Рішення від 11 травня 2026 р. у справі №160/5551/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2026 рокуСправа №160/5551/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін в письмовому провадженні у м. Дніпрі адміністративну справу № 160/5551/26 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, стягнення моральної шкоди та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

09.03.2026 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 05.03.2026 №1130 в частині визнання його таким, що самовільно залишив військову частину; визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо внесення відомостей про нібито самовільне залишення ним військової частини; визнати протиправним та скасувати дисциплінарне стягнення у вигляді суворої догани, накладене на позивача наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 05.03.2026 №1130; зобов`язати військову частину НОМЕР_1 поновити виплату грошового забезпечення; зобов`язати військову частину НОМЕР_1 виплатити заборгованість по грошовому забезпеченню за січень та лютий 2026 року; стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь позивача моральну шкоду у розмірі 30 000 (тридцять тисяч) гривень; стягнути на його користь усі належні виплати.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що проходить військову службу за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_1 . 05.01.2026 через відділ персоналу стрілецького батальйону військової частини йому було видано відпускний квиток, відповідно до якого надано щорічну основну відпустку строком з 06.01.2026 по 22.01.2026. Вказує, що 05.01.2026 року приблизно о 22:00 годині він вибув з району виконання завдань для слідування до місця проведення відпустки у м. Кривий Ріг. Після прибуття 06.01.2026 до м. Кривого Рогу позивач став на військовий облік у територіальному центрі комплектування, про що у відпускному квитку зроблено відповідну відмітку. Позивач вказує, що цього ж дня від співробітників відділу персоналу військової частини НОМЕР_1 йому стало відомо про перебування у статусі самовільного залишення військової частини (СЗЧ). З метою з`ясування зазначених обставин 06.01.2026 року він прибув до пункту постійної дислокації військової частини, де надав письмові пояснення. Також 08.01.2026 позивач повторно прибув до військової частини та подав додаткові письмові пояснення, яким присвоєно вхідні номери №532 та №533. Крім того, позивач зазначає, що не переховувався, постійно перебував на зв`язку та відповідав на телефонні дзвінки. Водночас, на його думку, службове розслідування проведено без належного опитування його як військовослужбовця та без урахування наданих ним документів. Позивач не погоджується з наказом та накладеним на нього стягненням, а тому вирішив звернутися до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.03.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/5551/26. Розглядати справу вирішено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

09.04.2026 року відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечив. Відзив обґрунтований тим, що оскаржуваний наказ було прийнято за результатами службового розслідування, під час якого встановлено факт відсутності позивача на службі та невиконання ним обов`язків військової служби без поважних причин в умовах воєнного стану у період з 05.01.2026 по 23.01.2026. Вказує, що такі обставини стали наслідком безвідповідального ставлення позивача до виконання службових обов`язків, нехтування вимогами Статуту Збройних Сил України. Відповідач зазначає, що станом на 10:00 години 05.01.2026 року позивач був відсутній на службі та у телефонному режимі повідомив, що вибув у щорічну відпустку. З огляду на викладене відповідач вважає безпідставними доводи позивача про перебування у щорічній відпустці у період з 06.01.2026 по 23.01.2026, оскільки дії позивача, пов`язані із самовільним залишенням військової частини та неповерненням 05.01.2026 до виконання службових обов`язків, унеможливили оформлення його вибуття у відпустку в установленому порядку.

13.04.2026 року до суду позивачем надано відповідь на відзив, в якій підтримано позицію, викладену в позовній заяві.

14.04.2026 року до суду відповідачем надано заперечення на відповідь на відзив.

Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 проходить військову службу за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до відпускного квитка Військової частини НОМЕР_1 від 03.01.2026 року №24 позивачу надано щорічну основну відпустку за 2026 рік терміном з 06 січня 2026 року по 22 січня 2026 року із зобов`язанням прибути до місця служби у військову частину НОМЕР_1 23 січня 2026 року до 08:00.

