Постанова від 11 травня 2026 р. у справі №201/619/24 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2026 року

м. Київ

справа № 201/619/24

провадження № 51-639км24

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального

суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового

засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 24 вересня 2025 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023000000002233, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки м. Маріуполь Донецької області, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК,

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувалась у добровільному зайнятті громадянином України посади, пов`язаної з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, за таких обставин.

Так, ОСОБА_7 будучи громадянкою України, перебуваючи на тимчасово окупованій території м. Маріуполя Донецької області, маючи досвід роботи на посадах в органах місцевого самоврядування України, у 2022 році (більш точного часу в ході досудового розслідування не встановлено) добровільно погодилась обійняти посаду начальника «відділу дошкільної освіти управління освіти Адміністрації м. Маріуполя» (виконавчо-розпорядчого органу муніципального утворення), утвореної в тимчасово окупованому м. Маріуполі 7 квітня 2022 року, яка наділена наступними організаційно-розпорядчими функціями:

1) спільно з республіканськими органами виконавчої влади здійснювати планування та забезпечення роботи на своїй території закладів освіти;

2) сприяти розвитку на території мережі закладів освіти, діяльності дошкільних та позашкільних навчально-виховних закладів, організовує трудове навчання та профорієнтацію, організовує роботу щодо запобігання дитячій бездоглядності та створення необхідних умов для виховання дітей та молоді, вести облік дітей, які підлягають навчанню;

3) організовувати роботу позашкільних культурно-освітніх установ із урахуванням національно-культурних традицій населення;

4) сприяти в організації відпочинку дітей, які перебувають у дошкільних закладах.

Вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 8 квітня 2025 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду, ОСОБА_7 визнано невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК та виправдано на підставі п. 1 ч. 1 ст. 373 КПК, оскільки не доведено, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується ОСОБА_7 .

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповноту судового розгляду, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді.

На думку прокурора, надані стороною обвинувачення докази давали підстави місцевому суду для встановлення факту зайняття ОСОБА_7 посади «начальника відділу дошкільної освіти» в незаконному органі влади - Адміністрації м. Маріуполя, утвореної в тимчасово окупованому м. Маріуполі.

Проте, цей суд безпідставно не прийняв до уваги показання свідка ОСОБА_8 , не дослідив протоколи пред`явлення ОСОБА_7 до впізнання за фотознімком, огляду телеграм-каналів з додатками, а лише обмежився оголошенням їх змісту в судовому засіданні, та дійшов до неправильного висновку про недоведеність вчинення кримінального правопорушення, в якому обвинувачується ОСОБА_7 .

Отже, прокурор вважає, що суд допустив помилки, пов`язані з оцінкою доказів, а також неправильне тлумачення закону України про кримінальну відповідальність, внаслідок чого не застосував ч. 5 ст. 111-1 КК для кваліфікації дій ОСОБА_7 .

Про вищевказані порушення прокурор зазначав в апеляційній скарзі, проте вони залишились поза увагою суду апеляційної інстанції. Крім того, цей суд безпідставно відмовив стороні обвинувачення у допиті свідка ОСОБА_8 та у повторному дослідженні певних доказів. Таким чином ухвала суду є незаконною, необґрунтованою та невмотивованою і підлягає скасуванню.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити. Захисник заперечував проти задоволення цієї скарги.

Мотиви Суду

Дане кримінальне провадження як на етапі досудового розслідування, так і під час судового розгляду здійснювалося за відсутності ОСОБА_7 в порядку спеціального досудового та судового провадження(«in absentia»).

Відповідно до вимог ст. 297-5 КПК повідомлення про дату, час та місце касаційного розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_7 завчасно було опубліковане в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, а саме в газеті «Урядовий кур`єр» та на офіційному веб-сайті «Судова влада України», і вона вважається належним чином ознайомленою з його змістом. Копії процесуальних документів, що підлягають врученню ОСОБА_7 , надіслані її захиснику.

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Водночас Суд звертає увагу, що в поданій касаційній скарзі прокурор серед іншого, не погоджується з установленими фактичними обставинами кримінального провадження, вказує на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та ставить під сумнів достовірність окремих доказів, тоді як їх перевірка, як зазначалося вище, на підставі положень статей 433, 438 КПК до повноважень суду касаційної інстанції законом не віднесена.

