 до 15.12.2003.

Відповідно до довідки від 14.04.2025 №1052/12/02-2025 згідно з Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» вислуга років ОСОБА_1 для призначення пенсії станом на 14.04.2025 у календарному обчисленні: 19 років 01 місяць 12 днів. Відповідно до частини 2 статті 78 Закону України «Про Національну поліцію» стаж служби в поліції ОСОБА_1 , що дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки станом на 14.04.2025 складає: 13 років 11 місяців 09 днів.

Листом Управління кадрового забезпечення Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 05.05.2025 №1223/12/01-2025 повідомлено позивача, що у частині другій статті 78 Закону наведено виключний перелік посад (видів служби), які зараховуються до стажу служби в поліції, і цей перелік не підлягає розширенню. У вказаному переліку посад (видів служби), які зараховуються до стажу служби в поліції, відсутня служба в органах (підрозділах) Державної кримінально- виконавчої служби. Враховуючи викладене, законні підстави для зарахування йому до стажу служби в поліції, який дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки, періодів проходження служби на посадах начальницького складу в органах (підрозділах) Державної кримінально-виконавчої служби відсутні. Станом на 05.05.2025 стаж служби в поліції, що дає йому право на встановлення надбавки за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки складає 14 років 00 місяців 02 дні. До стажу служби в поліції зараховані періоди проходження служби в Збройних Силах України з 21.11.1994 до 28.06.1996, органах внутрішніх справ з 15.10.1996 до 14.10.1998 та з 12.12.2014 до 06.11.2015 і Національній поліції України з 07.11.2015 до цього часу.

При вирішенні справи суд виходить з наступного.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України від 02 липня 2015 року №580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон №580-VIII).

Відповідно до частини першої статті 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.

Поліцейські проходять службу в поліції:

на посадах у центральному органі управління поліції, територіальних органах, закладах, установах поліції;

під час перебування в розпорядженні згідно з положеннями статті 67 цього Закону;

під час навчання на денній формі навчання за державним замовленням у закладі вищої освіти із специфічними умовами навчання, який здійснює підготовку поліцейських;

під час прикомандирування до Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування згідно з положеннями статті 20 Закону України "Про статус народного депутата України", статті 29 Закону України "Про статус депутата Верховної Ради Автономної Республіки Крим" та статті 33 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад";

під час відрядження до державних органів, установ та організацій згідно з положеннями статті 71 цього Закону.

Згідно з частиною другої статті 59 Закону №580-VIII час проходження служби в поліції зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

За положеннями частини першої статті 78 Закону № 580-VIII стаж служби в поліції дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки.

Як встановлено частиною другою статті 78 Закону № 580-VIII до стажу служби в поліції зараховуються:

1) служба в поліції на посадах, що заміщуються поліцейськими, з дня призначення на відповідну посаду;

2) військова служба в Збройних Силах України, Державній прикордонній службі України, Національній гвардії України, Управлінні державної охорони, Цивільній обороні України, внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки, Державній спеціальній службі транспорту;

3) служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду;

4) час роботи у Верховній Раді України, місцевих радах, центральних і місцевих органах виконавчої влади із залишенням на військовій службі, на службі в органах внутрішніх справ України або на службі в поліції;

5) час роботи в органах прокуратури і суді осіб, які працювали на посадах суддів, прокурорів, слідчих, а також служба у Службі судової охорони;

6) дійсна військова служба в Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР.

Сутність службової дисципліни, обов`язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень визначені Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, затвердженим Законом України від 22 лютого 2006 року №3460-IV.

Згідно з преамбулою зазначеного Статуту його дія поширюється на осіб начальницького складу Національного антикорупційного бюро України, осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України та податкової міліції, які повинні неухильно додержуватися його вимог.

Правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження визначає Закон України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23 червня 2005 року №2713-IV (далі - Закон №2713-IV).

Частиною першою статті 6 Закону №2713-IV закріплено, що Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров`я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.

Частиною першою статті 14 Закону №2713-IV передбачено, що служба в Державній кримінально-виконавчій службі України є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України. Час проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.

Згідно з частиною п`ятою статті 23 Закону №2713-IV на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.

Доводи апелянта про те, що служба в державній кримінально-виконавчій службі України відсутня у переліку, визначеному статтею 78 Закону №580-VIII, а тому не може бути зарахована при проведенні розрахунку стажу служби в поліції, який дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років і надання додаткової оплачуваної відпустки, суд відхиляє, адже чинним на час проходження позивачем служби в державній кримінально-виконавчій службі та виникнення спірних правовідносин законодавством статус осіб, які проходили службу в державній кримінально-виконавчій службі, прирівнювався до статусу осіб, які перебували на службі в органах внутрішніх справ, а відповідно до пункту 3 частини другої статті 78 Закону №580-VIII до стажу служби в поліції зараховується служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постановах від 20 жовтня 2022 року у справі №160/11127/20, від 01 серпня 2023 року у справі №240/30024/21.

