Постанова від 11 травня 2026 р. у справі №203/3112/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2900/26 Справа № 203/3112/25 Суддя у 1-й інстанції - Єдаменко С. В. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:

судді-доповідача Никифоряка Л.П.

суддів Гапонова А.В., Халаджи О.В.,

за участі секретаря судового засідання Сахарова Д.О.

Учасники справи:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції»

відповідач ОСОБА_1

розглянув відкрито в залі судових засідань Дніпровського апеляційного суду в місті Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин, в якій подана апеляційна скарга Товариством з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» на заочне рішення Центрального районного суду міста Дніпра від 12 листопада 2025року,головуючий у суді першої інстанції Єдаменко С.В.

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст заявлених вимог

У травні 2025року Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» (далі – ТОВ «Українські фінансові операції», Товариство) звернулося в суд з позовом проти ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 195 500,00грн, а також судових витрат, що складаються із судового збору в розмірі 2 422,40грн та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00грн.

Існування таких вимог позивач пов`язував із тим, що 21 грудня 2023року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» (далі – ТОВ «Лінеура Україна») та ОСОБА_1 в електронній формі було укладено договір № 4235205-Кредитний договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту, відповідно до умов якого останній було надано кредит в розмірі 20 000,00грн, строком на 350 днів (з 21 грудня 2023року по 05 грудня 2024року), зі сплатою процентів кожні 25 днів.

На виконання умов договору відповідачці було надано кредит у безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на банківський рахунок за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 , яку вказано відповідачкою при укладанні договору.

В період з 21 грудня 2023року по 26 липня 2024року первісним кредитором було нараховано проценти за користування кредитом в розмірі 109 500,00грн. Відповідачкою у цей період не здійснювалася оплата за кредитом. З огляду на це, станом на 26 липня 2024року заборгованість відповідачки за договором становить 129 500,00грн, з яких 20000,00грн основний борг та заборгованості по процентах – 109 500,00грн.

26 липня 2024 року ТОВ «Лінеура Україна» за договором факторингу № 26/07/2024 відступлене право вимоги за Кредитним договором на користь ТОВ «Українські фінансові операції». Останнім в межах строку дії кредитного договору, в період з 26 липня 2024року по 05 грудня 2024року здійснено нарахування процентів в розмірі 66 000,00грн. З огляду на це, позивач визначив заборгованість за Кредитним договором станом на 05 грудня 2024року в загальному розмірі 195 500,00грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту – 20 000,00грн та заборгованості по процентам за користування кредитом – 175 500,00грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Центрального районного суду міста Дніпра від 12 листопада 2025року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Українські фінансові операції» заборгованість за кредитним договором № 4235205 від 21 грудня 2023року в розмірі 50 000,00грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту – 20 000,00грн та заборгованості по процентам за користування кредитом – 30000,00грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги, виходив з того, що відповідачкою було допущено порушення зобов`язань з повернення кредитних коштів, у зв`язку з чим виникла відповідна заборгованість, яка підлягає стягненню на користь позивача. При цьому суд вважав, що заявлена позивачем вимога про стягнення заборгованості за нарахованими процентами в розмірі 175 500,00грн не є співмірною сумі основного боргу за Кредитним договором у розмірі 20 000,00грн, що суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно завищеної суми процентів у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором, суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру процентів за вказаним договором до 30 000,00грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

10 грудня 2025року ТОВ «Українські фінансові операції» подало безпосередньо до суду апеляційної інстанції через підсистему «Електронний суд» апеляційну скаргу на заочне рішення Центрального районного суду міста Дніпра від 12 листопада 2025року.

В апеляційній скарзі заявник не погодився з висновками суду та висловив вимоги про скасування рішення в частині стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 30 000,00грн та судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000,00грн, просив в цій частині стягнути з відповідачки на користь позивача заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 118 400,00грн та судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00грн; в іншій частині рішення суду просив залишити без змін.

Апеляційна скарга обґрунтовувалась тим, що позивачем надано до суду належні та допустимі докази, які є необхідними та достатніми для підтвердження факту наявності простроченої заборгованості за договором та її розміру, що не спростовано відповідачкою.