Тобто, такі доводи касаційної скарги не можуть бути предметом розгляду суду касаційної інстанції, оскільки Суд не вправі виходити за межі фактів та обставин, установлених у судах першої та апеляційної інстанцій, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно зі ст. 370 КПК судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Як визначено ст. 419 КПК, в ухвалі апеляційного суду повинні бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

У ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Так, ст. 62 Конституції України гарантовано, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Зазначені права і свободи мають своє відображення у загальних засадах кримінального провадження, а саме у презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, яка відповідно до ч. 1 ст. 17 КПК полягає у тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Водночас, стандарт доведення винуватості «поза розумним сумнівом» полягає у тому, що за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, які були досліджені в суді, можливо дійти висновку про те, що встановлена під час судового розгляду сукупність обставин, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка була предметом судового розгляду, крім того, що кримінальне правопорушення вчинене і обвинувачений є винним у вчиненні цього кримінального правопорушення.

Разом із тим, виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 373 КПК виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

Касаційний суд вважає, що суди попередніх інстанцій дотримались зазначених вимог закону.

З обвинувального акта вбачається, що ОСОБА_7 обвинувачувалась у тому, що вона, будучи громадянкою України, перебуваючи на тимчасово окупованій території м. Маріуполя Донецької області, обійняла посаду начальника «відділу дошкільної освіти управління освіти Адміністрації м. Маріуполя», утвореної в тимчасово окупованому м. Маріуполі 7 квітня 2022 року, яка наділена відповідними організаційно-розпорядчими функціями.

Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що всупереч твердженням прокурора, суд першої інстанції відповідно до вимог ст. 94 КПК, у судовому засіданні перевірив зібрані під час досудового розслідування докази, на які посилалася сторона обвинувачення, оцінив їх з точки зору допустимості, належності, достовірності та достатності, надав належну оцінку, як окремим доказам, так і їх сукупності, навів детальний аналіз досліджених доказів та дійшов висновку про необхідність виправдання ОСОБА_7 за пред`явленим обвинуваченням.

Зокрема, судом було безпосередньо допитано свідка ОСОБА_8 , досліджено письмові докази, а саме: протоколи огляду від 19 квітня, 18 вересня, 5 жовтня 2023 року, 5 січня 2024 року, протокол пред`явлення особи для впізнання від 3 жовтня 2023 року тощо.

Показання вищевказаного свідка, а також зміст зазначених доказів та їх оцінка детально відображені у судовому рішенні. Отже, колегія суддів констатує, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив всі докази, надані стороною обвинувачення, а тому протилежні твердження прокурора є неспроможними.

При цьому оцінивши вказані докази з точки зору допустимості, суд не знайшов підстав стверджувати, що будь-який із наданих доказів є недопустимим.

Водночас, місцевий суд звернув увагу на те, що суб`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК, може бути лише громадянин України, а з об`єктивної сторони дане правопорушення характеризується: зайняттям посади виключно у незаконних органах влади, які створених на тимчасово окупованій території; посада має бути пов`язана з виконанням організаційно-розпорядчих функцій. З суб`єктивної сторони правопорушення характеризується наявністю у діях особи умислу.

Здійснивши розгляд кримінального провадження у відповідності до ч. 1 ст. 337 КПК, в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта та дослідивши надані докази, суд першої інстанції дійшов висновку, що стороною обвинувачення доведено факт окупації м. Маріуполя, факт громадянства України ОСОБА_7 та факт її залишення на тимчасово окупованій території, однак не доведено, що на окупованій території м. Маріуполя створено «відділ дошкільної освіти управління освіти Адміністрації м. Маріуполя», що він має ознаки органу влади, очолюється начальником, котрий наділений організаційно-розпорядчими функціями, які описані в обвинувальному акті, а також, що саме ОСОБА_7 зайняла посаду начальника цього відділу.

Обґрунтовуючи своє рішення суд зазначив, що на підтвердження того, що ОСОБА_7 зайняла посаду начальника «відділу дошкільної освіти управління освіти Адміністрації м. Маріуполя» стороною обвинувачення було надано публікацію в телеграм-каналі «Новий Маріуполь» про начебто прийом громадян ОСОБА_7 , як начальником відділу дошкільної освіти управління освіти адміністрації м. Маріуполя, та публікацію в телеграм-каналі «Маріуполь Спротив» в якій вказано, що ОСОБА_7 «работает в управлении образования от окупантов».

Водночас, суд не знайшов підстав вважати вказану інформацію достовірною, оскільки вона отримана з телеграм-каналів, які невідомо ким створені, невідомо як модеруються та контент в які невідомо як потрапляє. Отже, суд не прийняв вказані докази як достовірні, з огляду на відсутність можливості їх верифікації та відсутність будь-яких інших доказів, які б підтверджували їх.

