Рішення від 12 травня 2026 р. у справі №380/2992/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 травня 2026 рокусправа № 380/2992/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Сподарик Н.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,-

в с т а н о в и в:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) із вимогами:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні солдата ОСОБА_1 за підпунктом «г», пунктом 2 частини 4 статті 26 та абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» , а саме: через необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 на підставі підпункту «г», пункту 2 частини 4 статті 26 та абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», а саме: через необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він був призваний на військову службу 02.07.2025 та 08.12.2025 подав рапорт про звільнення за сімейними обставинами, а саме у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір`ю своєї дружини — ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує стороннього догляду. На підтвердження зазначених обставин позивач подав до військової частини відповідні документи, що підтверджують стан здоров`я хворої, сімейні зв`язки та відсутність інших осіб, які могли б здійснювати належний догляд. Позивач вказує, що 11.12.2025 військовою частиною було відмовлено у задоволенні рапорту з підстав наявності інших родичів, які нібито можуть здійснювати догляд. Водночас, за результатами акту перевірки сімейного стану встановлено, що фактичний догляд за ОСОБА_2 здійснює саме позивач, оскільки вони проживають разом. Позивач також зазначає, що його дружина є особою з інвалідністю ІІІ групи та за станом здоров`я не може здійснювати повноцінний догляд, а її батько також потребує постійного стороннього догляду. Крім того, інші родичі, на яких посилається відповідач, об`єктивно не можуть здійснювати догляд, оскільки проживають окремо, мають власні сімейні обставини або здійснюють догляд за іншими особами, які потребують допомоги. Зокрема, сестра дружини доглядає за своїм чоловіком-інвалідом, а син позивача самостійно виховує дитину з інвалідністю. Онуки ж фактично не здійснюють догляду та не підтримують належних сімейних відносин. На думку позивача, відмова у звільненні є протиправною, оскільки не враховує реальних обставин справи та суперечить вимогам законодавства, яке передбачає можливість звільнення у разі необхідності догляду за особою з інвалідністю за відсутності інших осіб, здатних його забезпечити. Позивач вважає, що фактично саме він є єдиною особою, яка може здійснювати постійний догляд, а тому просить суд визнати дії відповідача незаконними та зобов`язати прийняти рішення про його звільнення з військової служби. Просить позов задовольнити.

Ухвалою суду від 25.02.2026 позовну заяву залишено без руху та надано десятиденний строк на усунення її недоліків. На виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, позивачем усунуто вказані недоліки.

Ухвалою суду від 06.03.2026 відкрито спрощене позовне провадження у справі. Розгляд справи здійснюється без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі доказами. Копію ухвали про відкриття провадження у справі надіслано учасникам справи, відповідачу запропоновано у п`ятнадцятиденний строк з дня одержання цієї ухвали подати суду відзив на позовну заяву, в якому вказати про визнання/заперечення позовних вимог.

Відповідач позов не визнав, 09.03.2026 за вх.№18796 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Військова частина НОМЕР_1 заперечує проти позову та вважає, що відмова у звільненні є законною і відповідає чинному законодавству. Представник відповідача зазначив, що позивач просив звільнення з військової служби під час воєнного стану на підставі сімейних обставин — необхідності здійснювати постійний догляд за матір`ю дружини, яка потребує стороннього догляду. Зазначає, що відповідно до ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» така підстава для звільнення дійсно передбачена, однак лише за умови відсутності інших членів сім`ї першого або другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати догляд, або якщо вони самі потребують догляду. За результатами перевірки сімейного стану встановлено, що у особи, яка потребує догляду, є інші родичі другого ступеня споріднення (онуки), які проживають у м. Львів і можуть забезпечити догляд. Доказів того, що ці особи не можуть виконувати такий обов`язок або самі є непрацездатними, позивач не надав. Крім того, військова частина вказує, що подані до рапорту документи не відповідають вимогам щодо підтвердження підстав для звільнення (зокрема, щодо відсутності інших осіб, які можуть здійснювати догляд, або їхньої неспроможності це робити). Окремо представник відповідача зазначив, що згідно із Сімейним кодексом України, повнолітні родичі (зокрема внуки) зобов`язані утримувати та допомагати непрацездатним членам сім`ї, що додатково підтверджує можливість забезпечення догляду іншими особами.

Щодо позовної заяви про зобов`язання звільнити з військової служби солдата ОСОБА_1 , звернув увагу суду на те, що відповідно до статей 101– 102 Статуту, командир батальйону відповідає за бойову готовність, дисципліну, морально-психологічний стан особового складу та виконання бойових завдань, а також зобов`язаний організовувати підготовку, забезпечувати порядок, безпеку, збереження майна та піклуватися про підлеглих. Водночас, згідно зі статтями 66– 67 Статуту, командир бригади несе ширшу відповідальність за укомплектованість, управління, дисципліну, фінансово-господарську діяльність, а також видає обов`язкові накази по стройовій частині та іншим напрямам діяльності. Отже, саме командир бригади є належною посадовою особою, відповідальною за прийняття відповідних рішень, у тому числі кадрових. З урахуванням цього, вважає, що військова частина НОМЕР_1 є неналежним відповідачем.

Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін в порядку частини сьомої статті 262 КАС України від учасників справи не надходило. З огляду на ці обставини суд на підставі частини п`ятої статті 262 КАС України розглянув справу в порядку письмового провадження (без проведення судового засідання, за наявними матеріалами) в межах строку, визначеного статтею 258 КАС України.

Суд з`ясував зміст позовних вимог, дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази, оцінив їх в сукупності та встановив такі фактичні обставини справи та відповідні правовідносини:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , призваний на військову службу по мобілізації– 02.07.2025, проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

08.12.2025 позивач подав рапорт на звільнення з військової служби за підпунктом «г», пунктом 2 частини 4 статті 26 та абз. 13 пунктом 3 частиною 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», як військовослужбовець, за сімейними обставинами: необхідність здійснювати постійний догляд за матір`ю дружини ОСОБА_2 , яка є особою, що потребує постійного стороннього догляду.

У підтвердження підстав для звільнення з військової служби позивач подав: копію паспорта громадянина України та РНОКПП ОСОБА_1 ; копію військового квитка ОСОБА_1 ; витяг з РТГ від 12.11.2025; копію свідоцтва про народження, серія НОМЕР_4 ; акт перевірки сімейного стану військовослужбовця від 06.11.2025; копію свідоцтва про укладення шлюбу, серія НОМЕР_5 ; копію паспорта громадянина України та РНОКПП ОСОБА_3 ; копію свідоцтва про народження, серія НОМЕР_6 ; копію пенсійного посвідчення № НОМЕР_7 ; витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 97/25/6824/В; копію довідки до акта огляду МСЕК, серія 12 ААГ № 617454; копію паспорта громадянина України та РНОКПП ОСОБА_2 ; копію пенсійного посвідчення № НОМЕР_8 ; копію свідоцтва про народження, серія НОМЕР_9 ; заяву ОСОБА_2 від 22.08.2025; копію довідки до акта огляду МСЕК, серія 12 ААГ № 620636; копію індивідуальної програми реабілітації інваліда № 1774; копію висновку № 161 від 12.08.2025; копію паспорта громадянина України та РНОКПП ОСОБА_4 ; копію свідоцтва про народження, серія НОМЕР_10 ; копію пенсійного посвідчення № НОМЕР_11 ; копію висновку № 216 від 07.10.2025; копію свідоцтва про шлюб, серія НОМЕР_12 ; копію паспорта громадянина України та РНОКПП ОСОБА_5 ; копію пенсійного посвідчення № НОМЕР_13 ; копію свідоцтва про укладення шлюбу, серія НОМЕР_14 ; копію свідоцтва про народження, серія НОМЕР_15 ; копію паспорта громадянина України та РНОКПП ОСОБА_6 ; копію пенсійного посвідчення № НОМЕР_16 ; копію довідки до акта огляду МСЕК, серія 12 ААБ № 338396; копію висновку № 196 від 15.09.2025; копію паспорта громадянина України та РНОКПП ОСОБА_7 , серія НОМЕР_17 ; копію свідоцтва про народження, серія НОМЕР_18 ; копію свідоцтва про народження, серія НОМЕР_19 ; копію корінця медичного висновку від 22.10.2024 № 48 про дитину з інвалідністю віком до 18 років; копію посвідчення від 13.11.2024, серія НОМЕР_20 .

