Постанова від 12 травня 2026 р. у справі №320/15672/25 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2026 року

м. Київ

справа № 320/15672/25

касаційне провадження № К/990/51027/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 05.05.2025 (суддя Панченко Н.Д.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.09.2025 (головуючий суддя - Епель О.В., судді - Карпушова О.В., Мєзєнцев Є.І.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бренд Проперті" до Головного управління ДПС у Київській області, як відокремленого підрозділу ДПС про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення,

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Бренд Проперті» (далі - позивач, Товариство) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Київській області (далі - відповідач, Управління, контролюючий орган), у якому просило визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 21.01.2025: №20690705 за формою «В3», № 20700705 за формою «В4».

Обґрунтовуючи вимоги, позивач послався на те, що суми податкового кредиту були сформовані ним по реальним правочинам, що пов`язані із його господарською діяльністю. Зазначив, що господарські операції із його контрагентами фактично відбулися, спричинили зміну активів та зобов`язань Товариства, а висновки податкового органу, викладені в акті перевірки ґрунтуються лише на припущеннях, не підтверджуються об`єктивними даними і не можуть слугувати підставою для висновків про нереальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами, а відтак оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Позивач доводить, що відсутність оплати комісіонеру за договором комісії, недоліки оформлення договірних відносин не можуть бути підставою для позбавлення права позивача на декларування відповідних податкових зобов`язань, які підтверджується належними первинними документами, в тому числі платіжними дорученнями та митними деклараціями. Посилається на те, що контролюючим органом не враховано, що товари, які придбавались на користь позивача були ввезені на територію України після сплати митних платежів.

Київський окружний адміністративний суд рішенням від 05.05.2025, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.09.2025, позов задовольнив.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що Товариством правомірно включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за господарськими операціями з ТОВ «Смічов», ТОВ «Фуншал», ТОВ «Ешпада», оскільки такі операції підтверджені належними первинними документами, відбулися реальні зміни майнового стану платника податків, господарські операції спричинили зміни в структурі активів і зобов`язань платника податків, сприяли отриманню доходу, а відтак зазначені податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню. В межах спірних правовідносин, первинним документом, що посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства і яка безпосередньо підтверджує сплату такого податку. При цьому, суди відзначили, що розмір та сплата митних платежів під час ввезення товару на митну територію не заперечуються контролюючим органом.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження судових рішень попередніх інстанцій скаржник визначає пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), яким передбачено право на касаційне оскарження, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, з посиланням у касаційній скарзі на порушення судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права.

В касаційній скарзі скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій не були враховані висновки щодо застосування норм права, зокрема, пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 23.05.2024 у справі №380/5557/22, від 19.07.2021 у справі №1.380.2019.002018, від 21.06.2022 у справі №820/4033/16..

Також, у касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження відповідач покликається на положення пункту 1 частини другої статті 353 КАС України та зазначає, що судами попередніх інстанцій не досліджено зібрані у справі докази, зокрема, висновки акту перевірки та первинні документи щодо господарських операцій із наведеним вище контрагентом позивача.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 22.12.2025 відкрив провадження за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 12.05.2026 визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи і призначив попередній розгляд справи на 13.05.2026.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, що Товариство, податковий номер 43479830, розмір статутного фонду складає 9487588,00 грн, взяте на облік платника податків ГУ ДПС У Київській області від 31.01.2020 № 265120023625, має статус платника податку на додану вартість від 01.03.2020, індивідуальний податковий номер 434798326511.

Товариство зареєстроване за своєю податковою адресою, а саме: 08147, Україна, Київська область, Бучанський район, село Софіївська Борщагівка, вулиця Гетьманська, будинок 6, нежитлове приміщення 49, фактичне місце здійснення діяльності: 08147, Україна, Київська область, Бучанський район, село Софіївська Борщагівка, вулиця Гетьманська, будинок 6, нежитлове приміщення 49, Договір суборенди №05 від 30.10.2023 з ТОВ «Вікторія Юрбізнес Груп». Товариство має у користуванні орендоване приміщення виробничого цеху, розташоване за адресою - м. Київ, Солом`янський район, вулиця Волноваська, буд. 3, що підтверджується Договором суборенди нежитлових приміщень №23/07/01-1 від 01.07.2023 з ТОВ «Бренд Проперті». За формою 20-ОПП подано відомості про офісне приміщення та виробничий цех. Основний вид діяльності Товариства 14.19 - Виробництво іншого одягу й аксесуарів.

