Рішення від 13 травня 2026 р. у справі №520/7186/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

14.05.2026 р. справа №520/7186/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник) до Військової частини НОМЕР_1 (далі за текстом - відповідач, владний суб`єкт, орган публічної адміністрації) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 у відношенні до ОСОБА_1 щодо не нарахування та не виплати у повному обсязі індексації грошового забезпечення у період з 01.07.2016 р. по 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період 01.07.2016 р. по 28.02.2018 р. - січень 2008 року; 2) зобов`язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та стягнути на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення у період з 01.07.2016 р. по 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період з 01.07.2016 р. по 28.02.2018 р. - січень 2008 року та стягнути суму індексації у загальній сумі 68 996 гри. 22 кой. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що унаслідок протиправного волевиявлення суб`єкта владних повноважень не отримав повної оплати часу військової служби.

Відповідач із поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що у спірних правовідносинах правильно нараховував та повно виплатив заявнику індексацію грошового забезпечення військовослужбовця.

У відзиві відповідачем також заявлено клопотання про продовження встановленого судом строку на подання відзиву на позовну заяву, аргументуючи яке зазначив, що з 24.02.2022 в Україні діє воєнний стан, введений Указом Президента України №64/2022 та затверджений Законом №2102-IX, а військова частина НОМЕР_1 як структурний підрозділ Збройних Сил України безпосередньо залучена до виконання бойових завдань із відсічі збройної агресії Російської Федерації, утримання позицій, відбиття атак противника та забезпечення оборони держави. У зв`язку з виконанням завдань в умовах особливого періоду весь особовий склад частини фактично задіяний у заходах національної безпеки і оборони, що об`єктивно ускладнює своєчасну підготовку процесуальних документів. Посилаючись на принцип рівності сторін та необхідність забезпечення справедливого судового розгляду, відповідач просить продовжити встановлений судом строк для подання відзиву та визнати його поданим у межах процесуального строку з огляду на виняткові обставини, пов`язані з виконанням бойових завдань під час воєнного стану.

Перевіривши матеріали справи та заявлене клопотання, суд виходить з таких підстав та мотивів.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Приписами ч.1 ст.118 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Згідно з ч.5 ст.162 КАС України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дасть змогу відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив до початку першого підготовчого засідання у справі.

Ухвалою судді від 31.03.2026р. встановлено відповідачу строк не пізніше п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву у порядку, визначеному ст.162 КАС України.

Зазначена ухвала надійшла до відповідача 31.03.2026р. о 14:28 год, отже останнім днем строку подання відзиву на позов є 15.04.2026р.

Відповідно до ч. 2 ст. 121 Кодексу адміністративного судочинства України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

З огляду на приписи ч.5 ст.242 КАС України суд зважає на правовий висновок постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2024р. у справі №990/241/24, де указано, що розумні строки в адміністративному судочинстві - це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об`єктивно оцінюються судом стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів).

Відповідно до ч. 2 ст.77, ч.3 ст.79, ч.4 ст.162 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Разом із тим, у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 13.05.2025р. у справі №380/28215/23 "суд, керуючись принципом «ex-officio», демонструє активність у провадженні, оскільки процесуальним законом його уповноважено самостійно, без отримання на те згоди заінтересованих осіб вчиняти такі дії, які гарантуватимуть, що ухвалені ним рішення повністю відповідатимуть вимогам принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі.".

З огляду на повідомлені відповідачем обставини суд вважає наявними підстави для продовження відповідачу строку на подання відзиву та витребуваних судом доказів.

Суд, вивчивши доводи усіх наявних у справі документів учасників спору, повно виконавши процесуальний обов`язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з`ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

За викладеним у позові твердженням, заявник у спірних правовідносинах з 13.06.2016 р. по 10.03.2025 р. проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , де і знаходився на грошовому забезпеченні.

Згідно з витягу з послужного списку ОСОБА_1 наказом Міністерства оборони України №485 від 31.05.2016 з 13.06.2016 р. заявника призначено оперативним черговим відділення поточних бойових дій командного пункту штабу НОМЕР_2 окремої механізованої бригади оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 »; відповідно до наказу КВ ОК "Cxiд" №127 від 10.03.2025 р. заявника було призначено на посаду Начальника групи організації функціонування пунктів управління командного центру штабу Управління НОМЕР_3 армійського корпусу Сухопутних військ Збройних Сил України.

