Рішення від 11 травня 2026 р. у справі №160/5594/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2026 рокуСправа №160/5594/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін в письмовому провадженні у м. Дніпрі адміністративну справу №160/5594/26 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

09.03.2026 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не направлення запиту на Інгулецький об?єднаний районний в місті Кривий ІНФОРМАЦІЯ_1 з метою перевірки сімейного стану та оформлення акту перевірки сімейного стану ОСОБА_1 з метою подальшого звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком, який є особою з інвалідністю II групи; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 направити на Інгулецький об?єднаний районний в місті Кривий ІНФОРМАЦІЯ_1 запит з метою перевірки сімейного стану та оформлення акту перевірки сімейного стану ОСОБА_1 з метою подальшого звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком, який є особою з інвалідністю II групи.

В обґрунтування позову зазначено, що позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . У зв?язку з небажанням продовжувати проходити військову службу ним подано рапорт з метою перевірки сімейного стану та оформлення акту перевірки сімейного стану ОСОБА_1 з метою подальшого звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд батьком, який є особою з інвалідністю II групи. У відповіді на рапорт зазначено, що не додано документ про те, що дружина (мати позивача) сама потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров?я або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, тому рапорт не може бути переданий до командира Військової частини НОМЕР_2 для прийняття рішення щодо звільнення з військової частини. Позивач вказує, що відсутні інші особи, крім нього, які не є військовозобов?язаними та які зобов?язані здійснювати постійний догляд за його батьком.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.03.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/5594/26. Розглядати справу вирішено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

16.03.2026 року відповідач отримав копію ухвали суду, проте не надав відзиву на позовну заяву.

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, суд приходить до наступних висновків.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується матеріалами справи.

29.01.2026 року позивачем було подано рапорт командиру військової частини НОМЕР_1 , згідно якого позивач просив надіслати до ІНФОРМАЦІЯ_2 запит з метою перевірки його сімейного стану та оформлення акту перевірки сімейного стану військовослужбовця.

Листом Військової частини НОМЕР_1 від 12.02.2026 року позивача повідомлено, що до рапорту не додано документу («Висновок про наявність порушення функцій організму, через які особа не може самостійно пересуватися та/або самообслуговуватися і потребує постійного стороннього догляду, форма первинної облікової Документації № 080-4/0, який затверджений Наказом Міністерства охорони здоров`я України 09 березня 2021 року № 407 (в редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 27 листопада 2025 року № 1811)), який підтверджує підстави для звільнення. Також до рапорту не доданий документ про те, що дружина батька позивача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , сама потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Позивач вважаючи, що військовою частиною НОМЕР_1 допущено протиправну бездіяльність щодо не направлення запиту на ІНФОРМАЦІЯ_4 з метою перевірки сімейного стану та оформлення акту перевірки сімейного стану з метою подальшого звільнення з військової служби, звернувся до суду з даною позовною заявою.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до статті 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Визначення військової служби міститься у частині першій статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та означає державну службу особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

За приписами частини другої цієї ж статті Закону проходження військової служби громадянами України здійснюється у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Згідно з частинами 3 і 4 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

Згідно частини 6 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», передбачені наступні види військової служби: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.

Указом Президента України "Про загальну мобілізацію" №69/2022 від 24.02.2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Підстави звільнення з військової служби визначені статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції, чинній у спірний період) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Згідно з абзацом 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Отже, зі змісту наведених правових норм висновується, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, за їх бажанням звільняються з військової служби під час воєнного стану у тому числі з необхідності здійснення постійного догляду за одним із своїх батьків, який є особою з інвалідністю першої чи другої групи.

Згідно частини 7 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008 було затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення №1153/2008).

Відповідно до пунктів 6, 7 Положення №1153/2008, початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу". Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.

Згідно пункту 12 Положення №1153/2008, встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.

Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Продовження дії контрактів із військовослужбовцями, які звільняються, у випадках, визначених законодавством, затвердження військовослужбовців на посади за мобілізаційним планом, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, призупинення військової служби або звільнення з військової служби осіб, які проходять строкову військову службу, переведення військовослужбовців строкової військової служби на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, оформлюється письмовими наказами по стройовій частині. Також наказами по стройовій частині в особливий період оформлюється продовження військової служби та дії контракту понад встановлені строки до термінів, визначених частиною дев`ятою статті 23 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Порядок підготовки та видання наказів з питань проходження військової служби встановлюється Міністерством оборони України.

Звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду регламентовано пунктом 225 цього Положення, підпунктом 2 якого передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу": у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них; у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Стосовно порядку звільнення, пункт 233 Положення №1153/2008 передбачає, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Згідно абзацу 3 пункту 241 Положення №1153/2008 накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.

Пунктом 242 Положення №1153/2008 визначено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.

Абзацами другим та тринадцятим пункту 14.10 Розділу ХІV Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 10 квітня 2009 року № 170, визначено, що звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.

Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.

Пунктом 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального Штабу Збройних Сил України від 31 січня 2024 року № 40, визначено, що у Збройних Силах України створюються такі види документів: наказ, директива, розпорядження, бойовий наказ, бойове розпорядження, окреме доручення (доручення), рішення, протокол, положення, постанова, інструкція, історичний формуляр, формуляр, правила, план, звіт, доповідь, донесення, доручення, акт, звуко- та відеозаписи, програма, алгоритм, рапорт, заява, телеграма, телефонограма, факсограма, службовий лист, довідка, методичні рекомендації, доповідна та пояснювальна записки, протокол, припис, посвідчення про відрядження, відпускний квиток, графік відпусток, обхідний лист та інші документи, розроблені в установленому порядку.

Рапорт (заява) - письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.

Документи, в яких не зазначено строк виконання, повинні бути виконані не пізніше ніж за 30 календарних днів із моменту реєстрації документа у військовій частині (установи), до якої надійшов документ (пункт 3.11.6. Інструкції).

Верховний Суд у постанові від 02 квітня 2025 року у справі № 280/7446/24 вказував на те, що за результатами розгляду рапорту військовослужбовця про його звільнення з військової служби посадові особи, які мають право на його звільнення з військової служби, зобов`язані видати наказ по особовому складу про звільнення такого військовослужбовця з військової служби чи надати обґрунтовану відмову у задоволенні рапорту (заяви).

Розглянутим вважається рапорт, по якому прийнято рішення та це рішення (відповідь) доведена до військовослужбовця належним чином.

Праву військовослужбовця на звернення до безпосереднього командира для вирішення питання службового чи особистого характеру кореспондує обов`язок військового командира відреагувати на поданий рапорт.

Наслідком написання рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби є наказ по особовому складу про його звільнення чи відмова у задоволенні рапорту.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, 29.01.2026 року позивачем було подано рапорт командиру військової частини НОМЕР_1 , згідно якого позивач просив надіслати до ІНФОРМАЦІЯ_2 запит з метою перевірки його сімейного стану та оформлення акту перевірки сімейного стану військовослужбовця.

Проте листом Військової частини НОМЕР_1 від 12.02.2026 року за розглядом рапорту позивача повідомлено, що до рапорту не додано документу («Висновок про наявність порушення функцій організму, через які особа не може самостійно пересуватися та/або самообслуговуватися і потребуе постійного стороннього догляду, форма первинної облікової Документації № 080-4/0, який затверджений Наказом Міністерства охорони здоров`я України 09 березня 2021 року № 407 (в редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 27 листопада 2025 року № 1811)), який підтверджує підстави для звільнення. Також до рапорту не доданий документ про те, що дружина батька позивача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , сама потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Водночас суд звертає увагу, що зі змісту рапорту позивача від 29.01.2026 року вбачається, що останній не звертався до відповідача із проханням про звільнення з військової служби. Натомість позивач просив командира військової частини надіслати до ІНФОРМАЦІЯ_2 запит з метою перевірки його сімейного стану та оформлення акту перевірки сімейного стану.

Однак, надаючи відповідь листом від 12.02.2026 року, відповідач фактично не розглянув порушене у рапорті питання та не надав відповідної оцінки щодо направлення запиту з метою перевірки його сімейного стану та оформлення акту перевірки сімейного стану. Натомість відповідачем було надану оцінку переліку документів, які були додані до рапорту та роз`яснено щодо підтвердження необхідності постійного стороннього догляду та інших обставин, які можуть бути підставою для звільнення.

