Постанова від 06 травня 2026 р. у справі №344/9495/25 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 344/9495/25

Провадження № 22-ц/4808/718/26

Головуючий у 1 інстанції Бабій О. М.

Суддя-доповідач Максюта

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

головуючого (суддя-доповідач) Максюти І.О.,

суддів Василишин Л.В., Баркова В.М.,

секретаря Панасюк А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на повнолітню дочку, яка продовжує навчання та стягнення додаткових витрат, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Іванів-Магльована Ірина Романівна, на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області, ухвалене суддею Бабій О.М. 04 лютого 2026 року в м. Івано-Франківськ Івано-Франківської області, повний текст якого складено 09 лютого 2026 року,

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2025 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на повнолітню дочку, яка продовжує навчання та стягнення додаткових витрат.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідач сплачував на утримання дочки 1500 грн аліментів щомісячно до досягнення нею повноліття.

Після первісного визначення розміру аліментів судом істотно змінилися обставини справи, а саме у зв`язку з віком дитини та її навчанням значно зросли її потреби, що призвело до збільшення витрат на її утримання.

Відповідач добровільно збільшити розмір матеріальної допомоги відмовляється та належної участі в утриманні дочки не бере.

Наразі дочка навчається на першому курсі Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу на денній формі навчання за контрактом, у зв`язку з чим не має можливості працевлаштування та потребує постійної матеріальної підтримки.

Фактично всі витрати на утримання дочки несе позивачка, зокрема вона самостійно сплатила вартість навчання за поточний навчальний рік у розмірі 32 000 грн, а також несе витрати на забезпечення повсякденних побутових потреб дочки.

Відповідач, працюючи на ринку та фактично здійснюючи підприємницьку діяльність , має стабільний дохід, що дозволяє йому брати участь у додаткових витратах на утримання дочки.

За таких обставин позивачка вважає, що відповідач зобов`язаний брати участь у витратах на навчання та утримання дочки, зокрема компенсувати половину вартості навчання за наступні три роки, що становить 64 400 грн.

09 вересня 2025 року позивачка подала заяву про збільшення позовних вимог та просила стягнути з відповідача на її користь додаткові витрати на навчання повнолітньої дочки ОСОБА_3 в сумі 70 190 гривень та стягувати з відповідача на її користь аліменти на утримання дочки у твердій грошовій сумі у розмірі 3 000 грн. щомісячно до закінчення нею навчання, але не більше як до досягнення 23-річного віку.

Заява обґрунтована тим, що позивач утримує дочку самостійно. Враховуючи, що позивачка отримує мінімальну заробітну плату, цих коштів не вистачає на повне забезпечення потреб повнолітньої дочки, а витрати на навчання призводять до фінансових труднощів позивачки.

Позивачка понесла витрати на обстеження та лікування дочки у зв`язку з погіршенням її зору, оплатила вартість навчання в сумі 32 200 грн. за минулий рік. Вартість навчання в університеті становить третину від доходів позивачки за період з 01.04.2024 року по 31.03.2025 року. Крім того у 2025/2026 навчальних роках оплата за навчання збільшилась відповідно до наказів ректора № 140 від 16.05.2025, № 141 від 16.05.2025, № 142 від 16.05.2025, № 143 від 16.05.2025, № 144 від 16.05.2025, № 145 від 16.05.2025 та становить 36 060 грн. Позивачка вважає, що у зв`язку з понесеними нею витратами на навчання дочки в сумі 32 200 грн., їх частину (тобто, половину цих витрат, які вона вже понесла та половину від суми 108 180 грн, які вона має понести за наступні 3 навчальні роки) у розмірі 70 190 грн. слід стягнути з відповідача.

Окрім цього, на позивачку покладаються витрати на здійснення звичайних побутових потреб дочки, на купівлю сезонних речей, на їжу в перервах між навчанням, на проїзд транспортом, на канцелярське приладдя для навчання, підручники, кишенькові гроші для проведення часу відпочинку з друзями. Реальні щомісячні витрати на забезпечення навчання та проживання ОСОБА_3 складають щонайменше 6 000 грн. Водночас позивачка, усвідомлюючи необхідність участі у витратах також і з її боку, заявляє про стягнення з відповідача лише 3 000 грн. щомісячно, що покриває лише половину реальних витрат на дочку та є розумною і помірною сумою, враховуючи фінансові можливості обох батьків.

Короткий зміст оскаржуваного рішення

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04 лютого 2026 року задоволено частково позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на дитину, яка продовжує навчання та про стягнення додаткових витрат.

