Постанова від 11 травня 2026 р. у справі №631/752/25 — Нововодолазький районний суд Харківської області

справа № 631/752/25

провадження № 3/631/28/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 травня 2026 року селище Нова Водолага

Суддя Нововодолазького районного суду Харківської області Мащенко С. В., розглянувши в залі судових засідань № 1 приміщення суду матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

уродженця села Бражники Нововодолазького району Харківської області, громадянина України (паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Нововодолазьким РВ ГУМВС України в Харківській області 07.07.2011),

із реєстраційним номером картки платника податків НОМЕР_2 ,

зареєстрований та проживає за адресом: АДРЕСА_1 ;

за вчинення правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

в с т а н о в и в:

В провадження Нововодолазького районного суду Харківської області надійшла справа про адміністративне правопорушення щодо притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Зазначена справа відповідно до обліково-статистичної картки справи та Контрольного журналу судових справ і матеріалів, переданих для розгляду судді, шляхом автоматизованого розподілу судової справи між суддями передана на розгляд головуючому судді Мащенко С. В.

Зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення (серії ЕПР1 № 375489), складеного поліцейським ВП № 1 Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області старшим сержантом поліції Михайловим В. А. вбачається, що 28.06.2025 року о 20 годині 38 хвилин ОСОБА_1 керував транспортним засобом – автомобілем марки «VOLKSWAGEN GOLF», держаний номерний знак НОМЕР_3 , по вулиці Новоселівська, будинок № 1, села Новоселівка,- з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, поведінка, що не відповідає обстановці, порушення мови. Від проходження огляду на встановлення алкогольного сп`яніння на місці зупинки або у медичному закладі охорони здоров?я відмовився під відеозапис, чим порушив вимоги пункту 2.5 Правил дорожнього руху затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 року (зі змінами та доповненнями), за що передбачена відповідальність частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (а. с. 1).

На доведення факту наявності підстав задля притягнення правопорушника до відповідальності поліцейським ВП № 1 Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області старшим сержантом поліції Михайловим В. А. як докази вчинення адміністративного діяння додано:

-рапорт поліцейського СРПП ВП № 1 Ізюмського РУП ГУ НП в Харківській області старшим сержантом поліції Михайловим В., поданий 28.06.2025 року на ім`я начальника ВП № 1 Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області полковника поліції Гута Сергія, про те, що 28.06.2025 року, перебуваючи на відпрацюванні Ново-Водолазького району у складі наряду СРПП згідно з наказом № 1778 від 24.06.2025 року за адресою: вулиця Новоселівська, біля будинку № 1, село Новоселівка Харківської області,- зупинено автомобіль марки «VOLKSWAGEN GOLF», держаний номерний знак НОМЕР_3 , який рухався під керуванням ОСОБА_1 . В ході спілкування у водія виявлені ознаки алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, поведінка, що не відповідає обстановці, та порушення мови. Йому запропоновано пройти огляд на визначення стану алкогольного сп`яніння за допомогою приладу Драгер ARLH 0324 на місці зупинки або у медичному закладі охорони здоров`я, на що водій відмовився. В наслідок цього відносно ОСОБА_1 складений адміністративний протокол за частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушеннята винесено постанову за частиною 1 статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Водій ОСОБА_1 , від надання письмового пояснення відмовився, а також не повідомив свій контактний телефон. Відео фіксація під час спілкування з водієм здійснювалась за допомогою нагрудної боді-камери Tecsar BDC 43 GWCP інв. 1113031965/15, 1113031965/18 (а. с. 2);

-акт огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, складений поліцейським СРПП ВП № 1 Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області старшим сержантом поліції Михайловим В. А., відповідно до якого огляд проводився у зв`язку з запахом алкоголю з порожнини рота, порушенням мови, поведінкою, що не відповідає обстановці. Натомість від проходження огляду ОСОБА_1 відмовився під відеозапис на портативний відео реєстратор Tecsar (а. с. 5);

- направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, складене 28.06.2026 року, з якого вбачається, що ОСОБА_1 доставлений до Нововодолазька ЦЛ поліцейським СРПП ВП № 1 Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області старшим сержантом поліції Михайловим В. А., де водій відмовився від проходження огляду (а. с. 4).

