Рішення від 13 травня 2026 р. у справі №460/7544/25 — Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

14 травня 2026 року м. Рівне№460/7544/25

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Поліщук О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), у якому просить суд:

визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо ненадання відпускного квитка на лікування ОСОБА_1 ;

визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо зняття з усіх видів забезпечення ОСОБА_1 ;

визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 в частині визнання ОСОБА_1 таким, що самовільно залишив військову частину;

скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 01.03.2025 № 84 щодо самовільного залишення військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 , як такий що не відповідає дійсності, оскільки ОСОБА_1 потребує подальшого лікування;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 надати відпускний квиток на лікування ОСОБА_1 негайно через систему електронного документообігу на ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 виплатити військове утримання та виплати додаткову винагороду у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, оскільки позивач перебуває та в подальшому потребує стаціонарного лікування в закладах охорони здоров`я, - з дня отримання такого поранення з 01.11.2024, включаючи час переміщення до лікарняного закладу (в тому числі з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого), та перебуває у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії, ОСОБА_1 в сумі 458000,00 грн (чотириста п`ятдесят вісім тисяч гривень, 00 коп.).

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ СТОРІН.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що він з 25.07.2024 проходить військову службу за призовом під час мобілізації на посаді стрільця снайпера 2 механізованого відділення 2 механізованого взводу 4 механізованої роти, 2 механізованого батальйону у військовій частині НОМЕР_1 . Вказує, що 01.11.2024 під час виконання бойового завдання отримав травму, у зв`язку з чим тривалий час перебував на стаціонарному лікуванні, під час якого було проведено оперативне лікування. 27.02.2025 після виписки з лікарні, позивача було направлено на консультацію до щелепно-лицевого хірурга, а на наступний день направлено на військово-лікарську комісію. Відтак, 03.03.2025 військова поліклініка знову видала направлення для визначення подальшої тактики лікування та видала позивачу довідку ВЛК № 3582 від 03.03.2025 про те, що позивач потребує відпустки для лікування після травми терміном на 30 календарних днів та потребує тривалого лікування протягом 120 календарних днів. У зв`язку з чим, того ж дня позивачем було подано рапорт про надання відпустки для лікування у зв`язку з хворобою на підставі рішення ВЛК від 03.03.2025 до військової частини НОМЕР_1 через госпітальну військову частину НОМЕР_2 , в якому він просив надати відпускний квиток через систему електронного документообігу на ІНФОРМАЦІЯ_1 . Проте, відповідач у відповідь зазначив, що вважає позивача таким, який самовільно залишив військову частину та зняв позивача з усіх видів забезпечення з 27.02.2025. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, а прийняті накази такими, що підлягають скасуванню, з огляду на що, просить суд задовольнити позов у повному обсязі.

12.05.2025 через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує щодо задоволення позовних вимог та зазначає, що 28.02.2025 позивач повідомив, що почав проходити огляд військово лікарської комісії у військовій частині НОМЕР_2 , на що його було проінформовано про те, що такі дії без направлення військової частини НОМЕР_1 будуть неправомірними, тому обов`язково потрібно повернутися у військову частину для узгодження цього питання та отримання направлення на проходження військово-лікарської комісії. Проте, станом на 09:00 01.03.2025 на телефонні дзвінки позивач не відповідав, до місця тимчасового розташування підрозділу не прибув, місцеперебування останнього було невідоме. У зв`язку із чим, командиром військової частини було прийнято наказ, яким позивача, який після закінчення лікування не прибув до підрозділу, вважати таким, який самовільно залишив військову частину з 27.02.2025. Цим же наказом, військовослужбовця знято з усіх видів забезпечення з 27.02.2025. Відтак, на переконання відповідача, 27.02.2025 позивач самовільно, поза встановленим законом порядком, залишив місце служби, а доказів на підтвердження законності залишення позивачем місця служби (відпускний квиток, направлення на лікування, чи проходження ВЛК) ним надано не було. Таким чином, у відповідача були відсутні відомості щодо наявності законних підстав перебування позивача поза межами військової частини, тому цим наказом до позивача правомірно застосовані правові наслідки у вигляді зняття позивача з усіх видів забезпечення з 27.02.2025. Враховуючи зазначене, вважає, що оскаржуваний наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.03.2025 № 84 є правомірними та обґрунтованим, а тому просить суд відмовити у задоволенні позову.

