Постанова від 11 травня 2026 р. у справі №348/3223/25 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 348/3223/25

Провадження № 22-ц/4808/892/26

Головуючий у 1 інстанції Матолич В. В.

Суддя-доповідач Мальцева Є.Є.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Мальцевої Є.Є.

суддів: Девляшевського В.А., Луганської В.М.,

секретар Кузів А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 02 березня 2026 року, ухвалене судом у складі головуючого судді Матолич В.В. у м. Надвірна, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих коштів,

у с т а н о в и в:

18 грудня 2025 року ОСОБА_1 пред`явив позов до ОСОБА_2 , відповідно до якого просив суд стягнути з відповідача безпідставно набуті кошти у розмірі 2000 доларів США.

В обґрунтування позову вказав, що 28.04.2025 року передав відповідачу 2000,00 доларів США, як завдаток за купівлю будинку в АДРЕСА_1 . Відповідач після цього почала ігнорувати дзвінки та уникати зустрічі з позивачем і договір купівлі-продажу будинку через це не було укладено.

У жовтні 2025 року позивачу стало відомо, що відповідач відчужила будинок. Кошти відповідач не повернула, зберегла їх без належної правової підстави. 10.11.2025 року позивач відправив відповідачу вимогу про повернення безпідставно набутих коштів, кошти так і не були повернуті.

Просив стягнути з відповідача безпідставно набуті кошти у розмірі 2000 доларів США.

Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області заочним рішенням від 02 березня 2026 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих коштів відмовив.

Не погоджуючись із таким рішенням, позивач ОСОБА_1 звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою, вважає оскаржене рішення незаконним та необґрунтованим, таким, що ухвалене при неповному з`ясуванні обставин справи, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, а також при неправильному застосуванні норм матеріального права і порушенні норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що враховуючи відчуження відповідачкою будинку, який мав бути предметом продажу, грошові кошти у сумі 2000 доларів США перебувають у володіння відповідачки без належної правової підстави.

Апелянт вказує, що не укладав жодних договорів з ОСОБА_2 не укладав, а сплачені кошти в розмірі 2 000,00 доларів США вважаються такими, що набуті ОСОБА_2 без достатньої правової підстави.

Зазначає, що відправив на адресу відповідачки вимогу про повернення безпідставно набутих коштів від 10 листопада 2025 року. У даній вимозі просив ОСОБА_2 впродовж 7 календарних днів з дня надіслання цієї претензії повернути такі кошти на банківський рахунок ОСОБА_1 , попередив відповідача, що він буде вимушений стягувати такі кошти в судовому порядку. Однак станом на день написання позовної заяви безпідставно набуті кошти відповідачка не повернула.

Апелянт стверджує, що суд першої інстанції надав розписці від 28.04.2025 року явно формальну і внутрішньо суперечливу оцінку. З одного боку, у рішенні дослівно наведено зміст цього документа, з якого вбачається, що позивач купує будинок у відповідачки та передає 2 000 доларів США. З іншого боку, суд зробив висновок, що з тексту розписки неможливо встановити, чи саме відповідачка отримала кошти, на яких умовах вони передавалися та чи підлягають поверненню.

Суд також неправильно визначив сам предмет доказування у справі. Предметом цього спору не є встановлення чи визнання права власності на будинок, не є спонукання до укладення договору купівлі-продажу і не є спір про речове право на нерухомість. Предметом спору є повернення коштів, переданих відповідачці у зв`язку з майбутнім відчуженням будинку, яке не відбулося, а сам будинок у подальшому був відчужений іншій особі. Отже, ключовим питанням у цій справі було не формальне з`ясування того, наскільки повно сторони оформили домовленості щодо майбутнього правочину з нерухомістю, а питання про те, чи має відповідачка належну правову підставу й надалі утримувати у себе 2 000 доларів США. Саме цю обставину місцевий суд фактично залишив без належного правового аналізу.