Як зазначено у позові, під час проходження військової служби відповідачем не було проведено нарахування та не виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.07.2016 р. по 28.02.2018 р. у повному обсязі.

Згідно з довідкою-розрахунком про нараховане та виплачене грошове забезпечення від 20.03.2026р. №26/1/1797 заявнику в період з 01.07.2016р. по 28.02.2018р., індексація грошового забезпечення не нараховувалась та не виплачувалась.

Водночас, відповідно до самостійно проведеного позивачем розрахунку індексації грошового забезпечення за період з 01 липня 2016 року по 28 лютого 2018 року сума індексації грошового забезпечення, визначена із застосуванням базового місяця січень 2008 року, підлягала виплаті позивачу у розмірі - 68.996,22 грн.

На звернення представника заявника відповідач листом від 20.03.2026р. №26/1/1799 повідомив, що після внесення змін до Порядку №1078 постановою Кабінету Міністрів України №1013 від 09.12.2015 було запроваджено новий механізм проведення індексації грошових доходів населення, відповідно до якого обчислення індексу споживчих цін для подальшої індексації розпочиналось із січня 2016 року, а тому застосування січня 2008 року як базового місяця для індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 є безпідставним.

Стверджуючи про невідповідність закону управлінського волевиявлення органу публічної адміністрації з приводу повноти оплати часу військової служби, заявник ініціював даний спір.

Надаючи оцінку обставинам спірних правовідносин та відповідності реально вчиненого управлінського волевиявлення суб`єкта владних повноважень вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

У розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України відповідач є суб`єктом владних повноважень.

Тому на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється дія ч.2 ст.19 Конституції України, де указано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Також на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється і дія ч.2 ст.2 КАС України, згідно з якою у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб`єкти права (учасники суспільних відносин) зобов`язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Частиною 1 ст.43 Конституції України проголошено, що кожен має право на працю і ці відносини у сфері проходження людиною військової служби унормовані, насамперед, приписами Закону України від 25.03.1992р. № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі за текстом - Закон України №2232-XII) та Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991р. №2011-ХІІ (далі за текстом - Закон України №2011-ХІІ).

Як указано у ч.7 ст.43 Конституції України, право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом і ці відносини деталізовані приписами ч.2 ст.9 Закону №2011-ХІІ, згідно з якою до складу грошового забезпечення військовослужбовця входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Рівень, склад та умови виплати військовослужбовцям грошового забезпечення визначені ст.9 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі за текстом - Закон України №2011-ХІІ), а структура, розміри та механізми обчислення грошового забезпечення військовослужбовців з 01.01.2008р. були регламентовані приписами постанови КМУ від 07.11.2007р. №1294, а з 01.03.2018р. - приписами постанови КМУ від 30.08.2017р. №704.

Згідно з ч.3 ст.9 Закону України №2011-ХІІ грошове забезпечення військовослужбовця підлягає індексації відповідно до закону.

Пунктом 1.9 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (затверджена наказом Міністерства оборони України від 11.06.2008р. №260, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 14.07.2008р. за №638/15329; далі за текстом - Інструкція №260) визначено, що грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується за місцем штатної служби.

Згідно з п.8 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018р. №260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018р. за №745/32197; далі за текстом - Порядок №260) грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника).

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що за визначенням ст.1 Закону України від 03.07.1991р. №1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення - це встановлений законом та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до ч.ч.1 і 6 ст.2 означеного закону індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру (зокрема і оплата праці та грошове забезпечення) у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Як указано у ч.1 ст.4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у редакції Закону України від 24.12.2015р. №911-VIII (набрав чинності з 01.01.2016р.), індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Попередня редакція означеного положення закону передбачала, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка.

Згідно з ст.6 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Згаданий Порядок був затверджений постановою КМУ від 17.07.2003р. №1078 "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення" (далі за текстом - Порядок №1078).

У період часу 17.07.2003р. - подія набрання чинності постановою КМУ від 13.06.2012р. №526 діяло правило події збільшення розміру мінімальної заробітної чи події зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів (що має місце у випадку підвищення винагороди за працю) як правової підстави для припинення раніше розпочатої процедури індексації наростаючим підсумком, так і правової підстави для початку нової процедури індексації з наступного календарного місяця.

