Рішення від 12 травня 2026 р. у справі №240/6661/26 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2026 року м. Житомир справа № 240/6661/26

категорія 106030200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Лавренчук О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 , військової частини НОМЕР_3 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

Адвокатом Матвійчук Наталією Євгеніївною через підсистему "Електронний суд" ЄСІТМ подано позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 , військової частини НОМЕР_3 , у якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність військових частин НОМЕР_3 , НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації-різниці грошового забезпечення за період з 28.04.2022 по дату звільнення з військової частини НОМЕР_2 у розмірі 4463,15 грн щомісячно;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення за період службу у військовій частині НОМЕР_3 з 28.04.2022 по 09.09.2022 у розмірі 4463,15 грн щомісячно;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення за період з 10.09.2022 по дату звільнення з військової частини НОМЕР_2 у розмірі 4463,15 грн щомісячно;

- визнати протиправною бездіяльність військових частин НОМЕР_3 , НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 28.04.2022 по дату звільнення з військової частини НОМЕР_2 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом 01.01.2022, на 01.01.2023;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок і виплатити ОСОБА_1 грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавку за вислугу років, надбавку за особливості проходження служби, премію, допомогу для оздоровлення) за період з 28.04.2022 по 09.09.2022 виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022, з урахуванням раніше виплачених сум;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок і виплатити ОСОБА_1 грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавку за вислугу років, надбавку за особливості проходження служби, премію, допомогу для оздоровлення) за період з 10.09.2022 по дату звільнення з військової частини НОМЕР_2 виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022, на 01.01.2023, з урахуванням раніше виплачених сум;

- зобов`язати військові частини НОМЕР_1 , НОМЕР_2 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що під час проходження військової служби у військових частинах НОМЕР_3 , НОМЕР_2 позивачу не нараховувалась і не виплачувалось грошове забезпечення у належному розмірі.

Щодо індексації грошового забезпечення представник позивача зазначає, що розрахунок індексації грошового забезпечення позивача як військовослужбовця з 01.12.2015 не прив`язаний до місяця прийняття (переведення, виходу) на військову службу чи місяця зростання грошового забезпечення за рахунок будь-якої його постійної складової. Із 01.12.2015 відправною точкою для визначення місяця підвищення доходу позивача та початку обчислення індексу споживчих цін наростаючим підсумком є місяць останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку він займав. Крім цього, Порядок № 1078 передбачає можливість виплати двох видів індексації грошового доходу, умовно кажучи, «поточної» та «індексації-різниці». Суми цих індексацій можуть нараховуватися і одночасно, і окремо одна від одної. Право на поточну індексацію виникає у випадку, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який з 01.01.2016 встановлений у розмірі 103 відсотка (абзац 2 пункту 1-1, абзац 6 пункту 5 Порядку № 1078). Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду у справі №240/25941/25 від 16.02.2026 встановлено, що матеріалами справи підтверджується, що розмір підвищення грошового доходу позивача у березні 2018 року склав 0 грн. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції у відповідній частині та обрати ефективний спосіб відновлення порушеного права, зазначивши належний розмір "індексації-різниці" у сумі 4463,15 грн на місяць. Так як підвищення грошового забезпечення позивача в березні 2018 року не відбулось, починаючи з березня 2018 року сума індексації грошового забезпечення (індексація-різниця) має виплачуватися у розмірі 4463,15 грн до моменту наступного підвищення посадового окладу чи до дня звільнення. За період військової служби у військовій частині НОМЕР_3 з 28.04.2022 по 09.09.2022 року, та у військовій частині НОМЕР_2 з 10.09.2022 по 2024 рік позивачу не нараховувалась і не виплачувалась індексація грошового забезпечення (індексація-різниця) у розмірі 4463,15 грн. Враховуючи те, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, та з огляду на правила й умови нарахування суми індексації-різниці, які встановлені абзацами 3, 4, 6 пункту 5 Порядку №1078, повноваження відповідача щодо виплати позивачу цієї суми індексації не є дискреційними. Своєю чергою, обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати такий вид індексації грошового забезпечення.

Щодо виплати грошового забезпечення з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, представник позивача зазначає, що з 29.01.2020 була відновлена дія пункту 4 Постанови № 704 у первісній редакції, яка визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01.01.2018. Водночас, постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 (далі -Постанова № 481), яка набрала чинності з 20.05.2023, абзац перший пункту 4 Постанови № 704 викладено в такій редакції: Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Отже, Постановою № 481 визначено, що обчислення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб здійснюється виходячи з розміру 1762 гривні, а не з прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Таким чином, з 20.05.2023 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру сталої величини -1762 грн, а не із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року. Таким чином відповідачі повинні здійснити перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення за період з 28.04.2022 по 19.05.2023 з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022, на 01.01.2023 за Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" та з урахуванням вже виплачених сум.