Доводи апелянта про те, що Державна кримінально-виконавча служба України відсутня в переліку статті 78 Закону №580-VIII обґрунтовано відхилені судом першої інстанції з тих підстав, що чинним на час проходження позивачем служби законодавством, статус осіб, які проходили службу в кримінально-виконавчій службі, прирівнювався до статусу осіб, які перебували на службі в органах внутрішніх справ, а, відповідно до пункту 3 частини другої статті 78 Закону №580-VIII до стажу служби в поліції зараховується служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу.

Судом відхиляються посилання апелянта на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 31 березня 2020 року у справі №520/2067/19, адже в пізніше ухвалених рішеннях Верховним Судом викладена приведена вище правова позиція, як й врахована судом при вирішенні цього спору.

Доводи апелянта, що судом безпідставно вирішено питання щодо розподілу судових витрат, адже, ОСОБА_1 звільнено від сплати судового збору при поданні позовної заяви у даній справі, колегія суддів не приймає, оскільки позивачем сплачено судовий збір у розмірі 968,96 грн за подання позовної заяви, що підтверджується квитанцією. Враховуючи положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, позовні вимоги задоволені, отже судом правомірно вирішено стягнути з Головного управління Національної поліції в Донецькій області сплачений судовий збір у розмірі 968,96 грн.

Щодо стягнення на користь позивача судових витрат на правничу допомогу у розмірі 5000 гривень, колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом 1 частини 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з частиною 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини 4 цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 134 КАС України).

Частиною 7, 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України унормовано, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені, зокрема, договором на правову допомогу, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документи про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат.

Положення частин першої та другої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Згідно статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін.

При цьому принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як уже зазначалося вище, включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.

Зокрема, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

У постанові Верховного Суду від 04.02.2020р. по справі №280/1765/19 (адміністративне провадження №К/9901/607/20) зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим, суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема складності справи, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

При цьому, згідно з висновками Верховного Суду, що, зокрема, наведені в постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивач при зверненні до суду з позовом просив стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15000 грн..

Відповідно Договору про надання правничої допомоги від 06.05.2025 року адвокат Коробейнікова Єлизавета Юріївна надає ОСОБА_1 правничу допомогу.

У розділі ІІІ Договору визначено, що сума гонорару Адвоката за цим Договором визначається Додатками до цього Договору (п.3.1); оплата гонорару Адвоката здійснюється Клієнтом у готівковій формі одночасно із підписанням відповідних Додатків до Договору, у яких Сторонами погоджено обсяг правничої допомоги та суму гонорару, або іншим погодженим Сторонами способом, в тому числі, перерахуванням суми гонорару на розрахунковий рахунок Адвоката (п.3.2).

Додатковою угодою №1 від 06.05.2025 до Договору про надання правничої допомоги від 06 травня 2025 року Сторони погодили, що Адвокат бере на себе зобов`язання щодо судового оскарження в адміністративному суді першої інстанцій дій Головного управління Національної поліції України в Донецькій області щодо незарахування до стажу служби ОСОБА_1 в поліції служби (вислуги років) в Державній кримінально- виконавчій службі України з 15.10.1998 року по 15.12.2003 року.

Згідно з пунктом 1.2 Додаткової угоди Сторони домовились, що винагорода Адвоката становить 15 000,00 грн (п`ятнадцять тисяч гривень 00 копійок) і сплачується Клієнтом протягом трьох робочих днів з дня підписання цієї Додаткової угоди у готівковій формі чи шляхом перерахуванням суми гонорару на розрахунковий рахунок Адвоката за вибором Клієнта.

Оплата ОСОБА_1 послуг Адвоката у сумі 15 000,00 грн підтверджується довідкою від 06.05.2025.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що виходячи з предмета та підстав позову, обсягу виконаних безпосередньо адвокатом робіт, розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 5000 грн. є цілком обґрунтованим та пропорційним до предмета позову, а тому судом першої інстанції правомірно було їх стягнуто з відповідача.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.

За наслідками судового розгляду, місцевий суд дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду не вбачається.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 грудня 2025 р. у справі №200/3519/25 - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 грудня 2025 р. у справі №200/3519/25 - залишити без змін.

Повне судове рішення складено 14 травня 2026 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т.Г. Гаврищук

Судді А.А. Блохін

І.В. Сіваченко