У період часу 21.06.2012р. (як календарна дата, на яку припала подія набрання чинності постановою КМУ від 13.06.2012р. №526) - подія набрання чинності постановою КМУ від 09.12.2015р. №1013 діяло правило визначення базового календарного місяця для початку процедури індексації - календарний місяць прийняття найманого працівника на роботу.

У період часу 01.12.2015р. (як календарна дату, на яку припала подія набрання чинності постановою КМУ від 09.12.2015р. №1013) і до теперішнього часу діє уніфіковане правило визначення місяця початку процедури індексації - від наступного місяця, коли мала місце подія підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання.

При цьому, юридична конструкція "базового місяця" використовувалась законодавцем у положеннях Порядку №1078 у редакції постанови КМУ від 17.07.2003р. №1078, у положеннях Порядку №1078 у редакції постанови КМУ від 17.05.2006р. №690, у положеннях Порядку №1078 у редакції постанови КМУ від 12.03.2008р. №170, у положеннях Порядку №1078 у редакції постанови КМУ від 29.01.2014р. №36.

Між тим, вже у положеннях Порядку №1078 у редакції постанови КМУ від 09.12.2015р. №1013 відсутня будь-яка згадка законодавця про застосування величин "базового місяця".

З 01.01.2008р. умови грошового забезпечення військовослужбовців (тобто структура та розміри складових елементів грошового забезпечення) були деталізовані приписами постанови КМУ від 07.11.2007р. №1294 (далі за текстом - Постанова КМУ №1294).

30.08.2017р. КМУ з цього ж самого питання було прийнято постанову №704, котра у початковій редакції п. 10 набирала чинності з 01.01.2018р. (далі за текстом - Постанова КМУ №704).

Відповідно до п.10 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 у редакції постанови КМУ від 27.12.2017р. №1052 дата набрання чинності припадала на 01.01.2019р.

Згідно з п.3 Змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених п.6 постанови КМУ від 21.02.2018р. №103, п.10 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 був викладений у новій редакції, яка передбачала набрання чинності з 01.03.2018р.

Отже, до 28.02.2018р. умови грошового забезпечення військовослужбовців були унормовані приписами постанови КМУ від 07.11.2007р. №1294, а з 01.03.2018р. почали регламентуватись приписами постанови КМУ від 30.08.2017р. №704.

Відтак, до настання календарної дати 01.03.2018р. жоден із діючих військовослужбовців не отримував грошового забезпечення за правилами постанови КМУ від 30.08.2017р. №704.

За змістом наведених норм Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та Порядку №1078 єдиною легітимною причиною не застосування до грошового забезпечення діючого військовослужбовця процедури індексації грошового доходу громадянина є неперевищення індексом інфляції визначеного законом арифметичного значення.

Частиною 5 ст.242 КАС України передбачено, що вибір і застосування норм права здійснюється судом із врахуванням висновків постанов Верховного Суду.

У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 26.01.2022р. у справі №400/1118/21 індекс споживчих цін січня 2008 року повинен використовуватись у процедурі обчислення індексації грошового забезпечення військовослужбовця до 28.02.2018р.

Тому позов за цим епізодом підлягає до задоволення співвідносно з часом військової служби заявника за період з 01.07.2016р. по 28.02.2018р.

Стосовно вимоги про стягнення з відповідача індексації грошового забезпечення у конкретній сумі 68.996,22 гривень суд зазначає, що Верховний Суд у пункті 62 постанови від 31.05.2021 у справі № 420/7110/19 зазначав, що обраний позивачем спосіб захисту повинен: а) відповідати змісту порушеного права (вимога повинна співвідноситися із обставинами порушення права чи законного інтересу); б) забезпечувати реальне поновлення прав у випадку задоволення позову (у результаті виконання рішення суду особа фактично повернеться в той стан, у якому перебувала до моменту порушення її права чи законного інтересу).

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 зазначала, що застосування конкретного способу захисту права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Отже, суд зазначає, що розраховуючи спірні суми, суд не втручається в компетенцію відповідача, а реалізовує свої повноваження щодо ефективності судового захисту порушених прав позивача.