У прохальній частині позову вказано про необхідність витребування у відповідачів доказів та прохання визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду.

Суддя своєю ухвалою від 24.02.2026 прийняла позовну заяву до розгляду, відкрила спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи, частково задовольнила клопотання представника позивача та витребувала докази у відповідачів. При цьому в ухвалі суду про відкриття провадження у справі зазначено: "Питання щодо строків звернення до суду з позовною заявою вирішити під час розгляду адміністративної справи по суті."

Клопотання Військової частини НОМЕР_2 про долучення доказів надійшло до суду 01.03.2026 (вх. №14878/26 від 03.03.2026).

Відзив військової частини НОМЕР_2 подано через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС 12.03.2026 (вх. від 13.03.2026). Заперечуючи позовні вимоги відповідач вказує, що матеріали позовної заяви хоча і містять заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду щодо позовних вимог про те, на переконання відповідача, в ній відсутні відповідні обґрунтування та докази поважності причин пропуску такого строку. Відповідач вважає, що позивач звернувся до суду з позовом 23.02.2026, з пропуском строку звернення до суду без поважних причин. Щодо основної вимоги позивача, то військова частина НОМЕР_2 вважає, що підстави для застосування розміру прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня 2022 та на 01 січня 2023 року під час нарахування ОСОБА_1 грошового забезпечення та інших виплат за період з 28.04.2022 по дату звільнення з військової частини - відсутні. Виплата військовослужбовцям грошового забезпечення спірні роки здійснювалось військовою частиною НОМЕР_2 відповідно до доручень Міністра оборони України. Зазначеними дорученнями не було передбачено можливості використання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2022 відповідного календарного року. З огляду на вказане у відзиві, військова частина НОМЕР_2 вважає, що діє виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України, а отже жодної протиправності в діях відповідача щодо порушення прав позивача не вбачається, у зв`язку із чим на переконання Відповідача позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими. Просить відмовити у задоволенні позову.

Відповідь на відзив подано представником позивача через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС 13.03.2026 (вх. №19572/26 від 17.03.2026). Заперечуючи викладені у відзиві аргументи представника військової частини НОМЕР_2 , представник позивача зазначає, що 08.01.2026 представником позивача на електронну пошту військової частини НОМЕР_2 направлено адвокатський запит про надання відомостей про нараховане та виплачене ОСОБА_1 грошове забезпечення. Відповідь військовою частиною НОМЕР_2 не надана. Отже позивач до теперішнього часу не отримав письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Представник позивача висновки військової частини НОМЕР_2 про те, що позивач звернувся до суду з пропуском строку без поважних причин просить вважати необгрнутованими.

До суду 13.03.2026 (вх. №19579/26) надійшло клопотання представника військової частини НОМЕР_1 про продовження процесуального строку для надання відзиву та витребуваних в ухвалі доказів.

У період із 23.03.2026 по 06.04.2026 головуюча у справі суддя перебувала у відпустці.

Ухвалою суду від 07.04.2026 постановлено клопотання представника військової частини НОМЕР_1 від 13.03.2026 (вх. №19579/26 від 17.03.2026) - задовольнити. Продовжити військовій частині НОМЕР_1 встановлений судом строк для подання відзиву та витребуваних в ухвалі суду від 24.02.2026 документів, на десять днів, з дня отримання ухвали в електронному кабінеті підсистеми "Електронний суд" ЄСІТС.

Відзив військової частини НОМЕР_1 подано через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС 07.04.2026 (вх. від 08.04.2026). Заперечуючи позовні вимоги відповідач вказує, що в період з 28.04.2022 по 09.09.2022 військова частина НОМЕР_3 перебувала на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_1 , тобто, грошове забезпечення військовослужбовців, які проходили військову службу у військовій частина НОМЕР_3 , нараховувалося бухгалтером цієї частини (в/ч НОМЕР_3 ) на підставі штату цієї частини, відповідних наказів командира цієї частини та грошових атестатів військовослужбовців. Відомості про нараховане грошове забезпечення військовослужбовців за їх підписом командиром в/ч НОМЕР_3 , надавалися до фінансової служби військової частини НОМЕР_1 для їх виплати. Таким чином, дискреційні повноваження щодо нарахування грошового забезпечення позивачу ОСОБА_1 (основних та додаткових його видів) в період з 28.04.2022 по 09.09.2022 мала виключно військова частина НОМЕР_3 . Військова частина НОМЕР_1 у вказаний період (з 28.04.2022 по 09.09.2022) була наділена лише повноваженнями на проведення виплати вже нарахованого грошового забезпечення на підставі поданих військовою частиною НОМЕР_3 розрахунково-платіжних відомостей. Так, в період з з 28.04.2022 по 09.09.2022, згідно поданих військовою частиною НОМЕР_3 розрахунково-платіжних відомостей на виплату військовослужбовцю ОСОБА_1 грошового забезпечення, додаткової винагороди військовою частиною НОМЕР_1 було проведено відповідні виплати.

