Постанова від 11 травня 2026 р. у справі №538/1915/25 — Сумський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2026 року м.Суми

Справа №538/1915/25

Номер провадження 22-ц/816/1439/26

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Криворотенка В. І. (суддя-доповідач),

суддів - Собини О. І. , Петен Я. Л.

сторони:

позивач – ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ГЕЛЕКСІ»

відповідач – ОСОБА_1

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу

представника ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФК «ГЕЛЕКСІ» - адвоката Рудзея Юрія Володимировича

на рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 09 грудня 2025 року, ухваленого у складі судді Цвєлодуб Г. О., у м. Ромни,

у с т а н о в и в:

У жовтні 2025 року ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за договором позики.

Вимоги вмотивовані тим, що між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ГЕЛЕКСІ» (23.06.2025 року назву було змінено на ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ») та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно телекомунікаційної системи було укладено договір позики №159744 від 24.04.2020 року в електронній формі. ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» було фінансовою установою, яке здійснювало діяльність на ринку фінансових послуг. З цією метою, ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» було організовано сервіс з надання онлайн позик (https://cashinsky.ua), який забезпечував надання грошових коштів у позику з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем шляхом укладення з клієнтами електронних договорів позики. На підставі зазначеного вище договору позичальнику надано грошові кошти в якості позики у сумі 5000 грн, на умовах строковості, поворотності та оплатності. Відповідно до умов договору позики, стандартна процентна ставка становить 0.01% в день, розмір комісії складає 1.9%, підвищена комісійна винагорода, у випадку прострочення терміну платежу становить 3.0%.

Відповідач не виконував свої грошові зобов`язання належним чином, довготривалий строк, в результаті чого виникла заборгованість відповідача перед позивачем , яка на дату подання позову складає 25104,50 грн, з яких: 5000 грн – заборгованість за позикою; 20104,50 грн – заборгованість по процентам та комісії за користування позикою.

З врахуванням наведеного, просив стягнути з відповідача вказану суму заборгованості, сплачений судовий збір в розмірі 2423 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 5000 грн.

Рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 09 грудня 2025 року в задоволенні позову ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» відмовлено.

Стягнуто з ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3500 грн.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» в особі представника – адвоката Рудзея Ю. В. звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що відповідач дотримався алгоритму отримання позики фізичною особою-клієнтом у ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ», який складається із таких етапів: проставлення клієнтом чек-боксу «з умовами договору позики згоден»; підтвердження даних банківської картки; натискання кнопки «Підтвердити заявку»; введення клієнтом коду-підпису у відповідне вікно на сторінці сервісу. Виконання цих етапів вважається належним способом акцептування пропозиції ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» укласти електронний договір.

Звертає увагу на те, що з наданого позивачем алгоритму укладення договору позику вбачається, що без ознайомлення з Умовами надання коштів у позику, подальше укладення електронного договору кредиту на сайті є неможливим.

Наголошує, що позивач не відкриває рахунки споживачам фінансових послуг та не здійснює їх обслуговування. Тому з метою перерахування коштів позичальникам, позивач уклав договір з надавачем платіжних послуг - ТОВ «ФК «ЕЛАЕНС», яке надає послуги з переказу фізичним особам грошових коштів, без відкриття рахунку.

Відповідно до змісту довідки наданої платіжним оператором, у результаті платіжної операції на картковий рахунок позичальника, було успішно перераховано кошти. Така довідка містить ключові реквізити (платник, отримувач за іменем, дата, сума, номер транзакції) і у сукупності з договором та розрахунком вважає належним доказом надходження коштів.

Звертає увагу, що у випадку, якщо відповідач заперечує належність йому карти/рахунку чи призначення платежу, це є питанням доказування, яке відповідач має підтвердити документально. Між тим, такий процесуальний обов`язок відповідач не виконав, як і не спростував заявлений до стягнення розмір заборгованості, викладений у детальному розрахунку.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Ерньєй А. А. посилається на безпідставність заявлених вимог позивачем, вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення у справі з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи те, що ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає.

