Постанова від 03 травня 2026 р. у справі №758/15435/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 758/15435/25 Головуючий у суді І інстанції Павленко О.О.

Провадження № 33/824/1886/2026 Головуючий у суді ІІ інстанції Голуб С.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 травня 2026 року Київський апеляційний суд у складі судді Голуб С.А., за участю особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Подільського районного суду міста Києва від 13 лютого 2026 року у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1, АДРЕСА_1, проживаючого за адресою: АДРЕСА_2, за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Подільського районного суду м. Києва від 13 лютого 2026 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та закрито провадження у справі в зв'язку із закінченням строку накладення адміністративного стягнення.

Судом першої інстанції встановлено, що 27 вересня 2025 року о 15 год. 48 хв. у м. Києві по вул. Межигірська водій ОСОБА_1, керуючи транспортним засобом «Форд», д.н.з. НОМЕР_1, під час проїзду перехрестя на червоний сигнал світлофору з увімкненими проблисковими маячками синього кольору здійснив зіткнення з автомобілем «Хюндай» д.н.з НОМЕР_2, який рухався на зелений сигнал світлофору. Внаслідок ДТП транспортним засобам завдано механічні пошкодження з матеріальними збитками, чим порушив п. 8.7.3.е ПДР України та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП.

Не погодившись з вказаною постановою, 23 лютого 2026 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати та закрити провадження у справі на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

В обґрунтування доводів зазначає, що під час розгляду справи судом було істотно порушено норми процесуального права, зокрема право на надання пояснень, передбачене ч. 2 ст. 279 КУпАП, оскільки суд безпідставно відмовив у можливості надати пояснення та дослідити подані докази, у тому числі відеозапис.

Стверджує, що судом не забезпечено всебічного, повного та об'єктивного з'ясування обставин справи, чим порушено вимоги ст. 245, 252 КУпАП, а висновки зроблено виключно на підставі протоколу, схеми ДТП та неперевірених пояснень, без належної оцінки інших доказів.

Також вказує, що надані ним під час складання протоколу пояснення судом фактично проігноровано, а всі обставини справи належним чином не досліджено.

Зазначає, що відповідно до принципу презумпції невинуватості обов'язок доведення вини покладається на орган, який склав протокол, тоді як будь-які сумніви повинні тлумачитися на користь особи, яка притягається до відповідальності.

Підкреслює, що під час події він керував спеціалізованим автомобілем швидкої медичної допомоги з увімкненими проблисковими маячками та звуковим сигналом, виконуючи невідкладне завдання, а тому інші учасники дорожнього руху були зобов'язані надати йому перевагу відповідно до п. 3.2 ПДР України.

За його твердженням, ДТП сталася з вини іншого водія, який не надав перевагу в русі, що підтверджується відеозаписом.

Окрім цього, вказує на формальний підхід суду до розгляду справи та відсутність належної мотивації судового рішення, а також посилається на правові позиції Верховного Суду та практику ЄСПЛ щодо необхідності повного дослідження доказів і дотримання стандарту доведення «поза розумним сумнівом».

В судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав свої доводи та просив апеляційну скаргу задовольнити, постанову суду скасувати та ухвалити нову, якою закрити провадження за відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення.

Пояснив, що він керував автомобілем швидкої допомоги і слідував за викликом до хворого по вул. Оленівській у м. Києві. В автомобілі були включені світлові та звукові сигнали. Перед проїздом перехрестя з вул. Межигірською він увімкнув додатково «сирену», щоб звернути на себе увагу пішоходів, які переходили дорогу, а також автомобілів, які рухались по вул. Межигірській, і призупинився. Пішоходи пропустили його автомобіль. Перед виїздом безпосередньо на перехрестя ОСОБА_1 скерував свій автомобіль ближче до розділової смуги по вул. Оленівській з метою знаходитись якнайдалі від правого кута перехрестя, щоб його побачили автомобілі, які рухались по вул. Межигірській на зелений сигнал світлофору. При цьому побачив, що у другій смузі руху по вул. Межигірській автомобілів не було, а автомобіль, який рухався у першій смузі зупинився, пропускаючи його автомобіль. Як тільки він розпочав рух, в цей момент із-за автомобіля, який пропускав автомобіль швидкої допомоги під керуванням ОСОБА_1, у другу смугу руху виїхав автомобіль «Хюндай» д.н.з. НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_2 і, не зупиняючись, продовжив свій рух по перехрестю, здійснивши зіткнення з автомобілем швидкої допомоги, який після зупинки тільки розпочинав рух, впевнившись у безпечності проїзду.