Суд стягнув із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти у зв`язку із навчанням їх повнолітньої дочки ОСОБА_3 у розмірі 2000 гривень щомісячно на час її навчання, але не пізніше досягнення нею 23-х річного віку, починаючи з 09 вересня 2025 року. Крім того, суд стягнув із відповідача на користь позивачки додаткові витрати, понесені на утримання дочки ОСОБА_3 у період неповноліття, в розмірі 16100 гривень. В задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.

Короткий зміст апеляційної скарги

ОСОБА_1 з таким рішенням суду не погодилася, подала апеляційну скаргу у якій зазначила, що рішення суду першої інстанції ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та неповним з`ясуванням обставин справи, що відповідно до ст. 376 ЦПК України є підставою для його скасування.

Зокрема, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що витрати на навчання повнолітньої дитини не є додатковими витратами у розумінні ст. 185 Сімейного кодексу України.

Водночас відповідно до ст. 198 СК України батьки зобов`язані утримувати повнолітніх дочку чи сина, які продовжують навчання та потребують матеріальної допомоги до досягнення ними 23 років за умови наявності у батьків можливості надавати таку допомогу.

Отже, витрати на навчання понесені та пов`язані з ним і можуть бути враховані судом як складова обов`язку батьків щодо утримання дитини яка навчається.

Позивачем доведено факт понесення витрат на навчання та лікування дитини, що підтверджується належними письмовими доказами, зокрема документами навчального закладу щодо вартості навчання та її збільшення у наступні навчальні роки.

Проте суд першої інстанції не надав належної оцінки цим доказам, чим порушив вимоги ст. 89 ЦПК України щодо оцінки доказів у їх сукупності.

Визначений судом розмір аліментів у сумі 2 000 грн є недостатнім для забезпечення мінімальних потреб повнолітньої дочки, яка навчається на денній формі навчання та не має самостійного доходу.

Суд не врахував реальних витрат на утримання та навчання дочки, матеріальний стан відповідача, наявність у нього майнових активів та не взяв до уваги принцип рівності обов`язків батьків щодо утримання дочки (ст. 141 СК України).

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просить скасувати рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04 лютого 2026 року та ухвалити нове, яким стягнути з відповідача на користь позивача додаткові витрати на навчання дочки в сумі 70 190 гривень, а також стягувати з відповідача на користь позивачки аліменти на утримання повнолітньої дочки у твердій грошовій сумі у розмірі 3 000 грн. щомісячно до закінчення дочкою навчання, але не більше як до досягнення нею 23-річного віку.

Позиція інших учасників справи

Відповідач ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначив, що вважає апеляційну скаргу необґрунтованою та заперечує проти її задоволення.

Візповідач зазначає, що цінюючи матеріальне становище сторін, суд обґрунтовано встановив відсутність у відповідача доходу та наявність у нього як у боржника інших дітей на утриманні, що прямо впливає на його можливість надавати матеріальну допомогу.

Суд дійшов обґрунтованого висновку по те, що заявлений позивачкою розмір аліментів у сумі 3000 грн є завищеним та визначив їх у розмірі 2000 грн. щомісячно, що відповідає принципу розумності, справедливості та пропорційності.

Вважає, що суд вірно зазначив, що навчання дитини у закладі вищої освіти саме по собі не є тією особливою обставиною, яка у розумінні ст. 185 СК України дає підстави для стягнення додаткових витрат.

Суд вірно врахував, що частина витрат на навчання понесена позивачем у період коли дитина ще не досягла повноліття, а також врахував часткове визнання позову відповідачем у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про можливість стягнення додаткових витрат у розмірі 16 000 грн.

Апелянт зазначив, що не оскаржуючи зі своєї сторони рішення суду, він фактично одразу ж почав його виконувати. Доказом цього є долучені ним квитанції на суму 1000 грн від 13.04.2026 року, 150 грн від 28.02.2026 року, 1000 грн від 09.03.2026 року, 1000 грн від 13.04.2026 року, 1850 грн від 09.03.2026 року.

З урахуванням наведеного ОСОБА_2 просив, відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04 лютого 2026 року залишити без змін.

Позиція Івано-Франківського апеляційного суду

Апелянт ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася, проте від її представника адвоката Іванів-Магльованої І.Р. на адресу суду надійшло клопотання про розгляд справи без її участі. Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання також не з`явився, у відзиві на апеляційну скаргу повідомив суд що перебуває за межами України.

Суд виконав свій обов`язок щодо повідомлення учасників справи про день, місце та час розгляду справи.

