Рішення від 11 травня 2026 р. у справі №520/29044/25 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

12 травня 2026 року справа № 520/29044/25

Харківський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Григоров Д.В.

при секретарі судового засідання Глівінська Ю.О.,

за участю:

представника позивача - адвокат Бубліченко М.В.,

представника відповідача - не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_2 ) про скасування звернення,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:

- скасувати звернення ІНФОРМАЦІЯ_2 , надісланого у вигляді набору даних шляхом електронної інформаційної взаємодії між Єдиним державним реєстром призовників, військовозобов`язаних та резервістів та єдиною інформаційною системою МВС, що надійшло 12.08.2025 року до Харківського районного управління поліції № 1 ГУНП України в Харківській області щодо порушення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію зареєстроване в ІКС ІПНП за № 26141 від 12.08.2025 року.

Позовна заява в інтересах позивача надана до суду адвокатом Бубліченком Миколою Вікторовичем.

В обгрунтування позовних вимог зазначалося, що згідно військово-облікового документу, сформованого позивачем самостійно за допомогою мобільного застосунку «Резерв +» 31.10.2025 р. наявна інформація про те, що з 12.08.2025 р. ОСОБА_1 розшукує ТЦК та СП за порушення правил військового обліку, а саме: «не стали на військовий облік за місцем перебування як ВПО».

В позовній заяві стверджувалося, що відповідно до Витягу розширених даних з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів від 31.10.2025 р. дані стосовно наявності у ОСОБА_1 статусу внутрішньо переміщеної особи в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів відсутні, а відтак ІНФОРМАЦІЯ_4 було необґрунтовано направлено до Харківського районного управління поліції № 1 ГУНП України в Харківській області звернення щодо порушення позивачем законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, зареєстроване в ІКС ІПНП за № 26141 від 12.08.2025 р.

Ухвалою суду від 24.11.2025р. відкрито спрощене провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін. Враховуючи, що зміст викладу обставин позовної заяви не містив відомості про те, чи дійсно позивач ОСОБА_1 був зареєстрований на час формування оскаржуваного в цій справі звернення до органів Національної поліції (12.08.2025р.) як внутрішньо переміщена особа, ухвалою суду від 02.03.2026р. у позивача витребувано відповідні докази. У відповідь на вказану ухвалу суду представник позивача- адвокат Бубліченко М.В. зазначив, що такі докази про наявність у ОСОБА_1 статусу внутрішньо переміщеної особи відсутні, а також вказав, що суд не може витребувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень.

З врахуванням наведеного судом було вирішено розглянути справу з викликом сторін до суду з метою отримання пояснень з зазначеного питання, а саме: чи мав позивач на час формування спірного звернення статус внутрішньо переміщеної особи, чи змінював він місце проживання та чи ставав він згідно чинного порядку на військовий облік за новим місцем проживання як внутрішньо переміщеної особи.

Відповідачем – ІНФОРМАЦІЯ_5 було надано відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач позов не визнав та просив в його задоволенні відмовити.

При цьому відповідач указував на те, що позивач ОСОБА_1 є військовозобов`язаним та перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 . В зв`язку із зміною місця проживання позивача та не прибуттям на облік як внутрішньо переміщеної особи згідно довідки ВПО 5120-7501317602, виданої 25.09.2022р. УСЗН Березівської РДА Одеської області (відділ № 1) було згенеровано ЄДРПВ «Оберіг» автоматичне електронне звернення № Е 31914327 від 12.08.2025р. до Харківського районного управління поліції № 1 (Київський) ГУНП в Харківській області про розшук і доставлення позивача для складання протоколу про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 201-1 КУпАП.

З урахуванням викладеного відповідач обгрунтовував правомірність своєї поведінки та зазначав, що оскільки постанова по справі про адміністративне правопорушення стосовно позивача не складалась, відповідно до законодавства та наданих повноважень, шляхом взаємодії Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів з інформаційно-комунікаційною системою Національної поліції України відповідачем було направлено в установленому законом порядку до органів Національної поліції звернення щодо доставлення до територіального центру комплектування та соціальної підтримки ОСОБА_1 за ознаками вчинення адміністративного правопорушення, що передбачене статтями Кодексу України про адміністративні правопорушення.

В судовому засіданні 24.03.2026р. представник позивача – адвокат Бубліченко М.В. пояснив, що йому не відомо чи мав ОСОБА_1 статус внутрішньо-переміщено особи та чи змінював в зв`язку з цим своє місце проживання, оскільки позивач адвокату такі відомості не повідомив. При цьому, адвокат не заперечував проти витребування цих відомостей від Управління соціального захисту населення Березівської районної державної адміністрації Одеської області, що було зроблено ухвалою суду від 24.03.2026р.

Після надходження до суду відповіді Березівської районної державної адміністрації Одеської області, наданої листом від 25.03.2026р. № 520/29044/25/8797/26, згідно якої було повідомлено, що ОСОБА_1 був зареєстрований у період з 25.09.2022р. по 31.08.2025р. як внутрішньо переміщена особа та проживав за адресою : АДРЕСА_3 , в судовому засіданні 12.05.2026р. адвокат Бубліченко М.В. підтвердив що дійсно, ОСОБА_1 допустив порушення ч. 4 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», відповідно до якого у період проведення мобілізації (крім цільової) та/або протягом дії воєнного стану призовники, військовозобов`язані та резервісти, які залишили або покинули своє місце проживання, зобов`язані в семиденний строк з дати взяття на облік внутрішньо переміщеної особи стати на військовий облік у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на обліку внутрішньо переміщеної особи (військовозобов`язані та резервісти Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, а військовозобов`язані та резервісти розвідувальних органів України - у зазначений строк повідомити про зміну місця проживання відповідному підрозділу розвідувальних органів України).

Так, адвокат указав, що дійсно, ОСОБА_1 , проживаючи за адресою : АДРЕСА_3 , не став на військовий облік за місцем проживання, але на час формування спірного звернення до органів Національної поліції закінчився строк притягнення позивача до адміністративної відповідальності, що, на думку адвоката, виключало можливість такого звернення. Посилань на відповідні норми Закону, які б виключали або забороняли звертатися до органів Національної поліції за наведених обставин представник позивача не надав. Також представник позивача зазначив, що підстави для звернення до органів Національної поліції були відсутні, оскільки факт порушення ОСОБА_1 законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію не відповідає дійсності, оскільки він не притягався до відповідальності за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а протокол з цього приводу не складався.

Представник відповідача, повідомленого належним чином про розгляд справи в судовому засіданні, до суду не прибув без повідомлення причин.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 є військовозобов`язаним та перебуває на військовому обліку військовозобов`язаних у ІНФОРМАЦІЯ_7 , що підтверджується згідно відомостей з облікової системи призовників, військовозобов`язаних та резервістів (послужної карти). Сторонами у справі вказані обставини визнаються.

Крім того судом з Витягу з реєстру Харківської територіальної громади № 2025/016015792, наданого разом з позовною заявою, встановлено, що 20.02.2025р. позивач знятий з обліку за адресою: АДРЕСА_4 . Такі самі відомості наявні і згідно Відповіді з Єдиного демографічного реєстру № 2404483 від 02.03.2025р. Місце проживання позивача на час розгляду справи не зареєстровано у встановленому порядку.

Згідно інформації з копії витягу з бази даних внутрішньо переміщених осіб, наданої УСЗН Березівської РДА Одеської області, судом вбачається, що ОСОБА_1 став 25.09.2022р. на облік як внутрішньо переміщена особа в УСЗН Березівської РДА Одеської області та був зареєстрований за адресою : АДРЕСА_3 .

31.08.2025р. позивач самостійно знявся з обліку як внутрішньо переміщена особа за допомогою мобільного застосунку «Дія».

Доказів того, що за зазначеним місцем проживання позивач ставав на військовий облік згідно встановлених вимог законодавства судом не встановлено, наведені вище обставини сторонами не заперечуються.

Крім того, судом вбачається, що враховуючи наведені обставини, ІНФОРМАЦІЯ_4 сформував та звернувся 12.08.2025р. із зверненням № Е 31914327 до органів Національної поліції (Харківського районного управління поліції № 1 (Київський) ГУНП в Харківській області) про розшук і доставлення позивача для складання протоколу про адміністративне правопорушення у сфері законодавства про мобілізацію і військовий облік.

