Вирок від 10 травня 2026 р. у справі №510/2207/24 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 11-кп/813/762/26

Справа № 510/2207/24

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.05.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,

секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

за участю прокурора ОСОБА_6 ,

обвинуваченої ОСОБА_7 та її захисника ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу представника ОСОБА_9 , в інтересах потерпілої ОСОБА_10 , на вирок Ренійського районного суду Одеської обл. від 19.02.2025 у к/п №12024160000000944 від 25.07.2024 стосовно:

ОСОБА_7 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Броска Ізмаїльського р-ну Одеської обл., громадянки України, із середньою освітою, працюючої по найму, не заміжньої, маючої на утриманні п`ятьох неповнолітніх дітей, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої;

- обвинуваченої у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України

установив:

Зміст оскаржуваного судового рішення та встановлених судом 1-ої інстанції обставин.

Зазначеним вироком суду 1-ої інстанції ОСОБА_7 було визнано винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначено їй покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років, без позбавлення права керування транспортними засобами на певний строк.

На підставі ст. 75 КК України, звільнено ОСОБА_7 від відбування призначеного основного покарання у виді позбавлення волі із іспитовим строком на 2 роки, із покладенням на неї обов`язків, передбачених п.п. 1 та 2 ч.1 ст. 76 КК України, а саме: повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи та періодично з`являтися для реєстрації.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави судові витрати, пов`язані із проведенням експертних досліджень в загальному розмірі 9 087, 36 грн.

До набрання вироком законної сили запобіжний захід стосовно ОСОБА_7 вирішено не обирати.

Вирішено питання стосовно долі речових доказів.

Відповідно до вироку місцевого суду, ОСОБА_7 визнана винуватою в тому, що вона 25.07.2024 приблизно о 14:50 год., керуючи технічно справним легковим автомобілем марки «ВАЗ-2107», д.н.з. НОМЕР_1 , у денний час доби та в умовах необмеженої видимості здійснювала рух по сухому асфальтованому дорожньому покриттю вул. Бессарабська в межах с. Орлівка Ізмаїльського р-ну Одеської обл., з боку м. Рені у напрямку м. Ізмаїл, по прямій рівній ділянці горизонтального профілю, де організований двосторонній рух та проїзна частина має по одній смузі для руху у кожному напрямку, які розділені між собою горизонтальною дорожньою розміткою 1.1 (вузька суцільна лінія, яка поділяє транспортні потоки протилежних напрямків, позначає межі смуг руху на дорогах, позначає межі ділянок проїзної частини, на які в`їзд заборонено) і 1.5 (позначає межі смуг руху, за наявності двох і більше смуг, призначених для руху в одному напрямку), у смузі свого напрямку руху, зі швидкістю приблизно 50 км/год.

Наближаючись до перетину з проїзною частиною вул. Плавнівська, рухаючись в умовах необмеженої видимості, водій ОСОБА_7 завчасно побачила двох малолітніх пішоходів, які у темпі бігу рухались по вул. Плавнівська в бік вул. Бессарабська, далі вибігли на тротуар вул. Бессарабської та побігли по тротуару, у попутньому із нею напрямку, по правому за ходом її руху тротуару.

Отримуючи об`єктивні ознаки зміни дорожньої обстановки, що виразились у появі попереду, у безпосередній близькості від проїзної частини, небезпеки для руху в особі двох малолітніх пішоходів, які під час бігу один за другим були повернуті спинами до транспортного засобу, а отже, не бачили моменту наближення автомобіля, до того ж перебували без супроводу дорослих, що в свою чергу, свідчило про велику вірогідність виникнення дорожньо-транспортної пригоди, і вимагало від водія особливої уваги, контролю за їхнім переміщенням та діями біля проїзної частини, а також адекватного реагування на них, водій ОСОБА_7 , керуючи джерелом підвищеної небезпеки, зобов`язана була вжити своєчасних заходів, що виключають виникнення та розвиток аварійної ситуації.

Проте, обвинувачена ОСОБА_7 , невірно оцінила дорожню обстановку, що склалась, при відсутності будь-яких перешкод технічного або іншого характеру, своєчасно не зменшила швидкість руху керованого транспортного засобу аж до його зупинки для безпечного проїзду повз цих пішоходів – братів Карангєл, не привернула їх увагу іншим чином (подачею звукового сигналу, тощо), створила своїми необережними діями реальну загрозу життю та здоров`ю іншим учасникам руху, тобто передбачала настання суспільно-небезпечних наслідків, але легковажно розраховувала на їх відвернення.

В порушення вимог ПДР України, нехтуючи безпекою інших учасників руху, водій ОСОБА_7 , не маючи можливості достовірно спрогнозувати дії малолітніх пішоходів у безпосередній близькості від проїзної частини, оскільки останні в силу свого малолітства та незнання вимог ПДР України, під час руху у бік автомобіля не дивились, відмовилась від застосування гальмування, як найбільш ефективного заходу для уникнення дорожньо-транспортної події та продовжила рух прямолінійно, без гальмування.

У свою чергу, малолітній пішохід ОСОБА_11 , під час наближення до нього позаду автомобіля, у безпосередній до нього близькості, вирішив перетнути проїзну частину у місці, де відсутній пішохідний перехід, тобто вибіг на проїзну частину вул. Бессарабської, перетинаючи її справа наліво по ходу руху транспортного засобу.

Як наслідок, водій ОСОБА_7 , застосувавши невірні прийоми керування транспортним засобом, а саме, маючи змогу постійно спостерігати за місцем вірогідного виникнення небезпеки для руху та підготуватися до застосування гальмування, позбавила себе можливості уникнути дорожньо-транспортну подію, зманеврувала ліворуч, виїхала на зустрічну смугу, де передньою частиною керованого автомобіля «ВАЗ-2107» скоїла наїзд на малолітнього пішохода ОСОБА_11 .

Внаслідок дорожньо-транспортної події малолітньому пішоходу ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , було завдано численних тілесних ушкоджень, від яких він в подальшому помер у лікувальному закладі 25.07.2024. Смерть ОСОБА_11 знаходиться у прямому причинному зв`язку з поєднаною травмою голови, шиї, тулуба та кінцівок, отриманих під час дорожньо-транспортної пригоди.

Таким, чином, обвинувачена ОСОБА_7 шляхом належного виконання вимог п.п. 1.5; 1.7; 2.3.б); 12.3. ПДР України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001, гарантовано мала технічну можливість запобігти ДТП та саме її фактичні дії перебувають у причинному зв`язку з настанням події цієї пригоди та у своїй сукупності призвели до настання суспільно-небезпечних наслідків у вигляді спричинення смерті малолітнього потерпілого ОСОБА_11 .

Вимоги, наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи, яка її подала.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_9 , в інтересах потерпілої ОСОБА_10 , не погодився із оскаржуваним вироком, в частині призначення судом обвинуваченій ОСОБА_7 покарання з огляду на наступні обставини:

- поза увагою суду 1-ої інстанції залишилось те, що ОСОБА_7 ні під час досудового розслідування, ні під час судового розгляду кримінального провадження не виявила бажання відшкодувати заподіяну внаслідок вчинення злочину шкоду, що ставить під сумнів правомірність застосування стосовно неї ст. 75 КК України; обвинувачена не примирилась з потерпілою, щиро не розкаялась та не вибачилась, що свідчить про відсутність щирого каяття;

- судом 1-ої інстанції безпідставно не призначено обвинуваченій ОСОБА_7 додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, натомість, остання вчинила тяжкий злочин, пов`язаний із грубим порушенням правил дорожнього руху, що привезло до отримання ОСОБА_11 тяжких тілесних ушкоджень, від яких останній помер; робота обвинуваченої не пов`язана із керуванням транспортним засобом, а посилання суду стосовно протилежного не підтверджуються наявними в матеріалах кримінального провадження доказами.

Посилаючись на викладені обставини, представник ОСОБА_9 просить вирок суду скасувати та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки.

Позиція інших учасників провадження.

В письмових запереченнях на апеляційну скаргу прокурор Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської обл. ОСОБА_12 зауважив на наступних обставинах:

- вирішуючи питання стосовно виду та розміру покарання ОСОБА_7 , суд 1-ої інстанції врахував висновок уповноваженого органу з питань пробації, відповідно до якого виправлення ОСОБА_7 можливе без ізоляції від суспільства;

- при вирішенні питання стосовно необхідності призначення обвинуваченій ОСОБА_7 додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами судом належним чином враховано у вироку те, що вона вперше притягується до кримінальної відповідальності, не заміжня та самостійно виховує п`ятьох дітей, четверо з яких неповнолітні, допомагає батькам реалізовувати м`ясо домашньої худоби, яку вони спільно вирощують, працює в службі доставки продуктів харчування, що обумовлює необхідність користування транспортним засобом для належного утримання неповнолітніх дітей;

- під час судового розгляду кримінального провадження ОСОБА_7 , окрім словесного вираження щирого каяття, всією своєю поведінкою виказувала та демонструвала щире каяття, в тому числі виражала щирий жаль та осуд своєї поведінки, неодноразово вибачалась перед потерпілою, з самого початку досудового розслідування визнавала свою провину та під час слідчого експерименту продемонструвала обставини вчинення злочину;

- судом як в підготовчому судовому засіданні, так і під час судового розгляду кримінального провадження було неодноразово роз`яснено потерпілій ОСОБА_10 її право на подання цивільного позову про відшкодування завданої злочином шкоди, проте потерпілою цивільного позову заявлено не було.

З урахуванням викладених обставин, прокурор ОСОБА_12 просить вирок суду 1-ої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу представника потерпілої – без задоволення.

В письмових запереченнях на апеляційну скаргу захисник ОСОБА_8 зауважила на наступних обставинах:

- суд 1-ої інстанції при призначенні обвинуваченій ОСОБА_7 покарання врахував те, що обвинувачена в судовому засіданні висловила, що щиро кається, жалкує про загибель дитини, повідомила, що з цим тяжко жити та просила вибачення у потерпілої ОСОБА_10 , зазначила, що розуміє біль матері, оскільки сама є матір`ю п`ятьох дітей; обвинувачена ОСОБА_7 в судовому засідання заявила про готовність компенсації завданої шкоди, сприяла досудовому розслідуванню та судовому розгляду; з самого початку досудового розслідування та судового розгляду не змінювала своєї позиції, не чинила перешкоди у розслідуванні, вину визнала у повному обсязі та висловила каяття у вчиненому;

- обвинувачена ОСОБА_7 заявляла на стадії досудового розслідування та судового розгляду про готовність компенсації шкоди, проте потерпілою не було озвучено розміру такої компенсації, не було надано банківських реквізитів для перерахування коштів;

- судом як в підготовчому судовому засіданні, так і під час судового розгляду кримінального провадження було неодноразово роз`яснено потерпілій ОСОБА_10 її право на подання цивільного позову про відшкодування завданої злочином шкоди, із роз`ясненням того, що вона звільнена від сплати судового збору, проте потерпілою цивільного позову заявлено не було;

- судом 1-ої інстанції при вирішенні питання призначення ОСОБА_7 покарання, в тому числі призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортним засобом, було враховано те, що вона раніше не притягувалась до кримінальної та адміністративної відповідальності, офіційно працює, самостійно виховує п`ятьох дітей, четверо з яких неповнолітні, одна дитина перебуває на її утриманні до 23-х років, оскільки навчається у вищому навчальному закладі, а транспортний засіб є єдиним джерелом фінансування родини обвинуваченої;

- у висновку органу пробації зазначено про те, що виправлення ОСОБА_7 можливе без ізоляції від суспільства.

З урахуванням викладених обставин, захисник ОСОБА_8 просить апеляційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_9 залишити без задоволення, а вирок суду 1-ої інстанції – без змін.

Потерпіла ОСОБА_10 та її представник ОСОБА_9 в судове засідання апеляційного суду призначене на 11.05.2026 не з`явились, не зважаючи на належне та своєчасне сповіщення про дату, час та місце апеляційного розгляду, про причини неприбуття не повідомили та жодних клопотань на адресу суду не подавали.

Враховуючи неявку потерпілої та її представника в судове засідання, колегія суддів, керуючись при цьому вимогами ч. 4 ст. 405 КПК України та з`ясувавши думку інших учасників провадження, вважає за можливе апеляційний розгляд проводити без участі потерпілої та її представника.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора ОСОБА_6 , обвинуваченої ОСОБА_7 та її захисника ОСОБА_8 , які заперечували проти задоволення апеляційної скарги представника потерпілої ОСОБА_9 , перевіривши матеріали судового провадження, апеляційний суд доходить наступних висновків.

Мотиви суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду 1-ої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно зі ч. 1 ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.

Системний аналіз вироку суду 1-ої інстанції показав, що оскаржуване судове рішення приписам наведеної норми кримінального процесуального закону частково відповідає з огляду на наступні обставини.

Мотивуючи доведеність вини обвинуваченої ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, суд 1-ої інстанції послався у вироку на досліджені ним відповідно до вимог параграфу 3 глави 28 КПК України зібрані по справі докази, які є взаємоузгодженими між собою та відповідають фактичним обставинам зазначеного кримінального провадження.

Надавши об`єктивну правову оцінку дослідженим доказам, суд 1-ої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості обвинуваченої ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого їй злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та правильно кваліфікував її дії за ознаками: порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.

Враховуючи те, що зазначені висновки місцевого суду, в частині доведення винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого їй злочину та правової кваліфікації її дій ніким із учасників провадження в апеляційному порядку не оскаржуються, колегія суддів, не встановивши при цьому жодних істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду дійти правильного висновку в цій частині, не вбачає підстав для їх перегляду.

Надаючи оцінку твердженням представника потерпілої ОСОБА_9 на невідповідність призначеного ОСОБА_7 покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченої внаслідок надмірної м`якості, колегія суддів зауважує на наступному.

Частина 2 ст. 50 КК України передбачає, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до приписів ст. 65 КК України, суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.

Згідно із абз. 2 п. 1 постанови Пленуму ВСУ №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2003 (далі – постанова Пленуму ВСУ), призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

На виконання приписів зазначених вище норм кримінального закону та положень судової практики, суд 1-ої інстанції, призначаючи покарання ОСОБА_7 врахував: ступінь тяжкості та обставини вчиненого злочину; характеристику особи обвинуваченої, яка раніше не судима, до кримінальної відповідальності притягується вперше, позитивно характеризується, має постійне місце проживання, є багатодітною матір`ю, має на утриманні чотирьох неповнолітніх дітей та одну повнолітню доньку, яка продовжує навчання; наявність обставини, яка пом`якшує покарання та відсутність обставин, які його обтяжують.

Обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченої ОСОБА_7 відповідно до положень ст. 66 КК України судом 1-ої інстанції було визнано щире каяття.

Обставин, які б відповідно до вимог ст. 67 КК України обтяжували покарання обвинуваченої місцевим судом встановлено не було.

Врахувавши сукупність зазначених обставин та характеристику особи обвинуваченої, суд 1-ої інстанції дійшов висновку про необхідність призначення обвинуваченій ОСОБА_7 покарання, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 286 КК України, а саме у виді позбавлення волі строком на 5 років, без позбавлення права керування транспортними засобами, а також її звільнення від відбування покарання із випробуванням на підставі ст. 75 КК України із встановленням іспитового строку та покладенням на неї певних обов`язків.

В цьому контексті суд апеляційної інстанції приймає до уваги правовий висновок, викладений у постанові ККС у складі ВС від 15.08.2023 у справі №295/424/21 (провадження №51-619км22), відповідно до якого процес призначення покарання, а саме врахування усіх факторів, які мають бути взяті до уваги для обрання виду та розміру покарання, слід розцінювати як сукупність етапів, послідовність яких має значення для прийняття обґрунтованого судового рішення в цій частині. При цьому первинним етапом має бути оцінка ступеня тяжкості кримінального правопорушення, який має значною мірою звузити межі для прийняття конкретного рішення щодо виду та розміру покарання. Наступним етапом вже є врахування обставин, які позитивно або негативно характеризують особу винного, та обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання.

Призначення особі, визнаній винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, відповідного покарання, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, відноситься до дискреційних повноважень суду.

Судова дискреція (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

За приписами ч. 1 ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене ст.ст. 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене ч. 3 ст. 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

В цьому контексті колегія суддів приймає до увагу правову позицію, викладену в постанові колегії суддів Першої судової палати ККС у складі ВС від 20.03.2018 у справі №302/904/16-к (провадження №51-966 км18), відповідно до якої загальні засади призначення покарання, визначені у ст. 65 КК України, наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності – призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в межах якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК України, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо призначено покарання певного виду і розміру, враховано тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, і всі ці дані у сукупності спонукають до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Відповідно до абз. 2 п. 9 вищезазначеної постанови Пленуму ВСУ, рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням має бути належним чином мотивоване.

Так, колегія суддів, погоджуючись із висновком місцевого суду в цій частині та зауважує на тому, що ОСОБА_7 раніше не судима (т. 1, а.с. 160), вперше притягується до кримінальної відповідальності; є багатодітною матір`ю має на утриманні п`ятьох неповнолітніх дітей (т. 1, а.с. 165-171), одній з яких менше року (т. 2, а.с. 51), матеріально допомагає повнолітній доньці, яка продовжує навчання у вищому навчальному закладі (т. 1, а.с. 186); має постійне місце проживання, позитивно характеризується (т. 1, а.с. 175, 164).

Водночас, на підставі аналізу матеріалів судового провадження вбачається, що впродовж всього судового розгляду кримінального провадження ОСОБА_7 всією своєю поведінкою виказувала та демонструвала щире розкаяння, виражала жаль та осуд своєї поведінки, неодноразово просила пробачення у потерпілої ОСОБА_10 , з самого початку досудового розслідування та до завершення кримінального провадження (винесення обвинувального вироку) визнавала свою провину у вчиненому та детально розповідала обставини вчиненого злочину.

З урахування викладеного судом 1-ої інстанції було обґрунтовано визнано в якості обставини, яка пом`якшує покарання обвинуваченої ОСОБА_7 , її щире каяття.

В даному контексті суд апеляційної інстанції вважає вирішальним правовий висновок, викладений в постанові ККС у складі ВС від 23.01.2024 у справі №283/2169/19 (провадження №51-5093км23), відповідно до якого для визнання щирого каяття обставиною, яка пом`якшує покарання, не має значення, на якій стадії воно відбулося, вирішальним є встановлення факторів, які б свідчили про справжність, щирість визнання вини, шляхом відповідного ставлення до скоєного, що передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, і має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації.

Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання.

Так, в судовому засіданні апеляційного суду було встановлено, що обвинувачена ОСОБА_7 , всупереч твердженням представника потерпілої, регулярно здійснює добровільне відшкодування потерпілій ОСОБА_10 заподіяної внаслідок вчинення злочину моральної шкоди шляхом систематичного перерахування грошових коштів через організацію поштового зв`язку АТ «Укрпошта», на підтвердження чого прокурором було надано скан-копію відповідних переказів; загальна сума відшкодування наразі складає 19 200 грн.

Відтак, колегія суддів доходить переконання про те, що щире каяття обвинуваченої ОСОБА_7 є дійовим.

Окремо необхідно зауважити на тому, що судом 1-ої інстанції як в підготовчому судовому засіданні, так і під час судового розгляду кримінального провадження по суті було роз`яснено потерпілій ОСОБА_10 її право на подання цивільного позову у кримінальному провадженні (т. 1, а.с. 37-38, 195-196), проте остання своїм правом не скористалась та цивільний позов до обвинуваченої ОСОБА_7 не подала.

Зазначені вище обставини у своїй сукупності повністю спростовують посилання представника потерпілої ОСОБА_9 на відсутність в даному випадку в діях обвинуваченої ОСОБА_7 ознак щирого каяття, натомість, судом 1-ої інстанції було цілком обґрунтовано визнано щире каяття в якості обставини, яка пом`якшує покарання обвинуваченої.

Окрім того, при призначенні покарання обвинуваченій ОСОБА_7 , місцевий суд також обґрунтовано врахував досудову доповідь органу пробації, відповідно до якої обвинувачена характеризується позитивно, існує низька ймовірність вчинення нею повторного правопорушення та низький рівень небезпеки як для суспільства, так і для окремих осіб, внаслідок чого її виправлення можливе без ізоляції від суспільства (т. 1, а.с. 46-49).

Водночас, окремої уваги вартий той факт, що під час судового розгляду кримінального провадження, на стадії судових дебатів, потерпіла ОСОБА_10 підтримала думку прокурора ОСОБА_12 стосовно можливості звільнення обвинуваченої ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням з встановленням іспитового строку 2 роки (т. 1, а.с. 202-203).

Отже, суд апеляційної інстанції доходить висновку про те, що, з огляду на обставини вчинення злочину, ступінь його тяжкості, з урахуванням відсутності у ОСОБА_7 судимостей, першого притягнення до кримінальної відповідальності, повного визнання винуватості, критичного ставлення до свого вчинку та осуду своєї поведінки, що мало вираження у щирому каятті та добровільному відшкодуванні заподіяної потерпілій ОСОБА_10 моральної шкоди, суд 1-ої інстанції дійшов обґрунтованого та вмотивованого висновку про можливість виправлення обвинуваченої ОСОБА_7 без ізоляції від суспільства, шляхом застосуванням дії ст. 75 КК України та звільнення її від відбування призначеного покарання з випробуванням.

Разом з тим, погоджуючись із думкою представника потерпілої, апеляційний суд вважає, що місцевий суд безпідставно не призначив обвинуваченій ОСОБА_7 додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами з наступних підстав.

Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23.12.2005 (далі – Постанова) при призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК України суди мають ураховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень і поведінку після скоєння злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного.

В свою чергу, п. 21 вищезазначеної Постанови встановлює, що у кожному випадку призначення покарання за ч.ч. 1 та 2 ст. 286 та ст. 287 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання – позбавлення права керувати транспортними засобами або обіймати посади, пов`язані з відповідальністю за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів, відповідно.

В якості підстави для не призначення ОСОБА_7 додаткового покарання за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення права керування транспортними засобами суд 1-ої інстанції врахував те, що обвинувачена заробляє на життя та утримання дітей наданням транспортних кур`єрських послуг, а також надає допомогу у перевезеннях батькам, які проживають у сільській місцевості та займаються вирощуванням, виробництвом та реалізацією сільськогосподарської продукції (т. 1, а.с. 210, зворотна сторона).

В цьому контексті колегія суддів враховує також правовий висновок, викладений в постанові ККС у складі ВС від 31.03.2020 у справі №367/6235/18 (провадження №51-6325ск19), згідно з яким додаткове покарання у виді позбавлення права займатися певною діяльністю (керувати транспортним засобом) повинно призначатися особі з урахуванням даних, що характеризують особу обвинуваченого, а також обставин кримінального правопорушення. Обставини, які свідчать про те, що позбавлення особи спеціального права суттєво ускладнює пошуки нової роботи та вирішення побутових питань, мають бути підтверджені доказами.

Разом із тим, всупереч висновків місцевого суду, матеріали кримінального провадження не містять жодних доказів того факту, що керування транспортним засобом є єдиним джерелом фінансування родини обвинуваченої ОСОБА_7 , зокрема, не має документального підтвердження надання обвинуваченою транспортних та кур`єрських послуг, або надання допомоги батькам з реалізації сільськогосподарської продукції, яка б включала необхідність використання транспортного засобу.

Натомість, обвинувачена ОСОБА_7 на теперішній час офіційно не працевлаштована, до 10.01.2024 працювала на посаді кухара в ТОВ «НБК Ізмаїл Стар» (т. 1, а.с. 164).

Окрім того, на переконання апеляційного суду, в даному випадку судом 1-ої інстанції не було в повному обсязі враховано допущені ОСОБА_7 порушення правил безпеки дорожнього руху, які носять грубий характер та призвели до загибелі малолітньої дитини ОСОБА_11 .

Підсумовуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що призначення обвинуваченій ОСОБА_7 основного покарання у виді позбавлення волі із застосуванням ст.ст. 75, 76 КК України без призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами за обставин, встановлених судом 1-ої інстанції, які знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи, є надто м`яким та через це явно несправедливим.

Водночас, вирішуючи питання щодо строку додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, апеляційний суд вважає, що дворічний строк зазначеного додаткового покарання буде достатнім для виправлення обвинуваченої ОСОБА_7 та попередження вчинення нею нових злочинів.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду 1-ої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 409 КПК України, підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції може бути також невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

Статтею 414 КПК України передбачено, що невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі встановлені відповідною статтею закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

При цьому, п. 2 ч. 1 ст. 420 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду 1-ої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання.

Отже, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника потерпілої підлягає частковому задоволенню, а вирок суду 1-ої інстанції стосовно ОСОБА_7 – скасуванню в частині призначення покарання, з ухваленням в цій частині нового вироку та призначенням їй додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами.

Керуючись ст.ст. 24, 370, 404, 405, 407, 409, 414, 420, 424, 532, 615 КПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_9 в інтересах потерпілої ОСОБА_10 – задовольнити частково.

Вирок Ренійського районного суду Одеської обл. від 19.02.2025, яким ОСОБА_7 визнано винуватоюу вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України – скасувати в частині призначеного покарання.

Ухвалити в цій частині новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 (два) роки.

Відповідно до ст. 75 КК України, звільнити ОСОБА_7 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з іспитовим строком на 2 (два) роки.

Згідно із п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України, покласти на ОСОБА_7 обов`язки повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи та періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.

В іншій частині вирок суду 1-ої інстанції залишити без змін.

Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржений в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня набрання ним законної сили.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити засудженій та прокурору, інші учасники судового провадження мають право отримати її в суді.

Судді Одеського апеляційного суду:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4