Представник військової частини НОМЕР_1 вважає, що у даному спорі, саме командир військової частини НОМЕР_3 зобов`язаний був створити необхідні умови для правильного ведення бухгалтерського обліку. Враховуючи вищевикладене вважаємо, що позовні вимоги позивача, заявлені до військової частини НОМЕР_1 , є безпідставними, необґрунтованими та не підтверджені доказами. Просить відмовити у задоволенні позову.

Військова частина НОМЕР_1 через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС 07.04.2026 (вх. від 09.04.2026) подала заяву про виконання ухвали суду. У заяві зазначає, що військова частина НОМЕР_3 перебувала на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_1 до 09.09.2022. Інформацією про місцезнаходження військової частини не володіємо. Інформацією про розмір прожиткового мінімуму, взятого при розрахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 у період з 28.04.2022 по 09.09.2022 військова частина НОМЕР_1 не володіє. Оскільки, за вказаний період грошове забезпечення військовослужбовцю ОСОБА_1 нараховувалося бухгалтером військової частини НОМЕР_3 , а виплата нарахованого грошового забезпечення за поданими платіжними відомостями проводилося військовою частиною НОМЕР_1 у відповідності до наказу Міністерства оборони України від 22 травня 2017 року № 280. Докази вручення ОСОБА_1 грошового атестату у військовій частині НОМЕР_1 відсутні, так як вказаний військовослужбовець не проходив військової служби у в/ч НОМЕР_1 .

Відповідь на відзив подано представником позивача через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС 08.04.2026 (вх. №25781/26 від 09.04.2026). Заперечуючи викладені у відзиві аргументи представника військової частини НОМЕР_1 , представник позивача зазначає, що розрахунок індексації грошового забезпечення позивача як військовослужбовця з 01.12.2015 не прив`язаний до місяця прийняття (переведення, виходу) на військову службу чи місяця зростання грошового забезпечення за рахунок будь-якої його постійної складової. Із 01.12.2015 відправною точкою для визначення місяця підвищення доходу позивача та початку обчислення індексу споживчих цін наростаючим підсумком є місяць останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку він займав. Крім цього, Порядок № 1078 передбачає можливість виплати двох видів індексації грошового доходу, умовно кажучи, «поточної» та «індексації-різниці». Суми цих індексацій можуть нараховуватися і одночасно, і окремо одна від одної. Рішенням суду у справі № 240/25941/25 за адміністративним позовом ОСОБА_2 до військових частин НОМЕР_4 , 9937 визнано право позивача на здійснення перерахунку та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 10.09.2018 виходячи з щомісячної фіксованої величини 4463,15 грн. Представник позивача у відповіді на відзив посилається на приписи ч. 4 ст. 78 КАС України у якій вказано, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. У відповіді на відзив представник позивача висновує, що так як з 01.12.2015 зростання заробітної плати за рахунок інших постійних її складових, без підвищення тарифної ставки (окладу), не призводить до визначення нового місяця підвищення доходу, а з березня 2018 року на законодавчому рівні ставки окладів для військовослужбовців є незмінними, позивач має право на виплату індексації-різниці у фіксованій величині 4463,15 грн щомісяця за період з 28.04.2022 по дату звільнення. Решта аргументів стосується витрат на правничу допомогу.

Через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС представник позивача 16.04.2026 (вх. №28327/26 від 20.04.2026) подала заяву про збільшення позовних вимог.

У період із 17.04.2026 по 24.04.2026 головуюча у справі суддя перебувала на навчанні.

Ухвалою суду від 27.04.2026 постановлено повернути ОСОБА_1 заяву про збільшення розміру позовних вимог від 16.04.2026 (вх. №28327/26 від 20.04.2026) у справі №240/6661/26 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 , військової частини НОМЕР_3 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії.

Через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС 28.04.2026 (вх. №31198/26 від 29.04.2026) представником позивача подано клопотання у якому адвокат Матвійчук Н.Є. просить: "прийняти заяву позивача про уточнення позовних вимог".

Ухвалою суду від 04.05.2026 постановлено повернути без розгляду клопотання від 28.04.2026 (вх. №31198/26 від 29.04.2026) адвоката Матвійчук Наталії Євгеніївни в інтересах ОСОБА_1 про прийняття заяви про уточнення позовних вимог у справі №240/6661/26.

Станом на дату розгляду справи, військова частина НОМЕР_5 відзив на позовну заяву не надіслала.