15.05.2025 позивачем подано до суду відповідь на відзив, у якій більш детально конкретизовано доводи та обґрунтування, зазначені у позовній заяві, а також наведено аргументи на спростування тверджень відзиву відповідача.

ЗАЯВИ, КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.

28.04.2025 представником позивача до суду подано заяву про вжиття заходів забезпечення позову.

29.04.2025 представником відповідача до суду подано заперечення на заяву про забезпечення позову.

Ухвалою суду від 29.04.2025 у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.

Ухвалою суду від 29.04.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою суду від 28.04.2026 витребувано у військової частини НОМЕР_3 належним чином засвідчену копію матеріалів службового розслідування, призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 02.03.2025 № 1712 "Про призначення службового розслідування за фактом неповернення з лікування до військової частини солдата ОСОБА_2 " та довідку про виплачене ОСОБА_1 грошове забезпечення з дня отримання поранення (01.11.2024) по день надання інформації, в тому числі із зазначенням всіх сум грошового забезпечення (основних та додаткових виплат, премій, компенсацій за невикористані дні відпусток, одноразових виплат для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, додаткової винагороди у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), виплат грошового забезпечення на виконання рішень суду (за наявності), тощо).

04.05.2026 на виконання вимог ухвали суду від військової частини НОМЕР_1 надійшли витребувані судом документи.

Інших заяв та клопотань, які мають значення для вирішення спору до суду не надходило.

Відповідно до частини четвертої статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ ТА ЗМІСТ ПРАВОВІДНОСИН.

Розглянувши матеріали, повно та всебічно з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) з 19.09.2024 призначено на посаду стрільця-снайпера 2 механізованого відділення 2 механізованого взводу 4 механізованої роти НОМЕР_4 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , що підтверджується витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 19.09.2024 № 345.

Згідно з довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 19.11.2024 № 4240, 01.11.2024 солдат ОСОБА_1 отримав травму: ВП; ВОСП привушної ділянки зліва; ВОДП мочки лівого вуха; ВОСП правої сідниці; ЗЧМТ; СГМ. За обставин: поранення сталося під час бойових дій (причинене діями противника), отримане під час виконання бойового завдання внаслідок ураження баражуючим боєприпасом з боку сил противника, одержане під час захисту Батьківщини та виконання обов`язків військової служб, участі у заходах з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії російської федерації на території Курської області російської федерації, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, не пов`язане з вчиненням злочину чи адміністративного правопорушення, не є наслідком навмисного заподіяння собі тілесного ушкодження. Не перебував в стані алкогольного та/або наркотичного сп`яніння. Перебував в засобах індивідуального захисту (бронежилет, захисний шолом).

Відповідно до виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 18832 від 03.11.2024, позивач у період з 01.11.2024 по 03.11.2024 перебував на стаціонарному лікуванні в Комунальному некомерційному підприємстві «Центральна міська клінічна лікарня» Сумської міської ради.

19.12.2024 позивача було направлено на медичний огляд військово-лікарською комісією для визначення ступеня придатності до військової служби, що підтверджується направленням від 19.12.2024 № 1594.

Згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 19.12.2024 № 478, з 19.12.2024 солдата ОСОБА_1 вважати таким, що вибув з району виконання завдання із забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, в Сумській області ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_3 » УВ «Курськ», до КНП «Сумська обласна клінічна лікарня», м. Суми.

Згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30.12.2024 № 500, позивач, що перебував на медичному огляді військово-лікарською комісією у КНП «Сумська обласна клінічна лікарня», м. Суми, вважається таким, що був госпіталізований до КНП «Сумська обласна клінічна лікарня», м. Суми з 28.12.2024.

Відповідно до виписки із медичної карти стаціонарного хворого № 23775 від 02.01.2025, позивач у період з 28.12.2024 по 02.01.2025 проходив стаціонарне лікування у КНП «Сумська обласна клінічна лікарня». У цій же виписці вказано, що переводиться на наступний етап евакуації.

Відповідно до виписки (епікризу) із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 68 від 13.01.2025, позивач у період з 02.01.2025 по 13.01.2025 перебував на стаціонарному лікуванні в КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня № 2».

Відповідно до виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого хірургічного відділення № 251, позивач у період з 14.01.2025 по 27.01.2025 перебував на стаціонарному лікуванні в КНП «Острозька багатопрофільна лікарня».

