Рішення від 12 травня 2026 р. у справі №701/158/26 — Маньківський районний суд Черкаської області

Суд: Маньківський районний суд Черкаської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про позбавлення батьківських прав

Дата: 12 травня 2026 р.

Справа: №701/158/26

Суддя: Костенко А. І.

Справа №701/158/26

Провадження №2/701/255/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 травня 2026 рокуМаньківський районний суд, Черкаської області

в складі: головуючого-судді -Костенка А. І.

за участі секретаря-Брітан О. О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в с-ще Маньківка матеріали за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування Чорнобаївської селищної ради про позбавлення батьківських прав,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернулася в суд з позовом до відповідача та третьої особи про позбавлення батьківських прав.

На підставу своїх вимог спирається на те, що ОСОБА_3 , з 23 березня 2020 року по 15 травня 2022 року проживала з гр. ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу. В період спільного проживання з ОСОБА_2 , позивач народила дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відомості про батька проведено відповідно до статті 126 СК України, за заявою чоловіка.

З травня 2022 року позивач з дочкою ОСОБА_5 проживає окремо від відповідача. 05 липня 2022 року відповідач приїхав до дитини (коли їй було 4 місяці) і більше дочку не відвідував.

Дочка не знає відповідача в обличчя, і ніякого психоемоційного контакту з біологічним батьком дитина не мала (протягом 4 років) і не має на даний час.

Допомоги на утримання дитини відповідач не надавав, в зв`язку з чим позивач в лютому 2023 року звернулась до Чорнобаївського районного суду з заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів на утримання дочки.

Згідно судового наказу від 16 лютого 2023 року (справа № 709/38/23) з відповідача на користь позивача на утримання дитини стягнуті аліменти в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 18 січня 2023 року і до досягнення дитиною повноліття.

26 листопада 2024 року позивач зареєструвала шлюб з ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в Золотоніському відділі ДРАЦС у Золотоніському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис № 307, та після реєстрації шлюбу залишилась на дошлюбному прізвищі « ОСОБА_7 ».

В даному шлюбі позивач народила сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Обоє дітей проживають в сім`ї позивача, перебувають на її та чоловіка ОСОБА_6 , утриманні.

Дочка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , перебуває на повному утриманні позивача. Відповідач, починаючи з лютого 2024 року, аліменти не сплачує, ні в добровільному, ні в примусовому порядку, що підтверджується розрахунком заборгованості від 15 грудня 2025 року. Сукупний розмір заборгованості згідно розрахунку становить 43 196,72 грн.

Відповідач з липня 2022 року з дочкою не спілкується, не відвідує її, не забезпечує її потреб та не приймає ніякої участі у її вихованні, що підтверджується довідкою Вереміївської лікарської амбулаторії, яка підтверджує, що при проведенні патронажу до дитини, при проведенні профілактичних щеплень та при хворобах дитини, батько участі не приймав.

Відповідно до довідки Жовнинської початкової школи № 76 від 05.12.2025 року в структурному дошкільному підрозділі «Ромашка», відповідач ОСОБА_2 , контакту із закладом дошкільної освіти не підтримував, успішністю та умовами виховання доньки не цікавився, з вихователями не спілкувався, батьківські збори не відвідував. Дитину до дитсадка не приводив і не забирав.

Таким чином, він не виявляв жодної зацікавленості до дитини та не виконував батьківських обов`язків, попри наявність статусу батька. Тобто, з моменту залишення сім`ї, відповідач жодного разу дитину не відвідував, не цікавився її життям та здоров`ям, не надавав їй матеріальної допомоги, не допомагав, коли хворіла, не здійснював жодних дій, направлених на фізичний, духовний, та моральний розвиток дитини.

Факт невиконання відповідачем батьківських обов`язків можуть підтвердити свідки ОСОБА_9 , та ОСОБА_10 .

Нотаріально посвідчена приватним нотаріусом 01.12.2025 року заява відповідача ОСОБА_2 , про згоду на позбавлення його батьківських прав відносно малолітньої дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є черговим підтвердженням відсутності у відповідача будь-якого реального ставлення та відповідальності щодо дитини.

