Постанова від 11 травня 2026 р. у справі №591/9897/25 — Сумський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2026 року м.Суми

Справа №591/9897/25

Номер провадження 22-ц/816/1445/26

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Криворотенка В. І. (суддя-доповідач),

суддів - Собини О. І. , Петен Я. Л.

сторони:

позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс»,

відповідачка – ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 26 листопада 2025 року, ухваленого, складеного і проголошеного в м. Суми в складі судді Корольової Г.Ю., -

в с т а н о в и в:

31 серпня 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (далі - ТОВ «Діджи Фінанс») звернулось з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 32041,19 грн заборгованості за кредитним договором № 200528309 від 13 травня 2016 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 13 травня 2016 року між Публічним акціонерним товариством «Банк Михайлівський» (далі – ПАТ «Банк Михайлівський») та відповідачкою укладено кредитний договір № 200528309, за умовами якого позичальниця отримала 10300 грн кредиту зі строком кредитування по 13 травня 2021 року, зобов`язалась повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитом. 20 липня 2020 року ТОВ «Діджи Фінанс» набуло право вимоги до відповідачки за кредитним договором. Станом на 19 серпня 2025 року загальний розмір боргу відповідачки становить 32041,19 грн, з яких: 8099,92 грн – борг за кредитом, 16385,50 грн – борг по процентам, а також 2201,68 грн 3% річних і 5354,09 грн інфляційних втрат за несвоєчасне виконання кредитних зобов`язань.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 26 листопада 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ТОВ «Діджи Фінанс» просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову. Доводи скарги зводяться до того, що 19 травня 2016 року банк відступив право вимоги до відповідачки за укладеним кредитним договором Товариству з обмеженою відповідальністю «Плеяда» (далі – ТОВ «Плеяда»), проте 30 травня 2016 року цей договір визнано нікчемним. Постановою Господарського суду м. Києва від 01 липня 2021 року у справі № 910/11298/16 застосовано наслідки нікчемності договору факторингу від 19 травня 2016 року і зобов`язано ТОВ «Плеяда» передати позивачу передані за договором факторингу документи. Відтак, лише з 01 липня 2021 року позивач фактично зміг набути право вимоги до відповідачки за кредитним договором, а тому трирічний строк позовної давності пропущений з поважних причин. Звертає увагу суду на те, що всі складові кредитного договору відповідачка підписала власноручно, заборгованість зафіксована станом на день набуття права вимоги до боржниці. Позивачу не передавались первинні бухгалтерські документи, якими б підтверджувався порядок нарахування боргу по процентам.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить відмовити у задоволенні скарги, а рішення суду залишити без змін. Зазначає, що жодних кредитних зобов`язань перед банком не має та звертає увагу суду на пропуск позивачем трирічного строку позовної давності, оскільки строк кредитування сплив 13 травня 2021 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи те, що ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що скарга підлягає задоволенню.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 13 травня 2016 року ОСОБА_1 підписала заяву (оферту) № 200528309 про укладення з ПАТ «Банк Михайлівський» договору про надання та використання платіжної картки № НОМЕР_1 з кредитним лімітом 10300 грн, погодившись з Умовами надання та обслуговування платіжних карток банку.

Також 13 травня 2016 року ОСОБА_1 підписала Довідку про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість споживчого кредиту в рамках карткового продукту «Прибуткова картка + Кредитка (не іменна)/Зарплатна», Тарифи по продукту «Прибуткова картка + Кредитка/Зарплатна», у яких зазначений строк кредитування – 12 місяців, пільговий період, процентна ставка, комісії банку, орієнтовна вартість кредиту та інші умови споживчого кредитування.

Крім того, 13 травня 2016 року ОСОБА_1 підписала розписку про отримання платіжної картки та ПІН-коду, згоду на обробку банком персональних даних та реквізити для зарахування заробітної плати.

20 липня 2020 року ТОВ «Діджи Фінанс» набуло право вимоги за кредитними договорами, укладеними з позичальниками ПАТ «Банк Михайлівський», на підставі договору № 7_БМ, укладеного за результатами публічних торгів (аукціону) лоту № GL16N618071, проведеного 15 червня 2020 року.