Відповідно до виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 251 від 12.02.2025, позивач у період з 27.01.2025 по 12.02.2025 перебував на стаціонарному лікуванні в КНП «Острозька багатопрофільна лікарня» Острозької міської ради.

Відповідно до виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 251, позивач у період з 12.02.2025 по 26.02.2025 перебував на стаціонарному лікуванні в КНП «Острозька багатопрофільна лікарня» Острозької міської ради. В цій же виписці в лікувальних і трудових рекомендаціях зазначено, що пацієнт пройшов курс лікування, виписаний зі стаціонару, продовжує хворіти.

Згідно з інформаційною довідкою про електронне направлення № 1375-8507-9575-3257, 26.02.2025 позивача направлено на консультацію нейрохірурга.

Згідно з направленням Рівненського військового госпіталю військової частини НОМЕР_2 від 27.02.2025 № 5713, позивача направлено на консультацію щелепно-лицевого хірурга для визначення подальшої тактики лікування (стаціонарного обстеження, лікування).

Відповідно до консультаційного висновку спеціаліста від 27.02.2025 (відсутній номер та інформація про назву закладу охорони здоров`я), позивач отримав консультацію в лікаря ОСОБА_3 , за результатами якої рекомендовано лікування під контролем невропатолога, консультацію щелепно-лицевого, судинного хірурга окружного госпіталя м. Львів.

Згідно з медичною карткою амбулаторного хворого форми № 025/0 військової частини НОМЕР_2 (дата відсутня), 28.02.2025 був проведений огляд травматологом.

Відповідно до направлення на ВЛК № 3602, позивача направлено на огляд військово-лікарською комісією на підставі статті 81 графи ІІ Розкладу хвороб, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 № 402.

Згідно з направленням Рівненського військового госпіталю військової частини НОМЕР_2 від 03.03.2025 № 5899, позивача направлено для визначення подальшої тактики лікування (стаціонарного обстеження, лікування).

Згідно з довідкою військово-лікарської комісії від 03.03.2025 № 3582, гарнізонною ВЛК військової частини НОМЕР_2 проведено 03.03.2025 огляд позивача та встановлено діагноз і постанову ВЛК про причинний зв`язок захворювання (травми, поранення, контузії, каліцтва): стан після оперативного лікування 01.11.2024 ПХО ран, з приводу ВП 01.11.2024 ВОСП м`яких тканин, ВОСП привушної ділянки зліва, ВОДП мочки лівого вуха, ВОСП правої сідниці, ЗЧМТ, СМГ. Травма, ТАК, пов`язана із захистом Батьківщини. На підставі статті 81 графи ІІ Розкладу хвороб, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 № 402, потребує відпустки для лікування після травми терміном на 30 календарних днів. Потребує тривалого лікування протягом 120 календарних днів.

03.03.2025 позивачем було подано рапорт на ім`я командира військової частини НОМЕР_1 щодо надання відпустки для лікування у зв`язку з хворобою на підставі рішення військово-лікарської комісії № 3582 від 03.03.2025 відповідно до Закону України «Про внесення змін до пункту 18 статті 10 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»» терміном на 30 календарних днів з 03.03.2025.

Листом від 28.03.2025 № 617 військовою частиною НОМЕР_2 у відповідь на адвокатський запит повідомлено представника позивача, що 05.03.2025 довідка гарнізонної ВЛК № 3582 від 03.03.2025 та рапорт про надання відпустки для лікування після травми був відправлений до військової частини НОМЕР_1 через систему електронного документообігу (реєстраційний індекс СЕДО № 4197/ВЛК).

Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 01.03.2025 № 84, солдата ОСОБА_1 , який після завершення лікування не прибув до підрозділу, вважати таким, який самовільно залишив військову частину 27.02.2025, зняти з усіх видів забезпечення з 27.02.2025.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 02.03.2025 № 1712 призначено службове розслідування за фактом неповернення з лікування до військової частини солдата ОСОБА_4 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 02.04.2025 № 2465 вирішено продовжити термін проведення службового розслідування, призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 02.03.2025 № 1712 до 02.05.2025, скласти акт та подати його для затвердження у встановленому порядку.

Згідно з Актом службового розслідування за фактом неповернення з лікування до військової частини солдата ОСОБА_4 , в ході службового розслідування було встановлено обставини та факти:

«28.12.2024 під час проходження військово-лікарської комісії солдат ОСОБА_5 був ургентно госпіталізований до КНП «Сумська обласна клінічна лікарня» Сумської обласної ради.

02.01.2025 етапом евакуації військовослужбовець був переведений до КНП «Білоцерківська міська лікарня № 2» Білоцерківської міської ради.

14.01.2025 наступним етапом евакуації солдат ОСОБА_5 був переведений до КНП «Острозька багатопрофільна лікарня» Острозької міської ради.

26.02.2025 був виписаний з лікувального закладу та мав повернутися до тимчасового розташування підрозділу (в районі населеного пункту Кияниця, Сумського району, Сумської області).

27.02.2025 телефонній розмові з молодшим сержантом ОСОБА_6 солдат ОСОБА_5 пообіцяв 28.02.2025 повернутись до місця тимчасового розташування підрозділу.

Станом на 09:00 01.03.2025 солдат ОСОБА_5 на телефонні дзвінки не відповідав, до місця тимчасового розташування підрозділу (в районі села Кияниця Сумського району Сумської області) не повернувся, місцеперебування останнього невідоме.».

За результатами службового розслідування, комісія дійшла висновку, що позивач без попереднього дозволу командирів 28.02.2025 не повернувся до військової частини НОМЕР_1 після лікування та відсутній на службі більше трьох діб, а тому у діях військовослужбовця вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 407 Кримінального кодексу України.

Позивач, не погоджуючись з такими діями, наказами відповідача та вважаючи їх протиправними, звернувся до суду з цим позовом.

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН ТА ВИСНОВКИ СУДУ.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану у зв`язку з військовою агресією російської федерації" в Україні введений воєнний стан.

В подальшому воєнний стан було продовжено. На час розгляду справи воєнний стан триває.

Також, Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 "Про загальну мобілізацію", у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).

Згідно з частиною першою статті 1 Закону № 2232-XI, Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Частинами другою, третьою статті 1 Закону № 2232-XII передбачено, що військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до частини сьомої статті 1 Закону № 2232-XII, виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

Частиною дев`ятою статті 1 Закону № 2232-XII, серед іншого, визначено, що стосується військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії:

допризовники особи, які підлягають приписці до призовних дільниць;

призовники - особи, приписані до призовних дільниць;

військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;

військовозобов`язані особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;

резервісти особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно із частиною чотирнадцятою статті 2 Закону № 2232-XII, виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VІІІ (далі - Закон № 389-VIII) визначено, що воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Законом України від 24.03.1999 № 551-XIV затверджено Дисциплінарний статут Збройних Сил України (далі - Дисциплінарний статут).

Цей Статут визначає сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців, а також військовозобов`язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг.

Усі військовослужбовці Збройних Сил України незалежно від своїх військових звань, службового становища та заслуг повинні неухильно керуватися вимогами цього Статуту.

Положення Статуту поширюються на громадян, звільнених з військової служби у відставку або у запас з правом носіння військової форми одягу, під час носіння ними військової форми одягу.

Відповідно до статті 1 Дисциплінарного статуту військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України.

Статтею 2 Дисциплінарного статуту передбачено, що військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.

Згідно зі статтею 4 Дисциплінарного статуту військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів; бути пильним, зберігати державну таємницю; додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов`язків військової служби.

Приписами статті 5 Дисциплінарного статуту передбачено, що за стан військової дисципліни у з`єднанні, військовій частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов`язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення.

Відповідно до статті 45 Дисциплінарного статуту у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.

Наведені норми Дисциплінарного статуту ЗСУ дають підстави для висновку, що суть дисциплінарного правопорушення полягає у невиконанні чи неналежному виконанні військовослужбовцем своїх службових обов`язків, порушенні військової дисципліни чи громадського порядку.

За вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим Статутом, за винятком випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення. За вчинення правопорушень, пов`язаних із корупцією, військовослужбовці несуть відповідальність згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення. У разі вчинення кримінального правопорушення військовослужбовець притягається до кримінальної відповідальності.

Згідно з частиною першою статі 84 Дисциплінарного статуту прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.

Статтею 86 Дисциплінарного статуту передбачено, що якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення.

Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що підставою притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності є неналежне виконання ним службових обов`язків, порушення військової дисципліни. Для притягнення військовослужбовця до такої відповідальності необхідно, щоб був зафіксований сам факт порушення, вину військовослужбовця повністю доведено, встановлено ступінь його вини та з`ясовано причини і умови, що сприяли вчиненню ним правопорушення.

При цьому, з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення та визначення ступеня вини, прийняттю рішення про накладення на військовослужбовця дисциплінарного стягнення може передувати проведення службового розслідування.

Згідно зі статтею 91 Дисциплінарного статуту ЗСУ, заборонено за одне правопорушення накладати кілька дисциплінарних стягнень або поєднувати одне стягнення з іншим, накладати стягнення на весь особовий склад підрозділу замість покарання безпосередньо винних осіб.

Статтею 48 Дисциплінарного статуту ЗСУ передбачено, що на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов`язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).

Законом України «Про статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24 березня 1999 року № 548-XIV затверджено Статут внутрішньої служби Збройних Сил України (далі - Статут внутрішньої служби), який визначає загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах.

Відповідно до статті 3 Статуту внутрішньої служби, військова служба у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком осіб (за винятком випадків, визначених законом), пов`язаній із захистом України.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються законами України, положеннями про проходження військової служби відповідними категоріями військовослужбовців, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 6 Статуту внутрішньої служби внутрішня служба здійснюється з метою підтримання у військовій частині порядку та військової дисципліни, належного морально-психологічного стану, які забезпечують постійну бойову готовність та якісне навчання особового складу, збереження здоров`я військовослужбовців, організоване виконання інших завдань.

Вимоги цього Статуту зобов`язаний знати й сумлінно виконувати кожен військовослужбовець.

Згідно зі статтею 9 Статуту внутрішньої служби, військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно зі статтею 11 Статуту внутрішньої служби необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов`язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, які перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини, не допускати порушень, пов`язаних із дискримінацією за ознакою статі, сексуальним домаганням, насильством за ознакою статі, правопорушень проти статевої свободи та статевої недоторканості; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.

Згідно з статтею 12 Статуту внутрішньої служби, про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов`язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов`язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких в пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо).

Статтею 14 Статуту внутрішньої служби визначено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити до наступного прямого начальника.

За змістом статті 16 Статуту внутрішньої служби кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

На військовослужбовців під час перебування на бойовому чергуванні, у внутрішньому і гарнізонному наряді, а також під час виконання інших завдань покладаються спеціальні обов`язки. Ці обов`язки та порядок їх виконання визначаються законами і статутами Збройних Сил України, а також іншими нормативно-правовими актами, що приймаються на основі законів і статутів Збройних Сил України (стаття 17 Статуту внутрішньої служби).

Згідно зі статтею 49 Статуту внутрішньої служби, військовослужбовці повинні постійно бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей, зобов`язані завжди пам`ятати, що за їх поведінкою судять не лише про них, а й про Збройні Сили України в цілому.

Відповідно до статті 40 Статуту внутрішньої служби, військовослужбовці самостійно відрекомендовуються своєму безпосередньому начальникові у разі: призначення на посаду і звільнення з неї; присвоєння військового звання; вручення нагороди; відбуття чи повернення з відрядження, відпустки або лікування.

Таким чином, за своєю суттю самовільне залишення військовослужбовцем місця служби або військової частини, а також нез`явлення військовослужбовця вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез`явлення з відрядження, відпустки або лікування є порушенням військової дисципліни.

При цьому самовільним залишенням частини або місця служби вважається таке, що вчинене без дозволу начальника (командира), який згідно з законодавством уповноважений такий дозвіл надати. Нез`явлення військовослужбовця вчасно на службу це його нез`явлення на службу в строк, указаний у відповідному документі.

Поважними причинами затримки військовослужбовця може бути визнана, наприклад, хвороба, що перешкоджає пересуванню, стихійне лихо чи інші надзвичайні події та обставини, які підтверджені відповідними документами.

Таким чином, не вважається самовільним залишення військової частини за наявності дозволу командира, залишення для виконання наказу командира, відрядження, прямування до нового розташування військової частини, лікування, переміщення/ротація, відпустка, навчання тощо. В будь-якому випадку вищезазначені підстави мають бути підтверджені належним чином оформленими документами або підтверджені командиром.

Відсутність у командира відомостей (доказів) про причини залишення чи нез`явлення військовослужбовця зобов`язує командира доповісти про такий факт своє командування та повідомити відповідний орган досудового розслідування.

Верховний Суд в постанові по справі № 813/1021/17 від 19.02.2020 зазначив, що підставою притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності є неналежне виконання ним службових обов`язків, порушення військової дисципліни. Для притягнення військовослужбовця до такої відповідальності необхідно, щоб був зафіксований сам факт порушення, вину військовослужбовця повністю доведено, встановлено ступінь його вини та з`ясовано причини і умови, що сприяли вчиненню ним правопорушення.

В постанові Верховного Суду від 18.02.2021 у справі № 804/4633/17 викладена правова позиція, що визначальною ознакою для встановлення факту самовільного залишення військової частини і місця служби є доведення вини військовослужбовця, якому такий проступок ставиться у провину.

Так, з матеріалів справи судом встановлено, що 28.12.2024 позивач під час проходження медичного огляду військово-лікарською комісією був госпіталізований та до 26.02.2025 безперервно перебував на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я у зв`язку з отриманим пораненням.

26.02.2025, після завершення стаціонарного лікування, позивачу були надані направлення на консультації до нейрохірурга (електронне направлення від 26.02.2025 № 1375-8507-9575-3257) та щелепно-лицьового хірурга (направлення від 27.02.2025 № 5713) для визначення подальшої тактики лікування.

27.02.2025 позивач проходив обстеження у лікаря ОСОБА_3 (долучений консультативний висновок спеціаліста від 27.02.2025 не містить жодних відомостей про спеціалізацію лікаря, місце знаходження закладу охорони здоров`я), а 28.02.2025 був на консультації лікаря травматолога, що стверджується відповідною медичною картою амбулаторного хворого.

Крім того, позивача, на підставі направлення на ВЛК № 3602 (дата видачі відсутня), було направлено на огляд військово-лікарською комісією на підставі статті 81 графи ІІ Розкладу хвороб, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 № 402.

03.03.2025 гарнізонною ВЛК військової частини НОМЕР_2 проведено огляд позивача, за результатами якого надано довідку військово-лікарської комісії від 03.03.2025 № 3582, в якій вказано, серед іншого, що позивач потребує відпустки для лікування після травми терміном на 30 календарних днів та потребує тривалого лікування протягом 120 календарних днів

Зазначена довідка військово-лікарської комісії від 03.03.2025 № 3582 та рапорт позивача від 03.03.2025 про надання відпустки для лікування у зв`язку з хворобою були направленні військовою частиною НОМЕР_2 до військової частини НОМЕР_1 через систему електронного документообігу, на підтвердження чого долучено лист військової частини НОМЕР_2 від 28.03.2025 № 617.

Разом з тим, наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по адміністративно-господарській діяльності) від 02.03.2025 № 1712 призначено службове розслідування за фактом неповернення позивача з лікування до військової частини НОМЕР_1 .

За результатами службового розслідування складено Акт службового розслідування, яким встановлено, що 26.02.2025 позивач був виписаний з лікувального закладу та мав повернутись до тимчасового розташування підрозділу в районі населеного пункту Кияниця Сумського району Сумської області. 27.02.2025 у телефонній розмові пообіцяв медику роти прибути до підрозділу 28.02.2025. Проте, станом на 09:00 01.03.2025 солдат ОСОБА_7 на телефонні дзвінки та повідомлення засобами інтернет-мережі не відповідав. Документів, що підтверджують його законну відсутність на службі, не надав. Пошукові заходи позитивного результату не дали. Місцезнаходження військовослужбовця встановити не вдалось.

Зі змісту пояснень бойового медика 3 механізованого взводу 4 механізованої роти НОМЕР_4 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , молодшого сержанта ОСОБА_8 слідує, що 26.02.2025 військовослужбовець надіслав їй фото виписки. 27.02.2025 солдат ОСОБА_9 повідомив, що почав проходити огляд військово-лікарської комісії у військовій частині НОМЕР_2 , на що молодший сержант ОСОБА_10 повідомила йому, що цього не можна робити без направлення військової частини НОМЕР_1 і він обов`язково повинен повернутися у військову частину для узгодження проходження ним військово-лікарської комісії. Проте, військовослужбовець відмовився повертатися до підрозділу. Станом на 09:00 01.03.2025 солдат ОСОБА_7 на телефонні дзвінки не відповідав, до місця тимчасового розташування підрозділу не прибув. 05.03.2025 засобами системи електронного документообігу до військової частини НОМЕР_1 надійшло повідомлення, в якому містилась довідка військово-лікарської комісії від 03.03.2025 № 3582 і рапорт на відпустку для лікування після травми на 30 календарних днів.

