Вирок від 11 травня 2026 р. у справі №548/417/26 — Хорольський районний суд Полтавської області

Справа № 548/417/26

Провадження №1-кп/548/146/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(повний текст)

12 травня 2026 року м. Хорол

Хорольський районний суд Полтавської області у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

з участю секретаря судового засідання — ОСОБА_2 ,

за участі:

прокурора - ОСОБА_3 ,

обвинуваченого - ОСОБА_4 ,

захисника - адвоката ОСОБА_5 ,

потерпілого - ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань у м. Хорол кримінальне провадження № 12026170000000020 по обвинуваченню

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Тарасівка Хорольського району Полтавської області, мешканця АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, освіта вища, пенсіонера, такого, що є особою з інвалідністю 2 групи, такого, що на утриманні малолітніх та неповнолітніх дітей не має, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України,

В С Т А Н О В И В:

14.01.2026 близько 13 години 00 хвилин водій ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , керуючи технічно-справним транспортним засобом Renault Kangoo, д.н.з. НОМЕР_1 , рухався по автодорозі Київ-Харків-Довжанський в напрямку м. Києва, де, проїжджаючи в районі 233 км автошляху в Лубенському районі Полтавської області, у порушення вимог пункту 12.1 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001, не врахував дорожню обстановку, не впорався з керуванням та допустив виїзд керованого ним автомобіля Renault Kangoo, д.н.з. НОМЕР_1 , за праві межі проїзної частини та подальший наїзд на металевий відбійник.

У результаті даної дорожньо-транспортної пригоди пасажир заднього сидіння автомобіля Renault Kangoo, д.н.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_7 отримала тілесні ушкодження, від яких загинула на місці пригоди.

Смерть ОСОБА_7 наступила від крововиливів в речовину головного мозку та під його оболонки внаслідок вдавленого перелому потиличної кістки справа, які були результатом відкритої тупої черепно-мозкової травми.

Відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 7 від 29.01.2026 на тілі трупа ОСОБА_7 виявлено такі тілесні ушкодження: забійні рани голови і обличчя, синці обох стегон, садна обличчя та лівого колінного суглобу, закриті переломи верхніх третин обох стегон, вдавлений перелом потиличної кістки справа, плямисті соковиті субарахноїдальні крововиливи в речовину головного мозку і мозочок, дрібнокрапкові крововиливи в речовину головного мозку та стовбур його, крововиливи в м`які тканини голови. Вищеперелічені ушкодження утворилися від дії тупих предметів або при ударі об такі, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, при зіткненні легкового автомобіля з перешкодою (відбійником), в салоні якого знаходилася ОСОБА_7 , з подальшим випадінням останньої з автомобіля та ударом об вищевказаний відбійник. Зазначені тілесні ушкодження в своїй сукупності та щодо живої людини кваліфікуються як тяжкі тілесні ушкодження, як небезпечні для життя в момент їх спричинення і які, безпосередньо, спричинили смерть.

Згідно з висновком судової автотехнічної експертизи від 26.01.2026 у діях водія ОСОБА_4 вбачаються невідповідності з вимогами пункту 12.1 Правил дорожнього руху України, зокрема, під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен враховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним.

Порушення вказаної вимоги Правил дорожнього руху України водієм ОСОБА_4 з технічної точки зору знаходилися в причинному зв`язку з виникненням даної пригоди та настанням її суспільно-небезпечних наслідків.

ОСОБА_4 мав технічну можливість запобігти дорожньо-транспортній пригоді, шляхом виконання вимог пункту 12.1 Правил дорожнього руху України, для чого у нього не було яких-небудь перешкод технічного характеру.

Отже, ОСОБА_4 обвинувачується в порушенні Правил безпеки дорожнього руху України як особа, яка керувала транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України.

У судовому засіданні прокурор у вступній промові запропонував здійснювати дослідження доказів в порядку частини третьої статті 349 КПК України, обмежившись дослідженням письмових матеріалів, що характеризують особу обвинуваченого, та допитом потерпілої та обвинуваченої осіб. Потерпілий ОСОБА_6 , обвинувачений ОСОБА_4 та його захисник - адвокат ОСОБА_5 погодилися щодо дослідження доказів в порядку частини третьої статті 349 КПК України.

