Постанова від 11 травня 2026 р. у справі №947/27132/22 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/823/26

Справа № 947/27132/22

Головуючий у першій інстанції Плавич І.В.

Доповідач Погорєлова С. О.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.05.2026 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:

головуючого судді: Погорєлової С.О.

суддів: Таварткіладзе О.М., Сєвєрової Є.С.

за участю секретаря: Малюти Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Сенс Банк» (правонаступника Акціонерного товариства «Альфа-Банк») у справі за позовом Акціонерного товариства «Альфа – Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за ст. 625 ЦПК України, на рішення Малиновського районного суду м. Одеси, постановлене під головуванням судді Плавич І.В. 17 жовтня 2023 року у м. Одеса, –

встановила:

У листопаді 2022 року АТ «Альфа – Банк» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за ст. 625 ЦПК України.

В обґрунтування заявлених позовних вимог Банк посилався на те, що згідно рішення №5/2019 АТ «Укрсоцбанк» від 15 жовтня 2019 року, було прийнято рішення щодо припинення Акціонерного Товариства «Укрсоцбанк» шляхом приєднання до Акціонерного Товариства «Альфа–Банк», де в п. п. 1.2 визначено, що правонаступником щодо всього майна, прав та обов`язків АТ «Укрсоцбанк», виникає у Акціонерного Товариства «Альфа – Банк» з 15 жовтня 2019 року.

07 лютого 2008 року АКБСР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 уклали Кредитний договір №692/Ф03.14/089, відповідно до умов якого кредитор надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 77000,00 доларів США.

Позивач свої зобов`язання за Договором виконав у повному обсязі, надавши відповідачеві кредит, однак відповідач належним чином взяті на себе зобов`язання не виконував, в результаті чого виникла заборгованість перед кредитором.

22 липня 2011 року постійно діючим Третейським судом при Асоціації українських банків прийнято рішення про стягнення заборгованості з відповідача в сумі 846705,86 грн. та витрат, пов`язаних з вирішенням спору Третейським судом, в сумі 8850,97 грн.

В результаті не виконання вказаного судового рішення, у відповідача виникла заборгованість, розрахована на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка станом на 07 вересня 2022 року становила 418630,69 грн., та складалась із:

- суми заборгованості за ставкою 3% на кредитну заборгованість у розмірі 76203,53 грн.

- суми заборгованості за інфляційними витратами у розмірі 342427,16 грн.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 17 жовтня 2023 року у задоволенні позову Акціонерного товариства «Альфа-Банк» було відмовлено.

В апеляційній скарзі представник Акціонерного товариства «Сенс Банк» (яке є правонаступником Акціонерного товариства «Альфа-Банк») просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення суду є обов`язковим до виконання як добровільно, так і примусово, тому жодним законом не передбачено обов`язкової умови про необхідність кредитору звертатись до виконавчої служби, щоб отримати право нараховувати заборгованість, передбачену ст. 625 ЦК України.

Сторони про розгляд справи на 12 травня 2026 року були сповіщені належним чином, у судове засідання не з`явились.

Колегія суддів зазначає, що згідно зі ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

На підставі викладеного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника Акціонерного товариства «Сенс Банк» (правонаступника Акціонерного товариства «Альфа-Банк») підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Згідно п.п. 1-3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення судом норм процесуального права; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно рішення №5/2019 АТ «Укрсоцбанк» від 15 жовтня 2019 року припинено АТ «Укрсоцбанк» шляхом приєднання до АТ «Альфа-Банк», та у п. п. 1.2 вказаного рішення визначено, що правонаступником щодо всього майна, прав та обов`язків АТ «Укрсоцбанк», виникає у Акціонерного Товариства «Альфа-Банк» з 15 жовтня 2019 року.

07 лютого 2008 року АКБСР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 уклали Кредитний договір №692/Ф03.14/089.

Відповідно до умов Кредитного договору, кредитор надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, грошові кошти в сумі 77000,00 доларів США.

22 липня 2011 року постійно діючим Третейським судом при Асоціації українських банків прийнято рішення про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 в сумі 846705,86 грн. та витрат, пов`язаних з вирішенням спору Третейським судом, в сумі 8850,97 грн.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 28 травня 2012 року у справі №2604/3083/2012 заяву ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про видачу виконавчого листа на підставі рішення постійно діючого Третейського суду було задоволено.

Видано виконавчий лист на виконання рішення постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 22 липня 2011 року про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 заборгованості в сумі 846705,86 грн. та 8850,97 грн. витрат, пов`язаних з вирішенням спору Третейським судом, на користь ПАТ «Укрсоцбанк».

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 14 березня 2016 року у справі №2604/3083/2012 заяву ПАТ «Укрсоцбанк» про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання було задоволено частково.

Видано дублікат виконавчого листа, згідно ухвали Дніпровського районного суду м. Києва від 28 травня 2012 року у справі № 2604/3083/2012 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованості за кредитним договором у розмірі 846705,86 грн. та третейського збору у розмірі 8850,97 грн.

В решті вимог заяви відмовлено.

АТ «Альфа-Банк», посилаючись на положення ст. 625 ЦК України, зазначає, що відповідачем рішення третейського суду не виконане, заборгованість не сплачена, а тому є підстави для стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 418630,69 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог АТ «Альфа-Банк», суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів того, що рішення постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 22 липня 2011 року відповідачем не виконано. Доказів про пред`явлення виконавчих листів до примусового виконання, відкриття виконавчого провадження чи закриття виконавчого провадження про примусове стягнення з боржника заборгованості, позивачем суду не надано.

