Рішення від 12 травня 2026 р. у справі №380/2286/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 травня 2026 рокусправа № 380/2286/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Сподарик Н.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и в :

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10; код ЄДРПОУ 13814885), Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області (84121, Донецька область, м. Слов`янськ, пл. Соборна, 3; адреса для листування: 28008, Кіровоградська область, м. Олександрія, просп. Соборний, 126А; код ЄДРПОУ 13486040) з вимогами:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області №41305/03-16 від 09.10.2025 щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку пенсії, у зв`язку з призначенням одноразової грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій згідно пункту 7-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV.

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 , у зв`язку з призначенням одноразової грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій згідно пункту 7-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV та здійснити її виплату.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою щодо призначення одноразової грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій згідно пункту 7-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV. За результатами розгляду поданої заяви, за принципом екстериторіальності, ГУ ПФУ у Донецькій області прийнято рішення №41305/03-16 від 09.10.2025, яким відмовлено у призначенні вказаної допомоги. Позивач вважає, що таке прийнято без врахування акту перевірки ГУ ПФУ у Львівській області №1300-5903-1/4937 від 08.05.2025, відповідно до якого підтверджено період роботи позивача на посаді вихователя учнівської молоді з 01.09.1990 по 14.08.1997. Таким чином, позивач вважає, що відповідачем протиправно відмовлено у призначенні допомоги у зв`язку з відсутністю необхідного стажу. Просить позов задовольнити.

Ухвалою від 24.02.2026 суддя Москаль Р.М. прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив спрощене позовне провадження у справі.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи на підставі проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи (звільнення судді з посади) справа розподілена до провадження судді Сподарик Н.І.

Ухвалою суду від 02.03.2026 суддя Сподарик Н.І. прийняла справу до свого провадження.

12.03.2026 за вх.№20286 від представника ГУ ПФУ у Львівській області надійшов відзив на позовну заяву. Зазначив, що ГУ ПФУ у Львівській області у спірних правовідносинах не здійснювало розгляд по суті заяви позивача від 06.08.2025 про перерахунок пенсії та доданих до неї документів, а відтак не приймало жодних рішень, та не вчиняло дій відносно позивача в розумінні припису статті 19 Конституції України, які можуть бути оскаржені до суду. Заява про перерахунок пенсії була розглянута ГУ ПФУ в Донецькій області, за результатами розгляду якої прийнято рішення №41305/03-16 від 09.10.2025 про відмову у її призначенні. Просить у задоволенні позову відмовити.

19.03.2026 за вх.№22705 від представник ГУ ПФУ в Донецькій області надійшов відзив на позовну заяву. Зазначив, що позивач звернувся особисто до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою від 02.10.2025 №2210 про перерахунок пенсії для отримання виплати грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій, яку було опрацьовано з дотриманням вимог постанови правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 № 25-1 «Про затвердження змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16.03.2021 № 339/35961, за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області. За результатами опрацювання зазначеної заяви, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято рішення від 09.10.2025 про відмову у перерахунку пенсії для отримання виплати грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій. За результатами розгляду пенсійної справи позивача встановлено, що страховий стаж на посадах, як працівнику освіти, що надає право на призначення грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій, становить 28 років 2 місяці 3 дні. До страхового стажу позивачу, як працівнику освіти, не підлягає зарахуванню період роботи з 01.09.1990 по 14.08.1997 так як, згідно акту перевірки № 1300-5903 1/4937 від 08.05.2025 посаду старшого піонервожатого та посаду культорганізатора перейменовано на посаду вихователя учнівської молоді з 01.09.1990, а в архівній довідці 01-29/2373 від 10.09.2025 відсутні відомості про перейменування посади культорганізатора. У зв`язку з тим, що посада вихователя учнівської молоді та посада культорганізатора не передбачена постановою №909, відповідно не дає право на отримання позивачем одноразової грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій. Враховуючи вищевикладене, страховий стаж в закладах та установах державної або комунальної форми власності, на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно пунктів «е» - «ж» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та який дає право на виплату грошової допомоги згідно пунктом 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058, на дату досягнення пенсійного віку у позивача відсутній. Просить у задоволенні позову відмовити.