Як вбачається з матеріалів справи, 24.04.2020 р. між ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» та ОСОБА_1 укладено договір позики на умовах невідновлювальної кредитної лінії №159744, за яким позикодавець надає позичальнику позику, а позичальник зобов`язується повернути позику, проценти та комісійну винагороду за користування позикою у відповідності до умов договору, в національній грошовій одиниці - гривні (п.1.1). Сума позики - 5000,00 грн (п.п.1.1.1); плата за користування позикою встановлюється у вигляді процентів та складає 0,01% в день від поточного залишку позики (п. п.1.1.2.1); комісія складає 1,4 % в день від початкового розміру позики (п.п. 1.1.2.2); строк повернення позики - 23.05.2020 р. (п. п.1.1.5). Позика надається позичальнику в сумі, що зазначена в п.п.1.1.1. Договору в безготівковій формі (шляхом зарахування відповідної суми на банківський рахунок позичальника (п. 1.2). Пунктом 10 договору є реквізити та підписи сторін, зокрема, електронний підпис одноразовим ідентифікатором /467w04w4/ (а.с. 6-7).

Згідно довідки за №159744 від 01 вересня 2025 року вбачається, що ТОВ «ФК «ЕЛАЄНС» (ТМ «ФОНДІ») на підставі договору 04/08-17 про надання послуг з переказу грошових коштів (переказ на картку) від 04.08.2017 р. надавало ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» послуги з переказу коштів фізичним особам, без відкриття рахунку. Враховуючи вказане, у результаті платіжної операції, ініційованої ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ», на картковий рахунок отримувача було успішно перераховано грошові кошти. Деталі транзакції (платіжної операції): 1) платник коштів ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ», 2) отримувач коштів: Голік С.О., 3) номер транзакції в системі: 1206413214, 4) номер операції: 217124887, дата проведення платежу: 24.04.2020, 6) сума платежу 5000, 7) валюта платежу: гривня UAH, 8) платіжний засіб (метод): карта, 9) банк емітент платіжної картки отримувача коштів PRIVATBANK, 10) номер банківської картки отримувача коштів НОМЕР_1 ( а.с. 18).

Із доданого до позову розрахунку заборгованості слідує, що загальна сума заборгованості за договором позики №159744 від 24.04.2020 року, укладеного з ОСОБА_1 , за період з 24 квітня 2020 року по 01 серпня 2025 року, становить 25104,50 грн ( а.с. 11-14).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано доказів існування кредитних правовідносин, отримання коштів відповідачем, у зв`язку з чим підстави для стягнення заборгованості у заявленому позивачем розмірі відсутні.

Суд апеляційної інстанції не може погодитися з цим висновком суду, зважаючи на наступне.

Відповідно до вимог статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).

Правовідносини, що виникли між сторонами, є зобов`язальними і регулюються нормами глав 47-49 ЦК України, а також спеціальними нормами глави 71 ЦК України, Закону України «Про електронну комерцію».

Відповідно ч. 1 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування», договір був укладений у письмовій формі у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію».

У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Частиною 6 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначено три способи надання особою, якій була адресована пропозиція укласти електронний договір, відповіді про її прийняття ( акцепт).

Надання клієнтом-позичальником відповіді про прийняття (акцепт) пропозиції, тобто пропозиції ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» укласти електронний договір позики (оферти) здійснюється в декілька кроків, шляхом вчинення певних дій.

Так, зміст пропозиції чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій її розміщено, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею, зокрема:

-проставляння клієнтом чек-боксу «З умовами договору позики згоден»;

- підтвердження даних банківської картки;

-натискання кнопки «Підтвердити заявку»;

- введення клієнтом коду-підпису у відповідне вікно на сторінці сервісу».

Введення клієнтом коду-підпису у відповідне вікно нас сторінці сервісу є підписанням договору клієнтом з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, як це визначено статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Так, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Відповідна позиція щодо застосування вказаних норм права викладена в постанові Верховного Суду від 09.09.2020 р. у справі № 732/670/19.

Підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18), від 17 січня 2022 року у справі № 234/7723/20 (провадження № 61-6379св21).

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про платіжні послуги»: кредитовий переказ - платіжна операція з рахунку платника на підставі платіжної інструкції, наданої платником або надавачем послуг з ініціювання платіжних операцій, за умови отримання згоди платника на виконання платіжної операції, наданої надавачу платіжних послуг платника; переказ коштів без відкриття рахунку платіжна послуга, що надається платнику з метою переказу коштів у готівковій чи безготівковій формі отримувачу або надавачу платіжних послуг, який діє від імені отримувача, під час якої надавач цієї послуги не використовує відкритий у нього рахунок платника та/або отримувача.