Також суд першої інстанції не звернув увагу на те, що розмір нарахованих процентів за користування кредитом повністю відповідає умовам кредитного договору. Відповідачка зобов`язалася прийняти грошові кошти та повернути їх частинами у визначений договором строк, а також сплатити відповідні проценти у погодженому сторонами розмірі за користування такими кредитними коштами.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу не подали.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

15 грудня 2025року ухвалою судді Дніпровського апеляційного суду витребувано з Центрального районного суду міста Дніпра цивільну справу; та 06 січня 2026року справа надійшла на адресу апеляційного суду.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 12 січня 2026року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Українські фінансові операції»на заочне рішення Центрального районного суду міста Дніпра від 12 листопада 2025року.

У зв`язку з прийнятим рішенням Вищої ради правосуддя від 17 березня 2026року № 412/0/15-26 про звільнення у зв`язку з поданням заяви про відставку судді ОСОБА_2 , на підставі розпорядження керівника апарату суду від 20 березня 2026року № 1903 та у відповідності до пункту 2.3.44 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, 23 березня 2026року у справі здійснено повторний автоматизований розподіл справи між суддями.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 30 березня 2026року прийнято до свого провадження справу та призначено її до розгляду на 16?? год 12 травня 2026року.

Про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про отримання документів в Електронному суді.

Разом з тим, поштове відправлення, адресоване відповідачці повернулось не врученим з відміткою на конверті про те, що адресат відсутній за вказаною адресою.

Відповідно до частин першої та третьої статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають електронного кабінету, за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому суду адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає, не перебуває або не знаходиться.

Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами

21 грудня 2023року між ТОВ «Лінеура Україна»та відповідачкою ОСОБА_1 укладено договір № 4235205 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, відповідно до умов якого останній надано кредит в розмірі20 000,00грн, строком на 350 днів, зі сплатою процентів кожні 25 днів в розмірі 2,50 % на день в межах всього строку кредиту та його надання у безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на банківський рахунок за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_2 /а.с.46-55/.

Згідно Паспорту споживчого кредиту від 21 грудня 2023року відповідачці надано інформацію про основні умови кредитування /а.с.43-45/.

Відповідно до додатку № 1 до договору № 4235205 від 21 грудня 2023року визначено Таблицю обчислення загальної вартості кредиту та реальної процентної ставки за договором /а.с.56/.

Зазначені вище документи підписані відповідачкою електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

Відповідно до інформації та виписки по рахунку, витребуваних судом в АТ КБ «ПриватБанк» за клопотанням позивача, підтверджено, що зазначена в договорі платіжна картка № НОМЕР_3 була емітована на ім`я відповідачки ОСОБА_1 , з прив`язкою до фінансового номеру мобільного телефону, що зазначений в контактних даних останньої у договорі /а.с.128-130/.

Випискою по рахунку підтверджено зарахування на цей рахунок 21 грудня 2023року коштів в сумі 20 000,00грн.

Позивачем долучено до матеріалів справи, договір факторингу № 26/07/202426 липня 2024року за яким ТОВ «Лінеура Україна»відступило право вимоги за Кредитним договором на користь ТОВ «Українські фінансові операції»; платіжна інструкція від 02 серпня 2024року про перерахування ТОВ «Українські фінансові операції»коштів за цим договором на користь ТОВ «Лінеура Україна»; акт прийому-передачі реєстру боржників від 26 липня 2024року та витяг з реєстру.

Згідно витягу з реєстру та наданого до позову розрахунку заборгованості вбачається, що в період з 21 грудня 2023року по 26 липня 2024року відповідачкою не здійснювалася оплата за кредитом. Заборгованість станом на дату відступлення права вимоги 26 липня 2024року становить 129 500,00грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту – 20 000,00грн та заборгованості по процентам за користування кредитом – 109 500,00грн/а.с.80-84, 89/.

Після набуття права вимоги за договором позивачем, згідно наданого розрахунку за встановленою в договорі процентною ставкою, в період з 26 липня 2024року по 05 грудня 2024року здійснено нарахування процентів в розмірі 66 000,00грн /а.с.85-87/.