За результатами розгляду поданого рапорту, військова частина НОМЕР_1 відмовила у звільненні позивача з військової служби згідно з підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 та абзацом 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», оскільки на підставі поданих документів військовою частиною встановлено наявність інших осіб другого рівня спорідненості, які можуть здійснювати постійний догляд зазначеної особи, а саме внуки: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 .

Вважаючи відмову у звільненні з військової служби протиправною, позивач звернувся з вказаним позовом до суду.

При вирішенні спору, суд виходить з такого.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.

Згідно з частинами 1-2 статті 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Відповідно до статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 за №2232-XII (надалі - Закон №2232-XII).

Статтею 1 Закону №2232-XII визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

За змістом частини 2 статті 1 Закону №2232-XII, військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (частина 1 статті 2 Закону №2232-XII).

Частиною 2 статті 2 Закону України №2232-ХІІ передбачено, що проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.

Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина 14 статті 2 Закону №2232-XII).

Суд звертає увагу, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/202, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який в подальшому було продовжено та наразі триває.

Таким чином, на дату ухвалення рішення у цій справі в Україні діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII.

Крім цього, відповідно до пункту 2 вже згаданого вище Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» військовому командуванню (зокрема, Державні прикордонній службі України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування доручено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII (в редакції станом на час виникнення спірних відносин, надалі - Закон №389-VIII), воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Пунктом 2 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України (далі - військова служба) в добровільному порядку або за призовом.

За приписами пункту 5 Положення №1153/2008 громадяни, які проходять військову службу, є військовослужбовцями Збройних Сил України (далі - військовослужбовці). Статус військовослужбовця підтверджується документом, що посвідчує особу. Форма та порядок його видачі встановлюються Міністерством оборони України.

Згідно з пунктами 6, 7 Положення №1153/2008 початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу». Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.

Так, правові підстави звільнення під час воєнного стану військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період врегульовано пунктом 2 частини четвертої статті 26 Законом №2232-ХІІ.

Зокрема, підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ передбачено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

В свою чергу, відповідно до абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232-ХІІ, яка визначає підстави звільнення з військової служби, військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану, зокрема у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Зі змісту вказаної норми Закону №2232-XII висновується, що для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов:

- відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи;

- інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Таким чином, «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону №2122-IX.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07.05.2025 у справі №420/30227/24.

Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначено Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженою наказом Міністра оборони України 10.04.2009 №170 (далі - інструкція №170).

Відповідно до п. 12.11 розділу XII інструкції №170, перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.

Пунктом 5 додатку 19 до інструкції №170 визначено, що при поданні до звільнення з військової служби за підставами через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років); документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, а саме: у разі наявності дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови, що такі особи з інвалідністю не мають інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону їх утримувати:

документ, що підтверджує родинні зв`язки (копія свідоцтва про шлюб, копія свідоцтва про народження особи або дружини (чоловіка));

один із документів, що підтверджує інвалідність дружини (чоловіка) батьків особи чи її дружини (чоловіка): довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «;Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики;

документи, що підтверджують відсутність інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону їх утримувати (копія свідоцтва про розірвання шлюбу батьків, копія свідоцтва про смерть одного з батьків або копія рішення суду про визнання одного з батьків безвісно відсутнім або оголошення померлим, або копія рішення суду про позбавлення одного з батьків батьківських прав, або копія вироку суду, за яким особа відбуває покарання в місцях позбавлення волі, або документи, які підтверджують, що особа самостійно виховувала та утримувала дитину (копія рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини або витяг із Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України) та акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Таким чином, законодавцем визначено вичерпний перелік документів, які підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин для звільнення з військової служби у період військового стану військовослужбовця, який має одного із своїх батьків із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.

