Постанова від 29 квітня 2026 р. у справі №347/462/18 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 347/462/18

Провадження № 22-ц/4808/614/26

Головуючий у 1 інстанції Гордій В. І.

Суддя-доповідач Барков В. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

головуючого судді Баркова В. М.,

суддів: Василишин Л. В.,

Максюти І. О.,

секретар: Петрів Д. Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 05 червня 2018 року у складі судді Гордія В. І., ухвалене у м. Косів Івано-Франківської області, у справі за позовом ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» правонаступником якого у справі є товариство з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2018 року позивач ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернувся до суду із позовом до відповідачки ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги були мотивовані тим, що 20 червня 2008 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 014/0042/82/88658, за умовами якого відповідачці було надано кредит на суму 11 000 доларів США зі сплатою 14% річних та кінцевим терміном повернення 19 червня 2015 року. В подальшому 20 квітня 2010 року між первісним кредитором та відповідачкою було укладено додаткову угоду №1 до Кредитного договору , за умовами якого сторони погодили, що з 20 квітня 2010 року фактична заборгованість за сумою кредиту збільшується на суму заборгованості за процентами, у зв`язку з чим відбувається зміна строку погашення заборгованості. Цією ж угодою було передбачено, що на період з 26 квітня по 25 серпня 2010 року зменшився розмір щомісячного платежу по сплаті суми кредиту та змінено строк його сплати відповідно до графіку повернення кредиту та сплати інших платежів.

Посилаючись на те, що відповідачка ОСОБА_1 належним чином не виконала свого зобов`язання щодо повернення кредитних коштів, позивач ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором № 014/0042/82/88658 від 20 червня 2008 року, яка виникла станом на 30 жовтня 2017 року у розмірі 7 012,29 доларів США, що еквівалентно 188 460,77 грн., з яких 4 104,65 доларів США, що еквівалентно 110 315,67 грн. – заборгованість за кредитом, 2 907,64 доларів США, що еквівалентно 78 145,10 грн. – заборгованість за відсотками, а також 2 826,91 грн. сплаченого судового збору.

Заочним рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 05 червня 2018 року позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволено. Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість по кредитному договору № 014/0042/82/88658 від 20 червня 2008 року в розмірі 188 460,77 грн., а також оплачений судовий збір у розмірі 2 826,91 грн.

У апеляційній скарзі на зазначене рішення суду відповідачка ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить оскаржене рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ПАТ «Райффайзен Банк Аваль».

Відповідачка вказує на те, що про існування судового рішення та взагалі спору дізналася лише 06 грудня 2025 року. Зазначає, що судом першої інстанції не було постановлено ухвалу за результатами підготовчого засідання, внаслідок чого вона була позбавлена належним чином скористатись своїми процесуальними правами, в тому числі щодо заявлення клопотання про витребування доказів, проведення перерахунку заборгованості, надати заяви по суті спору, включаючи застосування позовної давності по платежам за угодою 2008 року.

Також ОСОБА_1 зазначає, що вона не отримувала копії позовної заяви з додатками, ухвали про відкриття провадження у даній справі, а всі процесуальні повідомлення, вимога ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» повернуті з відміткою «за зазначеною адресою не проживає». При цьому, з 2007 року вона постійно проживає за адресою: 78643, Івано-Франківська обл., Косівський р-н, село Річка, участок Рижі, що є відмінною від адреси АДРЕСА_1 .

Поза увагою суду першої інстанції залишилось те, що договір укладено 20 червня 2008 року зі сплатою періодичних платежів щомісячно, а з позовом про стягнення заборгованості позивач звернувся лише 12 січня 2018 року.

На думку відповідачки, позивачем було здійснено нарахування відсотків за межами строку кредитування, оскільки пунктом 1.1.7 кредитного договору чітко зазначено строк кредиту (строк правомірного користування кредитом) 84 місяці, тобто до 19 червня 2015 року. При цьому, додатковою угодою №1 від 20 квітня 2010 року до кредитного договору зміни до пункту 1.1.7 не вносились.