Приймаючи до уваги, що неявка осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України,не перешкоджає розгляду справи в апеляційному порядку, апеляційним судом виконаний обов`язок щодо повідомлення осіб, які беруть участь у справі, про день, місце та час судового засідання, тому колегія суддів розглянула справу у відсутності осіб, які не з`явилися у судове засідання.

Згідно з статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. ст. 263, 264 ЦПК України рішення суду повинно бути законним i обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають iз встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Вислухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши, відповідно до ст. 367 ЦПК України, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є такою, що не підлягає задоволенню, а тому рішення суду слід залишити без змін виходячи з такого.

Фактичні обставини справи

Відповідно до матеріалів справи, у сторін є спільна дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.4).

Згідно з довідками від 27.02.2025 року та 03.02.2026 року ОСОБА_3 є студенткою 2 курсу денної форми навчання Інституту економіки та менеджменту Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу (а.с. 13, 112).

09 серпня 2024 року позивачка, діючи в інтересах дочки, уклала договір про надання платної освітньої послуги з ІФНТУНГ щодо підготовки фахівців. Відповідно до розділу ІІІ зазначеного договору, загальна вартість освітньої послуги за весь період навчання становить 128 800 грн, а вартість навчання за 2025–2026 навчальні роки - 32 200 грн (а.с. 11-12).

Як убачається із квитанцій від 27.08.2024 року та 31.01.2025 року, позивачкою сплачено за навчання дочки по 16 100 грн, що в сукупності становить 32 200 грн, тобто вона внесла оплату за 2025-2026 навчальні роки (а.с. 9-10).

Вартість навчання дочки сторін під час її навчання на другому курсі збільшилася. При цьому додатковий договір або зміни до чинного договору між сторонами не укладалися. Збільшення вартості навчання підтверджується наказом ректора від 16.05.2025 року № 142, який перебуває у вільному доступі на офіційному вебсайті університету. У зв`язку з цим позивачка просить стягнути з відповідача половину вартості навчання за три роки у розмірі 70190 грн.

Крім того, згідно з квитанцією від 10.01.2026 року, позивачкою сплачено 18030 грн за навчання дочки, що становить половину вартості навчання за другий курс (а.с.113).

Застосовані норми права

За правилами ч. 1 ст. 199 Сімейного кодексу України (далі - СК України), якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення 23 років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.

Правовідносини щодо утримання батьками повнолітніх дочки, сина регулюються главою 16 СК України, яка, зокрема, передбачає обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 СК України). При визначенні розміру аліментів мають бути враховані вартість навчання, вартість підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження.

Право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.

Вимогами ч. 3 ст. 199 СК України встановлено право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів того з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самих дочки, сина, які продовжують навчання.

Обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: 1) досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; 2) продовження ними навчання; 3) потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; 4) наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та свою повнолітню дитину).

Сімейним законодавством України визначено принцип рівності прав та обов`язків батьків, зокрема, що участь у матеріальних витратах зобов`язані брати обоє з батьків, незалежно від того, з ким із них проживає дитина.

За змістом статей 191, 200 СК України аліменти присуджуються рішенням суду від дня пред`явлення позову. Суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів. Частина заробітку (доходу) матері, батька, яка стягуватиметься як аліменти на повнолітніх дочку, сина, визначається судом з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу.

При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим із батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.

Колегія вважає, що висновок суду щодо визначення аліментів у розмірі 2000 грн є законним, обґрунтованим та відповідає встановленим у справі обставинам. Суд першої інстанції належним чином врахував усі істотні обставини, які мають значення для вирішення спору, зокрема: вартість навчання дочки сторін, її вік, матеріальне становище сторін, наявність у позивачки постійного доходу, а також відсутність доходів у відповідача та перебування на його утриманні малолітньої дитини.

При визначенні розміру аліментів суд обґрунтовано виходив із принципу справедливості та співмірності обов`язку батьків щодо утримання повнолітньої дочки, а також врахував часткове визнання відповідачем позовних вимог.

Доводи апелянтки про те, що наявність у відповідача у власності нерухомого майна-гаражу площею 17,3 кв. м, який він набув 05.07.2022 року на підставі договору купівлі-продажу є необгрутованими та не підтверджують наявності у відповідача стабільного доходу чи належного матеріального забезпечення. Факт володіння нерухомим майном (одним гаражем) не є безумовним доказом платоспроможності особи та не свідчить про отримання нею доходу від такого майна. Позивачкою не надано жодних належних і допустимих доказів того, що вказаний гараж використовується у підприємницькій діяльності, здається в оренду або є джерелом будь-яких доходів відповідача.

