Постанова від 21 квітня 2026 р. у справі №509/7175/24 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/2621/26

Справа № 509/7175/24

Головуючий у першій інстанції Кириченко П.Л.

Доповідач Громік Р. Д.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.04.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого - Громіка Р.Д.,

суддів - Драгомерецького М.М., Сегеди С.М.,

за участю секретаря - Скрипченко Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за відсутності учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 29 жовтня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору: Орган опіки та піклування Овідіопольської селищної ради Одеського району Одеської області, про позбавлення батьківських прав,

ВСТАНОВИВ:

1. ОПИСОВА ЧАСТИНА.

Короткий зміст позовних вимог.

13 грудня 2024 року ОСОБА_2 звернулась до суду із позовною заявою до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав.

Позовна заява вмотивована тим, що відповідач ОСОБА_1 від участі у вихованні і утриманні дитини самоухиляється, не турбується про здоров`я і розвиток дитини. Поведінка та спосіб життя відповідача негативно впливали на психічний стан малолітньої дитини, що загрожувало його життю та здоров`ю, а тому позивачка просить позбавити відповідача батьківських прав відносно малолітньої дитини та встановити опіку над малолітньою дитиною.

Позиція відповідача у суді першої інстанції.

ОСОБА_1 у відзиві на позовну заяву заперечував проти задоволення позовних вимог, вказуючи про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом. Він свідомо не ухиляється від виховання дитини, позивачка обмежувала його контакти з сином, що ускладнювало його участь у вихованні дітей.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 29 жовтня 2025 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Орган опіки та піклування в особі Овідіопольської селищної ради Одеського району Одеської області про позбавлення батьківських прав задоволено. Позбавлено ОСОБА_1 батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 1211,20 грн. Заборонено відчуження нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , яке знаходиться у користуванні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , код НОМЕР_1 .

Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що суд першої інстанції не в повному обсязі дослідив матеріали справи та дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог, оскільки винних дій у поведінці скаржника немає, він хоче спілкуватись з дитиною та заперечує проти позбавлення батьківських прав.

Сповіщення сторін та заяви у справі.

Про судове засідання, призначене на 22 квітня 2026 року, сторони були належним чином сповіщені про дату, час та місце слухання справи.

20 квітня 2026 року ОСОБА_1 подав заяву про відкладення розгляду справи, яка вмотивована тим, що він перебуває на обліку у лікаря-онколога у зв`язку із перенесеним хірургічним лікування з приводу злоякісного новоутворення.

22 квітня 2026 року надійшла заява адвоката Амірян К.Е., яка діє в інтересах ОСОБА_4 , про відкладення розгляду справи у зв`язку з її відрядженням до м. Гаага щодо питань воєнних злочинів та співпраці з іноземними партнерами. Також зазначає, що ні позивачем, ні її представником не було отримано копії апеляційної скарги та додатків до неї, що унеможливлює викладення аргументування позиції щодо апеляційної скарги без ознайомлення з її змістом.

Розглянувши вказані клопотання про відкладення розгляду справи, апеляційний суд дійшов висновку про відмову у його задоволенні з огляду на таке.

Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі №361/8331/18.

Колегія суддів звертає увагу, що у межах апеляційного провадження не приймалось рішення про виклик осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень у справі, і такої необхідності колегія суддів не вбачає, тому підстав для розгляду справи з обов`язковою участю сторін суд апеляційної інстанції не знаходить.

Щодо доводів заяви адвоката Амірян К.Е., яка діє в інтересах ОСОБА_4 , про відрядження до міста Гаага, то апеляційний суд зазначає, що адвокат Амірян К.Е. не надала суду жодного належного і допустимого доказу перебування у місті Гаага або доказів відрядження, а сам по собі лист-запрошення не є підтвердженням даного факту.

Крім того, апеляційний суд зазначає, що позивач ОСОБА_4 є користувачем Електронного Суду з 11 грудня 2024 року і отримала ухвалу про відкриття апеляційного провадження та апеляційну скаргу з додатками в Електронному кабінеті Електронного суду 26 листопада 2025 року, що підтверджується довідками про доставку електронного документа.

Щодо заяви ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи, то суд апеляційної інстанції також відмовляє у її задоволенні, оскільки у електронному направленні №1510-6893-5149-8446 не зазначено конкретна дата відвідування медичної установи, а саме у день судового засідання 22 квітня 2026 року.

Таким чином, поважність причин відкладення судом апеляційної інстанції не встановлена, заявники реалізували своє право на викладення відповідних аргументів та, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторони у справі.

