Рішення від 12 травня 2026 р. у справі №473/5047/25 — Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 473/5047/25

РІШЕННЯ

іменем України

"13" травня 2026 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі головуючого – судді Вуїва О.В.,

за участю секретаря судового засідання Москаленко С.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вознесенську цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» до

ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2025 року ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому вказувало, що 03 червня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та відповідачкою було укладено Договір про споживчий кредит №3174189.

Відповідно до договору ТОВ «Мілоан» зобов`язалося надати та надало ОСОБА_1 кредит у розмірі 5 000 грн зі строком користування протягом 15 днів (з можливістю пролонгації/автопролонгації вказаного строку), а відповідачка зобов`язалася вчасно повернути кредит (до 18 червня 2021 року), сплачувати проценти за користування ним у розмірі 2,50 % на день від суми залишку заборгованості за кредитом, а в разі автопролонгації строку кредитування - 5 % на день від суми залишку заборгованості за кредитом, а також сплатити комісію за надання кредиту у розмірі 19 % від суми кредиту та комісію за пролонгацію строку кредитування: на 3 дні – комісію за обслуговування кредиту у розмірі 3 % від розміру поточного залишку кредиту; на 7 днів – у розмірі 5 % від розміру поточного залишку кредиту; на 15 днів – у розмірі 10 % від розміру поточного залишку кредиту).

13 вересня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» було укладено Договір факторингу №07Т, за яким первісний кредитор відступив позивачу право грошової вимоги до ОСОБА_1 за зобов`язаннями, що виникли з кредитного договору №3174189 від 03 червня 2021 року.

Позичальниця свої зобов`язання жодному з кредиторів належним чином не виконала, у зв`язку з чим виникла заборгованість в загальному розмірі 22 825 грн, в тому числі:

-заборгованість за кредитом – 5 000 грн;

-заборгованість за процентами – 16 875 грн;

-заборгованість за комісією за надання кредиту – 950 грн.

Вказану заборгованість позивач просив стягнути з відповідачки у повному обсязі.

11 травня 2026 року від представника відповідачки ОСОБА_2 надійшли письмові пояснення по суті позовних вимог (фактично – відзив на позовну заяву), у яких представник відповідачки позовні вимоги не визнав та просив відмовити у задоволенні позову, вказуючи на те, що:

- матеріали справи не містять доказів на підтвердження факту укладення кредитного договору, зокрема підписання його відповідачкою;

- позивачем не надано належних доказів на підтвердження факту перерахування та зарахування кредитних коштів на банківський рахунок позичальниці;

- заборгованість за відсотками є такою, що нарахована кредитором без узгодження з умовами кредитного договору (поза межами встановленого строку кредитування), а тому не підлягає стягненню;

- умова кредитного договору щодо нарахування комісії за надання кредиту є нікчемною, оскільки вказана комісія фактично є платежем за дії кредитодавця, які він вчиняє у власних інтересах, що заборонено законом.

Також представник відповідачки ОСОБА_2 вказував на те, що заявлені позивачем до стягнення витрати на професійну правничу допомогу є непідтвердженими (відсутні належні докази укладення договору, розрахунки, акти про виконання). При цьому зазначав, що у матеріалах справи відсутні докази фактичного понесення позивачем цих витрат.

В судове засідання представник позивача Романенко М.Е. не з`явився, проте надіслав на адресу суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Відповідачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилися, однак останній надіслав суду заяву про розгляд справи без його участі.

Суд вважав можливим провести розгляд справи без участі відповідачки та представників сторін, оскільки матеріали справи містять достатньо інформації та доказів для вирішення спору.

Дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наявних у ній доказів, суд прийшов до наступного.

Зокрема, суд встановив, що 03 червня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та відповідачкою було укладено Договір про споживчий кредит №3174189.

Відповідно до договору ТОВ «Мілоан» зобов`язалося надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 5 000 грн зі строком користування протягом 15 днів (з можливістю пролонгації/автопролонгації вказаного строку), а відповідачка зобов`язалася вчасно повернути кредит (до 18 червня 2021 року), сплачувати проценти за користування ним у розмірі 2,50 % на день від суми залишку заборгованості за кредитом, а в разі автопролонгації строку кредитування - 5 % на день від суми залишку заборгованості за кредитом, а також сплатити комісію за надання кредиту у розмірі 19 % від суми кредиту та комісію за пролонгацію строку кредитування: на 3 дні – комісію за обслуговування кредиту у розмірі 3 % від розміру поточного залишку кредиту; на 7 днів – у розмірі 5 % від розміру поточного залишку кредиту; на 15 днів – у розмірі 10 % від розміру поточного залишку кредиту).

