Рішення від 13 травня 2026 р. у справі №911/149/26 — Господарський суд міста Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.05.2026Справа № 911/149/26

за позовом Фізичної особи-підприємця Кубрак Вікторії Костянтинівни ( АДРЕСА_1 )

до Фізичної особи-підприємця Фолі Ольги Володимирівни ( АДРЕСА_2 )

про стягнення 152 590 грн 50 коп.

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

16.01.2026 до Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця Кубрак Вікторії Костянтинівни з вимогами про стягнення з Фізичної особи-підприємця Фолі Ольги Володимирівни 152 590 грн 50 коп.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного між сторонами договору про оренду нежитлового приміщення від 21.02.2025 № 21/02-25 належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання щодо оплати орендних платежів, у зв`язку з чим в останнього виникла заборгованість у розмірі 142 590 грн 50 коп. Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення 10 000 грн 00 коп. моральної шкоди.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 21.01.2026 позовну заяву Фізичної особи-підприємця Кубрак Вікторії Костянтинівни до Фізичної особи-підприємця Фолі Ольги Володимирівни про стягнення 152 590 грн 50 коп. та додані до неї матеріали, постановлено передати за виключною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 29.01.2026 виправлено описку, допущену в резолютивній частині ухвали від 21.01.2026 у справі № 911/149/26.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу № 911/149/26 передано на розгляд судді Плотницькій Н.Б.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.02.2026, на підставі частини 1 статті 174 Господарського процесуального кодексу України, позовну заяву залишено без руху.

25.02.2026 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про усунення недоліків у позовній заяві.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2026 відкрито провадження у справі № 911/149/26, розгляд справи постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.

23.03.2026 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про поновлення процесуального строку на подання відзиву.

23.03.2026 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

08.04.2026 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву.

20.04.2026 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло заперечення на відповідь на відзив.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами на час розгляду справи суду не надано.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

21.02.2025 між Фізичною особою-підприємцем Кубрак Вікторією Костянтинівною (далі по тексту - орендодавець, позивач у справі) та Фізичною особою-підприємцем Фолі Ольгою Володимирівною (далі по тексту - орендар, відповідач у справі) було укладено договір оренди нежитлового приміщення № 21/02-25 (далі по тексту - договір оренди № 21/02-25, договір), згідно з пунктом 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування (суборенду) нежитлові приміщення, що визначені в договорі та зобов`язується сплачувати орендодавцеві орендну плату, визначену пунктом 4.1. договору.

Згідно з пунктом 1.2 договору його предметом є 11 (одинадцять) нежитлових приміщень, що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Каунаська, 13 (на першому поверсі, споруда літ. «Б») (далі по тексту - об`єкт оренди). Загальна площа приміщень, що складає об`єкт оренди за договором є 143.4 м2. План розташування об`єкта оренди оформлено додатком № 1 до договору оренди № 21/02-25.

Відповідно до пункту 2.1 договору передача об`єкта оренди та майна від позивача до відповідача здійснюється за актом приймання-передачі нежитлового приміщення та майна (далі - Акт приймання-передачі).

Акт приймання-передачі укладено додатком № 2 до договору оренди № 21/02- 25.

Відповідно до пункту 3.1 договору строк оренди встановлюється з дати підписання Акту приймання-передачі до 31.12.2025, а в частині взаєморозрахунків - до їх повного проведення.

Пунктом 4.1. договору визначено, що розмір місячної орендної плати складає 50 000 грн (протягом перших трьох місяців), а починаючи з четвертого місяця оренди - 60 000 грн.

Згідно із пунктом 4.2. договору орендна плата сплачується орендарем щомісячно не пізніше 10 числа місяця, що є розрахунковим, на підставі рахунку, що надає орендодавець.

На виконання пункту 6.1.2. договору Відповідач зобов`язується своєчасно і в повному обсязі здійснювати розрахунки з позивачем згідно пунктів 4.1 - 4.6 договору.

Закінчення строку дії договору оренди № 21/02-25 не звільняє орендаря від обов`язку сплатити заборгованість за орендною платою та комунальними послугами у повному обсязі. Строк дії договору в частині взаєморозрахунків встановлюється до моменту їх повного проведення, згідно з п. 3.1. договору.

В порушення вимог щодо розрахунків, починаючи з травня 2025 року, орендарем не сплачувались орендні платежі та виникла заборгованість більш, ніж за один місяць.

