Постанова від 13 травня 2026 р. у справі №200/6576/25 — Перший апеляційний адміністративний суд

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2026 року справа №200/6576/25

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Блохіна А.А., Геращенка І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 та Військової частини НОМЕР_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29 вересня 2025 р. у справі № 200/6576/25 (головуючий І інстанції Смагар С.В. ) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, ВЧ), в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації його грошового забезпечення за період військової служби з 15.08.2016р. по 15.11.2017р. включно;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та сплатити на користь ОСОБА_1 індексацію його грошового забезпечення за період військової служби з 15.08.2016р. по 15.11.2017р. включно;

- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 16.11.2017р. по день фактичного розрахунку із застосуванням середньоденного заробітку позивача у розмірі 245,56 грн.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року задоволено частково позовні вимоги, а саме суд:

Визнав протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 15 серпня 2016 року по 15 листопада 2017 року із застосуванням місяця підвищення грошових доходів (базового місяця) – січень 2008 року.

Зобов`язав Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 15 серпня 2016 року по 15 листопада 2017 року із застосуванням січня 2008 року як базового місяця (місяця підвищення доходів), з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення, з урахуванням проведених виплат.

В іншій частині позовних вимог у задоволенні відмовив.

Позивач, не погодившись з таким рішенням суду, звернувся до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, та прийняти нове, яким задоволені позовних вимог у цій частині стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 16.11.2017р. по 19.01.2023р. включно у розмірі 464 108,4 грн.

В обґрунтування скарги зазначено, зокрема, що у день звільнення позивача з військової служби 15.11.2017р. відповідач був зобов`язаний сплатити всі належні йому суми, у тому числі індексацію грошового забезпечення.

Суд, визнаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення позивача, повинен був так саме стягнути на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Сама по собі несплата відповідачем позивачу всіх належних сум у день його звільнення з військової служби, вже є порушенням відповідачем положень статті 116 КЗпП України, та підставою для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України.

Згідно з висновками Верховного Суду, при вирішенні спору про стягнення працівнику невиплаченої заробітної плати, одночасно вирішується питання про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Жодних обмежень щодо застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України, зокрема таких як відсутність з боку працівника доказів, які свідчили б про відмову роботодавця добровільно спалити середній заробіток, Верховний Суд не визначив.

З врахуванням того, що позивача було звільнено з військової служби 15.11.2017р., у той час діяла редакція статті 117 КЗпП України до внесення змін Законом України № 2352-IX від 01.07.2022р., яка обмежувала період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні тільки датою сплати роботодавцем сум, несплачених працівнику при звільненні.

Після набрання чинності Законом України № 2352-IX від 01.07.2022р. 19 липня 2022 року, строк стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні було обмежено шістьма місяцями.

Відтак, стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні можна розділити на два періоди: з 16.11.2017р. по 18.07.2022р. включно; з 19.07.2022р. по 19.01.2023р. включно.

Кількість календарних днів з 16.11.2017р. по 18.07.2022р. становить 1705 днів, кількість календарних днів з 19.07.2022р. по 19.01.2023р. – 185 днів. Загальна кількість календарних днів дорівнює 1890 дням, а середньоденний заробіток позивача становить 245,56 грн.

За таких обставин, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні дорівнює 464 108,4 грн., виходячи з розрахунку: 245,56 грн. * 1890 календарних днів = 464 108,4 грн., і саме таку суму належить стягнути з відповідача на користь позивача.

Відповідач, не погодившись з таким рішенням суду, звернувся до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати в частині задоволених позовних вимог, та прийняти нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування скарги зазначено, зокрема, наступне.

Щодо доводів позивача про нарахування індексації за період з 15 серпня 2016 року по 15 листопада 2017 року із застосуванням базового місяця січень 2008 року, зазначає, що частиною 6 статті 5 Закону № 1282-XII і пунктом 6 Порядку № 1078 встановлено, що проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Згідно із пунктом 1.5 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ та організацій Збройних Сил України, що є додатком до наказу Міністерства оборони України від 22.05.2017 року № 280 “Про організацію фінансового забезпечення військових частин, установ та організацій Збройних Сил України”, фінансове забезпечення військової частини здійснюється відповідно до чинного законодавства України, цих Правил, вказівок та роз`яснень Департаменту фінансів Міністерства оборони України, забезпечувальних фінансових органів та відповідних служб забезпечення (в межах їх відповідальності).

Відповідач не здійснює прибуткової господарської діяльності, тому не має альтернативних джерел фінансування. У відповідача були відсутні фінансові ресурси для виплати індексації.

Для виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України в січні 2017 року – лютому 2018 року фінансового ресурсу в Міністерстві оборони України не було. Фінансування на виплату індексації не здійснювалося.

Зазначене підтверджується листами Департаменту фінансів Міністерства оборони України (№248/3/9/1/2 від 04.01.2016 року, №248/3/9/1/940 від 16.08.2017 року, №248/1485 від 26.03.2018 року, №248/7/9/1/1661 від 19.12.2017 року, якими головний розпорядник бюджетних коштів довів до підпорядкованих частин відповідні роз`яснення та надав їм вказівки щодо припинення нарахування індексації до окремого розпорядження.

Керівництвом Міністерства оборони України було прийнято рішення про збільшення розміру грошового забезпечення у грудні 2015 року за рахунок підвищення розміру щомісячної премії для реалізації зазначеної постанови та підтримання купівельної спроможності військовослужбовців (копія телеграми Міністра оборони України від 31.12.2015 року №248/3/9/1/1150). Відповідно грошове забезпечення військовослужбовців збільшилося приблизно у 2 рази.

Суд також повинен взяти до уваги те, що відповідно до вимог абзацу дев`ятого пункту 5 Порядку №1078 та Додатку 5 до Порядку №1078 для визначення індексу споживчих цін, з метою проведення подальшої індексації Позивачу, починаючи з січня 2016 року здійснювалось обчислення індексу споживчих цін наростаючим підсумком. Вказане обчислення здійснювалось до перевищення нарахованої суми індексації розміру підвищення доходу (грошового забезпечення) у грудні 2015 року. І оскільки нарахована сума ймовірної індексації протягом січня 2016 року – лютого 2018 року не перевищила розмір підвищення грошового забезпечення випереджаючим шляхом у січні 2016 року, відповідно не відновилася індексація грошового забезпечення в межах прожиткового мінімуму встановленого для працездатних осіб в цьому періоді.

Аналогічної позиції дійшли судді у наступних рішеннях: постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09.08.2021 у справі №500/578/21; постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28.12.2021 у справі №500/3681/21; постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.02.2021 у справі №140/6643/21.

У зв`язку з вищезазначеним, індексація грошового забезпечення за період з 15.08.2016 по 15.11.2017 позивачу не нараховувалась та не виплачувалась, і законних підстав для вчинення таких дій у Відповідача немає.

Позивач не врахував, що обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення здійснюється індивідуально для кожного військовослужбовця та залежить, в тому числі, від обставин проходження ним служби (підвищення або переміщення по службі, присвоєння чергових звань з підвищенням окладів тощо). Отже, обставини кожної справи є різними та встановлюються стосовно окремого військовослужбовця.

Також скаржник зазначає, що визначення базового місяця для розрахунку індексації належить до дискреційних повноважень відповідача, які суд перебирати на себе не може. Дана позиція неодноразово висловлювалась в судових рішеннях.

Скаржник зазначає, що Постановою № 1013 не лише істотно змінено порядок проведення індексації доходів населення починаючи з 01.12.2015 року, але й визначено базовий місяць (січень 2016 року), з якого в подальшому необхідно відштовхуватись для проведення індексації.

Відповідно до постанови №1013 – грудень 2015 року є місяцем підвищення грошових доходів населення, а тому місяць початку обчислення індексу споживчих цін є січень 2016 року. Відповідно до постанови №704 – березень 2018 року є місяцем підвищення грошових доходів населення, а тому місяць початку обчислення індексу споживчих цін є квітень 2018 року.

