Рішення від 12 травня 2026 р. у справі №240/25125/25 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2026 року м. Житомир справа № 240/25125/25

категорія 112010200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Єфіменко О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вичнити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся представник ОСОБА_1 - адвокат Яковенко А.В. із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 16.10.2025 № 063850007390;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати їй до страхового стажу період її роботи з 01.01.1992 по 17.05.1993 на території російської федерації, при цьому зарахувати страховий стаж з 18.05.1984 по 17.05.1993 в районах Крайньої Півночі та в місцевості, прирівняній до районів Крайньої Півночі, на пільгових умовах, а саме зарахувати один рік роботи у вказаний період часу за один рік шість місяців та призначити їй пенсію за віком відповідно до ч.1 ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 09.10.2025.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги вказала на незаконність та протиправність оскаржуваного рішення, яке порушує її соціальні права в галузі пенсійного забезпечення. Крім того, позивачка не погоджується, із порядком зарахування до страхового стажу періоду роботи в місцевостях прирівнюваних до районів Крайньої Півночі з 18.05.1984 по 17.05.1993 без урахування кратності 1 рік роботи за 1 рік і 6 місяців. Належного та законного обґрунтування у прийнятому рішенні не вказано.

Ухвалою суду від 06.11.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрите провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

21.11.2025 від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - відповідач 1, Управління) надійшов до суду відзив на позов, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог з огляду на їх безпідставність. Наголошує, що офіційні документи, видані з 27.12.2022 компетентними органами РФ приймаються на території України виключно за умови легалізації, в даному випадку, проставлення апостилю, оскільки РФ є учасником Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів 1961 року, яка є чинною у відносинах України з цими державами. Внаслідок чого, в результаті розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу згідно з записами трудової книжки НОМЕР_1 від 03.12.1983 не зараховано період роботи на території рф з 01.01.1992 по 17.05.1993.

21.11.2025 від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - відповідач 2, Пенсійний фонд) надійшов відзив на позов в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Звертає увагу суду, що на дату звернення позивачки із заявою про призначення пенсії та прийняття спірного рішення Угода про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежності держав у галузі пенсійного забезпечення залишалася дійсною для України, але тільки у взаємовідносинах з чинними її підписантами, в той же час, серед держав-учасниць вказаної Угоди з 01.01.2023 відсутня така сторона як російська федерація, внаслідок завершення для вказаної країни процедури виходу з Угоди. Вказує, що на момент розгляду заяви позивачки про призначення пенсії відсутній міжнародний договір з російською федерацією з приводу пенсійного забезпечення, а відтак положення Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежності держав у галузі пенсійного забезпечення, в тому числі щодо визнання стажу, не поширюються на стаж, набутий громадянами України на території російської федерації.

У свою чергу позивачка вважає, що оскаржуване рішення, яким відмовлено їй у призначенні пенсії відповідно до положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003 у зв`язку із відсутністю необхідного стажу є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а тому звернулася до суду із даним позовом.

Положенням ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд вказує наступне.

Встановлено, що ОСОБА_1 після досягнення 60-ти річного віку 09.10.2025 подала до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області заяву про призначення пенсії за віком, яка розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області за принципом екстериторіальності.

За результатами розгляду заяви позивачки відповідач 2 прийняв рішення № 063850007390 від 16.10.2025, яким відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон № 1058-IV).

Підставами для прийняття вказаного рішення слугував факт відсутності необхідного стажу встановленого ст.26 Закону № 1058-IV.

Позивачка не погоджується із рішенням про відмову у призначенні їй пенсії за віком відповідно до положень Закону № 1058-IV та вважає, що їй безпідставно не зараховано періоди його роботи на території росії, так як призначення та виплата пенсій в Україні здійснюється також на підставі міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення, а тому таке рішення протиправне та підлягає скасуванню.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.16 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05.11.1991 застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.

Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону № 1058-IV. Так, починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року та з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.

Право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг регламентовано положеннями Закону № 1058-ІV.

Пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-IV передбачено право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Згідно з ч.ч.1-2, 4 ст. 24 Закону № 1058-ІV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до пункту а) частини першої статті 3 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон № 1788-XII) право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах (у тому числі за угодами цивільно-правового характеру), незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, або є членами колгоспів та інших кооперативів, - за умови сплати підприємствами та організаціями страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Згідно з ч.1 ст. 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Положеннями пункту а) частини третьої статті 56 Закону № 1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів за умови сплати страхових внесків.