Відповідно до заяви, біологічний батько не заперечував проти позбавлення його батьківських прав, вважаючи що її вихованням та утриманням він не займається та просив розглянути справу в його відсутності. Таку мотивацію відповідач підтвердив і в телефонній розмові з працівником служби у справах дітей, про що відображено у висновку органу опіки та піклування.

Позивач, як мати ОСОБА_5 , її утримує, виховує, забезпечує нормальні умови для проживання та розвитку, що підтверджується актом обстеження умов проживання від 16.01.2026 року. Згідно акту обстеження умов проживання дитині створено належні умови для її розвитку і виховання. Житлово-побутові умови задовільні, в дитини є спальне місце, письмовий стіл, іграшки, одяг відповідно до сезону. У приміщенні є необхідні зручності, опалення, гаряча та холодна вода, наявні меблі та побутова техніка.

Будинок в якому позивач зареєстрована, належить позивачу в порядку спадкування, однак оформлення спадкових прав ще не завершене.

Згідно характеристики з місця роботи позивач характеризується позитивно та має постійні доходи від виконуваної роботи - продавцем продовольчих товарів.

Позивач, як, мати, намагається максимально забезпечувати необхідні потреби дочки в їжі, одязі, умовах проживання, турбується про її здоров`я, контактує з вихователями дитячого садка, контролює процес її розвитку, забезпечує належний санітарний стан, відпочинок, дозвілля.

Крім того, дочка зростає і виховується у благополучній сім`ї. У сімейному житті дитини присутній вітчим, якого ОСОБА_5 називає татом, він також виховує її, утримує та має намір усиновити.

В той же час, відповідач своїх батьківських обов`язків, зокрема обов`язку виховувати, утримувати, надавати матеріальну допомогу, забезпечувати гармонійний розвиток дитини до досягнення нею повноліття, не виконує та не здійснює жодних дій, спрямованих на їх виконання. Будь-яких перешкод для виконання ним своїх обов`язків, позивач не чинила.

Згідно характеристики з місця проживання ОСОБА_2 , більше року, як самовільно залишив військову частину, має дочку, але ніякої участі в її вихованні не здійснює, місце знаходження його на даний час не відоме.

В зв`язку з зазначеними обставинами, позивач в грудні 2025 року звернулася до служби у справах дітей Чорнобаївської селищної ради з заявою про надання висновку органом опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 стосовно його дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який не займається вихованням дитини, не утримує її, не цікавиться її життям.

20 січня 2026 року Чорнобаївська селищна рада Золотоніського району Черкаської області рішенням № 18 затвердила висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 стосовно його дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Згідно висновку органу опіки і піклування Чорнобаївської селищної ради про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , враховуючи факти невиконання батьком батьківських обов`язків,орган опіки і піклування вважає доцільним позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 стосовно його дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що і змусило позивача звернутись з відповідним позовом до суду.

Позивач та представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задоволити.

Відповідач в судове засідання не з?явився, але надав суду заяву згідно якої позовні вимоги визнає не заперечує проти їх задоволення та просить розгляд справи проводити у його відсутності.

Представник третьої особи: Органу опіки та піклування Чорнобаївської селищної ради в судовому засіданні не заперечувала проти задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Враховуючи вищевикладене та приписи ст. 223 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу без участі осіб, які в судове засідання не з`явилися, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду.

Суд, вислухавши учасників процесу, вивчивши матеріали справи встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

ІНФОРМАЦІЯ_6 позивач народила дочку ОСОБА_4 , батьком якої є ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 (а.с. 12).

Відомості про батька проведено відповідно до статті 126 СК України, за заявою чоловіка.

З травня 2022 року позивач з дочкою ОСОБА_5 проживає окремо від відповідача.

В даному шлюбі позивач народила сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Обоє дітей проживають в сім`ї позивача, перебувають на утриманні позтвача та її чоловіка ОСОБА_6 .

