Вирок від 12 травня 2026 р. у справі №766/2410/23 — Херсонський апеляційний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер справи: 766/2410/23 Головуюча у першій інстанції ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/819/86/26 Доповідач в апеляційної інстанції ОСОБА_2

Категорія: ч. 1 ст. 121 КК України

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Херсонського апеляційного суду в складі:

головуючого судді - ОСОБА_2 ,

суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю: секретаря - ОСОБА_5 ,

прокурора - ОСОБА_6

обвинуваченого - ОСОБА_7 ,

захисника - адвоката ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в режимі відеоконференції матеріали кримінального провадження № 12023231020000599 від 08 травня 2023 року за апеляційною скаргою заступника керівника Херсонської обласної прокуратури ОСОБА_9 з доповненнями внесеними першим заступником керівника Херсонської обласної прокуратури ОСОБА_10 на вирок Херсонського міського суду Херсонської області від 16 травня 2025 року, яким

ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Херсон, громадянина України, з середньою освітою, не працюючого, не одруженого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України та призначено покарання в виді 5 (п`яти) років позбавлення волі .

На підставі ст.75 КК України, ОСОБА_7 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та покладення на нього обов`язків, передбачених п. п. 1, 2 ч.1, п. 2 ч. 3 ст.76 КК України, а саме: - періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; - повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; - не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Постановлено стягнути з ОСОБА_7 на користь держави процесуальні витрати у розмірі 5112 грн. 66 коп.

Вирішено питання арешту майна та речових доказів.

ВСТАНОВИЛА:

Вироком суду першої інстанції ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні вищевказаного кримінального правопорушення за наступних обставин.

Так, ОСОБА_7 08 травня 2023 року, близько 17:00 години, перебуваючи на перехресті вул. Стрітенська та вул. Комкова в м. Херсоні, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, переслідуючи прямий умисел, направлений на нанесення тілесних ушкоджень, з метою противоправного спричинення тілесних ушкоджень іншій людині, під час раптового конфлікту, що виник між ним і потерпілим ОСОБА_12 , умисно наніс останньому один удар ножом в область живота, в результаті чого заподіяв потерпілому ОСОБА_12 тілесні ушкодження у вигляді колото-різаної рани передньої черевної стінки, яка проникає у черевну порожнину, з пошкодженням печінки, яка виникла від однієї травматичної дії колюче-ріжучим предметом та відноситься до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя.

Вищевказані Дії ОСОБА_7 , судом першої інстанції кваліфіковані за ч. 1 ст. 121 КК України, як умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.

Не погодившись з вироком суду першої інстанції заступник керівника Херсонської обласної прокуратури ОСОБА_9 подав на нього апеляційну скаргу, в якій не оспорюючи доведеність вини та правильність кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_7 , просить оскаржуваний вирок, в частині призначеного обвинуваченому покарання скасувати та ухвалити, в цій частині, новий вирок, яким ОСОБА_7 призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років.

Апеляційна скарга прокурора мотивована доводами про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідность призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м`якість.

Зокрема, апелянт зазначає про те, що ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, яке відповідно до вимог ст. 12 КК України віднесено до категорії тяжких. Зухвалий характер дій ОСОБА_7 та самі обставини вчинення злочину, свідчать про його підвищену суспільну небезпечність, оскільки ОСОБА_7 , будучи знайомим з потерпілим дуже тривалий час (понад 20 років), наніс удар в живіт потерпілому, заздалегідь приготовленим знаряддям злочину (ножем).Після вчинення даного злочину, ОСОБА_7 з місця події зник, сховавши знаряддя злочину та не надавши потерпілому медичної чи іншої допомоги.

Крім того, як зазначає апелянт, наслідком вказаного злочину стало значне погіршення здоров`я потерпілого, а колото-різана рана передньої черевної стінки, яка проникає у черевну порожнину, з пошкодженням печінки, потребує подальшого лікування та матеріальних витрат потерпілим на лікування, що значно посилює його суспільну небезпеку.