Так, пунктом 14.30 Інструкції № 170 встановлено, що під час дії особливого періоду, періоду проведення мобілізації та дії воєнного стану, за наявності підстав для звільнення з військової служби через сімейні обставини або інших поважних причин, визначених абзацами дванадцятим, чотирнадцятим, п`ятнадцятим пункту 2 та абзацами тринадцятим, чотирнадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», військовослужбовець особисто, за підпорядкованістю, подає на ім`я командира (начальника) військової частини або керівника територіального центру комплектування та соціальної підтримки за задекларованим/зареєстрованим місцем проживання/перебування особи, за якою здійснює або здійснюватиме постійний догляд, рапорт (заяву) за формою, визначеною у додатку 22 до цієї Інструкції. До рапорту (заяви) додаються документи, що підтверджують право на звільнення (зазначені в підпунктах 22, 25-28 пункту 5 додатку 19 до цієї Інструкції), або копії таких документів, засвідчених в установленому порядку.

Після подання військовослужбовцем рапорту (додаток 22 до цієї Інструкції), командир (начальник) військової частини з урахуванням вимог, визначених Порядком організації роботи з рапортами військовослужбовців, зобов`язаний надіслати у триденний строк з дня отримання такого рапорту до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, зазначеному у рапорті, запит на перевірку його сімейного стану.

Керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки, протягом одного календарного дня після одержання заяви військовослужбовця або запиту від військової частини про перевірку сімейного стану військовослужбовця призначає комісію.

Під час своєї роботи комісія з перевірки сімейного стану військовослужбовця: вивчає отримані заяву (запит) та підтвердні документи; відвідує задеклароване/зареєстроване місце проживання/перебування особи, за якою військовослужбовець здійснює або здійснюватиме постійний догляд; перевіряє відомості щодо наявності/відсутності інших членів сім`ї, які здійснюють або можуть здійснювати постійний догляд за особою, зазначеною у заяві або запиті, зокрема інформацію щодо наявних прийнятих структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, міських державних адміністрацій, виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі утворення) рад рішень про надання соціальних послуг з догляду за такою особою; використовує відомості з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, Державного реєстру актів цивільного стану громадян, інших інформаційних систем, реєстрів та баз даних, у тому числі шляхом інформаційного обміну; за потреби, готує запити до відповідних органів державної влади, інших державних органів для отримання необхідної інформації або використовує інформацію з публічних електронних ресурсів.

Комісія зобов`язана провести перевірку сімейного стану військовослужбовця та особи, за якою військовослужбовець здійснює або здійснюватиме постійний догляд протягом десяти календарних днів з дати надходження заяви або запиту, але не пізніше ніж протягом дня, наступного за днем отримання інформації на запит до органів державної влади, інших державних органів.

У разі неотримання від органу державної влади, іншого державного органу відповіді на запит комісії не пізніше ніж на п`ятнадцятий день з дати реєстрації заяви або запиту, комісія приймає рішення на підставі поданих заявником документів та отриманих відомостей з реєстрів, баз даних та публічних електронних ресурсів. Про відсутність відповіді від органу державної влади, іншого державного органу на запит зазначається в акті перевірки сімейного стану.

За результатами перевірки комісія складає акт перевірки сімейного стану військовослужбовця за формою, визначеною у додатку 23 до цієї Інструкції, який не пізніше п`яти календарних днів з дати його складання надсилає командиру (начальнику) військової частини, який надіслав запит, а також військовослужбовцю.

Акт перевірки сімейного стану військовослужбовця складається у трьох примірниках, один з яких зберігається у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки.

Абзацом 17 пункту 11 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 (далі Положення № 154), встановлено, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення: перевіряють за зверненням командира військової частини або за заявою родичів (за наявності підстав) сімейний стан військовослужбовця.

Отже, наведеними нормами матеріального права передбачено певний алгоритм дій командира військової частини у зв`язку надходженням рапорту про звільнення з військової служби за сімейними обставинами з метою перевірки сімейного стану військовослужбовця.

Зокрема, командир військової частини зобов`язаний надіслати у триденний строк до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем проживання сім`ї військовослужбовця запит для перевірки його сімейного стану, а територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, одержавши документи від командира військової частини, призначає комісію, яка перевіряє в десятиденний строк сімейний стан родичів військовослужбовця. За результатами перевірки складається акт обстеження за формою, визначеною у додатку 23 Інструкції № 170, який надсилається командиру військової частини, а також військовослужбовцю.