Суд звернув увагу на те, що публікація в телеграм-каналі «Маріуполь Спротив» взагалі не вказує на посаду, яку начебто займала ОСОБА_7 (що інкримінується обвинуваченням).

З протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками убачається, що свідок ОСОБА_8 впізнав на фото № 5 ОСОБА_7 за зовнішніми ознаками та рисами обличчя. Будучи допитаним у суді першої інстанції, свідок ОСОБА_8 пояснив, що йому стало відомо про зайняття обвинуваченою посади на чальника Департаменту освіти виключно від осіб, яких він не зміг назвати. При цьому, він не був очевидцем зайняття посади ОСОБА_7 , не зміг назвати посаду, яку вона зайняла та не зміг вказати хто саме повідомив йому про зайняття посади ОСОБА_7 .

Крім того свідок пояснив, що на інтернет ресурсах він бачив на відео ОСОБА_7 у м. Маріуполь, проте на яких саме інтернет ресурсах пояснити не зміг. Тобто, вказане лише підтверджує факт того, що ОСОБА_7 залишилась на тимчасово окупованій території, оскільки свідок не бачив виступ ОСОБА_7 як представника влади.

Отже, суд наголосив на тому, що самої публікації в телеграм-каналі, яка не підтверджується жодними іншими доказоми, та показань свідка, котрий не вказав, що був очевидцем зайняття ОСОБА_7 конкретної посади, не достатньо для визнання особи винуватою у вчиненні тяжкого злочину.

Крім цього, суд констатував, що стороною обвинувачення не надано жодного доказу на підтвердження того, що посада начальника «відділу дошкільної освіти управління освіти Адміністрації м. Маріуполя» наділена організаційно-розпорядчими функціями, що зазначені в обвинувальному акті, а саме: 1) спільно з республіканськими органами виконавчої влади здійснює планування та забезпечення роботи на своїй території закладів освіти; 2) сприяє розвитку на території мережі закладів освіти, діяльності дошкільних та позашкільних навчально-виховних закладів, організовує трудове навчання та профорієнтацію, організовує роботу щодо запобігання дитячій бездоглядності та створення необхідних умов для виховання дітей та молоді, веде облік дітей, які підлягають навчанню; 3) організовує роботу позашкільних культурно-освітніх установ із урахуванням національно-культурних традицій населення; 4) сприяє в організації відпочинку дітей, які перебувають у дошкільних закладах.

Сторона обвинувачення під час розгляду кримінального провадження посилалась на так званий закон об образовании в ДНР, проте зміст цього документа не містить жодної з організаційно-розпорядчих функцій, що вказані в обвинувальному акті та притаманні для вищевказаної посади.

З врахування наведеного місцевий суд дійшов висновку, що стороною обвинувачення не доведено, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується ОСОБА_7 , а тому виправдав її за ч. 5 ст. 111-1 КК.

Переглянувши кримінальне провадження за апеляційною скаргою сторони обвинувачення, суд апеляційної інстанції належним чином перевірив викладені в ній доводи (про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження тощо) аналогічні тим, що викладені в касаційній скарзі прокурора, визнав їх безпідставними, мотивував своє рішення та зазначив підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

За результатами розгляду суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого суду про виправдання ОСОБА_7 , зазначивши, що вони зроблені на підставі ґрунтованого аналізу досліджених доказів.

При цьому предметом перевірки суду були твердження прокурора про те, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги протоколи оглядів телеграм-каналів. Апеляційний суд звернув увагу на те, що органом досудового розслідування, із дотриманням вимог ст. 237 КПК, було проведено огляд публікацій в телеграм-каналах, за результатами яких складено протоколи та підстави для визнання їх недопустимими і неналежними доказами відсутні.

Разом з цим, місцевий суд не знайшов підстав вважати інформацію, яка отримана з оглянутих телеграм-каналів достовірною, з чим погодився й апеляційний суд та зазначив, що в цих протоколах зафіксовано огляд телеграм-каналів, які може створити будь-яка людина та поширювати там самостійно, чи запропоновану іншими користувачами інформацію, невизначеному колу осіб.

Суд наголосив на тому, що докази з відкритих джерел можуть підтверджувати певні обставини, однак вони мають прийматись з високою обережністю, так як їх первісне джерело неможливо перевірити. Ці докази не слід визнавати недопустимими, проте вони повинні бути підтвердженні іншими доказами, які в своїй сукупності створюють у стороннього спостерігача стійке враження того, що злочин вчинено і особа винувата у його вчиненні.