-копію постанови про накладання адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі (серії ЕНА № 50933441), винесеної 28.06.2025 року інспектором ВП № 1 Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області лейтенантом поліції Бумаром А. О., якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення 28.06.2025 року адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статі 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення, за керування автомобілем, у якого в темну пору доби не працював задній лівий габарит та не мав чинного поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (а. с. 6);

-диск CD-R із відеозаписом подій (а. с. 9).

Особа, відносно якої складений протокол - ОСОБА_1 - до судді з`являвся, надав письмові пояснення, в яких вину не визнавав.

Також, ОСОБА_1 під час складення протоколу про адміністративне правопорушення (серії ЕПР1 № 375489), у відповідній графі «пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності» власноручно зазначив, що «28.06.2026 року не керував даним транспортним засобом марки «ГОЛЬФ», державний номерний знак НОМЕР_3 . Вилучено посвідчення водія незаконно. Він не керував даним транспортним засобом, керував його товариш» (а. с. 1).

Крім того особа, відносно якої складений протокол - ОСОБА_1 уклав договір про надання правової (правничої) допомоги із адвокатом – Маньком О. М., який також письмо висловив їх спільну із довірителем позицію щодо закриття провадження у справі з підстав відсутності в діях ОСОБА_1 ознак проступку, передбаченого частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Обґрунтовуючи своє клопотання, зареєстроване за вхідним № 822/26-вх від 03.02.2026 року, адвокат Манько О. М. зауважив, що огляд доказів, що містяться у матеріалах судової справи, свідчать про відсутність складу адміністративного правопорушення в діях ОСОБА_1 . Зокрема, долучене відео підтверджує, що він ніякого порушення Правил дорожнього руху не вчиняв. Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання. Отже, аналізуючи фактичні дані, що містяться в протоколі про адміністративне правопорушення, а також сукупність доказів, слід вважати, що в діях його довірителя не має складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а тому на підставі частини 1 пункту 1 статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення розпочате провадження підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Крім цього, адвокат Манько О. М. надав судді письмові заперечення на протокол стосовно ОСОБА_1 разом із доповненнями до них, що зареєстровані за вхідним № 821/26-вх від 03.02.2016 року та № 2626/26-вх від 15.04.2026 року відповідно.

Обґрунтовуючи свою позицію з цього питання, адвокат зазначив, що згідно з протоколом про адміністративне правопорушення (серії ЕПР1 № 375489) від 28.06.2025 року, цього дня о 20 годині 38 хвилин в селі Новоселівська, вулиця Новоселівська, будинок № 1 водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки «Volkswagen Golf», державний номерний знак НОМЕР_3 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, поведінка що не відповідає обстановці, порушення мови. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці зупини або у медичному закладі охорони здоров`я під відео. Натомість, для встановлення події не виконання водієм вимог пункту 2.5 Правил дорожнього руху, передбаченого частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, необхідно з`ясувати, чи витримана поліцейським процедура проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, визначена правилами статті 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та чи дійсно саме та особа, відносно якої складено протокол, а не інша, керувала транспортним засобом. Наявність події правопорушення доводиться шляхом подання доказів і даний обов`язок покладено на виключно на представників органі Національної поліції. За правилами чинного законодавства особу може бути притягнуто до адміністративної відповідальності лише якщо вона керує транспортним засобом у стані сп`яніння, або відмовляється від проходження відповідно огляду Огляд особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, проведений з порушенням вимог цієї статті, вважається недійсним. Проводячи правовий аналіз норм діючого законодавства, слід зауважити, що їх застосування може бути виключно до особи, яка перебуває у статусі водія. Натомість досліджуючи відеозапис з місця події (нагрудна камера інспектора №DSJ_000Z18_000018), що містить фіксацією часу, який зазначено у фабулі складеного протоколу, а саме: у проміжку часу, починаючи з 20:35:10 по 20:35:20, виявляється, що фіксація починається з нерухомого транспортного засобу, до якого під`їхав патрульний автомобіль, після чого інспектори підходять до автомобіля. Праворуч позаду припаркованого автомобіля перебуває людина чоловічої статі - ОСОБА_1 , що виключає обставину про нібито його керування транспортним засобом. Відеофайли у іншому проміжку часу, які містяться на оптичному диску, відносяться до складання адміністративного матеріалу та не спростовують обставини того, що з боку ОСОБА_1 відсутній факт керування автомобілем. Крім цього у акті огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів не має дати його складання, у ньому не вказано, коли саме були виявлені ознаки, в який час відбулася відмова від проходження огляду за допомогою «Аlcotest 6820 ARCH 0324», а також не міститься інформації, до якого протоколу цей акт є додатком і тому такий документ не може бути належним та допустимим доказом по справі. В порушення вимог Наказу Міністерства Внутрішніх Справ № 747 від 23 серпня 2012 року «Про затвердження Інструкції з діловодства в системі Міністерства внутрішніх справ України», а саме: пункту 2.4.9., яким працівникам органів внутрішніх справ незалежно від їх службового становища забороняється приймати для виконання незареєстровані в підрозділах документального забезпечення документи,- рапорт від 28.06.2025 року, адресований начальнику ВП №1 Ізюмського РУП №1 ГУНП в Харківській області, не має відмітки проходження реєстрації та не має візи уповноваженої посадової особи. Також Верховним Судом у справі № 524/5741/16-а 20.05.2020 року зазначено, «що рапорт працівника поліції не може слугувати доказом винуватості особи у вчиненні адміністративних правопорушень». Визначення терміну «керування транспортним засобом» було наведено в пункті 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» -це виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування. Крім того, в рішенні № 404/4467/16-а від 20.02.2019 року Верховний Суд зазначив, що «само по собі керування транспортним засобом розуміється як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зворушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування. Таким чином, керування транспортним засобом - це умисне виконання особою функцій водія шляхом вчинення технічних дій для приведення транспортного засобу в рух та зворушення з місця, а під час руху - для зміни напрямку руху та/чи швидкості транспортного засобу. Відділом поліції надано суду відеозапис з боді-камери поліцейського, з якого вбачається, що ОСОБА_1 перебуває поруч припаркованого у нерухомому стані автомобілем, при цьому з правої задньої його частини. З відеозапису не вбачається сам факт керування транспортним засобом ОСОБА_1 , а тому матеріали справи не підтверджують факт такого керування, що виключає склад проступку, передбаченого частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, оскільки спеціальним суб`єктом даного адміністративного правопорушення є водій, а об`єктивною стороною – дія: керування транспортним засобом. Тим самим пропозиція інспектора про проходження огляду на стан сп`яніння особі, яка не керувала транспортним засобом, суперечить вимогами статті 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення та є незаконною. Також, підставою для складання 28.06.2025 року протоколу про адміністративне правопорушення (серії ЕПР1 № 375489) слугувало порушення Правил дорожнього руху та винесення Постанови (серії ЕНА № 509341) від 28.06.2025 про накладання адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Натомість вказана постанова ними оскаржена до суду, який у своєму судовому рішенні, що набрало законної сили, встановив той факт, що відповідач не довів факту керування позивачем транспортним засобом, тобто наявності об`єктивної сторони правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Долучені відеозаписи не містять відеофіксації руху автомобіля та перебування за кермом позивача. Позивач вказаний факт заперечує. При цьому оскаржувана постанова не може вважатись належним доказом вчинення правопорушення за відсутності інших належних та достатніх доказів. Імперативними приписами статті 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Преюдиційність (від латинського «praejudicialis» те, що стосується попереднього судового рішення) це прийняття без доказування та перевірки фактів, які були встановленні процедурно іншим судом в іншій справі. Тобто, преюдиційні факти - це факти, встановлені судовими рішеннями, що набрали законної сили і не підлягають доведенню в іншій справі. Як убачається з багатьох рішень Європейського суду з прав людини, зокрема, з рішення, ухваленого 30 жовтня 2014 року у справі «Швидка проти України», провадження у справах про адміністративне правопорушення вважається кримінальним у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Також цей суд у своїй сталій практиці (рішення у справах: «Енгель та інші проти Нідердандів», ухвалене 08 червня 1976 року; «Озтюрк проти Німеччини», ухвалене 21 січня 1984 року; та «Лутц проти Німеччини», ухвалене 25 серпня 1987 року) автономно тлумачить поняття «кримінальний» незалежно від національної термінології це поняття вживається щодо адміністративних, дисциплінарних та митних проступків тощо. У постанові Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 28 січня 2020 року у справі з єдиним унікальним 354/28/17 вказано, що процесуальне судочинство визначає правило преюдиції: обставини, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини. Правова доктрина виокремлює наступні ознаки преюдиції: зазначені обставини беруться до уваги, коли вони встановлені не лише рішенням суду окремої юрисдикції (наприклад, кримінальним або адміністративним судом), але й рішенням суду іншої ланки судової системи; під рішенням можуть матися на увазі також проміжні та допоміжні акти, у випадку, якщо в них належним чином розглянуто спірне питання; судове рішення повинно бути таким, що набрало законної сили; сторонами у справі мають бути ті ж особи/особа, стосовно яких встановлено обставини, однак суб`єктний склад сторін у справі не обов`язково має бути повністю тотожним; у разі скасування рішення, яке встановлює преюдицію, виникають підстави для перегляду за нововиявленими обставинами усіх тих рішень, які цю преюдицію використали. Преюдиціальність означає обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який набрав законної сили. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Отже, преюдиційні факти це факти, встановлені судовими рішеннями, що набрали законної сили і не підлягають доведенню в іншій справі. Обов`язковість судових рішень закріплена й у статті 13 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів», яка, поміж іншого, закріплює, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Відповідно до пунктів 33, 34 рішення Європейського суду з прав людини від 19 лютого 2009 року у справі «Христов проти України» (Khristov v. Ukraine) (заява № 24465/04) одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів. Враховуючи зв`язок обставин даної справи з встановленими обставинами в адміністративній справі, яке набрало законної сили, з приводу подій, що мали місце 28.06.2025 року о 20-38 в селі Новоселівська, вулиця Новоселівська, будинок № 1, за участю тих самих осіб, слід застосувати преюдицію. Враховуючи вищевикладене у своїй сукупності, не можливо визнати доведеним поза розумним сумнівом те, що 28.06.2025 року о 20-38 ОСОБА_1 керував транспортним засобом з явними ознаками алкогольного сп`яніння, так як судом Київського районного суду міста Харкова зроблено висновок, що відео не містить керування транспортним засобом ОСОБА_1 . Таким чином водій не допускав будь-яких порушень Правил дорожнього руху, не був спеціальним суб`єктом адміністративного правопорушення, а тому й всі наступні вимоги працівників поліції він не зобов`язаний виконувати, а всі складені процесуальні документи відносно нього не можуть слугувати належними та допустимими доказами його вини у вчиненні ним адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

На підтвердження своєї позиції адвокат долучив копіюрішення Київського районного суду міста Харкова, ухваленого 18 березня 2026 року в межах справи з єдиним унікальним № 953/10829/25 (провадження № 2-а/953/81/26), згідно з яким позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення задоволено та скасовано постанову інспектора відділу поліції № 1 (м. Балаклія) Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області від 28.06.2025 серії ЕНА № 5093441 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Вказане рішення набрало законної сили 29.03.2026 року.

12.05.2026 року ОСОБА_1 та його адвокат Манько О. М. до суду не з`явились, хоча адвокат в електронній формі за допомогою та з використанням підсистеми «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи надіслав заяву, зареєстровану за вхідним № 3225/26-вх від 07.05.2026 року, в якій прохав з метою економії процесуального часу закінчити розгляд справи за його відсутності, прийнявши рішення про закриття провадження у справі з підстав пункту 1 частини 1 статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення, тобто за відсутності події та складу адміністративного проступку в діях його довірителя.

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», українські суди при вирішенні справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Ратифікуючи Конвенцію, Україна взяла на себе обов`язки гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку.

Поняття справедливого судового розгляду передбачає можливість для особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, бути присутнім на засіданні. Ця можливість випливає із об`єкта і цілі статті 6 Конвенції, оскільки здійснення прав, гарантованих статтею 6 Конвенції, передбачає можливість вказаної особи бути вислуханою, а також необхідність перевірити точність її тверджень і співставити їх з матеріалами судової справи.

Разом з тим, керуючись практикою Європейського суду з прав людини, суд виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції в праві встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.

З цього приводу прецедентним є рішення Європейського суду з прав людини у справі «Круз проти Польщі» від 19 червня 2001 року (заява № 28249/95), в якому зазначено, що право на суд не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року (заява №3236/03) вказує, що сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

З аналізу зазначених норм Конвенції та практики Європейського суду з прав людини вбачається, що питання про порушення статті 17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів Конвенції принцип неприпустимості зловживання правами, може поставати лише у сукупності з іншою статтею Конвенції, положення якої у конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання особою наданим їй правом та потребою з боку держави регулювання доступу до суду.

Положеннями статті 277 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено п`ятнадцятиденний строк розгляду справ про адміністративні правопорушення, при цьому частина 6 статті 38 вищевказаного нормативно-правового акту визначає кінцевий строк притягнення до адміністративної відповідальності, який становить один рік з дня вчинення правопорушення.