До командира Військової частини НОМЕР_1 надійшов рапорт про те, що о 10.00 годині 05.01.2026 року під час перевірки наявності особового складу 3 стрілецької роти стрілецького батальйону у місці тимчасової дислокації було виявлено відсутність командира 3 стрілецького взводу 3 стрілецької роти стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 старшого лейтенанта ОСОБА_1 .

Вказані обставини також викладені у доповіді №7224/50/16 від 05.01.2026 року про факт самовільного залишення військової частини (без зброї) військовослужбовцем стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 ) старшим лейтенантом ОСОБА_1 .

На підставі витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 05.01.2026 року №52 «Про призначення службового розслідування» призначене службове розслідування.

До військової частини НОМЕР_1 надійшли пояснення старшого лейтенанта ОСОБА_1 (вх. №№532, 533 від 08.01.2026) де зазначено, що він вважає себе таким, що вибув в першу частину щорічної відпустки 2026 рік з 06.01.2026 року близько 22.00 годин 05.01.2026 року. 06.01.2026 року він прибув до ІНФОРМАЦІЯ_1 та став на облік. В поясненнях зазначено, що позивач неодноразово намагався зв`язатись з командуванням батальйону, щоб з`ясувати причини свого СЗЧ.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 08.02.2026 року №683 продовжено строк проведення службового розслідування за фактом самовільного залишення військової частини старшим лейтенантом ОСОБА_1 , яке призначене наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 05.01.2026 року №52.

03.03.2026 року було складено акт службового розслідування за фактом самовільного залишення військової частини старшим лейтенантом ОСОБА_1 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) "Про завершення службового розслідування за фактом самовільного залишення військової частини або місця служби" від 05.03.2026 року №1130 наказано старшого лейтенанта ОСОБА_1 вважати таким, що самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 з 05.01.2026 року по 23.01.2026 року. В діях старшого лейтенанта ОСОБА_1 вбачаються ознаки вчинення кримінального правопорушення за частиною 5 статті 407 Кримінального кодексу України, а саме самовільне залишення військової частини або місця служби тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану. Помічнику командира військової частини з правової роботи - начальнику юридичної служби повідомлення про вчинення кримінального правопорушення та матеріали службового розслідування направити до Територіального управління ДБР, розташованого в місті Полтаві. За низьку виконавчу дисципліну, недбале ставлення до виконання посадових обов`язків, самовільне залишення військової частини старшому лейтенанту ОСОБА_1 – сувору догану (пункту “в" статті 48 Дисциплінарного статуту ЗСУ) та не виплачувати грошове забезпечення з 05.01.2026 по 23.01.2026, абзацу 2 п. 5 розділу XVI Порядку не виплачувати премію за січень 2026 року, абзацу 2 п. 15 розділу XXXIV Порядку не виплачувати додаткову грошову винагороду за січень 2026 року.

Не погодившись з притягненням до дисциплінарної відповідальності, з прийнятим наказом, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

За змістом статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232-ХІІ).

Частиною 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Частинами 2-4 статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" передбачено, що проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України.

Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини 1 статті 19 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" військовослужбовці, які проходять кадрову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, громадяни, які перебувають на військовому обліку та мають вищу, фахову передвищу, професійну (професійно-технічну), повну або базову загальну середню освіту і не проходили базову військову службу, військовозобов`язані, а також жінки, які не перебувають на військовому обліку і вирішили вступити на військову службу за контрактом, укладають контракт про проходження військової служби за контрактом з дотриманням умов, передбачених статтею 20 цього Закону.

Сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців, а також військовозобов`язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначає Дисциплінарний статут Збройних Сил України, який затверджений Законом України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» (далі - Дисциплінарний статут ЗСУ).

Так, за приписами статтей 1, 2 Дисциплінарного статуту ЗСУ військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України. Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.

Статтею 4 Дисциплінарного статуту ЗСУ передбачено, що військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів; бути пильним, зберігати державну таємницю; додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов`язків військової служби.