Електронного кабінету в підсистемі "Електронний суд" ЄСІТС не має, поштова адреса невідома (підтверджується військовою частиною НОМЕР_1 , у якій військова частина НОМЕР_5 перебувала на фінансовому забезпеченні).

Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні), з особливостями, визначеними статтями 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, позовну заяву та відзив, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, судом встановлено наступне.

У військовому квитку серії НОМЕР_6 , виданому ОСОБА_1 23.05.2017 міститься інформація, що (а.с. 13-14):

до 10.08.2019 ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_7 ;

із 28.04.2022 по 09.09.2022 ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_3 .

Із 10.09.2022 ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 30.01.2025 №39, головного сержанта ОСОБА_1 , звільненого наказом від 20.01.2025 №10-РС, виключено зі списків особового складу частини (а.с. 39).

Військова частина НОМЕР_1 у заяві від 07.04.2026 (вх. №25626/26 від 09.04.2026) повідомляє, що військова частина НОМЕР_3 до 09.09.2022 перебувала на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 .

Звертаючись до суду з позовом, представник позивача вважає, що відповідачами порушені права ОСОБА_1 на належне грошове забезпечення з урахуванням індексації-різниці грошового забезпечення за період з 28.04.2022 по дату звільнення з військової служби у розмірі 4463,15 грн щомісячно, а також грошового забезпечення за період з 28.04.2022 по дату звільнення з військової служби з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом 01.01.2022, на 01.01.2023.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду.

Відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-IX) із заявою про вирішення трудового спору у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, працівник може звернутися у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 КЗпП).

Отже, моментом початку відліку тримісячного процесуального строку на звернення до суду є дата одержання особою письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні.

Статтею 110 КЗпП України встановлено, що при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати. Аналогічні правові норми закріплені в статті 30 Закону України "Про оплату праці".

Відповідно до приписів з ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Разом з тим, відповідно до підпункту 4.3 пункту 4 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, затверджених наказом Міністерства оборони України від 22 травня 2017 року № 280 (у редакції наказу Міністерства оборони України від 22 квітня 2021 року № 104), начальник фінансового органу під час зняття військовослужбовців з грошового забезпечення повинен забезпечити їх належним грошовим забезпеченням і не пізніше дня остаточного розрахунку з військовослужбовцем видати грошовий атестат про здійснені виплати та утримання в порядку, установленому цими Правилами.

Згідно з підпунктом 11.1 пункту 11 Правил грошовий атестат видається військовослужбовцю військовою частиною, в якій він перебуває на грошовому забезпеченні, у випадку, зокрема: вибуття до нового місця служби (навчання) з виключенням зі списків особового складу військової частини; звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби).

У постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23 Верховний Суд вказав на те, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову (у частині вимог за період з 19 липня 2022 року) слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні). Виходячи з цього Верховний Суд констатував, що саме дата вручення позивачу грошового атестата є подією, з якою пов`язаний початок перебігу тримісячного строку звернення до суду.

Отже, у день звільнення з військової служби з військовослужбовцем має бути проведений повний розрахунок грошового забезпечення та виданий грошовий атестат, а тому з цього моменту починається перебіг трьохмісячного процесуального строку на звернення до суду у даній категорії спорів із вимогами щодо виплати грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року.

Із матеріалів справи вбачається, що з військової служби позивач був звільнений у січні 2025 року, а до суду з даним позовом вона звернувся лише 23.02.2026.

Разом з тим, інформації про дотримання відповідачами вимог статті 110 КЗпП України в частині повідомлення позивача про суми грошового забезпечення, які щомісячно виплачувались йому в спірний період з 19.07.2022 по 31.01.2025, а також інформації про дату вручення позивачу грошового атестату, матеріали справи не містять.

З огляду на викладене суд висновує про відсутність підстав для застосування до позивача наслідків пропуску строку звернення до суду, оскільки твердження представників відповідачів про пропуск позивачем строку звернення до суду є безпідставними та такими, що не підтверджуються належними доказами.

Щодо спору.

Приписами частини 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців є Закон України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-XII).

Відповідно до статті 1 Закону №2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з ч.2-3 ст.9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Щодо позовних вимог в частині ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації-різниці грошового забезпечення за період з 28.04.2022 по дату звільнення з військової служби, суд зазначає наступне.

У військовому квитку серії НОМЕР_6 , виданому ОСОБА_1 23.05.2017 міститься інформація, що (а.с. 13-14):

із 10.08.2016 по 10.09.2017 позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_7 ;

із11.09.2017 по 10.08.2019 ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_7 ;

із 28.04.2022 по 09.09.2022 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_3 ;

із 10.09.2022 ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 30.01.2025 №39, головного сержанта ОСОБА_1 , звільненого наказом від 20.01.2025 №10-РС, виключено зі списків особового складу частини (а.с. 39).

