Рішення від 04 травня 2026 р. у справі №190/283/26 — П'ятихатський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 190/283/26

Провадження №2/190/381/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 травня 2026 року м.П”ятихатки

П`ятихатський районний суд Дніпропетровської області

в складі головуючого судді Фирси Ю.В.,

за участю секретаря Гук С.Р.,

позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. П`ятихатки цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету П`ятихатської міської ради Кам`янського району Дніпропетровської області про визнання права власності на житловий будинок за набувальною давністю,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до виконавчого комітету П`ятихатської міської ради Кам`янського району Дніпропетровської області про визнання права власності на житловий будинок за набувальною давністю.

В обґрунтування заявлених вимог зазначив, що він з 07 травня 2015 року і по теперішній час зі своєю сім`єю безперервно проживає у житловому будинку, за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначений будинок належав на праві власності ОСОБА_2 , останнього він не знає, ніколи з ним не спілкувався та не укладав ніяких угод. Відповідно до технічного паспорта на будинок, який є єдиним документом на житловий будинок, загальна площа самого будинку складає 62 кв.м., житлова площа будинку складає 29,0 кв.м., загальна площа разом із земельною ділянкою та надвірними спорудами складає 1220 кв.м. Кадастрового номеру на земельну ділянку немає. Він добросовісно та безперервно володіє та відкрито користується даним нерухомим майном та земельною ділянкою, доглядає за будинком та утримує його. Ним укладені відповідні договори з організаціями, які надають комунальні послуги. За весь час проживання в будинку ніхто не претендував на нього.

У зв`язку з вищевикладеним, просить визнати за ним право власності на житловий будинок розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1220 кв.м разом з земельною ділянкою та надвірними спорудами та загальною площею самого будинку – 62 кв.м, житловою площею -29,0 кв.м., в порядку набувальної давності.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав в повному обсязі і на підставах викладених в позовній заяві, просив позов задовольнити.

Відповідач виконавчий комітет П`ятихатської міської ради Кам`янського району Дніпропетровської області представника в судове засідання не направили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, надали до суду заяву з проханням справу розглядати без участі їх представника/а.с. 52/.

Свідок ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснив, що знає позивача ОСОБА_1 , вони є сусідами. Останній проживає з сім`єю в будинку АДРЕСА_1 з 2015 року. Хто до цього жив у будинку та кому він належав він не знає.

Вислухавши позивача, допитавши свідка, дослідивши матеріали справи, судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

08 червня 2021 року позивач ОСОБА_1 уклав шлюб з ОСОБА_4 , якій після державної реєстрації шлюбу присвоєне прізвище чоловіка – « ОСОБА_5 », про що свідчить копія свідоцтва про шлюб/а.с.7/.

ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_6 , його батьками є ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , що підтверджується копією свідоцтва про народження /а.с.8/.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна власником будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 , підстава виникнення права власності є свідоцтво про право на спадщину ВМІ 848257 р.н. 2-794, 15.09.2009, Пятихатська держ.нот.контора /а.с.10/.

Згідно копії акта щодо підтвердження фактичного місця проживання №34 від 29.01.2026 року ОСОБА_1 , 1992 р.н. зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 , але фактично з 07.05.2015 року проживає за адресою: АДРЕСА_1 /а.с.11/.

Згідно копії акта щодо підтвердження фактичного місця проживання №215 від 07.11.2025 року ОСОБА_1 , 1992 р.н. зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 , але фактично з 07.05.2015 року проживає за адресою: АДРЕСА_1 разом із дружиною ОСОБА_7 та двома неповнолітніми дітьми /а.с.12/.

З поданих позивачем квитанцій вбачається, що ОСОБА_7 та ОСОБА_1 сплачували послуги за споживчий газ, за розподіл (доставку) природного газу, за електропостачання за адресою будинок АДРЕСА_1 /а.с. 13-14/.

2015 році між ОСОБА_1 та Жовтоводською дільницею Дніпродзержинського УЕГГ ПАТ «Дніпропетровськгаз» складено акт розпломбування та опломбування побутового газового лічильника (ПЛГ) /а.с.15/.

05 квітня 2019 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Файбер Лайн» укладено договір №10222 про надання телекомунікаційних послуг та доступу до мережі за адресою: будинок АДРЕСА_1 / а.с.16-17/.

07 жовтня 2016 року між ОСОБА_1 та ПАТ з газопостачання та газифікації «Дніпропетровськгаз» укладено договір №0320508505 про установку модему за адресою будинок АДРЕСА_1 / а.с.18/.

Відповідно до копії технічного паспорта на житловий будинок, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 власником зазначений ОСОБА_2 /а.с.22-23/.

Згідно листа Південного відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кам`янське Кам`янського району Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства № 457/31.3-26 від 08.04.2026 року актовий запис про смерть відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 по архіву відділу та за даними Державного реєстру актів цивільного стану громадян – відсутній /а.с.48/.

Відповідно до статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у статті 317 ЦК України.

Набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти.

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

При вирішенні питання щодо правомірності набуття права власності суд повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб, позивач набув чи має намір набути право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному законом.

Згідно із статтею 328 ЦК України набувальна давність є однією із підстав набуття права власності.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

Відсутність добросовісності в позивача під час заволодіння ним спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені статтею 344 ЦК України.

Подібні правові висновки зазначені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17, провадження № 12-291гс18, а також у постановах Верховного Суду від 10 січня 2023 року у справі № 462/1720/21, від 16 квітня 2025 року у справі № 461/5075/23.

У постановах від 15 листопада 2022 року у справі № 293/1061/21, від 15 червня 2023 року у справі № 359/8844/20, від 21 лютого 2024 року у справі № 756/6953/2017, від 04 квітня 2024 року у справі № 404/4939/22, від 29 травня 2025 року у справі № 127/38548/23, Верховний Суд зазначив, що позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 зазначив, що він з 2015 року з сім`єю відкрито та безперервно проживає у спірному будинку, сплачує комунальні послуги, здійснює утримання майна. Зважаючи на те, що власник спірного будинк ОСОБА_2 помер, спадкоємців немає, наявні підстави для визнання за ним права власності за набувальною давністю на спірний будинок.

За набувальною давністю можна набути право власності на майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Між тим, виходячи з обставин даної справи вказана нерухомість має власника – ОСОБА_2 , відомсті про його смерть відсутні.

Зазначене унеможливлює визнання права власності за набувальною давністю.

Таким чином, позивач не є добросовісним набувачем домоволодіння право власності на яке просить визнати за набувальною давністю, а сам по собі факт користування позивачем цим майном не є підставою для виникнення у нього права власності за набувальною давністю, у зв`язку із чим підстави для задоволення позову відсутні.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 12,81,141, 263-265 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до виконавчого комітету П`ятихатської міської ради Кам`янського району Дніпропетровської області про визнання права власності на житловий будинок за набувальною давністю – відмовити.

Судові витрати по справі залишити по фактично понесеним.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 14 травня 2026 року.

Головуючий суддя Ю.В. Фирса