Таким чином, суддя вважає за можливе розглянути справу за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, оскільки затягування розгляду справи нівелює завдання Кодексу України про адміністративні правопорушення, яким є охорона конституційного ладу України, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції, законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством (стаття 1 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

Тим більше, що стаття 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення не містить імперативної заборони щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення за частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.

Відтак, ретельно та безпосередньо дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення та наявні у ній письмові докази, суддя убачає таке.

Поліцейським ВП № 1 Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області старшим сержантом поліції Михайловим В. А. складено на спеціальному бланку із зазначенням серії та номеру протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за вчинення проступку, передбаченого частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Згідно з правилом, викладеним у частині 1 статті 8 вказаного кодексу провадження в справах про адміністративні правопорушення ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи про правопорушення.

Адміністративно караним діянням, передбаченим частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, є, зокрема:

-керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції;

-а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів;

-а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Також, з протоколу про адміністративне правопорушення, що розглядається, вбачається, що ним ОСОБА_1 , закидається у провину невиконання приписів пункту 2.5 Правил дорожнього руху України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 року (зі змінами та доповненнями).

При цьому, пунктом 2.5 цих Правил закріплений обов`язок водія на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Натомість така вимога повинна бути законною.

Проте, з матеріалів справи вбачається, що у даному випадку підставою для зупинення ОСОБА_1 28.06.2025 року о 20 годині 38 хвилин по вулиці Новоселівська, будинок № 1, села Новоселівка було те, що на автомобілі марки «VOLKSWAGEN GOLF», держаний номерний знак НОМЕР_3 , не працював задній лівий габарит в темну пору доби та він не мав чинного полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

За даним фактом повноважною службовою особою Національної поліції було винесено рішення у виді Постанови (серії ЕНА № 5093441), яку у процесуальний спосіб визнано протиправною та скасовано.

Наведене свідчить про те, що законних підстав задля зупинення транспортного засобу – автомобіля марки «VOLKSWAGEN GOLF», держаний номерний знак НОМЕР_3 , 28.06.2025 року не має.

При цьому Київським районним судом міста Харкова у своєму рішенні, ухваленому 18 березня 2026 року в межах справи з єдиним унікальним № 953/10829/25 (провадження № 2-а/953/81/26) за наслідками розгляду адміністративної справи вказано, що на відеозаписі, яка фіксує подію вчинення проступка, визначеного частиною 1 статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення, відсутні дані щодо руху транспортного засобу під керуванням особи, відносно якої складено постанову, що оскаржено.

Отже, за таких підстав, у законний спосіб визначено судовим рішенням факт відсутності події керування ОСОБА_1 28.06.2025 року о 20 годині 38 хвилин транспортного засобу – автомобіля марки «VOLKSWAGEN GOLF», держаний номерний знак НОМЕР_3 , наслідком чого є й факт відсутності в його діях складу адміністративного проступку, передбаченого частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Процедура оформлення уповноваженими особами протоколів про адміністративне правопорушення визначена Кодексом України про адміністративні правопорушення, а особами, які є працівниками відповідних органів Національної поліції України - ще й Інструкцією з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, затвердженої Наказом Міністерства Внутрішніх Справ № 1376 від 06.11.2015 року (із змінами та доповненнями), а також Інструкцією з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженою Наказом Міністерства Внутрішніх Справ України № 1395 від 07.11.2015 року

При цьому зазначені накази прийняті, як чітко обумовлено преамбулою, саме з метою дотримання законності при здійсненні провадження у справах про адміністративні правопорушення, а також приведення нормативно-правових актів у відповідність до законодавства, яке регулює діяльність Національної поліції.

Отже, частина 1 та 2 статті 254 Кодексу України про адміністративні правопорушення обумовлює, що про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності, що, у разі його оформлення, робиться не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Також, у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі. Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами. У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання. При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснюються його права і обов`язки, передбачені статтею 268 цього кодексу, про що робиться відмітка у протоколі (стаття 256 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

Аналогічні за своїм змістом норми щодо порядку складення уповноваженою особою протоколу про адміністративне правопорушення, містяться й в Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції.