У зв`язку з цим, у порядку передбаченому пунктами 8.2 - 8.5 договору, орендодавцем письмово було повідомлено орендаря про дострокове розірвання договору та виставлено вимогу повернення об`єкту оренди та майна.

29.08.2025 договір між позивачем та відповідачем було розірвано за угодою № 07/25-25 про розірвання договору оренди № 21/02-25 (далі по тексту - угода).

Факт наявності заборгованості з боку відповідача на момент розірвання сторонами договору оренди № 21/02-25 було зафіксовано в угоді № 07/25-25 про розірвання договору та засвідчено підписами позивача та представником відповідача за довіреністю НТТ № 774340 Недельком С.І.

Зважаючи на те, що відповідач в порушення норм чинного законодавства та умов договору оренди № 21/02-25 від 21.02.2025 не сплатив орендні платежі, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача плати за оренду в сумі 142 590 грн 50 коп. та моральної шкоди в сумі 10 000 грн.

Заперечуючи проти заявленого позову відповідач вказує, що ним визнається наявність заборгованості за договором оренди № 21/02-25 від 21.02.2025, однак у сумі 61 990 грн 92 коп. Вказану сума розрахована після часткової оплати орендних платежів за розрахунком заборгованості наданим позивачем від 07.08.2025.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до норм частини 1 та 2 статті 283 Господарського кодексу України (що діяв на момент укладення договірних відносин) за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Згідно з частиною 3 статті 283 Господарського кодексу України (що діяв на момент укладення договірних відносин) об`єктом оренди можуть бути: державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об`єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об`єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб`єктам господарювання.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина 6 статті 283 Господарського кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Статтею 762 Цивільного кодексу України та статтею 286 Господарського кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму; плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Частинами 1, 4 статті 286 Господарського кодексу України (що діяв на момент укладення договірних відносин) визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Судом встановлено, що відповідно до пункту 1.4 договору розмір місячної орендної плати складає 50 000 грн (протягом перших трьох місяців), а починаючи з четвертого місяця оренди - 60 000 грн.

Згідно із пунктом 4.2. договору орендна плата сплачується орендарем щомісячно не пізніше 10 числа місяця, що є розрахунковим, на підставі рахунку, що надає орендодавець.

Пунктом 5.6 договору передбачено, що орендодавець зобов`язується надавати щомісяця, не пізніше останнього числа місяця, за який сплачується орендна плата, акти наданих послуг з оренди приміщення та майна.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач надав відповідачу послуги з оренди нежитлового приміщення відповідно до умов договору № 21/02-25 від 21.02.2025 в період з 05.03.2025 по 31.08.2025, що підтверджується: актом здачі-прийняття послуг від 31.03.2025 на суму 41 935 грн. 50 коп.; актом здачі-прийняття послуг від 30.04.2025 на суму 50 000 грн; актом здачі-прийняття послуг від 31.05.2025 на суму 50 000 грн; актом здачі-прийняття послуг від 30.06.2025 на суму 60 000 грн; актом здачі-прийняття послуг від 31.07.2025 на суму 60 000 грн; актом здачі-прийняття послуг від 31.08.2025 на суму 60 000 грн.

Вказані акти підписані орендодавцем та представником орендаря без будь - яких заперечень.

Як вбачається з доказів долучених до матеріалів справи Фізична особа-підприємець Фолі Ольга Володимирівна сплатила 84 345 грн 00 коп. на виконання умов договору оренди нежитлового приміщення № 21/02-25 від 21.02.2025, зокрема: 03.03.2025 - 50 000 грн; 25.06.2025 - 5 000 грн; 01.07.2025 - 2 000 грн; 03.07.2025 - 3 000 грн. 04.07.2025 - 16 845 грн; 05.07.2025 - 2 500 грн; 06.08.2025 - 5 000 грн.

Крім того, відповідачем на виконання умов пункту 4.6 договору 05.03.2025 сплачено гарантійний платіж у розмірі орендної плати за останній місяць оренди - 60 000 грн.

Пунктом 8.2 договору передбачено, що орендодавець має право відмовитись від договору і вимагати повернення об`єкту оренди та майна при несплаті або неповній сплаті орендних платежів орендарем більш, ніж один місяць.