ОСОБА_1 вважає, що саме водій автомобіля «Хюндай» д.н.з. НОМЕР_2, порушив Правила дорожнього руху, оскільки був неуважним, не слідкував за зміною дорожнього руху, не пропустив його автомобіль швидкої допомоги який був з увімкненими світловими та звуковими сигналами, мав можливість його і побачити і почути, оскільки автомобіль, який рухався попереду нього зупинився.

ОСОБА_1 просив долучити до матеріалів справи фотокартки з місця ДТП та відеозапис, а також просив допитати свідка ОСОБА_3

Причини неподання цих доказів до суду першої інстанції пояснив тим, що розгляд справи судом першої інстанції був проведений формально, суд його позицію взагалі не заслухав, тільки спитавши чи визнає він себе винним, пояснення він суду надавав.

Потерпілий ОСОБА_2 в судові засідання, які відбувались 31 березня 2026 року та 21 квітня 2026 року не з'явився, в судові засіданні викликався телефонограмами, які отримав особисто. Своїх пояснень суду не надав.

Судом апеляційної інстанції було задоволено клопотання ОСОБА_1 про приєднання доказів та допит свідка.

Заслухавши особу, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, пояснення свідка, дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, перевіривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги з таких підстав.

Відповідно до п. 1.1 ПДР України та Закону України «Про дорожній рух» встановлений єдиний порядок дорожнього руху на всій території України.

Згідно із п. 1.9 ПДР України особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Статтею 14 Закону України «Про дорожній рух» встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язанні знати і неухильно дотримуватися вимог цього закону, ПДР України та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам.

Відповідно до п. 8.7.3 е) ПДР України червоний сигнал, у тому числі миготливий, або два червоних миготливих сигнали забороняють рух.

Як передбачено ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

У протоколі про адміністративне правопорушення зазначено, що 27 листопада 2025 року о 15:48 год в м. Київ на перехресті вул. Оленівська та вул. Межигірська водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом «Форд» д.н.з. НОМЕР_1, під час проїзду з увімкненими проблисковими маячками синього кольору на червоний сигнал світлофору вказаного перехрестя здійснив зіткнення з транспортним засобом «Хюндай» д.н.з. НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_2, який рухався на зелений сигнал світлофору. У результаті чого автомобілі отримали механічні пошкодження, чим завдано матеріальної шкоди, чим порушив п. 8.7.3.е ПДР - порушення проїзду на заборонений червоний сигнал, у тому числі миготливий, або два червоних миготливих сигнали забороняють рух.

Отже, ОСОБА_1 поставлено у вину проїзд перехрестя на червоний сигнал світлофору, внаслідок чого сталась ДТП з пошкодженням транспортних засобів і цю вину суд першої інстанції вважав доведеною на підставі таких доказів.

Відповідно до схеми ДТП, яка була долучена до матеріалів справи, зіткнення автомобілів відбулось в центрі перехрестя вул. Оленівська та вул. Межигірська, місце зіткнення у першій полосі вул. Межигірської. Тобто із схеми вбачається, що автомобіль «Хюндай» д.н.з. НОМЕР_2, рухався у першій полосі вул. Межигірської, а автомобіль швидкої допомоги вже перетнув другу полосу вул. Межигірської.

ОСОБА_1 на місці події працівникам поліції дав пояснення про те, що 27 вересня 2025 року о 15 год 50 хв. він, керуючи автомобілем «Форд», д.н.з. НОМЕР_1, в м. Києві по вул. Межигірська, 56 зі сторони вул. Оленівська їхав на виклик хворого. На перехресті вул. Оленівська-Межигірська, 55 виїжджаючи на перехрестя зі світловими та звуковими сигналами оперативного транспорту на червоний сигнал світлофору зупинився, щоб пересвідчитись, що ніхто не їде. Машини, що рухались на зелений зупинились, він почав рух і отримав удар від автомобіля «Хюндай» НОМЕР_2.

