Рішення від 13 травня 2026 р. у справі №240/4453/26 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2026 року м. Житомир справа № 240/4453/26

категорія 106020000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Черноліхова С.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Богунського районного суду міста Житомира, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування наказу в частині, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 із позовом, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Богунського районного суду м. Житомира від 07.01.2026 №4-АК у частині встановлення надбавки за вислугу років у розмірі 30 % посадового окладу;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області здійснити перерахунок та виплату з 01.01.2026 надбавки за вислугу років у розмірі 50 % посадового окладу відповідно до наказу Богунського районного суду м. Житомира від 01.08.2016 №36-АК.

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що є державним службовцем, якому встановлено надбавку за вислугу років на державній службі у розмірі 50 відсотків. Водночас оскаржуваним наказом їй було встановлено надбавку за вислугу років у розмірі 30 відсотків посадового окладу, що обчислена з урахуванням вимог Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо впровадження єдиних підходів в оплаті праці державних службовців на основі класифікації посад" від 11.03.2025 №4282-IX (далі - Закон №4282-IX). Позивач вважає такий наказ протиправним, оскільки в Законі №4282-IX не міститься перехідних положень, він не встановлює обов`язку перегляду чи перерахунку раніше встановлених надбавок, не скасовує індивідуальні адміністративні акти, прийняті до набрання ним чинності. У зв`язку з цим звернулася до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 23.02.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи. Також провадження у даній справі зупинялося до розгляду Верховним Судом зразкової справи №240/7215/24.

Відповідачі подали відзиви, просять у задоволенні позовної заяви відмовити. Вказують, що діяли на підставі та в межах передбачених законодавством України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Встановлено, що позивач обіймає посаду, яка віднесена до державної служби у Богунському районному суді міста Житомира.

Оскаржуваним наказом позивачу, відповідно до статті 52 Закону України "Про державну службу" в редакції Закону №4282-IX, розраховано надбавку за вислугу років у розмірі 2% посадового окладу за кожний рік стажу, але не більше 30%.

Вважаючи наказ від 07.01.2026 №4-АК протиправним позивач звернулася до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Правовий статус державного службовця та відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає Закон №889-VIII.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону №889-VIII державний службовець має право, зокрема, на оплату праці залежно від займаної посади, результатів службової діяльності, стажу державної служби, рангу та умов контракту про проходження державної служби (у разі укладення).

Згідно з частиною першою статті 46 Закону №889-VIII стаж державної служби дає право на встановлення державному службовцю надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки.

Частинами першою, другою статті 50 Закону №889-VIII передбачено, що держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов`язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи. Заробітна плата державного службовця складається з: посадового окладу; надбавки за вислугу років; надбавки за ранг державного службовця; премії (у разі встановлення).

Надбавка за вислугу років є складовою обов`язкової частини заробітної плати державного службовця та згідно із частиною першою статті 46 Закону №889-VIII обумовлена досягненням особою певного стажу державної служби.

Відповідно до статті 52 Закону №889-VIII (в редакції до внесення змін) надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.

Водночас, Законом України №4282-ІХ від 11.03.2025 "Про внесення змін до деяких законів України щодо впровадження єдиних підходів в оплаті праці державних службовців на основі класифікації посад" внесенні зміни до Закону України "Про Державну службу".

Відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону "Про державну службу" в редакції Закону №4282-IX від 11.03.2025, надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотки посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.

01 січня 2026 року набрав чинності Закон України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" №4695-IX, від 03.12.2025. Пунктом 13 розділу Прикінцеві положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" встановлено, що норми Закону України "Про державну службу" щодо умов та порядку оплати праці державних службовців застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Суд зазначає, що спір у цій справі виник у зв`язку із установленням позивачці у 2026 році надбавки за вислугу років у розмірі 30 відсотків посадового окладу.

Позивач у позовній заяві зазначає, що Закон №4282-IX не містить перехідних положень, він не встановлює обов`язку перегляду чи перерахунку раніше встановлених надбавок, не скасовує індивідуальні адміністративні акти, прийняті до набрання ним чинності, а тому наказом від 07.01.2026 №4-АК їй протиправно зменшено надбавку за вислугу років. Це, у свою чергу, порушує її фінансове становище, принцип правової визначеності та довіри до держави.

Суд враховує, відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Складовою принципу верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, полягає в обов`язковому дотриманні та виконанні правових норм усіма суб`єктами. Суть цього принципу також вимагає, аби держава встановлювала зрозумілі, несуперечливі, чіткі правила та приписи, які мають неухильно виконуватися.