Від відповідача надійшов відзив на скаргу в якому просив залишити її без задоволення, а рішення суду без змін.

В обґрунтування зазначено, зокрема, що вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 16.11.2017 по день фактичного розрахунку, є передчасними та не створюють підстав для юрисдикційного втручання на даному етапі.

Природа правового механізму, закладеного у статтях 116 та 117 Кодексу законів про працю України, передбачає, що обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку виникає виключно у момент здійснення такого розрахунку, оскільки саме тоді стає відомим кінцевий термін прострочення та остаточна сума нарахувань.

Оскільки на момент розгляду справи факт остаточного розрахунку ще не відбувся, а судове рішення про стягнення основної заборгованості перебуває у стадії оскарження сторонами, будь-які претензії щодо виплат за майбутній період є гіпотетичними та позбавленими фактичного підґрунтя.

Скаржник вважає що суд не може здійснювати правосуддя на засадах припущень про можливе невиконання Відповідачем своїх обов`язків у майбутньому, адже право на захист є похідним від уже вчиненого правопорушення, а не від суб`єктивного побоювання щодо його вчинення.

Враховуючи вищевикладене, доводи апеляційної скарги в цій частині є юридично неспроможними, оскільки вони спрямовані на спонукання суду до прийняття рішення про превентивний захист, що прямо суперечить завданням адміністративного судочинства.

Таким чином, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні передчасних вимог є законним, обґрунтованим та таким, що повністю відповідає принципу правової визначеності, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 311 КАС України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 КАС України, встановив наступне.

ОСОБА_1 , проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 15.08.2016р. по 15.11.2017р. включно.

Відповідно до витягу з наказу відповідача № 122 від 15.11.2017 позивача було звільнено з військової служби у запас на підставі пункту “б” (за станом здоров`я) статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” № 2232-XII від 25.03.1992р.

За час проходження військової служби грошове забезпечення позивача не індексувалося; не було сплачено індексацію грошового забезпечення і при звільненні з військової служби, що не заперечувалось відповідачем.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Як визначено абзацом 2 частини 3 статті 9 Закону №2011-ХІІ грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

При визначені розміру індексації визначальним є встановлення місяця підвищення доходу.

Суд зазначає наступне.

Відповідно до абзацу 3 пункту 10-1 Порядку № 1078 обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації заробітної плати новоприйнятих працівників здійснюється з місяця прийняття працівника на роботу (в редакції чинній до 01 грудня 2015 року). Для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість, та у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи сума індексації зберігається, якщо сума збільшення заробітної плати менша, ніж сума індексації, яка повинна нараховуватися за відповідний місяць. У разі коли сума збільшення заробітної плати більша, ніж сума індексації, яка повинна нараховуватися за відповідний місяць, такий місяць вважається базовим під час обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації( п.10-2 Порядку 1078).

Абзац пункту 10-1 Порядку № 1078 застосований в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13 червня 2012 року № 526, яка була чинна до 01 грудня 2015 року.

Отже, порядок №1078 у редакції, яка застосовувалася до 01 грудня 2015 року, містив поняття «базовий місяць». Базовим місяцем вважався той місяць, у якому відбулося підвищення мінімальної заробітної плати, пенсій, стипендій виплат із соціального страхування чи зростання грошових доходів населення без перегляду їхніх мінімальних розмірів (за рахунок постійних складових зарплати). Базовий місяць визначали окремо для кожного працівника у випадку, коли заробітна плата зростала внаслідок підвищення тарифної ставки (окладу) або за рахунок будь-якої її постійної складової.

09 грудня 2015 року Кабінет Міністрів України видав постанову №1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» (далі - «Постанова №1013»).

Цією постановою були внесені зміни до Порядку №1078.

Після 01 грудня 2015 року до Порядку № 1078 внесено зміни та, зокрема, змінено редакцію пункту 10-2, згідно з яким змінилися правила індексації оплати праці (грошового забезпечення) для працівників.