Надаючи оцінку доводам представника позивача, що надані разом із рапортом про звільнення з військової служби документи підтверджують його право на звільнення, суд зазначає наступне.

Так, судом встановлено, що позивач виявив своє небажання продовжувати проходити військову службу, у зв`язку з чим у грудні 2025 року звернувся з рапортом до відповідача про звільнення з військової служби. Правовою підставою вказав п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232-ХІІ, тобто у зв`язку з необхідністю догляду за матір`ю дружини, яка є особою з інвалідністю I «Б» групи і потребує постійного стороннього догляду.

Судом з`ясовано, що ОСОБА_2 , теща позивача, є інвалідом ІІ групи та згідно висновку № 161 про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, потребує постійного стороннього догляду.).

При цьому, як уже зазначено вище, подаючи рапорт про звільнення за підставою, передбаченою підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» також слід довести необхідність здійснення постійного догляду за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Тобто, в даному випадку спірним є факт достатнього підтвердження позивачем відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення матері дружини – ОСОБА_2 або у випадку наявності таких членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, чи вони самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

При цьому, визначення інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення у Законі №2232-XII відсутнє.

Цього приводу слід зазначити, що відповідно до ч. 6 ст. 7 КАС України, у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.

Водночас, при повній або частковій відсутності норм, які регулюють певні суспільні відносини, можливо застосувати аналогію закону, тобто, вирішення справи або окремого юридичного питання на основі правової норми, розрахованої на схожі випадки.

Підпунктом 14.1.263 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що членами сім`ї фізичної особи першого ступеня споріднення для цілей розділу IV цього Кодексу вважаються її батьки, її чоловік або дружина, діти такої фізичної особи, у тому числі усиновлені.

Членами сім`ї фізичної особи другого ступеня споріднення для цілей розділу IV цього Кодексу вважаються її рідні брати та сестри, її баба та дід з боку матері і з боку батька, онуки.

Щодо членів сім`ї, то законодавством не передбачено вичерпного переліку членів сім`ї, а лише визначені критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями віднесення до кола членів однієї сім`ї є: спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважним причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки осіб, які об`єдналися для спільного проживання.

Аналогічний правовий висновок висловив Верховний Суд в постанові від 31 березня 2020 року у справі №205/4245/17, від 23 квітня 2020 року у справі №686/8440/16-ц.

Статтею 51 Конституції України визначено, що батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.

Згідно з ч. 1 ст. 172 Сімейного кодексу України, дитина, повнолітні дочка, син зобов`язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу.

Статтею 202 Сімейного кодексу України визначено, що повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Якщо мати, батько були позбавлені батьківських прав і ці права не були поновлені, обов`язок утримувати матір, батька у дочки, сина, щодо яких вони були позбавлені батьківських прав, не виникає.

Згідно зі ст. 203 Сімейного кодексу України, дочка, син крім сплати аліментів зобов`язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю.

Сімейним кодексом України також встановлено: обов`язок внуків, правнуків утримувати бабу, діда, прабабу, прадіда (ст. 266); обов`язок по утриманню братів та сестер (ст. 267).

Суд зазначає, що згідно з доданими до рапорту документами, зокрема з акту перевірки сімейного стану військовослужбовців із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд від 06.11.2025вбачається, що в ОСОБА_2 наявні родичі першого ступеня споріднення - чоловік ОСОБА_4 , дочка (дружина позивача) ОСОБА_3 , дочка ОСОБА_5 , а також другого ступеня споріднення - онуки ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 .

Таким чином, суд констатує, що у тещі позивача, крім самого позивача, є інші особи першого та другого ступеня споріднення.

Водночас, судом встановлено, ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 є пенсіонером по віку, проживає окремо за адресою: АДРЕСА_3 та здійснює постійний сторонній догляд за своїм чоловіком ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який є інвалідом та згідно висновку № 196 про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, потребує постійного стороннього догляду.

Син позивача — ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , самостійно виховує та утримує дитину з інвалідністю віком до 18 років, що підтверджується корінцем медичного висновку про дитину з інвалідністю віком до 18 років № 48.

Також судом встановлено, що ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , є особою з інвалідністю ІІІ групи з дитинства, що підтверджується відповідними медичними документами. Згідно з медичними рекомендаціями їй протипоказана важка фізична праця та тривалі фізичні навантаження. Крім того, її батько — ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , відповідно до висновку № 216 про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, потребує постійного стороннього догляду.

В той же час, суд встановив, що у ОСОБА_2 є родичі другого ступеня споріднення - онуки ОСОБА_8 , ОСОБА_9 .

Суд звертає увагу, що представник позивача як на підставу вважати їх відсутніми в розумінні абзацу 13 підпункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII покликається лише на їхнє постійне проживання окремо від ОСОБА_2 . Проте суд зазначає, що такі обставини не можуть вважатися об`єктивно непереборними та такими, які не залежать від їхньої волі, а також представником позивача не доведено, що вказані обставини можуть перешкоджати їм у постійному догляді за своєю родичкою другого ступеня споріднення. Тому за вказаних обставин у суду також відсутні підстави констатувати їхню відсутність у розумінні абзацу 13 підпункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII.

Суд звертає увагу, що системний аналіз пп. «г» п. 2 ч. 4 та п. 3 ч. 3 ст. 26 Закону №2232-XII свідчить про те, що для звільнення військовослужбовця у випадку наявності члена сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи (особи, за яким бажає здійснювати догляд військовослужбовець), такі члени сім`ї самі мають потребувати постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Тобто, Законом чітко визначено, що якщо члени першого чи другого ступеня споріднення в наявності, то вони не можуть доглядати хворих осіб, тільки якщо самі потребують догляду згідно висновків МСЕК чи ЛКК.

Разом з тим, надані позивачем документи, не містять висновку про те, що інші члени другого ступеня споріднення потребують постійного догляду.

Враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку про наявність у ОСОБА_2 інших близьких родичів та членів сім`ї, які можуть здійснювати за нею постійний догляд як особою з інвалідністю IІ групи, зокрема онуки.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем документально не підтверджена відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення у ОСОБА_2 або що інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Проаналізувавши наведе вище в сукупності в контексті встановлених обставин у справі, суд дійшов висновку, що законні підстави для звільнення позивача з військової служби на підставі поданого рапорту та долучених до нього документів є відсутніми, а дії та рішення відповідача узгоджуються з вимогами чинного законодавства.

З огляду на те, що позивач не підтвердив відсутності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані утримувати його тещу, суд вважає, що відповідач дійшов правильного висновку про відсутність у позивача підстав для звільнення з військової служби відповідно до п.п. «г» п. 2 ч. 4 та абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Підсумовуючи наведене вище, суд дійшов висновку, що відповідач діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України, відтак підстави для задоволення позову відсутні.

Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.

У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (пункт 3); безсторонньо (пункт 4); добросовісно (пункт 5); з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації (пункт 7); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (пункт 8); своєчасно, тобто протягом розумного строку (пункт 10).

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у спірному випадку відповідач діяв на підставі закону, із урахуванням усіх обставин, які мають значення для вірного вирішення порушеного позивачем питання, у зв`язку із чим позовні вимоги не підлягають до задоволення.

Враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог, питання про розподіл судових витрат відповідно до статті 139 КАС України судом не вирішується.

Керуючись ст. ст. 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-247, 250, 255, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

у х в а л и в:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження – з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з для складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України.

Суддя Сподарик Наталія Іванівна