Також, апелянт звертає увагу і на безпідставне посилання суду на обставину, яка дає суду підставу призначити обвинуваченому ОСОБА_13 покарання із застосуванням вимог ст. 75 КК України, а саме висловлення жалю обвинуваченого з приводу вчиненого, оскільки обвинувачений ОСОБА_7 під час судового розгляду фактично свою вину у вчиненні інкримінованого йому злочину не визнав, у вчиненому не розкаявся, зазначивши, що діяв у стані необхідної оборони. Така позиція обвинуваченого свідчить про відсутність у нього щирого каяття та готовності понести юридичну відповідальність за вчинене. Про це свідчить і посткримінальна поведінка ОСОБА_7 , який одразу після вчинення злочину, покинув місце злочину, сховавши знаряддя злочину (ніж) у кармані. На протязі досудового розслідування та судового розгляду жодного заходу з метою спокутування своєї провини перед потерпілим за вчинене не вжив.

З огляду на викладене, апелянт вважає висновок суду першої інстанції щодо можливості звільнення обвинуваченого ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням є неправильним, оскільки він не ґрунтується на загальних засадах призначення покарання, принципах законності, справедливості та обґрунтованості покарання.

Крім того, апелянт, у порядку ч. 3 ст. 404 КПК України, просить повторно дослідити докази, що характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_7 , наявні в матеріалах кримінального провадження.

Повністю підтримуючи апеляційні вимоги прокурора зазначені в апеляційній скарзі, в доповненнях на апеляційну скаргу перший заступник керівника Херсонської обласної прокуратури ОСОБА_10 просить оскаржуваний вирок скасувати з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м`якість, істотного порушення вимог кримінального процесуального закону. Постановити новий вирок, яким ОСОБА_7 призначити покарання за ч. 1 ст. 121 KK України у виді позбавлення волі строком на 5 років.

Крім цього, змінити порядок стягнення процесуальних витрат.

Вказати, що процесуальні витрати на проведення судово-медичної експертизи № 134 від 04.07.2023, витрати на проведення якої складають 451,68 гривень; додаткової судово-медичної експертизи № 155/134 від 05.07.2023, витрати на проведення якої складають 451,68 гривень; судово- цитологічної експертизи № 20/ц від 03.07.2023, витрати на проведення якої складають 4661,58 гривень; судово-імунологічної експертизи № 85/ім від 04.07.2023, витрати на проведення якої складають 1434,53 гривні, а всього на суму 6999,47 гривень, стягнути з ОСОБА_7 на користь держави.

У решті вирок суду першої інстанціі залишити без змін.

Як зазначає апелянт, за приписами ст. 118 KПK України одним із видів процесуальних витрат є витрати, пов`язані із залученням експертів.

Відповідно до положень ч. ч 1, 2 ст. 122 KПK України витрати, пов`язані із залученням, зокрема експерта, несе сторона кримінального провадження, яка його залучила, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Залучення стороною обвинувачення спеціалістів, експертів спеціалізованих державних установ, проведення експертизи (обстежень i досліджень) за дорученням слідчого судді або суду здійснюються за рахунок коштів, що за цільовим призначенням виділяються таким експертним установам з Державного бюджету України.

Разом з тим, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції невірно вирішив питання щодо розподілу процесуальних витрат та ix розміру в яких вони мають бути відшкодовані, а лише формально зазначив, що процесуальні витрати у розмірі 5112,66 гривень, підлягають стягненню з ОСОБА_7 на рахунок держави.

Як вбачаються з матеріалів кримінального провадження стосовно ОСОБА_7 з метою встановлення істини у кримінальному провадженні на підставі ст. 242 KПK України, проведено судові експертизи (судово-медичні, судово-імунологічну, судово-цитологічну).

За результатами проведення яких складено висновки судово-медичної експертизи № 134, від 04.07.2023, судово-імунологічної експертизи № 85/ім від 04.07.2023, судово-цитологічної експертизи № 20/ц від 03.07.2023, додаткової судово-медичної експертизи N 155/134 від 05.07.2023 та у довідках зазначено вартість проведення цих експертних досліджень - 451,68 гривень, 1434,53 гривні, 4661,58 гривень, 451,68 гривень, відповідно, а всього на суму 6999,47 гривень.

Між тим, при винесенні вироку в результативній частині допустився арифметичної помилки про вартість проведених експертиз покладених в основу вироку, зазначивши ix вартість, що підлягає стягненню з обвинуваченого у сумі 5112,66 гривень, хоча за дослідженими в суді матеріалами кримінального провадження вартість проведених експертиз складає 5564,94 гривні, а саме: судово-медичної експертизи № 134 від 04.07.2023, витрати на проведення якої складають 451,68 гривень; додаткової судово-медичної експертизи № 155/134 від 05.07.2023, витрати на проведення якої складають 451,68 гривень; судово- цитологічної експертизи № 20/ц від 03.07.2023, витрати на проведення якої складають 4661,58 гривень.