Отже, в матеріалах справи відсутні, а позивачем не надані докази, що у період із 11.08.2019 по 27.04.2022 позивач військову службу.

Абзацом 2 частини 4 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначено Законом України «Про індексацію грошових доходів населення», відповідно до статті 1 якого індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, в тому числі оплата праці (грошове забезпечення).

Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Статтею 6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» передбачено, що у разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення регулюються Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. № 1078 (далі - Порядок № 1078) відповідно до пункту 1-1 якого обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 06.02.2003 № 491 -IV.

Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку №1078 у редакціях, які застосовувалися з 1 грудня 2015 року до 1 квітня 2021 року, передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не) нараховується, а саме:

сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3);

сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4).

Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку №1078 додатково указує, що ця сума індексації-різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.

Абзаци 3, 4 та 5 пункту 5 Порядку №1078 у редакції із 09.11.2021 визначаюить, що сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. У разі зростання грошового доходу за рахунок інших його складових без підвищення тарифних ставок (посадових окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення грошового доходу. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (посадового окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові грошового доходу, які не мають разового характеру.

Системний аналіз пункту 1-1, абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дає суду підстави зробити висновок, що нарахування й виплата суми індексації-різниці мають щомісячний фіксований характер, гарантуються законом і є обов`язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.

Враховуючи те, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, та з огляду на правила й умови нарахування суми індексації-різниці, які встановлені абзацами 3, 4, 6 пункту 5 Порядку №1078, Верховний Суд дійшов висновку, що повноваження військової частини щодо виплати цієї суми індексації не є дискреційними. Своєю чергою, обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати такий вид індексації грошового забезпечення.

З урахуванням того факту, що 1 березня 2018 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704, якою були встановлені нові розміри окладів військовослужбовців, та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку №1078, березень 2018 року став місяцем підвищення доходу, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.

Системний і цільовий способи тлумачення абзаців 3, 4 Порядку №1078 дають підстави зробити висновок, що у зв`язку із підвищенням у березні 2018 року доходу позивача відповідачу належало вирішити питання, чи має останній право на отримання суми індексації-різниці, а якщо так, то у якому розмірі.

Указані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 23 березня 2023 року у справі №400/3826/21, від 29 березня 2023 року у справі №380/5493/21, від 6 квітня 2023 року у справі №420/11424/21, від 20 квітня 2023 року у справі №320/8554/21 із подібними правовідносинами.

Як вже було зазначено, з 01.03.2018 набрала чинності постанова Кабміну України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 30.08.2017 № 704, якою встановлені нові розміри посадових окладів військовослужбовців.

Таким чином, для оскаржуваного періоду, починаючи з 01.03.2018 індекс споживчих цін за 1 або 100 є встановленим в березні 2018 року.

Враховуючи приписи абз. 2, п.5 Порядку №1078, ст. 4 Закону України № 1282-XII, офіційні дані, що містяться на сайті Державної служби статистики України щодо індексів споживчих цін, то лише у жовтні 2018 року поріг індексації 103% перевищено для військовослужбовців, з чим позивач погоджується.

Разом з тим, підвищення посадового окладу у певному місяці не тягне за собою безумовне припинення виплати індексації у подальших після нього періодах (місяцях), оскільки індексація не нараховується лиш за умови, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.

Із системного аналізу абз. 3-5 п.5 Порядку №1078, суд вбачає, що вони здійснюють правове регулювання виплати індексації за тих чи інших умов конкретно в місяці підвищення грошового доходу, яким за обставинами даної справи є березень 2018 року.

При цьому, згідно абз. 6 п. 5 Порядку №1078 до чергового підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.

Вказана норма свідчить про те, що у випадку позивача, якщо розмір підвищення його грошового доходу в березні 2018 року не перевищив суму індексації, що мала скластися в цьому місяці, то визначена сума індексації (як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу), має продовжуватися йому виплачуватися до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) військовослужбовців або до дати звільнення його зі служби.

Верховний Суд у вищезазначених справах дійшов висновку, що для правильного застосування абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078, то буквальний спосіб тлумачення цих норм свідчить про те, що для їхнього застосування суд повинен встановити:

- розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А);

- суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б);

- чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).

Розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року.

В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (речення 2 абзацу 5 пункт 5 Порядку №1078).

Сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку №1078).Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби

Як уже було зазначено, у такому випадку відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078 сума індексації-різниці в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 16 січня 2025 року у справі № 160/19515/23, від 20.03.2025 у справі № 380/6731/24, від 11.04.2025 у справі № 560/752/24, від 20.03.2025 у справі № 160/24039/21.

Щодо суми індексації, яка мала скластися в березні 2018 року.