Згідно характеристики з місця роботи позивач характеризується позитивно та має постійні доходи від виконуваної роботи - продавцем продовольчих товарів (а.с. 26).

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що батько ОСОБА_4 - ОСОБА_2 не приймає участь у вихованні доньки, про фізичний і духовний розвиток доньки не дбає, таким чином повністю самоусунувся від своїх обов`язків батька та безвідповідально ставиться до них, не бере педагогічної, матеріальної, посильної трудової або будь-якої іншої участі у вихованні своєї дитини, не піклується та не цікавиться її життям; не проявляє заінтересованості в її подальшій долі, не цікавиться успіхами в навчанні доньки, станом її здоров`я; не піклується про її фізичний і духовний розвиток, підготовкою до самостійного життя; не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до її внутрішнього світу; не готує її до самостійного життя. Все вищевикладене, свідчить тільки про одне, що ОСОБА_2 самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків та свідомо і умисно ухиляється від їх виконання, причому робить це без поважних причин, а тому вважає, що є всі підстави для позбавлення його батьківських прав щодо доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_9 , суду показала, що вона ОСОБА_2 , бачила в 2022 році один раз як ОСОБА_11 була вагітна, другий раз як ОСОБА_5 в калясці була маленька і більше вона його не бачила. Участі у вихованні дитини він не приймав, його у них в селі не має і не було вже дуже давно з 2022 року. ОСОБА_1 , постійно проживає у них в селі. З ОСОБА_1 , вона проживає на одній вулиці через дві хати. ОСОБА_11 з ОСОБА_5 проживала зі своєю бабусею і мамою. Вихованням дитини займається ОСОБА_11 та її оловік.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_12 , суду показала, що вона бачила відповідача один раз коли ОСОБА_11 була вагітна. Дитину вона виховує зі своїм чоловіком. Відповідач дитині не допомагає, у медичному закладі ні разу не був. Дитина називає ОСОБА_13 чоловіка папою.

Суд при вирішенні даного спору керується наступним.

Відповідно до статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Відповідно до частин першої та другої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

У пункті 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз`яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно із статтею 18 Закону України «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.

Відповідно до статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний стан. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (частина третя статті 51 Конституції України).

Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько, можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Виходячи з тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України суд має підстави для висновку, що ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав виключно за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Разом з тим, зазначені чинники, повинні мати систематичний та постійний характер, як кожен, так і в сукупності, можна розцінити як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтована підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оцінювальний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин.

Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (ст. 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення від 03 грудня 1986 року).

Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо.

Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Суд бере до уваги, що Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (справа «Мамчур проти України» (CASE OF MAMCHUR v. UKRAINE) від 16 липня 2015 року).

Відповідно до ст. 141 СК України батьки мають рівні права та обов`язки щодо дитини, в тому числі і щодо її утримання.

Відповідно до ст. 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.

Суд зауважує, що відповідач не виявив свідомого бажання приймати участь у вихованні дитини, що підтверджується вищевикладеними обставинами, а також тим, що останній в судове засідання не з`явився, що в сукупності свідчить про відсутність інтересу до дитини.

Суд вважає, що представником позивача надано до суду належні та допустимі докази винної поведінки відповідача щодо своєї дитини та винятковості даного випадку, а саме: відсутність піклування про фізичний і духовний розвиток дитини та свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, що в своїй сукупності свідчить про наявність підстав для застосування до відповідача крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення його батьківських прав щодо малолітньої дитини, тому позов про позбавлення батьківських прав підлягає до повного задоволення виключно в інтересах малолітньої дитини: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 12, 19, 76-81, 263-265 ЦПК України, ст. 51 Конституції України, ст. ст. 7, 19, 141, 150, 155, 164, 180, 182, 183, 184 СК України, ст.ст. 8, 11 Закону України "Про охорону дитинства", суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов задоволити.

Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 (РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрованого та жителя АДРЕСА_1 ) батьківських прав відносно його малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Черкаського апеляційного суду впродовж тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження.

СуддяА. І. Костенко

Оригінал: reyestr.court.gov.ua