Частиною 3 статті 5 Дисциплінарного статуту передбачено, що стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов`язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків, а також з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України".

Згідно з частиною 1 статті 45 Дисциплінарного статуту у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.

Наведені норми Дисциплінарного статуту дають підстави дійти висновку, що суть дисциплінарного правопорушення полягає у невиконанні чи неналежному виконанні військовослужбовцем своїх службових обов`язків, порушенні військової дисципліни чи громадського порядку.

Відповідно до статті 48 Дисциплінарного статуту на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення, зокрема сувора догана.

За нормами статті 83 Дисциплінарного статуту на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.

Відповідно до статті 84 Дисциплінарного статуту прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини. У кожному випадку вчинення корупційного або пов`язаного з корупцією правопорушення, інших порушень вимог Закону України "Про запобігання корупції" з метою виявлення причин та умов, що сприяли його вчиненню, службове розслідування призначається командиром самостійно або проводиться за його рішенням за поданням спеціально уповноваженого суб`єкта у сфері протидії корупції.

Суд враховує, що стаття 85 Дисциплінарного статуту визначає порядок проведення службового розслідування, яке, з огляду на приписи частини першої статті 84 цього Статуту, може передувати прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення та проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.

Підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України, а також військовозобов`язаних та резервістів, які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов`язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів), а також дії (бездіяльність) яких призвели до завдання шкоди державі визначені Порядком проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженим Наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 №608 (далі - Порядок).

Частиною 4 статті 85 Дисциплінарного статуту встановлено, що якщо під час службового розслідування буде з`ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини письмово повідомляє про це орган досудового розслідування.

Аналіз положень частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у системному зв`язку з положеннями частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту дозволяє зробити висновок, що для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, військова служба призупиняється з дня внесення відповідних відомостей до ЄРДР. У свою чергу внесення відповідних відомостей до ЄРДР здійснюється на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини, яким під час службового розслідування з`ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення.

Визначення в абзаці другому частини 2 статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» командира військової частини суб`єктом звернення до органу досудового розслідування із заявою (повідомленням) про вчинене кримінальне правопорушення, на підставі якої вносяться відповідні відомості до ЄРДР, обумовлено, перш за все, тим, що кримінальні правопорушення, передбачені абзацом першим частини другої цієї статті, нерозривно пов`язані з порушенням військовослужбовцем військової дисципліни.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України.

Відповідно до статті 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов`язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, які перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини, не допускати порушень, пов`язаних із дискримінацією за ознакою статі, сексуальним домаганням, насильством за ознакою статі, правопорушень проти статевої свободи та статевої недоторканості; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.

Статтею 12 Статуту передбачено, що про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов`язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов`язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо).

Статтею 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України передбачено, що кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Згідно статті 26 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України вбачається, що військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України» дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.

Військовослужбовець зобов`язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін.

Про виконання або невиконання наказу військовослужбовець зобов`язаний доповісти командирові (начальникові), який віддав наказ, і своєму безпосередньому командирові (начальникові), а також вказати причини невиконання наказу або його несвоєчасного (неповного) виконання. Якщо військовослужбовець розуміє, що він неспроможний виконати наказ своєчасно та у повному обсязі, він про це зобов`язаний доповісти вищезазначеним особам негайно.

Також згідно статті 58 Статуту, командир (начальник) є єдиноначальником і особисто відповідає перед державою за бойову та мобілізаційну готовність довіреної йому військової частини, корабля (підрозділу) за забезпечення охорони державної таємниці; за бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан, збереження життя і зміцнення здоров`я особового складу; за внутрішній порядок, стан і збереження озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального і матеріальних засобів; за всебічне забезпечення військової частини, корабля (підрозділу); за додержання принципів соціальної справедливості.

Командир (начальник) відповідно до посади, яку він займає, повинен діяти самостійно і вимагати від підлеглих виконання вимог Конституції України, законів України, статутів Збройних Сил України та інших нормативно-правових актів.

