Рішення від 13 травня 2026 р. у справі №302/546/26 — Міжгірський районний суд Закарпатської області

Справа № 302/546/26

Провадження № 2/302/383/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.05.2026 селище Міжгір`я Закарпатської області

Міжгірський районний суд Закарпатської області у складі:

головуючого судді – Пухальського С. В.,

за участю секретаря судового засідання – Сити Л. М.,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє ОСОБА_2 , до Міжгірської селищної ради Хустського району Закарпатської області, про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міжгірської селищної ради Хустського району Закарпатської області про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач є сином ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після її смерті відкрилася спадщина, до складу якої входив житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач зазначив, що спірний житловий будинок був збудований у 1967 році його дідом та бабою по материнській лінії – ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Після смерті ОСОБА_5 спадщину фактично прийняв її чоловік ОСОБА_4 , який став одноосібним власником вказаного будинку.

06 жовтня 2003 року ОСОБА_4 склав заповіт, відповідно до якого все належне йому майно заповів своїй доньці – ОСОБА_3 . Після смерті ОСОБА_4 , яка настала ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, у зв`язку із чим була заведена спадкова справа. У межах цієї спадкової справи їй були видані свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельні ділянки та право на земельну частку (пай), однак свідоцтво про право на спадщину на житловий будинок оформлено не було.

Після смерті ОСОБА_3 позивач у встановлений законом строк звернувся до Міжгірської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини як спадкоємець першої черги за законом. Нотаріусом було заведено спадкову справу №85/2023 та видано позивачу свідоцтва про право на спадщину за законом на земельні ділянки, що належали спадкодавцю.

Разом із тим, постановою державного нотаріуса від 14 березня 2026 року №69/02-31 позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на вказаний будинок та відсутністю державної реєстрації права власності щодо нього.

Позивач вказує, що право власності на спірний житловий будинок підтверджується записами у погосподарській книзі, довідками органу місцевого самоврядування, технічним паспортом та іншими наявними у справі доказами. На думку позивача, відсутність державної реєстрації права власності та правовстановлюючих документів не спростовує факту належності будинку спадкодавцям, оскільки будинок був збудований у період, коли державна реєстрація права власності у сільській місцевості не була обов`язковою.

У зв`язку із неможливістю оформлення спадкових прав у позасудовому порядку позивач просить визнати за ним право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою суду від 30 квітня 2026 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Представник позивача подав до суду заяву, у якій просив здійснювати розгляд справи за його відсутності та за відсутності позивача, зазначивши, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Від Міжгірської селищної ради Хустського району Закарпатської області надійшла письмова заява з проханням розглянути справу без участі їх представника. У заяві зазначено, що відповідач не заперечує проти задоволення позову.

З огляду на неявку учасників справи, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, відповідно до частини другої статті 247 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу судом не здійснювалося.

Дослідивши письмові матеріали справи, надані докази та оцінивши їх у сукупності відповідно до вимог статей 76-81, 89 ЦПК України, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до частини третьої статті 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Частиною четвертою статті 206 ЦПК України передбачено, що у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Судом установлено, що позивач ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 в с. Новоселиця Міжгірського району Закарпатської області у сім`ї ОСОБА_6 та ОСОБА_3 . Шлюб між його батьками було зареєстровано 08 червня 1974 року виконавчим комітетом Новоселицької сільської ради Міжгірського району Закарпатської області (далі – Новоселицька сільська рада), про що складено актовий запис № 5, у зв`язку з чим дружина змінила прізвище з « ОСОБА_7 » на « ОСОБА_8 » (а.с. 18, 30).

Як зазначає позивач, невдовзі після його народження батько залишив сім`ю, не підтримував із нею жодних зв`язків, створив іншу сім`ю та, зі слів позивача, помер у Черкаській області. ОСОБА_3 самостійно виховувала сина.

Дідом та бабою позивача по материнській лінії були ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Їхній шлюб було зареєстровано 22 липня 1949 року виконавчим комітетом Новоселицької сільської ради, про що складено актовий запис № 4, у зв`язку з чим дружина змінила прізвище з « ОСОБА_9 » на « ОСОБА_7 » (а.с. 19, 29).

У 1967 році подружжя ОСОБА_7 збудували житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (далі – Спадковий будинок) (а.с. 56).