13 вересня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» було укладено Договір факторингу №07Т, за яким первісний кредитор відступив позивачу право грошової вимоги до ОСОБА_1 за зобов`язаннями, що виникли з кредитного договору №3174189 від 03 червня 2021 року.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Стаття 627 ЦК України передбачає, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів Цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому, згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 ЦК України).

Згідно ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 207 ЦК України (в редакції, чинній на час укладення договору) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Згідно ч. 2 ст. 639 ЦК України (в редакції, чинній на час укладення договору) якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

З матеріалів справи вбачається, що кредитний договір був вчинений в електронній формі.

А тому на нього поширюються вимоги Закону України «Про електронну комерцію» (тут і надалі – в редакції на час укладення правочину), який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Згідно п.п. 5, 7 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем.

Електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Електронний договір, крім визначених Цивільним кодексом України істотних умов для відповідного виду договору, може містити інформацію про: технологію (порядок) укладення договору; порядок створення та накладання електронних підписів сторонами договору; можливість та порядок внесення змін до умов договору; спосіб та порядок прийняття пропозиції укласти електронний договір (акцепту); порядок обміну електронними повідомленнями та інформацією між сторонами під час виконання ними своїх зобов`язань; технічні засоби ідентифікації сторони; порядок внесення змін до помилково відправленого прийняття пропозиції укласти електронний договір (акцепту); посилання на умови, що включаються до договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до іншого електронного документа і порядок доступу до такого документа; спосіб зберігання та пред`явлення електронних документів, повідомлень, іншої інформації в електронній формі та умови доступу до них; умови виготовлення та отримання паперових копій електронних документів; можливість вибору мови, що використовується під час укладення та виконання договору; інші відомості.

Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарськими кодексами України, а також іншими актами законодавства.

У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 36 Господарського процесуального кодексу України та статтею 79 Кодексу адміністративного судочинства України (ч.ч. 1-4, 6-8, 12-13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» (в редакції Закону, чинній на час укладення правочину)).

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» (в редакції Закону, чинній на час укладення правочину)).

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором – це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Одноразовий ідентифікатор – це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п.п. 6, 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

З матеріалів справи (а.с. 9) вбачається, що ОСОБА_1 виконала алгоритм дій, направлених на укладення електронного кредитного договору та набуття прав та обов`язків позичальниці, зокрема зареєструвалася в електронній телекомунікаційній системі кредитодавця, подала заявку на отримання кредиту, заповнивши відповідний електронний формуляр для отримання кредиту, зазначивши у ньому усю необхідну інформацію про свою особу (прізвище, ім`я по батькові; дату народження; місце проживання; паспортні дані; РНОКПП; дані засобів зв`язку для отримання одноразового ідентифікатора підпису тощо), підтвердила свою обізнаність з правилами надання коштів у кредит та погодження із запропонованими умовами кредитування, підтвердила укладення договору шляхом його підпису надісланим їй електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

Виконання вказаного алгоритму дій відповідачкою свідчить про узгодження сторонами усіх умов кредитного договору та укладення електронного кредитного договору з дотриманням передбачених законом вимог.

Аналогічні правові висновки висловлював й Верховний Суд у подібних справах, зокрема у постановах від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20, від 18 червня 2021 року у справі № 234/8079/20, від 08 серпня 2022 року у справі № 234/7298/20, від 12 серпня 2022 року у справі № 234/7297/20 та інших.

Таким чином підтверджено, що ОСОБА_1 уклала кредитний договір та набула статусу, прав та обов`язків позичальниці у кредитних правовідносинах з ТОВ «Мілоан» (права та обов`язки якого за кредитним договором в подальшому перейшли до позивача).

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо договору позики, якщо інше не встановлено законом і не випливає із суті кредитного договору.

Водночас, ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено можливість встановлення кредитодавцем додаткових комісій, пов`язаних з наданням, обслуговуванням та поверненням кредиту, які включаються до загальних витрат за споживчим кредитом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 611, 612, 623-625, 1049, 1050 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

В разі несвоєчасного повернення позики або її чергової частини (прострочення боржника) він не звільняється від обов`язку виконання зобов`язання, зокрема повинен повернути суму позики разом з процентами та іншими нарахуваннями, відшкодувати позикодавцю збитки та сплатити неустойку.