Контролюючим органом на підставі наказу від 05.12.2024 №3495-п та відповідно до підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України (далі - ПК України) проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання податкового законодавства при декларуванні за жовтень 2024 року податкової декларації з податку на додану вартість від 25.11.2024, реєстраційний номер 9357226944 від`ємного значення з податку на додану вартість, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету, за результатами якої складено акт від 27.12.2024 № 60139/10-36-07-05/43479830 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення вимог:

пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198, пункту 200.1, підпункту «б» пункту 200.4, пункту 200.14 статті 200 ПК України, в результаті чого відмовлено в отриманні бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку за жовтень 2024 року на загальну суму 36509177,00 грн;

пункті 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, в наслідок чого завищено від`ємне значення з податку на додану вартість, що зараховується до складу наступного звітного періоду на суму 3500,00 грн.

На підставі висновків акту перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 21.01.2025: №20690705 (форма «В3»), яким платнику відмовлено в отриманні суми бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку в сумі 36509177,00 грн; №20700705 (форма «В4»), яким платнику зменшено суму від`ємного значення з податку на додану вартість у розмірі 3500,00 грн.

Фактичною підставою для висновків контролюючого органу про вказані вище порушення слугували висновки контролюючого органу про те, що під час перевірки проведено аналіз банківських виписок Товариства щодо оплати митних платежів, розмитнення товарів через комісіонерів. При проведенні аналізу виявлено перерахунок коштів на користь комісіонерів, але в призначені не зазначено призначення платежу - розмитнення ввезеного товару, з огляду на що контролюючий орган дійшов висновку, що позивач не здійснив сплату при ввезені товару на митну територію України. Відповідачем також зазначено, що відсутні зареєстровані податкові накладні про надання послуг комісії у взаємовідносинах з комісіонерами в зв`язку з чим контролюючий орган дійшов висновку, що позивач не має права на бюджетне відшкодування за жовтень місяць 2024 року, оскільки договори комісії не були виконані в повному обсязі (відсутня оплата за надані комісійні послуги).

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені у статті 44 ПК України.

Згідно з абзацами першим, другим пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Абзацом першим пункту 44.2 статті 44 ПК України встановлено, що для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 ПК України, бюджетне відшкодування - це відшкодування від`ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника.

За правилами підпункту «в» пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку із ввезення товарів на митну територію України.

Згідно із пунктом 187.8 пункту 187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань у разі ввезення товарів на митну територію України є дата подання митної декларації для митного оформлення.

Відповідно до підпункту «ґ» пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов`язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата складення платником податкової накладної за такими операціями, за умови реєстрації такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з, зокрема, ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За правилами абзаців першого, другого пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Пунктом 200.1 статті 200 ПК України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пункту 200.4 статті 200 ПК України при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Згідно з пунктом 200.7 статті 200 ПК України платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

В свою чергу, пункт 201.12 статті 200 ПК України передбачає, що у разі ввезення товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку.

Наказом Міністерства фінансів України від 30.05.2012 № 651 був затверджений Порядок заповнення митних декларацій на бланку єдиного адміністративного документа (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Порядок № 651), який визначає правила заповнення граф митних декларацій (далі - МД) на бланках єдиного адміністративного документа форми МД-2 (далі - ЄАД), додаткових аркушів до нього форми МД-3 (далі - додаткові аркуші), специфікації форми МД-8 (далі - специфікація), порядок унесення відомостей до доповнення форми МД-6 (далі - доповнення), випадки застосування специфікації, а також порядок оформлення, розподілу та використання аркушів МД форм МД-2, МД-3, МД-6, МД-8.

