Рішення від 12 травня 2026 р. у справі №200/855/26 — Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 травня 2026 року Справа№200/855/26

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабіча С.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, і зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулася до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі – відповідач 2), відповідно до якої просить:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області № 057150014605 від 21.01.2026 року про відмову ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 на підставі пункту “б” статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення”;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010) призначити ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 на підставі пункту “б” статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” в редакції згідно з рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-з/2020 та у відповідності до п. 14-6.2. Розділу XV ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЗУ “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” 1058-IV, з 29.09.2025 р.;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010) зарахувати періоди роботи з 01.01.2009 р. по 28.02.2022 р. до пільгового стажу роботи за списком №2, згідно п. “б” ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення”.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що позивачці протиправно не зараховано періоди роботи з 01.01.2009 р. по 28.02.2022р. до пільгового стажу роботи за списком №2 згідно п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», хоча у трудовій книжці позивачки наявні відповідні записи, які підтверджують факт її роботи у спірні періоди на посаді сортувальник-здавальник металу у листопрокатному цеху, що передбачено Списками № 2, чинними у ці періоди.

При цьому органом Пенсійного фонду України до пільгового стажу частково враховано період роботи позивачки з 11.02.2003 року по 31 грудня 2008 року відповідно до відомостей щодо спеціального стажу, які наявні в реєстрі застрахованих осіб (код підстави обліку спеціального стажу ЗПЗ013Б1) (підприємства розміщуються на територіях, зазначених в абзаці другому пункту 18 Порядку № 637).

Отже, на думку позивача, робота позивачки у спірні у цій справі періоди на посаді сортувальник-здавальник металу у листопрокатному цеху дає їй право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2.

Ухвалою суду від 16.02.2026 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у цій справі, призначено її до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Від відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого він просить відмовити у задоволенні позовних вимог з тих підстав, що ним не приймалося спірне рішення, а тому не є належним відповідачем у цій праві.

Також зазначав, що за результатами розгляду заяви позивача страховий стаж становить 33 роки 9 місяців 21 день, у тому числі пільговий стаж роботи за Списком №2 - 5 років 10 місяці 18 днів, що недостатньо для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 згідно пункту 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV.

Вказував, що до страхового стажу враховано усі періоди роботи згідно наданих документів.

Щодо вимог стосовно врахування періоду з 01.01.2009 по 28.02.2022 до пільгового стажу зазначав, що відповідно до пункту 20 Постанови № 637, довідки для врахування зазначеного періоду до пільгового стажу роботи за Списком №2 заявницею не надані, а також за цей період роботи відсутні дані про пільговий стаж в індивідуальних відомостях про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Від відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву, в якій просив відмовити у задоволенні позовних вимог з тих підстав, що рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 року № 1 р/2020 у справі № 1-5/2018(746/15) було визнано неконституційною статтю 13, частину другу статті 14, пункти “б”-”г” статті 54 Закону 1788 зі змінами, внесеними Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02.03.2015 року № 213-VII. Тобто, конституційність положень Розділу XIVI Закону 1058 не була предметом даної конституційної справи, а тому законних підстав у посадових осіб Пенсійного фонду не застосовувати положення зазначеного розділу - відсутні. До того ж, Закон 1058 прийнято пізніше, ніж Закон 1788, отже має пріоритетність застосування перед Законом 1788.

Справу розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини та спірні правовідносини.

14.01.2026 року позивачка звернулася до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV від 09.07.2003 року.

Заяву про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за принципом екстериторіальності розглянуло Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Рішенням № 057150014605 від 21.01.2026 року відповідач 1 відмовив у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до статті 114 Закону № 1058-IV у зв`язку з відсутністю необхідного спеціального стажу роботи.

Також зазначено страховий стаж позивачки становить 33 роки 09 місяців 21 день, у тому числі пільговий стаж роботи за Списком № 2 - 05 років 10 місяців 21 день.

Вказано, що згідно з наданими документами до страхового та пільгового стажу зараховано всі періоди роботи.

Не погодившись із рішенням № 057150014605 від 21.01.2026 року, позивачка звернулась до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та відповідним доводам сторін, суд дійшов таких висновків.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Підстави надання пенсії особам за віком на пільгових умовах визначені статтею 114 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” № 1058-IV від 09.07.2003 року (далі – Закон № 1058).

Так, відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п`ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи; жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи. Зазначене зменшення пенсійного віку для жінок застосовується також у період збільшення віку виходу на пенсію по 31 грудня 2021 року.

В той же час, відповідно до пункту “б” частини 1 статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Працівникам, які не мають стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого загального стажу роботи пенсії за віком на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”: чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи; жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи. Зазначене зменшення пенсійного віку жінкам застосовується також у період збільшення віку виходу на пенсію по 31 грудня 2021 року.

Таким чином, в силу приписів пункту “б” частини 1 статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” і п. 2 ч. 2 статті 114 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, пенсія на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи призначається працівникам за наявності трьох обов`язкових умов у сукупності:

- зайнятість повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України;

- атестація робочих місць;

- досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

В свою чергу, статтю 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року. Порядок застосування статті 13 визначає пункт 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 року.