Крім того, у відповідності до ч. 1 ст. 118, ч. 1 ст. 124 KПK України, процесуальні витрати, пов`язані із проведенням судових експертиз, покладаються на засудженого у разі, якщо такі витрати безпосередньо пов`язані з доведенням його винуватості та мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 84 та ч. 1 ст. 99 KПK Украйни, висновок експерта с джерелом доказів, якщо він містить фактичні дані, що мають значення для кримінального провадження. 3 метою з`ясування обставин, передбачених ст. 91 KПK України, у даному провадженні на стадіі досудового розслідування проведено судово-імунологічну експертизу, за результатами якої складено висновок № 85/ім від 04.07.2023. Зазначений висновок, досліджений судом під час розгляду справи, встановлює обставини вчинення ОСОБА_7 інкримінованого кримінального правопорушення.

Однак, всупереч вимогам ч. 1 ст. 124 KПK України, в оскаржуваному вироку суд не вирішив питання про стягнення з обвинуваченого витрат, понесених державою на проведення зазначеної експертизи.

Таким чином, витрати держави на проведення судово-імунологічної експертизи №85/ім від 04.07.2023 підлягають стягненню з обвинуваченого ОСОБА_7 , оскільки зазначений висновок є належним та допустимим доказом, безпосередньо пов`язаним із доведенням його винуватості та встановленням обставин вчиненого кримінального правопорушення.

Заслухавши суддю-доповідача, обвинуваченого та його захисника, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора з внесеними доповненнями, прокурора, яка підтримала апеляційну скаргу з внесеними доповненнями, вивчивши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, провівши часткове судове слідство, вислухавши сторони в судових дебатах, які залишились на попередніх позиціях, останнє слово обвинуваченої, колегія суддів приходить до наступного.

Згідно з ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено за встановлених і викладених у вироку обставинах, та правильність кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 121 КК України, учасниками судового провадження не оспорюються, тому відповідно до ч.1 ст.404 КПК України, апеляційний суд не перевіряє вирок суду першої інстанції в цій частині.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

У відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України, а також враховуючи роз`яснення, що містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», висновки з усіх питань, пов`язаних з призначенням покарання, необхідно належним чином мотивувати у вироку.

Згідно з правовими орієнтирами, визначеними у ст. ст.50, 65 КК України, метою покарання є як кара, так і виправлення засуджених та запобігання вчинення нових злочинів, іншими особами у тому числі.

Досягнення вказаної мети є однією з форм реалізації визначених у ч.1 ст.1 КК України завдань закону про кримінальну відповідальність - правового забезпечення охорони від злочинних посягань прав і свобод людини і громадянина, власності та інших охоронюваних законом цінностей, а також запобігання злочинам.

Призначене покарання має відповідати характеру протиправного діяння, його небезпечності, даним, що всебічно характеризують особу винного, адже така співмірність є критерієм справедливості кримінальної відповідальності.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Разом з тим, при призначанні покарання ОСОБА_7 за вчинене ним кримінальне правопорушення поза увагою суду фактично залишено той принцип, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення.

Так, призначаючи обвинуваченому ОСОБА_7 покарання суд першої інстанції врахував обставини вчинення ним кримінального правопорушення, ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке віднесене до категорії тяжких злочинів, характер дій, форму і ступінь вини, мотив вчинення кримінального правопорушення, його відношення до вчиненого діяння, відсутність обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, а також дані про особу обвинуваченого, а саме те, що він раніше не судимий, на обліку у нарколога та психіатра не перебуває, не одружений, не працює.

З урахуванням зазначеного, судом першої інстанції обвинуваченому ОСОБА_7 було призначене покарання у мінімальному розмірі, передбаченому ч. 1 ст. 121 КК України у виді 5 років позбавлення волі, з чим погоджується і колегія суддів та проти чого не заперечує в апеляційній скарзі прокурор.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

При цьому рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням має бути належним чином мотивоване. Призначення покарання (ст. 65 КК) та звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. 75 КК) є різними самостійними інститутами кримінального права.

Однак, вищевказаних вимог закону при призначенні ОСОБА_7 покарання із звільненням його від відбування покарання з випробуванням, судом першої інстанції дотримано не було.

Висновок суду про наявність підстав для застосування ст.75 КК України та звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням зроблено без урахування всіх обставин справи та особи винного, які мають правове значення при призначенні покарання, а в самому судовому рішенні взагалі відсутня мотивація цьому.

Отже, на переконання колегії суддів вважає, що призначення ОСОБА_7 покарання зі звільненням від його відбування з іспитовим строком, не відповідає вимогам ст. 65, 75 КК України, не сприяє меті покарання - виправлення засудженого і попередження вчинення нових злочинів, а тому є невиправдано м`яким заходом примусу, який не можна вважати пропорційним і спів мірним ступеню тяжкості вчиненого злочину та його суспільній небезпечності.

Характер і ступінь суспільної небезпеки вчинено злочину та дані про особу ОСОБА_7 свідчать про підвищену суспільну небезпечність його особи та неможливість виправлення обвинуваченого без відбування реального покарання.

На переконання колегії суддів покарання, без застосування вимог ст. 75 КК України, відповідатиме вимогам ст.65 КК України, буде справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_7 і попередження вчинення ним нових злочинів.

Крім того, відповідно до вимог ст. 118 KПK України, одним із видів процесуальних витрат с витрати, пов`язані із залученням експертів.

Відповідно до положень ч. ч 1, 2 ст. 122 KПK України витрати, пов`язані із залученням, зокрема експерта, несе сторона кримінального провадження, яка його залучила, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Залучення стороною обвинувачення спеціалістів, експертів спеціалізованих державних установ, проведення експертизи (обстежень i досліджень) за дорученням слідчого судді або суду здійснюються за рахунок коштів, що за цільовим призначенням виділяються таким експертним установам з Державного бюджету України.

Як вбачається з оскаржуваного вироку суду, ухвалюючи цей вирок, суд першої інстанції невірно вирішив питання щодо розподілу процесуальних витрат та ix розміру в яких вони мають бути відшкодовані, а лише формально зазначив, що процесуальні витрати у розмірі 5112,66 гривень, підлягають стягненню з ОСОБА_7 на рахунок держави.

Згідно ст. 374 KПK України та роз`яснень, які містяться в п. 13 постанови № 5 Пленуму Верховного Суду України від 29.06.1990 року «Про виконання судами України законодавства i постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ i постановлення вироку», резолютивна частина судового рішення повинна бути викладена чітко i ясно, щоб при виконанні вироку не виникало сумнівів щодо змісту рішень, викладених у цій частині, зокрема рішень щодо процесуальних витрат.

Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 368 KПK України та правового висновку, викладеного у постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 12.09.2022 року у справі № 203/241/17, стягнення з обвинуваченого процесуальних витрат можливе за наявності таких підстав: визнання особи винною у вчиненні злочину (обвинувальний вирок суду), факт понесення процесуальних витрат (документально підтверджені витрати), залучення спеціаліста/експерта саме стороною захисту.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження стосовно ОСОБА_7 , з метою встановлення істини у кримінальному провадженні на підставі ст. 242 KПK України проведено судові експертизи (судово-медичні, судово-імунологічну, судово-цитологічну).

За результатами проведення яких складено висновки судово-медичної експертизи № 134, від 04.07.2023 року, судово-імунологічної експертизи № 85/ім від 04.07.2023 року, судово-цитологічної експертизи № 20/ц від 03.07.2023, додаткової судово-медичної експертизи N 155/134 від 05.07.2023 року та у довідках зазначено вартість проведення цих експертних досліджень — 451,68 грн., 1434,53 грн., 4661,58 грн., 451,68 грн., відповідно, а всього на суму 6999,47 грн.

Між тим, при винесенні вироку в результативній частині допустився арифметичної помилки про вартість проведених експертиз покладених в основу вироку, зазначивши ix вартість, що підлягає стягненню з обвинуваченого у сумі 5112,66 грн., хоча за дослідженими в суді матеріалами кримінального провадження вартість проведення експертиз складає 5564,94 грн., а саме: судово-медичної експертизи № 134 від 04.07.2023 року, витрати на проведення якої складають 451,68 грн.; додаткової судово-медичної експертизи № 155/134 від 05.07.2023 року, витрати на проведення якої складають 451,68 грн.; судово- цитологічної експертизи № 20/ц від 03.07.2023 року, витрати на проведення якої складають 4661,58 грн.

