Постанова від 06 травня 2026 р. у справі №910/7428/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" травня 2026 р. Справа № 910/7428/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сибіги О.М.

суддів: Кравчука Г.А.

Гончарова С.А.

секретар судового засідання: Михайленко С.О.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 07.05.2026

Розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_1"

на рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2025

повний текст рішення складено 28.10.2025

у справі № 910/7428/25 (суддя Гумега О.В.)

за позовом Державного підприємства ІНФОРМАЦІЯ_2 "ІНФОРМАЦІЯ_3"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_1"

про стягнення ІНФОРМАЦІЯ_4, -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Державне підприємство ІНФОРМАЦІЯ_2 "ІНФОРМАЦІЯ_3" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_1" (відповідач) про стягнення ІНФОРМАЦІЯ_4, з них: пені - ІНФОРМАЦІЯ_5

Позовні вимоги мотивовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за державним контрактом № НОМЕР_1 в частині дотримання строків поставки товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/7428/25, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження у закритому судовому засіданні та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.09.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.10.2025 у справі № 910/7428/25 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_1" на користь Державного підприємства ІНФОРМАЦІЯ_2 "ІНФОРМАЦІЯ_3" ІНФОРМАЦІЯ_6 судового збору.

В обґрунтування прийнятого рішення судом першої інстанції зазначено, що судом першої інстанції встановлено, що відповідачем порушено договірні зобов`язання в частині дотримання строків поставки товару, що є підставою для покладення на нього обов`язку сплатити штрафні санкції (пеню та штраф). При цьому, суд дійшов до висновку про відсутність існування виняткових обставин для застування ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України та задоволення клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій на 99%, оскільки відповідачем не надано належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження наявності підстав для зменшення штрафних санкцій.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 20.10.2025 у справі № 910/7428/25, 18.11.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_1" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2025 у справі № 910/7428/25 скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог про стягнення ІНФОРМАЦІЯ_7 пені задовольнити частково, зменшивши суму пені на 99%.

Вимоги апеляційної скарги мотивовано тим, що оскаржуване рішення судом першої інстанції прийнято без з`ясування обставин, що мають значення для справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права, що є підставою для його скасування. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що (1) судом першої інстанції не взято до уваги, що прострочення товару понад 30 днів мало місце вже після введення в дію пункту 4 ст. 17 Закону "Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб" № 4196-IX від 09.01.2025, тому передбачена у п. 7.2. контракту відповідальність у вигляді штрафу у розмірі 7% вартості непоставленого товару до відповідача, як виконавця державного контракту з ІНФОРМАЦІЯ_17, не застосовується; (2) штраф у розмірі 7% вартості непоставленого товару з якого допущено прострочення виконання зобов`язання не міг застосовуватись до відповідача, а тому позовні вимоги в цій частині не підлягали задоволенню; (3) висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для зменшення штрафних санкцій на 99% від загальної суми не відповідають фактичним обставинам справи.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.11.2025, матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_1" у справі № 910/7428/25 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Сибіга О.М., судді: Гончаров С.А., Кравчук Г.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.11.2025 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали господарської справи № 910/7428/25.

01.12.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали господарської справи № 910/7428/25.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2025 Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_1" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2025 у справі № 910/7428/25 залишено без руху та надано строк на усунення недоліків апеляційної скарги.

17.12.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_1" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з заявою про усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2026 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/7428/25 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_1" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2025 та призначено розгляд справи на 19.03.2026.

27.02.2026 до Північного апеляційного господарського суду від представника Державного підприємства ІНФОРМАЦІЯ_2 "ІНФОРМАЦІЯ_3" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому проти доводів апеляційної скарги заперечує та наводить власні на їх спростування, просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити у повному обсязі.