Згідно ст. 50 Закону України «Про платіжні послуги», небанківські надавачі платіжних послуг забезпечують виконання платіжних операцій користувачів через розрахункові рахунки, відкриті в банках або в розрахунковому банку платіжної системи, учасниками якої вони є. В результаті платіжної операції ініційованої Позикодавцем, за посередництва надавача платіжних послуг, сума коштів в розмірі позики була перерахована на картковий рахунок вказаний Позичальником при укладанні Договору позики, що підтверджується відповідною довідкою, яка додається до позовної заяви.

У відповідності до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

У цій справі позивач не відкриває рахунки споживачам фінансових послуг та не здійснює їх обслуговування, тому з метою перерахування коштів позичальникам, позивач уклав договір з надавачем платіжних послуг - ТОВ «ФК «ЕЛАЄНС» (ТМ «ФОНДІ»), яке є компанією, що мала право на надання платіжних послуг. Так, на підставі договору №04/08-17-ПК від 04.08.2017 р. ТОВ «ФК «ЕЛАЄНС» (ТМ «ФОНДІ») надавало ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» послуги з переказу фізичним особам грошових коштів, без відкриття рахунку.

Перерахування кредитних коштів за кредитним договором кредитодавця відповідним посередником відповідає положенням ст. 6 та ст. 9 Закону України «Про електронну комерцію», а вищевказаний доказ перерахування кредитних коштів є належним та допустимим доказом.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про електронну комерцію» сторони електронного правочину можуть користуватися послугами постачальників послуг проміжного характеру в інформаційній сфері.

Відповідно до ч.1 та ч. 2 ст. 6 Закону України «Про електронну комерцію» учасниками відносин у сфері електронної комерції є суб`єкти електронної комерції, постачальники послуг проміжного характеру в інформаційній сфері, органи державної влади та органи місцевого самоврядування в частині виконання ними функцій держави або місцевого самоврядування.

Відповідно до ч.1 ст.49 Закону України «Про платіжні послуги», платіжна операція вважається завершеною в момент зарахування суми платіжної операції на рахунок отримувача або видачі суми платіжної операції отримувачу в готівковій формі.

Платіжна операція з використанням електронних грошей вважається завершеною в момент зарахування суми платіжної операції на електронний гаманець отримувача.

Довідка за №159744 від 01 вересня 2025 року від ТОВ «ФК «ЕЛАЄНС» (ТМ «ФОНДІ») містить ключові реквізити (платник, отримувач за іменем, дата, сума, номер транзакції) і у сукупності з договором та розрахунком є належним доказом надходження коштів на картковий рахунок відповідача ( а.с.18).

У Постанові Верховного Суду від 17 грудня 2020 року по справі №278/2177/15-ц наведена позиція, згідно з якою розрахунок заборгованості у сукупності з іншими доказами є належним підтвердженням суми заборгованості.

Отже, грошові кошти було перераховано на картковий рахунок відповідача.

Доказів, які б спростовували факт отримання відповідачем від ТОВ «ФК «Гелексі» коштів у розмірі 5000,00 грн, матеріали справи не містять.

Відтак висновок суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні, що матеріали справи не містять доказів, які підтверджують інформацію про надання кредиту, є помилковим.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. У відповідності зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч.2 ст.1050, ч.2 ст.1054 ЦК України позичальник зобов`язується повертати кредит та сплачувати проценти за користування ним у розмірах та на умовах, встановлених договором. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути кредит частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини кредитодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

У зв`язку з невиконанням відповідачем умов договору, було здійснено нарахування відсотків у відповідності до умов підписаного ним кредитного договору.

Слід зазначити, що розрахунок заборгованості містить інформацію щодо предмета доказування, який ґрунтується на доказах, які подані позивачем, узгоджується з такими доказами та не суперечить іншим доказам, відтак, підстав визнавати розрахунок заборгованості у цій справі неналежним доказом, немає.

Апеляційний суд також звертає увагу, що відповідачем на заперечення позовних вимог не було надано власного контррозрахунку заборгованості.

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України). Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі №129/1033/13-ц).

Оцінюючи встановлені обставини справи у сукупності та взаємозв`язку із нормами закону, якими ті врегульовані, а також беручи до уваги судову практику в спірних правовідносинах, апеляційний суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог ТОВ «ФК «Гелексі» про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за договором позики №159744 від 24.04.2020 року у розмірі 5074,50 грн., з яких: 5000 грн. заборгованість за позикою, 74,50 грн. заборгованість за відсотками за користування позикою. Заборгованість за відсотками підтверджується розрахунком, наданим позивачем, який відповідачем не спростований.