Відповідач зазначав, що наділений повноваженнями звертатися в установленому законом порядку до органів Національної поліції щодо доставлення до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, розглядати справи (цілодобово під час проведення мобілізації та/або у період воєнного стану) про адміністративні правопорушення та накладати адміністративні стягнення відповідно та з дотриманням Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Доводи позовної заяви полягають у тому, що позивач станом на 31.10.2025 р. не був зареєстрований як внутрішньо переміщена особа. Додаткові доводи, які не слугували обгрунтуванням позовних вимог згідно позовної заяви, полягали в тому, що нас час формування звернення закінчилися строки притягнення позивача до адміністративної відповідальності, протокол щодо позивача у справі про адміністративне правопорушення не складався, а постанова не виносилася.

Відповідач не заперечував того, що постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення не складалася, оскільки позивач до ТЦК не прибував. Відповідач указував на те, що саме для розгляду справи за статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, що потребує особистої присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, передбачено звернення до органів поліції для доставлення до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки таких осіб.

Вирішуючи спір, суд зазначає про таке.

Статтею 65 Конституції України передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

24 лютого 2022 року Указом Президента 64/2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан, який неодноразово продовжувався та триває до теперішнього часу.

Одночасно із введенням воєнного стану Указом Президента України від 24.02.2022 № 65/2022 "Про загальну мобілізацію", затвердженого Законом України від 03.03.2022 № 2105-ІХ, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської. Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.

Проведення мобілізації неодноразово продовжувалось та проводиться на час розгляду цієї справи.

Правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України "Про оборону України", "Про Збройні Сили України", "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію", інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (частина І статті 3 Закону України «Про військовий обов 'язок і військову службу » ).

Отже, Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» здійснюється правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України.

Зокрема, вказаним Законом визначено, що з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями установлюється військовий обов`язок (частина І статті І Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

Військовий обов`язок включає: виконання військового обов`язку в запасі; дотримання правил військового обліку (частина 3 статті І Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

Згідно з п.10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані:

-прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.

Додатком 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 р. № 1487 встановлені Правила військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Відповідно до пункту 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі Правила військового обліку), призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні:

1)перебувати на військовому обліку:

-за задекларованим (зареєстрованим) місцем проживання - у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані СБУ - у Центральному управлінні або регіональних органах СБУ (далі - органи СБУ), військовозобов`язані розвідувальних органів - у відповідному підрозділі розвідувального органу). Крім того, призовники, військовозобов`язані та резервісти, які проживають в селах та селищах, а також у містах, де відсутні відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, повинні перебувати на персонально-первинному військовому обліку у відповідних виконавчих органах сільських, селищних, міських рад;

2)прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів на збірні пункти, призовні дільниці, до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках, розпорядженнях) районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів для взяття на військовий облік та визначення призначення на особливий період, оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори військовозобов`язаних та резервістів.

Так само, відповідно до ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» громадяни зобов`язані, зокрема, : з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду; під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися: у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов`язаний з`явитися у зазначені у ній місце та строк.

Згідно приписів ч. 4 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» у період проведення мобілізації (крім цільової) та/або протягом дії воєнного стану призовники, військовозобов`язані та резервісти, які залишили або покинули своє місце проживання, зобов`язані в семиденний строк з дати взяття на облік внутрішньо переміщеної особи стати на військовий облік у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на обліку внутрішньо переміщеної особи (військовозобов`язані та резервісти Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, а військовозобов`язані та резервісти розвідувальних органів України - у зазначений строк повідомити про зміну місця проживання відповідному підрозділу розвідувальних органів України).

Аналогічні обов`язки військовозобов`язаних закріплені у п,21, п,23. п.24 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560.

Відповідно до п.4 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2022 р. № 265, особа може задекларувати/зареєструвати своє місце проживання (перебування) лише за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює декларування/реєстрацію місця проживання (перебування) за однією з таких адрес за власним вибором. За адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

В даній справі встановлено та визнано сторонами, що позивач допустив порушення законодавства про мобілізацію та військовий облік, оскільки всупереч ч. 4 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» не став на військовий облік після переїзду до іншої місцевості та реєстрації як внутрішньо переміщена особа за адресою: АДРЕСА_3 .

Зазначене вказує на правомірність формування відповідачем звернення, направленого до органів Національної поліції про розшук для доставлення позивача з метою складання протоколу у справі про адміністративні правопорушення, оскільки на день складання цього звернення – 12.08.2025р. позивач був зареєстрований як внутрішньо переміщена особа та знявся з обліку лише 31.08.2025р.

