Вирок від 12 травня 2026 р. у справі №494/2637/25 — Березівський районний суд Одеської області

Березівський районний суд Одеської області

13.05.2026

Справа № 494/2637/25

Провадження № 1-кп/494/11/26

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.05.2026 м. Березівка

Березівський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

при секретарі ОСОБА_2

за участю прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5

потерпілої ОСОБА_6 ,

представника потерпілої ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження внесене в ЄРДР за № 12025160000000816 від 27.07.2025 року за обвинуваченням:

ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Березівка Березівського району Одеської області, українця, громадянина України, який обіймає посаду військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації, зареєстрованого та проживаючого а адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України,-

В С Т А Н О В И В:

04.09.2024 відповідно до Указу президента України від 24.02.2022 № 69/2022 та набуття чинності Указу президента «Про загальну мобілізацію» та виконання вимог мобілізаційної директиви Головнокомандувача Збройних Сил України № 32/321/501/13т ОСОБА_4 призвано на службу за мобілізацією ІНФОРМАЦІЯ_2 та направлено для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 .

Відтак, з 14.09.2024, тобто з дня направлення з ІНФОРМАЦІЯ_3 до військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_4 набув статусу військовослужбовця - особи, яка проходить військову службу та з цього ж дня розпочав виконання свого військового обов`язку - проходження військової служби за призовом під час мобілізації.

В подальшому, наказом командира військової частини НОМЕР_1 №369 від 04.12.2024 року солдата ОСОБА_4 зараховано до списків особового складу частини, справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків на посаді стрільця-помічника гранатометника З механізованого відділення 1 механізованого взводу 1 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат».

Відповідно до вимог ст. ст. 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України військовослужбовці під час проходження військової служби повинні свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, постійно бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей, зобов`язані завжди пам`ятати, що за їх поведінкою судять не лише про них, а й про Збройні Сили України в цілому.

Однак, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 №42 від 08.02.2025 року солдат ОСОБА_4 вважається таким, що самовільно залишив військову службу 08 лютого 2025 року.

Згідно із ст. 13 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 2014 року №548-ХІУ, кожен військовослужбовець повинен додержуватися вимог безпеки, вживати заходів до запобіганню захворюванню та травматизму.

Однак, військовослужбовець ОСОБА_4 , діючи в порушення вказаних вимог законодавства, вчинив кримінальне правопорушення направлене проти безпеки руху, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження, спричинивши смерть потерпілого.

Так, ОСОБА_4 , 26.07.2025 у невстановлений в ході досудового розслідування час, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння 1,29 % етилового спирту в крові, достеменно знаючи, що керування транспортними засобами під впливом алкоголю заборонено, приступив до керування автомобілем «ВАЗ-21063», реєстраційний номер НОМЕР_3 , тим самим позбавив себе можливості правильно орієнтуватися в дорожній обстановці, чим порушив вимоги п/п «а» п. 2.9. Правил дорожнього руху України (введені в дію 01.01.2002 постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001).

п. 2.9. «Водієві забороняється:

а) керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції».

У подальшому, в зазначений день, тобто 26.07.2025, приблизно о 23:20 год., у темний час доби, у суху погоду, без опадів, ОСОБА_4 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, керуючи вищевказаним легковим автомобілем «ВАЗ-21063», реєстраційний номер НОМЕР_4 , здійснював перевезення пасажирів ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка перебувала у салоні автомобіля на задньому пасажирському сидінні зліва та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який перебував у салоні автомобіля на задньому пасажирському сидінні справа.

Здійснюючи рух в межах села Софіївка Березівського району Одеської області, зі сторони села Гуляївка у напрямку села Златоустове, на ділянці проїзної частини вулиці Шевченка, навпроти будинку №91 А, яка має асфальтобетонне, сухе, чисте, дорожнє покриття, на якій організований двосторонній рух, по одній смузі для руху у протилежних напрямках, без горизонтальної дорожньої розмітки та встановлених дорожніх знаків, наближаючись до заокруглення проїзної частини праворуч за напрямком руху, водій ОСОБА_4 не переконався в безпеці свого руху, не обрав безпечну швидкість руху, не врахував дорожню обстановку, стан проїзної частини, стан свого здоров`я та своє самопочуття, свої практичні навички керування транспортними засобами, а також особливості завантаження і стан свого автомобіля, щоб мати можливість постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, діючи з необережності та в порушення вимог п.п. 1.5., 2.3 б), 12.4, 12.9 «б» Правил дорожнього руху України, які передбачають:

п. 1.5. «Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків»;

п. 2.3. «Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний:

б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі»;

п. 12.1. «Під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним»;

п. 12.4. «У населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.»,

п. 12.9 «б» «перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4-12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31, або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту "и" пункту 30.3 цих Правил»,

уважним не був, постійно не стежив за дорожньою обстановкою, внаслідок чого відповідно не відреагував на зміну дорожньої обстановки, не вжив належних і своєчасних заходів до зменшення швидкості свого руху до безпечної на даній ділянці автодороги, а проявляючи кримінальну протиправну самовпевненість, тобто передбачаючи можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, але легковажно розраховуючи на їх відвернення, продовжив рух із попередньою швидкістю, в результаті чого на вищевказаній ділянці автодороги, не впорався із керуванням свого автомобіля і втратив контроль над його керуванням, внаслідок чого його автомобіль «ВАЗ- 21063», реєстраційний номер НОМЕР_5 , виїхав за межі проїзної частини, на ліве узбіччя, де в подальшому відбувся наїзд на нерухому перешкоду - дерево.

В результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля «ВАЗ-21063», реєстраційний номер НОМЕР_3 , - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , отримала тілесні ушкодження у вигляді: а) відкритої черепно-мозкова травми: рани лобової ділянки зліва, садна та синці на обличчі, крововиливи під оболонками головного мозку, перелому кісток основи черепа (піраміди скроневої кістки ліворуч), б) закритої травми грудної клітки: садна (2) на грудній клітці зліва, в проекції 7.8-го ребер по передній пахвовій лінії, поперечних переломів 5,6,7-го лівих ребер по середній пахвовій лінії, крововиливу в прикорневій ділянці лівої легені, розриву грудної частини аорти з крововиливом в плевральні порожнини (в лівій - 2200мл, в правій - 500 мл темних еластичних згортків крові); в) закритої травми живота: розриви-розміжчення нижньої поверхні правої частки печінки, підкапсульний крововилив селезінки на діафрагмальній поверхні, крововиливу в черевну порожнину - 100 мл рідкої темно-червоної крові; г) травми кінцівок: закритого сколкового перелому нижньої третини лівої стегнової кістки, садна: лівого плеча на задній поверхні, на задній поверхні правого ліктьового суглоба (2), лівого колінного суглоба по передній поверхні, лівої гомілки на передній поверхні (в 20 см від підошовної поверхні стопи), правої гомілки на передньо - внутрішній поверхні (в 25см від підошовної поверхні стопи). Синці (3) правої кисті на тильній поверхні.

Смерть ОСОБА_8 перебуває в прямому причинному зв`язку з травмою зазначеною вище, яку вона отримала при дорожньо-транспортній пригоді та настала від комбінованого шоку (гіповолемічного та травматичного), шо підтверджується результатами розтину трупа.

Пасажир автомобіля «ВАЗ-21063», реєстраційний номер НОМЕР_5 , - ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , отримав тілесні ушкодження у вигляді: закритих переломів 1,3,4 ребер праворуч та 3,5,6,7 ребер ліворуч, закритого перелому рукоятки грудини, лівобічного обмеженого пневмотораксу, забою легенів, множинних закритих переломів кісток тазу, тупої травми живота у вигляді скупчення вільного повітря в передній черевній стінці, забитої рани обличчя, лівого плечового суглобу, синця та садна тулуба, верхніх та нижніх кінцівок.

Виходячи з п.п. 4.8 та 4.9.5 «Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених Наказом №6 МОЗ України від 17.01.1995 р., виявлені у ОСОБА_9 тілесні ушкодження складають поєднану травму голови, грудної клітки, живота, тазу, верхніх та нижніх кінцівок, що потягли за собою розлад здоров`я тривалістю понад 21 день і за цим критерієм, згідно пункту 2.2.2 «Правила», відносяться до середньої тяжкості.

Допущенні водієм ОСОБА_4 порушення вимог п.п. 2.3 «б», 2.9 «а», 12.4 та 12.9 «б» «Правил дорожнього руху України», знаходяться в прямому причинно-наслідковому зв`язку з виникненням дорожньо - транспортної події та настанням суспільно-небезпечних наслідків, у вигляді спричинення смерті пасажира автомобіля «ВАЗ-21063», реєстраційний номер НОМЕР_4 - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та спричинення тілесних ушкоджень середньої тяжкості потерпілому ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Таким чином, ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 286-1 КК України, а саме порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, що спричинило смерть потерпілого.

Потерпілий ОСОБА_9 в судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд кримінального провадження без його участі у зв`язку з зайнятістю.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 пояснив, що дійсно, 26.07.2025 року приблизно о 20:00 год виїхав з ЖД селища до м. Березівка, автомобілем ВАЗ 21063, який перебував у його користуванні. Приїхав в бар, в якому святкував день народження його знайомий ОСОБА_10 . Відпочив в барі, разом з ним також були потерпілий ОСОБА_11 та ОСОБА_8 . Всі разом відпочивали, вживали алкоголь. Інших осіб обвинувачений зазначив, що не знав. Обвинувачений визнав, що вжив горілку грам 300-400. Далі він, ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та хлопець, ім`я якого не знає, сіли в його автомобіль та відвезли останнього додому. Далі поїхали додому до ОСОБА_14 та ОСОБА_15 . Побувши у них вдома, вирішили поїхати на Лиман. ОСОБА_12 та ОСОБА_16 сіли заді, всі були у стані алкогольного сп`яніння. Заїхали на заправку, заправились та поїхали в сторону відпочивального комплексу «Чайка». Далі обвинувачений зазначив, що нічого не пам`ятає, Прийшов до тями лише на третій день. Також обвинувачений ствердив, що дорога була суха. Інші обставини, що викладені в обвинувальному акті визнає у повному обсязі. Зазначав, що керує транспортним засобом з 21 року. Щиро кається у вчиненому. Обвинувачений зазначив, що просив вибачення у потерпілої.

Обмежившись в судовому засіданні за згодою учасників процесу в порядку ч.3 ст.349 КПК України поясненнями обвинуваченого, який повністю визнав свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, з`ясувавши при цьому, що він правильно розуміє зміст пред`явленого йому обвинувачення, переконавшись у добровільності та істинності його позиції, роз`яснивши обвинуваченому порядок та наслідки розгляду справи в порядку передбаченому ч. 3 ст.349 КПК, суд доходить висновку про недоцільність дослідження інших доказів стосовно фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються, і вважає повністю доведеною винуОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, яке правильно кваліфіковано за ч. 3 ст. 286-1 КК України.

Таким чином, оцінивши показання обвинуваченого, які він надав суду вільно, без примусу та тиску, будучи ознайомленим із положеннями ст.ст. 349, 394 КПК України, і які узгоджуються між собою та не суперечать обставинам, викладеним в обвинувальному акті, суд приходить до висновку, що винуватість ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України, доведена повністю поза розумним сумнівом, а останній вчинив вказане кримінальне правопорушення за обставин наведених у вироку.

Вирішуючи питання щодо виду та міри покарання, яке слід призначити обвинуваченому, суд виходить із такого.

Так, відповідно до ст. 65 КК України, п.1 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» №7 від 24 жовтня 2003 року, під час призначення покарання у кожному конкретному випадку суд має враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винуватого та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Згідно з ч.2 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.

Виходячи з засад співмірності, призначене покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Обставини, що пом`якшують покарання ОСОБА_4 відповідно до ст. 66 КК України відсутні.

Обставини, що обтяжують покарання ОСОБА_4 відповідно до ст. 67 КК України відсутні.

Положеннями ч. 2 ст. 50 КК встановлено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання воно має ґрунтуватися, зокрема, на принципах індивідуалізації та справедливості. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Призначене судом покарання має відповідати принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого, випливати з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» 1950 року.

Призначаючи міру покарання обвинуваченому, суд виходить з того, що у відповідності до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" при призначенні покарання за ст. 286 КК України суд має врахувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, особу винного, а також обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання.

В даному провадженні окрім вищезазначених обставин, суд враховує ступень тяжкості злочину, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України, який хоча і є необережним, однак відноситься до категорії тяжких та за його вчинення, передбачене безальтернативне покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років; суспільну небезпеку вчиненого обвинуваченим протиправних дій, які виразились у керуванні автомобілем в стані алкогольного сп`яніння та прояві злочинної самовпевненості у своїх діях, наслідком яких стало заподіяння багаточисельних тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_8 , від яких вона померла на місці пригоди.

Тим самим, внаслідок скоєного злочину було спричинено смерть потерпілій ОСОБА_8 , тобто посягання на одне з найцінніших благ людини, що в кінцевому результаті призвело до непоправимих безповоротних наслідків свавільного позбавлення життя іншої особи.

Обираючи обвинуваченому вид та міру покарання, суд бере до уваги характер та ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке згідно зі ст. 12 КК України є тяжким злочином, фактичні обставини справи, характер злочинного діяння, відношення обвинуваченого до скоєного, який вину визнав в повному обсязі, жалкує про вчинене, має постійне місце проживання, сталі соціальні зв`язки, одружений, має на утриманні неповнолітню доньку, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, на обліках у лікарня нарколога та психіатра не перебуває, характеризується виключно позитивно.

З огляду на викладене, беручи до уваги особу обвинуваченого, його відношення до вчиненого, відсутність обставин, які пом`якшують та обтяжують покарання, суд вважає, що покарання ОСОБА_4 повинно бути визначено у виді позбавлення волі, оскільки дане покарання буде достатнім і необхідним для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, відповідатиме його особі і буде достатнім для досягнення передбачених ст. 50 КК України цілей покарання. Окрім того, зважаючи на специфіку вчиненого злочину, суд вважає за необхідне позбавити обвинуваченого права керування транспортним засобом.

При цьому, суд не знаходить підстав для призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено санкцією ч.3 ст. 286-1 КК України.

На переконання суду, визнання ОСОБА_4 вини у вчинені злочину є недостатнім для того, щоб дійти висновку про можливість застосування до нього покарання, яке буде нижче від найнижчої межі санкції статті кримінального закону або до іншого більш м`якого, не передбаченого санкцією статті виду покарання.

Встановлено також, що під час досудового розслідування, потерпілою ОСОБА_6 було подано цивільний позов. У такому, потерпіла просила стягнути з обвинуваченого на її користь 259500 грн. матеріальної шкоди, 1682564 гривень моральної шкоди внаслідок вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України, при якому загинула її донька та 8000 грн. судових витрат.

Обвинувачений визнав заявлені вимоги частково, подав відзив на позову заяву, в якому зазначив, що визнає розмір моральної шкоди в сумі 500 000 грн., а матеріальну шкоду вважає, що відшкодував потерпілій сплативши 600 доларів США, що еквівалентно 25536 гривням. Стверджує, що розмір моральної шкоди є завищеним, не відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості та суперечить навіть висновку ГО «Спілки фахівців соціологічних та психологічних досліджень наданого самою ж потерпілою, де така оцінена в розмірі 880 000 грн.

Вирішуючи цивільний позов, суд враховує таке.

Згідно з положеннями частини 2 статті 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Відповідно до частини 1 статті 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Обов`язок відшкодування шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою, у тому числі, якщо йдеться про вчинення злочину, передбаченого ст.286-1 КК України, обумовлений не порушенням певного договірного зобов`язання, а фактом спричинення шкоди майну.

При цьому, суд керується відповідними нормами цивільного законодавства, які регулюють майнову відповідальність за шкоду.

Так, згідно з ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1192 ЦК України, якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Так, ч.ч.1-3 ст.23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою що до неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, зокрема, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Статтею 1168 ЦК України встановлено, що моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Згідно з роз`ясненнями Пленуму Верховного Суду України, викладеними у пункті 3постанови від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (далі по тексту - Постанова) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема, у моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушення стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктом 5 даної Постанови передбачено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Як убачається з пункту 9 зазначеної Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалість, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин справи. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

В рішенні Європейського Суду з прав людини від 28.05.1985 у справі «Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі проти Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії» зазначається, що, «з огляду на її природу, стверджувана моральна шкода не завжди може бути предметом чіткого доведення. Проте розумно припустити, що особи, які…зіткнулися з проблемами...можуть зазнати страждань і тривоги». Звідси випливає, що фактичною основою для висновку про наявність негативних наслідків у немайновій сфері потерпілої особи у більшості ситуацій може бути як таке розумне припущення про природність їх виникнення за подібних обставин.

Судом безумовно визнається факт страждань потерпілої ОСОБА_6 , викликаних загибеллю рідної доньки

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди ОСОБА_6 , суд враховує глибину завданих їй душевних страждань, які полягали у раптовій втраті близької людини , доньки, що негативно вплинуло на її психоемоційний стан, а також вимоги розумності та справедливості, а тому дійшов висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 моральної шкоди у розмірі 650 000 грн.

При цьому суд бере до уваги висновок, висвітлений у постанові Верховного Суду від 15.12.2020 року по справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) про те, що визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне визначити розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 650000 гривень, що відповідатиме засадам розумності та справедливості.

Стосовно відшкодування матеріальної шкоди, то обвинувачений визнає таку в розмірі 14150 грн. (вартість домовини, хреста, таблички, покривала, вінка, транспортних послуг) при цьому надав докази на відшкодування такої в розмірі 600 доларів США що еквівалентно 25536 грн., з чим суд погоджується.

Судові витрати на виготовлення висновку психологічної експертизи в розмірі 8000 грн, суд вважає відшкодованими потерпілій, що випливає з суми 25536 грн. (суми відшкодування обвинуваченим - 14150 грн. (понесених витрат на вартість домовини, хреста, таблички, покривала, вінка, транспортних послуг) = 11386 грн.

Судом встановлено, що потерпілою також заявлено вимогу на відшкодування вартості пам`ятника (90000 грн.), робіт по його встановленню (10000 грн.), металевої огорожі, коштів позичених в третьої особи на поховання доньки в розмірі 150000 грн., коштів на пересилання будматеріалів. Однак, як встановлено в судовому засіданні з пояснень самої потерпілої, пам`ятник ще не встановлений, а відтак заявлені вимоги у цій частині є передчасними. Необхідність отримання коштів у позику на поховання, та напрями використання вказаних коштів потерпілою також не доведено, а відтак в задоволенні вимог у цій частині слід відмовити.

Питання про долю речових доказів слід вирішити у порядку, визначеному ст. 100 КПК України.

Крім цього, відповідно ч. 2 ст. 124 КПК України, суд у разі ухвалення обвинувального вироку стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експертів.

Запобіжний захід, як захід забезпечення кримінального провадження щодо обвинуваченого ОСОБА_4 у виді цілодобового домашнього арешту, суд вважає за необхідним залишити в силі до набрання вироком законної сили.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 12, 50, 65-67, ч.3 ст. 286-1 КК України, ст.ст. 1166, 1192 ЦК України, ст. 100, 124, 127, 128, 174, 342-380, 577 КПК України, суд -

У Х В А Л И В:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.3 ст.286-1 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 5 (п`ять) років.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_4 у вигляді цілодобового домашнього арешту до набрання вироком законної сили - залишити без змін.

Строк відбування покарання ОСОБА_4 обчислювати з моменту його фактичного затримання при виконанні вироку, після набрання законної сили.

Цивільний позов ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди заподіяної кримінальним правопорушенням задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_6 моральну шкоду в розмірі 650 000 (шістсот п`ятдесят тисяч) гривень. В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути із ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь держави витрати пов`язані із проведенням експертиз у розмірі 22744 гривень 00 копійок.

Скасувати ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 31.07.2025 про накладення арешту на транспортний засіб «ВАЗ-21063» д.н.з. НОМЕР_5 1990 року випуску.

Речовий доказ, автомобіль марки ВАЗ 21063, реєстраційний номер НОМЕР_5 - повернути належному користувачу - ОСОБА_4 .

Вирок може бути оскаржений з підстав передбачених ст. 394 КПК України до Одеського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції. Якщо апеляційну скаргу не подано, вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Копію вироку негайно вручити засудженому та прокурору.

Суддя ОСОБА_1