Згідно з ст. 66 Закону № 1788-XII до заробітку для обчислення пенсії включаються всі види оплати праці (виплат, доходу), на які відповідно до Закону України "Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування" нараховується збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, в межах максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, оподатковуваного доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного доходу (граничної суми заробітної плати (доходу), з яких справляються страхові внески (збори) до соціальних фондів, що діяла на день одержання зазначеного заробітку (виплат, доходу).

Відповідно до статті 1 Закону 1058-ІV страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Щодо позовних вимог про зарахування періоду роботи з 18.05.1984 по 17.05.1993 в районах Крайньої Півночі та в місцевості, прирівняній до районів Крайньої Півночі до страхового стажу на пільгових умовах, слід зазначити наступне.

Відповідно до абз.3 п 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 року № 22-1 (далі - Порядок №22-1) у якості документів про стаж, які передбачені вищезазначеним Порядком підтвердження наявного трудового стажу, за період роботи до 01.01.1991 на Крайній Півночі чи в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген можуть надаватись договори або інші документи, що підтверджують право працівника на пільги, передбачені для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі чи місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі.

Перелік районів Крайньої Півночі і місцевостей, прирівняних до районів Крайньої Півночі, на яких розповсюджується дія Указів Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 і від 26.09.1967 "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", визначений постановою Ради Міністрів СРСР від 10.11.1967 №1029.

Відповідно до пункту "д" ст.5 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960 "Про упорядкування пільг для осіб, що працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", робітникам, які переводяться, направляються або запрошуються на роботу в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, з інших місцевостей держави, на умовах укладення ними трудових договорів на роботу в цих районах на строк 5 років, а на островах Північного Льодовитого океану - два роки, надавати додаткові наступні пільги: зараховувати один рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців при обчисленні стажу, який дає право на отримання пенсії за віком і по інвалідності. Пільги, які передбачені цією статтею, надаються також особам, які прибули в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за власним бажанням і які уклали строковий договір про роботу в цих районах.

Указом Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26.09.1967 № 1908-VII "Про розширення пільг на осіб, що працюють у районах Крайньої Півночі і у місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі" скорочено тривалість трудового договору, який надає право на отримання пільг, передбачених статтею 5 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960, з п`яти років до трьох років.

Відповідно до постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10.02.1960 № 148 "Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі" працівникам, які користуються в даний час пільгами, кожний рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, до 01.03.1960 зараховувати за два роки роботи при розрахунку стажу для отримання пенсії за віком, по інвалідності і за вислугу років, а після 01.03.1960 - за один рік і шість місяців роботи при обрахуванні стажу для отримання пенсії за віком і по інвалідності.

У контексті викладеного слід відмітити, що достатньою підставою для обчислення стажу роботи особи в районах Крайньої Півночі та прирівняних до них місцевостях із застосуванням пільгового коефіцієнту (один рік за один рік і шість місяців) є сукупність наступних обставин: 1) документальне підтвердження наявності в особи стажу роботи в районах Крайньої Півночі та прирівняних до них місцевостях; 2) поширення на особу в період її роботи у таких місцевостях пільг, регламентованих Указами Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 та від 26.09.1967, а також постановою Ради Міністрів Союзу РСР від 10.02.1960 № 148.

Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 14.03.2023 у справі № 160/20914/21 дотримався попередніх позицій Верховного Суду викладених у постановах: від 03.07.2018 у справі № 302/662/17-а, від 18.12.2018 у справі № 263/13671/16-а, від 14.11.2019 у справі № 265/6105/16-а та ін, зокрема що для обчислення пільгового стажу при роботі в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до неї, повинні бути надані або трудова книжка або письмовий трудовий договір або довідка, в якій зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі. Крім того, про відсутність підстав для зарахування в пільговому обчисленні стажу роботи позивача після 01.01.1991 в районах Крайньої Півночі і в прирівняних до них місцевостях відсутні

Аналіз викладеного дає підстави для висновку, що для обчислення пільгового стажу при роботі в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до неї до 01.01.1991, достатньо одного із перерахованих документів, а не їх сукупність.

Як свідчить зміст оскаржуваного рішення, позивачці період її трудової діяльності з 09.04.1991 по 17.05.1993 враховано частково у страховий стаж, зокрема з 09.04.1991 по 31.12.1991 на підставі записів трудової книжки НОМЕР_1 від 03.12.1983. Підставами для неврахування період з 01.01.1992 по 17.05.1993 слугував факт припинення російською федерацією участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

Крім того, представник вважає, що період трудової діяльності позивачки у період з 18.05.1984 по 17.05.1993 в районах Крайньої Півночі та в місцевості, прирівняній до районів Крайньої Півночі, підлягає врахуванню до страхового стажу на пільгових умовах, а саме один рік роботи у вказаний період часу підлягає зарахуванню за один рік шість місяців.