Зокрема, пункти 5 - 8 розділу ІІ цієї Інструкції обумовлюють, що протокол про адміністративне правопорушення складається на спеціальному бланку, що виготовлений друкарським способом згідно з технічним описом бланка протоколу про адміністративне правопорушення, на якому проставлено відповідні серію та номер. Усі реквізити протоколу про адміністративне правопорушення заповнюються чорнилом чорного або синього кольору, розбірливим почерком, державною мовою. Не допускаються закреслення чи виправлення відомостей, що заносяться до протоколу про адміністративне правопорушення, а також унесення додаткових записів після того, як протокол про адміністративне правопорушення підписано особою, стосовно якої його складено. Протокол про адміністративне правопорушення складається у двох примірниках, один з яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Відповідно до пункту 15 розділу ІІ Інструкції до протоколу про адміністративне правопорушення долучаються інші матеріали про адміністративне правопорушення (пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновок експерта, речові докази, протокол про вилучення речей і документів, рапорти посадових осіб, а також інші документи та матеріали, що містять інформацію про правопорушення).

Відтак, ретельно та безпосередньо дослідивши протокол із доданими до нього письмовими доказами, суддя убачає наявність процесуальних перешкод які не дозволяє притягнути особи до адміністративної відповідальності.

Так, імперативним приписом статті 19 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року (Закон України № 254к/96-ВР) обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто, державні органи наділені лише тими повноваженнями і компетенцією, які визначені законом і не можуть на свій розсуд привласнювати повноваження інших державних органів.

Згідно зі змістом статті 129 Конституції України, розгляд і вирішення справ в судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Положеннями частини 3 статті 62 Основного Закону нашої країни передбачено, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь.

Також статтею 9 Кодексу України про адміністративне правопорушення унормовано, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Тобто адміністративне правопорушення - це вчинок, який повинен мати сукупність юридичних ознак, які визначають склад правопорушення, а саме: об`єктивну сторону, об`єкт, суб`єктивну сторону (внутрішня сторона діяння, елементами якої є вина, мотив і мета) і суб`єкт. Наявність усіх ознак правопорушення є єдиною підставою для притягнення правопорушника до відповідальності. Якщо відсутня хоча б одна з ознак правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності.

Зі змісту статті 245 Кодексу України про адміністративне правопорушення убачається, що завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне в об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Кодексом України про адміністративні правопорушення встановлюється чітка стадійність притягнення особи до відповідальності: виявлення правопорушення, фіксація правопорушення, формування доказової бази (матеріалів справи), розгляд справи про адміністративне правопорушення.

Тобто, після виявлення факту вчинення правопорушення уповноважена на складання протоколів про адміністративні правопорушення особа зобов`язана зібрати належні та допустимі докази такого проступку.

При цьому доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому Кодексом України про адміністративне правопорушення. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень та на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

За приписами статті 252 Кодексу України про адміністративне правопорушення при розгляді справи про адміністративне правопорушення, орган /посадова особа/ оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Згідно із частиною 1 статті 251 цього ж кодексу доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Слід зауважити, що протокол про адміністративне правопорушення є процесуальним документом, який офіційно засвідчує факт вчинення особою, яка притягується до адміністративної відповідальності, неправомірних дій, та фіксує закінчення діяльності компетентних осіб щодо збирання, оцінки та перевірки доказів. Тобто протокол є, начебто й скоріше за все, з огляду на практику Європейського суду з прав людини, звинувачувальним документом, якому завжди передує момент виявлення відповідного проступку.

Також, відповідно до чинного законодавства України протокол про адміністративне правопорушення є й основним джерелом доказів у справі, оскільки саме він має містити повні та точні відомості про вчинення правопорушення, його кваліфікацію, формулювання суті правопорушення, дані про потерпілих, свідків тощо.

Отже, складання протоколу у справі про адміністративне правопорушення - це процесуальні дії суб`єкта владних повноважень, які спрямовані на фіксацію адміністративного правопорушення, та в силу приписів вищенаведених норм права є предметом оцінки суду в якості доказу вчинення правопорушення при розгляді судом справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Саме тому від того, наскільки грамотно, змістовно і умотивовано складений протокол, залежить якість та правильність розгляду справи по суті й обґрунтованість застосування адміністративного стягнення.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено право особи на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, протокол про адміністративне правопорушення набуває значення належного та допустимого доказу лише якщо він складений уповноваженою на те посадовою особою, не пізніше термінів, передбачених для накладення адміністративного стягнення та його зміст відповідає усім вимогам, що висуваються до формулювання суті адміністративного правопорушення та обставин його вчинення (вони повинні бути викладені конкретно, точно з належним формулюванням складу адміністративного правопорушення у відповідності до змісту диспозиції статті (частини статті) Кодексу України про адміністративне правопорушення, що передбачає відповідальність за його вчинення та за якою складено протокол).

Відтак, під час розгляду справи про адміністративне правопорушення суддя не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу чи норму права, яка передбачає відповідальність особи, викладені у протоколі про адміністративне правопорушення, що по суті становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді.

Суддя також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, адже діючи таким чином суддя неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням статті 6 Конвенції.

У справах «Малофєєва проти Росії» (рішення від 30.05.2013 року, заява № 36673/04) та «Карелін проти Росії» (рішення від 20.09.2016 року, заява № 926/08) Європейській суд з прав людини серед іншого зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).

Між тим, стандарт доведення вини поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що правопорушення було вчинено і особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, є винною у вчиненні адміністративного проступку.

При цьому, поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.

Наведене питання має бути розв`язане на підставі безстороннього та неупередженого аналізу допустимих доказів, які свідчать «за» чи «проти» викладеної версії подій.

Відтак, обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія, викладена у протоколі про адміністративне правопорушення, має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду.

Таким чином, виходячи із правової аксіоми судочинства: «Atrium naben se intromi indicia praese» - «Суд має справу з тими доказами, які перед ним», оцінивши матеріали справи та наведені докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, своєчасному та об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, ураховуючи, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення суд повинен вжити всіх передбачених законом заходів для повного, всебічного і об`єктивного дослідження доказів по справі та беручи до уваги, що обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, а не на суд, вважаю, що вина у інкримінованому особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, проступку, визначеному частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, не доведена, а отже факт вчинення ОСОБА_1 цього проступку відсутній.

Доходячи такого, суд ураховує правозастосовну практику, викладену Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України, який, з огляду на імперативну норму пункту 6 частини 2 статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року (із змінами та доповненнями), забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій (тобто сталість та єдність судової практики) у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом, а саме: постанову Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, прийнятої 08.07.2020 року в межах справи з єдиним унікальним № 463/1352/16-а (провадження № К/9901/21241/18),- щодо наявності процесуального обов`язку доказування наявності вини особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, саме у суб`єкта владних повноважень.

Також, як чітко зауважує у вказаному судовому рішенні вищий суд, у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягається до відповідальності, тлумачяться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Крім того, суд керується й правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові, прийнятій у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду 10.07.2020 року в межах справи з єдиним унікальним № 420/647/19 (провадження № К/9901/32880/19), згідно з якою підставами для визнання протиправним дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень є невідповідність їх вимогам чинного законодавства. При цьому, обов`язковою умовою для визнання таких дій/бездіяльності протиправними є також наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Колегія суддів погоджується, що складання протоколу у справі про адміністративне правопорушення це процесуальні дії суб`єкта владних повноважень, які спрямовані на фіксацію адміністративного правопорушення та є предметом оцінки суду в якості доказу вчинення такого правопорушення при розгляді судом справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом і у постанові від 04.03.2019 року по справі № 199/7360/17.

Нормою права, яка міститься у статті 1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, передбачено, що його завданням є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

При цьому, частини 1 і 2 статті 7 цього кодифікованого закону України регламентують, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених Законом, а провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Натомість зміст частини 1 статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення мовить про те, що провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за обставин відсутності події і складу адміністративного правопорушення (пункт 1 вказаної норми права).

Отже, оцінивши матеріали справи та наведені докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, своєчасному та об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, вважаю факт вчинення ОСОБА_1 проступку, передбаченого частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, не доведеним, а тому він не може бути підданий адміністративній відповідальності.

Приймаючи постанову, суддя також вважає за необхідне зазначити, що пунктом 160 частини 1 Указу Президента України «Про реорганізацію місцевих загальних судів» № 451/2017 від 29.12.2017 року шляхом реорганізації (злиття) Валківського районного суду, Коломацького районного суду та Нововодолазького районного суду Харківської області утворено Валківський окружний суд – у Валківському, Коломацькому та Нововодолазькому районах Харківської області із місцезнаходженням у містах Валках, селищі міського типу Новій Водолазі та селі Різуненковому Коломацького району Харківської області.