Відповідно до положень статті 152 Конституції України, закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Так, згідно пункту 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину 2 статті 14, пункти “б”-“г” статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 року за № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02.03.2015 року за № 213-VIII.

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року стаття 13, частина 2 статті 14, пункти “б”-“г” статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 року за № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02.03.2015 року за № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Пунктом 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року встановлено, що застосуванню підлягають стаття 13, частина 2 статті 14, пункти “б”-“г” статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 року за № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02.03.2015 року за № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: “На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи – жінкам”.

При цьому, Конституційний Суд України в пункті 4.1 Рішення № 1-р/2020 від 23.01.2020 року зазначив, що статтею 13 Закону № 1788 до внесення змін Законом № 213 було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 10 років для працівників, зайнятих повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, та на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.

Отже, у статті 13 Закону № 1788 до внесення змін Законом № 213 було встановлено такий пенсійний вік: у пункті “а” для чоловіків - 50 років, для жінок - 45 років; у пунктах “б”-“з” для чоловіків - 55 років, для жінок - 50 років.

У Законі № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, збережено вказану пропорцію щодо зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку без урахування різниці між пенсійним віком для чоловіків і жінок. У частині першій статті 13 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, встановлено однаковий пенсійний вік для чоловіків та жінок, а саме: у пункті “а” - 50 років (на 10 років менше, ніж загальний пенсійний вік), у пунктах “б”-“з” - 55 років (на 5 років менше, ніж загальний пенсійний вік).

Таким чином, статтею 13 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, передбачено поетапне збільшення пенсійного віку та стажу для працівників, зайнятих на роботах, визначених у цих нормах.

Відповідно до пункту 4.4 рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року, перевіряючи статтю 13, частину 2 статті 14, пункти “б”-“г” статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, на відповідність Конституції України, Конституційний Суд України виходив з такого.

Вказаними положеннями Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років.

Згідно зі статтею 13, частиною 2 статті 14, пунктами “б”-“г” статті 54 Закону № 1788 у редакції до внесення змін Законом № 213 у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у цих нормах, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію. Однак оспорюваними положеннями Закону № 213 змінено нормативне регулювання призначення пенсій таким особам.

Конституційний Суд України дослідивши правовідносини, пов`язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років зазначив, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.

Отже особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об`єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов`язані саме з положеннями Закону № 1788 у редакції до внесення змін Законом № 213. Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.

Таким чином стаття 13, частина 2 статті 14, пункт “б”-“г” статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині 1 статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

Окрім цього, суд звертає увагу на те, що у справах “Щокін проти України” (заяви № 23759/03 та 37943/06, рішення від 14.10.2010 року) та “Серков проти України” (заява № 39766/05, рішення від 07.07.2011 року) Європейський суд з прав людини дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі “якості” закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу “якості закону”. В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, національні органи зобов`язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.

За вказаних обставин, така обов`язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах: необхідний вік та стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року, та виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України. Таке застосування судом вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.

Отже на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

При зверненні до пенсійного органу вік позивачки- 55 років 3 місяці 16 днів.

Предметом оскарження є рішення рішенням № 057150014605 від 21.01.2026 року, яким відповідач 1 відмовив у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до статті 114 Закону № 1058-IV у зв`язку з відсутністю необхідного спеціального стажу роботи.

Відповідно до вказаного рішення страховий стаж позивачки становить 33 роки 09 місяців 21 день, у тому числі пільговий стаж роботи за Списком № 2 - 05 років 10 місяців 21 день.

При цьому вказане рішення не містить посилань щодо зарахування/не зарахування конкретних періодів роботи позивачки.

Згідно з приписами статті 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Також, відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 р. № 637 (далі - Порядок № 637).

Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Згідно з абзацом 1 пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до пункту 18 Порядку № 637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

За приписами пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (далі Інструкція від 29.07.1993 № 58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 р. за № 110, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

При цьому, як передбачено пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 “Про трудові книжки працівників”, заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Так, у разі якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.05.2018 р. у справі №439/1148/17.

В прохальній частині позовних вимог позивачка просить, зокрема, зарахувати періоди роботи з 01.01.2009 року по 28.02.2022 року до пільгового стажу роботи за списком № 2, згідно п. “б” ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення”.

Згідно з рс-право позивачки вищевказаний період не зараховано до пільгового стажу роботи за списком № 2.

Відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_2 позивачка працювала:

- з 11.02.2003 року в листопрокатному цеху - 3000 сортувальник-здавальник металу 3 розр. у ВАТ "Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліч;

- з 15.07.2003 переведено там же сортувальник-здавальник металу 2 розр.;

- 07.11.2014 року переведено в управління збиту сортувальник-здавальник металу;

- 11.08.2015 року переведено у відділ експедирування товарної продукції сортувальник-здавальник металу групи листопрокатного цеха -3000, 2 розряд;

- 29.06.2018 року переведено у листопрокатний цех 3000, листообробна бригада експедирування товарної продукції.