Згідно з пунктом 47 Порядку № 651 графа 47 «Нарахування платежів» заповнюється у разі сплати (необхідності застосування заходів забезпечення сплати відповідно до розділу Х Митного кодексу України) вивізного мита та/або сплати плати за виконання митних формальностей поза місцем розташування митних органів або поза робочим часом, установленим для митних органів (далі - плата), за МД. У графі наводяться відомості про нарахування митних платежів. Відомості про нарахування плати наводяться тільки в ЄАД. У першій колонці «Вид» зазначається код виду платежу відповідно до класифікатора видів надходжень бюджету, що контролюються митними органами. У четвертій колонці «Сума» зазначається нарахована сума вивізного мита чи плати. Розмір плати визначається залежно від кількості зазначених у колонці «Основа нарахування» годин з урахуванням установленого законодавством розміру плати за одну годину. У п`ятій колонці «Спосіб платежу» зазначається код способу розрахунку відповідно до класифікатора способів розрахунку.

Відповідно до Класифікатора видів надходжень до бюджету, що контролюється митними органами: код виду надходжень 020 - мито на товари, що ввозяться на територію України суб`єктами господарювання; код виду надходжень 028 - податок на додану вартість з товарів, ввезених на територію України суб`єктами господарювання.

Згідно з абзацом 2 пункту 9 Порядку № 651 графа 9 «Особа, відповідальна за фінансове врегулювання» при декларуванні товарів, що переміщуються за зовнішньоекономічним договором (контрактом) та пов`язаним з ним договором комісії, укладеним між резидентами, у графі зазначаються відомості про комісіонера, що уклав зовнішньоекономічний договір (контракт), і вчиняється запис: «Див. доп.», а в доповненні наводяться відомості про комітента.

Відтак, якщо при ввезенні товарів на митну територію України платником податку сплачено суму податку до бюджету і така сплата підтверджується митними деклараціями, платник податку має право на включення такої суми податку до складу податкового кредиту відповідного звітного періоду. Таке розуміння ПК України відповідає характеру і змісту правового регулювання податку на додану вартість та суті його адміністрування, оскільки право на податковий кредит перебуває у прямій залежності саме від факту сплати відповідної суми податку на додану вартість до бюджету. При цьому митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, є належним документом, що посвідчує право на віднесення сплачених сум податку на додану вартість до податкового кредиту за відповідний період, оскільки вона підтверджує фактичну сплату суми податку до відповідного бюджету.

Таким чином, однією з обов`язкових умов, з якими пов`язується право платника податків на отримання бюджетного відшкодування, є факт сплати таких сум до державного бюджету або постачальникам.

Як установили суди попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, позивачем (комітент) були укладені договори комісії FUN-BP-12.23 від 01.12.2023 з ТОВ «Фуншал», SMI-BP-4 від 01.12.2023 з ТОВ «СМІЧОВ», BP-KR-3 від 13.01.2023 з ТОВ «Корнів», KH-BP-4 від 04.12.2023 з ТОВ «Харциск», 4-PIT від 13.01.2023 з ТОВ «Рітаріс», ES-BP-1 від 13.11.2023 з ТОВ «Ешпада», відповідно до яких комісіонер зобов`язувався здійснювати: придбання у нерезидентів України вживаних одягу, взуття, речей. Асортимент, кількість, ціна та інші характеристики зазначеного товару визначаються у додатках до цього договору, які є його невід`ємною частиною; укладання імпортних зовнішньоекономічні договорів купівлі-продажу товару з нерезидентами України; зберігання та транспортування товару відповідно до базису поставки за контрактом; укладання необхідні договорів митного оформлення товару при отриманні та за необхідності міг виконувати всі необхідні митні платежі.

Пунктами 1.2-1.4 договорів передбачалось, що товар який пройшов митне оформлення передається комісіонером комітенту, та є власністю комітента. Товар, що був предметом договорів, передається комісіонером комітенту за актом приймання-передачі у місці зберігання відповідними паріями товару та/або частинами партії товару згідно з додатками, які мали складатися на кожну партію товару окремо, за адресою, зазначеною у відповідному додатку. Сторони погодили, що вантажоодержувачем товару мав бути комісіонер.