Відповідно до статті 59 Статуту командир (начальник) зобов`язаний, зокрема: планувати роботу і здійснювати заходи щодо підтримання та удосконалення бойової та мобілізаційної готовності і вимагати їх виконання, своєчасно вносити до планів роботи необхідні зміни (уточнення), вживати заходів для охорони державної таємниці, забезпечення прихованого управління військами; знати стан справ у дорученій йому військовій частині, на кораблі (у підрозділі), ділові, морально-психологічні якості безпосередньо підпорядкованих військовослужбовців, бойову та іншу техніку, озброєння, що є в частині, на кораблі (у підрозділі), вміло керувати військовою частиною, кораблем (підрозділом) як у повсякденному житті, так і під час виконання бойових завдань; особисто керувати кадровою роботою та відбором кандидатів для вступу до військових навчальних закладів.

Відповідно до пункту 1 розділу І Порядку проведення службового розслідування у Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністерства Оборони України від 21 листопада 2017 року №608 (далі - Порядок), службове розслідування - комплекс заходів, які проводяться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення.

Згідно пункту 1 розділу IV Порядку, особи, які проводять службове розслідування, відповідають за всебічність, повноту, своєчасність та об`єктивність його проведення, додержання законодавства України, а також за нерозголошення інформації, яка стосується службового розслідування.

Пунктом 1 розділу IV Порядку, особи, які проводять службове розслідування зобов`язані виявляти (з`ясовувати) обставини, які підтверджують або спростовують інформацію щодо скоєння правопорушення.

Відповідно до пункту 3 розділу ІІ Порядку №608 визначено, що службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв`язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби; ступеня вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; причин виникнення матеріальної шкоди, її розміру та винних осіб (у разі виявлення факту її заподіяння).

У відповідності до вимог пунктів 1, 3, 8, 9 Розділу ІІІ Порядку №608 рішення про призначення службового розслідування приймається командиром (начальником), який має право видавати письмові накази та накладати на підлеглого дисциплінарне стягнення.

Службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), у якому зазначаються підстава, обґрунтування або мета призначення службового розслідування, особа, стосовно якої воно проводиться, строк проведення службового розслідування, а також визначаються посадова (службова) особа, якій доручено його проведення, або голова та члени комісії з проведення службового розслідування (далі - особи, які проводять службове розслідування).

Днем початку службового розслідування вважається день видання наказу про його призначення. Днем закінчення службового розслідування вважається день надання командиру (начальнику), який призначив службове розслідування, акта службового розслідування та матеріалів на розгляд, визначений в наказі про призначення службового розслідування.

Особи, які проводять службове розслідування, відповідають за всебічність, повноту, своєчасність та об`єктивність його проведення, додержання законодавства України, а також за нерозголошення інформації, яка стосується службового розслідування.

Посадові (службові) особи Збройних Сил зобов`язані надавати письмові пояснення по суті предмета службового розслідування та поставлених їм питань, а за попередньою згодою керівника - документи чи матеріали відповідно до своїх службових обов`язків.

Згідно із пунктами 1, 5, 6 Розділу V Порядку від 21.11.2017 року №608 за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини.

Окремими пунктами розділу VІ Порядку №608 передбачено, що за результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу. Вид дисциплінарного стягнення визначається особисто службовою особою, яка призначила службове розслідування, в аркуші резолюції або на висновку за результатами службового розслідування або безпосередньо в наказі про притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Дисциплінарне стягнення накладається у строки, визначені Дисциплінарним статутом Збройних Сил України.

Якщо військовослужбовець вважає, що не вчинив правопорушення, він має право протягом місяця з дня накладення дисциплінарного стягнення подати скаргу старшому командиру (начальнику) або звернутися до суду у визначений законом строк.

Якщо під час службового розслідування буде з`ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини (начальник) письмово повідомляє про це орган досудового розслідування.