Однак, стороною обвинувачення не надано жодного доказу на підтвердження того, що телеграм-канали «Новий Маріуполь» та «Маріуполь Спротив» є офіційними телеграм-каналами окупаційної адміністрації чи відділу дошкільної освіти управління освіти Адміністрації м. Маріуполя, та на підтвердження зафіксованих в них фактичних даних. Крім того, публікації в цих телеграм-каналах не містять посилання на джерело походження опублікованої інформації, що давало б можливість суду пересвідчитись в правдивості висвітленої в них інформації.

Отже, місцевий суд обґрунтовано не прийняв фактичні дані, зафіксовані в протоколах огляду вказаних телеграм-каналів як достовірні, через відсутність інформації про їх джерело та відсутність будь-яких інших доказів, які б підтверджували їх.

Суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що з протоколу огляду від 18 вересня 2023 року вбачається, що розміщену в телеграм-каналі публікацію було переслано з іншого телеграм-каналу, однак орган досудового розслідування не перевірив першоджерело вказаної публікації та не провів огляд відповідного телеграм-каналу.

Відносно показань свідка ОСОБА_8 суд апеляційної інстанції зазначив, що вони детально викладені у вироку суду, зміст і повноту викладу яких не заперечував прокурор. У суді цей свідок крім іншого пояснив, що ОСОБА_7 залишилась на тимчасово окупованій території, стала керівником департаменту освіти та почала активно співпрацювати з окупованою владою. Разом з цим, судом було встановлено, що свідок не був очевидцем події, а дізнався про неї з інтернет ресурсів та зі слів інших осіб, яких назвати не зміг.

Оцінивши показання свідка ОСОБА_8 з точки зору ч. 2 ст. 97 КПК, місцевий суд визнав їх допустимими, проте враховуючи те, що свідок не зміг назвати конкретні обставини, за яких йому стало відомо про зайняття ОСОБА_7 конкретної посади, а також не зміг назвати осіб, від яких йому стало відомо про зазначені обставини (що позбавило можливості їх допитати), суд дійшов обґрунтованого висновку про їх недостовірність та неможливість їх прийняття як доказу винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення.

Суд апеляційної інстанції вказав, що оскільки з показань свідка ОСОБА_8 можливо достовірно встановити лише факт його знайомства з ОСОБА_7 , котра залишилась на тимчасово окупованій території, то місцевий суд обґрунтовано взяв до уваги протокол впізнання за фотознімками від 3 жовтня 2023 року, з якого убачається, що свідок за зовнішніми ознаками та рисами обличчя впізнав на фото ОСОБА_7 , як доказ того, що остання залишилась на тимчасово окупованій території в м. Маріуполь.

Також предметом ретельної перевірки апеляційного суду були твердження прокурора про помилковість висновків суду першої інстанції: що «Адміністрація м. Маріуполя» не є органом влади, а самопроголошений орган «ДНР» не наділив його ознаками влади для управління тимчасово окупованою територією м. Маріуполя; що «Адміністрацію м. Маріуполя» утворили органи державної влади України; що «відділ дошкільної освіти» повинен мати ознаки органу влади; що посаду, яку обійняла ОСОБА_7 утворили не в незаконному органі влади та вказана посада не пов`язана з виконанням організаційно-розпорядчих функцій.

Відхиляючи вказані твердження сторони обвинувачення, апеляційний суд вказав, що вони є перекручуванням викладених у вироку, окремих висновків суду, оскільки вони не узгоджуються із текстом оскаржуваного вироку та не відповідають дійсності.

При цьому, місцевий суд, навпаки, наголошував на тому, що у цьому кримінальному провадженні, окрім факту перебування громадянина України на тимчасово окупованій території, функціонування на певній території окупаційної адміністрації та незаконних органів влади, має бути беззаперечно доведено, що саме «відділ дошкільної освіти управління освіти Адміністрації м. Маріуполя» було створено, що він має ознаки органу влади, очолюється начальником, який до того ж наділений організаційно-розпорядчими функціями, які описані в обвинувальному акті.

Водночас, єдиним доказом на який послалась сторона обвинувачення є протокол огляду інтернет сторінки, де розміщено так званий закон «Об образовании в ДНР», текст якого не містить жодної з організаційно-розпорядчих функцій, які зазначені в обвинувальному акті та які притаманні посаді начальника «відділу дошкільної освіти управління освіти Адміністрації м. Маріуполя».

До того ж, жодного іншого доказу, що у структурі самопроголошеного органу «ДНР» було утворено «Адміністрацію м. Маріуполя», як виконавчо-розпорядчий орган муніципального утворення, а також, що він наділений організаційно-розпорядчими функціями, за виконання яких відповідає його начальник, стороною обвинувачення суду надано не було.