Суд зазначає, що записи трудової книжки позивачки містять належним чином здійснені записи щодо спірних періодів роботи, які не мають дефектів їх вчинення та наведені відомості у трудовій книжці про роботу позивачки за вказаний період свідчать про зайнятість останньої на відповідних посадах, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.

Окрім того вказані відомості містяться також у Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а саме відомості про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб.

Згідно вказаними відомостями 28.11.2025 року позивачку звільнено з Приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» з посади сортувальник – здавальник металу.

Пунктом 3 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 383 від 18.11.2005 року , встановлено, що при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи.

З 16.01.2003 року по 24.06.2016 року застосовувався Список №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 № 36.

Враховуючи досліджені матеріали справи, суд констатує, що записи трудової книжки позивачки щодо спірного періоду містять інформацію про роботу на пільгових умовах за Списком № 2.

При цьому, докази, які б спростовували факт роботи позивачки повний робочий день у шкідливих умовах праці та інших доказів, які підтверджували б невиконання позивачкою роботи за зазначеною професією у спірний період відповідачем суду не надано.

Окрім того, відповідачем не надано доказів проведення перевірки даних, зазначених у трудовій книжці позивачки, у разі наявності сумнівів у достовірності наведених у них відомостей чи доказів здійснення відповідних запитів до державних органів.

Також відповідач не подав до суду доказів того, що подані позивачкою документи містить неправдиві або недостовірні дані.

Враховуючи вищевикладене, відповідач 1 протиправно не зарахував до пільгового стажу роботи, спірний період роботи позивачки з 01.01.2009 року по 28.02.2022 року не здійснив належної перевірки та оцінки наданих позивачем документів, що призвело до незабезпечення повного та об`єктивного розгляду заяви позивачки та передчасних висновків про відсутність підстав для призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку № 2 відповідно до ст. 114 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Суд зауважує, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності (частина 3 статті 44 Закону № 1058-IV).

Відповідно до статті 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення" органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Тобто, якщо поданих позивачкою документів про зверненні було не достатньо, або виникли сумніви щодо їх змісту, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб повідомити заявника про те, які документи необхідно подати додатково, або самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з`ясування спірних обставини тощо.

Відповідач 1 не скористався наданими йому в силу законом повноваженнями, а переклав тягар доказування на позивачку.

З огляду на викладене, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області № 057150014605 від 21.01.2026 року про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, прийняте з наведених у ньому підстав, є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо обраного позивачкою способу захисту порушених прав суд зазначає про таке.

Згідно з пунктом 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, (далі - Порядок 22-1) засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності було визначено, що структурний підрозділ органу, що призначає пенсію позивачці є саме Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Аналізуючи вищевикладене, саме відповідачем 1 прийнято спірне рішення від № 057150014605 від 21.01.2026 року за результатами розгляду заяви позивачки.

Завданням адміністративного суду є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень та їх відповідності правовим актам вищої юридичної сили. Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Тому завданням адміністративного суду є саме контроль за легітимністю прийняття рішень.

За таких обставин суд зазначає, що дії зобов`язального характеру, як спосіб відновлення порушених прав, можуть бути застосовані судом виключно до того органу, дії, бездіяльність чи рішення якого визнані протиправними та (або) скасовані.

Відтак, у даній справі дії зобов`язального характеру можуть бути застосовані лише до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій, як до того органу, рішення якого визнано протиправним та скасовано.

За цих обставин у задоволенні позовних вимог щодо Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області слід відмовити.

Відповідно частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Таким чином, обираючи належний спосіб відновлення порушених прав позивачки, суд, на підставі частини 2 статті 9 КАС України, вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.01.2026 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 на підставі пункту “б” статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, зарахувавши періоди роботи з 01.01.2009 року по 28.02.2022 року до пільгового стажу роботи за Списком № 2 згідно з пунктом "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з урахуванням частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України.

Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи встановлено, що позивачка сплатила судовий збір у розмірі 1064,96 грн.

Таким чином, при задоволенні позову суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь позивачки судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1064,96.

На підставі викладеного, керуючись положеннями Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (місцезнаходження: 69057, Запорізька область, м. Запоріжжя, проспект Соборний, 158б, код ЄДРПОУ 20490012), Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місцезнаходження: 84122, Донецька область, м. Слов`янськ, пл. Соборна, буд. 3, код ЄДРПОУ 13486010) про визнання протиправним та скасування рішення, і зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області № 057150014605 від 21.01.2026 року про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.01.2026 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 на підставі пункту “б” статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, зарахувавши періоди роботи з 01.01.2009 року по 28.02.2022 року до пільгового стажу роботи за Списком № 2 згідно з пунктом "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

У задоволенні позовних вимог до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 1064,96 грн.

Повне рішення складене 13 травня 2026 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя С.І. Бабіч