Відповідно до пункту 13 розділу III Порядку, службове розслідування має бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). В окремих випадках цей строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більше ніж на один місяць. Загальний строк службового розслідування не може перевищувати двох місяців.

В ході судового розгляду справи встановлено та матеріалами справи підтверджено, що оскаржуваний наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) "Про завершення службового розслідування за фактом самовільного залишення військової частини або місця служби" від 05.03.2026 року №1130 прийнятий на підставі акту службового розслідування за фактом самовільного залишення військової частини старшим лейтенантом ОСОБА_1 , проведеного на підставі рапорту заступника командира батальйону з психологічної підтримки персоналу стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_4 вх. №325 від 05.01.2026, наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 05.01.2026 №52 "Про призначення службового розслідування" та наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 08.02.2026 №683 "Про продовження службового розслідування", заступником командира батальйону з психологічної підтримки персоналу стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 було проведено службове розслідування, з метою уточнення причин і умов, що сприяли факту відсутності під час перевірки наявності особового складу 3 стрілецької роти стрілецького батальйону у місці тимчасової дислокації в АДРЕСА_1 командира 3 стрілецького взводу 3 стрілецької роти стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 старшого лейтенанта ОСОБА_2 .

За вказаним актом під час службового розслідування були встановлені обставини вчинення позивачем дисциплінарного проступку, що полягають у порушенні вимог:

статті 65 Конституції України, відповідно до якої захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону;

частини 1 статті 17 Закону України «Про оборону України», відповідно до якої захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України конституційним обов`язком громадян України;

частини 1 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», відповідно до якої захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України;

статті 1 Розділу 1 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, відповідно до якої військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України;

статті 3 Розділу 1 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, відповідно до якої військова дисципліна досягається шляхом - особистої відповідальності кожного військовослужбовця за дотримання Конституції та законів України, Військової присяги виконання своїх обов`язків, вимог статутів Збройних Сил України;

частини 1 статті 4 Розділу 1 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, відповідно до якої військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця: додержуватися та неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів;

статті 9 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, відповідно до якої військовослужбовці Збройних Сил України мають права та свободи з урахуванням особливостей що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань та іншими нормативно правовими актами;

частин 1, 3 статті 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, відповідно до якої на військовослужбовця покладено обов`язок свято непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно чесно виконувати військовий обов`язок та беззастережно виконувати накази командирів;

статті 12 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, відповідно до якої на військовослужбовця покладено обов`язок про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов`язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов`язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові;

статті 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, відповідно до якої кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями;

статті 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, відповідно до якої військовослужбовці повинні постійно бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей, зобов`язані завжди пам`ятати, що за їх поведінкою судять не лише про них, а й про Збройні Сили України цілому;

вчинення неправомірних дій, в яких вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 407 КК України «Самовільне залишення військової частини або місця служби, а також нез`явлення вчасно на службу без поважних причин, вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, вчинене особами, зазначеними в частинах першій або другій цієї статті».

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд вважає за необхідне наголосити, що підставою для дисциплінарної відповідальності є дисциплінарний проступок, склад якого включає суб`єкт, суб`єктивну сторону, об`єкт і об`єктивну сторону.

Саме з метою повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин вчинення військовослужбовцем дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, проводиться службове розслідування, яке полягає у зборі, перевірці та оцінці матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок військовослужбовця та яке має встановити: наявність чи відсутність складу дисциплінарного проступку в діянні (дії чи бездіяльності) військовослужбовця, з приводу якого (яких) було призначено службове розслідування; наявність чи відсутність порушень положень законів України чи інших нормативно-правових актів, організаційно-розпорядчих документів або посадових інструкцій; ступінь вини кожної з осіб, що вчинили дисциплінарний проступок; обставини, що пом`якшують або обтяжують ступінь і характер відповідальності військовослужбовця чи знімають безпідставні звинувачення з нього, відомості, що характеризують військовослужбовця, а також дані про наявність або відсутність у нього дисциплінарних стягнень, вид і розмір заподіяної шкоди, причини та умови, що призвели до вчинення дисциплінарного проступку.

