Постанова від 13 травня 2026 р. у справі №200/7626/25 — Перший апеляційний адміністративний суд

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2026 року справа №200/7626/25

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Гаврищук Т.Г., суддів: Блохіна А.А., Сіваченка І.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Чернікова Дениса Юрійовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08 грудня 2025 року у справі № 200/7626/25 (головуючий І інстанції Духневич О.С.) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у невиплаті компенсації втрати частини доходу за час затримки виплати належної компенсації при звільненні за невикористані ним дні оплачуваних відпусток за весь час затримки виплати;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити за рахунок бюджетних асигнувань за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців» компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої компенсації при звільненні за невикористані ним дні оплачуваних відпусток, що підлягає виплаті відповідно до рішення суду від 28.01.2024 у справі № 200/8964/24 за весь час затримки виплати – за період з 02.10.2024 по день фактичної виплати грошового забезпечення;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у невиплаті компенсації втрати частини доходу за час затримки виплати належного грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити за рахунок бюджетних асигнувань за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців» компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення, що підлягає виплаті відповідно до рішення суду від 28.01.2024 у справі № 200/8938/24 за весь час затримки виплати – за період з 29.01.2020 по день фактичної виплати грошового забезпечення;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у не компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 за період служби з 29.01.2020 по 19.05.2023 у відповідності до рішення суду від 28.01.2025 у справі № 200/8938/24, рішення суду від 28.01.2025 у справі №200/8964/24;

- зобов`язати відповідача компенсувати суму податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 за період служби з 29.01.2020 по 19.05.2023 у відповідності до рішення суду від 28.01.2025 у справі № 200/8938/24, рішення суду від 28.01.2025 у справі №200/8964/24;

- стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби в сумі 139 879,94 грн..

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 08 грудня 2025 позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплатити ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої компенсації при звільненні за невикористані дні оплачуваних відпусток за період з 02.10.2024 по день фактичної виплати грошового забезпечення, згідно рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28.01.2024 у справі № 200/8964/24.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої компенсації при звільненні за невикористані дні оплачуваних відпусток за період з 02.10.2024 по день фактичної виплати грошового забезпечення, згідно рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28.01.2024 у справі № 200/8964/24.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплатити ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по день фактичної виплати грошового забезпечення, згідно рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28.01.2024 у справі №200/8938/24.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по день фактичної виплати грошового забезпечення, згідно рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28.01.2024 у справі №200/8938/24.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням, представником позивача подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову та прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права.

Позивач вважає безпідставним висновок суду першої інстанції про те, що до проведення позивачу фактичної виплати грошового забезпечення на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28.01.2025 у справі № 200/8938/24 та від 28.01.2024 у справі № 200/8964/24, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача сум середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є передчасними.

Судом не враховано, що після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при виключенні зі штату (закінчення служби), тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при виключенні зі штату (закінчення служби) сум.У цьому випадку факт вирішення спору не може вважатись фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником.

Право працівника на стягнення середнього заробітку виникає саме з моменту порушення строків розрахунку, а не з моменту ухвалення окремого судового рішення чи встановлення розміру заборгованості.

Справа розглянута у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги відповідача.

Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що позивач у період з 11.12.2016 по 02.10.2024 року проходив службу на посаді командира відділення управління 1 зенітної ракетної батареї зенітного ракетно-артилерійського дивізіону Військової частини НОМЕР_1 .

Згідно з Витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 02.10.2024 року №280 (по стройовій частині), старшого сержанта ОСОБА_1 , звільнено з військової служби у відставку відповідно до підпункту «б» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» – за станом здоров`я (на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби).

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 28.01.2025 року у справі №200/8964/24 (набрало законної сили 24.03.2025) зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 провести ОСОБА_1 перерахунок грошової компенсації за невикористані ним дні оплачуваних відпусток (щорічної основної та додаткової) обчисливши її виходячи з розміру його місячного грошового забезпечення з урахуванням сум додаткової винагороди, що передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», та виплатити йому її недоотриману частину.

На виконання судового рішення у справі № 200/8964/24 відповідач здійснив перерахунок грошового забезпечення позивача, та нарахував 968 грн., що підтверджується розрахунком Військової частини НОМЕР_1 .

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 28.01.2024 у справі №200/8938/24 (набрало законної сили 28 квітня 2025 року) Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 провести щодо періоду з 29.01.2020 по 19.05.2023 включно ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення (в тому числі посадового окладу, окладу за військовим званням, додаткових видів грошового забезпечення) та грошової допомоги на оздоровлення за 2020, 2021, 2022 роки - шляхом застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб в редакції, яка діяла з 29.01.2020, та виплатити йому їх недоотримані частини.

На виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28.01.2024 у справі №200/8938/24 відповідач здійснив перерахунок грошового забезпечення позивача, та нарахував 210 985 грн., що підтверджується заявкою на фінансування Військової частини НОМЕР_1 від 04.07.2025.

Наведені обставини сторонами не оспорюються.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що до проведення позивачу фактичної виплати грошового забезпечення на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28.01.2025 у справі № 200/8938/24 та від 28.01.2024 у справі № 200/8964/24, є передчасними позовні вимоги щодо стягнення з відповідача сум середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Проте, з таким висновком не може погодитись суд апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002р. 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Колегія суддів вважає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов правомірного висновку про можливість застосування норм ст.117 Кодексу законів про працю України як такої, що є загальною та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення.

Статтею 47 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній на момент звільнення позивача) визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

За правилами статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

За змістом статті 117 Кодексу законів про працю України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

За правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року в справі №821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Таким чином, законом покладено на підприємство, установу, організацію (роботодавця) обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Отже, передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність виникає саме з моменту порушення строків розрахунку при звільненні. Не виплата працівникові належних йому при звільненні сум, не позбавляє його права на звернення до суду з вимогою щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивач звільнений з військової служби 02.10.2024 року. Отже, починаючи з цієї дати відбулося затримання розрахунку при звільненні.

На виконання судового рішення у справі № 200/8964/24 відповідач здійснив перерахунок грошового забезпечення позивача та нарахував 968 грн..

На виконання судового рішення у справі №200/8938/24 відповідач здійснив перерахунок грошового забезпечення позивача, та нарахував 210 985 грн..

На час звернення позивача до суду та прийняття судового рішення у цій справі відповідачем донараховані суми позивачеві не виплачені.

Відтак, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги щодо наявності у позивача права на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку у відповідності до вимог статтей 116 та 117 КЗпП України.

Питання застосування до роботодавця відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 489/6074/23, за наслідками розгляду якої у постанові від 08 жовтня 2025 року викладені наступні правові висновки:

- «Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.»

- «Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.»

Відтак, колегія суддів вважає, що в межах спірних правовідносин наявні правові підстави для застосування принципів пропорційності, співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у відповідності до статті 117 Кодексу законів про працю України.

Вирішення питання про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку з визначенням розміру такого заробітку здійснюється за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, у редакції, чинній на час спірних правовідносин (далі - Порядок № 100).

Згідно наявної в матеріалах справи картки особового рахунку, середньоденне грошове забезпечення позивача за останні два календарні місяці перед звільненням серпень-вересень 2024 року становить 777,11 грн. (23636,78 грн. +23766,98 грн. (без урахування одноразової премії до Дня Незалежності 1000 грн.) / (31 день + 30 днів)).

Загальний розмір невиплачених позивачу сум грошового забезпечення згідно судових рішень у справах № 200/8964/24 , №200/8938/24 становить 211953 грн. (968+210 985).

Кількість днів затримки розрахунку при звільненні становить 180 днів (шість місяців).

Згідно картки особового рахунку позивачу в жовтні 2024 року (місяць звільнення) виплачено 284516,43 грн..

Частка несвоєчасно виплачених позивачу сум грошового забезпечення згідно судових рішень у справах № 200/8964/24, №200/8938/24 становить 42,69% (211953 грн.+284516,43 грн. = 496469,43 грн.- належало при звільненні, 211953 грн. / 496469,43 грн.х100=42,69 ).

Відтак, середній заробіток у відповідності до статті 117 КЗпП України складає 59715 гривень (777,11 грн. х 180 днів х42,69%).

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 59715 гривень.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення допустив порушення норм матеріального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення місцевого суду – зміні.

Відповідно до положень ч.1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Чернікова Дениса Юрійовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08 грудня 2025 року у справі № 200/7626/25 – задовольнити частково .

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08 грудня 2025 року у справі № 200/7626/25 – змінити.

Резолютивну частину рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08 грудня 2025 року у справі № 200/7626/25 доповнити новим абзацом наступного змісту: «Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_3 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 59715 гривень (п`ятдесят дев`ять тисяч сімсот п`ятнадцять гривень).

В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08 грудня 2025 року у справі № 200/7626/25 – залишити без змін.

Повне судове рішення складено 14 травня 2026 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Т.Г. Гаврищук

Судді: А.А. Блохін

І.В. Сіваченко