Відповідно до статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово висновувала, що до моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення про визнання нормативно-правового акта чи його окремих приписів неконституційними такі приписи зберігають чинність і є обов`язковими для всіх суб`єктів правовідносин, зокрема й для органів державної влади та їх посадових осіб.

Тож, відповідно до такої фундаментальної засади, як правовладдя (верховенство права), складовою якої є принцип правової визначеності, жоден орган державної влади не звільняється від обов`язку дотримуватися закону, який зберігає чинність до його скасування або зміни в установленому конституційним порядком способі.

Велика Палата Верховного Суду також наголошувала, що законодавець формує єдину систему законодавства у сфері публічних правовідносин, в якій презюмується конституційність кожного схваленого парламентом закону до моменту спростування цієї презумпції рішенням Конституційного Суду України.

Такий висновок Велика Палата Верховного Суду сформулювала в постанові від 11 грудня 2025 року в справі №990/244/23.

Отже, у відповідачів не було підстав не застосовувати приписи ч. 1 ст. 52 Закону "Про державну службу" в редакції Закону №4282-IX від 11.03.2025 під час визначення позивачу розміру надбавки за вислугу років на державній службі, оскільки вони неконституційними не визнавались.

Разом з тим, зміни в підходах до оплати праці державних службовців, елементом яких є зменшення надбавки за вислугу років до 2 відсотків за кожен рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу, обумовлені реалізацією євроінтеграційних вимог щодо вступу України до Європейського Союзу, зокрема, виконанням програми Європейського Союзу "Ukraine Facility Plan".

Зміни, введені законодавцем, щодо розміру надбавки за вислугу років на державній службі не були довільними та свавільними, адже зазначені зміни були елементами такого тривалого процесу, як реформа оплати праці державних службовців, яка заздалегідь оголошена державою та поступово нею впроваджена. Ці зміни носили системний характер і зменшення розміру надбавки за вислугу років на державній службі відбулося одночасно зі зростанням посадового окладу, тому мали зрозумілу легітимну мету - підвищення рівня незалежності та фінансової забезпеченості певної категорії державних службовців, покращення статусу державного службовця загалом.

Такого висновку дійшла Велика Палату Верховного Суду у постанові від 19.02.2025 по справі №240/7215/24 як зразковій, предметом спору в якій було встановлення надбавки за вислугу років на державній службі в 2024 році.

У зазначеній постанові також висловлені такі узагальнені висновки:

"Нарахування та виплата у 2024 році державним службовцям надбавки за вислугу років має відбуватися з урахуванням вимог пункту 12 розділу "Прикінцеві положення" Закону №3460-IX на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.

Зміни щодо розміру надбавки за вислугу років на державній службі в сукупності зі збільшенням посадового окладу не є проявом очевидного свавілля та в кінцевому результаті не призвели до реального порушення будь-яких прав позивачки як державного службовця. Саме лише зменшення розміру надбавки за вислугу років на державній службі не спричинило звуження соціальних гарантій і зменшення загального розміру грошової винагороди, а є складовим елементом послідовного та виваженого підходу держави до поступового підвищення конкурентоспроможності заробітних плат на посадах державної служби.".

Частиною п`ятою статті 242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи предмет спору, суд зазначає, що дана справа є типовою, а тому враховує відповідні висновки Великої Палати Верховного Суду при її розгляді.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що нарахування та виплата у 2026 році державним службовцям надбавки за вислугу років має відбуватися з урахуванням вимог Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо впровадження єдиних підходів в оплаті праці державних службовців на основі класифікації посад" від 11.03.2025 №4282-IX, який неконституційним у встановленому законом порядку не визнавався, а отже, підлягав застосуванню розпорядником бюджетних коштів стосовно позивача.

Згідно з вимогами ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачами доведено правомірність своїх дій, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову та відсутністю документально-підтверджених судових витрат, питання про їх розподіл відповідно до ст. 139 КАС України не вирішується

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 139, 242-246, 255, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Богунського районного суду міста Житомира (майдан Соборний, 1, м. Житомир, Житомирський р-н, Житомирська обл., 10014, код ЄДРПОУ: 02895981), Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області (вул. Мала Бердичівська, 23, м. Житомир, Житомирський р-н, Житомирська обл., 10014, код ЄДРПОУ: 26278626) про визнання протиправним та скасування наказу в частині, зобов`язання вчинити дії відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Черноліхов

14.05.26