У той час, згідно із записами трудової книжки НОМЕР_1 від 03.12.1983, позивачка працювала на підприємствах розташованих на території прирівняній до районів Крайньої Півночі, про що свідчать відбитки штамів, зокрема у період:

- з 18.05.1984 (наказ про прийняття № 72/к від 14.05.1984) по 04.06.1986 (наказ про звільнення № 78/к від 04.06.1986) на "Варьеганнефть";

- з 07.08.1986 (наказ про прийняття № 109-к від 08.08.1986) по 20.07.1989 (наказ про звільнення № 309к від 20.07.1989) на "Варьегантрубопроводстрой";

- з 23.07.1989 (наказ про прийняття № 101-к від 25.07.1989) по 01.01.1991 (наказ про звільнення №113-к від 19.12.1990) у мобільному спеціалізованому будівельному управлінні № 5;

- з 05.02.1991 (наказ про прийняття № 16-к від 04.02.1991) по 21.03.1991 (наказ про звільнення № 32-к від 21.03.1991) у "Миннефтегазстрой".

- з 09.04.1991 (наказ про прийняття № 78-к від 02.04.1991) по 17.05.1993 (наказ про звільнення № 93-к від 17.05.1993) у "Арендному предприятие "Варьеганстрой" ТСО "Нижневартовскстрой".

У той час, слід зауважити, що спір виник щодо визначення трудового стажу, відпрацьованого в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, як до 01.01.1991 так і після 01.01.1991.

Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII та Законом № 1058-IV не передбачено пільг при обчисленні трудового стажу, відпрацьованого в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, після 01.01.1991.

Не йдеться про пільгове обчислення такого стажу й в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, Тимчасовій угоді між Урядом України і Урядом Російської Федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, в галузі пенсійного забезпечення від 15.01.1993 та затвердженому відповідно до Тимчасової угоди Порядку переведення і виплати пенсій (постанова правління Пенсійного фонду України від 07.08.1996 № 10-3).

Проаналізувавши наведені норми суд дійшов висновку, що підстави для зарахування в пільговому обчисленні стажу роботи позивача після 01.01.1991 в районах Крайньої Півночі і в прирівняних до них місцевостях відсутні.

З огляду на викладене, трудова діяльність позивачки у період з 18.05.1984 до 31.12.1990 підлягає у пільгового обчисленні до зарахування страхового стажу, з розрахунку один рік роботи трудової діяльності підлягає зарахуванню за один рік шість місяців. Однак з 01.01.1992 по 17.05.1993 трудова діяльність не підлягає обчисленню у пільговому розрахунку.

Щодо позовних вимог про зарахування періоду роботи на території російської федерації з 09.04.1991 по 17.05.1993 до страхового стажу, врахуванню підлягає наступне.

Як свідчить зміст оскаржуваного рішення вказаний період роботи позивачки на території російської федерації не зараховано до її страхового стажу, оскільки з 01.01.2023 росія призупинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

При цьому, згідно з ст. 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка підписана та набрала чинності 13.03.1992, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають. Вказана Угода підписана Україною та російською федерацією та відповідно, була обов`язкова для застосування в спірний період державними органами вказаних держав.

Відповідно до статті 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Згідно абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

Згідно з ст. 13 Угоди від 13.03.1992 кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення. Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Відповідно до частини другої статті 24 Закону України "Про міжнародні договори України" припинення та зупинення дії міжнародного договору України здійснюються: в) щодо міжнародних договорів, які укладено від імені Уряду України та які не потребували надання згоди на їх обов`язковість Верховною Радою України або затвердження Президентом України, а також щодо міжвідомчих договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України, - у формі постанови Кабінету Міністрів України.

Згідно з ч.1 ст. 25 Закону України "Про міжнародні договори України" припинення дії міжнародного договору України звільняє Україну від будь-якого зобов`язання щодо виконання договору і не впливає на права, зобов`язання чи правове становище України, що виникли в результаті виконання договору до припинення його дії.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійною забезпечення постановлено про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у місті Москві".

Листом Міністерства закордонних справ України від 29.12.2022 № 72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 № 376 (із змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року в м. Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19.06.2023.