При цьому, дисциплінарна відповідальність військовослужбовця виникає виключно у разі вчинення безпосередньо ним дисциплінарного проступку, тобто у разі невиконання чи неналежного виконання саме ним службової дисципліни, і такі обставини щодо вчинення цією особою дисциплінарного проступку встановлюються у ході службового розслідування щодо особи порушника.

Досліджені судом матеріали службового розслідування, висновки якого лягли в основу оскаржуваного наказу про застосування до позивача дисциплінарного стягнення у виді суворої догани, свідчить про доведеність відповідачем вини останнього у вчиненні дисциплінарного проступку.

Перевіряючи рішення суб`єкта владних повноважень на відповідність вимогам частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, зокрема, має перевірити чи прийнято воно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. При цьому, даючи юридичну оцінку правильності застосування дисциплінарного стягнення, суд має виходити з характеру дисциплінарного проступку, обставин, за яких його вчинено, обставин, що пом`якшують або обтяжують відповідальність.

За змістом висновку службового розслідування щодо командира 3 стрілецького взводу 3 стрілецької роти стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 старшого лейтенанта ОСОБА_1 , встановлено, що 05.01.2026 року о 10.00 годин під час перевірки наявності особового складу 3 стрілецької роти стрілецького батальйону у місці тимчасової дислокації було виявлено відсутність командира 3 стрілецького взводу 3 стрілецької роти стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 старшого лейтенанта ОСОБА_1 . За даним фактом заступником командира батальйону з психологічної підтримки персоналу стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 було подано рапорт до командира військової частини НОМЕР_1 (вх. № 325 від 05.01.2026 року). Командиром військової частини НОМЕР_1 було призначено проведення службового розслідування, згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно - господарської діяльності) від 05 січня 2026 року №52.

Отже підставою для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності стало порушення позивачем службової дисципліни, яке згідно акту службового розслідування, виразилось самовільному залишенні військової частини або місця служби, а також нез`явлення вчасно на службу без поважних причин, вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці.

Заперечуючи щодо самовільного залишення військової частини позивачем в позовній заяві та в поясненнях наданих під час проведення службового розслідування зазначено, що 05.01.2026 через відділ персоналу стрілецького батальйону військової частини йому було видано відпускний квиток, відповідно до якого надано щорічну основну відпустку строком з 06.01.2026 по 22.01.2026. 05.01.2026 приблизно о 22.00 годині позивач вибув до місця проведення відпустки у м. Кривий Ріг, де 06.01.2026 став на військовий облік у ТЦК та СП. У цей же день йому стало відомо про те, що він самовільно залишив військову частину, у зв`язку з чим він прибув до військової частини 06.01.2026 та надав письмові пояснення. 08.01.2026 позивач повторно подав додаткові письмові пояснення, зареєстровані за вхідними номерами №532 та №533.

З дослідженого відпускного квитка Військової частини НОМЕР_1 від 03.01.2026 року №24 дійсно вбачається, що позивачу надано щорічну основну відпустку за 2026 рік терміном з 06 січня 2026 року по 22 січня 2026 року із зобов`язанням прибути до місця служби у військову частину НОМЕР_1 23 січня 2026 року до 08:00.

Однак вибуття позивача у щорічну основну відпустку раніше визначеної дати, а саме до 06 січня 2026 року, не може вважатися таким, що здійснене на законних підставах.

Суд зазначає, що у позивача були відсутні підстави для самовільного залишення військової частини до початку щорічної основної відпустки, а посилання на наявність відпускного квитка, не є поважною причиною для вибуття з місця служби раніше встановленого строку.

При цьому, в матеріалах справи відсутні докази про те, що позивач 06.01.2026 року прибув в пункт дислокації військової частини НОМЕР_1 та надав письмові пояснення щодо зазначених обставин.

