Постанова від 12 травня 2026 р. у справі №260/134/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 260/134/25 пров. № А/857/26573/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Кузьмича С. М.,

суддів Курильця А.Р., Мікули О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові справу за апеляційною скаргою Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 травня 2025 року (ухвалене головуючим – суддею Рейті С.І. у м. Ужгород) у справі № 260/134/25 за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача в якому просив визнати протиправною та скасувати Постанову відділу державного нагляду (контролю) в Закарпатській області Державної служби України з безпеки на транспорті від 28 листопада 2024 року за № ПШ 091393 про застосування до ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу в сумі 17000 грн.

В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що спірною постановою до позивача застосовано адміністративно-господарський штраф у сумі 17000 грн на підставі ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» за порушення вимог ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт». При цьому, розгляд матеріалів відбувався 28.11.2024 у відсутності позивача. Прийняттю постанови передувало складення 15.10.2024 працівниками Укртрансбезпеки акту № АР072768, копію якого позивач не отримував. Вважаючи спірну постанову протиправною з тих підстав, що на позивача не поширюється законодавство у розумінні перевізника, останній звернувся до суду із даним позовом про її скасування.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 28.05.2025 адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову Відділу державного нагляду (контролю) в Закарпатській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно господарського штрафу від 28.11.2024 № ПШ091393, якою до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 застосовано адміністративно-господарський штраф у сумі 17000,00 грн за порушення законодавства про автомобільний транспорт.

Приймаючи оскаржене рішення, суд першої інстанції виходив з того, що приймаючи оскаржувану постанову, відповідач не дотримався вимог Закону України «Про автомобільний транспорт», тому оскаржувана постанова не відповідає приписам ч. 2 ст. 2 КАС України як така, що прийнята без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття оскаржуваного рішення, тобто необґрунтовано.

Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції — без змін, з наступних підстав.

З матеріалів справи слідує, що 15.10.2024 року на а/д М-06 Київ Чоп 804 км старшим державним інспектором Відділу державного нагляду (контролю) у Закарпатській області був зупинений транспортний засіб MERSEDES-BENZ днз. НОМЕР_1 належний ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_3 .

Згідно акту № АР 072768 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 15.10.2024 року, під час перевірки виявлено порушення ст. 34 Закону України «Про автомобільний транспорт» під час здійснення перевезень вантажів перевізник не забезпечив водія протоколом перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, а також, відсутня ТТН чи інший визначений законом документ, чим порушено вимоги ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт».

28.11.2024 року в.о. начальника Відділу державного нагляду (контролю) в Закарпатській області Державної служби України з безпеки на транспорті прийнято постанову за № ПШ 091393 про застосування до ФОП ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу в розмірі 17000,00 грн.

Вважаючи вказану постанову протиправною, позивач звернувся до суду із даним позовом про її скасування.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Нормативно-правовим актом, який визначає засади організації та діяльності автомобільного транспорту є Закон України від 05.04.2001 № 2344-ІІІ «Про автомобільний транспорт» (далі - Закон України № 2344-III).

Згідно з частиною першою статті 5 Закону № 2344-ІІІ основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.

Частиною дванадцятою статті 6 Закону № 2344-ІІІ передбачено, що державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

Відповідно до частин чотирнадцятої та сімнадцятої статті 6 Закону № 2344-III державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Процедуру проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт визначає Порядок проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2006 р. № 1567 (далі - Порядок № 1567).

Згідно з пунктом 2 Порядку № 1567 рейдовим перевіркам (перевіркам на дорозі) підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних автомобільних перевізників (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.

Відповідно до пункту 15 Порядку № 1567 під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) перевіряється, зокрема, наявність визначених статтями 39 і 48 Закону № 2344-ІІІ документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом;

Отже, відповідачу надано право здійснювати державний контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.

Так, згідно акту № АР 072768 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 15.10.2024, під час перевірки виявлено порушення ст. 34 Закону України «Про автомобільний транспорт» під час здійснення перевезень вантажів перевізник не забезпечив водія протоколом перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, а також, відсутня ТТН чи інший визначений законом документ, чим порушено вимоги ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Відповідно до частини першої статті 48 Закону № 2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

для автомобільного перевізника документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

для водія посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Згідно з частиною першою статті 33 Закону № 2344-ХІІ автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.

Як передбачено абзацом 3 частини першої статті 60 Закону № 2344-ХІІ, за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно зі статтею 1 Закону № 2344-III автомобільний перевізник фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Враховуючи зміст вказаних вище норм, відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт несуть фізичні чи юридичні особи, які безпосередньо здійснюють на комерційній основі чи за власний кошт перевезення вантажів транспортними засобами.

Таким чином, приписи статті 60 Закону № 2344-III передбачають наявність спеціального суб`єкта відповідальності автомобільного перевізника.

Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363 затверджено Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, з наступними змінами та доповненнями (далі - Правила № 363).

Згідно з розділом І Правил № 363 перевізник - фізична або юридична особа суб`єкт господарювання, що надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами.

Системний аналіз викладених вище правових норм свідчить про те, що відповідальності за порушення вимог законодавства сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів підлягають саме перевізники, а не інші особи (власники транспортних засобів, тощо).

Матеріалами справи підтверджується, що згідно зі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу марки MERSEDES-BENZ, номерний знак НОМЕР_1 , серія і номер свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_2 , власником є ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_1 .

Згідно Полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності ЕР № 220773967 від 07.05.2024 року, страхувальником транспортного засобу марки MERSEDES-BENZ, номерний знак НОМЕР_1 зазначено ОСОБА_1 .

Відділом державного нагляду (контролю) у Закарпатській області надіслано повідомлення про розгляд справи відповідно до акту № 072768 ОСОБА_1 , оскільки згідно Полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів Куцина В.В. зазначено як страхувальник, окрім того ОСОБА_1 зазначено у накладній № 123 від 14.10.2024 року як одержувач.

На підставі висновків акту № АР072768 від 15.10.2024 року, розглянувши справу про порушення законодавства про автомобільний транспорт відносно ОСОБА_1 , 28.11.2024 року Відділом державного нагляду (контролю) у Закарпатській області винесено постанову № ПШ091393 про застосування адміністративно-господарського штрафу до позивача у сумі 17000,00 грн. за порушення вимог ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт»

Проте, дослідженням видаткової накладної № СМ69 від 12.10.2024 року, яка надана відповідачем, судом установлено, що на постачальником в останній вказано ФОП ОСОБА_4 , одержувачем – ПП ОСОБА_5 . Згідно накладної № 123 від 14.10.2024 року, одержувач – ОСОБА_1 , постачальник – ОСОБА_6 .

У позові позивач зазначав, що він у спірних правовідносинах не є перевізником.

Верховний Суд у постанові від 22.02.2023 у справі № 240/22448/20 вказав, що автомобільний перевізник має використовувати транспортний засіб для перевезення вантажу на законних підставах. Проте автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (статті 33, 50 Закону №2344-III), а не власник/користувач транспортного засобу.

Тому, автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб. Визначити автомобільного перевізника можна на основі документів, якими підтверджується укладення договору перевезення вантажу.

Проте відповідач застосував адміністративно-господарський штраф до позивача, як до особи, причетність якої до перевезення вантажу не підтверджена належними доказами.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово зазначав, що у контексті належного установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, варто виходити із того, що у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов`язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов`язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема інформацію про автомобільного перевізника.

При цьому, матеріали справи не містять відомостей про здійснення відповідачем будь-яких дій, спрямованих на встановлення особи правопорушника автомобільного перевізника.

Отже суд, приходить до висновку, що відповідач не довів належними та допустимими доказами ту обставину, що перевізником в спірних правовідносинах був саме позивач, тому останній не може нести відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, яке було виявлене під час рейдової перевірки працівниками відповідача.

То ж, з урахуванням наведеного, апеляційний суд приходить до висновку про те, що відповідач не переконався, чи є позивач автомобільним перевізником, як вказано у оскаржуваній постанові.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що у даних спірних правовідносинах позивач не мав статуту автомобільного перевізника у розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт», тому не може нести відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт згідно положень ст. 60 Закону № 2344-ІІІ.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційні скарги належить залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Доводи апеляційних скарг не спростовують рішення суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 травня 2025 року у справі № 260/134/25 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає. Крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя С. М. Кузьмич

судді А. Р. Курилець

О. І. Мікула