Величина приросту індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в березні 2018 року складає 253,30%.

Даний розрахунок в тому числі підтверджено листом Мінсоцполітики від 28.09.2021 року №5211/0/290-21/51.

У березні 2018 року прожитковий мінімум складав 1762,00 грн.

Відповідно до абзацу 5 пункту 4 Порядку №1078 сума індексації за березень 2018 року розраховується як: прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 березня 2018 року помножити на величина приросту індексу споживчих цін і поділити на 100. Тобто: 1762,00 грн. * 253,30% / 100 = 4463,15 грн.

Таким чином, розмір індексації грошового забезпечення, яка мала скластися в березні 2018 року, складає 4463,15 грн.

З огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку №1078 позивач має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.

Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.

Таким чином, для обчислення індексації-різниці підлягає порівнянню та аналізу грошове забезпечення конкретного військовослужбовця.

Як встановлено судом, позивач з 28.04.2022 по 09.09.2022 проходив службу у військовій частині НОМЕР_3 , а із 10.09.2022 по 30.01.2025 - у військовій частині НОМЕР_2 .

При цьому, у період із 11.08.2019 по 27.04.2022 позивач не проходив військову службу.

Зазначені обставини не заперечуються сторонами.

Суд зазначає, що застосування положень абз. 4-6 п. 5 Порядку № 1078 можливе тільки у разі якщо підвищення тарифних ставок (посадових окладів) відбулось під час проходження служби військовослужбовцем, якщо розмір підвищення його доходу дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.

На підставі викладеного, оскільки законодавчого підвищення посадового окладу позивача протягом спірного періоду (з 28.04.2022 по 30.01.2025 (спірний період)) не відбулося (останнє підвищення для військовослужбовців було на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 з 01 березня 2018 року), тому правові підстави для нарахування та виплати йому індексації-різниці, про яку йдеться в абз. абз. 4 та 6 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, відсутні.

За таких обставин, суд вважає, що позивач не набув права на отримання індексації-різниці, оскільки за спірний період проходження служби (з 28.04.2022 по 30.01.2025) не мало місце підвищення постійних складових грошового забезпечення військовослужбовців, а тому у відповідачів не виникло обов`язку порівнювати суму підвищення доходу з нарахованою за цей місяць позивачеві індексацією.

Відповідно до п. 10-2 Порядку № 1078, для новоприйнятих працівників, військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (посадового окладу), за посадою, яку займає працівник, військовослужбовець, поліцейський, особа рядового і начальницького складу.

З огляду на встановлені обставини, висновки суду у справі №240/25941/25 не має преюдиційного значення при розгляді даної адміністративної справи (різні періоди проходження військової служби, різні відповідачі, різні обставини).

Як наслідок, у задоволенні позову в цій частині належить відмовити повністю.

Щодо позовних вимог в частині перерахунку грошового забезпечення за період з 28.04.2022 по дату звільнення з військової служби з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом 01.01.2022, на 01.01.2023, суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що із 28.04.2022 по 09.09.2022 ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_3 , а із 10.09.2022 по 30.01.2025 - у військовій частині НОМЕР_2 .

При цьому, військова частина НОМЕР_3 по 09.09.2022 перебувала на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_1 .

Відповідно до ч.4 ст.9 Закону №2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - постанова № 704) було підвищено грошове забезпечення відповідних категорій військовослужбовців та закладено механізм щорічного збільшення його розміру у подальшому.

Так, відповідно до пункту 4 цієї постанови у редакції, що була чинною до 24.02.2018, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

З 24.02.2018 набула чинності постанова № 103, пунктом 6 якої пункт 4 постанови № 704 викладено в новій редакції, яка передбачає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Отже, з 24.02.2018 змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме - замість розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року) передбачено використання розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01.01.2018.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та нечинним пункт 6 постанови № 103.

Відтак, починаючи з 29.01.2020, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року.

Суд також ураховує, що згідно з пунктом 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VIII (далі - Закон України №1774-VIII) мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом (01.01.2017) не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017.

Під час розгляду і вирішення цієї справи суд виходить із того, що положення пункту 4 постанови № 704 та пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України №1774-VIII підлягають солідарному застосуванню.

Зазначені норми права у своїй сукупності вказують на те, що з 29.01.2020 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями слід визначати шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови № 704.

Отже, у період з 29.01.2020 р. по 19.05.2023 р. розрахунковою величиною для визначення розміру посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення, є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановлений законом на 1 січня календарного року.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 р. №1928-ІХ установлено у 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для: працездатних осіб з 1 січня 2481 гривня.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 р. №2710-ІХ установлено у 2023 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб 2684 гривні.