19.03.2026 судове засідання не відбулось у зв`язку з перебуванням головуючого судді Сибіги О.М. у відпустці з 16.03.2026 по 27.03.2026.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.04.2026 розгляд справи призначено на 07.05.2026.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_1" слід задовольнити частково, а рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2025 у справі № 910/7428/25 скасувати, з наступних підстав.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вірно було встановлено Господарським судом міста Києва та перевірено судом апеляційної інстанції, 19.02.2025 між Державним підприємством ІНФОРМАЦІЯ_2 "ІНФОРМАЦІЯ_3" (надалі - замовник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_1" (надалі - виконавець, відповідач) укладено державний контракт на поставку (закупівлю) товарів для потреб ІНФОРМАЦІЯ_8 № НОМЕР_2 (надалі - контракт), відповідно до п. 1.1. якого виконавець зобов`язується поставити замовнику товари для потреб ІНФОРМАЦІЯ_8 (далі - товар), найменування, кількість, вартість (ціна) та строки поставки яких зазначені у цьому контракті та в специфікації товарів (додаток 1 до контракту) (далі - специфікація), для подальшого використання ІНФОРМАЦІЯ_9, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити товар в строки та на умовах, визначених цим контрактом.

Відповідно до п. 2.2. контракту загальна вартість (ціна) товару за контрактом становить ІНФОРМАЦІЯ_10

Згідно з п. 3.4. контракту датою виконання виконавцем зобов`язань щодо поставки товару є дата підписання сторонами акта приймання-передачі товару за контрактом.

В п. 4.1. контракту визначено, що виконавець зобов`язаний поставити товар згідно з умовами цього контракту не пізніше строку, визначеного в специфікації. В обґрунтованих випадках сторони мають право коригувати строк поставки і приймання товару не пізніше, ніж за 5 (п`ять) календарних днів до закінчення строку дії контракту шляхом внесення змін до цього контракту на підставі письмового звернення виконавця, яке виконавець повинен надати не пізніше ніж за 15 (п`ятнадцять) календарних днів до дати поставки товару, зазначеної в специфікації, з обґрунтуванням та наданням документального підтвердження настання такого випадку відповідно вимог розділу 7 цього контракту (п. 4.2. контракту).

Контракт набирає чинності з дати його укладання та діє до 20.07.2025, а в частині виконання гарантійних зобов`язань - до повного виконання (п. 11.1. контракту).

До контракту № НОМЕР_1 сторонами підписано специфікацію (додаток 1), відповідно до якої поставці підлягав ІНФОРМАЦІЯ_11.

Втім, відповідачем у строк до 20.03.2025 товар поставлено не було.

26.03.2025 Державне підприємство ІНФОРМАЦІЯ_2 "ІНФОРМАЦІЯ_3" звернулось до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_1" з претензією № 11/2-5876 про сплату 297 800,00 грн пені за порушення строків поставки товару на 5 днів.

У відповідь на претензію листом № DST 27.03.25-794 від 27.03.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_1" повідомило Державне підприємство ІНФОРМАЦІЯ_2 "ІНФОРМАЦІЯ_3" про неможливість вчасно здійснити поставку товару за контрактом № НОМЕР_1 з об`єктивних причин. Зокрема, зазначає, що станом на 27.03.2025 ТОВ "ІНФОРМАЦІЯ_1" укладено контракти на поставку товару з ІНФОРМАЦІЯ_12 ra "ІНФОРМАЦІЯ_13, постачання товару розпочнеться протягом наступного тижня. Також наголошує, що ТОВ "ІНФОРМАЦІЯ_1" вживає всіх можливих заходів для забезпечення належного виконання контракту, розуміючи важливість вчасної поставки для обороноздатності країни".

07.05.2025 Державним підприємством ІНФОРМАЦІЯ_2 "ІНФОРМАЦІЯ_3" направлено Товариству з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_1" повідомлення № 24-8412 про розірвання контракту в односторонньому порядку відповідно до п. 12.1. контракту, з 13.05.2025.

Спір у справі виник у зв`язку з невиконання відповідачем свого зобов`язання за контрактом № НОМЕР_1 в частині своєчасної поставки товару, у зв`язку з чим позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача на користь позивача пені - ІНФОРМАЦІЯ_5

Відповідач у відзиві на позовну заяву визнав факт прострочення поставки та обов`язок сплатити пеню і штраф за порушення строків поставки товару за контрактом № НОМЕР_1, однак просив зменшити розмір пені та штрафу на 99%, посилаючись на те, що товар непоставлено з об`єктивних причин.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки

У відповідності до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 663 Цивільного кодексі України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Як встановлено судом, 19.02.2025 між позивачем, як замовником, та відповідачем, як виконавцем, укладено державний контракт на поставку (закупівлю) товарів для потреб ІНФОРМАЦІЯ_8 № НОМЕР_2, за умовами якого виконавець зобов`язується поставити замовнику товари, найменування, кількість, вартість (ціна) та строки поставки яких зазначені у цьому контракті та в специфікації товарів, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити товар в строки та на умовах, визначених цим контрактом.

У специфікації, яка є додатком 1 до контракту, визначено, що строк поставки товару у кількості ІНФОРМАЦІЯ_14 у строк до 20.03.2025.

Момент виконання обов`язку продавця передати товар визначено статтею 664 Цивільного кодексу України, згідно з якою обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

У розумінні положень частини 2 статі 664 Цивільного кодексу України товар вважається наданим у розпорядження покупця якщо: у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці; покупець поінформований про те, що товар готовий до передання. При цьому, товар повинен бути відповідним чином ідентифікований.

Судом встановлено, відповідачем у строк до 20.03.2025 товар поставлено не було, товар за контрактом взагалі не поставлено.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується прострочення виконавцем строку поставки товару.

При цьому, факт прострочення виконання зобов`язань з поставки товару відповідачем не заперечується.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За змістом частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

Відповідно до положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 статті 550 Цивільного кодексу України).

Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

В пункті 7.2. контракту визначено, що у разі порушення строків поставки товару з виконавця стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товару, з якого допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Суд першої інстанції, перевіривши обставини, пов`язані з правильністю здійснення розрахунків штрафу та пені, дійшов висновку, що вони є арифметично правильними та обґрунтованими. При цьому, на підставі ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність існування виняткових обставин для застування ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України та задоволення клопотання відповідача про зменшення пені і штрафу на 99%, оскільки відповідачем не надано належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження наявності підстав для зменшення штрафних санкцій.

Щодо доводів відповідача про відсутність правових підстав для стягнення штрафу у розмірі ІНФОРМАЦІЯ_15 колегія суддів зазначає наступне.

Судом встановлено, що положення пункту 7.2. контракту аналогічні положенням абзацу 3 частини 2 статті 231 Господарського кодексу України, тобто умовами контракту не передбачено іншого розміру штрафних санкцій, а тому штраф застосовується у розмірі, передбаченому абзацом 3 частини 2 статті 231 Гогсподарського кодексу України - 7% від вартості непоставленого товару.

Так, 09.01.2025 Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб», який набрав чинності 28.02.2025.

Відповідно до пункту 1 статті 17 названого Закону він набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію через шість місяців з дня набрання ним чинності, крім: частини другої статті 13, яка вводиться в дію через три роки та шість місяців з дня набрання чинності цим Законом; пункту 4 цієї статті, який вводиться в дію з дня набрання чинності цим Законом.

Пунктом 4 статті 17 вказаного Закону встановлено, що положення абзацу третього частини другої статті 231 Господарського кодексу України в частині стягнення штрафу в розмірі 7 відсотків вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання зобов`язання, не застосовується до виконавців державних контрактів (договорів) з ІНФОРМАЦІЯ_17, які виконуються у період дії правового режиму воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, та не завершені на день набрання чинності цим Законом.

Судом враховано, що під час виникнення та існування спірних правовідносин сторін положення Господарського кодексу України були чинними та підлягають застосуванню.

16.01.2025 було прийнято Закон України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо актуалізації та удосконалення деяких положень", який набрав чинності 05.03.2025 (далі - Закон № 4225-IX), яким доповнено статтю 121 Бюджетного кодексу України статтею 121-1 такого змісту: "Стаття 121-1 Відповідальність за порушення зобов`язань, пов`язаних з ІНФОРМАЦІЯ_16. 1. У разі якщо порушення зобов`язання пов`язане з виконанням державного контракту (договору) постачальником товарів, виконавцем робіт та надавачем послуг та/або виконавцем державного контракту (договору) з ІНФОРМАЦІЯ_17 для забезпечення потреб сектору ІНФОРМАЦІЯ_8, а також інших товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб ІНФОРМАЦІЯ_8, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі 20 відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання, за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості".