Скаржниця звертає увагу суду на те, що згідно доданого позивачем розрахунку заборгованості, заборгованість відповідачки ОСОБА_1 станом на 26 грудня 2014 року складала: - 4 104,65 дол США по кредиту; - 1 511,16 дол США по відсотках; - 24 547,85 дол США по пені. В той же час, позивачем було заявлено до стягнення 4 104,65 дол. США за кредитом, 2 907,64 дол США за відсотками. Таким чином, вказує, що ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», починаючи з червня 2015 року, здійснено нарахування процентів за користування кредитними коштами у сумі 1 396,48 дол. США поза межами строку кредитування.

Також відповідачка ОСОБА_1 зауважує, що внаслідок порушення своїх процесуальних прав, вона була позбавлена можливості заявити клопотання про застосування позовної давності, оскільки вважає, що позивачем було пропущено строк позовної давності щодо нарахувань здійснених станом на 12 січня 2015 року. А тому заявляє вказане клопотання в суді апеляційної інстанції.

Скаржниця вважає, що розмір заборгованості підлягає зменшенню до 1 634,22 дол США заборгованості по відсотках, що становить 43 920,94 грн. станом на день подачі позову (курс 26,87577991) Надаючи наступний розрахунок: 0 дол США по кредиту (4 104,65 дол США (заборгованість станом на 26 грудня 2024 року) - 4 104,65 дол США (заявлена до стягнення заборгованість); 1 634,22 дол США по відсотках (1 273,42 дол США заборгованість станом на 26.12.2024 року - 2 907,64 дол США (заявлена до стягнення заборгованість). Інші позовні вимоги не підлягають задоволенню внаслідок пропуску строку позовної давності.

Інші учасники справи правом подачі відзиву на апеляційну скаргу відповідачки ОСОБА_1 не скористалися, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направляли. Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно з статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Сторони в судове засідання апеляційного суду не з`явилися, про час і місце розгляду справи були повідомлені судовою повісткою та за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи. Водночас, скаржниця ОСОБА_1 , представник АТ «Райффайзен Банк Аваль» та представник ТОВ «Цикл Фінанс», який є правонаступником ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» у даній справі подали клопотання про розгляд справи без їх участі, тому суд відповідно до положень ст. 372 ЦПК України розглянув справу без участі сторін без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу згідно із ч. 2 ст. 247 ЦПК України

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», суд першої інстанції прийшов до висновків, що у зв`язку із неналежним виконанням ОСОБА_1 умов кредитного договору № 014/0042/82/88658 від 20 червня 2008 року щодо повернення кредитних коштів, у неї станом на 30 жовтня 2017 року утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню на користь позивача у розмірі 188 460,77 грн., з яких: 110 315,67 грн. – заборгованість за кредитом, 78 145,10 грн. – заборгованість за відсотками.

З такими висновками суду першої інстанції апеляційний суд повністю погодитися не може з огляду на наступне.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення ухвалене судом першої інстанції вищезазначеним вимогам в повній мірі не відповідає.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою (п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України).

Оскільки матеріали справи не містять підтвердження повідомлення ОСОБА_1 про час та місце судового засідання з розгляду позовної заяви ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в порядку передбаченому ст. 128 ЦПК України, про що скаржниця ОСОБА_1 посилається в своїй апеляційній скарзі й таке повідомлення є обов`язковим, апеляційний суд вважає, що оскаржуване рішення необхідно скасувати.

Судом першої інстанції встановлено і з матеріалів справи вбачається, що 20 червня 2008 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 014/0042/82/88658 на суму 11 000 доларів США, зі сплатою 14% річних, строком на 84 місяці та кінцевою датою погашення кредиту 19 червня 2015 року (т.1, а.с. 16-18).

За умовами укладеного договору погашення кредитної заборгованості мало відбуватися шляхом сплати щомісячних ануїтетних платежів у відповідності до Графіка погашення кредиту. Розмір щомісячного ануїтетного платежу становив 206,14 доларів США. Дата останнього платежу – 26 червня 2015 року (т.1, зворот а.с. 18 -19).

Згідно додаткової угоди № 1 від 20 квітня 2010 року до вказаного вище кредитного договору, сторони погодили, що з 20 квітня 2010 року фактична заборгованість за сумою кредиту збільшується на суму заборгованості за процентами, у зв`язку з чим відбувається зміна строку погашення заборгованості та становить 9 361,48 доларів США. Цією ж угодою було передбачено, що на період з 26 квітня по 25 серпня 2010 року зменшився розмір щомісячного платежу по сплаті суми кредиту до 100 доларів США, та змінено строк його сплати відповідно до Графіку повернення кредиту та сплати інших платежів. Також Графік погашення та сплати кредиту та сплати інших платежів було викладено в новій редакції в Додатку 1, 2. Дата останнього платежу – 26 червня 2015 року.

Окрім того, згідно п. 6 додаткової угоди Сторони домовились, що до всіх правовідносин, пов`язаних з укладанням та виконанням Кредитного договору, застосовується строк позовної давності тривалістю у 70 років (а.с. 21-24).

Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором №№ 014/0042/82/88658 від 20 червня 2008 року у відповідачки станом на 30 жовтня 2017 року виникла заборгованість у розмірі 94 304,37 доларів США, з яких 4 104,65 доларів США – заборгованість за кредитом, 2 907,64 доларів США – заборгованість за відсотками, 87 292,08 доларів США – пеня (а.с. 7-12).

Однією із загальних засад цивільного законодавства України є свобода договору (п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України).

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як «строк договору», так і «строк (термін) виконання зобов`язання» (статті 530, 631 ЦК України).

У постанові від 28 березня 2018 року Велика Палата ВС зазначила, що відповідно до ч. 1 ст. 1048 та ч. 1 ст. 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування (строку, на який позичальник отримав кредит) чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. Права та інтереси позивача у цих правовідносинах забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Позовну давність щодо заборгованості за кредитом не можна починати облічувати з дня спливу визначеного договором строку кредитування, оскільки встановлення такого строку має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а насамперед для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів.

Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу.

Тому перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з ч. 5 ст. 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. Вказане унеможливлює визначення початку перебігу позовної давності окремо для погашення всієї заборгованості за кредитним договором.

У справі, що переглядається, відповідачка ОСОБА_1 заявила клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності, оскільки вважає, що позивачем було пропущено строк позовної давності щодо нарахувань здійснених станом на 12 січня 2015 року. Однак, вказане клопотання не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб`єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.

Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття «позовна» має на увазі форму захисту – шляхом пред`явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах – процесуальному (право на пред`явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту). Питання про об`єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії «право на позов у матеріальному сенсі» (право на захист) у контексті її співвідношення із суб`єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин. Набуття права на захист, для здійснення якого встановлена позовна давність, завжди пов`язане з порушенням суб`єктивного матеріального цивільного права. Суб`єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше – ре гулятивне, друге – охоронне. Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду.

Ураховуючи, що метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, слід дійти висновку, що об`єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб`єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб`єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).

У відповідності до частини першої статті 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Як вбачається зі змісту п. 6 Додаткової угоди № 1 до Кредитного договору №№ 014/0042/82/88658 від 20 червня 2008 року, сторони домовились, що до всіх правовідносин, пов`язаних з укладанням та виконанням Кредитного договору, застосовується строк позовної давності тривалістю в 70 років (а.с. 21-22).

З огляду на вищезазначене, оскільки сторонами кредитного договору збільшений строк позовної давності до 70 років, такий строк стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування на момент пред`явлення АТ «Райффайзен Банк Аваль» даного позову не закінчився.

Таким чином, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо наявності підстав для застосування наслідків спливу позовної давності не знайшли своє підтвердження.