03.04.2026 за вх.№27513 від представника позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву. Зазначила, що відповідно до Переліку № 909 до галузі загальноосвітніх навчальних закладів, військових загальноосвітніх навчальних закладів, музичних і художніх шкіл відносяться учителі, логопеди, вчителі-логопеди, вчителі-дефектологи, викладачі, сурдопедагоги, тифлопедагоги, вихователі , завідуючі та інструктори, слухових кабінетів, директори, завідуючі, їх заступники з навчально-виховної, навчально виробничої частини або роботи з виробничого навчання, завідуючі навчальною і навчально-виховною частиною, завідувачі філіями, їх заступники з навчально виховної (навчальної, виховної) роботи, соціальні педагоги(організатори позакласної та позашкільної виховної роботи з дітьми), практичні психологи, педагоги-організатори, майстри виробничого навчання, керівники гуртків, секцій студій та інших форм гурткової роботи. Отже, рішення головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області від №41305/03-16 від 09.10.2025 , щодо відмови у виплаті позивачу грошової допомоги згідно з п.7.1 розділу XV Закону №1058, у зв`язку із не зарахуванням періоду з 01.09.1990 по 14.08.1997 на посадах, що дають право на пенсію за вислугу років є протиправним та підлягає скасуванню. Просить позов задовольнити.

Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін в порядку частини сьомої статті 262 КАС України від учасників справи не надходило. З огляду на ці обставини суд на підставі частини п`ятої статті 262 КАС України розглянув справу в порядку письмового провадження (без проведення судового засідання, за наявними матеріалами) в межах строку, визначеного статтею 258 КАС України.

Суд з`ясував зміст позовних вимог, дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази, оцінив їх в сукупності та встановив такі фактичні обставини справи та відповідні правовідносини:

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного Фонду України у Львівській області, як одержувач пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV.

02.10.2025 позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою щодо проведення перерахунку пенсії - допризначенням у зв`язку з наданими додатковими документами відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», в якій просив виплатити одноразову грошову допомогу в розмірі десяти місячних пенсій згідно пункту 7-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV.

За принципом екстериторіальності структурним підрозділом для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви, визначено Головне управління ПФУ в Донецькій області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято рішення про відмову у перерахунку пенсії №41305/03-16 від 09.10.2025.

Рішення обґрунтовано тим, що за результатом розгляду наданих до заяви документів, встановлено, що страховий стаж на посадах, що дають право на пенсію за вислугу років як працівнику освіти становить – 28 років 2 місяці 3 дні. До страхового стажу не зараховано період з 01.09.1990 по 14.08.1997 так як, згідно акту перевірки №1300-5903-1/4937 від 08.05.2025 посаду старшої піонервожатої та посаду культорганізатора перейменовано на посаду вихователя учнівської молоді з 01.09.1990, а в архівній довідці №01-29/2373 від 10.09.2025 відсутні відомості про перейменування посади культорганізатора.

Вважаючи оскаржуване рішення протиправним, позивач звернувся з вказаним позовом до суду.

При вирішенні спору по суті суд виходить з такого.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон № 1058-IV).

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV).

Спірними періодами у цій справі є зарахування до педагогічного стажу позивача періоду роботи з 01.09.1990 до 14.08.1997.

Відповідно до п. «е» ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-XII (далі – Закон №1788-XII) право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати, зокрема, з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

Статтею 62 Закону №1788-XII передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Зазначеній нормі відповідає пункт 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637).

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (пункт 3 Порядку№637).

Аналізуючи нормативно-правові акти України, які регулюють умови пенсійного забезпечення, суд наголошує, що норми Порядку №637 щодо підтвердження стажу роботи, який є спеціальнім по відношенню до Закону №1788-XII, мають бути застосовані лише у чітко визначених та вичерпних випадках, а саме за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Разом з тим, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка (стаття 62 Закону №1788-XII).

При цьому суд звертає увагу на те, що положеннями Закону №1058 визначено, що підставою для призначення пенсії визначено виключно наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Суд враховує також те, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є, на переконання суду, виключно підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність чи відсутність виправлень у записах в трудовій книжці.

Пунктом 2.2 Інструкції "Про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях", затвердженої Наказом Держкомпраці СРСР від 20 червня 1974 року № 162, що діяв до 29 липня 1993 року (надалі - Інструкція № 162) заповнення трудової книжки уперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу.

Згідно з пунктом 2.3 Інструкції № 162 усі записи в трудовий книжці про приймання на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження й заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні - у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Пунктом 2.10 Інструкції № 162 врегульовано, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по-батькові (повністю, без скорочень чи зміни імені та по-батькові на ініціали) та дата народження зазначаються на підставі паспорта або свідоцтва про народження.

У відповідності до пункту 2.11 Інструкції № 162 після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник власним підписом завіряє правильність внесення відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, та після цього проставляється печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалась трудова книжка.

Контроль за дотриманням порядку ведення трудових книжок здійснюється в порядку, передбаченому постановою Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 6 вересня 1973 року № 656 "Про трудові книжки робітників і службовців" (п. 8.1. Інструкції № 162).

Так, відповідно до пункту 18 Постанови Міністрів СРСР від 06 вересня 1973 року № 656 "Про трудові книжки працівників та службовців" відповідальність за організацію робіт щодо ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, закладу, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, яка призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, закладу, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну відповідальність, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Суд вважає, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Неналежне оформлення трудової книжки, не може бути підставою для виключення періодів роботи з трудового стажу позивача, які дають йому право на призначення/перерахунок пенсії, оскільки відповідальність за порядок ведення трудової книжки покладено безпосередньо на посадових осіб установи-роботодавця.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 687/975/17 (реєстраційний номер у РСР 72366973).

Крім того суд зазначає, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист, що підтверджується правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 30.09.2019 у справі № 638/18467/15-а та від 25.04.2019 у справі № 593/283/17.

Фактичною підставою для відмови позивачу у призначенні грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій стало непідтвердження архівною довідкою №01-29/2373 від 10.09.2025 перебування позивача у період з 01.09.1990 по 14.08.1997 на посаді вихователя учнівської молоді, яка відповідно до Переліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №909, дає право на пенсію за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Разом з тим суд встановив, що оскаржуване рішення прийняте відповідачем виключно з урахуванням даних архівної довідки №01-29/2373 від 10.09.2025, без належної оцінки інших доказів, зокрема акта перевірки Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №1300-5903-1/4937 від 08.05.2025, записів трудової книжки позивача, наказів відділу народної освіти та атестаційного листа.

З матеріалів справи вбачається, що з метою перевірки достовірності документів, поданих для оформлення пенсії, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області проведено перевірку, за результатами якої складено акт №1300-5903-1/4937 від 08.05.2025.

Вказаним актом встановлено, що:

- наказом №123 від 15.08.1989 позивача призначено на посаду вчителя хімії Нивицької восьмирічної школи;

- наказом №127 §72 від 31.08.1990 позивача призначено на посаду культорганізатора Нивицької неповної середньої школи із дозволом викладати уроки хімії та образотворчого мистецтва;

- наказом №128 §18 від 01.09.1990, виданим на виконання листа управління народної освіти Львівського облвиконкому №746 від 30.08.1990, посаду культорганізатора перейменовано на посаду вихователя учнівської молоді;

- наказом №97 §1 від 15.08.1997 позивача переведено з посади вихователя учнівської молоді на посаду вчителя математики.

Відповідно до атестаційного листа від 04.04.1996 позивач атестований саме на посаді вихователя учнівської молоді.

Крім того, згідно з висновками акта перевірки №1300-5903-1/4937 від 08.05.2025 факт роботи позивача на посаді вихователя учнівської молоді підтверджується наказами та особовими картками нарахування заробітної плати.

Також записи трудової книжки позивача містять відомості про призначення його на посаду культорганізатора та подальше перейменування цієї посади на посаду вихователя учнівської молоді.

Отже, наявні у справі докази у своїй сукупності підтверджують перебування позивача у період з 01.09.1990 по 14.08.1997 на посаді вихователя учнівської молоді, яка входить до Переліку посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років. Відтак висновки відповідача про відсутність підтвердження відповідного стажу є необґрунтованими.

Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993, основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи підтверджується іншими документами, виданими за місцем роботи, служби, навчання або архівними установами.

Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки або необхідних записів у ній для підтвердження трудового стажу можуть прийматися довідки, виписки із наказів, особові рахунки, відомості на видачу заробітної плати та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Отже, положення Порядку №637 підлягають застосуванню лише у випадках відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, тоді як основним доказом трудового стажу є саме трудова книжка.

Судом встановлено, що спірний період роботи позивача на посаді вихователя учнівської молоді з 01.09.1990 по 14.08.1997 підтверджується записами його трудової книжки. Відтак у відповідача були відсутні правові підстави для відмови у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Крім того, факт роботи позивача на посаді вихователя учнівської молоді у спірний період підтверджується й іншими належними та допустимими доказами.

Так, відповідно до атестаційного листа від 04.04.1996 атестаційною комісією прийнято рішення про відповідність ОСОБА_1 займаній посаді вихователя учнівської молоді та встановлено йому кваліфікаційну категорію «спеціаліст І категорії». У зазначеному документі також вказано, що позивач працює у Нивицькій школі шість років, з яких п`ять років — на посаді вихователя учнівської молоді.

Окрім цього, виконання позивачем обов`язків вихователя учнівської молоді підтверджується наказами Нивицької основної школи за 1992– 1996 роки, у яких він неодноразово зазначений саме як вихователь учнівської молоді.

Вказані документи були предметом дослідження Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області під час проведення перевірки достовірності документів, поданих для оформлення пенсії, за результатами якої складено акт №1300-5903-1/4937 від 08.05.2025. У цьому акті підтверджено достовірність відомостей щодо роботи позивача на посаді вихователя учнівської молоді. Разом з тим зазначені висновки не були враховані відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення.

За таких обставин суд дійшов висновку, що відповідач при прийнятті спірного рішення не надав належної оцінки усім наявним у справі доказам та дійшов помилкового висновку про відсутність у позивача необхідного спеціального стажу.

У свою чергу Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я і соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909, посада «організатори позакласної та позашкільної виховної роботи з дітьми», «педагоги-організатори» у загальноосвітніх навчальних закладах, військових загальноосвітніх, навчальних закладах, музичних і художніх школах, а також посада «старшої піонервожатої», «вчителя» зараховується до стажу для призначення пенсії за вислугу років. Суд зауважує, що посади «вихователь учнівської молоді» та «педагог-організатор» по суті та за функціональними обов`язками є тотожними посадами.

Відтак період роботи позивача з 01.09.1990 до 14.08.1997 підлягає зарахуванню до педагогічного стажу.

Отже, рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області від №41305/03-16 від 09.10.2025 щодо відмови у виплаті позивачу грошової допомоги згідно з п.7.1 розділу XV Закону №1058, у зв`язку із не зарахуванням періоду з 01.09.1990 по 14.08.1997 на посадах, що дають право на пенсію за вислугу років є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права.

Частиною 5 статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV (далі - Закон №1058-IV) визначено, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган ПФУ та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Статтею 44 Закону №1058-IV врегульований порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону №1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.

Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.

Відповідно до п. 1.1 Порядку 22-1 в редакції, що діяла на час звернення позивачки до органу Пенсійного фонду, заява про призначення, перерахунок пенсії, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії -додаток 1) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).

Відповідно до пункту 4.1 розділу IV Порядку № 22-1 заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію (п. 4.1 Порядку № 22-1).

Пунктом 4.2 Порядку № 22-1 передбачено, що при прийманні документів працівник сервісного центру, в тому числі: ідентифікує заявника (його представника); надає інформацію щодо умов та порядку призначення (перерахунку) пенсії; реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта; сканує документи. На створені електронні копії накладає кваліфікований електронний підпис; видає особі або посадовій особі розписку із зазначенням дати прийняття заяви, переліку одержаних і відсутніх документів, подання додаткових документів для призначення пенсії та пам`ятку пенсіонеру (додаток 6). Скановані розписка та пам`ятка пенсіонеру зберігаються в електронній пенсійній справі.

Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Відповідно до п. 4.3 Порядку № 22-1 створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій.

Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.

Пунктом 4.8 Порядку № 22-1 передбачено, що заява, відомості з відповідних інформаційних систем, скановані копії документів, на підставі яких призначено (перераховано) пенсію та проводиться її виплата; інша інформація, з урахуванням якої визначаються розмір призначеної пенсії та розмір пенсії до виплати, обробляються в складі електронної пенсійної справи, що формується та ведеться відповідно до вимог Законів України Про електронні документи та електронний документообіг, Про електронні довірчі послуги та Про захист персональних даних. Електронна пенсійна справа зберігається на базі централізованих інформаційних технологій.

Пунктом 4.10 Порядку № 22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, шо призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Таким чином, органи Пенсійного фонду України застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення та перерахунки пенсій, що передбачено постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 № 25-1 Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України, суть якого полягає в опрацюванні заяв про призначення пенсій територіальними органами Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає особа.

В цьому випадку заява позивача розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області, за результатом якої прийнято рішення 09.10.2025 №41305/03-16, яке є предметом розгляду в рамках цієї справи.

Відповідно до статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

При цьому, суд застосовує принцип «належного урядування» який висвітлений у тому числі в пунктах 70, 71 рішення у справі «Рисовський проти України» (заява №29979/04), відповідно до яких, зазначений принцип зокрема передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява №10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (ToscutaandOthers v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), п. 119).

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74).

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatismutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (PincovaandPine v. theCzechRepublic), n. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).

Отже, держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.

За вказаних обставин, суд вважає за необхідне задовольнити вимоги зобов`язального характеру саме Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України, суд в порядку адміністративного судочинства може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

У рішенні від 15 листопада 1996 року по справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. theUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Засіб захисту, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

За приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За сукупністю наведених обставин, враховуючи правову позицію Верховного Суду, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про відмову у перерахунку пенсії від 09.10.2025 №41305/03-16 положень «Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

При цьому, суд зауважує, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов`язується не лише з виходом на пенсію з посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а і з наявністю у особи необхідного спеціального страхового стажу роботи на певних визначених законодавством посадах, а також неотриманням такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону №1058 будь-якого іншого виду пенсії.

При цьому в межах розгляду даної адміністративної справи суд не обраховував спеціальний страховий стаж роботи позивача на певних визначених законодавством посадах, а також судом не досліджувалося питання неотримання ним до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-IV будь-якого іншого виду пенсії та, відповідно, не з`ясовувалися дані підстави.

З урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення, виплати та визначення підстав, за яких призначається виплачується грошова допомога, що не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 Розділу XV Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов`язкове держави пенсійне страхування» або приймається рішення про відмову в її призначенні, суд дійшов висновку про зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про виплату грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню при призначенні пенсії за віком у розмірі їх десяти місячних пенсій відповідно до п.7-1 розділу XV Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до його спеціального стажу для нарахування та виплати грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі 10 місячних пенсій станом на день її призначення згідно із п.7-1 Розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV його роботи з 01.09.1990 по 14.08.1997 на посаді вихователя учнівської молоді.

При цьому, суд зауважує, що Головним управління Пенсійного фонду України у Львівській області не приймалось рішення по суті заяви позивача, відтак відповідальним за опрацювання заяви позивача та прийняття відповідного рішення є, в цьому випадку, визначений у встановленому порядку територіальний орган Пенсійного фонду - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області і саме його рішення оскаржується в судовому порядку, відтак на останнього має бути покладено й обов`язок відновлення порушених прав позивача.

Отже, з урахуванням вищевикладеного, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, які заявлені до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області.

Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В силу ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовну заяву слід задовольнити частково з викладених вище підстав.

Судові витрати відповідно до ст. 139 КАС України розподілу не підлягають.

Керуючись ст. ст. 72-79, 90, 139, 241-246, 250, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

в и р і ш и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10; код ЄДРПОУ 13814885), Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84121, Донецька область, м. Слов`янськ, пл. Соборна, 3; адреса для листування: 28008, Кіровоградська область, м. Олександрія, просп. Соборний, 126А; код ЄДРПОУ 13486040) про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 від 09.10.2025 №41305/03-16.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років передбачених пунктами «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», наступні періоди: 01.09.1990 по 14.08.1997 роботи на посаді вихователя учнівської молоді.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про виплату грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню при призначенні пенсії за віком у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до п.7-1 розділу XV «Прикінцевих положень» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» .

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області сплачений судовий збір в сумі 1064 (одна тисяча шістдесят чотири) грн 96 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Суддя Сподарик Наталія Іванівна