За приписом частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Закріплений у статті 58 Конституції України принцип незворотності дії закону та інших нормативно-правових актів у часі "lex ad praeterian non valet" полягає в тому, що дія їх не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання ними чинності, за винятком випадку коли закон або інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював і Конституційний Суд України. Зокрема, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Статтею 5 Цивільного кодексу України визначено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Системний аналіз викладеного дає змогу виокремити два випадки зворотної дії норм цивільного/господарського законодавства: 1) коли акт законодавства пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність; 2) якщо законодавець встановлює спеціальні випадки зворотної дії актів законодавства (висновок судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16).

Конституційний Суд України у рішенні від 09.02.1999 № 1-рп/99 виснував, що положення частини першої статті 58 Конституції України про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи).

Колегія суддів зауважує, що Закон України № 4225-IX набрав чинності 05.03.2025, в той час, як контракт № НОМЕР_2 укладено 19.02.2025, а тому позивач помилково в обґрунтування позовних вимог посилається на Бюджетний кодекс України, оскільки при укладенні контракту положення зазначеної статті не діяли та не можуть бути застосовані до відповідача.

Одним із підходів, який суди застосовують для подолання колізій у законодавстві між правовими нормами однакової юридичної сили, є надання переваги спеціальним нормам перед загальними, тобто використання принципу lex specialis (спеціальний закон, спеціальна норма), відповідно до якого за розбіжності загального і спеціального закону діє спеціальний закон, а також принципу lex specialis derogat generali, суть якого полягає в тому, що спеціальний закон скасовує дію загального закону; спеціальна норма має перевагу над загальною.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.02.2023 у справі № 910/18214/19 звертала увагу на співвідношення між загальною та спеціальною нормою. Спеціальна норма встановлює правила, які застосовуються у певних випадках, визначених такою нормою права, а загальна норма встановлює правила, які застосовуються у всіх випадках, крім тих, на які поширюється гіпотеза спеціальної норми. Тому загальна та спеціальна норми не суперечать одна одній, а встановлюють системне законодавче регулювання.

За загальним правилом частини другої статті 231 Господарського кодексу України, яке застосовується до зобов`язань в яких хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, за прострочення понад тридцять днів штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Водночас, спеціальною нормою законодавець передбачив, що дія пункту 4 статті 17 Закону України "Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб", застосовується до виконавців державних контрактів (договорів) з ІНФОРМАЦІЯ_17, які виконуються у період дії правового режиму воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №2102-IX, та не завершені на день набрання чинності цим Законом, тобто на 28.02.2025.

Оскільки станом на 28.02.2025 контракт був незавершений, граничний строк виконання зобов`язань за ним станом на 28.02.2025 не настав, прострочення виконання зобов`язання відповідача настало з 21.03.2025, колегія суддів дійшла висновку, що зазначена норма підлягає застосуванню у спірних правовідносинах, оскільки факт неналежного виконання зобов`язання мав місце після набрання нею чинності.

Зважаючи на вищевикладене, за висновком суду апеляційної інстанції, приписи пункту 4 статті 17 Закону № 4196-IX поширюють свою дію на спірні правовідносини, а тому штраф в розмірі 7 відсотків вартості товару, з якого допущено прострочення виконання зобов`язання, не застосовується до відповідача.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення штрафу у розмірі ІНФОРМАЦІЯ_18 задоволенню не підлягають.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій на 99%, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідачем, у суді першої інстанції заявлено клопотання про зменшення розміру пені та штрафу на 99%, посилається на те, що порушення договірного зобов`язання в частині строку поставки товару спричинено обставинами (діями третіх осіб) на які відповідач об`єктивно та практично не може вплинути, при цьому, само по собі таке порушення не завдало позивачу матеріальних збитків, на що вказує відсутність у матеріалах справи будь-яких доказів на підтвердження цього. Поведінка відповідача у сукупності з причинами невиконання зобов`язання та неумисне порушення останнім умов контракту є добросовісною.

Натомість, такі дії позивача, як ненадання відповіді на лист відповідача № DST 27.03.25-794 від 27.03.2025 та направлення на адресу відповідача повідомлення про розірвання контракту у поєднанні із встановленими умовами оплати: - за фактом поставки Товару, досить переконливо вказують на дійсні очікування (результат) від Контракту, зокрема, на думку відповідача, це саме отримання прибутку у вигляді стягнутих грошових коштів (штрафних санкцій), а не самого товару.