Відповідно до частини третьої статті 349 КПК України суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються.

Обвинувачений ОСОБА_4 у судовому засіданні визнав свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України, за обставин, зазначених в обвинувальному акті, не заперечував жодну з обставин, викладених у ньому. Додатково пояснив, що щиро шкодує про дії, які призвели до загибелі ОСОБА_7 , щиро просив вибачення у потерпілого, надавав та продовжує надавати матеріальну допомогу сім`ї потерпілого.

Потерпілий ОСОБА_6 у судовому засіданні повідомив, що претензій матеріального та морального характеру до ОСОБА_4 не має, позицію висловлював і від імені матері загиблої ОСОБА_7 . Додатково вказав, що ОСОБА_4 до і після дорожньо-транспортної пригоди завжди допомагав у складних ситуаціях; відгукувався щоразу на прохання відвозити до лікарні його малолітню дитину, яка тяжко хворіє. У зв`язку з цим просив не позбавляти ОСОБА_4 права на керування транспортними засобами, оскільки у віддаленому селі, в якому він проживає, не має кому відвозити дитину на лікування, коштів на таксі його сім`я не має. Після події 14.01.2026 обвинувачений приніс кошти на поховання дружини у розмірі 10000 грн, далі продовжує надавати матеріальну допомогу. Наполягав на застосуванні мінімальної міри покарання, без позбавлення волі, без ізоляції від суспільства, оскільки обвинувачений є порядною, доброю людиною.

З огляду на те, що у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 у повному обсязі визнав свою винуватість у вчиненні інкримінованому йому органом досудового розслідування кримінального правопорушення за обставин, викладених в обвинувальному акті, прокурор, потерпілий та обвинувачений, захисник у судовому засіданні не оспорювали фактичні обставини провадження, суд зі згоди усіх учасників відповідно до вимог частини третьої статті 349 КПК України визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих фактичних обставин провадження, які ніким не оспорюються. Водночас, суд попередньо з`ясував правильне розуміння ОСОБА_4 та ОСОБА_6 змісту обставин кримінального правопорушення, відсутність сумнівів у добровільності та істинності їх позицій, роз`яснив, що в такому разі будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини в апеляційному порядку.

Встановлені обставини кримінального правопорушення вказують на те, що дії ОСОБА_4 кваліфіковані правильно за частиною другою статті 286 КК України як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.

Відповідно до статті 50 КК України покарання є заходом примусу, полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого та має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.

З огляду на мету покарання та принципи справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

При визначенні покарання ОСОБА_4 суд керується загальними засадами призначення покарання, визначеними у статті 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винної та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Згідно із пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23.12.2005 №14 при призначенні покарання за статті 286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину.

При обранні обвинуваченому виду та міри покарання суд враховує характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого кримінального правопорушення, що згідно зі статтею 12 КК України є тяжким злочином; особу ОСОБА_4 , який є особою з інвалідністю 2 групи, пенсіонер, раніше не судимий.

Обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченого, суд визнає щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, донат на ЗСУ України у розмірі 10000 грн, що підтверджується квитанцією № 3007075723 від 28.04.2026. Поведінка обвинуваченого на досудовому розслідуванні, під час судового розгляду кримінального провадження свідчить про критичну оцінку ним вчиненого правопорушення, щирий жаль з приводу події, що відбулася, та її наслідків, прагнення усунути заподіяну шкоду, прийняття рішення не допускати більше вчинення злочинів, це об`єктивно підтверджується визнанням особи своєї вини, розкриттям усіх обставин справи, вчиненням дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину, відшкодування шкоди.

Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого, судом не встановлено.

Враховуючи вищевикладені обставини, думки потерпілого та сторони захисту, висловлених в судових дебетах, які просили призначити покарання, не пов?язане з реальним позбавленням волі, а також ту обставину, що особі повинно бути призначено покарання необхідне та достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, як самим обвинуваченим, так й іншими особами, суд прийшов до висновку, що виправлення та перевиховання обвинуваченого ОСОБА_4 можливо без ізоляції його від суспільства, призначивши йому покарання в межах нижньої межі санкції частини другої статті 286 КК України із застосуванням статті 75 КК України та покладанням обов`язків, передбачених статтею 76 КК України.

Вирішуючи питання щодо призначення ОСОБА_4 додаткового покарання, встановленого санкцією частини другої статті 286 КК України, суд враховує, що обвинуваченим було вчинено кримінальне правопорушення, яке належить до злочинів у сфері безпеки руху та експлуатації транспорту, та порушено вимоги пункту 12.1 ПДР України, що знаходяться в прямому причинному зв?язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди та настанням тяжких наслідків у вигляді спричинення потерпілому смерті.

Згідно з правовою позицією, викладеної у постанові Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 08.02.2018 у справі № 361/2704/16-к, санкція частини другої статті 286 КК України, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження, надає можливість суду як призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, так і не застосовувати таке покарання до особи, оскільки це покарання у санкції носить альтернативний характер і не є обов`язковим для застосування судом.

Враховуючи дані про обставини порушення обвинуваченим правил безпеки дорожнього руху, особу обвинуваченого, наявність другої групи інвалідності, що істотно обмежує самостійне пересування, його посткримінальну поведінку, беручи до уваги визнання ним провини, активне виключно критичне ставлення до наслідків своїх дій, готовність нести призначене покарання, всі вищевикладені обставини в їх сукупності суттєво знижують ступінь суспільної небезпеки винуватого, а тому суд дійшов до переконання про можливість виправлення обвинуваченого без призначення ОСОБА_4 додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами.

На думку суду, виходячи з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, саме таке покарання буде відповідати ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, конкретним його обставинам та наслідкам, буде необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та запобіганню скоєнню ним нових кримінальних правопорушень.

Відповідно до частини другої статті 124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта. Загальна сума витрат, понесених у зв`язку із проведенням експертиз, відповідно до довідок про витрати на проведення експертиз від 16.01.2026, складає 7131,20 грн.

Запобіжний захід ОСОБА_4 на час набрання вироком законної сили не обирати.

Цивільний позов у провадженні не заявлений.

Долю речових доказів необхідно вирішити в порядку статті 100 КПК України.

Згідно із частиною четвертою статті 174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна.

Судом встановлено, що ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Полтави від 19.01.2026 у справі № 554/655/26 накладено арешт на на автомобіль Renault Kangoo д.н.з. НОМЕР_1 , який згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , виданого 15.05.2019 в ТСЦ 5341, належить ОСОБА_4 , та заднє праве колесо з автомобіля Renault Kangoo д.н.з. НОМЕР_1 , з позбавленням права відчуження, розпорядження, використання та проведення будь-яких ремонтних робіт, до скасування арешту майна у встановленому КПК України порядку.

Ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Полтави від 19.01.2026 у справі 554/655/26 про накладення арешту слід скасувати.

Керуючись статтями 100, 369-371, 374, 376 КПК України, суд

У Х В А Л И В:

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки без позбавлення права керувати транспортними засобами.

На підставі статті 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням, встановивши йому іспитовий строк 2 (два) роки.

На підставі статті 76 КК України покласти на ОСОБА_4 обов`язки періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання, не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Запобіжний захід до набрання вироком законної сили ОСОБА_4 не обирати.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави 7131 (сім тисяч сто тридцять одну) гривню 20 копійок витрат на залучення експертів.

Скасувати арешт на майно, накладеного ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Полтави від 19.01.2026 у справі № 554/655/26.

Речові докази:

- автомобіль Renault Kangoo д.н.з. НОМЕР_1 , який згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , виданого 15.05.2019 в ТСЦ 5341, належить ОСОБА_4 та знаходиться на зберіганні на території стоянки за адресою: вул. Київська, 2, м. Лубни, після набрання вироком законної сили повернути власнику;

- заднє праве колесо автомобіля Renault Kangoo д.н.з. НОМЕР_1 , що зберігається за адресою: вул. Монастирська, 4, м. Лубни, після набрання вироком законної сили повернути власнику.

Згідно із частиною шостою статті 376 КПК України копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Вирок може бути оскаржений до Полтавського апеляційного суду через Хорольський районний суд протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Повний текст складений 12.05.2026.

Суддя ОСОБА_1