Рішення від 13 травня 2026 р. у справі №944/7071/25 — Яворівський районний суд Львівської області

Справа № 944/7071/25

Провадження №2/944/1292/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

/заочне/

14.05.2026 рокум.Яворів

Яворівський районний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Кондратьєвої Н.А.

з участю секретаря судових засідань Шандрук А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Яворові за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики

в с т а н о в и в:

Стислий виклад позиції позивача та відповідача

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , в якому просить стягнути з відповідача суму боргу в розмірі 615 000 грн та судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 05.07.2024 року ОСОБА_2 позичив у нього 615000 грн та зобов`язувався повернути їх до 21.07.2024 року, що підтверджується розпискою від 05.07.2024 року, яка підписана боржником. Однак на сьогоднішній день відповідач боргу не повернув. На неодноразові прохання про добровільне повернення боргу не відповідає та не реагує, гроші повертати відмовляється. З врахуванням наведеного, просить позов задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з`явився, правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

Заяви, клопотання учасників справи

Позивач в судове засідання не прибув, його представника – адвокат Худоба Г.М. на адресу суду скерувала заяву про розгляд справи у відсутності позивача та його представника, позовні вимоги підтримують в повному обсязі та просить їх задовольнити, щодо прийняття заочного рішення не заперечує.

Відповідач ОСОБА_2 , будучи належним чином повідомленим про час і місце судового розгляду за місцем реєстрації, в судове засідання повторно не з`явився, причини неявки суду не повідомив, поштові повідомлення повернулись без вручення із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Відповідно до п.4 ч.8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Процесуальні дії в справі

Ухвалою Яворівського районного суду Львівської області від 31.12.2025 року в задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.

Ухвалою Яворівського районного суду Львівської області від 07.01.2026 року відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче судове засідання на 10.02.2026 року.

Судове засідання 10.02.2026 року відкладено у зв`язку із відсутністю електропостачання в приміщенні Яворівського районного суду Львівської області через стабілізаційні відключення електроенергії.

Ухвалою суду від 12.02.2026 року ухвалено здійснювати дистанційні судові засідання у цивільній справі.

Ухвалою суду від 12.03.2026 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 09.04.2026 року.

Судове засідання 09.04.2026 року відкладено у зв`язку із відсутністю електропостачання в приміщенні Яворівського районного суду Львівської області через стабілізаційні відключення електроенергії.

Зважаючи на викладене суд вважає за можливе завершити розгляд справи за відсутності відповідача, який належним чином повідомлений про розгляд справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 Цивільного процесуального кодексу України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце проведення судового засідання, однак у таке без поважних причин повторно не з`явився, не повідомив причини неявки, не подав відзиву, а також позивач не заперечує проти заочного вирішення справи.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про можливість вирішення справи на підставі наявних у ній доказів з постановленням заочного рішення.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Частинами 4, 5 ст.268 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 04 травня 2026 року, є дата складення повного судового рішення 14 травня 2026 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом встановлено, що 05 липня 2024 року ОСОБА_2 взяв у позику грошові кошти в сумі 615 000 (шістсот п`ятнадцять тисяч) гривень та зобов`язується повернути їх до 21 липня 2024 року, в заставу залишає автомобіль марки «Мерседес Спрінтер» д.н.з. НОМЕР_1 , номер паспорта НОМЕР_2 , документ номер НОМЕР_3 , що підтверджується копією розписки від 05.07.2024 року, підписана власноручним підписом відповідача.

Станом на 31.12.2025 року, день звернення позивача до суду із позовом про стягнення боргу, відповідач зобов`язання не виконав.

Мотиви та оцінка суду

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України). Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Обравши відповідний спосіб захисту права, позивач в силу ст. 12 ЦПК України зобов`язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони на інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.

Отже, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Європейський суд з прав людини вказує, що «принцип справедливості, закріплений у ст. 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником» (MALA v. UKRAINE, № 4436/07, § 48, ЄСПЛ, від 3 липня 2014 року).

Судом встановлено, що між сторонами виник спір щодо зобов`язальних правовідносин. Вимоги позивача стосуються порушення його майнових прав, зокрема щодо стягнення заборгованості за договором позики (розписки).

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами ч. 1, ч. 2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з частиною першою статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менше як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язується повернути позикодавцю позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовим ознаками у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, які встановлені договором.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом України у постановах від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 та від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання.

З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказувався факт укладення договору позики і його умови. Такі правові висновки щодо застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17.

Позивач звернувся до суду із позовом, в якому просить стягнути з відповідача грошові кошти згідно розписки від 05.07.2024 року в розмірі 615 000 грн.

Вирішуючи спір в межах пред`явлених вимог та на підставі досліджених доказів, суд встановив, що 05.07.2024 року між позикодавцем ОСОБА_1 та позичальником ОСОБА_2 у простій письмовій формі укладений договір позики, яку відповідач підписав власноручно. Відповідно до вказаного договору, відповідач позичив у позивача грошові кошти в сумі 615000 грн до 21.07.2024 року, які станом на 31.12.2025 року в добровільному порядку не виконав.

Виходячи із змісту договору позики, його зміст відповідає положенням статей 1046, 1047 ЦК України. А письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Суду не надано жодних доказів того, що такий договір є недійсними.

Оскільки, відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання, відповідно до умов договору та вимог закону, в добровільному порядку позику не повернув, тому позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав, довівши обставини, на які він посилається.

Крім того, враховуючи умови договору та положення статті 533 ЦК України, суд дійшов висновку, що предметом договору позики є 615 000 грн, які відповідач отримав 05.07.2024 року і зобов`язався повернути до 21.07.2024 року.

Відповідач відзиву на позовну заяву не надав, факту отримання ним коштів не заперечив.

Матеріали справи не містять інших відомостей щодо обставин, відповідачем не долучені докази, які б дали право визнати недоведеними позовні вимоги позивача.

Враховуючи принцип пропорційності між застосованим заходом та переслідуваною метою, якою є захист порушених прав заявника в аспекті статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, дотримуючись загальних засад цивільного законодавства, таких як справедливість, добросовісність та розумність, та на забезпечення виконання завдань цивільного судочинства щодо ефективного захисту порушених, невизнаних прав та інтересів, з огляду на наведені положення закону, виходячи із меж заявлених позовних вимог та враховуючи встановлені судом обставини справи, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Судові витрати

Згідно вимог ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.

Згідно із долученої квитанції від 24.12.2025 року, при зверненні до суду позивач сплатив судовий збір за позовну вимогу майнового характеру в розмірі 6150 грн.

Оскільки позовні вимоги задоволені в повному обсязі, на користь позивача підлягає стягненню з відповідача вказана сума судового збору.

Керуючись ст.ст. 10-13, 19, 81, 95, 141, 223, 259, 263-265, 268, 280-281 ЦПК України

у х в а л и в:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 615 000 (шістсот п`ятнадцять тисяч) гривень боргу за договором позики від 05.07.2024 року.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 6150 (шість тисяч сто п`ятдесят) гривень сплаченого судового збору.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути оскаржене позивачем до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 14.05.2026 року.

Повне найменування сторін та інших учасників справи.

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНКОПП НОМЕР_5 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Суддя Кондратьєва Н.А.