Рішення від 12 травня 2026 р. у справі №465/8401/25 — Франківський районний суд м. Львова

Справа № 465/8401/25

Провадження 2/465/897/26

РІШЕННЯ

Іменем України

13.05.2026 року м. Львів

Франківський районний суд м.Львова в складі головуючого судді Ванівського Ю.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики,-

встановив:

позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення коштів за договором позики. Обґрунтовуючи позов зазначає, що між ним та відповідачкою в червні 2025 року було укладено договір позики, за яким він передав, а відповідачка отримала кошти в сумі 30 000 гривень, що еквівалентно 730 доларів США. Отримання відповідачкою вказаних коштів підтверджується розпискою від 09.06.2025 року, яка написана нею власноруч. Відповідно до вказаної розписки, ОСОБА_2 зобов`язалась повернути йому кошти до 05 липня 2025 року. Також, в липні 2025 року між ним та відповідачкою знов укладено договір позики, за яким він передав, а відповідачка отримала кошти в сумі 25 000 гривень, що еквівалентно 600 доларів США. Отримання відповідачкою коштів підтверджується розпискою від 05.07.2025 року, яка написана нею власноручно. У встановлений у розписках термін відповідачка кошти не повернула. Просить позовні вимоги задоволити.

Ухвалою судді Франківського районного суду м. Львова від 04.12.2025 року відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін у вказаній цивільній справі та призначено судове засідання для розгляду справи по суті.

Так, як вбачається з матеріалів справи, відповідачу скеровувалася копія ухвали Франківського районного суду м.Львова від 04.12.2025 року на адресу її зареєстрованого місця проживання – АДРЕСА_1 , засобами поштового зв`язку рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №R067117257158, яке повернулось на адресу суду з конвертом з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою".

Так, направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 911/3142/19, від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б).

Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю фізичну особу.

Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на фізичну особу.

У разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.

Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.

У матеріалах справи відсутні клопотання сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Згідно з ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

З`ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що відповідно до розписки від 09 червня 2025 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , отримала від ОСОБА_1 30 000 гривень (тридцять тисяч) гривень, що становить 730 доларів США (сімсот тридцять ) доларів США, які зобов`язалась повернути до 05 липня 2025 року.

Крім цього, відповідно до розписки від 05 липня 2025 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , отримала від ОСОБА_3 кошти в сумі 25 000 (двадцять п`ять тисяч) гривень, що еквівалентно становить 600 доларів США, які зобов`язалась повернути до 15 липня 2025 року.

У вищевказаних розписках, зазначено паспортні дані відповідача, а також зазначено виконання зобов`язання щодо повернення коштів. У погоджені сторонами строки відповідачем не були виконані взяті себе зобов`язання, оскільки грошові кошти позивачу не повернуто.

Тобто, між сторонами виник спір щодо договірного зобов`язання з повернення грошових коштів за договором позики, який регулюється загальними положеннями про зобов`язання Глави 47 Книги п`ятої Зобов`язальне право та відповідними нормами параграфу 1 ПозикаГлави 71 ЦК України.

Відповідно до вимог ст.ст.204,205 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням. Відтак, недодержання форми правочину тягне за собою недійсність правочину лише в разі, якщо такий наслідок прямо зазначено в законі.

Згідно вимог ч.ч.1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до вимог ст.218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Недійсність договору позики у зв`язку з недодержанням письмової форми законом не встановлена, а тому зобов`язання, які виникли між сторонами, є дійсними і їх виконання повинне здійснюватися у відповідності до норм цивільного законодавства.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

Договір позики є реальним, одностороннім, оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги, оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Верховний Суд зауважив, що розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов`язанням її повернення та дати отримання коштів. Тому у справах про стягнення боргу за договором позики, позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання, а суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносини за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Вказана позиція підтверджена Верховним Судом при розгляді справи №524/4946/16 у постанові від 08.07.2019 року.

Відповідно до вимог ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Досліджуючи оригінали боргових розписок чи договорів позики, слід виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Постановою Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі №6-63цс13 визначено, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Згідно до ч.1 ст.1049 цього Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до вимог ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.

З вимог ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознакамист.1046 ЦК України.

Частина 2 ст.1047 ЦК Українипередбачає, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19) зазначено, що: «за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки».

Так, ст.545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Частиною 1 ст.1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до ст.1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Отже, розписки містять умови отримання позичальником від позикодавця в борг визначених грошових сум із зобов`язанням їх повернення у визначений строк, а тому є документами, що підтверджують боргове зобов`язання.

Таким чином, встановлено, що відповідач свої зобов`язання за борговими розписками не виконала, і не повернула позикодавцю позичені у нього кошти у сумі визначений договором.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно з частиною 2 статті 141 ЦПК України у разі задоволення позову, судові витрати пов`язані з розглядом справи покладаються на відповідача. Так, з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір у розмірі 1221,20 грн.

Керуючись статтями 12,13,258,259,265,268,279, 352, 354 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики, а саме за розпискою від 09 червня 2025 року у розмірі 30 000 грн. та за розпискою від 05 липня 2025 року у розмірі 25 000,00 грн., а всього 55 000 (п`ятдесят п`ять тисяч) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму понесених витрат на оплату судового збору у розмірі 1211 (одну тисячу двісті одинадцять ) гривень 20 копійок.

Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 13 травня 2026 року.

Сторони:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Суддя Ванівський Ю.М.