Як зазначено Верховним Судом у постановах від 21 березня 2024 року в справі №160/13277/22, від 03 квітня 2024 року в справі №420/8465/23, від 04 квітня 2024 року в справі №160/4155/22, від 11 квітня 2024 року в справах №160/11742/22, №420/14952/22, якщо суд установив, що позивач має право на отримання індексації, індексації-різниці й це право порушене відповідачем, то суд має визначити в ухваленому рішенні суму індексації, яка підлягає до нарахування та виплати позивачу. Не визначення в ухваленому судовому рішенні конкретної суми індексації, яка належить до нарахування та виплати відповідачем, не вносить юридичної визначеності у ці спірні правовідносини і не забезпечує ефективного захисту прав та інтересів позивача від порушень з боку відповідача.

Водночас, Верховний Суд у постановах від 23.03.2023 у справі № 400/3826/21, від 28.09.2022 у справі № 400/1119/21, від 23.12.2025р. у справі №280/8303/23 підкреслював, що для належного та ефективного захисту прав та інтересів позивача судам необхідно перевірити обґрунтованість нарахованих сум індексації, розрахувати їх і, відповідно, у судовому рішенні вказати конкретні суми (індексації грошового забезпечення), на які позивач має право та які відповідач зобов`язаний нарахувати й виплатити.

Наведена позиція ґрунтується на тому, що застосований судами спосіб захисту [зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити індексацію без визначення конкретної суми] не вносить юридичної визначеності у спірні правовідносини та не забезпечує ефективного захисту прав та інтересів позивача від порушень з боку відповідача, оскільки суди попередніх інстанцій в ухвалених рішеннях не розрахували та не визначили конкретних сум індексації грошового забезпечення, які відповідач зобов`язаний нарахувати й виплатити позивачу, не перевірили розраховану позивачем суму індексації.

На підтвердження невиплати спірної індексації за період з 01.07.2016 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення у сумі 68.996,22 грн позивачем у позовній заяві самостійно проведений розрахунок індексації грошового забезпечення.

Розглядаючи справу, суд зауважує, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 23.06.2021р. у справі №520/13014/2020 вимога про стягнення заборгованості не дублює вимогу про зобов`язання нарахувати і виплатити заборгованість, ці вимоги є двома різними способами захисту порушеного права, які передбачають відмінний механізм виконання судових рішень; списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, відповідно до ч.1 ст.2 та ч.1 ст.3 Закону України від 05.06.2012р. №4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права є вимога про стягнення коштів.

До того ж, вимога про стягнення з суб"єкта владних повноважень коштів у погашення минулого боргу з винагороди за працю (службу) з огляду на обмеженість фінансових ресурсів органу публічної адміністрації об"єктивно не виключає ймовірності порушення прав (інтересів) невизначеного кола учасників суспільних відносин на своєчасне та у повному обсязі отримання від цього ж самого суб"єкта владних повноважень поточної винагороди у межах діючих правовідносин з проходження публічної служби.

Окрім того, суд зважає, що у контексті приписів ч.1 ст.2, ч.2 ст.2, ч.4 ст.9, п.7 ч.4 ст.246 КАС України предмет судового контролю адміністративного суду відрізняється у залежності від належності спору до категорії спору про право або до категорії спору про факт.

У вимірі обставин спору, де має місце випадок ухилення (відмови) суб"єкта владних повноважень від нарахування індексації грошового забезпечення через заперечення права учасника суспільних відносин на отримання означеного грошового платежу (тобто у межах спору про право на отримання індексації грошового забезпечення) - відсутнє реально вчинене управлінське волевиявлення суб"єкта владних повноважень з приводу обчислення конкретної суми індексації грошового забезпечення як об"єкту судової перевірки згідно з ч.2 ст.2 КАС України.

Тож у такому спорі належним способом захисту порушеного права учасникам суспільних відносин на отримання індексації грошового забезпечення має бути саме спонукання (зобов"язання) суб"єкта владних повноважень до належного виконання управлінської функції з фінансового забезпечення публічного службовця.

Натомість, у вимірі обставин спору, де має місце випадок обчислення суб"єктом владних повноважень індексації грошового забезпечення у конкретній сумі (тобто у межах спору про факт отримання індексації грошового забезпечення у зменшеному розмірі) - належним способом захисту порушеного права учасникам суспільних відносин на отримання індексації грошового забезпечення має бути саме спонукання (зобов"язання) суб"єкта владних повноважень до нарахування і виплати індексації грошового забезпечення у конкретній сумі з урахуванням раніше проведених платежів.

