Рішення від 10 травня 2026 р. у справі №944/1902/25 — Яворівський районний суд Львівської області

Справа № 944/1902/25

Провадження №2/944/468/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.05.2026 рокум.Яворів

Яворівський районний суд Львівської області:

в складі головуючого-судді Поворозника Д.Б.,

з участю секретаря судового засідання Климейко Л.Г.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Яворові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу,

встановив:

11 квітня 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_3 , у якому просить стягнути з відповідача на його користь суму боргу за розпискою від 27 квітня 2022 року в розмірі 50000 доларів США.

На обґрунтування позову зазначає, що він надав в борг відповідачу 50000 доларів США, про що останній надав власноручно написану розписку від 27 квітня 2022 року. Відповідач зобов`язався повернути йому борг до 27 квітня 2023 року, що підтверджується цією розпискою. Станом на день подання позову відповідач суму боргу не повернув (повністю чи частково). Він неодноразово звертався до відповідача з вимогою повернути борг, ініціював зустрічі, телефонував, однак останній уникає зустрічей, не відповідає на телефонні дзвінки і повідомлення. Зважаючи на те, що відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання, просить позов задовольнити.

Ухвалою від 14 квітня 2025 року позовну заяву було залишено без руху.

Ухвалою від 13 травня 2025 року відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання. Також цією ухвалою суд за клопотанням позивача ОСОБА_1 відстрочив йому сплату судового збору до ухвалення рішення у справі.

Ухвалою від 03 вересня 2025 року закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті.

В судові засідання, призначені на 19 листопада 21025 року, 18 лютого 2026 року та 29 квітня 2026 року, відповідач ОСОБА_3 не прибув, про розгляд справи повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення рекомендованих поштових відправлень, про причини неявки суд не повідомляв, відзиву на позов, письмових пояснень чи будь-яких клопотань не подавав.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 Цивільного процесуального кодексу України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Як зазначено вище, відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, однак без поважних причин не з`явився, не повідомив причини неявки, не подав відзиву, а позивач і його представник не заперечують проти заочного вирішення справи.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку про можливість вирішення справи на підставі наявних у ній доказів з постановленням заочного рішення.

Позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Колодій Л.Б. в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі з підстав, наведених у позовній заяві, просили позов задовольнити.

Також позивач в судовому засіданні надав суду для огляду оригінал розписки ОСОБА_3 від 27 квітня 2022 року.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 244 Цивільного процесуального кодексу України суд відклав ухвалення та проголошення рішення на 11 травня 2026 року.

Заслухавши пояснення та оцінивши доводи позивача і його представника, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, зважаючи на таке.

Як встановив суд, 27 квітня 2022 року ОСОБА_3 отримав у борг у ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 50000 доларів США, які зобов`язався повернути до 27 квітня 2023 року.

Оригінал відповідної розписки позивач ОСОБА_1 надав суду для огляду і дослідження в судовому засіданні 29 квітня 2026 року (завірена ним копія, відповідність якої оригіналу суд перевірив, є в матеріалах справи).

Згідно з ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 Цивільного кодексу України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Борговим документом, що підтверджує укладання договору позики між відповідачем та позивачем є розписки, які посвідчують передання йому визначеної грошової суми.

Таким чином, так як договір позики це односторонній договір, то у відповідача виник обов`язок повернути позикодавцю грошові кошти у такій самій сумі, відповідно до ст. 1049 Цивільного кодексу України.

Письмова форма договору позики через його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Відповідно до висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Статтею 1049 Цивільного кодексу України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Згідно з ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Як описано вище, 27 квітня 2022 року ОСОБА_3 отримав у борг у ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 50000 доларів США, які зобов`язався повернути до 27 квітня 2023 року.

Доказів про надання (перерахування) будь-яких коштів на погашення заборгованості за вказаною вище розпискою ОСОБА_3 суду не надав і судом таких не здобуто.

При цьому, в силу вимог ст. ст. 12, 13, 81 Цивільного процесуального кодексу України доведення даної обставини (погашення боргу) покладено саме на відповідача.

Також відповідно до ст. 545 Цивільного кодексу України прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Беручи до уваги норми наведеної статті, суд вважає, що факт наявності в позивача оригіналу боргової розписки, виданої відповідачем, також свідчить про непогашення останнім боргового зобов`язання.

Враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку, що ОСОБА_3 як боржник порушив свої зобов`язання за вказаною розпискою перед кредитором ОСОБА_1 (доказів протилежного відповідач суду не надав).

Також суд враховує, що відповідно до норм ст. ст. 192, 524 Цивільного кодексу України гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Грошовим визнається зобов`язання, виражене у грошовій одиниці України – гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Нормами ст. 533 Цивільного кодексу України встановлено, зокрема, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення невстановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом використання валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти – фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Отже, заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить, отже, як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Відповідно, суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення ч. 1 ст. 1046 та ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

У виданій ОСОБА_3 розписці від 27 квітня 2022 року, не встановлено іншого порядку повернення боргу та не передбачено його визначення в грошовому еквіваленті до національної валюти України (гривні), тому правових підстав для перерахунку у гривні зазначеного боргу, визначеного в доларах США за офіційним курсом Національного банку України не вбачається.

Аналогічні висновки щодо застосування норм права висловлені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц.

Отже, враховуючи, що сторонами у договорі було визначено розмір зобов`язання в іноземній валюті, а саме доларах США, тому заборгованість слід стягнути саме в цій валюті.

Враховуючи наведене вище, зокрема, отримані відповідачем кошти від позивача в сумі 50000 доларів США, наявність відповідної розписки, а також ненадання відповідачем будь-яких пояснень і доказів на спростування наведених позивачем обставин і пред`явлених ним позовних вимог, суд дійшов висновку, що з ОСОБА_3 слід стягнути на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики (розпискою) від 27 квітня 2022 року в розмірі 50000 доларів США.

Згідно з ч. 1 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як зазначено вище, ухвалою від 13 травня 2025 року суд відстрочив позивачу ОСОБА_1 сплату судового збору до ухвалення рішення у справі.

Відповідно до ставок, встановлених на день подання позовної заяви до суду ст. 4 Закону України «Про судовий збір», за подання даного позову, виходячи з ціни позову 2070155,00 грн (еквівалент 50000 доларів США за офіційним курсом НБУ на 11 квітня 2025 року), підлягав сплаті судовий збір в розмірі 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (максимальний розмір), що становило 15140,00 грн.

Оскільки суд ухвалив рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі, позивачу було відстрочено сплату судового збору до ухвалення рішення у справі, з ОСОБА_3 слід стягнути на користь держави судові витрати із сплати судового збору в розмірі 15140,00 грн.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76-81, 89, 137, 141, 142, 259, 263-265, 268 ЦПК України,

вирішив:

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 боргу за договором позики (розпискою) від 27 квітня 2022 року в сумі 50000 (п`ятдесят тисяч) доларів США.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь державного бюджету судовий збір в розмірі 15140 (п`ятнадцять тисяч сто сорок гривень) гривень 00 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте Яворівським районним судом Львівської області за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано до суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених законом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку.

Рішення може бути оскаржене позивачем шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 11 травня 2026 року.

Повне найменування сторін:

позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 ;

відповідач – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Суддя Д.Б. Поворозник