Однак, колегія суддів вважає такий висновок суду необґрунтованим, виходячи з наступного.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 2 ст. 509 ЦК України визначено, що зобов`язання виникають із підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

Згідно ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Згідно із ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 598 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно з вимогами ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З огляду на вищенаведені норми права, грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, зокрема, і факту наявності боргу, встановленого рішенням суду.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18).

Крім того, Верховний Суд у постановах від 01 липня 2020 року у справі № 535/757/17 (провадження № 61-30148св18) та від 11 березня 2024 року у справі № 522/3342/22 (провадження № 61-9651св23) зробив аналогічний висновок щодо подібних правовідносин.

Таким чином, у розумінні наведених положень закону позивач, як кредитор, вправі вимагати стягнення в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Колегія суддів також зазначає, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання із наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України сум (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18).

З урахуванням наявних у матеріалах справи доказів, колегія суддів вважає встановленим факт того, що позичальник має невиконане грошове зобов`язання перед банком, яке визначено рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, а відтак, АТ «Альфа-Банк» має право вимог про стягнення з позичальника 3 % річних, передбачених ст. 625 ЦК України.

Так, ОСОБА_1 має невиконане грошове зобов`язання перед АТ «Альфа-Банк», яке, відповідно до рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 22 липня 2011 року, становить 846705,86 грн.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), вказано, що у ч. 2 ст. 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення. Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні.

У зв`язку із викладеним, колегія суддів погоджується із доводами позовної заяви щодо визначення базової суми у розмірі 846705,86 грн. для обчислення сум, встановлених ст. 625 ЦК України. Відповідач цих сум не спростував, що є його процесуальним обов`язком у розумінні ст. 12 ЦПК України.

Одночасно колегія суддів, з урахуванням вимог ст.ст. 12, 13 ЦПК України, встановивши, що Банк звернувся до суду з вимогою про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, яке є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, а не процентів за правомірну чи неправомірну поведінку позичальника, передбачених умовами кредитного договору, доходить висновку про безпідставність посилання АТ «Альфа-Банк» у позовній заяві на необхідність стягнення з боржника заборгованості, розрахованої на підставі пунктів кредитного договору.

Щодо суми заборгованості.

З матеріалів справи вбачається, що АТ «Альфа-Банк» просило стягнути з відповідача суму заборгованості у розмірі 418630,69 грн., яка складається з: суми заборгованості за ставкою 3 % на кредитну заборгованість у розмірі 76203,53 грн.; суми заборгованості за інфляційними витратами у розмірі 342427,16 грн., розраховану за період 08 вересня 2019 року по 01 вересня 2022 року.

Водночас колегія суддів зазначає, що особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (ч. 4 ст. 14 ЦК України).

Так, 15 березня 2022 року був прийнятий Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», що набрав чинності 17 березня 2022 року.

Цим Законом розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 18 такого змісту:

«18. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Верховний Суд у постанові від 31 січня 2024 року у справі № 183/7850/22 (провадження № 61-14740св23) зробив наступні висновки щодо застосування п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України:

«Законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється:

(1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;

(2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;

(3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч. 2 ст. 625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)».

З огляду на вказані положення закону, колегія суддів доходить висновку, що вимога про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат за період з 01 березня 2022 року по 01 вересня 2022 року суперечить п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, тому суд в цій частині відмовляє у задоволенні позовних вимог АТ «Альфа-Банк».

Відповідно, сума заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за період з 08 вересня 2019 року по 01 лютого 2022 року, становить 62911,40 грн. трьох процентів річних, 188428,93 грн. інфляційних втрат, усього - 251340,33 грн.

При зазначених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, не з`ясував обставини справи що, відповідно, призвело до неправильного її вирішення у зв`язку із чим рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 17 жовтня 2023 року підлягає скасуванню із ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог АТ «Альфа-Банк».

Щодо судових витрат.

Згідно ч.ч. 1,2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, у разі часткового задоволення позову, - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У даному випадку, позовні вимоги АТ «Альфа-Банк» судом апеляційної інстанції задоволено, у пропорційному вираженні, на 60% (251340,33 х 100 / 418630,69 = 60%).

Відповідно, сума судового збору, сплачена позивачем та подачу позову у розмірі 6279,46 грн. та апеляційної скарги у розмірі 9419,19 грн., яка має бути стягнута з ОСОБА_1 , становить 9419,19 грн. (15698,65 грн. х 60 % = 9419,19 грн.).

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Сенс Банк» (правонаступника Акціонерного товариства «Альфа-Банк») – задовольнити частково.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 17 жовтня 2023 року - скасувати.

Ухвалити нове судове рішення.

Позовні вимоги Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за ст. 625 ЦПК України - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (код ЄДРПОУ 23494714) заборгованість, розраховану на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, у розмірі 251340,33 гривень.

У задоволенні іншої частини позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (код ЄДРПОУ 23494714) судові витрати в сумі 9419,19 гривень.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 12 травня 2026 року.

Головуючий С.О. Погорєлова

Судді Є.С. Сєвєрова

О.М. Таварткіладзе