Рішення від 27 квітня 2026 р. у справі №175/20049/25 — Дніпровський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 175/20049/25

Провадження № 2-о/175/266/25

РІШЕННЯ

Іменем України

"28" квітня 2026 р. с-ще Слобожанське

Дніпровський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Войтуха О.М.,

за участю секретаря Радонського М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу окремого провадження за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Краматорський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Краматорському районі Донецької області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, Головне управління Національної поліції в Донецькій області про встановлення факту смерті особи, -

В С Т А Н О В И В:

Заявниця ОСОБА_1 звернулась до Дніпровського районного суду Дніпропетровської області з заявою про встановлення факту смерті особи, в якій просила суд встановити факт смерті ОСОБА_2 , 1965 року народження, яка загинула ІНФОРМАЦІЯ_1 у районі м. Часів Яр Донецької області.

Заявниця в судове засідання не з`явилась, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.

Представник заінтересованої особи Головного управління Національної поліції в Донецькій області Казарян В.М. подала до суду додаткові пояснення та в судовому засіданні не заперечувала проти задоволення заяви.

Заінтересована особа Краматорський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Краматорському районі Донецької області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про дату, місце і час повідомлена належним чином у встановленому законом порядку.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.

Чинний ЦПК України містить чотири процедури, наслідком якої є ухвалення судового рішення, на підставі якого органами Державної реєстрації актів цивільного стану може бути видано свідоцтво про смерть, зокрема:

- встановлення факту смерті особи в певний час в разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті (пункт 8 частини першої статті 315 ЦПК України);

- встановлення факту смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (пункт 9 частини першої статті 315 ЦПК України);

- встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України або на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан (стаття 317 ЦПК України);

- визнання фізичної особи померлою (статті 305-309 ЦПК України).

Вказані процедури є відмінними між собою та мають певні особливості.

Пунктом 8 частини статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту, зокрема, смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

У заяві про встановлення факту повинно бути зазначено: який факт заявник просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують факт (частини перша, друга статті 318 ЦПК України).

Заявник зобов`язаний обґрунтувати свою заяву посиланнями на докази, що достовірно свідчать про смерть особи у певний час і за певних обставин. Заяви про встановлення факту смерті особи в певний час приймаються до провадження суду і розглядаються за умови подання заявниками документів про відмову органів реєстрації актів громадянського стану в реєстрації події смерті.

При цьому слід мати на увазі, що встановлення зазначених підстав факту смерті відрізняється від встановлення факту реєстрації смерті та від оголошення особи померлою.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 10 червня 2021 року у справі № 591/1461/19.

Отже, встановлення факту смерті фізичної особи на підставі пункту 8 частини першої статті 315 ЦПК України можливе, якщо суд на підставі незаперечних доказів установить обставини, які вірогідно свідчать про смерть особи у точно визначений час, за яких настала смерть, і факт неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

Відповідно до частини другої статті 46 ЦК України фізична особа, яка пропала безвісти у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років після закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців.

В особливих випадках, коли є достатні підстави припускати смерть особи, суд може оголосити її померлою раніше, а саме не раніше шести місяців від дня закінчення активних бойових дій на території, де перебувала особа або від дня події, що призвела до її загибелі внаслідок воєнних дій (див. постанову Великої палати Верховного Суду від 11 грудня 2024 року в справі № 755/11021/22).

Згідно з частиною третьою статті 46 ЦК України фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті.

Порядок оголошення фізичної особи померлою встановлюється ЦПК України (частина четверта статті 46 ЦК України).

Відповідно до змісту статті 305 ЦПК України заява про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою подається до суду за місцем проживання заявника або за останнім відомим місцем проживання (перебування) фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, або за місцезнаходженням її майна.

Згідно з частиною першою статті 306 ЦПК України у заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою: обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку.

Тому оголошення фізичної особи померлою - це ствердження судовим рішенням припущення про смерть цієї особи, тобто констатація високого ступеня ймовірності смерті.

Підставою для оголошення особи померлою є не факти (докази), які напевне свідчать про її загибель, а обставини, що дають підставу припускати смерть такої особи.

Відповідно до положень статей 43, 46 ЦК України, статей 305, 306 ЦПК України за наявності припущень про факт смерті фізичної особи, у тому числі у зв`язку з воєнними діями, без достовірних доказів, які свідчать про цей факт, правильним буде звернення до суду із заявою про оголошення судом особи померлою (частина друга статті 46 ЦК України), а не із заявою про встановлення факту смерті цієї фізичної особи (пункт 8 частини першої статті 315 ЦПК України).

Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 28 лютого 2024 року у справі № 506/358/22, які апеляційний суд враховує відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України.

Згідно п. 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 317 ЦПК України, заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім`ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов`язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.

За змістом статей 12 та 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 1 та 2 ст.13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування

У п. 7.48., 7.49 постанови ВП ВС від 20.12.2024 року у справі №910/21682/15 зазначено, що обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Діюче законодавство України передбачає державну реєстрацію факту смерті або на підставі лікарського свідоцтва про смерть, або на підставі рішення суду.

Для встановлення судом факту смерті особи необхідно, щоб заявник надав достовірні та достатні докази, які підтверджують факт смерті саме цієї особи, на певній території, у певний час та за певних обставин. Факт смерті особи може бути встановлений лише за умови подання сукупності беззаперечних доказів, що свідчать про смерть особи саме в конкретний період часу та за конкретних обставин. Суд оцінює всі подані докази в їх сукупності та взаємозв`язку, враховуючи письмові документи, фото- та відеоматеріали, висновки експертів, а також інші відомості, які в комплексі дозволяють зробити безсумнівний висновок про настання смерті особи саме в зазначений заявником час, на вказаній території та за обставин, викладених у заяві.

Судом встановлено, що на підтвердження факту смерті ОСОБА_2 заявником наданий єдиний доказ, а саме, копія талону-повідомлення єдиного обліку №4363 про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення та іншу подію від 23 серпня 2024 року. Як на правову підставу заявник посилається на пункт 8 частини першої статті 315 ЦПК України (встановлення факту смерті особи в певний час в разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті).

Наданий заявницею доказ талон-повідомлення як єдиний доказ не може достовірно підтверджувати факт смерті конкретної особи, в конкретний період та в конкретному місці, достовірно не свідчить про смерть ОСОБА_2 , а лише дає підстави для обґрунтованого припущення про її смерть.

Враховуючи неведене, суд приходить до висновку, що факт смерті ОСОБА_2 заявником доведений не був, у зв`язку з чим у задоволенні заяви слід відмовити у повному обсязі.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати покладаються на заявницю.

На підставі ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», керуючись ст. ст.4,12,81,247,259,263-265,317 Цивільного процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

В задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Краматорський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Краматорському районі Донецької області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, Головне управління Національної поліції в Донецькій області про встановлення факту смерті особи – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя О. М. Войтух