Також, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Матеріалами справи, а саме копією Платіжного доручення від 03 червня 2021 року №47853293 (а.с. 16) підтверджено перерахування кредиту за договором №3174189 у загальному розмірі 5 000 грн на користь позичальниці, що підтверджує повне виконання кредитодавцем своїх зобов`язань за кредитним договором.

Зі свого боку сторона відповідачки, оспорюючи факт отримання позичальницею кредиту, не надала жодних доказів на підтвердження своїх заперечень та спростування вищевказаного факту.

У той же час, згідно з ч.ч. 1, 5-6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При цьому, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас, цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19).

При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначала, що покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були. Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у ст. 13 ЦПК України, втрачає сенс.

Судом встановлено, що позичальниця свої зобов`язання за кредитним договором не виконала, у зв`язку з чим станом на 17 серпня 2021 року їй нараховано заборгованість у загальному розмірі 22 825 грн, в тому числі:

-заборгованість за кредитом – 5 000 грн;

-заборгованість за процентами (нарахованими за період з 03 червня 2021 року до 17 серпня 2021 року) – 16 875 грн;

-заборгованість за комісією за надання кредиту – 950 грн.

Заборгованість щодо кредиту, процентів, комісії за надання кредиту повністю узгоджується з умовами договору (в тому числі узгодженими сторонами розмірами процентної ставки та строком кредитування), зокрема:

- п.п. 1.3, 1.4, 1.5.2, 2.2.1-2.2.3, 2.3.1.1 кредитного договору, згідно яких протягом первісного строку кредитування (з 03 червня 2021 року до 18 червня 2021 року) проценти в межах цього строку нараховуються за ставкою 2,50 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом. Аналогічним чином нараховуються проценти у разі вчинення позичальницею дій, що свідчать про її бажання здійснити пролонгацію строку користування кредитом на 3, 7 або 15 днів;

- п.п. 1.6, 2.2.1-2.2.3, 2.3.1.2 кредитного договору, згідно яких у разі продовження позичальницею користування кредитом після закінчення первісного або пролонгованого за її бажанням строку кредитування строк кредитування щоразу збільшується на 1 день, але продовження цього строку не може перевищувати 60 днів (автопролонгація). Проценти в межах цього строку нараховуються за ставкою 5 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом;

- п. 1.5.1 кредитного договору, згідно якого позичальниця зобов`язалася сплатити комісію за надання кредиту у розмірі 19 % від суми кредиту.

Таким чином, сторони у кредитному договорі узгодили відкладальну обставину (ч. 1 ст. 212 ЦК України), за якою позичальниця без укладення окремого договору, додаткової угоди щоденно ініціює продовження строку кредитування (максимально – 60 днів) у разі, якщо остання продовжує користуватися кредитними коштами після закінчення узгодженого в договорі 15-денного строку кредитування. Оскільки ОСОБА_1 продовжувала користуватися кредитом після 18 червня 2021 року, а тому строк кредитування (з урахуванням періоду автопролонгації) завершився 17 серпня 2021 року, а тому твердження відзиву про нарахування процентів поза межами строку кредитування не заслуговують на увагу.

Що стосується тверджень про нікчемність умови кредитного договору щодо сплати позичальницею комісії за надання кредиту, то в цій частині слід розрізняти комісії за надання та обслуговування кредиту, які мають різну правову природу, правила та підстави нарахування.

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», який визначає правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» (тут і надалі – в редакції на час укладення кредитного договору) загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.

Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право кредитодавця встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту.

На виконання вимог, у тому числі п. 4 ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» (на яку посилається у своєму відзиві представник відповідачки).

Відповідно до вказаних Правил загальні витрати за споживчим кредитом включають проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Також Правління Національного банку України своєю постановою від 11 лютого 2021 року № 16 затвердило «Правила розрахунку небанківськими фінансовими установами України загальної вартості кредиту для споживача та реальної процентної ставки за договором про споживчий кредит», у яких визначено правомірність встановлення кредитодавцями-небанківськими фінансовими установами плати за супровідні послуги за кредитом, в тому числі і комісії за надання кредиту.