Згідно з пунктами 3.1, 3.2, 3.4 договорів визначалось, що імпортна ціна товару вказувалася в додатках до договорів. Комітент мав перераховувати грошові кошти для оплати продавцям нерезидентам України за поставлений товар на поточний рахунок комісіонера, зазначений в пункті 8 договору, в національній валюті Україні - гривні. Купівлю валюти для розрахунків із нерезидентами продавцям за поставлений товар комісіонер мав здійснювати самостійно та приймати на себе всі ризики щодо коливання курсі іноземної валюти). Ціною договорів визначалась вартість наданих комісіонером послуг відповідно до звітів комісіонера та актів прийому-передачі наданих послуг.

Також, суди установили, що на 38 аркуші акту перевірки зазначено, що до перевірки надано в повному обсязі вантажні митні декларації та звіти комісіонера до них.

Крім того, судами було установлено, що виконання договорів комісії підтверджується актами надання послуг, актами прийому-передачі товару з комісії, звітами комісіонера, додатками до договорів, інвойсами, CMR. Всі зазначені документи були надані під час перевірки, що підтверджується актом перевірки та містяться в матеріалах справи. У звітах комісіонерів зазначаються найменування продавця товару, реквізити митної декларації, за якою було ввезено товар, найменування, сума в валюті та в гривневому еквіваленті вартості товару, розмір комісійної винагороди.

Отже, позивачем здійснювався імпорт товарів, тобто в межах спірних правовідносин підлягав застосуванню митний режим, відповідно до якого імпортовані товари після сплати всіх митних платежів, встановлених законами України на імпорт цих товарів, та виконання усіх необхідних митних формальностей випускаються для вільного обігу на митній території України.

Тобто, для ввезення імпортованого товару та випуску його у вільний обіг покупцем має бути сплачено всі митні платежі, встановлені законом на імпорт цих товарів, та виконання усіх необхідних митних формальностей.

У справі, що розглядається, суди установили, що контролюючим органом не заперечувався факт оплати Товариством імпортних операцій (у тому числі податку на додану вартість), які стали підставою для формування податкового кредиту.

Відтак, якщо при ввезенні товарів на митну територію України платником податку сплачено суму податку до бюджету і така сплата підтверджується митними деклараціями, платник податку має право на включення такої суми податку до складу податкового кредиту відповідного звітного періоду. Таке розуміння норм Податкового кодексу України відповідає характеру і змісту правового регулювання податку на додану вартість та суті його адміністрування, оскільки право на податковий кредит перебуває у прямій залежності саме від факту сплати відповідної суми податку на додану вартість до бюджету. При цьому митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, є належним документом, що посвідчує право на віднесення сплачених сум податку на додану вартість до податкового кредиту за відповідний період, оскільки вона підтверджує фактичну сплату суми податку до відповідного бюджету.

Аналізуючи наведені норми чинного законодавства, Верховний Суд, зокрема у постановах від 02.04.2024 у справах №640/21773/22, №320/16177/23, від 09.04.2025 у справі №320/42204/23, від 08.05.2025 у справі 320/10726/24, від 30.07.2025 у справі №320/34769/24, дійшов висновку, що первинним документом, що посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства і яка безпосередньо підтверджує сплату такого податку.

Суди установили, що надані позивачем первинні документи відображають зміст та обсяг укладених договорів, містять всі необхідні реквізити, обов`язкові посвідчення, відповідають вимогам Закону №996-ХІV та у повному обсязі відображають і підтверджують зміст господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Доводам скаржника про відсутність доказів в підтвердження того, що зовнішньоекономічні договори купівлі - продажу товару були укладені за участю комісіонерів, а також твердженням про те, що з нерезидентами не було укладено зовнішньоекономічні договори комісіонерами чи ТОВ «Бренд Проперті» та недоліки інвойсів, суди попередніх інстанцій надали оцінку, з якою погоджується суд касаційної інстанції та приймає до уваги те, що зазначені обставини не були підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, позаяк у акті перевірки такі обставини не встановлені.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови та має необхідні документальні на підтвердження розміру понесених витрат та свого податкового кредиту.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідач у доводах касаційної скарги не спростовує висновків судів попередніх інстанцій щодо правомірності відображення у податковому обліку податкового кредиту сум податку на додану вартість за господарськими операціями з наведеними вище контрагентами. Відповідач у касаційній скарзі фактично просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 КАС України, якою передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 05.05.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.09.2025 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова