Рішення від 10 травня 2026 р. у справі №175/9560/24 — Дніпровський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 175/9560/24

Провадження № 2/175/1544/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2026 року с-ще. Слобожанське

Дніпровський районний суд Дніпропетровської області

в складі: головуючого судді – Бойко О.М.

із секретарем судового засідання – Грицай К.С.,

за участі:

представника позивачів – ОСОБА_1 ,

відповідача – ОСОБА_2 ,

представника відповідача – ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Краматорськтеплоенерго» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Служба Благоустрою «Комфорт»», про визначення порядку користування квартирою та поділ особових рахунків при наданні комунальних послуг,–

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Дніпровського районного суду Дніпропетровської області знаходиться цивільна справа за позовною заявою ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Краматорськтеплоенерго» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Служба Благоустрою «Комфорт»», про визначення порядку користування квартирою та поділ особових рахунків при наданні комунальних послуг.

Справу згідно автоматизованої системи «Д-3» було розподілено до провадження судді Бойка О.М.

В позовних вимогах позивач просить суд:

-Визнати порядок користування квартирою АДРЕСА_1 , виділивши у користування:

Позивачам ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ізольовану житлову кімнату площею 13,3 кв.м.;

Відповідачу-1 ОСОБА_2 , ізольовану житлову - кімнату площею 18,8 кв.м.

Залишити в загальному користуванні усіх співвласників квартири АДРЕСА_1 наступні приміщення: коридор 7,2 кв.м., вбудована шафа 0,4 кв.м., вбудована шафа 0.4 кв.м., ванна 3.1 кв.м., вбиральня 1,0 кв.м., кухня 5,6 кв.м., балкон 0,9**3,0*0,3 кв.м.

-Зобов`язати Відповідача-2 ТОВ «КРАМАТОРСЬКТЕПЛОЕНЕРГО», та Відповідача-3 ТОВ «Служба благоустрою «Комфорт» розділити особові рахунки на надання комунальних послуг, укласти договори про надання відповідних комунальних послуг відповідно до порядку користування.

Обґрунтовують свої вимоги тим, що у відповідності до Свідоцтв про право на спадщину за законом від 18 березня 2023 року НСТ №423616 та НСТ №423617 Позивачі є співвласниками по 1/4 частки квартири АДРЕСА_1 .

Загальна частка володіння позивачів у даній квартирі складає 1/2 частку. Спадкоємцем іншої 1/2 частки у вказаній вище квартирі є відповідач Відповідач-1 – ОСОБА_2 .

Вказують, що після реєстрації права власності на свої долі у квартирі Позивачі у відповідності до вимог чинного законодавства здійснювали та здійснюють утримання даної квартири за власний рахунок, а Відповідач - 1 з часу прийняття спадщини жодного разу не прийняв участі в утриманні даної квартири.

Незважаючи на оголошений військовий стан в Україні, наближеність міста Краматорськ до лінії бойового зіткнення Позивачі вважали та вважають необхідним здійснювати оплату комунальних та інших платежів для утримання даної спадкової квартири.

При цьому оплата даних платежів здійснюється за всю квартиру, хоча Позивачі сумарно володіють лише 1/2 часткою даної квартири.

Здійснити відкриття окремих особових рахунків, укладання договорів з комунальними підприємствами Позивачі не можуть, оскільки не визначений порядок користування спадковою квартирою, а Відповідач-1 жодних дій для врегулювання цих питань не здійснює.

Будь-яке досудове врегулювання цих спірних питань результату не дало. Так, Позивачі самостійно та через свого представника звертались до ТОВ «КРАМАТОРСЬКТЕПЛОЕНЕРГО», ТОВ «СБ «КОМФОРТ», ТОВ УК «Ладіс», АТ «Донецькоблгаз», де просили надати інформацію про можливість розподілу особових рахунків з надання відповідних послуг.

В більшості відповідей було зазначено, що такий розподіл є неможливим скільки не встановлений порядок користування спадковою квартирою всіх співвласників, відсутня згода Відповідача-1.

Вказані обставини звужують права Позивачів та порушують їх в частині необхідності сплати комунальних та інших платежів з утримання спадкової квартири за Відповідача-1, який ухиляється від прийняття участі в утриманні квартири, відповідно до своєї долі в ній.

Як зазначалось вище, вирішити це питання в досудовому порядку не вдалося. У зв`язку із зазначеним Позивачі вимушені звернутися до суду з даним позовом.

Крім того, Позивачі вважають необхідним за результатом розгляду справи зобов`язати Відповідача-2 та Відповідача-3 розділити особові рахунки про надання житлово-комунальних послуг та відкрити особові рахунки на площі, якими користуються Позивачі, а саме житлову кімнату площею 13,3 кв.м., договори на надання житлово-комунальних послуг, особові рахунки укласти, відкрити на ім`я ОСОБА_6 .

Відповідач ОСОБА_2 надав до суду відзив на позовну заяву в якому позовні вимоги заперечує та просить суд відмовити в їх задоволенні.

Вказує, що спірна квартира використовується позивачам, які здають її в оренду, та позовна заява зводиться лише до того, щоб позивачі сплачували меншу суму за комунальні послуги.

У судовому засіданні представник позивачів позов підтримав та просив його задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник – адвокат Стельникович С.А. у судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог та просили суд відмовити в його задоволенні.

Представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Краматорськтеплоенерго» у судове засідання не з`явився. Про час та місце були належним чином повідомленні. Клопотань не надали.

Представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Служба Благоустрою «Комфорт»» у судове засідання не з`явився. Про час та місце були належним чином повідомленні. Клопотань не надали.

Всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи, давши їм оцінку, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 55 Конституції України установлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-яким не забороненим законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції», кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом ч. 1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Дослідивши наданні докази, суд встановив, що наявні підстави для часткового задоволення позову з огляду на наступне.

Судом фактично встановлено, що у відповідності до Свідоцтв про право на спадщину за законом від 18 березня 2023 року НСТ №423616 та НСТ №423617 Позивачі є співвласниками по 1/4 частки квартири АДРЕСА_1 .

Загальна частка володіння позивачів у даній квартирі складає 1/2 частку. Спадкоємцем іншої 1/2 частки у вказаній вище квартирі є відповідач Відповідач-1 – ОСОБА_2 .

Вказують, що після реєстрації права власності на свої долі у квартирі Позивачі у відповідності до вимог чинного законодавства здійснювали та здійснюють утримання даної квартири за власний рахунок, а Відповідач - 1 з часу прийняття спадщини жодного разу не прийняв участі в утриманні даної квартири.

Незважаючи на оголошений військовий стан в Україні, наближеність міста Краматорськ до лінії бойового зіткнення Позивачі вважали та вважають необхідним здійснювати оплату комунальних та інших платежів для утримання даної спадкової квартири.

При цьому оплата даних платежів здійснюється за всю квартиру, хоча Позивачі сумарно володіють лише 1/2 часткою даної квартири.

Здійснити відкриття окремих особових рахунків, укладання договорів з комунальними підприємствами Позивачі не можуть, оскільки не визначений порядок користування спадковою квартирою, а Відповідач-1 жодних дій для врегулювання цих питань не здійснює.

Будь-яке досудове врегулювання цих спірних питань результату не дало. Так, Позивачі самостійно та через свого представника звертались до ТОВ «КРАМАТОРСЬКТЕПЛОЕНЕРГО», ТОВ «СБ «КОМФОРТ», ТОВ УК «Ладіс», АТ «Донецькоблгаз», де просили надати інформацію про можливість розподілу особових рахунків з надання відповідних послуг.

В більшості відповідей було зазначено, що такий розподіл є неможливим скільки не встановлений порядок користування спадковою квартирою всіх співвласників, відсутня згода Відповідача-1.

Вказані обставини звужують права Позивачів та порушують їх в частині необхідності сплати комунальних та інших платежів з утримання спадкової квартири за Відповідача-1, який ухиляється від прийняття участі в утриманні квартири, відповідно до своєї долі в ній.

Як зазначалось вище, вирішити це питання в досудовому порядку не вдалося. У зв`язку із зазначеним Позивачі вимушені звернутися до суду з даним позовом.

Крім того, Позивачі вважають необхідним за результатом розгляду справи зобов`язати Відповідача-2 та Відповідача-3 розділити особові рахунки про надання житлово-комунальних послуг та відкрити особові рахунки на площі, якими користуються Позивачі, а саме житлову кімнату площею 13,3 кв.м., договори на надання житлово-комунальних послуг, особові рахунки укласти, відкрити на ім`я ОСОБА_6 .

Із посиланням на норми ст. ст. 151, 156, 162 ЖК України, ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», вказує, що на усіх співвласників (користувачів) житла покладено обов`язок щомісячно вносити плату за житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Разом з тим, жоден Закон чи нормативно-правовий акт не передбачає розподілу особових рахунків в квартирі, де є сантехнічні прилади.

Відповідно до положень ст. 162 ЖК України плата за користування житловим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими установленому порядку тарифами. Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін.

Статтею 319 ЦК України визначено, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти Щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний дотримуватися моральних засад суспільства Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Відповідно до ст.355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статті 356 ЦК України)

Згідно з положеннями ст.358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Статтею 150 ЖК України визначено, що громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їхніх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду - обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди,

Таким чином, посилаючись на ст.364 ЦК України, встановлено, що вирішити питання про розподіл особових рахунків, можливо лише у випадку визначення конкретної житлової площі, якою користується кожна з осіб, яка має намір оформити особовий рахунок на своє ім`я, та визначення площі приміщень, що перебувають у спільному користуванні цих осіб.

Стаття 360 ЦК України передбачає, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

Статтями 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначені обов`язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг. Зокрема, обов`язком споживача є укладення договору на надання житлово-комунальних послуг, підготовленого виконавцем на основі типового договору, a також оплата житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом, a обов`язком виконавця надання послуг своєчасно та відповідної якості згідно із законодавством та умовами договору, а також підготовка та укладення із споживачем договору про надання житлово-комунальних послуг із визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Згідно з пунктом 2 Правил користування приміщеннями житлових будинків користування приміщеннями житлових будинків здійснюється згідно із свідоцтвом на право власності або договором найму (оренди), а згідно з пунктом 7 власник зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг та оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Згідно з пунктом 10 мешканці квартири, в яких проживає два і більше співвласники, наймачі (орендарі): - мають рівні права на користування підсобними приміщеннями і обладнанням; - можуть обирати відповідальну за виконання встановлених правил особу; - встановлюють за узгодженням порядок використання підсобних приміщень, а також черговість їх прибирання; - розподіляють за узгодженням загальні витрати на оплату житлово-комунальних та інших послуг.

За умови відсутності по квартирного (по кімнатного) обліку та відсутності згоди між мешканцями квартири щодо оплати житлово-комунальних та інших послуг плата розподіляється: за електроенергію при загальному лічильнику пропорційно потужності електричного обладнання кожного співвласника, наймача (орендаря); побутового - за газ, водопостачання та водовідведення, освітлення підсобних приміщень за чисельністю членів сім`ї, що проживають у квартирі, та осіб, які проживають у квартирі, більше ніж місяць; - за послуги з централізованого опалення, з утримання житлових будинків і відповідно споруд встановленими тарифами до та прибудинкових територій за опалюваної та загальної площі приміщення, яким користується власник, співвласник, наймач (орендар)

Спори між власниками у квартирах, в яких проживає два і більше власників, при розподілі витрат на оплату комунальних та інших послуг розв`язуються судом.

Цивільним законодавством України не встановлено прямої норми, яка б регулювала правовідносини з приводу поділу особового рахунку з оплати житлово-комунальних послуг між співвласниками квартири, відтак вирішити питання про поділ рахунків, як це передбачено Законом України «Про житлово-комунальні особових послуги», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної і гарячої води і водовідведення, суд може лише у випадку визначення конкретної житлової площі, якою користується кожна з осіб, яка претендує на оформлення особового рахунку на своє ім`я.

При цьому, у власності особи, яка виявила бажання про поділ рахунку та визначення площі приміщень, що перебуватимуть у спільному користуванні, повинна бути як мінімум одна ізольована кімната, квадратна площа кімнати має відповідати частці власника.

Позивачі визначились зі своєю долею у спадковій квартирі бажають займати ізольовану кімнату, яка за розмірами менше ніж та, яка залишається та Відповідачу-1. Такий варіант визначення користування квартирою не порушує права Відповідача-1, що дає підстави вважати такий варіант визначення користування квартирою, як справедливий та такий, що не порушує права її співвласників.

Згідно зі ст. 1 Першого Протоколу від 20.03.1952 року до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04-11.1950 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності| інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Згідно зі ст.316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює згідно з законом по своїй волі, не залежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 317 ЦК України, власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст.319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч.1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом та вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 361 ЦК України, співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

Згідно зі ст. 364 ЦК України, співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Щодо позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю «Краматорськтеплоенерго» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Служба Благоустрою «Комфорт»», то суд не може задовольнити ці вимоги з огляду на наступне.

Фактично, з огляду на матеріали цивільної справи, у позивачів не було наявних підстав та законодавчих підстав для проведення розділу особових рахунків зі сплати комунальних послуг.

За рішенням суду, позивачі не позбавленні можливості звернутись, у позасудовому порядку, до комунальних установ, зокрема відповідачів із заявами про розділ особових рахунків з оплати наданих комунальних послуг.

В разі відмови в такому розділі особових рахунків, позивачі мають право на звернення до суду із відповідною позовною заявою.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов?язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці. зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року, заява №38722/02). Ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен

забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування; питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ст.82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК України, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст.81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст.43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що позивач в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 84 ЦПК України, могла би скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Чого при розгляді цієї цивільної справи здійснено не було.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За приписами частини 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачами при зверненні до суду не був сплачений судовий збір та надано клопотання про відстрочення або звільнення позивачів від сплати судового збору, яке судом було задоволено.

Під час розгляду справи не було встановлено підстав чи обставин, а також не надано доказів на те, що позивачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 мають пільги щодо сплати судового збору або можуть бути звільненні від сплати судового збору.