Згідно із ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до ч. 7 ст. 268 ЦПК України рішення суду (повне або скорочене) підписується всім складом суду у день його складення і додається до справи.

Головуючий суддя Громік Р.Д. перебував у відпустці з 04 травня по 08 травня 2026 року, що підтверджується довідкою відділу кадрової роботи та управління персоналом.

Повний текст судового рішення складено 11 травня 2026 року.

2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція апеляційного суду

Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Фактичні обставини справи.

На підставі матеріалів справи встановлено, що відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , код НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , не працює, є батьком малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивачка ОСОБА_2 є матір`ю малолітньої дитини.

Згідно з довідки органів виконавчої служби від 05.06.2024 у відповідача наявна заборгованість по сплаті аліментів на утримання дитини станом на 01 липня 2025 року в розмірі 215 343 грн.

Висновок органу та піклування Овідіопольського селищної ради свідчить про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 по відношенню до малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з ч. 1 п. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Так, задовольняючі позовні вимоги, суд першої інстанції послався на те, що «позов є обґрунтований та підлягає задоволенню.

Відповідач не має на праві приватної власності об`єктів нерухомого майна, має постійне місце реєстрації та проживання, а тому на підставі ст.17 ЗУ «Про охорону дитинства» суд вважав доцільним накласти заборону на відчуження об`єкту нерухомого майна».

Однак з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна з огляду на таке.

Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї (частина восьма статті 7 СК України).

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).

Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін (частина четверта статті 15 СК України).

Учасники сімейних правовідносин можуть мати особисті та майнові суб`єктивні сімейні обов`язки. Свої обов`язки учасники сімейних відносин здійснюють різними способами: здійснення активних дій; утримання від здійснення активних дій. Якщо невиконання особистих обов`язків учасників сімейних відносин у випадках, передбачених в законі, може припинятися або не зумовлювати відповідних наслідків, то невиконання сімейного обов`язку майнового характеру не допускається. Оскільки на відміну від особистих, майнові обов`язки можуть виконуватися незалежно від самого носія такого обов`язку за допомогою інших суб`єктів. Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування відповідних правових наслідків, що можуть визначатися в: нормах СК України; домовленості (договорі) сторін. Наслідки невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку можуть мати: особистий характер, коли негативний вплив відбувається на особисту сферу зобов`язаної особи; майновий характер, якщо такий вплив здійснюється на майнову сферу зобов`язаної особи (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2022 року в справі № 711/679/21 (провадження № 61-18434св21)).

Суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін. Способами захисту сімейних прав та інтересів зокрема є: припинення правовідношення, а також його анулювання (частина друга статті 18 СК України).

Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини (стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року).

Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Приписи СК України та інших законодавчих актів не містять заборони позбавлення батьківських прав стосовно сина/дочки після досягнення ними повноліття (див. постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 (провадження № 61-8918сво23)).

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини (пункти 1-6 частини першої статті 164 СК України).

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц (провадження № 61-12305св18)).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2019 року в справі № 631/2406/15-ц (провадження № 61-36905св18) зазначено, що:

«тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 (провадження № 61-8918сво23) вказано, що «тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц, від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19 та від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19».

Схожі висновки зроблені у постановах Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі №311/563/20, від 04 квітня 2024 року у справі №553/449/20, від 11 грудня 2024 року у справі №344/17548/21 та інших.

У постанові Верховного Суду від 04 квітня 2024 року у справі № 553/449/20 (провадження № 61-2701св24) вказано, що простої бездіяльності з боку батька недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав.

При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою (частина четверта статті 19 СК України).

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).

Під час розгляду судом та/або органом опіки та піклування спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, відібрання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька дитини, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на законних підставах або не на основі рішення суду, обов`язково беруться до уваги факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини або за її присутності (частина четверта статті 22 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Суд першої інстанції, не звернувши увагу на вказані правові висновки Верховного Суду, дійшов помилкового висновку про те, що позбавлення батьківських прав відповідача відповідає інтересам малолітньої дитини.

Ухвалюючи рішення про позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав відносно сина, суд не врахував, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом і допускається лише тоді, коли змінити поведінку батька у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батька.

Доказів, які свідчили б про наявність виключних підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, як і доказів неможливості змінити поведінку батька на краще, та наявності у його діях вини, позивачка не надала.