Стосовно доводів представника позивача про те, що станом на серпень 2025 року сплив строк притягнення позивача до адміністративної відповідальності, суд указує на те, що питання винуватості позивача у скоєнні адміністративного правопорушення, за наданими сторонами доказами, на час розгляду цієї справи не вирішено. Так само звернення до органів поліції з метою складання протоколу на є притягненням позивача до адміністративної відповідальності, з огляду на що можливість доставлення позивача до органу, який вирішує питання притягнення до адміністративної відповідальності судом вбачається законним, оскільки у відповідача були наявні обгрунтовані дані, які свідчили про правопорушення. Складання протоколу у справі про адміністративне правопорушення здійснюється уповноваженою особою в межах провадження у справі про адміністративне правопорушення, а питання застосування строку притягнення до відповідальності за адміністративне правопорушення вирішується безпосередньо при розгляді справи про адміністративне правопорушення та обставин цієї справи не стосується.

Щодо аргументації представника позивача про відсутність факту складання протоколу та винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення, то вона будується на помилковому ототожненні понять «вчинення правопорушення» та «притягнення до юридичної відповідальності». Вчинення правопорушення – це об`єктивний факт, діяння особи, що порушує норми права. Натомість притягнення до відповідальності – це процесуальна діяльність уповноважених органів, що завершується винесенням відповідного акта (постанови, вироку, тощо).

Закон чітко пов`язує притягнення до адміністративної відповідальності за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію з фактом , зокрема, неприбуття без поважних причин до ТЦК згідно належного виклику (повістки), а не з наявністю постанови про притягнення до відповідальності.

Відповідач обгрунтовано вказує на те, що звернення до органів та підрозділів, що входять до системи поліції, щодо здійснення адміністративного затримання та доставлення громадянина до територіального центру комплектування та соціальної підтримки є лише заходом впливу з метою вирішення питання про притягнення до адміністративної відповідальності.

Наведене кореспондується і з положеннями ст. 259 Кодексу України про адміністративні правопорушення, де передбачено, що з метою складення протоколу про адміністративне правопорушення в разі неможливості скласти його на місці вчинення правопорушення, якщо складення протоколу є обов`язковим, порушника може бути доставлено в поліцію, в підрозділ Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, до органу Державної прикордонної служби України, штабу громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону чи громадського пункту з охорони громадського порядку поліцейським, посадовою особою Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, військовослужбовцем чи працівником Державної прикордонної служби України або членом громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, а при порушенні законодавства про державну таємницю або порушенні військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України, правил військового обліку, законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію - до органів Служби безпеки України її співробітником.

Суд зазначає, що норми пункту 56 Порядку №1487 містять поняття «адміністративне затримання та доставлення призовників»; норми пункту 9 Положення №154 містять поняття «доставлення до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки осіб, які вчинили адміністративні правопорушення». А за статтею 259 КУпАП, яка має назву «Доставлення порушника», з метою складення протоколу про адміністративне правопорушення в разі неможливості скласти його на місці вчинення правопорушення, якщо складення протоколу є обов`язковим, порушника може бути доставлено в поліцію, в підрозділ Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, до органу Державної прикордонної служби України, штабу громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону чи громадського пункту з охорони громадського порядку поліцейським, посадовою особою Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, військовослужбовцем чи працівником Державної прикордонної служби України або членом громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, а при порушенні законодавства про державну таємницю або порушенні військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України, правил військового обліку, законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію - до органів Служби безпеки України її співробітником.

В свою чергу, за правилами статті 262 КУпАП органи (посадові особи) Національної поліції правомочні здійснювати адміністративне затримання, зокрема, при порушенні призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, порушенні законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 210-1 КУпАП порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію - вчинення дій передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період - тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Суд зазначає також, що доставлення військовозобов`язаного до органу ТЦК та СП в силу зазначених вище норм законодавства здійснюється саме з метою складення протоколу про адміністративне правопорушення в разі неможливості скласти його на місці вчинення правопорушення, якщо складення протоколу є обов`язковим.

Тобто, у такому випадку в першу чергу здійснюється розшук особи та її доставлення до органу ТЦК та СП, та в другу чергу – складення протоколу про адміністративне правопорушення за правопорушення, визначені статтями 210 та 210-1 КУпАП.

Отже, розшук військовозобов`язаного з метою доставлення / адміністративного затримання оголошений у спірному випадку правомірно та у порядку, визначеному законом.