Отже, суд першої інстанції не з`ясував повно та послідовно обставини справи; надав розписці формальну, а не змістовну оцінку; допустив суперечність між установленими обставинами та підсумковими висновками; підмінив питання про наявність чи відсутність правової підстави для утримання коштів другорядними міркуваннями щодо форми домовленості про нерухомість; не застосував належним чином статтю 1212 ЦК України.

Просить скасувати заочне рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 02 березня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Стягнути з ОСОБА_2 понесені судові витрати.

Відповідач не скористався своїм правом подання відзиву на апеляційну скаргу, що за положеннями ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Сторони до апеляційного суду не явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Позивач ОСОБА_1 подав до апеляційного заяву про розгляд справи без його участі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Суд установив, що зі змісту розписки від 28.04.2025 року вбачається наступне: "Я ОСОБА_1 , купую будинок по АДРЕСА_1 у ОСОБА_2 НОМЕР_1 Надвірнянське РВ УМВС в Івано-Франківській області 16.07.1997 2020020446. Даю завдаток у сумі дві тисячі доларів". На документі іншим почерком вказано прізвище " ОСОБА_2 " біля якого стоїть підпис.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 15.12.2025 №456545303 житловий будинок АДРЕСА_1 15.10.2025 року був відчужений ОСОБА_3 ..

10.11.2025 року ОСОБА_1 надіслав ОСОБА_2 вимогу щодо повернення безпідставно набутих коштів у розмірі 2000 доларів США у гривні за офіційним курсом долара, а саме: 83 940,00 гривень.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд дійшов висновку, що у такій категорії справ обов`язковим є встановлення дійсної правової природи правовідносин, що виникли між сторонами, встановлення строків виконання кожною зі сторін своїх зобов`язань, і той факт, що кошти дійсно були передані відповідачу позивачем, а з аналізу наданих доказів суд був позбавлений можливості це зробити.

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зазначено, що: «добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина заборони суперечливої поведінки базується ще на римській максимі - ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці. В основі цієї доктрини знаходиться принцип добросовісності».

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 , посилаючись на положення статті 1212 ЦК України, просив стягнути з ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 2000 доларів США як безпідставно отримані на підставі розписки.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15-ц (провадження № 14-445цс18) міститься висновок про те, що зобов`язання з повернення безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна.

Вiдсутнiсть правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Відповідно до ч.1, п.1 ч.2 статті 11, ч.ч.1,2 статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

При цьому відповідно до частин першої, другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Отже, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.

Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати у набувача це майно.

Отже, норми статті 1212 ЦК України застосовуються до позадоговірних зобов`язань.

Як вбачається з позовної заяви та пояснень позивача, 28.04.2025 року він передав ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 2 000,00 доларів США в якості завдатку за купівлю будинку в АДРЕСА_1 , що підтверджуються розпискою від 28.04.2025 року (а.с.6).

Змістом наданої розписки, складеної ним самим, підписаної відповідачкою, на думку позивача, підтверджується факт передачі вказаних коштів відповідачці.

Від відповідачки жодних заперечень щодо отримання нею спірних коштів у визначеному розмірі і щодо обставин, вказаних у розписці, не надходило.

Колегія суддів зазначає, що за своєю суттю розписка про отримання грошових коштів є документом, який одна сторона договору видає іншій стороні, підтверджуючи отримання певної грошової суми.

Окрім того, досліджуючи розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Відповідно до положень ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивач вказує, що відповідачка не виконала зобов`язань, у жовтні 2025 року йому стало відомо про відчуження нею будинку у АДРЕСА_1 , іншій особі ОСОБА_3 ..

Тому позивач стверджує, що оскільки відповідачка продала будинок, який мав бути предметом договору купівлі-продажу із позивачем, грошові кошти у сумі 2000 доларів США перебувають у володінні ОСОБА_2 без належної правової підстави.

За таких обставин колегія суддів визначає, що наявна у справі розписка є належним доказом про передачу відповідачу грошових сум в рахунок майбутнього укладення договору купівлі-продажу будинку, який не було укладено, а тому остання без правових підстав продовжує утримувати майно позивача, який заявив законну вимогу про повернення цього майна.