Внаслідок цих змін Порядок №1078 у редакції, що застосовується з 01 грудня 2015 року, не містить поняття «базовий місяць» і передбачає уніфікований механізм визначення індексації у разі підвищення заробітної плати.

Для проведення індексації з 01 грудня 2015 року замість терміну «базовий місяць» використовується поняття «місяць підвищення доходу», яке має інший зміст.

На відміну від правил визначення "базового місяця" (яким вважався місяць, у якому відбулося підвищення мінімальної зарплати, пенсій, стипендій виплат із соціального страхування чи зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів (за рахунок постійних складових зарплати) та який визначався у разі, коли збільшувалася заробітна плата внаслідок підвищення тарифної ставки (окладу) або за рахунок будь-якої постійної складової зарплати), "місяцем підвищення доходу" є місяць, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів) і визначається він тільки в разі, якщо підвищена тарифна ставка (оклад). При цьому, за новими правилами зростання зарплати за рахунок інших постійних складових зарплати (без підвищення тарифної ставки чи окладу) не впливає на індексацію та не призводить до зменшення суми індексації.

Термін "підвищення тарифних ставок (окладів)" для працівників бюджетної сфери за змістом запроваджених нововведень застосовується у розумінні підвищення, що здійснюється відповідно до законодавства, а не у розумінні підвищення тарифної ставки (окладу) кожному працівнику індивідуально (зокрема, у зв`язку з призначенням на посаду чи переведенням на іншу посаду), як це було передбачено попереднім механізмом індексації. Тобто за новими правилами місяць підвищення тарифних ставок (окладів) для кожного окремого працівника не визначається індивідуально.

Отже, за новим правилом обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації, починаючи з грудня 2015 року, здійснюється не індивідуально для кожного працівника в залежності від прийняття його на роботу або зростання його доплат та надбавок, а від моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник.

На підставі пункту 5 Порядку №1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.

Із системного тлумачення пункту 5 Порядку №1078 у редакції з 01 грудня 2015 року, висновується, що місяць підвищення доходу - це місяць, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Водночас вилучення терміну «базовий місяць» та запровадження поняття «місяць підвищення доходу» не вплинуло на правило обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації. Як у «базовому місяці», так і у «місяці підвищення доходу» індекс обчислення споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків, а обчислення цього індексу для проведення подальшої індексації здійснюється наростаючим підсумком із наступного місяця.

Отож, з 01 грудня 2015 року відправною точкою для визначення місяця підвищення доходу позивача та початку обчислення індексу споживчих цін наростаючим підсумком є місяць останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку він займав.

Крім цього, Порядок №1078 передбачає можливість виплати двох видів індексації грошового доходу, умовно кажучи, «поточної» та «індексації-різниці». Суми цих індексацій можуть нараховуватися і одночасно, і окремо одна від одної.

Згідно з п.14 Порядку №1078 роз`яснення щодо застосування цього Порядку надає Мінсоцполітики.

Мінсоцполітики в листі від 28.04.2016 № 201/10/1.37-16 надало роз`яснення щодо індексації заробітної плати, яке полягає в наступному: "Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації, починаючи з грудня 2015 року, здійснюється не індивідуально для кожного працівника в залежності від прийняття його на роботу або зростання його доплат та надбавок, а від моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник. Враховуючи викладене та наведені у листі дані, для працівника, який працює з лютого 2014 року, обчислення індексу споживчих цін має здійснюватись з місяця підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник. Якщо останнє підвищення окладу за посадою відбулося у квітні 2012 року, то для визначення суми індексації такому працівнику з грудня 2015 року має застосовуватись індекс споживчих цін, обчислений наростаючим підсумком з травня 2012 року".

Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", яка набрала чинності з 01.01.2008 та діяла на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено в тому числі схему посадових окладів.

Як зазначалось, аналіз пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення свідчить про те, що обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації пов`язується з місяцем підвищенням тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає військовослужбовець.

Отже, збільшення грошового забезпечення не за рахунок зростання тарифної ставки (окладу), а завдяки додатковим видам грошового забезпечення, не дає підстав вважати відповідний місяць базовим для подальшої індексації. Зазначене спростовує посилання щодо порядку визначення базового місяця.