Вказана арифметична помилка з урахуванням вищеописаної нормативної бази та правових позицій Верховного Суду свідчить, що суд першої інстанціі істотно порушив вищевказані вимоги кримінального процесуального закону, оскільки під час виконання вироку постане питання про те, що засуджений ОСОБА_7 сплатить в дохід державного бюджету процесуальних витрат менше ніж державою було витрачено бюджетних коштів на проведення експертиз, що суперечить ч. 2 ст. 124 KПK України, якою визначено, що у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

Крім того, згідно ч. 1 ст. 118, ч. 1 ст. 124 KПK України, процесуальні витрати, пов`язані із проведенням судових експертиз, покладаються на засудженого у разі, якщо такі витрати безпосередньо пов`язані з доведенням його винуватості та мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 84 та ч. 1 ст. 99 KПK України, висновок експерта с джерелом доказів, якщо він містить фактичні дані, що мають значення для кримінального провадження. 3 метою з`ясування обставин, передбачених ст. 91 KПK України, у даному провадженні на стадії досудового розслідування проведено судово-імунологічну експертизу, за результатами якої складено висновок № 85/ім від 04.07.2023 року. Зазначений висновок, досліджений судом під час розгляду справи, встановлює обставини вчинення ОСОБА_7 інкримінованого кримінального правопорушення.

Однак, всупереч вимогам ч. 1 ст. 124 KПK України, в оскаржуваному вироку суд не вирішив питання про стягнення з обвинуваченого витрат, понесених державою на проведення зазначеної експертизи.

Таким чином, витрати держави на проведення судово-імунологічної експертизи №85/ім від 04.07.2023 року підлягають стягненню з обвинуваченого ОСОБА_7 , оскільки зазначений висновок є належним та допустимим доказом, безпосередньо пов`язаним із доведенням його винуватості та встановленням обставин вчиненого кримінального правопорушення.

Зважаючи на викладене, апеляційна скарга прокурора з внесеними доповненнями підлягає до задоволення, а оскаржуваний вирок суду першої інстанції, в частині призначеного обвинуваченому ОСОБА_7 покарання скасуванню з ухваленням в цій частині нового вироку, а в частині вирішення процесуальних витрат – зміні.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 419, 420, 615 КПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу заступника керівника Херсонської обласної прокуратури ОСОБА_9 з доповненнями, внесеними першим заступником керівника Херсонської обласної прокуратури ОСОБА_10 задовольнити

Вирок Херсонського міського суду Херсонської області від 16 травня 2025 року стосовно ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 121 КК України, в частині призначеного йому покарання, скасувати.

Ухвалити в цій частині новий вирок.

Призначити ОСОБА_7 покарання за ч. 1 ст. 121 КК України у виді 5 років позбавлення волі.

Взяти ОСОБА_7 під варту.

Обчислення строку відбування покарання ОСОБА_7 рахувати з моменту його фактичного затримання в порядку виконання вироку суду.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України, зарахувати ОСОБА_7 в строк відбування покарання строк його попереднього ув`язнення 08 травня 2023 року до 08 серпня 2023 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Цей же вирок змінити в частині стягнення процесуальних витрат.

Процесуальні витрати на проведення судово-медичної експертизи №134 від 04.07.2023 року в сумі 451 грн. 68 коп., додаткової судово-медичної експертизи №155/134 від 05.07.2023 року в сумі 451 грн. 68 коп., судово-цитологічної експертизи №20/ц від 03.07.2023 року в сумі 4661 грн. 58 коп., судово-імунологічної експертизи №85/ім від 04.07.2023 року в сумі 1434 грн. 53 коп., а всього на суму 6999 грн. 47 коп., стягнути з обвинуваченого ОСОБА_7 на користь держави.

В решті вирок суду першої інстанції залишити без змін.

Вирок набирає законної сили з моменту оголошення і може бути оскаржений учасниками судового провадження в касаційному порядку протягом 3 місяців з дня оголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду, а засудженим в той же строк з моменту отриманням ним вироку суду.

СУДДІ:

ОСОБА_14 ОСОБА_15 ОСОБА_16