Як вбачається з матеріалів справи, з метою виконання зобов`язань за контрактом ТОВ «ІНФОРМАЦІЯ_1» укладено з ІНФОРМАЦІЯ_12 (ІНФОРМАЦІЯ_19) контракти поставки № НОМЕР_3 ІНФОРМАЦІЯ_20) - контракт поставки НОМЕР_4.

На підтвердження проведення оплати (передоплати) за вказаними контрактами відповідачем надано платіжні інструкції про сплату ІНФОРМАЦІЯ_21

Листом від 03.03.2025 ІНФОРМАЦІЯ_12 повідомило відповідача про неможливість своєчасного виконання умов поставки за контрактами № НОМЕР_5, від виконання цих контрактів не відмовлялось.

Листом № 710-2 від 13.03.2025 ІНФОРМАЦІЯ_22 повідомило відповідача про неможливість своєчасного виконання поставки за контрактом № НОМЕР_6 від 27.02.2025.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Тобто, неустойка - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності.

Водночас, неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених ст. 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

При цьому, довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов`язане з цим клопотання (відповідач).

Неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Господарський суд повинен надати оцінку як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення.

Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення.

Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно ст. 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій (пені) суди також беруть до уваги як обставини, прямо визначені у ст. 551 ЦК, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними. Найчастіше судами враховуються такі обставини (постанови Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 916/3211/16, від 26.01.2021 у справі № 922/4294/19, від 24.02.2021 у справі № 924/633/20, від 16.03.2021 у справі № 922/266/20): ступінь виконання зобов`язання боржником (співвідношення між сумою простроченого зобов`язання та загальною сумою зобов`язання); причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання; тривалість прострочення виконання; наслідки порушення зобов`язання для кредитора; поведінку боржника (системність порушення, чи навпаки - порушення з боку боржника мало винятковий характер; намагання/зусилля боржника погасити борг або погашення основної заборгованості на момент звернення до суду, намагання врегулювати спір в досудовому порядку, звернення з пропозиціями про реструктуризацію боргу до кредитора); поведінку кредитора; майновий стан кредитора та боржника (наявність збитків, заборгованості по виплаті заробітної плати); негативні наслідки стягнення неустойки з боржника, які можуть настати для нього та третіх осіб (трудового колективу, населення); ризики настання неплатоспроможності боржника; статус боржника, предмет діяльності боржника (забезпечення оборонних потреб, безпеки та здоров`я населення); майнові, а також інші інтереси сторін, які заслуговують на увагу.

Втім, закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд оцінити при ухваленні рішення.

При цьому, суд не зобов`язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення неустойки. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення неустойки, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (статті 86, 236 - 238 ГПК України).

Так, стаття 86 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина п`ята статті 236 ГПК України).

Таким чином, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

У постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду виснувала, що чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою для зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер. Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частин 1, 2 статей 233 Господарського кодексу України та частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду.

Наведені висновки узгоджуються з нормами закону, які регулюють можливість зменшення розміру штрафних санкцій та є засобом недопущення їх використання ані як засобу для отримання необґрунтованих доходів, ані як способу уникнути відповідальності. У питанні про зменшення розміру неустойки, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, суд щоразу виходить з конкретних обставин. Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема практиці Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 у справі № 910/13000/22, від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 09.11.2023 у справі № 902/919/22).

У даному випадку, вирішуючи питання про зменшення розміру пені, колегією суддів взято до уваги доводи відповідача, викладені у клопотанні про зменшення штрафних санкцій, про те, що відповідач не мав умислу несвоєчасно виконати договірні зобов`язання. Відповідач також зазначав, що розмір пені є надмірно великим, значною мірою порушує баланс інтересів сторін контракту з огляду на відсутність фактичних збитків у позивача при наявності вже здійснених значних фінансових витрат відповідача на користь третіх осіб з метою виконання зобов`язань за контрактом № НОМЕР_1, від якого позивач в односторонньому порядку відмовився.