Згідно з реєстром договорів, права вимоги за якими відступаються, та боржників за такими договорами, який є додатком № 1 дод договору № 7_БМ про відступлення прав вимоги від 20 липня 2020 року боржниця ОСОБА_1 за кредитним договором від 13 травня 2016 року № 200528309 мала заборгованість у сумі 24485,42 грн, з яких 8099,92 грн – борг за кредитом, 16385,50 грн – борг по процентам.

Станом на 23 лютого 2022 року заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором від 13 травня 2016 року № 200528309 не змінилась та становила 24485,42 грн, з яких 8099,92 грн – борг за кредитом і 16385,50 грн – борг по процентам.

Крім того, за період з 25 лютого 2019 року по 23 лютого 2022 року ТОВ «Діджи Фінанс» нарахувало 2201,67 грн 3% річних та 5354,09 грн інфляційних втрат за несвоєчасне виконання кредитних зобов`язань.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що позивачем не доведено існування заявленої кредитної заборгованості, її розмір та період утворення, оскільки не надано первинних документів, зокрема, виписку за картковим рахунком, платіжні доручення, розрахункові чеки та інші документи. Реєстр боржників, на думку суду, не підтверджує розмір отриманого відповідачкою кредиту у межах встановленого кредитного ліміту, розмір сплаченого боргу по процентах та суму прострочених щомісячних платежів у межах строку кредитування. Суд вважав, що відсутні достатні та обґрунтовані підстави набуття позивачем права грошової вимоги до відповідачки, а тому відмовив у задоволенні позову за недоведеністю, не застосовуючи наслідки пропуску строку позовної давності.

Колегія суддів не погоджується з таким рішенням суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (ч. 1 ст. 510 ЦК України).

Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов`язанні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Як зазначалось вище, позивач придбав права вимоги до боржниці – відповідачки у справі на суму 24485,42 грн.

Згідно зі статями 512, 514 ЦК України первісний кредитор має право відступити свої права вимоги новому кредитору лише в тому обсязі, які існували у первісного кредитора. При цьому, право вимоги має бути дійсним та існуючим станом на момент такого відступлення. Майбутня вимога (вимога, що може виникнути в майбутньому) не може бути предметом договору про відступлення права вимоги. Отже, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.

Обставини укладення та відповідність вимогам закону договору факторингу, укладеного між позивачем та банком 20 липня 2020 року не є предметом спору у цій цивільній справі, у тому числі не є предметом дослідження розмір придбаного позивачем боргу ОСОБА_1 у сумі 24485,42 грн, який складається з 8099,92 грн боргу за кредитом і 16385,50 грн боргу по процентам.

Матеріали справи містять докази укладення кредитного договору, зокрема кожної його складової частини, яка підписана відповідачкою власноручно 13 травня 2016 року, тобто погоджено умови отримання кредитних коштів та відповідальність за порушення погоджених умов, а також підтвердження отримання нею кредитної картки зі встановленим кредитним лімітом. Заперечуючи проти факту отримання кредитних коштів, відповідачка не спростувала факти власноручного підписання складових кредитного договору. Кредитний договір є дійсним, у судовому порядку не оскаржувався, розрахунок заборгованості не спростовано, контррозрахунку не надано.

Відсутність у позивача первинних бухгалтерських документів, у яких відображений рух кредитних коштів, нарахування процентів за користування кредитом, прострочена заборгованість по тілу кредиту та по процентам за користування кредитом не спростовує факт набуття товариством права вимоги до боржниці за кредитним договором. Крім того, умовами договору факторингу від 20 липня 2020 року не передбачено набуття позивачем будь-яких первинних документів від банку, якими б підтверджувалось утворення кредитного боргу, нарахування процентів, тощо.

Відтак, є помилковими висновки місцевого суду про недоведення позивачем факту утворення кредитного боргу, оскільки сума заборгованості доведена Реєстром відступлення права грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що позичальниця належним чином виконувала кредитні зобов`язання як щодо первісного кредитора, так і стосовно нового кредитора, а тому за відсутності доказів сплати 24485,42 грн заборгованість за кредитним договором є доведеною.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову на підставі п. 1, п. 3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог.

Як зазначалося вище, позов про стягнення боргу подано 31 серпня 2025 року, право вимоги до відповідачки за кредитним боргом позивач набув 20 липня 2020 року, а строк кредитування у кредитних правовідносинах між первісним кредитором і відповідачкою сплив 13 травня 2021 року.

Відповідачка під час розгляду справи в суді першої інстанції порушила питання застосування наслідків пропуску позивачем трирічного строку позовної давності.

Статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. За приписами ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 1, ч. 5 ст. 261 ЦК України).

Водночас, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Відтак, початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX. Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22).

Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено п. 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.

Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року.

Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився.

Законом України від 14 травня 2025 року № 4434-IX «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України виключено. Цей Закон набрав чинності з 04 вересня 2025 року, тобто відновлено перебіг строків позовної давності, зупинених через карантин та воєнний стан.

Отже, в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинявся до 03 вересня 2025 року включно на строк дії воєнного стану.

У спірних правовідносинах станом на 02 квітня 2020 року позовна давність щодо кредитної заборгованості не спливла, оскільки її перебіг мав початись з 14 травня 2021 року, тобто з наступного дня після закінчення обумовленого договором строку кредитування, та мав спливти 14 травня 2024 року, проте перебіг цього строку був зупиненим до 03 вересня 2025 року включно, а позов, як зазначалось вище, поданий 31 серпня 2025 року.

За вказаних вище обставин та вимог закону апеляційний суд дійшов до висновку, що позивачем трирічний строк позовної давності не пропущений.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення 5354,09 грн інфляційних втрат та 2201,68 грн 3% річних на борг у розмірі 24485,42 грн.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2024 року у справі № 657/1024/16-ц (провадження № 14-5цс23) зауважила, що оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

У п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлено, що у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором кредиту або позики позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати неустойки, штрафу чи пені за такий період прострочення.

Закон № 2120-ІХ від 15 березня 2022 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», що вніс зміни до норм ЦК України, виключив можливість нарахування сум за ст. 625 ЦК України з 24 лютого 2022 року для кредитних і позикових відносин.

Позивачем вказану норму закону не порушено, оскільки нарахування 5354,09 грн інфляційних втрат та 2201,68 грн 3% річних обмежилось періодом з 25 лютого 2019 року по 23 лютого 2022 року.

Отже, рішення суду першої інстанції на підставі п. 1, п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що за наслідками апеляційного перегляду судового рішення позов задовольняється, тому за рахунок відповідачки позивачу слід компенсувати 2422,40 грн судового збору за подання позову та 3633,60 грн за подання апеляційної скарги.

Крім того, за рахунок відповідачки підлягають компенсації понесені позивачем витрати на правничу допомогу в суді першої інстанції, яка надавалась адвокатом Романенком М.Е. на підставі договору про надання правничої допомоги від 15 лютого 2024 року, додаткової угоди до договору від 15 лютого 2024 року, а надані адвокатом послуги за підготовку позовної заяви з додатками на суму 7000 грн підтверджуються відповідним Актом виконаних робіт (наданих послуг).

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, витрат на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України) та витрат, пов`язаних з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (п. 4 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

Вказані витрати (на професійну правничу допомогу і на вчинення інших процесуальних дій) покладаються у разі відмови у задоволенні позову на позивача (п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, зокрема, враховує чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес (п. 2 ч. 3 ст. 141 ЦПК України).

Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 137 ЦПК України).

З огляду на те, що позов задоволено, справа розглядалась у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін, тому колегія суддів апеляційного суду вважає, що співмірною із складністю вирішеного судом питання та виконаних адвокатом робіт буде компенсація за рахунок відповідачки витрат позивача за надану йому правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 4000 грн.

Враховуючи те, що ця справа є справою незначної складності, а ціна позову не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому на підставі п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України постанова не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» задовольнити.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 26 листопада 2025 року скасувати.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (ЄДРПОУ 42649746) 24485 грн 42 коп. заборгованості за кредитним договором № 200528309 від 13 травня 2016 року, 5354 грн 09 коп. інфляційних втрат та 2201 грн 68 коп. 3% річних.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» 2422 грн 40 коп. судового збору за подання позову, 3633 грн 60 коп. судового збору за подання апеляційної скарги та 4000 грн витрат за надану в суді першої інстанції правничу допомогу.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий - В. І. Криворотенко

Судді: О. І. Собина

Я. Л. Петен