Інший учасник ДТП на місці події дав пояснення, що він, керуючи автомобілем «Хюндай» д.н.з. НОМЕР_2, в м. Києві по вул. Межигірській зі сторони вул. Юрківська в сторону вул. Новокостянтинівська рухався на зелене світло світлофора і в'їхав в автомобіль швидкої допомоги, який рухався по вул. Оленівська на червоне світло світлофора, що спричинило ДТП. За словами свідків водій швидкої допомоги увімкнув звуковий сигнал на самому перехресті і раніше почути його не можна було.

Інших доказів патрульною поліцією суду не надано. Суд першої інстанції вважав, що цих доказів достатньо для встановлення вини ОСОБА_1 в порушенні п. 8.7.3.е ПДР.

Проте суд не врахував, що у даному випадку ДТП сталась за участю оперативного транспортного засобу, водій якого мав право відступати від вимог п. 8.7.3.е ПДР за умови забезпечення безпеки дорожнього руху.

Так, відповідно до п. 3.1 ПДР України водії оперативних транспортних засобів, виконуючи невідкладне службове завдання, можуть відступати від вимог розділів 8 (крім сигналів регулювальника), 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 26, 27 та пункту 28.1 цих Правил за умови увімкнення проблискового маячка синього або червоного кольору і спеціального звукового сигналу та забезпечення безпеки дорожнього руху.

Тобто проїзд спеціального транспортного засобу на червоний сигнал світлофора допускається за наявності одночасно трьох умов: включені проблискові маячки, спеціальний звуковий сигнал, забезпечення безпеки дорожнього руху.

Відповідно до п. 3.2 ПДР України у разі наближення транспортного засобу з увімкненим синім проблисковим маячком та (або) спеціальним звуковим сигналом водії інших транспортних засобів, які можуть створювати йому перешкоду для руху, зобов'язані дати йому дорогу і забезпечити безперешкодний проїзд зазначеного транспортного засобу (і супроводжуваних ним транспортних засобів).

ОСОБА_1, заперечуючи проти визнання його винуватим в порушенні п. 8.7.3.е ПДР, наголошував на тому, що він мав право відступити від виконання цього пункту, оскільки їхав з увімкненими проблисковими маячками та спеціальним звуковим сигналом і автомобілі, які створювали йому перешкоди для проїзду, мали надати йому дорогу.

При цьому він забезпечив безпеку дорожнього руху, оскільки виїжджаючи на перехрестя з включеними звуковими та світловими сигналами, оцінив, що пішоходи, які рухались по пішохідному переходу на зелене світло, його побачили, почули і пропустили, переїхавши пішохідний перехід почав потрохи виїжджати на проїзну частину вулиці Межигірській, подавав звуковий сигнал «сиреною» призупинився, побачив, що автомобіль, який рухався на зелене світло по вул. Межигірський зупинився, пропускаючи його. Отже, він переконався, що всі учасники дорожнього руху його побачили, а тому він правомірно виїхав на перехрестя на червоне світло світлофора.

Таким чином для притягнення ОСОБА_1, як водія оперативного транспортного засобу, до адміністративної відповідальності за порушення правил регулювання дорожнього руху, працівники поліції мали встановити, що на оперативному автомобілі не були включені як проблискові маячки, так і звукові сигнали.

В протоколі вказано, що на автомобілі швидкої допомоги були включені проблискові маячки, але не було зазначено про включені звукові сигнали, що і стало підставою для твердження про те, що водій ОСОБА_1 порушив п. 8.7.3.е ПДР.

Проте ці обставини не ґрунтуються на доказах, які були додані патрульною поліцією до матеріалів справи.

Так, пояснення водіїв - учасників ДТП суперечать один одному. ОСОБА_1 стверджував, що він дотримався умов п. 3.1 ПДР, проте водій ОСОБА_2 зазначив, що за показаннями свідків водій включив звуковий сигнал лише перед перехрестям.

Працівниками поліції фактично покладено в основу протоколу пояснення водія ОСОБА_2, при цьому будь яких доказів на підтвердження правдивості цих пояснень матеріали справи не містять. Для цього працівники поліції мали не тільки відібрати пояснення від учасників дорожнього руху, які між собою є суперечливими, але і вчинити інші дії, як це передбачено п. 1 Розділу ІХ Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ № 1395 від 07 листопада 2015 року, відповідно до якого у разі порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна, на місці дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) складається протокол про адміністративне правопорушення стосовно цих осіб, до якого додаються:

1) схема місця ДТП (додаток 8), яку підписують учасники ДТП та поліцейський;

2) пояснення учасників пригоди та свідків (у разі їх наявності);

3) показання технічних приладів (у разі їх наявності);

4) показання засобів фото- та/або відеоспостереження (у разі їх наявності);

5) інші матеріали, які необхідні для прийняття рішення у справі.