Відтак, в Акті службового розслідування констатовано, що солдат ОСОБА_9 без попереднього дозволу командирів 28.02.2025 не повернувся до військової частини НОМЕР_1 після лікування та відсутній на службі більше трьох діб, а тому у його діях вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 407 Кримінального кодексу України.

Суд повторно наголошує, що згідно статті 12 Статуту внутрішньої служби, про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов`язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов`язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких в пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо).

Згідно статті 14 Статуту внутрішньої служби, із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

Відповідно до статті 40 Статуту внутрішньої служби, військовослужбовці самостійно відрекомендовуються своєму безпосередньому начальникові у разі відбуття чи повернення з відрядження, відпустки або лікування.

В контексті наведеного, суд вважає необґрунтованими твердження позивача про те, що всі свої дії він узгоджував з військовою частиною, оскільки, як встановлено матеріалами справи, позивач повідомляв бойового медика 3 механізованого взводу 4 механізованої роти НОМЕР_4 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 про консультації у лікарів та початок проходження військово-лікарської комісії.

У свою чергу, у матеріалах справи відсутні та позивачем не надані будь-які докази на підтвердження обставин щодо інформування безпосереднього начальника про потреби у продовженні лікування, звернення до медичних спеціалістів, проходження військово-лікарської комісії. Натомість, на переконання суду, інформування бойового медика військової частини НОМЕР_1 не може вважатись належним інформуванням безпосереднього начальника про неможливість прибути до військової частини через стан здоров`я, що підтверджувало б дотримання позивачем вимог Статуту внутрішньої служби.

Крім того, у матеріалах справи відсутні медичні документи на підтвердження обставини значного погіршення стану здоров`я, необхідності отримання невідкладної медичної допомоги та неможливості прибуття позивача 28.02.2025 до військової частини.

Суд зауважує, що статтею 254 Статуту внутрішньої служби визначено, що військовослужбовці зобов`язані негайно повідомити про захворювання безпосередньому начальникові, який зобов`язаний направити хворого до медичного пункту частини.

Після огляду лікарем (фельдшером) хворі залежно від характеру хвороби направляються для лікування.

Хворі, яким призначене амбулаторне лікування, для приймання ліків і проведення інших лікувальних процедур, а також ті, що потребують консультації медичних спеціалістів, направляються до медичного пункту військової частини у дні і години, зазначені лікарем у книзі запису хворих.

Після одержання медичної допомоги військовослужбовці повертаються в розташування роти під командуванням інструктора з тактичної медицини або старшого. Старший команди передає книгу запису хворих черговому роти, який подає її командирові роти. За висновком лікаря (фельдшера), зазначеним у книзі запису хворих, і відповідним рішенням командира роти головний сержант роти віддає необхідні вказівки.

Статтею 255 Статуту внутрішньої служби зокрема визначено, що військовослужбовці, які захворіли раптово або дістали травму, направляються до медичного пункту частини негайно, у будь-який час доби.

Відповідно до статті 260 Статуту внутрішньої служби, на стаціонарне лікування та/або реабілітацію у сфері охорони здоров`я поза розташуванням військової частини військовослужбовці направляються в порядку направлення пацієнтів до закладів охорони здоров`я за висновком лікаря військової частини, а для надання допомоги у разі виникнення невідкладного стану за відсутності лікаря - черговим фельдшером (санітарним інструктором) медичного пункту з одночасним доповіданням про це начальникові медичної служби і черговому військової частини. За необхідності, з огляду на стан здоров`я військовослужбовця, хворі доставляються до лікувальних закладів у супроводі медичного працівника (фельдшера, санітарного інструктора тощо).

Таким чином, у разі раптового погіршення здоров`я позивач мав дотримуватись вищезазначеного порядку сповіщення свого командування і у разі підтвердження лікарем його незадоволеного стану здоров`я позивач мав бути направлений на лікування, однак доказів дотримання цього порядку дій позивачем до суду не надано, як і підтвердження сповіщення командування про необхідність продовження лікування.