Однак, за змістом правового висновку п.72 постанови Верховного Суду від 08.11.2024р. по справі №200/16532/21:

грудень 2015 року: індекс споживчих цін до попереднього місяця згідно з даними Держкомстату - 100,70%, індекс споживчих цін для визначення порогу - 100,70%, наростаючий індекс споживчих цін - 267,10%, величина приросту індексу споживчих цін - 167,10%, прожитковий мінімум для працездатних осіб - 1.378,00 грн, сума індексації - 2.302,64 грн;

січень 2016 року - індекс споживчих цін до попереднього місяця - 100,90%, індекс - 101,61%, наростаючий індекс - 271,20%, величина приросту - 171,20%, прожитковий мінімум - 1.378,00 грн, сума індексації - 2.359,14 грн;

лютий 2016 року - індекс споживчих цін до попереднього місяця - 99,60%, індекс - 101,20%, наростаючий індекс - 271,20%, величина приросту - 171,20%, прожитковий мінімум - 1.378,00 грн, сума індексації - 2.359,14 грн;

березень 2016 року - індекс споживчих цін до попереднього місяця - 101,00%, індекс - 102,21%, наростаючий індекс - 271,20%, величина приросту - 171,20%, прожитковий мінімум - 1.378,00 грн, сума індексації - 2.359,14 грн;

квітень 2016 року - індекс споживчих цін до попереднього місяця - 103,50%, індекс - 105,79%, наростаючий індекс - 271,20%, величина приросту - 171,20%, прожитковий мінімум - 1.378,00 грн, сума індексації - 2.359,14 грн;

травень 2016 року - індекс споживчих цін до попереднього місяця - 100,10%, індекс - 100,10%, наростаючий індекс - 271,20%, величина приросту- 171,20%, прожитковий мінімум - 1.450,00 грн, сума індексації - 2.482,40 грн;

червень 2016 року - індекс споживчих цін до попереднього місяця - 99,80%, індекс - 99,90%, наростаючий індекс - 286,90%, величина приросту - 186,90%, прожитковий мінімум - 1.450,00 грн, сума індексації - 2.710,05 грн;

липень 2016 року - індекс споживчих цін до попереднього місяця - 99,90%, індекс - 99,80%, наростаючий індекс - 286,90%, величина приросту- 186,90%, прожитковий мінімум - 1.450,00 грн, сума індексації - 2.710,05 грн;

серпень 2016 року - індекс споживчих цін до попереднього місяця - 99,70%, індекс - 99,50%, наростаючий індекс - 286,90%, величина приросту - 186,90%, прожитковий мінімум - 1.450,00 грн, сума індексації - 2.710,05 грн;рн;

вересень 2016 року - індекс споживчих цін до попереднього місяця - 101,80%, індекс - 101,29%, наростаючий індекс - 286,90%, величина приросту - 186,90%, прожитковий мінімум - 1.450,00 грн, сума індексації - 2.710,05 грн;

жовтень 2016 року - індекс споживчих цін до попереднього місяця - 102,80%, індекс - 104,13%, наростаючий індекс - 286,90%, величина приросту - 186,90%, прожитковий мінімум - 1.450,00 грн, сума індексації - 2.710,05 грн;

листопад 2016 року - індекс споживчих цін до попереднього місяця - 101,80%, індекс - 101,80%, наростаючий індекс - 286,90%, величина приросту - 186,90%, прожитковий мінімум - 1.450,00 грн, сума індексації - 2.710,05 грн;

грудень 2016 року - індекс споживчих цін до попереднього місяця - 100,90%, індекс - 102,72%, наростаючий індекс - 298,60%, величина приросту - 198,60%, прожитковий мінімум - 1600,00 грн, сума індексації - 3.177,60 грн;

січень 2017 року - індекс споживчих цін до попереднього місяця - 101,10%, індекс - 103,85%, наростаючий індекс - 298,60%, величина приросту - 198,60%, прожитковий мінімум - 1.600,00 грн, сума індексації - 3.177,60 грн;

лютий 2017 року - індекс споживчих цін до попереднього місяця - 101,00%, індекс - 101,00%, наростаючий індекс - 298,60%, величина приросту - 198,60%, прожитковий мінімум - 1.600,00 грн, сума індексації - 3.177,60 грн;

березень 2017 року - індекс споживчих цін до попереднього місяця - 101,80%, індекс - 102,82%, наростаючий індекс - 310,00%, величина приросту - 210,00%, прожитковий мінімум - 1.600,00 грн, сума індексації - 3.360,00 грн;

квітень 2017 року - індекс споживчих цін до попереднього місяця - 100,90%, індекс - 103,74%, наростаючий індекс - 310,00%, величина приросту - 210,00%, прожитковий мінімум - .1600,00 грн, сума індексації - 3.360,00 грн;

травень 2017 року - індекс споживчих цін до попереднього місяця - 101,30%, індекс - 101,30%, наростаючий індекс - 310,00%, величина приросту - 210,00%, прожитковий мінімум - 1.684,00 грн, сума індексації - 3.536,40 грн;

червень 2017 року - індекс споживчих цін до попереднього місяця - 101,60%, індекс - 102,92%, наростаючий індекс - 321,50%, величина приросту - 221,50%, прожитковий мінімум - 1.684,00 грн, сума індексації - 3.730,06 грн;

липень 2017 року - індекс споживчих цін до попереднього місяця - 100,20%, індекс - 103,13%, наростаючий індекс - 321,50%, величина приросту індексу споживчих цін - 221,50%, прожитковий мінімум - 1684,00 грн, сума. індексації - 3730,06 грн;

серпень 2017 року - індекс споживчих цін до попереднього місяця - 99,90%, індекс - 99,90%, наростаючий індекс - 321,50%, величина приросту- 221,50%, прожитковий мінімум - 1.684,00 грн, сума індексації - 3.730,06 грн;

вересень 2017 року - індекс споживчих цін до попереднього місяця - 102,00%, індекс - 101,90%, наростаючий індекс - 331,40%, величина приросту - 231,40%, прожитковий мінімум - 1.684,00 грн, сума індексації - 3.896,78 грн;

жовтень 2017 року - індекс споживчих цін до попереднього місяця - 101,20%, індекс - 103,12%, наростаючий індекс - 331,40%, величина приросту - 231,40%, прожитковий мінімум - 1.684,00 грн, сума індексації - 3.896,78 грн;

листопад 2017 року - індекс споживчих цін до попереднього місяця - 100,90%, індекс - 100,90%, наростаючий індекс - 331,40%, величина приросту - 231,40%, прожитковий мінімум - 1.684,00 грн, сума індексації - 3.896,78 грн;

грудень 2017 року - індекс споживчих цін до попереднього місяця - 101,00%, індекс - 101,91%, наростаючий індекс - 341,70%, величина приросту - 241,70%, прожитковий мінімум - 1.762,00 грн, сума індексації - 4.258,75 грн;

січень 2018 року - індекс споживчих цін до попереднього місяця - 101,50%, індекс - 103,44%, наростаючий індекс - 341,70%, величина приросту - 241,70%, прожитковий мінімум - 1.762,00 грн, сума індексації - 4.258,75 грн;

лютий 2018 року - індекс споживчих цін до попереднього місяця - 100,90%, індекс - 100,90%, наростаючий індекс - 341,70%, величина приросту - 241,70%, прожитковий мінімум - 1.762,00 грн, сума індексації - 4.258,75 грн.

З урахуванням універсального характеру правил обчислення індексації згідно з нормами Порядку №1078 зазначені вище правові висновки п.72 постанови Верховного Суду від 08.11.2024р. по справі №200/16532/21 є релевантними до усіх випадків, де обчислення індексу споживчих цін кумулятивним способом (наростаючим підсумком) розпочинається з січня 2008р.

При цьому, за суттю правових висновків постанови Верховного Суду від 08.11.2024р. по справі №200/16532/21 суб"єкта владних повноважень належить обтяжувати обов"язком нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення.

Розглядаючи справу суд також зважає, що за суттю запровадженого ст.8 Конституції України принципу верховенства права негативні наслідки, спричинені неоднозначністю, суперечливістю чи прогалинами в законодавстві у сфері публічно-правових відносин, не можуть застосовуватись на шкоду приватній особі чи бути підставою для розширеного тлумачення повноважень суб”єктів владних повноважень, а натомість - в окресленому випадку підлягає застосуванню принцип "найбільш сприятливого становища для особи" (favor libertatis).

Подібні за суттю правові позиції викладені у постанові Верховного Суду від 02.04.2025р. у справі №280/7446/24.

Тож, у межах спірних правовідносин належна до отримання сума індексації грошового забезпечення за період 01.07.2016р.-28.02.2018р. становить: 2710,05 грн*5 (за липень-листопад 2016) + 3177,60 грн*3 (за грудень 2016 року - лютий 2017 року) + 3360,00 грн*2 (за березень-квітень 2017 року) + 3536,40 грн. (травень 2017 року) + 3730,06 грн * 3 (червень-серпень 2017 року) + 3896,78 грн*3 (вересень-листопад 2017 року) + 4258,75 *3 (грудень 2017- лютий 2018 року) = 68.996,22 грн.

Тому, зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України від 23.02.2006р. №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі "Серков проти України" (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що з огляду на зміст норм Закону України "Про виконавче провадження" належним та дієвим способом захисту прав заявника у межах спірних правовідносин (який об"єктивно здатен забезпечити прийнятно розумний баланс між правом заявника на отримання боргу минулих періодів з оплати винагороди за працю (службу) та публічним інтересом діючих публічних службовців на своєчасне отримання від суб"єкта владних повноважень поточної винагороди за працю (службу)) є саме спонукання (зобов`язання) суб"єкта владних повноважень до обчислення індексації грошового забезпечення у конкретному розмірі та спонукання суб"єкта владних повноважень до нарахування недоплаченої індексації грошового забезпечення за бухгалтерським обліком і проведення виплати з урахуванням раніше здійснених платежів.

За епізодом позову про спонукання суб"єкта владних повноважень до одночасної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу (затверджений постановою КМУ від 15.01.2004р. №44; далі за текстом - Порядок №44) суд зазначає, що Верховний Суд у постанові від 27 липня 2023 року у справі № 380/813/22 зазначав, що аналіз наведених пунктів 2-3 Порядку № 44 дає підстави для висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Отже, з урахуванням наведеного правого регулювання, нарахування та виплата індексації грошового забезпечення позивачу має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.

Аналогічний підхід застосував Верховний Суд у постановах від 27 вересня 2023 року у справі №420/23176/21, від 27 вересня 2023 року у справі №420/23176/21, від 31 січня 2024 року у справі №320/6441/22, від 18 квітня 2024 року у справі №160/10789/22, від 30 квітня 2024 року у справі №360/700/23, від 27.06.2024р. у справі №580/602/22, від 10.10.2024р. у справі №500/8015/23.

Продовжуючи вирішення спору, суд відзначає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта ч.2 ст.77 КАС України і повинен виконуватись шляхом подання до суду доказів і наведення у процесуальних документах юридично спроможних аргументів відповідності закону вчиненого волевиявлення і безпідставності доводів іншого учасника справи.

У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не підтвердженого документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не означає реального існування такої обставини.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

До того ж і у силу правового висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19 визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

За правовою позицією, сформульованою у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21: 1) покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були; 2) суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження №К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та інтересів та факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.

Кваліфікуючи реально вчинене у спірних правовідносинах управлінське волевиявлення суб`єкта владних повноважень та обираючи належний, дієвий та ефективний спосіб захисту права приватної особи, суд виходить із того, що за загальним правилом під рішенням суб`єкта владних повноважень слід розуміти письмовий акт, під дією суб`єкта владних повноважень слід розуміти вчинок посадової/службової особи, під бездіяльністю суб`єкта владних повноважень слід розуміти невиконання обов`язків, під відмовою суб`єкта владних повноважень слід розуміти письмово зафіксоване діяння з приводу незадоволення звернення приватної особи.

За змістом правових позицій постанови Верховного Суду від 03.06.2020р. у справі №464/5990/16-а та постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2022р. у справі №9901/276/19 протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень є зовнішня форма поведінки (діяння) органу/посадової особи у вигляді неприйняття рішення (нездійснення юридично значимих дій) у межах компетенції за наявності фізичної змоги реалізувати управлінську функцію.

У спірних правовідносинах суб`єктом владних повноважень було вчинено управлінське волевиявлення у формі бездіяльності з приводу ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення заявника як військовослужбовця за період з 01.07.2016р. по 28.02.2018р. із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін - січень 2008р.

Оцінивши доводи сторін та добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у даному конкретному випадку орган публічної адміністрації не довів додержання вимог ч.2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.9 Закону України №2011-ХІІ в частині фінансового забезпечення (утримання) заявника як військовослужбовця за період з 01.07.2016р. по 28.02.2018р. за таким складовим елементом як індексація грошового забезпечення військовослужбовця.

Тому за епізодом спонукання суб`єкта владних повноважень до нарахування і виплати індексації грошового забезпечення заявника як військовослужбовця з 01.07.2016р. по 28.02.2018р. позов підлягає до задоволення із застосуванням сформульованого у резолютивній частині судового акту способу захисту, зокрема шляхом обтяження органу публічної адміністрації обов`язком належної реалізації управлінської функції.

Стосовно доводів суб"єкта владних повноважень про пропуск заявником строку звернення до суду необхідно зазначити, що у силу правових висновків постанови Верховного Суду від 04.12.2025р. у справі №380/25392/24: 1) законодавство не встановлює форму інформування роботодавцем працівника про складові нарахованих і виплачених сум заробітної плати, а тому суд, при вирішенні питання дотримання строку звернення до суду, повинен, крім іншого, з`ясовувати таку форму повідомлення, що буде відповідати дотриманню принципу офіційності в адміністративному судочинстві; 2) для встановлення дат, з якими частина перша статті 233 КЗпП України пов`язує початок обчислення строку звернення до суду з позовними вимогами, суд повинен з`ясувати, чи виконав відповідач передбачений статтею 110 КЗпП України обов`язок щодо позивача (якщо так, то в якій формі), та коли позивач набув документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум грошового забезпечення за кожен місяць зазначених періодів; 3) для обрахунку передбаченого частиною другою статті 233 КЗпП України строку звернення до суду суд повинен встановити дату одержання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

У ході розгляду справи за правилами ч.1 ст.77 КАС України суб"єкт владних повноважень не подав доказів належного інформування заявника про структуру грошового забезпечення ані в аспекті ч.1 ст.233 Кодексу законів про працю України, ані в аспекті ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України.

Тому стан оформлення позову в частині вимог ч.6 ст.161 КАС України у даному конкретному випадку не містить підстав для застосування наслідків за ч.13 ст.171, ч.15 ст.171, ч.3 ст.123, ч.4 ст.123 КАС України.

Стан оформлення позову в частині сплати судового збору за ч.3 ст.161 КАС України з урахуванням положень п.1 ч.1 ст.5 Закону України від 08.07.2011р. №3674-VI "Про судовий збір" не містить підстав для застосування наслідків за ч.13 ст.171, ч.15 ст.171 КАС України.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція); рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії", вичерпно реалізував усі діючі правові механізми зясування об`єктивної істини; забезпечив здобуття достатнього для вирішення спору по суті обсягу доказів; надав всебічну оцінку усім юридично значимим факторам, доводам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; виклав достатній поза розумним сумнівом обсяг міркувань з приводу конкретного тлумачення змісту належних норм матеріального і процесуального права.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст.139-143 КАС України.

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124,129 Конституції України, ст.ст.4-12, 72-77, 90, 132-139, 90, 241-243, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Клопотання представника Військової частини НОМЕР_1 про продовження процесуальних строків від 08.05.2026р. по справі №520/7186/26 - задовольнити.

Продовжити Військовій частині НОМЕР_1 строк для подання відзиву на позов та доказів, зазначених в ухвалі Харківського окружного адміністративного суду від 31.03.2026р. по справі №520/7186/26.

Позов - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 з приводу ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення військовослужбовця за період 01.07.2016р.-28.02.2018р. із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін - січень 2008 року.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (адреса реєстрації місця проживання - АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. - НОМЕР_4 ) індексацію грошового забезпечення військовослужбовця за період 01.07.2016р.-28.02.2018р. із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін - січень 2008 року у сумі 68.996,22 грн (шістдесят вісім тисяч дев`ятсот дев`яносто шість гривень 22 копійки) із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

Роз`яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).

Суддя А.В. Сліденко