ДТП сталась в денний час доби на вулиці біля станції метро, на якій було достатньо свідків пригоди, що також підтверджується фотокартками, проте вказані свідки не були встановлені працівниками поліції. В автомобілі швидкої допомоги також знаходився лікар, однак його особу не встановили і не опитали.

На думку суду апеляційної інстанції, працівники поліції не встановили обставин ДТП, підійшли формально до складання протоколу, внаслідок чого поза оцінкою суду залишилась правомірність дій іншого учасники дорожньо-транспортної пригоди.

Крім того, суд апеляційної інстанції вважає, що схема ДТП також складена з порушенням вимог п. 4 розділу ІХ Інструкції.

На схемі місця ДТП графічно зображуються та фіксуються такі об'єкти:

1) ділянка дороги, на якій сталась ДТП;

2) сталі орієнтири, до яких на схемі здійснена прив'язка об'єктів та слідів;

3) транспортні засоби, причетні до ДТП, координати їх розміщення відносно елементів проїжджої частини та сталих орієнтирів;

4) сліди гальмового шляху коліс транспортних засобів: їх розміщення відносно елементів проїжджої частини; довжина від їх початку до кожного колеса транспортного засобу із зображенням місць розривів; довжина слідів на ділянках з різним покриттям;

5) інші сліди та предмети, що стосуються пригоди: розміщення частин та об'єктів (уламки кузова, частинки фарби, уламки скла, осипання ґрунту, сліди рідини), що відокремилися від транспортного засобу, відносно елементів проїжджої частини, транспортних засобів; площа розсіювання уламків скла, осипання ґрунту;

6) координати місця зіткнення, наїзду відносно сталих орієнтирів;

7) ширина проїжджої частини разом з роздільними смугами;

8) ширина тротуарів, узбіччя;

9) розміри ділянок з різним станом дорожнього покриття;

10) розміри та розміщення дефектів дорожнього покриття;

11) розташування дорожньої розмітки;

12) розташування світлофорів, дорожніх знаків та інших засобів технічного регулювання дорожнього руху;

13) розташування шлагбаума, засобів сигналізації, дорожніх знаків на підході до залізничного переїзду.

Проте схема ДТП, яка долучена до протоколу і є одним із доказів у справі, складена з порушенням вказаного пункту, на ній відсутні сталі орієнтири, до яких на схемі здійснена прив'язка об'єктів та слідів, транспортні засоби, причетні до ДТП, координати їх розміщення відносно елементів проїжджої частини та сталих орієнтирів; координати місця зіткнення, наїзду відносно сталих орієнтирів; ширина проїжджої частини разом з роздільними смугами; ширина тротуарів, узбіччя.

Такі порушення при складанні схеми ДТП не є формальними, оскільки схема ДТП є важливим доказом, на підставі якого суд встановлює обставини справи, перевіряє обґрунтованість звинувачень і правдивість пояснень учасників ДТП.

Як вбачається із фотокарток з місця події, які були надані ОСОБА_1, зіткнення відбулось не у місці, зазначеному в схемі ДТП, а у другій полосі руху вул. Межигірської. Автомобіль швидкої допомоги лише почав виїжджати на вул. Межигірську, перетнув передніми колесами велосипедну доріжку, яка розташована вздовж другої смуги руху вул. Межигірської. І саме у другій смузі руху відбулось зіткнення. Ці фотокартки узгоджуються із поясненнями ОСОБА_1 та свідка ОСОБА_3

Зазначений свідок, який був допитаний судом апеляційної інстанції, пояснив, що він є лікарем невідкладної медичної допомоги і перебував у автомобілі поряд із водієм ОСОБА_1 на місці пасажира під час ДТП. Вони разом їхали на виклик, в них були включені світлові маячки та спеціальні звукові сигнали і, під'їжджаючи до перехрестя вул. Оленівської та вул. Межигірської, він побачив, що інші автомобілі почали пригальмовувати, вони почали проїжджати перехрестя і з другої смуги руху з боку в них в'їхав автомобіль «Хюндай». Водій транспортного засобу «Хюндай» їхав по другій полосі. На першій полосі дві машини зупинилися, він їх об'їхав і уже в стоячого на місці транспортного засобу «Форд» вдарився. Тобто у водія «Хюндай» було достатньо часу, щоб побачити автомобіль швидкої допомоги.