Із обсягу встановлених у цій справі обставин слідує, що станом на січень 2016 року розмір посадових окладів військовослужбовців визначався Постановою №1294, яка була чинною з 01 січня 2008 року та діяла до 01 березня 2018 року, тобто до набрання чинності Постановою № 704, якою затверджено нову тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Відтак, за умови останнього підвищення військовослужбовцям посадового окладу в січні 2008 року, місяцем для розрахунку індексації грошового забезпечення для цілей застосування Порядку № 1078 (із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2019 року №1013) є січень 2008 року.

Тобто, місяцем, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базовим місяцем) позивача в даному випадку за період з 15 серпня 2016 року по 15 листопада 2017 року є січень 2008 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294, яка набрала чинності з 01.01.2008 та якою було підвищено посадові оклади.

При цьому, підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

Згідно з абзацами 4-5 пункту 5 Порядку №1078 якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.

У спірному періоді повноваження державних органів щодо визначення «місяця підвищення тарифних ставок (окладів)» для цілей застосування Порядку №1078 (із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2019 року № 1013) не були дискреційними, оскільки нормами означеного Порядку установлено лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки відповідної установи галузі бюджетної сфери - проведення індексації грошових доходів у разі перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, встановленого у розмірі 103 відсотки, починаючи з місяця останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку обіймає працівник, яким для військовослужбовців у спірному періоді був січень 2008 року.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку щодо протиправності дій відповідача щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення та зобов`язання нарахувати та виплатити зазначену індексацію за період з 15 серпня 2016 року по 15 листопада 2017 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) січень 2008 року.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 31 серпня 2023 року справа № 320/12469/21, від 07 вересня 2023 року справа № 420/12787/22, від 23 серпня 2023 року справа № 380/20441/21, від 17 серпня 2023 року справа № 160/16280/22.

Крім цього, згідно з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 19 липня 2019 року у справі №240/4911/18, від 7 серпня 2019 року у справі №825/694/17, від 20 листопада 2019 року у справі №620/1892/19, виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення.

Щодо позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, з 16.11.2017 по день фактичного розрахунку із застосуванням середньоденного заробітку позивача у розмірі 245,56 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог в цій частині суд першої інстанції виходив з огляду на передчасність даної позовної вимоги, а саме те, що спірні правовідносини щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 16.11.2017р. по день фактичного розрахунку виникнуть після виконання відповідачем даного рішення та у випадку відсутності здійснення відповідачем виплати середнього заробітку позивачу.

Суд зауважує, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Непоширення норм КЗпП України на осіб (військовослужбовців тощо) стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати компенсації за невикористану відпустку) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм ст.117 КЗпП України як такої, що є загальною та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення.

Така позиція суду відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 01.03.2018 року у справі № 806/1899/17, від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, від 26 травня 2020 року у справі № 820/1267/16, та, в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України, враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Відповідно до ст. 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

У разі мобілізації власника - фізичної особи свої обов`язки, визначені цією статтею, він повинен виконати протягом місяця після своєї демобілізації без застосування санкцій та штрафів.

Положення ст.116, 117 КЗпП України, входять до гл. VII КЗпП України - оплата праці.

Таким чином, приписи ст.116, 117 КЗпП України поширюються та встановлюють обов`язок для роботодавця виплатити компенсацію у разі допущення з їх вини затримки у здійсненні виплат, що пов`язані саме з оплатою праці.

Так, за приписами законодавства, особа, звільнена зі служби, має бути повністю забезпечена грошовим забезпеченням.

Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені ст. 116 та ст. 117 КЗпП України.

Вказаними нормами визначено обов`язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення; при цьому, у разі наявності вини власника або уповноваженого ним органу щодо невиплати працівникові належних йому сум при звільненні в такому разі при відсутності спору щодо розміру таких сум підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ текст статті 117 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.».

Вказана редакція статті 117 Кодексу законів про працю України набрала законної сили з 19.07.2022.