Міністерство юстиції України у повідомленні від 10.01.2023, яке опубліковано у Офіційному віснику України від 10.01.2023, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 для України 19.06.2023.

З огляду на визначені наслідки припинення дії міжнародного договору України необхідно дійти висновку, що денонсація Угоди від 13.03.1992 означає, що вказана Угода припинила породження зобов`язань для сторін у майбутньому, але не впливає на права, зобов`язання або юридичне становище учасників цієї Угоди, які виникли в результаті її виконання, - вони зберігаються і після припинення вказаної Угоди.

Однак, Закон не має зворотної дії в часі. До того ж не зарахування стажу роботи в період чинності міжнародної угоди, які працювали за межами України, у зв`язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами, - є неприпустимим, оскільки є порушенням правої визначеності як складового аспекту принципу верховенства права. Так, працюючи за межами України, за умови чинності в період роботи міжнародних договорів між Україною та російською федерацією, особа мала легітимні очікування щодо визнання Україною її трудового стажу та заробітку, здобутого на території російської федерації, для пенсійного забезпечення.

Україна вжила заходів щодо денонсації Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 лише в листопаді 2022, і вказана угода припинила свою дію для України 19.06.2023.

Проаналізувавши вищевикладене, суд не погоджується із мотивами представників відповідачів, які слугували прийняття оскаржуваного рішення. Слід зауважити, що жодних посилань на підстави відмови у зарахуванні такої трудової діяльності на території рф не навели представники відповідачів, крім факту її припинення участі з 01.01.2023 в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, не навели.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що вказана Угода підлягає застосуванню при зарахуванні спірного стажу роботи в російській федерації, оскільки така була чинною на момент виникнення спірних правовідносин.

Таким чином, під час судового розгляд справи встановлено, що факт роботи позивачки на території рф, зокрема з 01.01.1992 по 17.05.1993 підтверджено записами трудової книжки серії НОМЕР_1 від 03.12.1983, копія якої наявна в матеріалах справи, а тому такий період підлягає врахуванню до страхового стажу позивачки.

Слід зауважити, що в періоди роботи позивачки на території російської федерації Україна не вводила заборон на працевлаштування (в спірному випадку за сферою роботи позивача) її громадян на території російської федерації, а також визнавала для пенсійного забезпечення в Україні трудовий стаж та заробіток за вказані періоди роботи, здобуті на вказаній території.

З огляду на викладене така трудова діяльність підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача.

Враховуючи встановлені під час розгляду справи обставини, суд вважає необґрунтованим та безпідставним не зарахування Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області до стажу позивачки періоди трудової діяльності на території російської федерації з 01.01.1992 по 17.05.1993.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 063850007390 від 16.04.2025 яким відмовлено позивачці у призначенні пенсії за віком є протиправним, а тому підлягає скасуванню. Заява позивачки від 09.10.2025 підлягає повторному розгляду.

Щодо позовних вимог про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області вчинити певні дії, то суд зазначає наступне.

Пунктом 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

У той час, слід звернути увагу, що заяву про призначення пенсії позивачка подала до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, однак дії зобов`язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, а саме, повторно розглянути заяву позивачки від 09.10.2025 про перехід на інший вид пенсії згідно з Законом №796-ХІІ, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України у Харківській області.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 08.02.2024 по справі № 500/1216/23.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно з статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За приписами статті 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994, серія A, № 303-A, п. 29).

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтувалося на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Питання про розподіл судових витрат судом вирішується відповідно до ст.139 КАС України, пропорційно до задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, 7, м. Житомир, 10003. ЄДРПОУ: 13559341), Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, Держпром, 3 під`їзд, 2 поверх, м.Харків 22, 61022. ЄДРПОУ: 14099344) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 16.10.2025 № 063850007390 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 та період роботи з 18.05.1984 по 31.12.1990 в районах Крайньої Півночі та в місцевості, прирівняній до районів Крайньої Півночі, на пільгових умовах, а саме зарахувати один рік роботи у вказаний період часу за один рік шість місяців та призначити їй пенсію за віком відповідно до ч.1 ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003, періоди роботи з 01.01.1992 по 17.05.1993 в районах Крайньої Півночі та в місцевості, прирівняній до районів Крайньої Півночі до страхового стажу та повторно розглянути її заяву про призначення пенсії від 09.10.2025 враховуючи висновки суду.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 605 (шістсот п`ять) грн 60 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Єфіменко

Повний текст складено: 13 травня 2026 р.

13.05.26