За змістом пункту 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року районні суди продовжують здійснювати свої повноваження до утворення та початку діяльності місцевого окружного суду, юрисдикція якого розповсюджується на відповідну територію.

Окрім того, Постановою Верховної Ради України № 807-ІХ від 17.07.2020 року «Про утворення та ліквідацію районів», що набрала чинності 19.07.2020 року, змінений адміністративно-територіальний устрій нашої Держави.

Зокрема, відповідно до підпункту 20 пункту 3 та абзаців 3 і 6 підпункту 20 пункту 1 цієї Постанови ліквідований Нововодолазький район Харківської області та утворені Красноградській район Харківської області (з адміністративним центром у місті Красноград) у складі території Старовірівської сільської територіальної громади (на цей час Берестинський район та місто Берестин відповідно) та Харківський район Харківської області (з адміністративним центром у місті Харків) у складі території Нововодолазької селищної територіальної громади, що затверджені Кабінетом Міністрів України, тощо.

При цьому, як чітко визначив законотворець у пункті 6 своєї Постанови, у продовж тримісячного строку з дня набрання нею чинності Кабінет Міністрів України повинен привести свої нормативно-правові акти у відповідність із нею та забезпечити таке приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів.

Одночасно із цим, приписами статті 125 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями), а також статтею 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», закріплено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності, спеціалізації, інстанційності і визначається законом.

Пунктом 3-1 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» вищезазначеного Закону на законодавчому рівні унормовано, що до набрання чинності законом України щодо зміни системи місцевих судів на території України у зв`язку з утворенням (ліквідацією) районів відповідні місцеві суди продовжують здійснювати свої повноваження у межах територіальної юрисдикції, визначеної до цього, але не довше ніж один рік з дня припинення чи скасування воєнного стану на території України.

Натомість, закон, який змінює існуючу систему судоустрою та приводить її у відповідність до нового адміністративно-територіального устрою, не прийнятий, Валківський окружний суд на цей час свою діяльність не розпочав, воєнний стан на території України не припинений та не скасований, а тому справа перебувала на розгляді судді належного та повноважного суду.

На підставі викладеного, діючи в точній відповідності із законом, з метою зміцнення законності та правосвідомості задля всебічного, повного, своєчасного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності, виховання осіб в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобіганню вчиненню нових правопорушень, керуючись статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, учиненою 04.11.1950 року в Римі, підписаної Високими Договірними Сторонами й ратифікованої Україною 17.07.1997 року; рішеннями Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 року у справі «Щокін проти України», від 30.05.2013 року у справі «Малофєєва проти Росії» та від 20.09.2016 року у справі «Карелін проти Росії»; статтями 19, 57, 68 і 129 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року (Закон України № 254к/96-ВР) (із змінами та доповненнями); частиною 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року № 3477-ІV (із змінами та доповненнями); статтею 17 і пунктом 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року (із змінами та доповненнями); Постановою Верховної Ради України № 807-ІХ від 17.07.2020 року «Про утворення та ліквідацію районів»; пунктом 160 частини 1 Указу Президента України «Про реорганізацію місцевих загальних судів» № 451/2017 від 29.12.2017 року; ДСТУ 4163-2020 (Вимоги до оформлювання документів), прийнятого й затвердженого наказом Державного підприємства «Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості» № 144 від 01.07.2020 року; Правилами організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених Наказом Міністерства юстиції України № 1000/5 від 18.06.2015 року (із змінами та доповненнями); статтею 14 Податкового кодексу України № 2755-VI від 02.12.2010 року (із змінами та доповненнями), статтею 1 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» № 3817-IX від 18.06.2024 року (зі змінами та доповненнями), а також статтями 1, 7, 9 – 11, 23, 27, частиною 1 статті 130, статями 245, 246, 247, 249 - 252, частинами 1 і 2 статті 254, частиною 1 статті 255, статтею 256, частиною 2 статті 268, частиною 2 статті 277, статтями 278, 280, 283 – 285, частиною 2 статті 287, статтями 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення № 8073-Х від 07.12.1984 року (із змінами та доповненнями),

п о с т а н о в и в:

Провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення адміністративного проступку, передбаченого частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, закрити у зв`язку з відсутністю в його діях складу цього адміністративного правопорушення.

Постанова оскарженню не підлягає і набирає законної сили з моменту її винесення.

Постанову винесено, оформлено шляхом комп`ютерного набору та підписано суддею в одному примірнику.

Суддя С. В. Мащенко