Отже, відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

Верховний Суд України у постанові від 15 вересня 2015 року (справа № 21-1765а15) дійшов висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

За правовою позицією Верховного Суду України, що викладена в справі № 6-144ц13, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Такий висновок також узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року у справі № 825/598/17, від 29.07.2020 року у справі № 1.380.2019.003696, від 15 лютого 2021 року у справі № 580/2499/19, від28 січня 2021 року у справі № 580/2427/19

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 та від 13.05.2020 у справі № 810/451/17 дійшла висновку про відсутність підстав вважати, що Європейський суд з прав людини (зокрема рішення Європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України») надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 Кодексу законів про працю України всупереч практиці Верховного Суду України. Рішення Європейського суду з прав людини не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15.09.2015 у справі № 21-1765а15, відповідно до якого положення статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України поширюються на правовідносини, які виникли у зв`язку з прийняттям та виконанням судового рішення про виплату заборгованості із заробітної плати та відшкодування/компенсації.

Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд у постанові від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22 висловлював правові позиції щодо застосування приписів статті 117 КЗпП України, в редакції Закону № 2352-ІХ у подібних правовідносинах, яку надалі підтримано Верховним Судом у інших справах за подібних обставин, зокрема у постановах від 14.03.2024 (справа № 560/6960/23), від 31.10.2023 (справа № 240/15141/22), від 29.01.2024 (справа № 560/9586/22), від 22.02.2024 (справа № 560/831/23) та від 01.05.2024 (справа № 140/16184/23).

У наведених справах, Верховний Суд, зокрема, зазначав, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, ураховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, що передбачені при звільненні, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, тому відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, ураховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 та від 26.02.2020 у справах № 761/9584/15-ц та № 821/1083/17.

Водночас, Верховний Суд у постановах від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 30.11.2023 у справі № 380/19103/22 та від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22 зауважив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.

У постановах Верховного Суду від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22, від 29.01.2024 у справі 560/9586/22 та від 30.11.2023 у справі № 380/19103/22, суд дійшов висновку, що у питанні щодо обчислення розміру середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні у період до 19.07.2022 необхідно застосовувати приписи статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 і не передбачала строкових обмежень. Тому, за висновками Суду має бути застосований принцип співмірності, окреслений у практиці Великої Палати Верховного Суду. Що стосується періоду після 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, то розрахунки необхідно зробити, без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Верховний Суд у постанові від 06 грудня 2024 року справа № 440/6856/22 дійшов до висновку, що період до 19.07.2022 регулюється редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців. Період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Верховний Суд зазначив, що із прийняттям Закону № 2352-IX законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями, чим фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності.

Також Верховний Суд зазначив, що з прийняттям указаного закону усунуто і такий чинник, який зумовлював можливість недобросовісної поведінки працівника, як необмеженість строку звернення до суду з позовом про стягнення невиплаченого заробітку, а саме шляхом внесення змін до статті 233 Кодексу законів про працю України, якою строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, обмежено трьома місяцями. У зв`язку з обмеженням законодавцем строку звернення до суду у таких спорах та можливістю отримання середнього заробітку шістьма місяцями, судова палата вважає, що застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, на правовідносини, які регулюються статтею 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 2352-IX, не є можливим.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в ухвалі від 20 листопада 2024 року справа № 489/5136/23 вважав за необхідне відступити від висновку щодо застосування статті 117 КЗпП у редакції Закону № 2352-ІХ, викладеного в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду по справі № 120/10686/22, та зробити висновок про те, що: «з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП у редакції Закону №2352-ІХ передбачає, що середній заробіток стягується за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Інші обмеження (крім шести місяців) середнього заробітку з 19 липня 2022 року законодавцем не передбачені».

Отже, період до 18 липня 2022 року (до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, до внесення у неї змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців.

Проте, період з 19 липня 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22, від 10 квітня 2024 року справа № 360/380/23, від 18 квітня 2024 року справа № 380/4205/23, від 23 травня 2024 року справа № 560/11616/23.

Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що законодавством регламентовано обов`язок роботодавця здійснити з працівником повний розрахунок при його звільненні та відповідальність за невиконання такого обов`язку.

Колегія суддів, урахувавши висновки Верховного Суду у цій категорії спорів (постанова від 13 вересня 2023 року у справі № 640/115/21, від 24 червня 2025 року у справі № 480/6934/23 тощо), зазначає, що вимоги про стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України можуть вирішуватися одночасно з вирішенням спору про виплату належних особі сум, у зв`язку з чим є помилковими висновок суду першої інстанції про передчасність стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.

Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що оскільки у день звільнення позивача, відповідачем повна виплата належних позивачу сум не була проведена, слід зобов`язати відповідача виплатити на користь позивача середній заробіток за весь час затримки розрахунку.

Щодо визначення періоду затримки та суми середнього заробітку за час затримки розрахунку за спірний період з 16.11.2017 по 19.01.2023, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до пункту 3 цього Порядку, при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.

Премії (в тому числі за місяць) та інші заохочувальні виплати за підсумками роботи за певний період під час обчислення середньої заробітної плати враховуються в заробіток періоду, який відповідає кількості місяців, за які вони нараховані, починаючи з місяця, в якому вони нараховані. Для цього до заробітку відповідних місяців розрахункового періоду додається частина, яка визначається діленням суми премії або іншої заохочувальної виплати за підсумками роботи за певний період на кількість відпрацьованих робочих днів періоду, за який вони нараховані, та множенням на кількість відпрацьованих робочих днів відповідного місяця, що припадає на розрахунковий період. Якщо період, за який нараховано премію чи іншу заохочувальну виплату, працівником відпрацьовано частково, під час обчислення середньої заробітної плати враховується сума у розмірі не більше фактично нарахованої суми премії чи іншої заохочувальної виплати.

Відповідно до пункту 4 цього Порядку, при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються: а) виплати за виконання окремих доручень (одноразового характеру), що не входять в обов`язки працівника (за винятком доплат за суміщення професій і посад, розширення зон обслуговування або виконання додаткових обсягів робіт та виконання обов`язків тимчасово відсутніх працівників, а також різниці в посадових окладах, що виплачується працівникам, які виконують обов`язки тимчасово відсутнього керівника підприємства або його структурного підрозділу і не є штатними заступниками); б) одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо); в) компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються замість добових); г) премії за результатами щорічного оцінювання службової діяльності, за винаходи та раціоналізаторські пропозиції, за сприяння впровадженню винаходів і раціоналізаторських пропозицій, за впровадження нової техніки і технології, за збирання і здавання брухту чорних, кольорових і дорогоцінних металів, збирання і здавання на відновлення відпрацьованих деталей машин, автомобільних шин, введення в дію виробничих потужностей та об`єктів будівництва (за винятком цих премій працівникам будівельних організацій, що виплачуються у складі премій за результати господарської діяльності); д) грошові і речові винагороди за призові місця на змаганнях, оглядах, конкурсах тощо; е) пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати; є) літературний гонорар штатним працівникам газет і журналів, що сплачується за авторським договором; ж) вартість безплатно виданого спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту, мила, змивних і знешкоджувальних засобів, молока та лікувально-профілактичного харчування; з) дотації на обіди, проїзд, вартість оплачених підприємством путівок до санаторіїв і будинків відпочинку; и) виплати, пов`язані з святковими та ювілейними датами, днем народження, за довголітню і бездоганну трудову діяльність, активну громадську роботу тощо; і) вартість безплатно наданих деяким категоріям працівників комунальних послуг, житла, палива та сума коштів на їх відшкодування; ї) заробітна плата на роботі за сумісництвом (за винятком працівників, для яких включення її до середнього заробітку передбачено чинним законодавством); й) суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; к) доходи (дивіденди, проценти), нараховані за акціями трудового колективу і вкладами членів трудового колективу в майно підприємства; л) компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати; м) заробітна плата, яка нарахована за час роботи у виборчих комісіях, комісіях всеукраїнського референдуму; н) винагороди державним виконавцям; о) грошова винагорода за сумлінну працю та зразкове виконання службових обов`язків.

