Рішення від 26 квітня 2026 р. у справі №175/4036/25 — Дніпровський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 175/4036/25

Провадження № 2/175/1020/25

РІШЕННЯ

Іменем України

(Заочне)

"27" квітня 2026 р. с-ще Слобожанське

Дніпровський районний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Войтуха О.М., за участю секретаря судового засідання Радонського М.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду с-ща Слобожанське позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів,-

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2025 року до Дніпровського районного суду Дніпропетровської області звернувся позивач ОСОБА_1 з позовною заявою, в якій просить стягнути з ОСОБА_2 грошові кошти у якості авансу за попереднім договором купівлі-продажу садового будинку у розмірі 281 500, 00 грн.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що 10 січня 2021 року він та відповідач ОСОБА_2 уклали попередній договір купівлі-продажу садового будинку, що розташований за адресою АДРЕСА_1 .

Відповідно до п.1 попереднього договору від 10 січня 2021 року сторони зобов`язуються укласти договір купівлі-продажу садового будинку в майбутньому (основний договір) на умовах встановлених цим договором та у строк до 01 січня 2022 року (але прописом помилково зазначено до першого січня 2024 року). Тип об`єкту нерухомого майна: садовий будинок, адреса: АДРЕСА_1 , загальна площа: 61.8 кв.м., житлова площа: 27.7 кв.м.

Вищевказане нерухоме майно належить ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності, серія та номер: НОМЕР_1 , виданого 16 грудня 2014 року.

Згідно пункту 3 договору відповідач ОСОБА_2 отримав від позивача ОСОБА_1 у якості завдатку 281 500 грн.

Однак, відповідач ОСОБА_2 отримавши від позивача грошові кошти у розмірі 281 500 грн. в якості авансу за попереднім договором купівлі-продажу в обумовлений сторонами строк до 01 січня 2022 року (як і до першого січня 2024 року) умови договору не виконав та не уклав з Позивачем договору купівлі-продажу зазначеного нерухомого майна, у зв`язку з чим позивач змушений звернутися до суду.

Сторони про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін повідомлені належним чином у встановленому законом порядку.

У зв`язку з неявкою сторін на розгляд справи суд ухвалює заочне рішення та постановляє ухвалу про проведення заочного розгляду справи, відповідно до вимог статті 280 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Повно і всебічно з`ясувавши обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідивши докази, наявні у справі, суд дійшов таких висновків.

З матеріалів справи вбачається, що у січні 2021 року позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали попередній договір купівлі продажу садового будинку, що розташований за адресою АДРЕСА_1 .

Відповідно до пункту 1 умов попереднього договору купівлі-продажу садового будинку від 10 січня 2021 року сторони зобов`язуються укласти договір купівлі-продажу садового будинку в майбутньому (основний договір) на умовах встановлених цим договором та у строк до 01 січня 2022 року (але прописом помилково зазначено до першого січня 2024 року).

Відповідно до характеристики нерухомого майна за попереднім договором купівлі-продажу садового будинку від 10 січня 2021 року тип об`єкту нерухомого майна: садовий будинок, адреса: АДРЕСА_1 , загальна площа: 61.8 кв.м., житлова площа: 27.7 кв.м.

Згідно з пунктом 1 зазначеного договору вищевказане нерухоме майно належить ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності, серія та номер: НОМЕР_1 , видане 16 грудня 2014 року.

Згідно з пунктом 3 зазначеного договору відповідач ОСОБА_2 отримав від позивача ОСОБА_1 у якості завдатку 281 500 грн.

Згідно з матеріалами справи ОСОБА_3 надав на ім`я позивача ОСОБА_1 нотаріально свідчену довіреність, що посвідчена нотаріусом «Одинцовского нотариального округа Московской области Квитко Александром Федоровичем», чим уповноважив позивача займатися оформленням документів відносно садового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Однак, відповідач ОСОБА_2 отримавши від позивача грошові кошти у розмірі 281 500 грн. в якості авансу за попереднім договором купівлі-продажу в обумовлений сторонами строк до 01 січня 2022 року (як і до першого січня 2024 року) умови договору не виконав та не уклав з Позивачем договору купівлі-продажу зазначеного нерухомого майна.

Ухвалою Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 11 грудня 2025 року було встановлено необхідність витребування інформації у Державної прикордонної служби України про перетин державного кордону ОСОБА_2 . Цією ж ухвалою суд витребував у Дніпровського відділу Державної реєстрації актів цивільного стану у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) інформацію про те, чи був зареєстрований факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з відповіддю Державної прикордонної служби України №1025/26-вих від 03 лютого 2026 року – відомостей щодо перетинання державного кордону України, лінії розмежування з тимчасово окупованою територією України громадянином України ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в період з 08 листопада 2017 року по 12 лютого 2026 року в базі даних не виявлено.

Згідно з відповіддю Дніпровського відділу Державної реєстрації актів цивільного стану у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) від 06 лютого 2026 року №360/31.30-26 інформація щодо державної реєстрації смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 – відсутня.

Позивачем зазначено, що попередній договір купівлі продажу садового будинку від 10 січня 2021 року нотаріально не посвідчений, як наслідок, по суті є нікчемним.

Враховуючи вищезазначене, з огляду на нікчемність попереднього договору купівлі-продажу, позивач ОСОБА_1 просить стягнути з ОСОБА_2 грошові кошти у якості авансу у розмірі 281 500, 00 грн.

За змістом статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають в його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань.

Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Поняття завдатку визначено у статті 570 ЦК України, відповідно до положень якої завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом (ст. 570 ЦК України).