Позивач вказував, що оскільки договір купівлі-продажу житлового будинку з ОСОБА_2 укладено ще не було, а сторони лише домовилися укласти такий договір у майбутньому, передана грошова сума у розмірі 2000 доларів США виступала завдатком.

Згідно зі статтею 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Правові наслідки порушення або припинення зобов`язання, забезпеченого завдатком передбачені вимогами статті 571 ЦК України, зокрема: якщо порушення зобов`язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора; якщо порушення зобов`язання сталося з вини кредитора, він зобов`язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості; сторона, винна у порушенні зобов`язання, має відшкодувати другій стороні збитки в сумі, на яку вони перевищують розмір (вартість) завдатку, якщо інше не встановлено договором; у разі припинення зобов`язання до початку його виконання або внаслідок неможливості його виконання завдаток підлягає поверненню.

За змістом наведених норм ЦК України завдаток є доказом існування зобов`язання, виконує платіжну функцію та є способом забезпечення виконання зобов`язання.

Згідно з положеннями статей 546, 548 ЦК України завдатком може бути забезпечене лише дійсне зобов`язання, яке випливає із договору, укладеного сторонами.

Відповідно до частини першої статті 635 ЦК України, попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

Згідно зі статтею 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Оскільки договір купівлі-продажу будинку, який за своєю формою та змістом відповідав би вимогам закону, між сторонами у справі укладено не було, а сторони лише домовилися укласти такий договір у майбутньому, передана позивачем відповідачу сума є авансом, який підлягає поверненню позивачу, незалежно від того, з вини якої сторони не відбулося укладення договору.

Авансом визнається сума, що сплачується як попередній платіж у рахунок належних платежів. Відповідно аванс не виконує забезпечувальної функції. Сторона, що видала аванс, вправі вимагати його повернення в разі припинення зобов`язання до початку його виконання, а також у всіх випадках невиконання договору.

Сторонами не передбачено порядок та строк повернення коштів.

Таким чином, правовідносини, що склалися між сторонами щодо отримання ОСОБА_2 за розпискою грошових коштів від позивача, не врегульовані на рівні правочину (довіреності), а тому за своєю правовою природою не є договірними правовідносинами, що не виключає застосування положень ст. 1212 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст.1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до висновку, наведеного у постанові КЦС ВС від 09.11.2022 у справі № 754/13893/19, сторона, яка вчинила виконання, проте не отримала зустрічного надання в обсязі, який відповідає переданому майну (сплаченим коштам), і згодом відмовилася від договору, може вимагати від іншої сторони, яка порушила договір і не здійснила зустрічне надання, повернення майна (коштів) на підставі пункту 3 частини третьої статті 1212 ЦК України.

Враховуючи вищенаведене, з висновком суду першої інстанції, що підстав для задоволення позову не встановлено через недоведення позивачем підстав для стягнення з відповідачки безпідставно набутих грошових коштів, колегія суддів не погоджується.

Аргументи апелянта знайшли своє підтвердження. Доводи апеляційної скарги дають підстави вважати, що судом першої інстанції допущені порушення матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення спору.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції неправильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, неповно дослідивши наявні у справі докази, давши їм неналежну оцінку.

Відповідно до положень п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити його.

Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин,що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків,викладених у рішенні суду першої інстанції,обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги та скасування оскарженого рішення. Так як сума в розмірі 2000 доларів США отримана відповідачкою без достатньої правової підстави, то вона зобов`язаний повернути її позивачу з урахуванням вимог ст.1212 ЦК України.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, понесені судові витрати ОСОБА_1 по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги підлягають стягненню з ОСОБА_2 в розмірі 3028,00 грн (1211,20+1816,80).

Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Заочне рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 02 березня 2026 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих коштів задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) 2000 (дві тисячі) дол. США.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) 3028 грн судового збору.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Повне судове рішення складено 13 травня 2026 року.

Судді Є.Є. Мальцева

В.А. Девляшевський

В.М. Луганська