Як вбачається з відеозапису з камери відеоспостереження, розташованої у безпосередній близькості до місця ДТП, який додано до матеріалів справи за клопотанням ОСОБА_1, на ньому зафіксовано рух автомобіля швидкої допомоги. Відео не має звуку, проте на відео видно як автомобілі, які рухались попереду, звільняли смугу руху для проїзду автомобіля швидкої допомоги, що підтверджує дотримання ОСОБА_1 п. 3.1. ПДР, а саме включення світлових та звукових сигналів і те, що учасники дорожнього руху чули звукові та бачили світлові сигнали.

Апеляційний суд враховує, що згідно вимог КУпАП, і це узгоджується з практикою ЄСПЛ, судовий розгляд здійснюється у межах складеного щодо особи протоколу та перевіряє відповідність викладених у ньому обставин фактичним обставинам провадження.

Згідно протоколу ОСОБА_1 поставлено у вину порушення ним вимог п. 8.7.3.е ПДР, що спричинило ДТП. Суд апеляційної інстанції дослідивши надані працівниками поліції докази, а також докази надані ОСОБА_1, встановив відсутність вини ОСОБА_1 в порушенні п. 8.7.3.е ПДР, оскільки він рухався із включеними світловими та звуковими сигналами, виконуючи невідкладне службове завдання, отже мав право не виконувати вимоги вказаного пункту.

Порушення інших вимог Правил дорожнього руху, а саме п. 3.1. в частині забезпечення безпеки дорожнього руху, ОСОБА_1 у вину не ставилось, а тому судом не перевіряється. Суд не може вийти за межі протоколу, оскільки неминуче перебиратиме на себе функції обвинувачення, що є неприпустимим.

Відповідно до правової позиції, викладеній у постанові Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 463/1352/16-а (провадження № К/9901/21241/18) у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Крім того, Конституційний Суд України у рішенні від 26 лютого 2019 року у справі № 1-р/2019 зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов'язок доведення вини особи покладається на державу.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Салабіаку проти Франції» від 07 жовтня 1988 року зазначив, що тягар доведення вини покладається на обвинувачення і будь-які сумніви повинні бути та тлумачитись на користь обвинуваченого. З метою судового переслідування необхідно приєднати до справи достатньо доказів для засудження обвинуваченого.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом з огляду на практику Європейського суду з прав людини, який за аналогією з кримінальним правом та процесом поширюється, крім іншого, і на розгляд судами справ про адміністративні правопорушення, означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину. Це питання має бути вирішене на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи в цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, суд апеляційної інстанції дійшов висновків, що винуватість ОСОБА_1 у вчиненні ДТП не доведена поза розумним сумнівом, оскільки сторона обвинувачення не надала достатніх і допустимих доказів на доведення порушення ОСОБА_1 п. 8.7.3е Правил дорожнього руху України.

Проїжджаючи перехрестя вул. Оленівська та вул. Межигірська у м. Києві з увімкненими проблисковими маячками синього кольору і спеціальним звуковим сигналом, виконуючи невідкладне службове завдання та забезпечивши безпеку дорожнього руху, водій ОСОБА_1 мав право відступити від вимог розділу 8 ПДР, у т.ч. п. 8.7.3.е ПДР та згідно п. 1.4. ПДР був вправі розраховувати, що інші учасники дорожнього руху також виконують ці правила.

Переглядаючи дану справу, апеляційний суд ураховує усталену практику ЄСПЛ, зокрема рішення у справі «Серявін та інші проти України», де ЄСПЛ зазначав: «ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті».

З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції є необґрунтованою і підлягає скасуванню, а провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, оскільки вина останнього у вчиненні даного правопорушення не була доведена поза розумним сумнівом як під час судового, так і під час апеляційного розгляду.

На підставі викладеного та керуючись ст. 294 КУпАП, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Подільського районного суду міста Києва від 13 лютого 2026 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та закрито провадження у справі на підставі пункту 7 частини 1 статті 247 КУпАП, скасувати та закрити провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю події і складу правопорушення.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Київського

апеляційного суду С.А. Голуб