Що стосується вимог позивача про стягнення нарахованої комісії у розмірі 20030,00 грн, то вони є безпідставними.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Із змісту кредитного договору, укладеного між ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» та ОСОБА_1 , вбачається, що встановивши в кредитному договорі сплату комісії за обслуговування кредиту, позивач не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються.

Отже, позивач нараховував комісію за послуги, що супроводжують кредит, що є незаконним.

Вказаний висновок узгоджується із правовою позицією, висловленою Верховним Судом України в постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16.

Відтак не підлягає стягненню з відповідача на користь позивача 20030,00 грн заборгованості по комісійній винагороді.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За вказаних обставин, рішення суду першої інстанції, на підставі ч. 1 статті 376 ЦПК України, підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Позивач також у позові ставив питання про стягнення з відповідача витрати на професійну правничу допомогу.

ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» в позовній заяві просило стягнути з відповідачки понесені позивачем витрати на правничу допомогу в суді першої інстанції у сумі 5 000 грн.

Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, витрат на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України) та витрат, пов`язаних з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (п. 4 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

Відповідно до частин 2-4 статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

З матеріалів справи вбачається, що представництво інтересів позивача в суді першої інстанції здійснював адвокат Рудзей Ю. В. згідно з довіреністю від 09.07.2025 р. та договору про надання правничої допомоги б/н від 09.07.2025 р. ( а.с. 19, 20). До позову позивачем додано акт наданих послуг правничої допомоги від 01 вересня 2025 року, відповідно до якого загальна вартість за надання правової допомоги в суді першої інстанції складає 5000 грн ( а.с.15)

Разом з тим, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16листопада 2022року у справі № 922/1964/21.

Ураховуючи наведене, а також сукупність обставин цієї конкретної справи, зокрема, що справу в суді першої інстанції розглянуто у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін, за наявними у справі матеріалами, беручи до уваги, що розмір витрат на правничу допомогу повинен бути не лише підтвердженим документально, але і відповідати принципам необхідності, розумності, колегія суддів дійшла висновку про те, що розмір витрат на правничу допомогу 3500 грн відповідає критерію реальності адвокатських послуг та критерію розумності їхнього розміру.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина 1 та 2 статті 141 ЦПК України).

З огляду на те, що позов ТОВ «ФК «Гелексі» задоволено на 20,2 % , з ОСОБА_1 на користь позивача пропорційно до розміру задоволених вимог підлягає стягненню 707,00 грн (3500,00 грн х 20,2%) витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції.

Також на відповідача слід покласти судові витрати ТОВ «ФК «Гелексі» в суді першої інстанції в сумі 489,45 грн за подання позову (2423 х 20,2%).

У зв`язку з частковим задоволенням позову витрати відповідача на правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 3500 грн, що відповідає складності справи і обсягу наданої допомоги, підлягає відшкодуванню за рахунок позивача пропорційно до розміру вимог в задоволенні яких відмовлено згідно ст. 141 ЦПК України в сумі 2793 грн (3500 х 79,8 %).

Відповідно до підпункту «б» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга ТОВ «ФК «Гелексі» задоволена частково - на 20,2 %, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 734,17 грн судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги (3634,50 х 20,2%).

Враховуючи те, що справа є малозначною (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України), відповідно до приписів п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, постанова не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст. 367-369, п.1 ч.1 ст. 374, ст. 375, 381- 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу представника ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФК «ГЕЛЕКСІ» - адвоката Рудзея Юрія Володимировича – задовільнити частково.

Рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 09 грудня 2025 року скасувати і ухвалити нове судове рішення.

Позов ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФК «ГЕЛЕКСІ» про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФК «ГЕЛЕКСІ» заборгованість за договором позики №159744 від 24.04.2020 року у розмірі 5074,50 грн, з яких: 5 000 грн - сума позики та 74,50 грн - проценти за користування позикою.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФК «ГЕЛЕКСІ» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 489,45 грн та 707,00 грн витрат на професійну правничу допомогу понесені в суді першої інстанції.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФК «ГЕЛЕКСІ» судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 734,17 грн.

Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФК «ГЕЛЕКСІ» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 2793 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий - В. І. Криворотенко

Судді: О. І. Собина

Я. Л. Петен