Баба позивача, ОСОБА_5 , померла ІНФОРМАЦІЯ_6 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим 18 червня 2000 року виконавчим комітетом Новоселицької сільської ради (а.с. 20).

Згідно з довідкою старости Новоселицького старостинського округу Міжгірської селищної ради від 20 березня 2026 року № 65, ОСОБА_5 на день смерті була постійною мешканкою АДРЕСА_1 , а разом із нею у цьому будинку проживав її чоловік ОСОБА_4 (а.с. 21).

На випадок своєї смерті ОСОБА_5 заповіту не складала, що підтверджується інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру від 22 квітня 2026 року № 84973445 (а.с. 22).

На підставі заяви ОСОБА_4 Міжгірською державною нотаріальною конторою Закарпатської області 10 червня 2008 року за майном померлої ОСОБА_5 було заведено спадкову справу № 144-2008 та видано ОСОБА_4 свідоцтво про право на спадщину від 10 червня 2008 року № 1354 (а.с. 23).

Крім того, після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина на належну їй частку у праві власності на Спадковий будинок, яку успадкував її чоловік ОСОБА_4 , у зв`язку з чим став одноосібним власником вказаного будинку.

06 жовтня 2003 року секретарем виконавчого комітету Новоселицької сільської ради було посвідчено заповіт ОСОБА_4 , зареєстрований у реєстрі за № 217, відповідно до якого все своє майно він заповів своїй доньці – ОСОБА_3 (а.с. 26).

Дід позивача, ОСОБА_4 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим 14 травня 2010 року виконавчим комітетом Новоселицької сільської ради (а.с. 24).

Відповідно до довідки старости Новоселицького старостинського округу Міжгірської селищної ради від 20 березня 2026 року № 66, на день смерті ОСОБА_4 був постійним мешканцем АДРЕСА_1 , а разом із ним у Спадковому будинку проживали та були зареєстровані його онук ОСОБА_1 , дружина онука ОСОБА_2 , а також правнуки ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 (а.с. 25).

Як убачається з витягу зі Спадкового реєстру № 26749850 від 20 квітня 2011 року, заповіт ОСОБА_4 від 06 жовтня 2003 року № 217 є чинним (а.с. 27).

20 квітня 2011 року мати позивача звернулася до Міжгірської державної нотаріальної контори Закарпатської області із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , на підставі якої було заведено спадкову справу № 55-2011 (номер у Спадковому реєстрі 51051611) (а.с. 28).

ОСОБА_3 успадкувала Спадковий будинок, однак свідоцтво про право на спадщину на нього не оформила.

Мати позивача, ОСОБА_3 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 , виданим 28 серпня 2023 року Міжгірським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Хустському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (а.с. 31).

Згідно з довідкою старости Новоселицького старостинського округу Міжгірської селищної ради від 20 березня 2026 року № 64, ОСОБА_3 на день смерті була постійною мешканкою АДРЕСА_2 , а разом із нею у будинку ніхто не проживав та не був зареєстрований (а.с. 32).

22 вересня 2023 року, у межах строку, визначеного статтею 1270 Цивільного кодексу України, позивач звернувся до Міжгірської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , на підставі якої було заведено спадкову справу № 85/2023 (номер у Спадковому реєстрі 71286133) (а.с. 34).

На випадок своєї смерті ОСОБА_3 заповіту не складала, що підтверджується інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру від 14 березня 2026 року № 84514304 (а.с. 33).

У межах спадкової справи № 85/2023 державним нотаріусом було видано ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за законом на земельні ділянки з кадастровими номерами 2122484800:01:005:0010, 2122484800:01:005:0011, 2122484800:01:006:0006, 2122484800:01:006:0004, 2122484800:01:006:0005, 2122484800:03:001:0020, 2122484800:03:001:0021, 2122484800:01:006:0001, 2122484800:01:006:0002 та 2122484800:01:006:0003 (а.с. 45-54).

Разом із тим, постановою державного нотаріуса від 14 березня 2026 року № 69/02-31 позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на Спадковий будинок у зв`язку з відсутністю у спадковій справі та у спадкоємця правовстановлюючих документів на вказаний будинок, а також відсутністю відомостей у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо зареєстрованого права власності на нього (а.с. 55).

Як установлено нотаріусом, позивач прийняв спадщину після смерті ОСОБА_3 як спадкоємець першої черги за законом шляхом подання заяви про прийняття спадщини у встановлений законом строк. Інші особи із заявами про прийняття спадщини або про відмову від її прийняття до нотаріуса не зверталися, а рішення суду про продовження строку для прийняття спадщини до державної нотаріальної контори не надходили.

Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Згідно зі статтею 1216 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Частиною першою статті 1258 ЦК України передбачено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово, а згідно зі статтею 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, той із подружжя, який його пережив, та батьки.

За змістом статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини та не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею та незалежно від волі інших осіб.

Зміст права власності становлять права володіння, користування та розпорядження майном. При цьому місце проживання власника чи місцезнаходження майна не впливають на зміст права власності (стаття 317 ЦК України).

Частинами першою та другою статті 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права або обмежений у його здійсненні, а позбавлення права власності чи обмеження у його здійсненні допускається лише у випадках і порядку, визначених законом.

Статтею 41 Конституції України гарантовано право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, а право приватної власності набувається у порядку, визначеному законом.

Згідно з частинами першою та другою статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

Статтею 392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред`явити позов про визнання права власності, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який посвідчує право власності.

Частиною п`ятою статті 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду у випадках, передбачених актами цивільного законодавства. Зокрема, ЦК України передбачає можливість виникнення права власності на підставі рішення суду у випадках, визначених статтями 335, 376 та 392 цього Кодексу.

Матеріалами справи підтверджено, що житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , був збудований у 1967 році ОСОБА_4 та ОСОБА_5 і належав їм на праві спільної сумісної власності. Після смерті ОСОБА_5 її чоловік ОСОБА_4 фактично прийняв спадщину, у тому числі й належну їй частку у праві власності на вказаний будинок, у зв`язку з чим став його одноосібним власником.

У подальшому після смерті ОСОБА_4 спадщину за заповітом прийняла його донька – ОСОБА_3 , яка фактично успадкувала Спадковий будинок, однак за життя не оформила правовстановлюючих документів на нього та не здійснила державної реєстрації права власності.

Після смерті ОСОБА_3 позивач, як спадкоємець першої черги за законом, у встановлений законом строк звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини та прийняв спадщину у передбаченому законом порядку.

Разом із тим, постановою державного нотаріуса позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на Спадковий будинок у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на вказане нерухоме майно та відсутністю державної реєстрації права власності на нього.

Суд враховує, що відсутність державної реєстрації права власності чи правовстановлюючих документів сама по собі не свідчить про відсутність права власності у спадкодавця та не позбавляє спадкоємця права на судовий захист шляхом звернення з позовом про визнання права власності в порядку спадкування.

Із наданих суду доказів убачається, що спірний житловий будинок фактично існує, перебував у володінні та користуванні спадкодавців, а належність будинку підтверджується, зокрема, записами у погосподарській книзі, довідками органу місцевого самоврядування, технічним паспортом та іншими письмовими доказами, наявними у матеріалах справи.

При цьому спору між спадкоємцями щодо спадкового майна немає, відповідач проти задоволення позову не заперечує, а матеріалами справи не встановлено обставин, які б свідчили про порушення прав чи законних інтересів інших осіб у разі задоволення позову.

Враховуючи неможливість оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку через відсутність правовстановлюючих документів на спірне нерухоме майно, а також те, що визнання права власності у судовому порядку є належним способом захисту порушеного права у спірних правовідносинах, суд доходить висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до вимог статей 141, 142 Цивільного процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі визнання відповідачем позову до початку розгляду справи по суті суд у рішенні вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Оскільки відповідач визнав позов до початку розгляду справи по суті, позивачу з державного бюджету підлягає поверненню 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позовної заяви, що становить 1276,79 грн (2553,59 грн ? 50 % = 1276,79 грн).

Керуючись статтями 2, 3, 10-13, 19, 76-81, 200, 206, 258-259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Визнання позову відповідачем – прийняти.

Позов задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_4 , право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зобов`язати Управління Державної казначейської служби України у Міжгірському районі Закарпатської області повернути ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_4 , з Державного бюджету України 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні даного позову на підставі квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки № 1.633655617.1 від 24 квітня 2026 року, що становить 1276,79 грн (одна тисяча двісті сімдесят шість гривень 79 копійок).

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу подано протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Пухальський С. В.