Відтак, саме на командира військової частини покладено обов`язок направити запит для перевірки сімейного стану військовослужбовця до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, а після отримання акту обстеження - прийняти рішення за наслідками розгляду рапорту військовослужбовця.

Законодавством передбачено обов`язок територіального центру комплектування та соціальної підтримки обстежити сімейний стан військовослужбовця, за результатами якого видати відповідний акт з інформацією про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати догляд за особами, що його потребують.

Судом з досліджених матеріалів справи встановлено, що після надходження рапорту, відповідач не надсилав запит до ІНФОРМАЦІЯ_2 за місцем проживання сім`ї військовослужбовця-позивача для перевірки його сімейного стану, а ІНФОРМАЦІЯ_4 не призначав комісію для перевірки сімейного стану родичів військовослужбовця позивача, не проводив таку перевірку та, відповідно, не складав акт обстеження за формою, визначеною у додатку 23 Інструкції № 170.

У зв`язку з викладеним суд вважає, що відповідач безпідставно ухилився від розгляду рапорту позивача, чим допустив протиправну бездіяльність в частині розгляду рапорту позивача про направлення до ІНФОРМАЦІЯ_2 запиту з метою перевірки сімейного стану позивача та оформлення акту перевірки сімейного стану військовослужбовця.

Щодо способу захисту порушеного права позивача суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Одночасно суд зазначає, що поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5 встановлено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.

За наслідками аналізу вказаних положень, можна дійти висновку, що дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду у справі № 560/1651/20 від 17.02.2022 року.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність, закріпленим часитини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, критеріям, за загальним правилом, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Водночас, зобов`язання відповідача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.

Враховуючи вищевикладене, належним способом захисту прав позивача в спірних правовідносинах є зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт від 29.01.2026 року ОСОБА_1 про направлення до Інгулецького об?єднаного районного в місті Кривий ІНФОРМАЦІЯ_1 запиту з метою перевірки сімейного стану та оформлення акту перевірки сімейного стану ОСОБА_1 .

Вимога про зобов`язання військової частини НОМЕР_1 направити на ІНФОРМАЦІЯ_4 запит з метою перевірки сімейного стану та оформлення акту перевірки сімейного стану ОСОБА_1 з метою подальшого звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком, який є особою з інвалідністю II групи не підлягає задоволенню як передчасна, оскільки відповідачем не було розглянуто рапорт позивача по суті та не було відмовлено у задоволенні такого рапорту.

Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.

За правилами частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Приймаючи до уваги вище наведене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу.

Позивачем заявлено до відшкодування такі витрати у розмірі 44 000,00 грн.

Відповідно до частин 2, 3, 4, 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу до суду надано: договір №27/01/2026/2 про надання юридичної (правничої) допомоги; ордер на надання правничої допомоги від 06.03.2026 року, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю.

Вирішуючи питання щодо розподілу витрат на правничу допомогу, суд зазначає, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Цей висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 22.10.2021 у справі №160/7922/20 та додаткових постановах від 05.09.2019 у справі №826/841/17, від 18.08.2021 у справі №300/3178/20 та від 08.02.2022 у справі №160/6762/21, від 03.12.2023 у справі № 420/329/21.

Враховуючи вищевикладене, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі.

На підтвердження цих обставин, сторона, яка заявляє клопотання про розподіл таких витрат, подає до суду договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання правових послуг та інші), акт приймання-передачі виконаних робіт, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки).

Водночас матеріали справи не містять доказів понесення позивачем витрат на правничу допомогу, зокрема, акт прийому-передачі наданих юридичних послуг; розрахунок суми гонорару за надану правову допомогу; квитанцію про оплату гонорару, тощо.

Відтак, витрати на правничу допомогу понесені позивачем не підлягають відшкодуванню.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає, що позивача звільнено від сплати судового збору відповідно до вимог Закону України "Про судовий збір", відповідно розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 2, 139, 242-246, 250, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо належного розгляду рапорту ОСОБА_1 від 29.01.2026 року.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт від 29.01.2026 року ОСОБА_1 про направлення до ІНФОРМАЦІЯ_2 запиту з метою перевірки сімейного стану та оформлення акту перевірки сімейного стану ОСОБА_1 .

В задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.І. Озерянська