Таким чином, у період з 28.04.2022 по 19.05.2023, грошове забезпечення позивача слід розраховувати із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Викладене узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, наведеними у постановах від 25.04.2024 у справі №240/16735/21, від 05.06.2024 у справі №420/18318/23.

Водночас, суд враховує, що 12.05.2023 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №481 "Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704" (далі - постанова №481), яка набрала чинності 20.05.2023.

Пунктом 1 постанови №481 приписано скасувати підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб".

Також пунктом 2 указаної постанови внесено зміну до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", виклавши абзац 1 в такій редакції: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".

Викладення пункту 4 постанови №704 у згаданій редакції та встановлення фіксованої суми, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, яка відповідає розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018, свідчить про відсутність підстав для перерахунку грошового забезпечення позивача за період з 20.05.2023.

При цьому суд зазначає, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 в справі № 320/29450/24, яке набрало законної сили 18.06.2025 згідно з постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, визнано протиправним та нечинним пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".

За таких обставин, у спірних правовідносинах відсутні правові підстави для перерахунку розміру грошового забезпечення позивача за період з 20.05.2023 по 30.01.2025 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого законом на 01 січня календарного року, відповідно до пункту 4 постанови №704.

За приписами п. 1. розділу VI «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) щомісячно виплачується надбавка за особливості проходження служби в розмірах до 100 відсотків посадового окладу, окладу за військове звання та надбавки за вислугу років залежно від складності та важливості виконуваних обов`язків.

Отже, розмір надбавка за особливості проходження служби залежить від розміру посадового окладу, окладу за військове звання, а тому при їх збільшенні, така надбавка також підлягає перерахунку.

Разом з тим, суд вважає, що позивач не має права на перерахунок раніше виплачених йому складових грошового забезпечення, таких як премія, оскільки відповідно до п. 2 розділу XVI «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, розмір щомісячної премії, але не менше 10 відсотків посадового окладу, встановлює Міністр оборони України для відповідних категорій військовослужбовців виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України, та особливостей проходження військової служби.

Отже, виплата премії та її розмір залежить виплата та розміри яких поставлені в залежність від наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України, та особливостей проходження військової служби.

Також судом встановлено, що позивачу у серпні 2022 року та у 2023 році виплачувалася грошова допомога на оздоровлення (а.с.92, 112 ).

Суд враховує, що відповідно до розділу XXIII «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 встановлено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям у разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості, або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулі роки), або без вибуття у відпустку (за їх рапортом протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому суми грошової допомоги.

Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Отже, грошова допомога на оздоровлення є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, розмір якого залежить від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, а тому підлягає перерахунку, з огляду на зміну розрахункової величини, що підлягає застосуванню при розрахунку грошового забезпечення військовослужбовця.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що є протиправною бездіяльність відповідачів, яка полягає у не застосуванні при обчисленні в період з 28.04.2022 по 19.05.2023 розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а також грошової допомоги на оздоровлення та надбавки за особливості проходження служби, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до вказаної постанови.

Отже, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

При цьому суд зауважує, що станом на дату розгляду справи відсутні відомості про військову частину НОМЕР_3 (її адресу, номери засобів звязку, зареєстрований кабінет в підсистемі "Електронний суд" ЄСІТС). Окрім того, перевірити чи належить зазначений у позові код ЄДРПОУ військовій частині НОМЕР_3 неможливо, зокрема, через введення на території України воєнного стану та обмеження доступу до такої інформації в ЄДР.

З огляду на вказані обставини, суд дійшов висновку, що з метою захисту порушеного права позивача, належним способом їх захисту є зобов`язати військову частину НОМЕР_1 , на фінансовому забезпеченні якої знаходилась військова частина НОМЕР_3 до 09.09.2022, вчинити дії.

Щодо позовних вимог в частині: зобов`язати військові частини НОМЕР_1 , НОМЕР_2 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, суд зазначає наступне.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 №2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок №159).

Статтею 1 Закону №2050-III встановлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші (стаття 2 Закону №2050-III).

Приписами статті 3 Закону №2050-III закріплено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Статтею 4 Закону №2050-III передбачено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З метою реалізації Закону №2050-ІІІ постановою Кабінету Міністрів України 21.02.2001 №159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).

Пункти 1, 2 Порядку №159 аналогічні положенням Закону №2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

Абзацом 1 пункту 4 Порядку №159 визначено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Зміст наведених норм права дає підстави стверджувати, що основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої Законом №2050-III, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, у тому числі пенсії. Одночасно законодавець пов`язав виплату компенсації із виплатою заборгованості доходу, тобто і компенсація, і заборгованість по доходу провадиться в одному місяці.

Аналогічна позиція щодо застосування норм права викладена у постановах Верховного Суду від 23.03.2023 у справі №520/2020/19 та від 25.03.2025 у справі №400/8389/21.

Отже, виникненню права на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати передує несвоєчасне нарахування та виплата доходу за певний період, адже нарахування такого виду компенсації проводиться шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць, на індекс інфляції в період невиплати доходу.

Тобто для проведення компенсації обов`язковою умовою є наявність нарахованого, але не виплаченого доходу, а також порушення встановлених строків його виплати на один і більше календарний місяць.

Суд зауважує, що перерахунок грошового забезпечення за період із 28.04.2022 по 19.05.2023 з урахуванням прожиткового мінімуму, встановленого на 01.01.2022 та на 01.01.2023, право на який порушено відповідачами, про що висновується у даному рішенні суду, відповідачами ще не здійснено, нарахування не проведено, а тому відсутні підстави для нарахування та виплати компенсації на ще невиплачені суми грошового забезпечення, з огляду на що заявлені позовні вимоги є передчасними.

Наведене відповідає висновкам Верховного Суду, які викладені в постанові від 19 червня 2025 року у справі №580/11000/23.

У постанові від 14 травня 2025 року у справі №160/672/24 Верховний Суд також зазначив наступне: «основними умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та виплата нарахованих доходів. Виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.

Оскільки суми не виплачені, а компенсація втрати частини доходів відповідно до Закону № 2050-ІІІ та Порядку №159 здійснюється в день виплати основної суми доходу, суди дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в цій частині.

Такий висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 16.11.2022 у справі №674/22/17, від 24.07.2024 у справі №520/2674/2020 від 31.07.2024 у справі №480/1704/19, в яких зазначено, що основними умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та виплата нарахованих доходів. Виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу. Тобто виплата компенсації втрати частини доходів пов`язана з виплатою основної суми доходу».

Враховуючи, що основні суми доходу не нараховані та не виплачені позивачу, що не заперечується сторонами, а компенсація втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Щодо судових витрат.

За приписами ч. 1 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

При зверненні до суду з позовом, судовий збір позивачем не було сплачено.

До суду представником позивача подано заяву (вх. №20693/26 від 19.03.2026) про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 20000,00 грн. До заяви додано: ордер, квитанцію до прибуткового касового ордера №27/1 від 17.03.2026; Договору №27/25 про надання правничої допомоги; акт надання послуг б/н до Договору від 05.11.2025 №27/25; додаткова угода б/н до Договору від 05.11.2025 №27/25.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України", заява №19336/04).

Верховний Суд у постановах від 24.11.2021 року у справі №420/1109/20, від 29.11.2021 року у справі №420/13285/20, від 03.12.2021 року у справі №1.380.2019.000502 вказав, що, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Як вказала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

До відшкодування адвокатом Матвійчук Наталією Євгеніївною було заявлено витрати на правову допомогу в розмірі 20000 грн, на підтвердження яких надано квитанцію до прибуткового касового ордера №27/1 від 17.03.2026; Договору №27/25 про надання правничої допомоги; акт надання послуг б/н до Договору від 05.11.2025 №27/25; додаткова угода б/н до Договору від 05.11.2025 №27/25.

Частиною 3 статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Виходячи із критерію розумної необхідності таких витрат, слід задовольнити та компенсувати позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000 гривень.

При цьому суд враховує незначну складність справи, усталену судову практику щодо спірних правовідносин, відсутність суспільного значення порушеного в позові питання, а також час, необхідний адвокату для підготовки матеріалів у співвідношенні до вартості таких робіт, що вказані в поданих позивачем документах, реальну необхідність понесених витрат та якість наданих послуг.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 255, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Частково задовольнити позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_8 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ: НОМЕР_9 ), військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_10 ), військової частини НОМЕР_3 (код ЄДРПОУ НОМЕР_11 ) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_3 , яка полягає у не застосуванні при обчисленні ОСОБА_1 в період з 28.04.2022 по 09.09.2022 розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок з 28.04.2022 по 09.09.2022 сум грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військове звання, надбавки за вислугу років та грошової допомоги на оздоровлення), обчисливши їх із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 02.12.2021 № 1928-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт, провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 , яка полягає у не застосуванні при обчисленні ОСОБА_1 в період з 10.09.2022 по 19.05.2023 розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року та на 01 січня 2023 року.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_2 здійснити ОСОБА_1 перерахунок з 10.09.2022 по 19.05.2023 сум грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військове звання, надбавки за вислугу років та грошової допомоги на оздоровлення), обчисливши їх із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Законом України від 03.11.2022 № 2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт, провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 документально підтверджені судові витрати у сумі 2500 ( дві тисячі п`ятсот ) гривень 00 копійок.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 документально підтверджені судові витрати у сумі 2500 ( дві тисячі п`ятсот ) гривень 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Лавренчук

13.05.26