Крім цього, правомірність встановлення даного виду комісії підтверджена у «Положенні про додаткові вимоги до договорів небанківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий, фінансовий кредит)», затвердженого постановою Правління Національного банку України № 113 від 03 листопада 2021року.

Правомірність нарахування комісії за надання кредиту (на відміну від комісій за обслуговування кредиту чи кредитної заборгованості) узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою в постанові від 13 липня 2022 року по справі № 496//3134/19, у якій Велика Палата Верховного Суду досліджувала питання щодо застосування ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» та правомірності нарахування комісій за обслуговування кредитної заборгованості та розрахунково-касове обслуговування.

Отже, спеціальним законодавством України прямо визначені легальні можливості як включати до тексту кредитних договорів із споживачами умови щодо нарахування комісії за надання кредиту, так і в подальшому нараховувати її.

За таких обставин, включення до тексту кредитного договору умови про необхідність сплати відповідачкою комісії за надання кредиту є таким, що відповідає вимогам діючого законодавства.

Підстави для визнання умови договору про сплату комісії за надання кредиту нікчемною відсутні.

Тому встановлена судом заборгованість на підставі ст.ст. 526, 530 ЦК України підлягає стягненню зі ОСОБА_1 на користь ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС».

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідачки на користь позивача також підлягає стягненню 2 422,40 грн судового збору.

Що стосується вимоги позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, то в цій частині суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно ч.ч. 1, 2, 3, 8 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ч.ч. 1-6 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивач надав суду копію Договору про надання правової допомоги від 05 травня 2025 року №42649746, укладеного між ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» та ФОП Міньковською А.В. (яка має статус адвоката), з копіями додаткової угоди від 29 липня 2025 року, акту виконаних робіт, детального опису робіт, що містять перелік, опис та узгоджену сторонами вартість виконаних робіт, необхідних для надання правничої допомоги, зокрема: правовий аналіз обставин спірних правовідносин та надання консультації, витрачений час – 1 год, вартість послуги – 1 000 грн; складання позовної заяви, витрачений час – 2 год, вартість послуги – 3 000 грн, формування додатків до позовної заяви, витрачений час – 0,5 год, вартість послуги – 500 грн; подання позовної заяви, витрачений час – 0,5 год, вартість послуги – 500 грн. Загальна вартість послуг – 5 000 грн.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому в ст. 627 ЦК України.

Гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати. Ці форми відрізняються порядком обчислення – при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту; і навпаки – підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин, помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката залежно від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого в самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи, чи були вони фактично понесені, та оцінювати їх необхідність.

Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися із суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.

Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення – визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 та від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21).

Водночас, Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц зробила висновок про те, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Аналогічно у своїх постановах (зокрема від 08 грудня 2021 року у справі №454/3919/18 та від 09 лютого 2022 року у справі № 523/3904/19 та інших) Верховний Суд неодноразово висловлювався, що суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу лише у разі наявності клопотання відповідної сторони про зменшення таких витрат.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зроблено висновок, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами.

Матеріали справи не містять клопотання сторони відповідачки про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Нараховані витрати на правничу допомогу відповідають критерію розумності та необхідності, розраховані у відповідності з умовами Договору про надання правничої допомоги.

Що стосується твердження про те, що в матеріалах справи відсутні докази фактичного понесення позивачем цих витрат, то в цій частині суд нагадує, що відповідно до п. 1 ч 2 ст. 137 ЦПК України витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (див. постанови Об`єднаної палати Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, постанови Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 та інші).

За такого, понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу підлягають відшкодуванню у нарахованому розмірі.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 137, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити повністю.

Стягнути зі ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; ідент. номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» (04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8; код ЄДРПОУ 42649746) заборгованість за Договором про споживчий кредит №3174189 від 03 червня 2021 року, що утворилася станом на 17 серпня 2021 року, а саме: заборгованість за кредитом у розмірі 5 000 (п`ять тисяч) гривень; заборгованість за процентами за користування кредитом (за період з 03 червня 2021 року до 17 серпня 2021 року) у розмірі 16 875 (шістнадцять тисяч вісімсот сімдесят п`ять) гривень; заборгованість за комісією за надання кредиту у розмірі 950 (дев`ятсот п`ятдесят) гривень, а всього в загальному розмірі 22 825 (двадцять дві тисячі вісімсот двадцять п`ять) гривень, а також 7 422 (сім тисяч чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок судових витрат.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Суддя: О.В. Вуїв