Відповідно до норми ч.7 ст.7 ЗУ «Про судовий збір» у разі якщо позов подається одночасно кількома позивачами до одного або кількох відповідачів, судовий збір обчислюється з урахуванням загальної суми позову і сплачується кожним позивачем пропорційно долі поданих кожним з них вимог окремим платіжним документом.

У разі коли позов немайнового характеру подається одночасно кількома позивачами до одного або кількох відповідачів, судовий збір сплачується кожним позивачем окремим платіжним документом у розмірах, установлених статтею 4 цього Закону за подання позову немайнового характеру.

Згідно ч.3 ст.7 ЗУ «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

У разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Відповідно до абз.2 п.п.2 п.1 ст.3 ЗУ «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою ставка судового збору складає 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Позивачі за свої позовні вимоги мали сплатити 3633,60 грн., що складається з 1211,20 грн. – позовна вимога немайнового характеру до відповідача ОСОБА_2 , про визначення порядку користування спільним майном; 1211,20 грн. – позовна вимога немайнового характеру до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Краматорськтеплоенерго», про зобов`язання вчинити певні дії; 1211,20 грн. – позовна вимога немайнового характеру до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Служба Благоустрою «Комфорт»», про зобов`язання вчинити певні дії.

Оскільки вимога немайнового характеру до відповідача ОСОБА_2 судом задоволена в повному обсязі, то з відповідача на користь позивачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 підлягає стягненню сума у розмірі 1211,20 грн.

Позовні вимоги до відповідачів Товариства з обмеженою відповідальністю «Краматорськтеплоенерго» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Служба Благоустрою «Комфорт»» задоволенню не підлягають.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Дане положення кореспондується зі статтею 55 Конституції України в якій закріплено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб та право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Реалізується право особи на захист у суді шляхом подачі позову до суду, яка підлягає оплаті судовим збором.

У ст. 1, 4 Закону України «Про судовий збір» визначено, що судовий збір — це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів і включається до складу судових витрат та справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, Рекомендації R (81) 7 Комітету міністрів державам?членам стосовно шляхів полегшення доступу до правосуддя від 14.05.1981 року та практику Європейського суду з прав людини, які встановлюють, що сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету.

За практикою ЄСПЛ, судовий збір не повинен обмежувати право заявників на доступ до правосуддя та має бути «розумним». Разом з тим, на думку ЄСПЛ, судовий збір є таким собі обмежувальним заходом, який попереджає подання необґрунтованих та безпідставних позовів та перенавантаження судів.

У рішеннях у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13.01.2000р. ЕСПЛ зазначив, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Тобто, враховуючи той факт, що позивачами по справі не було сплачено у повному розмірі судовий збір, а питання розподілу здійснюється під час ухвалення рішення по справі, а також той факт, що не сплата судового збору не повинна позбавляти осіб права на доступ до правосуддя.

Враховуючи, що позивачами не сплачено судовий збір у розмірі 2422,40 грн., за позовні вимоги до відповідачів Товариства з обмеженою відповідальністю «Краматорськтеплоенерго» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Служба Благоустрою «Комфорт»», а позовні вимоги були залишенні без задоволення, то суд вважає за необхідне стягнути несплачену суму судового збору з позивачів на користь Держави.

Суд, дослідивши матеріали справи, надані до неї докази та посилання на докази, прослухавши ствердження сторін по справі, вважає, що позовні вимоги слід задовольнити частково.

Отже, на підставі вищезазначеного, та керуючись ст.ст. 2, 4, 76, 80, 81, 89, 263, 265, 268, 272, 273 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Краматорськтеплоенерго» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Служба Благоустрою «Комфорт»», про визначення порядку користування квартирою та поділ особових рахунків при наданні комунальних послуг – задовольнити частково.

Визнати порядок користування квартирою АДРЕСА_1 , виділивши у користування:

Позивачам ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ізольовану житлову кімнату площею 13,3 кв.м.;

Відповідачу-1 ОСОБА_2 , ізольовану житлову - кімнату площею 18,8 кв.м.

Залишити в загальному користуванні усіх співвласників квартири АДРЕСА_1 наступні приміщення: коридор 7,2 кв.м., вбудована шафа 0,4 кв.м., вбудована шафа 0.4 кв.м., ванна 3.1 кв.м., вбиральня 1,0 кв.м., кухня 5,6 кв.м.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) та ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 1211,20 грн.

Стягнути з ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) та ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) на користь держави судові витрати у вигляді несплаченого судового збору у розмірі 2422,40 грн.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційну скаргу на рішення може бути подано протягом тридцяти днів до Дніпровського апеляційного суду з дня складання повного судового рішення.

Суддя Бойко О.М.