Натомість, факт незаконної відсутності на службі підтверджуються матеріалами службового розслідування, достовірність висновків якого під час розгляду справи не спростовано.

Зокрема, відсутні підстави для сумнівів у достовірності інформації, яка міститься у Акті службового розслідування та поясненнях військовослужбовців, наданих під час службового розслідування, в яких вони вказують про ненадання позивачем документів на підтвердження законної відсутності у підрозділі та неповідомлення про своє місцезнаходження. Протилежного під час розгляду цієї справи судом не встановлено.

Суд звертає увагу, що направлення військовослужбовця на медичний огляд ВЛК не звільняє його від статусу такого, що перебуває на службі, та не дає права на вільне пересування країною поза маршрутом, визначеним у приписному свідоцтві або направленні.

Згідно з частиною четвертою статті 24 Закону № 2232-XII, військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби: 1) на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять); 2) на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби; 3) поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника); 4) під час виконання державних обов`язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов`язки не були пов`язані з військовою службою; 5) під час виконання обов`язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку.

Суд також враховує, що позивач станом на дату звернення до суду з цим позовом до військової частини НОМЕР_1 не повернувся, не зв`язок не вийшов і про своє місце знаходження не повідомляв, хоча військова частина НОМЕР_1 листом від 01.04.2025 № 9743 у відповідь на адвокатський запит повідомила представника позивача про те, що службове розслідування за фактом самовільного залишення позивачем військової частини станом на 30.03.2025 не завершене.

Більше того, військовою частиною НОМЕР_1 долучено докази повідомлення позивача засобами телефонного зв`язку про необхідність повернення до військової частини для вирішення питання про надання відпустки за станом здоров`я. А також повідомлено про потребу надати пояснення та документи, які можуть бути враховані під час службового розслідування, а саме докази поважності причин відсутності на військовій службі.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що станом на дату видання командиром військової частини НОМЕР_1 спірного наказу від 01.03.2025 № 84 у відповідача були відсутні відомості щодо наявності законних підстав перебування позивача поза межами військової частини, у зв`язку з чим у військової частини були правомірні підстави вважати ОСОБА_1 таким, що самовільно залишив військову частину.

Отже, суд не вбачає підстав для визнання протиправними та скасування оскаржуваного наказу, оскільки предметом як службового розслідування, так і спірного наказу відповідача є саме факт самовільного залишення військової частини, у той час як доказів на спростування такого факту/обставин позивачем до суду надано і судом у ході розгляду справи не здобуто.

Слід також зазначити, що підставою для призупинення виплати грошового і здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення та виключення із списків особового складу військової частини наказами по стройовій частині офіцерів, осіб рядового, сержантського і старшинського складу, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством, військову службу яким призупинено та стосовно яких обвинувальні вироки суду набрали законної сили, є наказ по особовому складу про звільнення їх з посади (чи рішення суду (або належним чином завірена його копія) про оголошення таких військовослужбовців безвісно відсутніми або померлими). Наказ по особовому складу щодо звільнення таких військовослужбовців з посад доводиться до військової частини не пізніше семи діб з дня видання наказу.

Пунктом 15 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі - Порядок № 260, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), передбачено, що військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.

Суд зазначає, що з прийняттям відповідачем оскаржуваного наказу позивача визнано таким, що з 27.02.2025 самовільно залишив військову частину та з 27.02.2025 знято з усіх видів забезпечення.

Відтак, за фактом самовільного залишення військовослужбовцем військової частини, наявні законодавчо визначені підстави для накладення дисциплінарного стягнення, припинення виплати військовому грошового забезпечення та виключення із списків військової частини з такої підстави.

При цьому, в разі встановлення нових обставин, які б підтверджували відсутність факту самовільного залишення позивачем військової частини, зокрема за результатами розслідування кримінального провадження, позивач буде мати можливість відновити свої права щодо грошового забезпечення, в тому числі в судовому порядку.

Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Приписами статті 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на встановлені обставини, перевіривши правову та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 01.03.2025 № 84 відповідає наведеним у частині 2 статті 2 КАС України критеріям, відтак позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.

Підстави для вирішення судом питання про розподіл судових витрат між сторонами у відповідності до статті 139 КАС України відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 262, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій, - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 14.05.2026.

Учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_5 );

відповідач - військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_6 ).

Суддя Ольга ПОЛІЩУК