Також суд зазначає, що обставини самовільного залишення позивачем військової частини раніше встановленого строку підтверджуються й іншими доказами, отриманими під час проведення службового розслідування, які у своїй сукупності свідчать про відсутність у позивача законних підстав для вибуття з місця служби до початку наданої йому щорічної основної відпустки.

Так з матеріалів службового розслідування вбачається, що 04.01.2026 року близько 13.00 годин на блок-посту поблизу н.п. Котельва, Полтавського району, Полтавської області був зупинений старший лейтенант ОСОБА_1 , який пересувався на власному автомобілі. В ході перевірки особистих речей у останнього було виявлено речовину рослинного походження ззовні схожу на канабіс та за вказаним фактом внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 05.01.2026 року № 12026175490000004 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України.

Таким чином, суд дійшов висновку, що надані позивачем пояснення щодо правомірності залишення місця служби спростовуються зібраними під час службового розслідування доказами та не підтверджені належними і допустимими доказами, при цьому позивач самовільно залишив військову частину до початку наданої йому щорічної основної відпустки, оскільки відповідно до відпускного квитка право на вибуття у відпустку виникало лише з 06.01.2026 року, тоді як фактичне вибуття мало місце раніше встановленого строку.

Отже як вбачається з матеріалів справи, відповідачем при накладенні на позивача дисциплінарного стягнення були враховані та дотримані правові норми, які регламентують підстави та порядок притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, вид застосованого дисциплінарного стягнення та умови його застосування, а також дотримано гарантії прав позивача, як військовослужбовця, під час застосування уповноваженим суб`єктом дисциплінарного стягнення. Тобто, відповідач діяв законно, обґрунтовано, добросовісно та неупереджено, в межах повноважень та у порядку визначеному Дисциплінарним статутом Збройних Сил України.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що оскаржуваний наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) "Про завершення службового розслідування за фактом самовільного залишення військової частини або місця служби" від 05.03.2026 року №1130 та накладене дисциплінарне стягнення у вигляді суворої догани є правомірними та прийняті відповідачем у порядок і спосіб встановлені чинним законодавством, а отже позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Щодо поновлення виплати грошового забезпечення, виплати заборгованості по грошовому забезпеченню за січень та лютий 2026 року, суд зазначає наступне:

Згідно пункту 8 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260, грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців.

Грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий; одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України).

Грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника) (далі - командир).

Відповідно до абзацу 2 пункту 15 Порядку, військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.

Відтак, оскільки невиплата грошового забезпечення позивача є прямим наслідком притягнення його до дисциплінарної відповідальності, але відповідний наказ визнається судом правомірним, позивач не має право на отримання невиплаченого йому грошового забезпечення у повному розмірі, а отже позовні вимоги в цій частині також задоволенню не підлягають.

Будь-яких належних доказів невідповідності обставинам вчиненого дисциплінарного проступку позивачем не наведено, а судом під час розгляду справи не встановлено, відтак, суд погоджується з аргументами відповідача про те, що спірний наказ є правомірним та обґрунтованим, а застосоване до позивача дисциплінарне стягнення у вигляді суворої догани є співмірним до вчиненого проступку.

За обставин цієї справи суд зазначає, що жодне з наведених позивачем порушень прийняття спірного наказу відповідача та застосування дисциплінарного стягнення не може бути підставою для його скасування, оскільки такі порушення не мають характер значущих або фундаментальних, в свою чергу за змістом та наявністю досліджених судом доказів, спірний наказ видано на підставі положень законодавства, в межах повноважень відповідача та у спосіб, встановлений законом, зворотного в ході судового розгляду не встановлено.

Оскільки вимога про стягнення з військової частини НОМЕР_1 моральної шкоди у розмірі 30 000 є похідною, а суд дійшов висновку про правомірність застосування дисциплінарного стягнення та оскаржуваного наказу, суд відмовляє в її задоволенні як похідної.

За таких обставин, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.

Керуючись статтями 2, 139, 242-246, 250, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, стягнення моральної шкоди та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.І. Озерянська