Наявність такого майна не спростовує встановлених судом обставин щодо відсутності у відповідача офіційних доходів у 2024 році та за три квартали 2025 року, а також наявності на його утриманні малолітньої дитини.

Визначений судом розмір аліментів у сумі 2000 грн щомісячно на час навчання повнолітньої дочки, але не довше ніж до досягнення нею 23-річного віку, забезпечує баланс інтересів сторін та відповідає вимогам розумності і справедливості. Підстав для зміни чи скасування у цій частині такого висновку суду апеляційної інстанції не вбачається.

Посилання апелянта на правові висновки Верховного Суду у справі № 308/4214/18 не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки у даній справі суд не заперечував обов`язку відповідача утримувати повнолітню дочку, яка продовжує навчання, а визначив розмір такого утримання з урахуванням конкретних обставин справи та матеріального становища сторін.

Стаття 185 СК України встановлює, що той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.

Отже, в окремих випадках за наявності особливих обставин, крім звичайних витрат на дитину вимагаються додаткові. Розмір додаткових витрат повинен визначатися залежно від передбачуваних або фактично понесених витрат на дитину.

Дане положення стосується особливих обставин, приблизний перелік яких надається зазначеною статтею. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат на неї у зв`язку із розвитком певних її здібностей чи то страждає на тяжку хворобу. Особливі обставини можуть бути зумовлені, як негативними (хвороба), так і позитивними фактами (схильність дитини до музики, що потребує купівлі музичного інструменту, або до певного виду спорту, що вимагає додаткових матеріальних витрат, або дитина потребує оздоровлення та відпочинку біля моря чи на гірському курорті). Наявність таких особливих обставини підлягають доведенню в судовому засіданні.

Наявність таких додаткових витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про їх стягнення. Розмір додаткових витрат на дитину повинен обґрунтовуватись відповідними документами (витрати на спеціальний медичний догляд - довідкою медичного закладу про вартість медичних послуг; витрати на лікування, на санаторно-курортне лікування - виписками з історії хвороби дитини, рецептами лікарів, довідками, чеками, рахунками, проїзними документами тощо).

Суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку, що на момент здійснення оплати за перший рік навчання у розмірі 32 200 грн дочка сторін була неповнолітньою, обов`язок щодо її утримання та фінансування її розвитку покладався на обох батьків рівною мірою, тому позивачка мала право на стягнення з відповідача додаткових витрат на її користь у сумі 16 100 грн, тобто половини від понесених нею витрат на навчання неповнолітньої дочки.

Водночас, відповідно до постанови Верховного Суду від 29 серпня 2019 року в справі № 405/8423/16-ц чинним законодавством не передбачено стягнення додаткових витрат на утримання повнолітніх дочки чи сина, якіпродовжують навчання.

На відміну від правовідносин щодо участі батьків у додаткових витратах, правовідносини обов`язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання регулюються главою 16 СК України, яка, зокрема, передбачає обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 цього Кодексу). У визначенні розміру аліментів слід враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Норми цієї глави не встановлюють самостійного окремого від аліментних зобов`язань обов`язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами.

Таким чином, у випадках, коли дочка потребує матеріальної допомоги у зв`язку з навчанням до досягнення нею двадцяти трьох років, правила статті 185 СК України не застосовуються, зазначені правовідносини регулюються статтею 199 цього Кодексу.

Відтак, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення додаткових витрат, пов`язаних із навчанням дочки після досягнення нею повноліття, оскільки право батьків вимагати участі іншого з батьків у додаткових витратах на дитину передбачене законом лише щодо неповнолітніх дітей. На другий рік навчання дочка сторін уже досягла повноліття, підстави для стягнення з відповідача додаткових витрат на її навчання відсутні, у зв`язку з чим суд правомірно відмовив у задоволенні цієї частини позовних вимог.

Висновок суду про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача додаткових витрат на навчання повнолітньої дочки відповідає вимогам закону та узгоджується з правовою природою таких правовідносин.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже з урахуванням викладеного, слід дійти висновку, що оскаржуване рішення судом першої інстанції ухвалено з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, тому його слід залишити в силі. Доводи апеляційної скарги не спростовують його законності і обґрунтованості. Підстав для його скасування з мотивів, наведених у скарзі судом апеляційної інстанції не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Іванів-Магльована Ірина Романівна, залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04 лютого 2026 року – без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач І.О. Максюта

Судді: Л.В. Василишин

В.М. Барков

Повний текст постанови складено 13 травня 2026 року.