У підсумку, апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду про те, що стороною обвинувачення не надано доказів на підтвердження того, що на окупованій території м. Маріуполя створено «відділ дошкільної освіти управління освіти Адміністрації м. Маріуполя», що цей відділ має ознаки органу влади та очолюється начальником, який наділений організаційно-розпорядчими функціями, які описані в обвинувальному акті і, що саме ОСОБА_7 зайняла посаду начальника цього відділу.

Крім цього, апеляційний суд звернув увагу на те, що зазначені в апеляційній скарзі прокурора ознаки «органу влади», «утворення незаконного органу влади на тимчасово окупованій території» та «посади, пов`язаної з виконанням організаційно-розпорядчих функцій», без посилання на конкретні докази, здобуті в ході проведення досудового розслідування, які підтверджують існування цих обставин, не можуть беззаперечно підтверджувати факт створення відділу дошкільної освіти управління освіти Адміністрації м. Маріуполя та призначення на посаду начальника цього органу (якщо він очолюється начальником) саме ОСОБА_7 , а тому визнав такі твердження недоведеними.

Що стосується долученої прокурором під час апеляційного розгляду витягу з сайту «Центр дослідження ознак злочинів проти національної безпеки України, миру безпеки людства та міжнародного правопорядку «Миротворець», то суд апеляційної інстанції обґрунтовано не взяв її до уваги, з огляду на те, що клопотання про дослідження такого доказу прокурором в суді першої інстанції не заявлялось, вказаний доказ було здобуто в поза процесуальний спосіб, він не має належного процесуального закріплення та не був відкритий стороні захисту в порядку ст. 290 КПК.

Отже, перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду щодо виправдання ОСОБА_7 і мотивами прийнятого ним рішення.

Всупереч твердженням прокурора ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою, достатньо мотивованою, та повною мірою відповідає вимогами ст. 370, 419 КПК.

Відносно доводів щодо відмови апеляційним судом у повторному дослідженні окремих доказів, що, на думку прокурора, є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, то слід зазначити наступне.

Так, ч. 3 ст. 404 КПК визначено, що за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями. Тобто обов`язковою умовою для повторного дослідження судом апеляційної інстанції обставин, встановлених під час кримінального провадження, є неповнота їх дослідження або наявність певних порушень при їх дослідженні. При цьому незгода з оцінкою певних конкретних доказів не є підставою для їх повторного дослідження.

Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що в апеляційній скарзі прокурор просив повторно дослідити протокол пред`явлення для впізнання ОСОБА_7 за фотознімком, додатки до протоколів огляду від 19 квітня 2023 року та 5 січня 2024 року, а також допитати свідка ОСОБА_8 .

Колегія суддів апеляційного суду частково задовольнила клопотання прокурора, повторно дослідила певні докази (додатки до протоколів огляду від 19 квітня 2023 року та від 5 січня 2024 року) та відмовила в повторному допиті свідка ОСОБА_8 , показання котрого були дослідженні судом першої інстанції.

Варто зауважити, що суд апеляційної інстанції проаналізував докази, які були безпосередньо сприйняті судом першої інстанції, та за результатами перегляду вироку погодився з їх оцінкою, наданою місцевим судом, а тому застосована ним процедура не суперечила встановленій у ст. 23 КПК засаді безпосередності дослідження доказів. Крім того, апеляційний суд у своєму рішенні не надав доказам іншу оцінку, відмінну від тієї, яку надав суд першої інстанції.

Враховуючи зазначене, Верховний Суд приходить до висновку, що доводи прокурора про безпідставну відмову у задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів є необґрунтованими, оскільки процесуальних порушень судом апеляційної інстанції під час касаційного розгляду встановлено не було, а безпосередня наявність клопотання не є підставою для обов`язкового його задоволення. В суді апеляційної інстанції прокурор не довів, що докази, які він повторно просив дослідити, досліджено не повністю або з порушенням, тому апеляційний суд обґрунтовано відмовив у дослідженні цих доказів.

Крім того, прокурор у касаційній скарзі не навів переконливих доводів щодо того, як саме відмова у повторному дослідженні певних доказів, які були ретельно досліджені судом першої інстанції, вплинула на правильність прийнятого рішення.

Отже, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що під час здійснення апеляційної процедури не було допущено істотних порушень вимог ст. 404 КПК.

Висновки судів обох інстанцій про виправдування ОСОБА_7 зроблені з дотриманням вимог статей 22, 23 КПК на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, підтверджених доказами, які було досліджено та перевірено судами попередніх інстанцій, а також оцінено відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, касаційну скаргу прокурора слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 24 вересня 2025 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3