Зазначене вище свідчить про безпідставність доводів позивача про порушення відповідачем порядку винесення протоколу/постанови щодо притягнення до адміністративної відповідальності.

Що стосується посилань представника позивача на рішення Харківського окружного адміністративного суду у справі №520/29527/25 від 05.02.2026р., яким визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 , які полягають у внесенні 12.08.2025 до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 ; зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_8 виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів дані про порушення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 правил військового обліку, внесені 12.08.2025., суд зауважує, що представником позивача в судовому засіданні надано пояснення, за якими предмет справи № 520/29527/25 та цієї справи не є тотожнім, оскільки у зазначеній справі вирішувалося питання саме законності дій з внесення відомостей про порушення позивачем ОСОБА_1 правил військового обліку до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів на підставі звернення, а у цій справі оскаржується саме звернення про розшук позивача, яке було направлено до підрозділів Національної поліції.

Суд з такими доводами погоджується та указує, що обставини, встановлені судом у справі № 520/29527/25 та в цій справі не суперечать між собою, а саме: в обох справах встановлено, що дійсно, станом на 05.11.2025 р. позивач не мав статус ВПО, дані про вчинення ОСОБА_1 правопорушень відсутні в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів станом на 05.11.2025 р., протокол у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 не складався, до адміністративної відповідальності він не притягався.

Що стосується висновків суду, зроблених у справі № 520/29527/25, то відповідно до частини 4 ст. 78 КАС України не потребують доказуванню саме обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Проте зроблені судом висновки жодного преюдиційного значення не мають.

Втім, наведені докази не спростовують висновків про правомірність формування звернення до органів Національної поліції з метою доставлення позивача для складання протоколу у справі про адміністративне правопорушення.

Решта наведених представником позивача доводів висновків суду не спростовують.

Суд ураховує, що відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд вважає, що відповідачем в цій справі належними та допустимими доказами доведено законність своїх дій щодо звернення до органів поліції як про особу, що допустила порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

В зв`язку з цим суд зазначає, що згідно із сформульованими у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21 стандартами доказування обставин спору: 1) покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були; 2) суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.

Суд відмічає, що у силу ч.4 ст.44, ч.2 ст.78, ч.3 ст.78, п.4 ч.5 ст.160, п.5 ч.5 ст.160, ч.4 ст.161, ч.4 ст.162 КАС України обов`язок повідомлення суду усіх обставин справи та підтвердження доводів про існування цих обставин відповідними доказами покладений, насамперед на учасників справи – сторони спору.

Окрім того, суд згідно з ч.4 ст.9 КАС України обтяжений законодавцем обов`язком встановити об`єктивну істину у кожному спорі за власною ініціативою безвідносно до стану виконання учасниками справи – сторонами спору згаданого вище процесуального обов`язку.

У силу правових висновків постанови Верховного Суду від 06.06.2024р. у справі №400/1217/23: 1) Обов`язок позивача доводити обставини, на які він посилається на обґрунтування своїх доводів, є ключовим аспектом принципу змагальності та рівності в судовому процесі; 2) Позивач не може будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, допоки інша сторона не надасть доказів на її спростування (концепція негативного доказу), оскільки такий підхід нівелює саму сутність принципу змагальності; 3) обов`язок доведення обставин, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, у рівній мірі покладається на обох сторін. Кожна сторона повинна довести факти, на які вона посилається. При цьому підставу позову повинен довести саме позивач. Позивач повинен подати докази, на яких ґрунтуються його вимоги разом з поданням позовної заяви. В разі неможливості самостійно представити такі докази, позивач повинен про це повідомити суд та зазначити причини, з яких доказ не може бути подано. Крім того, позивач вправі подати до суду клопотання про витребування доказів, із зазначенням причини неможливості самостійного їх представлення та наведенням вжитих ним для цього заходів.; 4) Посилання позивача на те, що в силу вимог частини другої статті 77 КАС України обов`язок доказування правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень покладається на відповідача, не заслуговують на увагу, оскільки визначений цією правовою нормою обов`язок відповідача не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що ключові аргументи сторін отримали достатню оцінку. Інші доводи висновків суду не спростовують.

Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 19, 205, 229, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову відмовити. 0

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано 14.05.2026р.

Головуючий суддя Д.В. Григоров