Позбавивши ОСОБА_1 батьківських прав, суд першої інстанції, при цьому, не з`ясував і не виклав мотиви, чи таке втручання у права батька було «необхідним в демократичному суспільстві», не надав йому можливості змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків, налагодити контакт з малолітнім, брати участь у його вихованні, розвитку та піклуванні з урахуванням того, що він заперечує проти позбавлення батьківських прав, має бажання спілкуватися з сином та виховувати його.

Посилання суду першої інстанції лише на заборгованість зі сплати аліментів, як підставу позбавлення батьківських прав відповідача, є необґрунтованим.

Стягнення аліментів є одним із способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення та вказує на спонукання батька до надання дитині належного утримання.

Верховний Суд зауважує, що наявність заборгованості зі сплати аліментів не є підставою для позбавлення особи батьківських прав (постанова Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі №466/9380/17, постанова Верховного Суду провадження № 61-2175св20, від 02 червня 2022 року у справі №754/15490/18, провадження №61-7195св20 та ін.).

Суд першої інстанції також не врахував, що висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі №464/2040/23, від 15 листопада 2023 року в справі №932/2483/21, від 10 листопада 2023 року у справі №401/1944/22, від 07 лютого 2022 року в справі №759/3554/20, від 26 липня 2021 року в справі №638/15336/18).

З матеріалів справи вбачається, що 01 серпня 2025 року до суду надійшов висновок органу та піклування Овідіопольського селищної ради про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 по відношенню до малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Даний висновок органу опіки та піклування обґрунтований, зокрема тим, що:

1) у ОСОБА_1 наявна заборгованість зі сплати аліментів станом на 01.07.2025 і складає 215 343 гривень;

2) ОСОБА_1 заперечував про позбавлення батьківських прав і надав відповідні письмові пояснення;

3) згідно характеристики Чорноморської спеціальної школи, зокрема, ОСОБА_1 участі у вихованні дитини ОСОБА_3 не бере, не спілкується із дитино, із сім`єю не проживає, з класним керівником на зв`язок не виходив, на батьківські збори не зявлявся.

Апеляційний суд зазначає, що матеріали справи не містять відомостей щодо наявності виключних обставин, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, чи наявності з боку батька загрози для дітей, їх здоров`я та психічного розвитку, рішення суду не містить доводів щодо відповідності застосування такого крайнього заходу інтересам дітей та необхідності в такий спосіб захисту її прав.

Таким чином, суд першої інстанції помилково вважав, що неналежне виконання ОСОБА_1 батьківських обов`язків щодо сина, який проживає із матір`ю, за обставин цієї справи свідчить про необхідність позбавлення його батьківських прав, і що застосування такого крайнього заходу має на меті захист інтересів дитини.

Із урахуванням зазначеного, ухвалене судом першої інстанції судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим та підлягає скасуванню.

Разом із тим апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що у постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі №724/743/15-ц сформульовано висновки про те, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Суд апеляційної інстанції враховує, що описані дії ОСОБА_1 свідчать про його нехтування своїми батьківськими обов`язками.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд визнає за необхідне попередити ОСОБА_1 про необхідність належного виконання батьківських обов`язків та зміни ставлення до виховання дитини і покласти на орган опіки та піклування Овідіопольської селищної ради Одеського району Одеської області обов`язок контролю стосовно виконання ОСОБА_1 своїх батьківських обов`язків стосовно неповнолітньої дитини. У разі неналежного виконання батьківських обов`язків вживати заходи реагування відповідно до законодавства України з поданням належних та допустимих доказів.

Крім того, колегія суддів вважає за доцільне звернути увагу, що залишення поза увагою попередження про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків визнано у справі №149/2510/21 достатньою підставою для позбавлення батьківських прав (постанова Верховного Суду від 23 листопада 2022 року).

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Таким чином, судова колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, не довів обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, висновки районного суду не відповідають обставинам справи, у зв`язку з чим є підстави для скасування рішення суду першої інстанції та постановлення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 29 жовтня 2025 року скасувати.

Постановити у справі нове судове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору: Орган опіки та піклування Овідіопольської селищної ради Одеського району Одеської області, про позбавлення батьківських прав відмовити.

Попередити ОСОБА_1 про необхідність належного виконання батьківських обов`язків та зміни ставлення до виховання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Покласти на орган опіки та піклування Овідіопольської селищної ради Одеського району Одеської області обов`язок контролю стосовно виконання ОСОБА_1 своїх батьківських обов`язків стосовно неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Постанова суду набирає законної сили з моменту її ухвалення, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 11 травня 2026 року.

Головуючий Р.Д. Громік

Судді: М.М. Драгомерецький

С.М. Сегеда