У розумінніпоняття завдатку,такий виконуєнаступні функції:1)платіжну,яка полягаєу тому,що завдатоквидається урахунок належнихз боржниказа договоромплатежів (тобто,завдаток єчастиною суми,яку боржникзобов`язанийсплатити кредиторуза основнимдоговором;2)забезпечувальну,яка проявляєтьсяв тому,що видачазавдатку стимулюєборжника доналежного виконанняосновного зобов`язання,оскільки уразі порушеннязабезпеченого завдаткомзобов`язанняз виниборжника завдатокзалишається укредитора (абз.1ч.1ст.571ЦК України);водночас стимулюючадія завдаткупевною міроюспрямована іна кредитора,який уразі порушенняосновного зобов`язанняз йоговини повиненповернути боржниковізавдаток ідодатково сплатитисуму урозмірі завдаткучи йоговартості (абз.2ч.1ст.571ЦК України); 3) підтверджувальну, суть якої зводиться до того, що видача завдатку засвідчує факт укладення основного договору.

Внесення завдатку як способу виконання зобов`язання може мати місце лише у випадку наявності зобов`язання, яке повинно було виникати на підставі договору купівлі-продажу нерухомості.

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до вимог статті 635 ЦК України попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, у письмовій формі.

Відповідно до ч. 2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Згідно із ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в п. п. 5, 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» у разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину. Відповідно до статей 215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред`являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п. 10 постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 року, реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.

Велика Палата Верховного суду у своїй постанові від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21 щодо застосування наслідків недійсності правочину визначила наступне: 8.35. Загальні правила щодо правових наслідків недійсності правочинів сформульовані в статті 216 ЦК України, в частині першій якої вказано, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною (частина друга статті 216 ЦК України). Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (частина третя цієї ж статті). 8.36. У постанові від 12.12.2018 у справі № 644/7422/16-ц Велика Палата Верховного Суду виснувала, що застосування зазначених правових наслідків засвідчує факт повернення сторін у первісний стан. У цивілістичній науці та судовій практиці цей процес називають двосторонньою реституцією. При цьому ЦК України не пов`язує можливість застосування наслідків недійсності правочину з добросовісністю сторін правочину, і добросовісність сторони до уваги не береться. Сторони зобов`язані повернути все отримане за недійсним правочином лише тому, що правочин визнано недійсним. 8.37. За змістом статті 216 ЦК України наслідком недійсності правочину є застосування двосторонньої реституції незалежно від добросовісності сторін правочину (див. пункт 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16). 8.38. У подальшому, застосовуючи статтю 216 ЦК України, Велика Палата Верховного Суду в пунктах 66-70 постанови від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 зробила висновки, які узгоджуються з наведеними вище висновками про застосування вказаної норми. Так, Велика Палата Верхового Суду вказала, що за змістом абзацу першого частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює для сторін тих прав та обов`язків, які зумовлені його вчиненням, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов`язані з його недійсністю. Одним з таких наслідків є реституція. Вона спрямована на відновлення status quo anteу фактичному та правовому становищі сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину, шляхом нівелювання юридичного значення будь-яких дій, які сторони вчинили на виконання цього правочину. Тому кожна сторона зобов`язана повернути іншій у натурі все, що вона одержала на виконання недійсного правочину (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України). За недійсності правочину взаємне повернення сторонами одержаного за ним (двостороння реституція) є юридичним обов`язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину. Таке поновлення сторін у попередньому становищі може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за відповідним правочином, залишається в його сторони. У разі неможливості здійснити реституцію в натурі, зокрема тоді, коли одержане полягає в користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, сторони зобов`язані відшкодувати вартість того, що одержали, за цінами, які існують на момент відшкодування (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України). Крім того, наслідком недійсності правочину є відшкодування за рахунок винної сторони другій стороні недійсного правочину або третій особі збитків і моральної шкоди, завданих у зв`язку із вчиненням недійсного правочину (частина друга статті 216 ЦК України).

Отже, ЦК України визначає такі загальні юридичні наслідки недійсності правочину: 1) основний - двостороння реституція - повернення сторін недійсного правочину до попереднього стану, тобто становища, яке існувало до його вчинення (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України); 2) додатковий - відшкодування збитків і моральної шкоди винною стороною на користь другої сторони недійсного правочину та третьої особи, якщо їх завдано у зв`язку із вчиненням такого правочину (частина друга статті 216 цього кодексу). Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою статті 216 ЦК України, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (частина третя статті 216 ЦК України).

Статтею1212 ЦК України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Аналіз статті 1212 ЦК України вказує на те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) це відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Наявність між сторонами договору, який є нікчемним або який визнано недійсним, виключає можливість стягнення переданих на його виконання коштів на підставі статті 1212 ЦК України. У тому разі, якщо договір між сторонами не був укладений, тобто правова підстава передачі коштів у момент їх передачі відсутня, до правовідносин застосовується стаття 1212 ЦК України.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Одночасно, стаття 216 ЦК України встановлює, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз вищенаведеного переконує суд у тому, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а тому суд дійшов висновку, про наявність підстав для задоволенні позовних вимог.

З огляду на нікчемність попереднього договору купівлі продажу садового будинку від 10 січня 2021 року сплачені позивачем ОСОБА_1 відповідачу ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 281500,00 гривень підлягають поверненню позивачу, а отже на підставі викладеного суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

У відповідності до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2815 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.11, 16, 141, 216, 526, 546, 570, 521, 626, 627, 635, 1212 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 281 500 грн (двісті вісімдесят одна тисяча п`ятсот гривень 00 коп).

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору у розмірі 2815 грн. (дві тисячі вісімсот п`ятнадцять гривень 00 коп.).

Реквізити сторін:

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 .

Відповідач – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_3

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

Рішення може бути оскаржено позивачем шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя О. М. Войтух