Що ж стосується тверджень відповідачки про те, що позивачем було здійснено нарахування відсотків за межами строку кредитування, колегія суддів зауважує наступне.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц сформульовано такі висновки.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

За змістом статті 526, частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Після спливу визначеного договором строку кредитування (зміни строку виконання зобов`язання) право кредитора нараховувати передбачені договором проценти припиняється. Кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів.

Вказаний висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, провадження № 4-154цс18, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, провадження № 14-318цс18.

Колегія суддів апеляційного суду застосовує до спірних правовідносин відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду, яка є релевантною до цієї справи і незмінною.

Виходячи з правового аналіз змісту правовідносин, що випливають із права позикодавця на проценти за час дії кредитного договору, слід дійти висновку, що вимоги кредитора щодо стягнення процентів за користування кредитом за порушення виконання зобов`язання за період, що виходить за межі строку кредитування, не узгоджуються з нормами матеріального права, а відтак не дають підстав для висновку про порушене право кредитора в цій частині вимог.

За пред`явленим позовом кредитором ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» сума заборгованості за договором № 014/0042/82/88658 від 20 червня 2008 року становить 7 012,29 доларів США, з яких: 4 104,65 доларів США – заборгованість за кредитом, 2 907,64 доларів США – заборгованість за відсотками.

Водночас апеляційним судом встановлено, що умовами зазначеного вище договору передбачено, що кінцевою датою погашення кредиту є 19 червня 2015 року, а згідно графіку платежів, який було погоджено між сторонами, дата останнього платежу – 26 червня 2015 року (т.1, зворот а.с. 18 -19).

Відповідно до розрахунку заборгованості проведеного ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» нарахування процентів здійснювалось за період з 26 липня 2008 року по 26 жовтня 2017 року, що перевищує строк, на який надавався кредит.

Отже, нарахування та стягнення процентів за користування кредитом поза визначеними строками суперечить вимогам ЦК України.

Таким чином, відповідно до умов кредитного договору та розрахунку заборгованості позивач мав право на нарахування відсотків до 26 червня 2015 року у розмірі 1 559,97 доларів США

Відтак слушними є доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що позивачем здійснено нарахування відсотків за межами строку кредитування.

Колегія суддів зауважує, що вимога позивача в частині стягнення заборгованості з нарахованих та несплачених відсотків за користування кредитом за період, що виходить за межі строку кредитування, не узгоджується з нормами матеріального права, а тому в частині складової вимоги про стягнення заборгованості у задоволенні позову ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» необхідно відмовити.

Тому в межах заявлених позивачем вимог з відповідачки ОСОБА_1 на користь позивача ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого у справі є ТОВ «Цикл Фінанс» підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором № 014/0042/82/88658 від 20 червня 2008 року, яка виникла станом на 26 червня 2015 року у розмірі 5 664,62 доларів США, що еквівалентно 249 707,78 грн., з яких: 4 104,65 доларів США – заборгованість за кредитом, 1 559,97 доларів США – заборгованість за відсотками.

Колегія суддів вважає необґрунтованим наведений відповідачкою контррозрахунок розміру заборгованості, який на її думку підлягає зменшенню до 1 634,22 дол США заборгованості по відсотках, оскільки він не відповідає умовам укладеного між сторонами кредитного договору № 014/0042/82/88658 від 20 червня 2008 року та додаткової угоди до нього № 1 від 20 квітня 2010 року.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Заочне рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 05 червня 2018 року – скасувати.

Позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» правонаступником якого у справі є товариство з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» правонаступником якого у справі є товариство з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» заборгованість за кредитним договором № 014/0042/82/88658 від 20 червня 2008 року, яка виникла станом на 26 червня 2015 року у розмірі 5 664 (п`ять тисяч шістсот шістдесят чотири) доларів США 62 цента США, що еквівалентно 249 707 (двісті сорок дев`ять тисяч сімсот сім) грн 78 коп, з яких: 4 104,65 доларів США – заборгованість за кредитом, 1 559,97 доларів США – заборгованість за відсотками.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 13 травня 2026 року.

Судді В. М. Барков

Л. В. Василишин

І. О. Максюта