Пунктом 8 розділу ІІІ Порядку № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим або другим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленої у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, враховуючи обставини справи суд може застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, з огляду на співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника при обрахунку середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.

Вказаний висновок відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 30.11.2020 року у справі № 480/3105/19.

Велика Палата Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 зазначила (п.96-98), що поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати. Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу. Закон № 2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права – компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.

За висновком Великої Палати Верховного Суду у вищевказаному рішенні, розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц задовольнила виплату позивачу середнього заробітку у 3,19 разів більшу за суму невчасно виплаченої заборгованості із індексації заробітної плати (11000,00 грн. середнього заробітку за 3443,88 грн. невчасно виплаченої заробітної плати - пункт 94.4 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц).

Також, Верховним Судом у постановах у справах № 821/1083/17, № 761/9584/15-ц, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, також зроблено висновок, що суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

За матеріалами справи встановлено, що позивача було звільнено з 15.11.2017, право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в нього виникло з наступного дня після звільнення - 16.11.2017.

З наданої відповідачем довідки № 0989/10/2051 від 28.05.2025р. про грошове забезпечення позивача вбачається, що грошове забезпечення позивача без урахування донараховних виплат: у вересні 2017 року становило 4600,25 грн., а у жовтні 2017 року – 4600,25 грн.

Кількість днів у вересні дорівнює 30 дням, у жовтні – 31 дню, сумарна кількість – 61 день.

За таких обставин, середньоденне грошове забезпечення позивача складає 150,83 грн.

Кількість календарних днів з 16.11.2017 по 18.07.2022 становить 1705 днів, кількість календарних днів з 19.07.2022 по 18.01.2023 з урахуванням обмеження терміном шість місяців з 19.07.2022, що відповідно становить 184 календарні дні або 6 місяців 0 днів (з 19.07.2022 по 18.01.2023).

Затримка за період з 16.11.2017 по 18.07.2022 становить 1705 календарних дні.

Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період становить 257 165,15 грн.

Розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022 по 18.01.2023 з урахування шестимісячного обмеження становить 27 752,72 грн.

З огляду на викладене, середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні складає - 284 917,87 грн.

Судом встановлено, що відповідачем при звільненні позивача не виплачені частково суми на які позивач мав право.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.

Ураховуючи правові висновки постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23, враховуючи конкретні обставини цієї справи, проміжок час між звернення з позовом та звільненням позивача, принципи справедливості, пропорційності, співмірність розміру компенсації та суми середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, можливо застосування принципів співмірності та пропорційності до спірних правовідносин, та зменшити суми середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку.

Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу за весь спірний період у розмірі 50000 грн. з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Зазначене обумовлює скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволені позовних вимог щодо нарахування та виплати середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку, з прийняттям нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог в цій частині.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах “Салов проти України” (заява № 65518/01; пункт 89), “Проніна проти України” (заява № 63566/00; пункт 23) та “Серявін та інші проти України” (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до пунктів 1,4 частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Отже, суд першої інстанції внаслідок порушення норм матеріального права, частково неправильно вирішив справу по суті спору, внаслідок чого рішення суду підлягає скасуванню у відповідній частині, з прийняттям нової постанови про часткове задоволення вимог.

Керуючись ст. 139, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29 вересня 2025 р. у справі № 200/6576/25 – скасувати в частині відмови в задоволені позовних вимог щодо нарахування та виплати середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку.

Прийняти нове судове рішення і цій частині про часткове задоволення позовних вимог.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.11.2017 по 18.01.2023 в сумі 50000 грн

В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29 вересня 2025 р. у справі № 200/6576/25 - залишити без змін.

Стягнути на користь ОСОБА_1 з Військової частини НОМЕР_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1453 гривні 44 копійки.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 14 травня 2026 року.

Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв

Судді А.А. Блохін

І.В. Геращенко