Також колегією суддів враховано, що позивач повідомляв відповідача про неможливість своєчасного виконання договірних зобов`язань та те, що відповідач вживає всіх можливих заходів для забезпечення належного виконання державних контрактів, розуміючи важливість вчасної поставки для обороноздатності країни, однак позивач у відповідь повідомив відповідача про розірвання контракту в односторонньому порядку відповідно до п. 12.1. контракту.

Розглянувши наведені доводи відповідача, суд апеляційної інстанції зазначає, що наявність у кредитора можливості стягувати надмірні грошові суми в якості неустойки спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

З урахуванням міркувань розумності та справедливості, необхідності дотримання балансу інтересів сторін у цьому конкретному випадку суд апеляційної інстанції зазначає про наявність низки виняткових обставин, з якими законодавство пов`язує можливість реалізації судом дискреційних повноважень щодо зменшення розміру пені. За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що обґрунтованим, розумним та справедливим буде зменшення розміру заявленої до стягнення пені (в розмірі ІНФОРМАЦІЯ_23

За висновком суду, стягнення з відповідача пені в розмірі ІНФОРМАЦІЯ_24 буде адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов`язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника та, одночасно з цим, буде засобом недопущення використання штрафних санкцій як інструменту отримання додаткових доходів кредитором.

Додатково колегією суддів враховано відсутність в матеріалах справи доказів понесених збитків позивачем, доказів, що для позивача мали місце будь-які негативні наслідки (збитки тощо) через прострочення відповідачем строків поставки товару, користуючись правом, наданим вищезазначеними положеннями чинного законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо зменшення розміру присудженої до стягнення з відповідача пені на 50%.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновків про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі ІНФОРМАЦІЯ_24 у зв`язку із зменшенням розміру пені на 50% за клопотанням відповідача.

В іншій частині позовних вимог належить відмовити.

Таким чином, рішення суду першої інстанції слід скасувати, з прийняттям нового про часткове задоволення позову, з урахуванням висновків, зроблених судом апеляційної інстанції у мотивувальній частині цієї постанови.

При винесені даної постанови судом апеляційної інстанції було надано вичерпні відповіді на доводи скаржника, з посиланням на норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності з пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення (п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України).

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення зокрема є: нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 1 ст. 277 ГПК України).

При прийнятті оскаржуваного рішення суд першої інстанції неповно з`ясував обставин, що мають значення для справи, невірно встановив обставини справи, що призвело до прийняття незаконного рішення, тож колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_1" підлягає частковому задоволенню, а рішення - скасуванню, з прийняттям нового про часткове задоволення позову.

Судові витрати

Відповідно до частини 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено (постанова Верховного Суду від 16.10.2019 у справі № 910/143/19).

Таким чином, судові витрати (судовий збір) за подачу позову до суду першої інстанції покладаються пропорційно розміру задоволених позовних вимог на Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_1", а за подачу апеляційної скарги - на Державне підприємство ІНФОРМАЦІЯ_2 "ІНФОРМАЦІЯ_3".

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_1" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2025 у справі № 910/7428/25 - задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2025 у справі № 910/7428/25 - скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким позов Державного підприємства ІНФОРМАЦІЯ_2 "ІНФОРМАЦІЯ_3" - задовольнити частково.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_1" (ідентифікаційний код НОМЕР_7, адреса: ІНФОРМАЦІЯ_25) на користь Державного підприємства ІНФОРМАЦІЯ_2 "ІНФОРМАЦІЯ_3" (ідентифікаційний код НОМЕР_8, адреса: ІНФОРМАЦІЯ_26) ІНФОРМАЦІЯ_24. (ІНФОРМАЦІЯ_27 судового збору.

5. В іншій частині позову відмовити.

6. Стягнути з Державного підприємства ІНФОРМАЦІЯ_2 "ІНФОРМАЦІЯ_3" (ідентифікаційний код НОМЕР_8, адреса: ІНФОРМАЦІЯ_26) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_1" (ідентифікаційний код НОМЕР_7, адреса: ІНФОРМАЦІЯ_25) судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі ІНФОРМАЦІЯ_28

7. Матеріали справи № 910/7428/25 повернути до Господарського суду міста Києва, доручивши видати накази на виконання даної постанови.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 12.05.2026.

Головуючий суддя О.М. Сибіга

Судді Г.А. Кравчук

С.А. Гончаров