Як вбачається із матеріалів справи, з метою сплати за послуги оренди, а також дострокового розірвання договору оренди позивачем 07.08.2025 та 20.08.2025 на адресу відповідача були надіслані відповідні листи.

Відповідач у своєму листі від 25.08.2025 зазначає, що з 01.08.2025 припиняє свою співпрацю із позивачем за договором оренди № 21/02-25 від 21.02.2025, просить зарахувати гарантійний платіж, як платіж за останній місяць оренди та визначити дату для передачі об`єкту оренди.

Відповідно до угоди № 07/25-25 від 29.08.2025 між позивачем та відповідачем було розірвано договір оренди № 21/02-25. Вказана угода підписана позивачем та представником відповідача за довіреністю.

Згідно пункту 1 угоди орендодавець та орендар дійшли згоди щодо розірвання договору № 21/02-25 від 21.02.2025 з 01.09.2025.

При цьому, в якості примітки до вказаної угоди представником відповідача за довіреністю Недільком С.В. вказано, що на дату підписання угоди плата за договором у сумі 177 590 грн 50 коп. орендарем не сплачена.

02.09.2025 представником позивача на адресу відповідача направлено досудову вимогу про відшкодування заборгованості в розмірі 177 590 грн 50 коп.

Із додатку 3 до вказаної досудової вимоги - розрахунку заборгованості за орендну плату, вбачається, що гарантійний платіж в розмірі 60 000 грн, зарахований як плата за останній місяць оренди - серпень 2025 року.

Відповідачем з метою відшкодування заборгованості перед позивачем сплачено 40 000 грн, а саме: 04.10.2025 - 20 000 грн; 12.10.2025 - 10 000 грн; 19.10.2025 - 5 000 грн; 26.10.2025 - 5 000 грн.

Щодо твердження відповідача про його намір припинити договірні відносини з 01.08.2025, а тому відповідно безпідставність нарахування орендних платежів за серпень 2025 року суд зазначає наступне.

До матеріалів справи долучено лист відповідача адресований позивачу про намір припинити договірні відносити з 01.08.2025, однак даний лист датований лише 25.08.2025. Інших доказів, щодо своєчасного звернення відповідача до позивача з наміром припинити договірні відносини з 01.08.2025 до матеріалів справи не долучено. Натомість до матеріалів справи долучена угода № 07/25-25 від 29.08.2025 про розірвання договору оренди, в якій сторони погодили дату припинення договірних відносин - 01.09.2025.

Крім того, відповідач зазначає про сплату орендних платежів за липень 2025 року у готівковій формі, разом з тим, доказів про таку оплату суду не надано.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України (що діяв на момент укладення договірних відносин) суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З огляду на вищенаведене та встановленням факту неналежного виконання відповідачем обов`язку з оплати орендних платежів у розмірі 137 590 грн 50 коп., та факту наявності заборгованості, вимоги позивача про стягнення з відповідача 137 590 грн 50 коп. заборгованості за договором № 21/02-25 оренди нежитлового приміщення від 21.02.2025, визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо заявленої до стягнення моральної шкоди в розмірі 10000 грн., завданої невиконанням умов договору, суд дійшов висновку про наступне.

Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду встановлені статтею 1167 Цивільного кодексу України, згідно частини 1 якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно з частиною першою та другою статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Згідно статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

При цьому, моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Звертаючись з вимогою про відшкодування моральної шкоди позивач не надав суду жодних доказів, які б свідчили про факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру.

Позивачем не доведено наявності усіх необхідних елементів складу цивільного правопорушення для відшкодування моральної шкоди (факт наявності моральної шкоди, протиправність дій її заподіювача, обґрунтування визначення розміру моральної шкоди та причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та завданням такої шкоди позивачу), у зв`язку з чим у задоволенні позовних вимог у вказаній частині суд відмовляє.

Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Згідно з частиною 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтею 74, статтями 76-79, статтею 86, статтею 123, статтею 129, статтями 232-233, статтями 237- 238, статтями 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Фолі Ольги Володимирівни ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи-підприємця Кубрак Вікторії Костянтинівни ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) 137 590 (сто тридцять сім тисяч п`ятсот дев`яносто) грн 50 коп. заборгованості з орендної плати та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 400 ( дві тисячі чотириста) грн 68 коп.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Суддя Н.Плотницька