Станом на 05 грудня 2024року заборгованість відповідачки за договором становить 195 500,00грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту – 20 000,00грн та заборгованості по процентам за користування кредитом – 175 500,00грн.

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.

При частковому задоволенні позовних вимог суд першої інстанції вирішального значення надав тій обставині щодо яких істотних умов дійшли сторони згоди та які документи та дії сторін охоплюються поняттям кредитного договору, а також надважливого значення надав тій обставині, в якому розмірі фактично були надані кошти в користування позичальнику. Водночас суд виснував, що позивачем підтверджені обставини щодо існування домовленості про розмір процентів за користування кредитними коштами, однак зменшив розмір процентів що підлягав до стягнення керуючись принципом справедливості.

Вислухав пояснення учасників справи котрі з`явились до суду, за відсутності інших учасників справи, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення так як судом першої інстанції при ухваленні рішення додержані норми матеріального і процесуального права.

Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

У справі встановлено, що для підписання кредитного договору ОСОБА_1 було використано електронний підпис одноразовим ідентифікатором відповідно до вимог частини 6 та 8 статті 11 і 12 Закону України «Про електронну комерцію», що свідчить про те, що сторони досягли усіх істотних умов та уклали кредитний договір.

Встановивши зазначені обставини у справі, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що між сторонами у справі укладений кредитний договір, за умовами якого відповідачка зобов`язалася прийняти грошові кошти та повернути їх частинами у визначений договором строк, а також сплатити відповідні проценти у погодженому сторонами розмірі за користування такими кредитними коштами. Доказів повернення вказаних грошових сум кредитору у вигляді тілу кредиту або відсотків матеріали справи не містять.

При цьому, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заявлена позивачем вимога про стягнення заборгованості за нарахованими процентами в розмірі 175 500,00грн не є співмірною сумі кредиту у 20 000,00грн, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно завищеної суми процентів у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором, а тому дійшов правильного висновку про необхідність зменшення розміру процентів за вказаним кредитним договором до 30 000,00грн.

Доводи апеляційної скарги ТОВ «Українські фінансові операції»про те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив позивачу у задоволенні позову в частині стягнення повної суми заборгованості за відсотками, оскільки ним було надано достатньо доказів на підтвердження узгодження строку дії договору та розміру відсотків за кредитом, не приймаються апеляційним судом до уваги, з огляду на таке.

Слід звернути увагу, що відповідачка, як пересічний споживач кредитних послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не змогла ефективно здійснити свої права бути поінформованим про дійсні умови кредитування ТОВ «Лінеура Україна», які викладені в декількох значних за об`ємом документах, які не містять прозорості та зрозумілості, зокрема щодо дійсного періоду та розміру нарахувань за кредитом. А тому на думку суду, укладення ОСОБА_1 договору перетворюється на непомірний тягар для відповідачки, як споживача та джерело отримання невиправданих прибутків кредитором.

Отже, апеляційний суд враховує, що вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Крім того, з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.

Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985року № 39/248 споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз.3 пп.3.2 п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

Окрім цього, як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 11 липня 2013року № 7-рп/2013, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п.6 ст. 3, ч.3 ст. 509 та ч.1-2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити.

Застосовуючи дану норму, суд зобов`язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення.

У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками – фізичними особами.

Такого ж самого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020року у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20).

Також, відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду від 18 березня 2020року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Відповідно до пункту 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика палата Верховного Суду дійшла до висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Відповідно до статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини першої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

За приписами статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Крім того, апеляційний суд вважає безпідставними твердження апелянта щодо незаконності зменшення судом першої інстанції розміру витрат на професійну правничу допомогу, так як розмір правової допомоги визначений судом першої інстанції на підставі 141 ЦПК України пропорційно розміру задоволених позовних вимог та є достатнім, співмірним складності справи та вартості фактично наданої правничої допомоги.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про обґрунтованість та законність рішення суду.

Решта доводів, приведених в апеляційній скарзі, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006року).

Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності, що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб позивач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про законність рішення суду, що дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 375 ЦПК України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Залишити без задоволення апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції».

Заочне рішення Центрального районного суду міста Дніпра від 12 листопада 2025року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 12 травня 2026року.

Судді: